< Питання щодо Біблії з апокрифів

Питання: Звідки походить термін «апокрифи»?

Відповідь: Коли Єронім перекладав Біблію на латину, ці книги існували в грецькому Старому Завіті (Септуагінті), але не в єврейському. На початку свого життя Єронім визнавав всю Септуагінту як натхненну Богом, але пізніше він визнавав такими лише гебрейські оригінали Старого Завіту, а Августин (Лист 71, с. 327, 403 р. н. е.) закликав Єроніма перекласти всю Септуагінту. Єронім утворив термін «апокрифи» від грецького слова, що означає «приховане», щоб відрізнити їх як від «справжнього Писання», так і від інших релігійних писань.

Питання: Що саме є апокрифами?

Відповідь: Існують різні збірки апокрифічних книг. Це книги та доповнення до книг, які, на думку як євреїв, так і протестантських християн (разом із невеликою кількістю католиків), не входять до складу Старого Завіту. Католики та православні християни, як правило, вважають їх частиною Старого Завіту, хоча часто вважається, що вони мають нижчий статус. Насправді існує щонайменше чотири переліки апокрифічних книг: 11 книг, визнаних сьогодні Католицькою Церквою, та 14 книг, визнаних Православною Церквою, оригінальною (1611 р.) Біблією короля Якова та Католицькою Церквою протягом більшої частини її історії. Ось цей перелік із помилками та кількістю сторінок англійською мовою.

Щоб самостійно ознайомитися з багатьма з них, можна переглянути (недіючий) веб-сайт wesley.nnc.edu/noncan/acts.htm.

Лист Єремії додано до книги Баруха і вважається 6-м розділом книги Баруха в католицькій Біблії та оригінальній версії короля Якова. У «Переглянутій стандартній версії» це окремий лист.

Зауважте, що і католики, і протестанти погоджуються з тим, що апокрифічні книги містять помилки. 1-а книга Ездри була в деяких, але не у всіх примірниках Септуагінти. Серед Сувоїв Мертвого моря були як гебрейські, так і грецькі (Септуагінта) примірники Старого Завіту, але лише дві апокрифічні книги (Сирах і Товіт.) Крім того, оскільки найдавніші повні примірники Септуагінти датуються IV століттям, у книзі «Коли запитують культисти» (When Cultists Ask, с. 287) зазначається, що не відомо напевно, коли саме до IV століття апокрифи були включені до Септуагінти.

Питання: Скільки різних збірок апокрифічних книг існує у церквах?

Відповідь: Існує щонайменше чотири різних набори апокрифів.

Католицький: 1 і 2 Макавеїв, Барух, доповнення до книги Даниїла, Еклезіаст (Сирах), доповнення до книги Естер, Юдита, Лист Єремії в книзі Баруха, Товіт, Мудрість Соломона.

Слов’янська православна: Такі самі, як і католицькі апокрифи, плюс 2 Ездри, 3 Ездри, 3 Макавеїв, Молитва Манасії та Псалом 151.

Грецькі православні: ті самі, що й католицькі апокрифи, плюс Молитва Манасії, Псалом 151, 1 Ездри, а також 3 і 4 Макавеїв (4 Макавеїв у додатку).

Історична коптська: 1, 2, 3 Макавеїв, Барух, доповнення до книги Даниїла, Еклезіаст (Сирах), доповнення до книги Естер, Юдита, Лист Єремії, Псалом 151, Товіт, Мудрість -Соломона. Однак за часів Кирила V (1874–1927) Коптська Церква відкинула ці книги як частину Біблії. Докладнішу інформацію див. у «Коптській енциклопедії», т. 1, с. 161.

На відміну від цього, протестанти мають той самий Старий Завіт, що й євреї, за винятком порядку та поділу книг. Усі вищезазначені церкви погоджуються щодо книг протестантського/єврейського Старого Завіту.

Питання: Звідки взялися апокрифічні книги?

Відповідь: Апокрифічні книги Септуагінти вперше з’явилися після перекладу Старого Завіту на грецьку мову приблизно у 200–100 рр. до н. е. Цей переклад, відомий як Септуагінта, був якісним щодо П’ятикнижжя, але не настільки якісним щодо деяких пророчих книг. Євреї в Палестині ніколи не вважали їх Святим Письмом. Грекомовні євреї та християни за межами Палестини вважали їх Святим Письмом, оскільки вони були включені до Септуагінти.

Коли ранньохристиянський чернець Єронім перекладав Старий Завіт з івриту на латину, йому довелося відповісти на запитання: «Чи слід йому включати ці книги, чи ні?» У молодості він вважав, що слід, але пізніше визнавав лише івритські оригінали як частину Старого Завіту.

У 90 році н. е. єврейська рада, що зібралася в місті Ямнія, виключила зі Старого Завіту всі книги, крім тих, які сьогодні визнають євреї та протестанти. У Ямнії точилися дискусії щодо книг Рут, Естер, Пісні пісень та Еклезіаста, але всі вони були прийняті. Серед християн не було єдиної думки щодо апокрифів, аж поки Августин не виступив на їхній захист на Карфагенському соборі 397 року н. е. Ці твори входили до Біблій, якими користувалися християни понад 1 100 років. Навіть Біблія короля Якова 1611 року спочатку містила їх. Після протестів пуритан їх було виключено з 1644 року.

Більше про канон Старого Завіту та апокрифи див. у «Today’s Handbook», с. 36–42.

Питання: Які найдавніші копії апокрифічних книг збереглися до наших днів?

Відповідь: Серед Сувоїв Мертвого моря є фрагменти 5 сувоїв книги Товіта (4 — арамейською мовою та 1 — івритом) та 2 сувої, що містять книгу Сираха. Згідно з книгою «Відповіді на 101 питання про Сувої Мертвого моря» (с. 25), сувій, знайдений у Масаді, містить уривки з книги Сираха 39:27–44:17c на івриті. Там також зазначено, що у печері № 4 серед Сувоїв Мертвого моря були знайдені уривки.

Ватиканський манускрипт (325–350 рр. н. е.) містить апокрифічні книги, за винятком книг Макавеїв. «Александрійський» (бл. 450 р. н. е.) містить повний збірник апокрифів, включаючи 3-ю та 4-ту книги Макавеїв (ранню версію, а не лише сучасну католицьку версію). «Синайський» (340–350 рр. н. е.) містить книги Товіта, Юдити, 1-шу та 4-ту книги Макавеїв, «Книгу Мудрості» та Сираха.

Питання: Яка частина книги Товіта міститься у Сувоях Мертвого моря, знайдених у печері № 4?

Відповідь: Якщо об’єднати уривки з п’яти різних сувоїв, перелічених у книзі «Значення Сувоїв Мертвого моря» (The Meaning of the Dead Sea Scrolls), на сторінках 424–425, то збереглися такі уривки з книги Товіта: 1:17, 19–22; 2:1–3, 10–11; 3:3, 4?, 5–15, 17; 4:2–9, 21; 5:1, 2, 9, 12–14, 19–22; 6:1–19; 7:1–11, 13; 8:17–19, 21; 9:1–4; 10:7–9; 11:10–14; 12:1, 18–22; 13:1–4, 13–14, 18; 14:1–7, 10.

Див. книгу «Значення Сувоїв Мертвого моря» (The Meaning of the Dead Sea Scrolls), с. 424–425, де наведено опис окремих рукописів, а також фотографію уривка з книги Товіта 6:12–7:10 у рукописі 4Q197 на с. 184.

Питання: Яка частина книги «Еклезіастик» (Сирах) була знайдена серед Сувоїв Мертвого моря та в Масаді?

Відповідь: У Кумрані, у печері № 2, було знайдено сувій із Сирахом 1:19–20 або 6:14–15 (ідентифікація не є певною) та 6:20–31.

У Масаді було знайдено «Еклезіастик» 39:27–28c, 29–32; 40:10–19, 28–30; 41:1–22; 42:1–25; 43:1–25 (без 26–28), 29–30; 44:1–17; 51:1–11, 23 (13–20, 30 у Септуагінті).

Питання: Коли Католицька Церква офіційно визнала 11 книг Апокрифів?

Відповідь: Коли деякі католицькі богослови та всі протестантські реформатори виключили апокрифічні книги з Біблії, у 1546 році н. е. католицький Тридентський собор вжив заходів. Окрім того, що собор використав свій авторитет, щоб засудити Лютера до пекла, він офіційно визнав усі книги, затверджені Карфагенським собором, частиною Біблії — за винятком «Молитви Манасії» та 1-ї й 2-ї книг Ездри. (У деяких католицьких Бібліях книги «Ездра» та «Неємія» називаються «1-ю» та «2-ю книгами Ездри», що перетворює «1-у» та «2-у книги Ездри» на «3-ю» та «4-у книги Ездри».) Таким чином, сучасні католицькі апокрифи на три книги менші за апокрифи, що існували протягом більшої частини історії, та за ті, що використовуються сьогодні східно-православними церквами.

Питання: Яка офіційна позиція англіканської та єпископальної церков щодо апокрифів?

Відповідь: Вони займають проміжну позицію між протестантською та католицькою/православною позиціями. Згідно зі статтею VI «Тридцяти дев’яти статей» Англіканської церкви, ці книги читаються «як приклад життя та настанови щодо поведінки», але Церква не «застосовує їх для встановлення будь-якого вчення».

Питання: Яка офіційна позиція лютеранських церков щодо Апокрифів?

Відповідь: Згідно з лютеранським веб-сайтом www.lcms.org, «Мартін Лютер розглядав апокрифи як „корисні історичні“ твори, з якими християни повинні бути ознайомлені і які навіть слід час від часу читати під час публічного богослужіння. Але ані Лютер, ані лютеранська церква ніколи не вважали ці твори канонічними — тобто частиною натхненного й безпомилкового Слова Божого — оскільки вони не відповідають критеріям, які можна виокремити з самого Писання щодо того, що саме становить книги, які належать до канону Святого Письма».

Питання: Чому деякі люди стверджують, що апокрифічні книги мають бути в Біблії?

Відповідь: Існує щонайменше три причини.

1. Апокрифи входили до перекладу Старого Завіту, відомого як Септуагінта. Апокрифи Септуагінти були затверджені на Карфагенському соборі 397 року н. е. та на католицькому Трентському соборі 1546 року. Католицька та Православна Церкви розглядають їх як Святе Письмо.

Заперечення: Якщо Тридентський собор мав рацію, визнавши попередню традицію щодо трьох додаткових книг помилковою, то традиція може помилятися й щодо інших. Тридентський собор насправді збирався у двох містах: Тренті та Болоньї. Оскільки, як здавалося, за ним слідувала бубонна чума, багато хто вважав би Трент причиною НЕ приймати його рішення.

2. Багато ранньохристиянських лідерів викладали їх як Святе Письмо. Серед них: Амвросій, Августин, Климент Олександрійський, Климент Римський (Олоферн із Книги Юдити в 1-му листі Климента, розд. 55), Іполит, Іриней, Лактанцій, Оріген, Патрік, Сульпіцій Север, Тертуліан, Кипріан та Теодот. Чи всі ці люди помилялися?

Заперечення: Багато ранньохристиянських лідерів не вважали її частиною Святого Письма. Серед них: Амвросій, Амфілохій, Атанасій, Кирило Єрусалимський, Григорій Назіанзен, Єронім та Юлій Африканський (принаймні щодо Сусанни). Євреї Йосип Флавій та Філон також відкидали їх. Багато інших, таких як Юстин Мученик, написали цілі томи, але жодного разу не цитували їх. Амброзій висловлював суперечливі думки. Навіть багато прихильників, як-от Августин, вважали, що ці книги натхненні в меншій мірі.

3. Оскільки істинне Слово Боже є вічним, а апокрифи безперервно входили до складу деяких Біблій протягом 2 100 років, жодна з унікальних доктрин апокрифів (молитви за померлих тощо) не спотворила Боже Слово. Оскільки Боже одкровення суттєво відрізнялося б у разі виключення цих доктрин порівняно з їхнім включенням, а також оскільки Боже слово не може бути спотворене (істотно змінене), то ці доктрини та апокрифи мусять бути істинними.

Заперечення: Апокрифи були доповненнями до Біблії, а не її спотвореннями. Про відмінність апокрифів завжди було відомо. Вічність Божого Слова означає, що Його істина завжди буде присутня; а секти постійно створюють спотворені копії Біблії.

Висновок: Коли церква висловлюється, роздуми закінчуються. Оскільки і католицька, і православна церкви стверджують, що різні апокрифічні книги є Святим Письмом, хто ми такі, щоб ставити під сумнів Істинну Церкву своїми особистими поглядами?

Питання: Які автори ранньої церкви цитували які апокрифічні книги?

Відповідь: Ось список того, що мені вдалося знайти.

Кр 1 Климент (Римський) (16 стор.) 96–98 рр. н. е.

Б Послання Варнави (13 стор.) бл. 70–130 рр. н. е.

Па Папій, учень Івана (3 стор.) 110–113 рр. н. е.

Іг Ігнатій (21 стор.) бл. 110–117 рр. н. е.

Ді Дідахе (6 стор.) бл. 60–120 рр. н. е.

Дг Послання до Діогнета (6 стор.) бл. 130–200 рр. н. е.

По Полікарп, учень Івана (4 стор.) бл. 150 р. н. е.

JM Юстин Мученик (119 стор.) бл. 138–165 рр. н. е.

Г «Пастир Герми» (47 стор.) бл. 115–155 рр. н. е.

Т Теофіл [Антіохійський] (33 стор.) 168–181/188 рр. н. е.

Ме Мелітон Сардський (11 стор.) 170–177 рр. н. е.

Е Атенагор (34 стор.) бл. 177 р. н. е.

Ір Іриней Ліонський (264 стор.) 182–188 рр. н. е.

Т Тертуліан [Рим] (854 стор.) 198–220 рр. н. е.

CA Климент Олександрійський (424 стор.) 193–217/220 рр. н. е.

Гі Іполит (233 стор.) 225–235/6 рр. н. е.

Або Оріген (622 стор.) 230–254 рр. н. е.

JA Юлій Африканський [Неем, Дан за іменем, натяк на Вих] 232–245 рр. н. е.

Нв Новатіан (39 стор.) 250–257 рр. н. е.

ан Трактат проти Новатіана (7 стор.) бл. 255 р. н. е.

та «Трактат про повторне хрещення» (11 стор.)

Порівняйте Кіпріан та його послідовники (270 стор.) бл. 246–258 рр. н. е.

W = Книги або цитати, згадані за назвою або автором

G = Згадано як слова Божі + цитата

B = Згадується як Святе Письмо або цитується + «написано»

m = змішане

Q = цитата з 1 або більше віршів. ½ = цитата з ½ вірша

A = Алюзія. – = відсутність посилання X = виключено

Питання: А конкретно, які апокрифічні книги цитував Кипріан?

Відповідь: Кипріан був єпископом Карфагена приблизно з 246 року до своєї мученицької смерті в 258 році н. е. У своїх цитатах Кипріан майже завжди вказує книгу, з якої взято цитату. У «Трактаті 12», книзі 3, він цитує (у зазначених розділах) з «Макавеїв» (1 і 2 Макавеїв) (4, 15, 53), «Еклезіаста» (6, 12, 20, 35, 51, 61, 96, 109, 110), «Товія» (62), додатків до книги Даниїла (20) та «Мудрості Соломона» (15, 56, 59). Лише в «Трактаті 12» Кипріан також безпосередньо цитував кожну книгу Нового Завіту, за винятком Євангелія від Марка, 2-го Послання до Солунян, Послання до Філемона, Послання до Євреїв, Послання Якова, 2-го та 3-го Послань Івана та Послання Юди.

Питання: Чому деякі вважають, що апокрифи не належать до Біблії?

Відповідь: Існує щонайменше шість причин.

1. У Новому Завіті є близько 260 цитат зі Старого Завіту та близько 370 алюзій, але немає жодної цитати з апокрифів. (У Новому Завіті, однак, цитуються грецькі поети та псевдоепіграфи.) Отже, судячи лише з цитат, грецькі поети мали б більше підстав вважатися Святим Письмом, ніж апокрифи. Усі визнали б апокрифи як Святе Письмо, якби Ісус так сказав. Але Він цього ніколи не робив.

Заперечення: У Новому Завіті також немає цитат із книг Естер, Еклезіаста чи Пісні Соломона.

2. Єврейська рада в Ямнії у 90 році н. е. виключила апокрифи. Ісус ніколи не критикував фарисеїв за те, що вони не вірили в апокрифи.

Заперечення: У Ямнії зібралися євреї, а не християни.

3. Багато християн Середньовіччя та епохи Реформації також не вважали їх Святим Письмом. Серед них: папа Григорій Великий (1 Макавеїв), кардинал Каєтан (1469–1534), видатний католицький теолог, Джон Вікліф, Жан Кальвін, Мартін Лютер та Ульріх Цвінглі. Якщо апокрифи є Святим Письмом, то всі вони помилялися в цьому питанні.

Заперечення: Цвінглі не визнавав «Одкровення» частиною Святого Письма. Порівнюючи доктринальну цінність (а не канонічність) Послання Якова, Лютер сказав: «…це ті книги, які відкривають тобі Христа і навчають усього, що тобі необхідно і благословенно знати, навіть якби ти ніколи не бачив і не чув жодної іншої книги з доктрини. Тому Послання святого Якова є, порівняно з ними, досконалим «солом’яним посланням», бо в ньому немає нічого євангельського».

4. Історія про Сусанну, додана до книги Даниїла, ґрунтується на двох каламбурах. Слова «дуб» і «розпиляти» звучать подібно, а «розривати» і «мастикове дерево» також звучать подібно. Однак ці слова звучать однаково лише в грецькій мові, а НЕ в івриті. Отже, цей текст був складений людьми, що розмовляли грецькою, а євреї почали розмовляти грецькою лише через кілька століть після смерті Даниїла. Юлій Африканський (бл. 240 р. н. е.) спочатку вірив, що Апокрифи є Словом Божим. Потім він помітив це, змінив свою думку і написав про це листа Орігену.

Заперечення: Ми не знаємо, що таке «дуб» або «мастикове дерево», і, можливо, носії грецької мови теж цього не впізнали б. Можливо, перекладачі залишили ці назви як каламбури, замість того щоб використовувати назви дерев, які греки все одно могли б не впізнати.

5. Апокрифи викладають як Слово Боже речі, яких ніде більше не зустрічається. Наприклад:

Ангел на ім’я Уріел у 2-й книзі Ездри

Милостиня рятує від смерті та очищає від усіх гріхів. Товіт 12:9 та Товіт 14:12.

Добра душа випала в долю Соломона. Мудрість 8:19-20

Тіло обтяжує душу. Мудрість 9:15

Хто шанує свого батька, той спокутує гріхи. Сирах 3:3

Бог не був необізнаний про те, що походження деяких було злим. Мудрість 12:10

Ось чому Бог дав їм можливість покаятися, але вони не скористалися нею.

«Нікому Він [Бог] не дав сили проголошувати Його діла; …» Сирах 18:4

Ніколи не вдавайся до обману (Сирах 7:13) проти обманюй людей заради Бога (Юдит 9:10, 13).

Розлучайся зі своєю дружиною, якщо вона не слухається тебе. Сирах 25:26

«Бо від одягу походить моль, а від жінки — жіноча нечестивість. Краща нечестивість чоловіка, ніж жінка, яка чинить добро; і саме жінка приносить сором та ганьбу». Сирах 42:13-14

«Вино — це як життя для людей, якщо пити його в міру. Що таке життя для людини без вина? Воно створене, щоб радувати людей». Сирах 31:27

«Балуй дитину, і вона буде лякати тебе; грайся з нею, і вона завдаватиме тобі смутку». Сирах 30:9

«Говоріть, ви, старші, бо це вам личить, але з точним знанням і не переривайте музику». Сирах 32:3

«Сину мій, не веди життя жебрака; краще померти, ніж жебрати». (і далі) Сирах 40:28-30.

Єремія, хоч і помер, молиться за євреїв. 2 Макавеїв 15:12-16

Ми повинні молитися за померлих. 2 Макавеїв 12:44

Єремія переніс скинію та ковчег до печери в горі, з якої Мойсей бачив Ханаан. 2 Макавеїв 2:1-16

Збирання пожертв і надсилання їх до Єрусалима як жертви за гріхи тих, хто помер. 2 Макавеїв 12:39-46

Померлі люди, які спасенні, але потребують визволення від своїх гріхів (чистилище?). 2 Макавеїв 12:42, 46

Заперечення: Католик міг би сказати, що всі християни повинні вірити в це.

6. Оскільки Слово Боже є істинним, а в Апокрифах містяться такі доказові неправди, Апокрифи не є безпомилковим Словом Божим.

Товія (=Товіт) використовував магію (серце, печінку та жовч риби), щоб прогнати демона. Біблія каже, що ми не повинні використовувати магію. Ангел Божий бреше і стверджує, що він — Азарія, син Ананії.

(а) У книзі Товіта 1:4–5, 1:11–13 та 14:1–3 сказано, що Товіт був свідком повстання північних племен (931 р. до н. е.) і був вигнаний до Ніневії разом із Нафталі (740 р. до н. е.), проте прожив лише 102 роки.

(б) У Товіта 1:14 місто Рагес було частиною Мідії і ніколи не входило до складу Ассирійської імперії.

(в) У книзі Товіта 6:1 вони вирушили з Ніневії до річки Тигр, а потім на схід до Раге (Рагае). Ніневія розташована на річці Тигр, тож їм не потрібно було йти до річки, щоб рухатися на схід.

(г) Навуходоносор та Ахашверош не зруйнували Ніневію, а Набополассар Вавилонський та Кіаксарес Мідійський зруйнували її у 612 р. до н. е. (Товіт 14:15).

(e) Сеннахірим був не сином Шалманасера, а Саргона II (Товіт 1:15).

У «Белі та драконі» (доданому до книги Даниїла) згадується сучасний пророк Авакум у Юдеї. Однак Авакум жив на кілька десятиліть раніше.

Юдіт: Невідомо, де була написана Книга Юдіт. У книзі міститься щонайменше чотирнадцять помилок, що стосуються неправдивих відомостей про народи та географію Ассирії, Вавилону, Персії, а також грубих помилок щодо географії Ізраїлю.

(а) Навуходоносор був царем Вавилону, а не Ніневії.

(б) Він був царем не ассирійців, а вавилонян.

(c) Він ніколи не розграбував міст Екбатана чи Рага.

(г) Ассирійці та вавилоняни не покладалися переважно на свою кінноту.

(e) Вавилонські та ассирійські правителі хотіли, щоб люди поклонялися їхнім богам, але не їм самим (на відміну від пізніших римлян та персів).

(f) Євреї ще не повернулися з вигнання за часів ассирійців чи вавилонян.

(g) Моавітяни та аммонітяни були нащадками Лота; вони не були ханаанеями.

(h) Генерал Олоферн та його масштабний похід на Палестину невідомі ані історії, ані археології.

(i) Ніхто ніколи не знаходив міста з вежами під назвою Бетулія на рівнині Ездраелон поблизу Дотана, здатного чинити опір 132 000 воїнів.

(j) Балбаїм так і не було знайдено.

(k) Кіамона теж ніколи не знаходили.

Навіть католицька «Біблія Нового Єрусалиму» у вступі зазначає: «Зокрема, Книга Юдити демонструє повну байдужість до історії та географії».

Доповнення до книги Естер: (a) Мордехай був узятий у полон Навуходоносором (597 р. до н. е.), проте він перебував при дворі Артаксеркса на другий рік правління царя (~130 років потому). Це суперечить основній частині книги Естер.

(б) Гаман був агагітянином (Естер 3:1), а не македонцем (Доповнення до книги Естер 16:10).

Сирах: (а) Не згадуй померлих (Сирах 38:21–23) проти: молись за померлих (2 Макавеїв 12:44).

Книга Баруха: (а) Барух насправді не перебував у Вавилоні. Барух 1:1-2 проти Єремії 43:5-7.

(б) У книзі Баруха 6:2 сказано, що євреї служитимуть Вавилону протягом 7 поколінь. У книзі Єремії 25:11 та 29:10 йдеться про 70 років.

Доповнення до книги Даниїла: (а) Вавилоняни, ймовірно, не поклонялися і не годували живу істоту, схожу на динозавра. (Доповнення до книги Даниїла 14:23–27)

1-а та 2-а книги Макавеїв: (а) У 2-й книзі Макавеїв 8:20 8 000 євреїв та 4 000 македонців не знищили 120 000 галатів у Вавилонії.

(б) Незначні історичні розбіжності між 1-ю та 2-ю Книгами Макавеїв.

Заперечення: Навіть «Католицька енциклопедія» визнає, що містить помилки в деталях.

Висновок: Автори книги Сираха (пролог) та 2-ї книги Макавеїв (2:23–32; 15:38–39) вказують на те, що вони не були натхненні.

Заперечення: Автор міг не усвідомлювати, що був натхненний.

Висновок: Коли нам доводиться обирати між людською точкою зору та Божою істиною, ми слідуємо за Богом. Ми, які разом складаємо Істинну Церкву, не повинні переставати визнавати Божу істину та слідувати їй.

W XYZ1234

Запитання щодо Біблії з Тори

Питання: Як саме вимовляється слово «Тора» і що воно означає?

Відповідь: Згідно зі словником Мерріам-Вебстера, це слово вимовляється як «ТОР-а» з довгим «о», шва на «а» та наголосом на першому складі. Тора складається з перших п’яти книг Біблії — від «Буття» до «Повторення Закону».

Слово «Тора» часто перекладають як «Закон». Однак воно має ширше значення, ніж просто «Закон», і кращим перекладом є «навчання». Наприклад, Климент Олександрійський у праці «Стромати» (193–202 рр. н. е.), книга 1, розділ 28, стор. 340, поділив Тору на чотири теми: а) історичну, б) законодавчу/етичну, в) жертвоприносну/фізичну науку та г) теологічну/візійну.

Її також можна розділити за іншими класифікаціями.

Питання: Чому люди вважають, що Мойсей написав перші п’ять книг (які називаються Торою)?

Відповідь: Існує щонайменше три причини.

1. Ісус згадував про них як про написані Мойсеєм у Марка 1:44; 10:3–5; 12:26; Луки 16:29, 31; 20:37; Івана 3:14; 5:46; 6:32; 7:19; 7:23.

2. Інші визнавали Тору як написану Мойсеєм. Матвія 22:24; Луки 2:22; 5:14; 20:28; 24:27, 44; Івана 1:17; 1:45; 8:5; 9:28; Дії 3:22; 6:11,14; 13:39; 15:1,5; 15:21; 21:21; 26:22; 28:23; 1 Коринтян 9:9.

3. Мойсей міг записати все це сам (у нього було 47 років, щоб це зробити), або ж він міг доручити своєму секретареві записати частину чи все це. Секретар міг додати деякі речі, наприклад, розділ про смерть Мойсея, але незалежно від того, як ці книги були записані, Бог дав їх через Мойсея.

Питання: Чи написав Мойсей кожне слово Тори?

Відповідь: Ймовірно, ні. Але це не має значення, адже ми покладаємося на Бога, а не на Мойсея, що Він дав і зберіг те, що хоче, щоб ми читали. Вихід 6:26-27; 16:33-36 могли бути написані Мойсеєм, якщо він вирішив викласти ці частини від третьої особи, як у Повторенні Закону 31:9,24. Мойсей був пророком, але писати про власну смерть у Повторенні Закону 34:5-12 було б незвично. Проте жоден із цих трьох прикладів не вказує на те, що щось було написано пізніше за час Мойсея.

Питання: Як взагалі перші п’ять книг могли бути написані Мойсеєм, якщо люди [нібито] тоді не вміли писати?

Відповідь: У середині XIX століття багато ліберальних так званих християнських вчителів навчали, що Біблія передавалася через століття усної традиції, оскільки за часів Мойсея люди не вміли писати. З того часу було знайдено письмові пам’ятки, що датуються 1 800 роками до Мойсея. Було знайдено близько 30 000 шумерських табличок, у тому числі 4 000 у місті Урук, що датуються 3000 роком до н. е., та понад 20 000 табличок у важливому місті Марі. У місті Ебла (2500–2200 рр. до н. е.) було виявлено від 14 000 до 15 000 написів на глиняних табличках, серед яких є один, що згадує ім’я Авраама. За часів Мойсея навіть раби вміли читати й писати. Звісно, Мойсей виховувався при єгипетському дворі й отримав ґрунтовну освіту (див. Дії 7:22).

Навіть звичайний раб міг навчитися, просто читаючи всі написи на стінах різних храмів і гробниць. Можна сказати, що людям, які досі дотримуються теорії усної традиції, теж слід прочитати напис на стіні. Більше інформації див. у «Енциклопедії біблійних труднощів», с. 51–54. Більше про Еблу див. у журналі «National Geographic» за грудень 1978 р., с. 731–759.

Питання: Чи маєте ви відповідь на таке запитання: скільки ізраїльтян Бог вбив за непокору та бунт під час років блукання пустелею?

Відповідь: На це запитання можна відповісти двояко.

а) Майже всі ізраїльтяни, які вийшли з Єгипту, загинули в пустелі через непокору. Багато з них померли природною смертю від старості, але Бог сказав, що ніхто з тих, хто вийшов з Єгипту, не дійде до обіцяної землі, крім Йошуа, Калеба та тих, хто не досяг віку відповідальності. (Крім того, деякі інші не були вбиті за непокору, а загинули внаслідок нападу амаликітян (Вихід 17:8–13).)

б) Але якщо ви маєте на увазі лише тих людей, яких Бог безпосередньо вбив (у тому числі через моровицю) за непокору:
б1) У Вихід 32:35 сказано, що багатьох було вбито мором, після того як вони виготовили золотого теля, хоча конкретної кількості не вказано.

б2) Левит 10:1-3: Двоє синів Аарона, Надав і Авіху, були вбиті за те, що принесли несанкціонований вогонь.
б3) У Числах 11:33-34 згадується сильна чума, але конкретних цифр не наводиться.

b4) Числа 14:37-38: Особи, які поширювали негативні чутки про Ханаан, були уражені і померли від чуми.

b5) Числа 16: Корах, Датан, Авірам та їхні родини були поглинуті землею.

b6) Числа 20:22-28: Аарон помер, бо він і Мойсей повстали біля вод Меріби. (На той час Аарону було 123 роки, згідно з Числами 33:39, але він помер за прямим наказом Бога.)

b7) Числа 21:6-8: Багато людей загинуло від укусів отруйних змій після того, як вони виступили проти Бога.

b8) Числа 25:8-9: Пошесть, що спалахнула після того, як ізраїльтяни поклонилися Ваалу Пеору, забрала життя 24 000 людей.

b9) Нарешті, Мойсею було наказано піднятися на гору Небо в Моаві, що розташована прямо навпроти Ханаану, де Бог сказав Мойсею, що забере його життя. Бог наказав йому піти туди, щоб показати йому цю землю, хоча Мойсей не міг увійти до неї. Тож Мойсей піднявся туди, щоб оглянути землю, а потім помер, як наказав йому Бог (Повторення Закону 32:48-52; 34:1-5).

c) Були й страти.

c1) Близько 3 000 ізраїльтян було вбито за ідолопоклонство після поклоніння золотому тельцю (Вихід 32:28).
c2) Богохульника було побито камінням у Левит 24:10-16.
c3) Числа 15:32-36: Того, хто збирав дрова в суботу, було побито камінням.

c4) Числа 25:4-8: ізраїльтян, які поклонялися Ваалу Пеору, було вбито.

Також зверніть увагу, що під час другого перепису в Книзі Чисел 26 загальна кількість людей виявилася дещо меншою, ніж під час першого перепису майже 40 років тому. Отже, їхнє майже 40-річне блукання пустелею аж ніяк не збільшило їхню чисельність.

З інших місць Тори, а також із пізніших текстів ми дізнаємося, що Бог є милосердним і люблячим, але наведені вище уривки показують, що Бог є також суворим і гнівним. Ці смерті можна було б промовчати, і вони б загубилися в історії, але їх навмисно зафіксували тут, і я вважаю, що це було зроблено тому, що Бог хотів донести певну думку. Хоча Бог може бути милостивим і милосердним, не слід сприймати Його благодать і милосердя як щось само собою зрозуміле. Не бунтуйте проти Бога, бо Бог є найгнівнішою, а також найлюблячішою Істотою у всесвіті.

Нехай ви відчуєте Божу благодать і милосердя, а не Його гнів.

Питання: Чи існують якісь історичні докази існування «гексатеуху» або збірки, що складається з Тори та лише Книги Йошуа?

Відповідь: Жодних. Ось три докази протилежного:

1. Самаряни визнавали лише Тору (перші п’ять книг) як Святе Письмо.

2. Садукеї також визнавали ці п’ять книг як такі, що мають повну авторитетність Святого Письма.

3. Ортодоксальні євреї визнавали той самий Старий Завіт, що й протестанти, але поділяли його на три частини: Тору, Пророків та Писання.

Питання: Що таке теорія JEPD, які аргументи на її користь і чому вона є хибною?

Відповідь: Теорія JEPD, або документальна гіпотеза, сьогодні викладається на багатьох університетських курсах з Біблії. Вона була розроблена в XIX столітті Юліусом Веллгаузеном та іншими, коли вчені вважали, що за часів Мойсея мало хто вмів писати. Згідно з нею, перші п’ять книг Біблії (а також Книга Йошуа) були усною традицією, записаною через багато століть після Мойсея щонайменше чотирма або п’ятьма різними авторами.

Єговістське джерело (бл. 850 р. до н. е.) для уривків, де вживається божественне ім’я, наприклад, Буття 2:4–3:3.

Елохістське джерело (близько 750 р. до н. е.), де для позначення Бога вживається слово «Елохім», наприклад, у Буття 1–2:3; 7:2–3.

Священицький джерело (близько 450 р. до н. е.) для віршів, що стосуються храму, таких як Левит та Бут. 6:19–20.

Джерело «Деутерономіст» (бл. 622 р. до н. е.) для більшої частини Книги Повторення Закону.

Джерело «Святості» (близько 575 р. до н. е.) для Левіта 17–26 є варіацією теорії JEPD.

Загалом теорія JEPD раніше вчить, що Біблія подає себе неправдиво, а Тора була відредагована до того вигляду, який ми маємо сьогодні, приблизно у 200 р. до н. е. Однак ми маємо копію книги Вихід та Левіт із Сувоїв Мертвого моря, датовану приблизно 250 р. до н. е.

…Що сказали автори Біблії

Мойсей записав те, що сказав Господь у Виході 24:4–7 та Виході 34:27.

У книзі «Йошуа» 1:7-8 Господь наказав ретельно дотримуватися всього Закону, який Мойсей передав йому у «Книзі Закону». Див. також «Йошуа» 8:31-34; 23:6.

У часи Йосії в 2-й книзі Хронік 34:14 згадується, що було знайдено Книгу Закону, яку дав Мойсей.

Ісус та автори Євангелій згадують, що Закон був даний через Мойсея в Марка 7:10; 10:3-5; 12:26; Луки 2:22; 5:14; 16:29-31; 20:28,37; 24:27,44; Івана 1:45; 5:45-47; 7:19,23; 8:5; 9:29.

Апостол Павло посилається на писання Мойсея в Посланні до Римлян 10:5; 1-му Посланні до Коринтян 9:9 та 2-му Посланні до Коринтян 3:15.

Інші книги Нового Завіту, де згадується Мойсей, — це Дії 3:22; 6:14; 13:39; 15:1, 21; 26:22; 28:23; Послання до Євреїв 9:19; Об’явлення 15:3.

Інші вірші, які у книзі «Докази, що вимагають вироку» (том 2, с. 95–98) наводяться як такі, що вказують на те, що Тора була написана Мойсеєм та/або за його часів, це: Повторення Закону 31:9, 24–26; Вихід 17:14; Числа 33:2; 1 Царів 2:3; 2 Царів 14:6; 23:25; 1-а Хроніки 22:13; 2-а Хроніки 5:10; 23:18; 25:4; 30:16; 33:8; 35:12; Ездра 3:2; 6:18; 7:6; Неємія 1:7,8; 8:1,14; 9:14; 10:29; 13:1; Даниїл 9:11,13; Малахія 4:4.

Ісая 59:21 обіцяє: «„А щодо Мене, то ось Мій завіт з ними, — говорить Господь. — Мій Дух не відійде від вас, і Мої слова, які Я вклав у ваші уста, не відійдуть від ваших уст, ані від уст ваших дітей та онуків, відтепер і навіки“, — говорить Господь» (BSB).

Мойсей міг сам написати всю Тору на пергаменті, оскільки мав для цього понад 40 років. З іншого боку, він міг доручити це писарям. Деякі слова, можливо, були відредаговані пізніше, і Мойсей, ймовірно, не писав про свою власну смерть. Однак, окрім цих винятків, автори Біблії, усі єврейські вчителі (Філон, Йосип Флавій тощо), ранні християнські автори та ті, хто сьогодні довіряє Біблії, вірять:

а) Тора (Закон) була написана за часів Мойсея,

б) Мойсеєм або через писців під його керівництвом,

в) як надійне передавання Божого слова.

Теорія JEPD заперечує всі три пункти.

…Критерії оцінки

Коли люди стверджують, що щось є правдою чи неправдою, вони повинні навести критерії, на основі яких вони роблять таку оцінку. Загалом, коли документ стверджує, що його написав хтось у певний період часу, перевага надається цьому твердженню, якщо немає вагомих підстав думати інакше. Необ’єктивно застосовувати один стандарт до світської історії та більш скептичний стандарт до історії, записаної релігійними людьми.

Нижче наведено аргументи «за» та «проти» теорії JEPD, причому після кожного аргументу «за» наводиться спростування (позначене як «Відповідь»). «Поле бою» значно змінилося з часу появи теорії JEPD: кожен найменший удар киркою археолога поступово руйнує стіну авторитету цієї теорії XIX століття.

…Аргументи на користь теорії JEPD, що ґрунтуються на припущенні про множинність авторів

Різниця в божественних іменах, що вживаються для позначення Бога: «Елохім» вживається 35 разів у перших 34-х віршах, а «Яхве-Елохім» — 20 разів у наступних 45-ти віршах.

Відповідь: Це не зовсім точно, оскільки саме «Елохім» вживається 3 рази в Буття 3:1–5 під час розмови змія з Євою. Але використання одного терміна на противагу іншому було навмисним. Спочатку таким чином виражалася універсальна, трансцендентна природа Бога, а потім — Його більш особистісні аспекти. Подібна ситуація спостерігається в мусульманському Корані. Термін «Аллах» переважає в пізніших, мединських сурах, тоді як у ранніх мекканських сурах часто вживається слово «Господь», а «Аллах» — рідко. Так само в першій главі Послання до Євреїв ніколи не вживаються слова «Ісус» чи «Христос», а лише 5 разів — «Син». Однак у Посланні до євреїв 2:1–3:3 слово «Ісус» вживається 4 рази. Проте ніхто не сумнівається в цілісності Послання до євреїв. У Євангелії від Івана 1:1–16 також ніколи не вживаються слова «Ісус» чи «Христос», а лише «Слово» або «Син» — 6 разів. Проте ніхто не вважає, що Євангеліє від Івана 1:1–16 було написане іншим автором.

До речі, у Книзі Йони аж до Йони 3:4 вживається лише божественне ім’я (за винятком випадків, коли говорять моряки). Після цього в оповіді для позначення істинного Бога також вживається слово «Елохім».

Нібито анахронізми: У Вихід 6:2-3 Бог каже, що Він не відкрив Себе Аврааму, Ісааку та Якову під Своїм ім’ям Яхве. Це ім’я з’являється 197 разів до Вихід 6:2-3.

Відповідь: Ствердження «Колумб висадився в Америці» не є анахронізмом, і не слід забувати, що «Книга Буття» була записана лише за часів Мойсея. Крім того, там не сказано, що це ім’я ніколи раніше не було відкрите, а лише те, що воно не було відкрите цим трьом людям. Звісно, більшість діалогів, ймовірно, є переказами.

Дублети окремих подій: Бут. 1 та Бут. 2. Бут. 4:17–24 та Бут. 4:25–5:32. Бут. 12:19–20 та Бут. 26:7–11. Бут. 15 та Бут. 17.

Відповідь: Схожість не доводить повторення. Наприклад, у 1-му розділі Книги Буття йдеться про створення землі, а в 2-му — про створення людини в Едемському саду. У 12:19–20 Книги Буття Авраам представив свою дружину як свою сестру. Якщо син брав приклад з батька, а батько вчинив так і ніколи не сказав синові, що це неправильно, то син, швидше за все, вчинив би так само. Ісаак вчинив так само в Книзі Буття 26:7-11.

Дублети підсумків або уточнень: Бут. 6:19-20 та Бут. 7:2-3; Бут. 12:1-5 та Бут. 12:4б-9; Бут. 32:22-32 та Бут. 35:9-10.

Відповідь: У стародавній літературі також часто зустрічалися підсумки.

Нібито суперечності: Бут. 1:12, 26 та Бут. 2:5–7; Бут. 1:24, 27 та Бут. 2:7, 19.

Відповідь: Бог створив рослини раніше за людину, але польові рослини (сільськогосподарські культури) з’явилися після людини, як зазначено в Бут. 2:5-7. Бут. 2:7,19 показує, що тварини вже були створені, а не те, що їх не було створено до того часу. У Бут. 2:19 сказано: «І створив Господь Бог із землі всіх диких тварин і всіх птахів небесних» (NIV).

У тексті присутні різні стилі письма.

Відповідь: Одна й та сама людина може використовувати різні стилі письма для різних тем та в різні періоди свого життя. Наприклад, К. С. Льюїс писав дитячі оповідання, наукову фантастику та теологічні твори, і його стилі варіюються більше, ніж стилі в Торі.

…Аргументи щодо періоду часу проти теорії JEPD

Хто міг знати ці деталі щодо часових періодів? У XIX столітті критики Біблії могли вказати на багато деталей Тори, які не мали позабіблійного підтвердження. Серед прикладів — хетські міста в Палестині, Содом і Гоморра, імена, такі як Аврам та Аріох, а також перелічені народи. У XX столітті були знайдені докази існування більшості з них, зокрема 51 із 68 згаданих народів та 13 із 16 міст. Наприклад, із міста Марі (2800–1760 рр. до н. е.) збереглося понад 20 000 глиняних табличок. Серед них є імена Ной, Аврам, Лаван та Яків.

Хто міг знати подробиці про Стародавній Єгипет? Навіть сучасні критики Біблії інколи припускаються помилки, стверджуючи, що, мовляв, Єгипет, мабуть, мав закриті кордони або що немає свідчень про існування євреїв. Однак археологи знайшли докази того, що азіатські вівці з довгим хвостом у Гошені вперше з’явилися саме в цей період. У списках рабів у Єгипті приблизно за 1809–1743 рр. до н. е. конкретно згадуються раби з племен Іссахара та Ашера. Було знайдено велику віллу, яка, можливо, була домівкою Йосипа. Були виявлені азіатські імена, що зустрічаються лише в той період, такі як Шифра.

Щодо літери «J»: 1-а глава Книги Буття виглядає як контраст, майже як спростування «Епосу про Гільгамеша», який був вперше записаний приблизно 2100 р. до н. е. (хоча остаточну форму він набув лише у 1200–1000 рр. до н. е.).

Щодо літери «Е»: 2-а глава Книги Буття має певні подібності до шумерського вірша про Ділмун, написаного близько 2400 р. до н. е. Якщо два літературні твори мають подібності, це вказує на схожий часовий період.

Щодо «P»: За словами вченого Джозефа П. Фрі, наразі немає вагомих підстав датувати левитські закони про жертвоприношення пізнішим періодом, оскільки подібності зустрічаються в угаритських джерелах XIV століття до н. е.

Щодо «D»: Структура книги «Повторення Закону» дуже схожа на договори про сюзеренітет, укладені до 1000 р. до н. е.

…Аргументи на користь єдиної теорії проти JEPD

Згідно з ліберальним «Однотомним коментарем інтерпретатора», 91 вірш розподілено між різними «авторами».

Буття 2:4; 7:16, 17; 8:2, 3, 13; 10:1; 12:4; 13:11, 12; 16:1; 19:30; 21:1, 2, 6; 25:11, 26; 31:18; 32:13; 33:18; 35:22; 37:25,28; 41:46; 42:28; 45:1,5; 46:1; 47:5,6,27; 48:9,10; 49:1,28

Вихід 1:20; 2:23; 3:4; 4:20; 7:15, 17, 20, 21; 8:15; 9:23, 24, 35; 10:1, 13, 15; 12:27; 13:3; 14:9, 19, 20, 21, 27; 15:21, 22, 25; 16:13, 15; 17:1, 2, 7; 19:2, 3, 9, 11, 13; 24:12, 15, 18; 25:18; 31:18; 32:8, 34, 35; 33:5, 19; 34:1, 11, 14

Числа 13:17,26; 14:1; 16:1,2,26,27; 20:22.

(Книга Повторення Закону вважається повністю «D».)

Скільки ж саме віршів потрібно було б розрізати посередині згідно з цією теорією, щоб вона перестала бути обґрунтованою? Дев’яносто один вірш — це забагато, але саме стільки їх довелося б розрізати.

Ось переклад фактичного тексту Бруклінського папірусу (1809–1743 рр. до н. е.), в якому згадуються Іссахар, Ашер та Шифра, з книги «Фараони та царі: біблійні пошуки» Девіда М. Рола (Crown Publishers, 1995), с. 276–277.

«(б) У рядках 13, 14, 16, 22 та 67 ми маємо варіанти назви племені «Іссахар» — імені п’ятого сина Лії від Якова;

(в) У рядку 23 зустрічається назва клану «Ашер», названого на честь його епонімного предка, другого сина Зілпи від Якова.

(г) І нарешті, у позиції 21 ми читаємо «Шіфра»,»

Питання: Чи надійно Бог зберіг Тору?

Відповідь: Так. І Святе Письмо, і археологія вказують на те, що в наших сучасних копіях немає суттєвих змін. Ось чотири причини:

1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10–11; 59:21; 1 Петра 1:24–25; Матвія 24:35.

2. Ісус та Новий Завіт підтвердили писання Старого Завіту в Матвія 19:4; 22:32, 37, 39; 23:35; Марка 10:3–6; Луки 2:23–24; 4:4; 11:51; 20:37; 24:27, 44.

3. Археологічні свідчення: Септуагінта, переклад Тори на грецьку мову, була створена приблизно у 250 р. до н. е. Сувої Мертвого моря датуються періодом від приблизно 250 р. до н. е. до часу після Христа, і ми можемо порівняти їх із нашими сучасними Бібліями. Арамейські таргуми — це переклади, зроблені приблизно в часи Ісуса. Сувої Мертвого моря складаються з близько 95 000 фрагментів із приблизно 867 рукописів Старого Завіту та інших писань. Згідно з «Біблією для вивчення NIV» (с. 1432), близько третини Сувоїв Мертвого моря становлять рукописи Старого Завіту.

4. Підтвердження з боку письменників ранньої церкви, зокрема Ігнатія та Полікарпа, які були учнями апостола Івана.

Питання: Які докази з Корану є для мусульман, що Біблія спочатку походила від Бога?

Відповідь: Мусульмани, з якими я розмовляв, охоче визнають, що Біблія спочатку була дана Богом, але ось причини, викладені в їхньому власному Корані, чому вони повинні в це вірити.

1. У Корані згадується багато пророків та праведних людей, які також згадуються в Біблії.

Серед них — Ной, Авраам, Ісаак, Яків, Йов, Мойсей, Давид, Соломон, Ілля, Єлисей, Йона, Іван Хреститель, Ісус та Його апостоли.

Сура 6:84–85: «Ми дали йому [Аврааму] Ісаака та Якова, і всіх трьох Ми наставили на правильний шлях; а перед ним Ми наставили на правильний шлях Ноя, а серед його нащадків — Давида, Соломона, Йова, Йосипа, Мойсея та Аарона; так Ми винагороджуємо тих, хто чинить добро; і Захарію, та Івана [Хрестителя], та Ісуса, та Ілію [Ілію] — всі вони належать до числа праведних».

Сура 32:23 «Ми справді раніше дали Книгу Мойсею. Тож не сумнівайся, що вона дійде до тебе: і Ми зробили її дороговказом для синів Ізраїля».

Сура 6:91 «Вони не дають справедливої оцінки Аллаху, коли кажуть: „Аллах нічого не ниспосилає людям (у вигляді одкровення)“. Скажи: „То хто ж ниспослав Книгу, яку приніс Мойсей? — світло та дороговказ для людей;...“»

2. Коран говорить, що Аллах дав Свої слова цим пророкам

Сура 4:150–151 «Ті, хто заперечують Аллаха та Його посланців і прагнуть розділити Аллаха та Його посланців, кажучи: „Ми віримо в одних, а інших відкидаємо“, і прагнуть зайняти проміжну позицію, (151) — вони, воістину, є невіруючими;...»

Сура 3:48 говорить: «І Аллах навчить його [Ісуса] Писанню та Мудрості, Торі та Євангелію».

Сура 29:46 вказує, що слід вірити в Біблію: «...„Ми віримо в одкровення, яке зійшло до нас, і в те, що зійшло до вас...“»

Питання: Які докази з Корану є для мусульман, що Тора надійно збереглася до наших днів?

Відповідь: З мого досвіду, багато мусульман не мають чіткого уявлення про те, що їхній власний Коран вчить з цього приводу. Ось чотири пункти, за якими йде пояснення кожного з них.

1. Коран ніде не говорить, що Біблія була спотворена,

2. Натомість у ньому сказано, що Аллах зберігає Своє слово,

3. Ісус підтвердив Біблію у свій час, і

4. Археологічні знахідки датуються часами Ісуса.

1. У Корані ніде не сказано, що Біблія була спотворена.

У сурі 2:75 йдеться про те, що деякі люди, можливо, євреї з Медини, свідомо спотворили Боже слово після того, як його зрозуміли. Там не сказано, що вони спотворили Писання — ані своє власне, ані все світове. Крім того, вони не могли свідомо спотворити Боже слово, якби не мали його при собі. Див. також суру 3:78.

2. Коран стверджує, що Аллах зберігає Своє Слово.

У сурі 5:46 сказано: «І слідом за ними [пророками] Ми послали Ісуса, сина Марії, щоб підтвердити Тору, що прийшла до нього раніше; Ми послали йому Євангеліє; у ньому було керівництво та світло. І підтвердження Тори, що прийшла до нього раніше: керівництво та нагадування для тих, хто боїться Аллаха». Ісус мав мати справжню Тору, щоб її підтвердити.

Далі йдеться так. У сурі 5:47 сказано: «Нехай Люди Євангелія судять за тим, що Аллах відкрив у ньому...». Якщо Люди Євангелія мають судити за тим, що Бог відкрив у Євангелії, то як може Євангеліє, за яким вони мають судити, не бути тим Євангелієм, за яким Бог наказав їм судити?

У сурі 5:48 сказано: «Тобі [включно з Людьми Євангелія] Ми послали Писання в істині, підтверджуючи Писання, що прийшло перед ним, і охороняючи його в безпеці: тож суди між ними за тим, що Аллах відкрив, і не слідуй їхнім марним бажанням, відхиляючись від істини, що прийшла до тебе...» Див. також суру 5:66, 68, 70.

Зверніть увагу, що Аллах а) підтвердив Писання, яке прийшло раніше, і б) зберіг його в цілості. Дорогий мусульманине, чи віриш ти в те, що Коран говорить про те, що Бог береже Писання Людей Книги?

У сурі 15:9–10 сказано: «Ми, без сумніву, ниспослали Послання; і Ми, безперечно, збережемо його [від спотворення]. Ми вже посилали посланців перед тобою серед давніх народів». У сурі 15:9 йдеться не лише про те, що «Коран» був збережений, а про «Послання».

У сурі 10:94 сказано, що ті, хто сумнівається, повинні запитати тих, хто читав «Книгу» ще до Мухаммеда.

3. Підтвердження Ісусом Тори у свій час.

У сурі 3:48 сказано: «І Аллах навчить його [Ісуса] Писання та Мудрості, Тори та Євангелія».

У Корані, сура 5:46, сказано: «І слідом за ними [пророками] Ми послали Ісуса, сина Марії, підтверджуючи Тору, що прийшла до нього раніше; Ми послали йому Євангеліє; у ньому було керівництво та світло. І підтвердження Тори, що прийшла до нього раніше: керівництво та напучення для тих, хто боїться Аллаха».

Якщо Ісус підтвердив Тору, що зберігалася за Його часів, то небезпечно відкидати те, що підтвердив Ісус.

У Корані, сура 3:50, сказано: «(Я [Ісус] прийшов до вас), щоб засвідчити Тору, яка була до мене. ... Я прийшов до вас із Знаком від вашого Господа. Тож бійтеся Аллаха і слухайтеся мене». Людям майже неможливо спробувати зробити наступне:

1. Боятися Бога, але водночас вважати, що Він не здатний або не бажає зберігати одкровення, якому підкоряються Його послідовники.

2. Підкорятися Ісусу, але водночас відкидати як Його слова, так і Тору, яку Він підтвердив.

4. Археологічні свідчення Старого Завіту

Археологія свідчить, що Біблія, яку знав Ісус, збереглася.