< Запитання щодо Біблії з Послання до Римлян

Питання: Чому Павло написав Послання до римлян?

Відповідь: Зазвичай Павло вже зустрічався з церквами, до яких писав (або засновував їх), але Послання до Римлян є винятком. Павло, безсумнівно, знав декількох людей, але ніколи не бував у Римі. Зрештою, Павло написав Послання до Римлян, бо так хотів Бог. Але Павло служив апостолом не лише для тих церков, які він заснував, а був апостолом Христа для всіх віруючих. Послання до Римлян загалом вважається найбільш логічною та впорядкованою книгою, написаною добре організованим автором, який зазвичай писав логічно.

Павло хотів написати їм ще до того, як відвідає їх, і детально викласти, що таке Євангеліє, навіщо воно нам потрібне і як воно діє. Він також хотів пояснити спасіння в контексті євреїв та язичників.

Питання: Який план книги «Римлянам»?

Відповідь: Ось один із варіантів плану.

Рим. 1:1-17 Нагальне послання Павла

Рим.1:18-3:20 : Наше засудження

- Рим.1:18 Божий гнів проти серйозного, ескалаційного, смертельного гріха

- Рим. 2–3:20 І юдеї, і язичники не мають виправдання, вони відповідальні за свою провину

Рим.3:21 –5 Наше виправдання

- Рим. 3:21-31 Христос виправдав нас, а не наші діла

- Рим. 4 Авраам: виправданий вірою

- Рим. 5: Смерть Христа дала нам виправдання

Рим. 6–8 Наше освячення

- Рим. 6: Ми оголошені мертвими для гріха

- Рим. 7: Наша постійна боротьба за освячення

- Рим. 8 Святий Дух: сила для святого життя

Рим. 9–11 Божий суверенний вибір щодо Ізраїлю та нас

- Рим. 9 Божий вибір Ізраїлю в минулому

- Рим. 10 Божий вибір сьогодні

- Рим. 11: Божий майбутній вибір щодо Ізраїлю, що здійснився

Рим. 12–16: Життя, що відображає наше спасіння

- Рим. 12 Посвячене життя у служінні Богу та іншим

- Рим. 13: Покірне життя

- Рим. 14: Приймати слабких у вірі

- - Не судячи їх і не ставлячи їм перешкод, а так, як це робив би Христос

- Рим. 15:14–16:27 Майбутні плани Павла та вдячність іншим

Питання: У Посланні до Римлян, у чому полягає різниця між «посланням» та «листом»?

Відповідь: Послання, від грецького слова epistole, — це різновид листа, призначеного для публічного читання та поширення.

Питання: У Посланні до Римлян, коли помер Павло?

Відповідь: Загальновизнано, що Павло помер за часів Нерона, тобто під час гонінь 67 року н. е. Отже, він написав усе протягом приблизно 34 років після смерті Ісуса.

Ми не знаємо точного віку Павла, але в «Діяннях» 7:58 Савл з Тарсу був молодим чоловіком, а в Посланні до Філемона 9 Павло був старим чоловіком.

Питання: У Посланні до Римлян 1:4 сказано, що Ісус був проголошений Сином Божим. Чи був Він Сином Божим і до того?

Відповідь: Так. Людина може бути кимось ще до того, як її про це проголосять перед світом. Ісус є Сином Божим у двох різних сенсах.

Ще до початку часів Ісус був породжений (а не створений) Отцем. Ніколи не було часу, коли Ісус не був Сином Божим.

На землі Ісус був зачатий без статевого акту від діви Марії. Генетичний матеріал, який не походив від Марії (Y-хромосома тощо), був чудесним чином створений Богом-Отцем.

Отже, хоча Ісус завжди був Сином Божим, Бог чекав, поки Ісус народиться на землі, щоб оголосити це людству.

Тож чи є Ісус рівним Богу-Отцю, чи підпорядкованим Йому? Давайте спочатку зробимо невеликий відступ і відповімо на простіше запитання; потім ми використаємо цю відповідь, щоб повернутися до нашого запитання. На землі чи є ваш маленький син рівним вам, чи підпорядкованим вам? Якщо ви скажете, що він не рівний вам, це буде неправильною відповіддю з двох причин. Якби сталася якась стихійна катастрофа і вижити міг би лише один із вас, чи ви б вирішили врятувати себе, бо ваш син не такий важливий, як (на вашу думку) ви? Якщо ваш син менший за вас, то за тією ж логікою чи ваш батько більший за вас? Чи був його батько більшим за нього? А його батько? Тоді чи був ваш прапрадід суперменом? Ні, ваш син аж ніяк не менший за вас і не нерівний вам. Але чи слухається вас ваш син (принаймні, сподіваємося, що здебільшого)? Чи, може, це ви слухаєтеся і підкоряєтеся своєму синові? Я впевнений, що це перше, а не друге. У вас із сином різні ролі, принаймні доти, доки він не виросте і не матиме власних дітей. Так само Отець, Син і Дух є рівними за природою, славою та честю. Але вони відрізняються за роллю та рангом. На землі Ісус підкорявся (Євреїв 5:7) і навчився послуху (Євреїв 5:8). Але навіть зараз Отця можна назвати Богом Ісуса Христа, як зазначено в Ефесян 1:3. (На жаль, деякі християни, такі як Августин Гіппонський та Амброзій Міланський, не погодилися б з останнім пунктом.)

Питання: У Рим. 1:7 та 1 Кор. 1:3 грецьке слово «kai» може означати як «навіть», так і «і». Чи означає це, що Ісус є Богом-Отцем, як вчать сабеліани, модалісти та деякі (але не всі) п’ятидесятники-унітарії?

Відповідь: Ні. Давайте розглянемо це об’єктивно.

1. Усі погоджуються, що «і» є основним значенням грецького слова «kai», але іноді воно означає «навіть також».

2. Неможливо довести доктрину «єдності», «Трійці» чи будь-яку іншу доктрину, спираючись на слово, яке можна перекласти по-різному.

3. У цьому розділі Послання до Римлян Ісус відрізняється від Бога-Отця в Рим. 1:9. Ісус не є сиротою, ані Сином без Отця.

4. Ісус також відокремлюється від Отця в багатьох місцях Святого Письма, зокрема в Ефесян 1:3, 17; Матвія 3:16–17; 12:18; Марка 10:38–40; Луки 3:21–22; Івана 1:1, 33; 6:38; 14:16, 26, 28, 31; 5:26; 6:28; 7:5; Дії 5:31-32; 1 Коринтян 11:3; 15:25-28; Євреїв 1:9; 5:7-8. Під час хрещення Ісус не вдавався до вентрилокізму.

Сабеліанство, здається, не мало широкого поширення, за винятком короткого періоду в Римі. Ось деякі вчення донікейських християн про те, що Отець і Син є відмінними, проте вони не вчили, що вони є окремими.

Атенагор (177 р. н. е.) каже, що Отець, Син і Дух відрізняються один від одного в єдності. «Захист християн», розд. 12, с. 134

Атенагор (177 р. н. е.): «Ми стверджуємо, що й Сам Святий Дух, який діє в пророках, є випромінюванням Бога, що витікає від Нього і повертається назад, немов промінь сонця. Хто ж тоді не здивувався б, почувши, що людей, які говорять про Бога-Отця, Бога-Сина та Святого Духа і які проголошують як їхню силу в єдності, так і їхню відмінність у порядку, називають атеїстами? Наше вчення щодо божественної природи не обмежується цими пунктами; ми також визнаємо безліч ангелів і служителів…» «Захист християн», розд. 10, с. 133

Теофіл (168–181/188 рр. н. е.) (уривок) «Отже, Бог, маючи Своє Слово всередині Себе, породив Його, випромінивши Його разом зі Своєю мудрістю ще до створення всього. Він мав це Слово як помічника у творенні всього, що було створено Ним, і через Нього Він створив усе». Теофіл до Автоліка, книга 2, розд. 10, с. 98

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) каже: «Слово, а саме Син, завжди було з Отцем; і та Мудрість, яка є Духом, також була присутня з Ним, ще до всього створіння». Далі він наводить цитати з Приповістей 3:19, 20 тощо, показуючи, що Святий Дух є третьою Особою. Іриней, «Проти єресей», книга 4, розділ 20.3, стор. 488

Тертуліан (бл. 213 р. н. е.): «А якщо, цитуючи інший уривок, „Так говорить Господь до мого Господа Христа“, то Господь, який звертається до Отця Христа, має бути окремою Істотою. Крім того, коли апостол у своєму посланні молиться: «Щоб Бог нашого Господа Ісуса Христа дав вам духа мудрості та знання», — Той, хто є Богом Ісуса Христа, дарувальником духовних дарів, має бути іншим (ніж Христос). І раз і назавжди, щоб ми не блукали по кожному уривку, Той, «Хто воскресив Христа з мертвих і воскресить також наші смертні тіла», неодмінно має бути, як оживитель, відмінним від мертвого Отця, або навіть від оживленого Отця, якщо Христос, що помер, є Отцем». Проти Праксея, розд. 28, с. 625

Іполит (222–235/6 рр. н. е.) написав цілий твір проти Ноета, який «стверджував, що Христос був Самим Отцем, і що Сам Отець народився, страждав і помер». «Проти єресі одного Ноета», розд. 1, с. 223

Іполит (222–235/236 рр. н. е.) «Він [Ісус] не сказав: „Я і Отець є одне“, а сказав: „ми є одне“. Адже слово „є“ не вживається стосовно однієї особи, а стосується двох осіб і однієї сили», — і цитує 1 Коринтян 15:23–28. «Проти єресі Ноета», розд. 7, с. 226

Оріген (225–253/254 рр. н. е.) «Є багато людей, які щиро переймаються релігією і які тут потрапляють у велике сум’яття. Вони бояться, що, можливо, проповідують двох Богів, і цей страх штовхає їх до вчень, які є хибними та злими. Або вони заперечують, що Син має власну, відмінну від Отця природу, і роблять Того, кого вони називають Сином, Богом у всьому, крім імені; або ж вони заперечують божественність Сина, надаючи Йому окреме, самостійне існування та виводячи сферу Його сутності за межі сфери Отця, так що вони стають відокремленими одне від одного». «Коментар до Євангелія від Івана», книга 2, розд. 2, с. 323

Новатіан (250/4–256/7 рр. н. е.) (побічно) говорив про єресь Савелія як про святотатство, що полягає у вірі в те, що Христос є не Сином, а Отцем. «Трактат про Трійцю», розд. 12, с. 621–622

Діонісій Олександрійський (246–265 рр. н. е.) «Рослина, що виростає з кореня, є чимось відмінним від того, з чого вона виростає; і все ж вона має з ним одну природу. А річка, що тече з джерела, є чимось відмінним від самого джерела. Адже ми не можемо називати ні річку джерелом, ні джерело річкою. Проте ми визнаємо, що вони обидва є єдиними за природою, а також єдиними за суттю; і ми визнаємо, що джерело можна уявляти як батька, а річку — як те, що походить від джерела». «Про єдину сутність», с. 120

Лукіан Антіохійський (бл. 300–311 рр. н. е.) «явно про Отця, який є справді Отцем, і про Сина, який є справді Сином, і про Святого Духа, який є справді Святим Духом; ці імена призначені не невизначено чи безпідставно, а точно вказують на особливу особистість, порядок і славу тих, кого вони позначають, так що за Особистістю вони є трьома, але в гармонії — єдиним». Символ віри Лукіана Антіохійського у книзі Філіпа Шаффа «Символи віри християнського світу», т. 2, с. 27

Методій (270–311/312 рр. н. е.) «Бо Царство Отця, Сина і Святого Духа є єдиним, так само як єдина їхня сутність і єдине їхнє панування. Тому ж одним і тим самим поклонінням ми вшановуємо єдиного Бога в трьох Особах, що існує без початку, нестворений, без кінця і якому немає наступника. Бо ні Отець ніколи не перестане бути Отцем, ні Син — Сином і Царем, ні Святий Дух — тим, ким Він є за суттю та особистістю. Адже ніщо в Трійці не зазнає зменшення — ані щодо вічності, ані щодо спілкування, ані щодо верховної влади. Адже Син Божий називається Царем не тому, що заради нас Він став людиною», «Промова на Псалми», розд. 5, с. 397. (також «Бенкет десяти дів», промова 8, розд. 10, с. 338 та розд. 11, с. 339)

Питання: Як у Рим. 1:8 віра римських християн стала відомою в усьому світі?

Відповідь: Це має те саме значення, що й у 1 Солунян 1:8. З огляду на розмір і вплив міста Риму, не буде перебільшенням сказати, що римська церква відіграла велику роль у формуванні перших вражень багатьох людей про християнство.

Питання: Чи не є Павло дещо зарозумілим, коли в Рим. 1:11 та Рим. 15:29 він каже римлянам, що хоче приїхати, щоб дати їм духовний дар?

Відповідь: Якби Павло був звичайною людиною, то, можливо, так. Але оскільки Павло був апостолом Христа, він був і відвертим, і правдивим, не перебільшуючи. Немає нічого поганого в тому, щоб сказати комусь, що ти можеш принести йому користь, якщо це правда.

Питання: Чому, як зазначено в Рим. 1:13–14, Павлу не вдалося раніше побачитися з римлянами?

Відповідь: Павло не каже, що це сталося через опір сатани, як він робить це в 1 Солунян 2:18. Натомість Павло мав багато служіння там, де перебував, — на сході, у Малій Азії та Греції. Він також мусив знайти спосіб дістатися туди. Іноді це нормально, якщо плідне служіння в одному місці затримує твій перехід до іншого місця.

Питання: Як може бути правдою те, що, згідно з Рим. 1:18, Бог ніколи не гнівається?

Відповідь: Запитаймо мешканців Содому та Гоморри! Твердження, що Бог ніколи не гнівається, є лише бажаним міркуванням, яке суперечить Писанню. На жаль, ця помилка — бажання покладатися на власні міркування замість віри в те, що говорить Писання, — сягає корінням аж до «Послання до Діогнета» (бл. 130–200 рр. н. е.). Климент Римський (96–98 рр. н. е.) та Оріген (225–253/254 рр. н. е.) висловлювали суперечливі погляди з цього приводу. Однак 19 ранньохристиянських авторів визнавали, що Бог має гнів: Ігнатій Антіохійський, Юстин Мученик, Мелітон Сардський, Теофіл Антіохійський, Іриней Ліонський, Климент Олександрійський, Тертуліан, Іполит, Коммодіан, Новатіан, «Трактат проти Новатіана», Кипріан Карфагенський, Григорій Чудотворець, Вікторінус з Петау, Петро Олександрійський, Методій, Лактанцій, Олександр Олександрійський та Євсевій Кесарійський (318–325 рр. н. е.). Згідно з «Екзегетичним коментарем до Послання до Римлян 1–8» (The Wycliffe Exegetical Commentary Romans 1–8, с. 94), єретик Маркіон, перекладаючи Послання до Римлян, вжив слово «гнів» замість «гнів Божий».

Питання: У Рим. 1:18, коли говориться про те, що гнів Божий відкривається, чи означає це, що гнів Божий відкривається в той момент, коли проповідується Євангеліє, як вчив Карл Барт, чи це проповіді є нагадуванням про події, що відкрилися в історії?

Відповідь: Це другий варіант. Люди зазнавали Божого гніву ще в часи Старого Завіту, до того, як було дано Євангеліє.

Питання: Як у Рим. 1:18 люди можуть утримувати істину в неправедності?

В: Людям надто легко хоча б частково погодитися з тим, що є правильним і найкращим для інших, але при цьому не дотримуватися цього на практиці. Грецьке слово «асабея», яке тут вживається для позначення безбожності, означає не лише відсутність віри в Бога. Воно означає відсутність поваги до Бога, тому стосується також тих, хто інтелектуально вірить у Бога, але не живе відповідно до цієї віри. Сьогодні деякі люди називають це «практичним атеїзмом». Вони, можливо, не називають себе атеїстами, але живуть так, ніби ними є.

Питання: Як у Рим. 1:18 люди придушували істину?

Відповідь: Деякі люди, не з власної вини, не знають деяких важливих речей, але тут йдеться не про це. Не вся необізнаність є невинною. Деякі люди не знають істини про щось тому, що знали, де отримати інформацію, і свідомо вирішили не дізнаватися або не вірити в це, незважаючи на докази. Як каже близькосхідне прислів’я: «Не можна розбудити того, хто вдає, що спить». Люди приховують правду про те, що аборт забирає невинне життя, не тому, що не можуть цього побачити, а тому, що не хочуть. Сьогодні ми постійно бачимо, як люди приховують правду в політиці.

Ось один реальний яскравий приклад того, як уряд приховував правду в античній історії. У римлян було багато язичницьких священних установ, які, на їхню думку, існували з різних божественних або чудесних причин. Багато з них було засновано раннім римським царем Нумою Помпілієм. Римський історик Варрон зазначає, що римський селянин Теренцій, ораючи землю поблизу гробниці Помпілія, натрапив на книги Помпілія, в яких були описані причини створення цих священних інституцій. Він передав їх Сенату, який, побачивши справжні причини існування цих інституцій, наказав претору спалити ці книги. Про це можна прочитати у праці Августина Гіппонського «Про Боже місто» (413–426 рр. н. е.), книга 7, розділ 34, с. 141–142. Коли люди спалюють найдавніші примірники книг своєї власної релігії, у яку вони нібито вірять, не можна не засумніватися в їхній відданості істині.

Питання: Як ви пояснюєте невіруючим, спираючись на Рим. 1:18–23, що люди мають зобов’язання перед Богом?

Відповідь: Незалежно від того, чи ми ще діти, чи вже дорослі, ми маємо зобов’язання перед своїми батьками. У школі ми зобов’язані слухатися вчителя. Керуючи автомобілем, ми зобов’язані дотримуватися законів і виконувати вказівки поліцейського. З огляду на всі ці зобов’язання, які більшість людей, за винятком ув’язнених, визнають, чому ми вважаємо, що не маємо жодних зобов’язань перед нашим Творцем?

Бог дав нам життя, повітря, їжу і просить нас визнавати Його та поклонятися Йому. Тих, хто не хоче поклонятися істинному Богу, після смерті Бог відправить у їхній власний всесвіт, окремо від Себе. Звичайно, Бог є джерелом усього добра та любові. Той інший всесвіт — це Озеро Вогню.

Питання: Як у Рим.1:19 –20 сказано, що кожен може пізнати Бога через природу?

Відповідь: У відповіді слід врахувати п’ять моментів.

1. Ми можемо дізнатися багато чого про Бога через природу. Наприклад, жодна створена річ не може створити себе сама. Існує Творець, який є більшим за створені істоти. Ми також можемо бачити Божу велич, силу та красу у творінні, хоча творіння й є гріховним.

2. Люди можуть вигадувати свої дивні тлумачення фактів. Наприклад, ідея самозародження — «науковий факт» Середньовіччя — стверджувала, що мухи можуть з’являтися з гнилого м’яса, а життя може самовільно виникати з неживого.

3. Багато важливих речей про Бога ми не можемо пізнати через природу, таких як Трійця, смерть Ісуса на хресті та Його друге пришестя.

4. Хоча природа не є достатньою, щоб навчити всьому Євангелію спасіння, вона є достатньою, щоб навчити людей, що існує Бог, і шукати Його.

5. Якщо хтось відкидає істину, яку він знає про Всевишнього Бога, Бог не обов’язково зобов’язаний давати йому більше істини.

Питання: Чи, згідно з Рим.1:19 –20, усі нехристияни потраплять до пекла?

Відповідь: Є лише одна правильна відповідь, але вона має два аспекти: ні та так.

Ні, з чотирьох причин

Н1. Ні, тому що деякі люди, які ще не є християнами, стануть християнами в майбутньому і потраплять до Небес. Біблійний термін для тих, хто зрештою опиниться в Небесах, — «вибрані».

Н2. Ні, тому що в Старому Завіті багато благочестивих євреїв, які дотримувалися Закону, померли, очікуючи на прихід Месії, не знаючи Месії (Ефесянам 3:4-6; 1 Петра 1:10-11; 2 Петра 1:19; ~Євреїв 11:39-40). Вони померли до приходу Христа, але перебувають у Небі.

N3. Ні, тому що Бог явив Себе через Авраама, хоча Авраам і не мав Закону. Бог здатний діяти «поза рамками» наших упереджень і приводити людей до Себе через Христа так, як Він вважає за потрібне. Ми можемо бути впевнені, що всі, хто помер, ніколи не чувши про Христа, — чи то немовлята, чи то люди з тяжкими психічними вадами, чи то люди, що перебували у глибокій неосвіченості, — будуть справедливо судимі Богом, який також є милосердним. (Див. Рим.4:15 ;5:12 ; ~Ів. 9:41)

N4. Деякі християни вважають, що Христос проповідував тим, хто вже помер, спираючись на 1 Петра 3:19-20 та 1 Петра 4:6. Климент Олександрійський у творі «Стромати» (193–202 рр. н. е.), книга 6, розділ 6, стор. 490, сказав, що тим, хто був праведним згідно з Божим Законом, бракувало лише віри. Тим же, хто не мав Закону, але був праведним згідно зі своєю філософією, потрібні були і віра, і покаяння від ідолопоклонства. «Одразу ж, після відкриття істини, вони також покаялися у своїй попередній [ідолопоклонницькій] поведінці». Див. також «Стромати», книга 6, розділ 6, с. 492. Іриней Ліонський (Іриней, «Проти єресей», книга 4, розділ 27.1, с. 499), Іполит (Фрагмент з коментаря до Псалма 19 або 20, с. 170. також розд. 7.14, с. 189) та Оріген (Оріген, «Проти Цельса», книга 2, розд. 43, с. 448) також вчили, що Христос проповідував мертвим, аби навернути деяких із них.

Однак інші християни з цим не погоджуються.

Так, з чотирьох причин

Y1. Усі, хто спасенні, були спасенні чи коли-небудь будуть спасенні, спасаються через Єдиного Посередника та Спасителя, Ісуса Христа (Дії4:12 ; Івана 10:7-8; Івана 10:26-28).

Y2. Усі потребують Ісуса. Ісус сказав навіть релігійним єврейським фарисеям, що якщо вони не повірять у Нього, то справді помруть у своїх гріхах (Івана 8:24). Ісус попередив їх, що їхнє відкидання Бога відправить їх до пекла (Матвія23:33 –36).

Y3. Навіть немовлята, які померли, не встигнувши свідомо вчинити жодного гріха, все одно потребують Ісуса, щоб Він освятив їх і очистив від їхньої гріховної природи. Хоча вони не робили гріховних виборів і ніколи не мали наміру чинити зло, вони все одно мають егоїстичну, гріховну природу і потребують перетворення через Ісуса, перш ніж потрапити до неба.

Y4. Оскільки Ісус спасає кожного, хто має бути спасений, то кожен, хто потрапить до Небес, рано чи пізно повірить у Христа (Римлянам 14:10–11; Філіп’янам 2:9–11; Івана 6:37, 45).

Щодо пункту Y3, один християнин колись не погодився зі мною з цього приводу і сказав, що якщо людина не може прийняти рішення на користь Ісуса, то вона не зможе потрапити до раю. Однак нам слід розібратися, на найпростішому рівні, що саме є тією єдиною «річчю», яка нас спасає? Зрештою, першопричиною нашого спасіння не є наше рішення, адже нас спасає навіть не «ми самі». На найглибшому рівні нас спасає Бог. Він спасає всіх спасенних через Ісуса, але ми не знаємо точно, як саме Він це зробить щодо немовлят, тих, хто жив до приходу Христа, тощо. Ми знаємо лише те, що Він є Богом!

Питання: У Рим. 1:20, наскільки люди можуть пізнати Божу істину та Євангеліє, споглядаючи творіння?

Відповідь: Ми можемо пізнати три речі, але не можемо пізнати четверту.

1. Існування якогось Творця (особистого чи безособистого) на підставі існування творіння.

2. Про невидимі якості Бога, Його вічну силу та божественну природу (Рим.1:20 ).

3. Певне розуміння Божого морального закону (Рим.2:14 –16).

З творіння люди не можуть пізнати таємницю Христа. (Ефесянам 3:4-6,9;6:19 ; Колосянам 1:26-27; 2:2; 4:3; Римлянам 16:25-26; 1 Петра 1:10-12).

Питання: Чи може, згідно з Рим. 1:20, хтось спастися виключно завдяки вірі в те, що можна пізнати через творіння?

Відповідь: Насправді ніхто не може. Як сказано в Рим. 3:9-20, ніхто, окрім Бога, не шукає Бога.

Гіпотетично кажучи, це питання містить хибну передумову. Воно виходить з того, що Бог є пасивним, і що якби хтось шукав Його, Бог просто сидів би склавши руки й не прагнув би привести цю людину до істини. Насправді Бог, ймовірно, прагне, щоб люди вірили в істину навіть більше, ніж самі люди прагнуть вірити в неї.

Питання: У Рим. 1:24, 26, 28 сказано, що Бог не любить безбожності, то чому ж Бог бажав віддати безбожних людей на ще більшу безбожність?

Відповідь: Бог не любить безбожності, але якщо хтось хоче бути безбожним, Бог дозволяє йому рухатися в тому напрямку, куди він хоче. Послання до Римлян 1 показує, що одним із наслідків гріха є прагнення до ще гіршого гріха. Або ти прагнеш грішити ще більше, або ти голодуєш і спрагнеш праведності, як закликав Ісус у Матвія 5:6. До речі, християни ніколи не повинні переставати голодувати й спрагнути більшої праведності.

Питання: У Рим. 1:24, 26, 28 тричі сказано: «Бог віддав їх». Як саме Бог віддає людей, і чи існують різні рівні цього?

Відповідь: Деякі талановиті художники можуть зробити лише кілька штрихів, і ви вже розумієте, що намальовано. Подібно до цього Павло малює короткий ескіз людських сердець. Бог послідовно віддав їх нечистоті, огидним пристрастям і розбещеним думкам. Грішний світ стоїть з ніг на голову. Тварини стали важливішими за людей, гендерні ролі змінилися, а неправильне стало правильним — принаймні в очах світу. Цей самий термін використовувався в Старому Завіті, де ворогів Ізраїлю віддавали в руки Ізраїлю (Вихід 23:31; ; Повторення Закону 7:23). Що ще більш показово, він також вживається, коли Бог віддавав бунтівний Ізраїль у руки його ворогів (Левит 26:25; Повторення Закону 28:25; Йошуа 7:7; Суддів 2:14; 6:1, 13).

Те, що Бог віддає їх, — це не просто пасивне відкликання Божого благословення, як вчив Іоанн Златоуст, а й активне приведення ворогів, як показує книга Хабакука 1.

Питання: У Рим. 1:24, 26, 28 чи віддавав їх Бог для виправлення їх самих, чи інших, чи для покарання?

Відповідь: Це не обов’язково має бути лише одне. Для тих, хто має вуха, щоб чути, це може бути для виправлення. Мудрі можуть навчитися на помилках інших. Але для нерозумних людей, які не прислухаються до виправлення, це служить лише покаранням, яке може призвести до подальшого покарання. Можна уявити ці гріхи як високі металеві стовпи, прикріплені до дерев’яної черепиці вашого даху, які під час грози притягують Божий гнів.

Питання: У Рим. 1:25 у грецькому тексті сказано не «за неправду», а «неправда». Що саме є цією неправдою?

Відповідь: Це не якийсь окремий із зазначених гріхів, а скоріше сукупність «брехні», що їм не потрібно звертати уваги на Бога і що вони не мають обов’язку слухатися Бога.

Питання: Чи означає Рим.1:26 –27 лише те, що людина не може змінитися й стати гомосексуалістом, але якщо вона народилася гомосексуалістом, то практикувати це — нормально?

Відповідь: Ні. У Рим. 1:26–27 сказано, що як чоловіки, так і жінки тяжко грішать, замінюючи природні стосунки на неприродні гомосексуальні стосунки. Дехто припускає, що гріхом є лише саме «заміна», а бути гомосексуалістом — це нормально, якщо ти народився таким. Але це не може бути так. У цьому вірші наголос робиться не лише на тому, що самі стосунки є «ганебними», а й на тому, що слово «замінюють», metallaso, є тим самим грецьким словом, яке вживається для позначення заміни Божої істини на брехню. Отже, проблема полягає не лише в «заміні», а й у «непристойних вчинках з іншими чоловіками», як сказано в Посланні до Римлян1:27 . Оскільки Левит 18:22,24;20:13 та 1 Коринтян 6:9-10 показують, що практика гомосексуалізму є злом, то, звісно, ніколи не можна перебувати у стані зла. Це справедливо незалежно від того, чи йдеться про аморальність у гомосексуальних, чи у гетеросексуальних стосунках; суть у тому, що ми всі народжуємося з гріховною природою і мусимо народитися знову, щоб стати святими. Див. також обговорення Левит 18:22,24;20:13 та 1 Коринтян 6:9-10. До речі, грецький термін «ганебні пожадливості» також можна перекласти як «пристрасті ганьби» згідно з «Коментарем до Біблійних знань: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 443, або як «нечесні пристрасті» згідно з перекладом Вюеста (Wuest’s Translation).

Павло був євреєм, і інші єврейські автори, які писали грецькою мовою, використовують цей грецький вираз «протиприродне використання» (para physin) для позначення гомосексуалізму у творі Філона «Особливі закони» 3:39 та у праці Йосипа Флавія «Проти Апіона» 2.273.

Ось єврейський текст, що має певну схожість із писанням Павла: «Сонце, місяць і зірки не змінюють свого порядку; так і ви не змінюйте Божого закону у безладі своїх вчинків. Язичники збилися зі шляху, відвернулися від Господа, змінили свій порядок і підкорилися деревині та каменю, духам обману. Але ви не повинні бути такими, діти мої, впізнаючи на небосхилі, на землі, у морі та в усьому створенні Господа, що все створив, щоб ви не стали подібними до Содому, який змінив порядок природи» (Заповіт Нафталі 3:2–4). Цитується за «Біблійним коментарем експозитора», т. 10, с. 27

Тертуліан у праці «De Corona», розд. 6, с. 96, тлумачить Рим. 1:26 так, що чоловіки й жінки змінили між собою природне використання на неприродне «як покарання за свою помилку».

Питання: Щодо Рим. 1:26-27 скептик Барт Ерман пише: «Розмірковуючи над тим, які частини Біблії мають значення в сучасному контексті, важливо згадати історичну точку зору, згідно з якою всі біблійні автори жили в іншому світі, ніж наш, і відображали уявлення та вірування людей свого часу. У їхньому світі, якщо навести особливо переконливий приклад, не існувало поняття того, що ми вважаємо гомосексуальністю. Інакше кажучи, гомосексуалізму в тому світі не існувало. Чому? Не тому, що чоловіки не мали статевих стосунків із чоловіками (мали) або жінки — з жінками (мали), а тому, що в тому світі, як і в будь-якому іншому, не існувало поняття сексуальної орієнтації, доки це поняття не сформувалося серед західних мислителів у XIX та XX століттях». (Jesus, Interrupted, с. 280)

Ерман використовує два попередні приклади, щоб зробити узагальнення. «Те саме стосується й усіх біблійних вчень — про жінок, про одностатеві стосунки, про позашлюбні стосунки, про смертну кару, про війну, про багатство, про рабство, про хвороби, про… ну, про все» (Jesus, Interrupted, с. 281).

А: Ого! Мабуть, Ерман дуже давно не читав Старого Завіту, особливо Левит 20:13. Напевно, він не вважає, що Левит 20 був «розроблений західними мислителями у XIX та XX століттях»! Насправді це сталося не в XIX столітті, а в XV столітті — до нашої ери!

Те, що робили пізніші язичники багато століть потому, не вплинуло на уявлення про те, що одностатеві стосунки є злом для єврея (такого як Савл з Тарсу чи навіть Ісус), адже вони могли читати Старий Завіт. До речі, задовго до появи західних мислителів XIX століття, щонайменше 11 ранньохристиянських авторів писали конкретно проти гомосексуалізму ще до 325 року н. е. З ними можна ознайомитися за посиланням www.BibleQuery.org/History/ChurchHistory/WhatEarlyChristiansTaughtOnDoctrine.html. На мою думку, Ерман тут просто «вражає».

Питання: Як у Рим.1:26 –27 Бог віддає людей на волю їхніх сердечних пожадливостей?

Відповідь: Одним із покарань за гріх є посилення бажання грішити. Наслідком гріха є те, що він утворює замкнене коло. Можна уявити собі нерозкаяний гріх як астрономічну «чорну діру», яка засмоктує все навколо себе. Книга Об’явлення22:11 та Книга Даниїла12:10 також натякають на те, що і добро, і зло будуть розмножуватися.

Питання: Як у Рим. 1:30 деякі люди «вигадують способи чинити зло»?

Відповідь: Чинення зла не обмежується лише тим, що конкретно зазначено в Біблії, а полягає у протидії Божій волі та добрим настановам, викладеним у Біблії. «Роби іншим…» проти вигадування нових способів обманювати людей — чи то дрібними аферами, чи то інвестиціями, чи то за допомогою урядового чиновника з химерними законами. Інший спосіб — вигадувати нові способи зашкодити чиїйсь репутації або катувати людей, щоб потім показати це у фільмах. Якщо знімають новий фільм, що показує новий вид жахів, чи хочете ви його дивитися? Якщо ви — Боже дитя, то чому?

Існує байка про серце нечестивого, яка називається «Жаба і скорпіон». Її приписують Езопу, але насправді вона була невідомою, доки не з’явилася у двох російських романах у 1933 та 1940 роках. У цій байці жабі та скорпіону потрібно переправитися через річку. Скорпіон не вміє плавати, тому просить жабу підвезти його на спині. Жаба вагається, бо якщо скорпіон її вжалить, вона потоне. Скорпіон пояснює, що не вжалить жабу, бо якщо він це зробить, вони обоє потонуть. Тож жаба погоджується і починає переправу. На півдорозі скорпіон жалить жабу. Коли жабу охоплює параліч, вона запитує скорпіона, чому він це зробив, адже тепер вони обоє загинуть. Скорпіон відповідає, що не міг втриматися — це в його природі. Зло може не тільки завдавати шкоди іншим, але й часто призводить до саморуйнування.

Питання: Чому в Рим. 2:1–11 змінюється тон?

Відповідь: Павло передбачає реакцію своїх читачів. У 1-му розділі Послання до Римлян наголошується на тому, що зробили «вони» — тобто нечестиві люди, які навіть не хотіли спробувати слідувати за Богом. Щоб читач не вважав, ніби це стосується лише тих інших людей, Павло в 2:1, 3, 17 змінює займенник на «ви». Це «діатриба», або гіпотетична двостороння дискусія з читачем.

Це показує, що всі серйозно грішать, принаймні поза Христом. Але, як сказав один проповідник, спочатку треба показати людям, що вони загублені, перш ніж показати їм, що їм потрібен Спаситель. Павло систематично викладає аргументи на користь нашої безнадії, досягаючи найсильнішого моменту в Посланні до Римлян 3:23. Потім Павло показує нам надію у Христі, коли ми були безнадійні.

Питання: Що в Рим. 2:2-11 вчить нас про Божий суд?

Відповідь: Це вчить нас п’яти речам.

1. Він відбувається згідно з істиною (Рим. 2:2)

2. Він неминучий, якщо людина не отримала прощення. Рим. 2:3

3. Він часто відкладається (Рим. 2:4).

4. Суворість залежить від накопиченої провини. Римлянам 2:5

5. Воно відповідає вчинкам людини. Римлянам 2:6-11

Питання: Що в Рим. 2:5 мається на увазі під «закоренілістю»?

Відповідь: Грецьке слово «скерутета» (skeroteta) є джерелом нашого англійського слова «склероз». Отже, на відміну від атеросклерозу, тобто затвердіння артерій, тут йдеться про затвердіння душі.

Питання: У Рим. 2:5, чи весь Божий суд відбудеться в один день?

Відповідь: Слово «день» тут не означає двадцять чотири години. Воно означає час, коли Бог буде судити. Буде кілька судів: суд перед престолом Беми для віруючих та суд перед Великим Білим Престолом для всіх.

Питання: Чи є Рим. 2:6 частиною розділу Рим. 2:1-5 чи 2:7-11?

Відповідь: З граматичної точки зору можна було б припустити, що це Рим. 2:1–5, з огляду на займенник «хто».

Однак з точки зору структури цей уривок належить до Рим. 2:7–11, оскільки євреї часто писали й мислили, використовуючи хіазми, і це саме хіазм. Слово «хіазм» походить від назви грецької літери «хі», яка виглядає як «х». Хіазм — це симетрична організація думки, і Старий Завіт сповнений таких прикладів. Ось цей хіазм.

A1. Рим. 2:6 Бог справедливо судитиме кожного

- B1. Рим. 2:7 Ті, хто чинить добро, отримають вічне життя

- - C1. Рим. 2:8 Ті, хто чинить зло, зазнають гніву

- - C2. Рим. 2:9 Гнів чекає на тих, хто чинить зло

- Б2. Рим. 2:10 Слава тим, хто чинить добро

A2. Рим. 2:11 Бог судить безсторонньо

Питання: Чи є добрі діла у Рим. 2:6-7 умовою спасіння?

Відповідь: Ні, тут йдеться про нагороду за добрі справи, а не про спасіння завдяки добрим справам. У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Усі повинні погодитися, що добрі діла мають певний зв’язок із вічним життям; ці дві речі повинні йти рука в руку.

2. У цьому уривку відсутнє будь-яке уявлення про те, що жертва Христа є неповною чи недостатньою. Також відсутнє уявлення про те, що люди заслуговують на вічне життя.

3. Оскільки діла не є попередньою умовою спасіння, але пов’язані з ним, то яким чином вони пов’язані? Діла пов’язані як наслідок, як результат спасіння, про що свідчать як Ефесянам 2:9-10, так і Якова 2:18-26. Вони є знаком спасіння, так само як серцебиття є знаком того, що людина жива.

Питання: Чи буде, згідно з Рим. 2:6, суд різним для різних людей?

Відповідь: Так, у багатьох аспектах.

Для невіруючих покарання для одних буде суворішим, ніж для інших, як вказують Матвія10:15 ;11:22 –24 та Марка 12:40.

Для віруючих у Небесах будуть різні нагороди, як вчать Матвія 5:12;10:42 ; 6:19-21; Луки 6:23; 1 Коринтян 3:12-15 та Об’явлення 22:12.

Загалом, Ісус у Матвія 5:7 каже, що тим, хто проявляє милосердя, буде проявлено милосердя.

Питання: У Рим. 2:7 йдеться про те, що ми отримуємо вічне життя зараз чи пізніше?

В: Повноту вічного життя ми отримаємо пізніше, але вже зараз маємо його надійну обіцянку. Див. роздуми щодо 1 Тимофія 6:16 для отримання додаткової інформації. Християнин набуває безсмертя з того моменту, як вперше увірує.

П: У Рим. 2:11 сказано, що Бог не дивиться на особу, то чому ж Він розрізняв євреїв та язичників (Рим. 3:1-2), особливо моавітян?

В: Спочатку ми маємо розрізнити вічну справедливість та земні обставини й прокляття. Біблія вчить нас, що Бог не дивиться на особу в індивідуальному плані в багатьох аспектах (таких як спасіння), але в інших аспектах Бог дивиться на особу та її національність. Зверніть увагу, що приклади з обох боків містяться в тих самих книгах, тож цей контраст не був випадковою «помилкою» різних авторів, а навмисним задумом Павла.

Бог не дивиться на особу в суді та щодо тих, хто шукає Його або відкидає Його:

Бо у Бога немає упередженості щодо осіб (або Бог не виявляє прихильності) у Посланні до Римлян2:11 та у Діяннях10:34 –35 (говорить Петро). Усі мають однакову цінність для Бога (Послання до Галатів3:28 ). Бог спасає всіх, хто кличе до Нього (Послання до Римлян10:11 –12). Спасіння однакове для євреїв і язичників (Діяння17:26 –27)

Бог судить за ділами на підставі Римлянам 2:6; Псалму 62:12; Еклезіаста 12:14; Осії 12:2; Приповістей 24:12 (LXX); (частково) Матвія 16:27; 2 Коринтян 11:15; 2 Тимофія 4:14. У єврейських писаннях — Мішна «Абот» 3:15.

Бог дійсно надає перевагу деяким: Писання ніколи не стверджує, що Бог створив усіх людей в однакових обставинах. Спостереження за життям підтверджують це. Аарон був висвячений на священика, і його дії на горі Синай показують, що він не обов’язково був більш гідним. Кожна людина в будь-якій культурі має можливість дізнатися про Бога достатньо через Творіння, щоб прагнути дізнатися більше. Ісус обіцяв у Матвія 7:7-12, що ті, хто просить, шукає і стукає, отримають, знайдуть і їм відчинять двері.

Підсумовуючи,

1. У цьому житті деякі люди мають кращі обставини, ніж інші.

2. Бог судить усіх справедливо і бере до уваги всі обставини.

3. Незалежно від обставин, у яких перебуває людина, ніхто не має виправдання для того, щоб не діяти відповідно до істини, яку вже має зараз.

Питання: Чи всі, хто ніколи не чув про Закон Старого Завіту або про Христа, як зазначено в Рим. 2:12, потраплять до пекла без жодного шансу на спасіння?

Відповідь: Ні. Йов не обов’язково був євреєм, і Бог відкрив Себе Йову. Авраам та всі до Мойсея також не мали Закону Старого Завіту. Зрештою, не послух Євангелію спасає, і навіть не саме Євангеліє спасає. Це Бог спасає через Ісуса, і Він може чинити так, як забажає.

Питання: Як у Рим. 2:14 язичникам дозволено бути законом для самих себе?

Відповідь: Згідно з «Екзегетичним коментарем до Послання до Римлян 1–8» (The Wycliffe Exegetical Commentary Romans 1–8, с. 153), стоїчні філософи вважали, що закон корениться в природі. Але тут, у Посланні до Римлян, це не означає, що люди можуть вигадувати будь-які закони та моральні норми, яких вони бажають дотримуватися.

Це означає

1) Усі мають певне уявлення про істину — у природі та у своїй совісті (Рим.1:19 –20;2:14 –16).

2) Усі несуть відповідальність за те, щоб дотримуватися всієї істини, яку вони знають (Римлянам 2:15).

3) Усі, хто намагається дотримуватися тієї істини, яку знає, не досягнуть досконалості (Римлянам 3:23) і усвідомлюють це.

4) Бог справедливий; гріх не зараховується там, де немає закону (Римлянам4:15 ;5:13 ).

5) Однак деяка необізнаність не є невинною необізнаністю (Римлянам1:21 –22, 25).

Питання: У Рим. 2:14-15; Дії 23:1; 24:16; 1 Кор. 8:7,10,12; 1 Тим. 1:5,19, 3:9, 4:2; 2 Тим. 1:3; Тит. 1:15; Євр. 9:14, 10:22; 13:18, що Біблія говорить про совість людей?

Відповідь: Насправді там сказано не про те, що закон написаний у їхніх серцях, а про дію закону. Під час свідчення ви можете апелювати до совісті людей. Люди мають загальне уявлення про добро і зло — але чому, якщо Бога немає? Чи хотіли б ви потрапити до раю, де перебувають усі, незалежно від того, чи покаялися вони, чи ні?

Питання: Як у Рим. 2:16, Пс. 44:21; 139; Єр. 23:24; Ів. 21:17; 1 Кор. 14:25; Іс. 44:7; Лк. 12:6 Бог судить таємниці людей?

Відповідь: Звичайно, Бог є всюди, і Бог знає все, але ці вірші також говорять про щось більше. Немає нічого, що ти міг би зробити так, щоб це було приховане від Бога і не було виявлене під час суду. Як християнин, ти можеш робити все, що забажаєш, пам’ятаючи, що все, що ти робиш, навіть потай, бачить Бог, можуть бачити ангели, навіть демони можуть бачити, і, можливо, люди на небі. Тож, пам’ятаючи про це, роби те, що хочеш. Як сказав один християнин: «Якщо тобі приємно догоджати Богу, ти можеш робити, як тобі заманеться».

Питання: Чи має Павло в Рим. 2:16 «своє власне Євангеліє», яке він проповідує?

Відповідь: Існує лише одне істинне Євангеліє (Галатів 1:8), але воно було також і Павловим, так само як і нашим.

Питання: У Рим. 2:17–20 євреї взяли щось добре від Бога — Закон — і поставили це на місце Бога. Якими ще способами люди можуть взяти щось добре від Бога і поставити це на місце Бога?

Відповідь: Коли ізраїльтяни, що блукали в пустелі, були укушені зміями, Бог наказав Мойсею поставити мідного змія, і коли люди дивилися на нього, вони залишалися живими. Пізніше, за часів Єзекії, вони назвали його Нехуштаном і палили йому кадило, тому Єзекія наказав знищити його (2 Царів 18:4). Євреї за часів Єремії покладалися на Храм (Єремія 7:1-15). З того часу люди покладаються на знання Писань та на своїх провідників. З 325 року н. е. люди також покладаються на долар, свою церкву, свої діла, реліквії, а також на свої жертви та приношення Богу. Вони покладаються на допомогу бідним або на проповідування Євангелія як на замінники прославлення Бога своїм способом життя.

Наша безпека — у Бозі. Немає безпеки ні в законі, ні в обрізанні, ні в жодній з цих інших речей. Хоча Ісус назвав фарисеїв сліпими провідниками (Матвія 15:14), вони все одно хвалилися тим, що є провідниками для сліпих.

Питання: У Рим. 2:19, у чому полягає різниця між тим, щоб бути провідником для сліпих, і тим, щоб бути світлом для тих, хто перебуває у темряві, і як віруючі мають бути і тим, і іншим?

Відповідь: Коли ви є провідником для сліпої людини, ви вказуєте їй правильний шлях і допомагаєте уникнути конкретних небезпек, перешкод та падінь. Це може бути активною роллю. Коли ви є світлом для тих, хто перебуває у темряві, ви загалом подаєте приклад, щоб вони могли слідувати за світлом вашого ліхтаря і зрештою вийти з темряви. Звісно, у печері ви не ставите ліхтар в одному місці , а самі стоїте в іншому. Ліхтар із вами, і вони бачать шлях залежно від того, де ви перебуваєте. Можливо, вони не бачать деталей, ані пасток на шляху, але бачать напрямок, у якому хочуть рухатися, і це не стільки завдяки вашим словам, скільки завдяки тому, ким ви є в їхніх очах. Як віруючі, наше життя має бути свідченням, але це два різні аспекти нашого свідчення.

Одного разу моя подруга-християнка сіла в групове таксі й сказала, що вона студентка, щоб отримати студентську знижку, хоча вона вже закінчила університет. Я навіть не впевнений, чи вона усвідомлювала, що вчинила щось неправильно, — доки я її за це не висварив. Ось що означає бути провідником для сліпих. Коли ви йдете на корпоративну вечерю, де багато людей напиваються, а ви — ні, хоча алкоголь безкоштовний, і вони знають, що ви християнин, ви нічого конкретно не говорите, але ви є світлом.

Питання: У Рим. 2:20, у чому полягає різниця між тим, щоб бути наставником для нерозумних, і тим, щоб бути вчителем для немовлят, і як віруючі мають бути і тим, і іншим?

В: Як казав Марк Твен, дурень — це той, хто «знає занадто багато речей, які не відповідають дійсності». Дурням потрібне виправлення, щоб забути те неправдиве, чого вони навчилися, і, що ще важливіше, навчитися розрізняти правдиве та неправдиве з того, що вони засвоїли. Немовля чи дитина розуміє, що їй потрібно вчитися, і вам слід навчати її істині, опускаючись до її рівня.

Є таке перське прислів’я: Той, хто знає, але не усвідомлює, що знає, — спить; розбудіть його. Той, хто не знає, але усвідомлює, що не знає, — це дитина; навчіть його. Той, хто не знає і не усвідомлює, що не знає, — це дурень; тримайтеся від нього подалі. Той, хто знає і усвідомлює, що знає, — це мудрий чоловік; йдіть за ним.

Питання: Чому, як сказано в Рим. 2:21–23, людям так легко навчати інших, але самим не дотримуватися цих самих речей?

Відповідь: У Матвія 7:3-5 та Луки 6:41-42 сказано, що люди так охоче витягують соломинку з ока ближнього, коли в їхньому власному оці лежить колода. З нашою гріховною природою та природною гріховною гордістю ми свідомо чи несвідомо зосереджуємося на своїх чеснотах і применшуємо свої гріхи та вади, а також часто зосереджуємося на гріхах та вадах інших. Але принаймні, якщо ми усвідомлюємо, що самі маємо цю схильність, то ми вже на крок попереду. Наступний крок — попросити Бога показати вам ваші недоліки, включаючи приховані. Давид сказав у Псалмі 19:12-13а: «Хто може зрозуміти свої помилки? Очисти мене від таємних провин. Убережи також Свого раба від зухвалих гріхів; нехай вони не панують над мною».

Питання: У Рим. 2:21–25, перш ніж зневажати цих євреїв за їхню непослідовність, слід пам’ятати, що іноді ми, християни, теж буваємо непослідовними та лицемірними. Що б ви могли сказати, щоб допомогти християнину, який є лицемірним?

Відповідь: Ти не обманюєш Бога; насправді, ти нікого не обманюєш. Навіть якщо тебе і твій гріх зараз не викрили, це може статися пізніше. Замість того, щоб постійно про це турбуватися, просто не гріши з самого початку. Ти повинен прагнути бути добрим прикладом для інших. Не дивіться на короткочасну насолоду, а на довгострокові наслідки, до яких призведе ваш гріх. Що людина посіє, те й пожне.

Поглянь у дзеркало заднього виду свого життя і знайди там доброту та милосердя Бога, які Він тобі виявив. Чи будеш ти в майбутньому, озираючись назад, задоволений тим, що побачиш? Коли ти стоятимеш перед судом Христа, чи справді хочеш пояснювати Йому, чому ти вчинив так, як вчинив, хоча знав, що це неправильно?

Щоб отримати допомогу у вашій боротьбі, знайдіть партнера, перед яким ви будете звітувати. Зустрічайтеся особисто, по телефону або через електронні засоби зв’язку раз на тиждень або навіть частіше, моліться разом і чесно розповідайте один одному, як у вас йдуть справи в Господі.

Питання: Як у Рим. 2:24 ім’я Боже було зневажене серед язичників через євреїв і через віруючих загалом?

Відповідь: Євреї були Божим обраним народом, проте через свою непокору, нечестивість та відкидання Месії вони не поводилися як Божий народ. Злі вчинки тих, кого вважали Божим народом, знеславили Бога в очах інших.

Невіруючі знають, що євреї (та віруючі загалом) слідують за Творцем і Писанням. Однак, дивлячись на спосіб життя деяких віруючих, на їхні «крадіжки» (у торгівлі та в інших сферах) та їхній «прагматизм» щодо злих релігійних речей, вони запитують: «У чому різниця?» і не бачать переконливої причини вірити в те, у що навіть деякі віруючі поводяться так, ніби не вірять.

Сьогодні кожен християнин, якого інші знають як християнина, є свідком Бога. Тож питання полягає не в тому, чи є ви свідком, а в тому, чи є ви хорошим свідком чи поганим. Як сказано в «Біблійному коментарі Експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 10, с. 34, напис на пляшці має відповідати її вмісту.

Грецький Епіктет суворо критикує деяких стоїків за те, що вони не практикують те, що проповідують; так само Павло докоряє євреям, які не дотримуються того, у що вірять інтелектуально.

Питання: Чому в Рим. 2:24 це богохульство має значення? Іншими словами, хто чує і бачить це богохульство?

Відповідь: У Посланні до Римлян2:24 сказано, що язичники (неєвреї) бачать богохульство з боку євреїв. Це має значення з трьох боків.

1. Коли люди бачать, як ті, кого називають Божим народом, богохулять ім’я Боже, це відштовхує їх від Бога.

2. Бог каже, що Він — Бог ревнивий. Це означає, зокрема, що Бог не терпить, коли Його ім’я та репутацію оббріхують і зневажають.

3. Це може стати спокусою для молодих віруючих, які вважали якийсь гріх серйозним, але, побачивши, що більш зрілі християни його вчиняють, можуть дійти висновку, що він, зрештою, не такий вже й серйозний.

Питання: У Рим. 2:25 та Флп. 3:2-5, окрім Біблії, звідки ми знаємо, що євреї за часів Павла надто покладалися на обрізання?

Відповідь: Вважалося, що «жодна обрізана людина не зійде до Геєни» (Екзод Раббі 19 [81c]); див. також Танх. Б. 60(б), 8; Буття Раббі 9 [30(а)]. У «Берешит Рабі» 48 написано, що Авраам стояв біля воріт Геєни, щоб переконатися, що жоден обрізаний чоловік туди не потрапить.

Питання: Чи був Павло у Рим. 2:25-29 налаштований проти євреїв?

Відповідь: Ні. Дехто так стверджує, але цей уривок свідчить про протилежне.

По-перше, Павло виступає проти лицемірних євреїв.

По-друге, Павло каже, що є люди, які дотримуються істини, але не обрізані, як євреї.

Нарешті, Павло тут ставить за найвищий стандарт те, щоб бути справжнім євреєм. Отже, Павло висловлює повагу до справжніх євреїв, які без лицемірства дотримуються Божого Закону.

Питання: Чому в Рим. 2:27 Павло згадує, що навіть моральні неєвреї судитимуть євреїв, які не дотримуються Закону?

Відповідь: Однією з ймовірних причин є те, що євреї вважали, ніби праведні люди судитимуть неправедних, як зазначено в 1 Еноха 91:12; 98:12; «Апокаліпсис Авраама» 29:19–21; «Мудрість» 3:8. Проте Ісус сказав, що навіть жителі Ніневії (які покаялися за часів Йони) та цариця Шеби повстануть на суд проти євреїв, які відкинули слова Ісуса (Матвія 12:41-42 та Луки 11:31-32).

Питання: Чому в Рим. 2:27 Павло згадує, що навіть неєвреї, які ведуть праведне життя, судитимуть євреїв, які не дотримуються Закону?

Відповідь: Однією з ймовірних причин є те, що євреї вважали, ніби праведні люди судитимуть неправедних, як зазначено в 1 Еноха 91:12; 98:12; «Апокаліпсис Авраама» 29:19–21; «Мудрість» 3:8. Проте Ісус сказав, що навіть мешканці Ніневії (які покаялися за часів Йони) та цариця Шеби повстануть на суд проти євреїв, які відкинули слова Ісуса (Матвія 12:41-42 та Луки 11:31-32).

Питання: Що саме означає у Рим. 3:2 «бути довіреним Божим пророцтвами»?

Відповідь: «Бути довіреним» означає не лише отримувати їх, а й зберігати та передавати.

Питання: Що в Рим. 3:4 означає вислів «нехай Бог буде правдивий, а кожен чоловік — брехун»?

Відповідь: Це не виправдовує нічию брехню. Натомість це означає, що Бог залишається правдивим, навіть якщо кожна людина на землі думала б інакше. Правдивість Бога є абсолютом. У Посланні до Ефесян 4:25 сказано, що ми маємо відкинути неправду й говорити правду.

Питання: Як у Рим. 3:5 неправедність людей виявляє Божу праведність?

Відповідь: Праведність і неправедність не є рівнозначними поняттями та протилежностями. Натомість неправедність — це недолік або спотворення Божої праведності. Доказом цього є те, що навіть у своїй неправедності люди часто усвідомлюють, що вони неправедні, і віддають перевагу праведності — принаймні в інших.

Питання: Чи прославляють Божу славу людські брехні, про які йдеться в Рим. 3:7?

Відповідь: Людські брехні ніколи безпосередньо не прославляють Бога. Однак Рим. 3:7 розповідає про дивовижний факт: попри людські брехні та обмани, люди загалом все ж визнають Бога та Його моральний закон.

Питання: Чому, згідно з Рим. 3:8, ми не повинні чинити зло, щоб з цього вийшло добро? (Цьому навчали російська секта хлистів та злий розпусник Григорій Распутін.)

Відповідь: Якби це було правдою, то сатана приніс би більше добра, ніж будь-хто інший. Бог дійсно часто використовує зло для добра. Це не виправдовує людей, які чинять зло, і не вберігає тих, хто жив, як Распутін, від страждань у Озері Вогню за їхнє зло. Див. обговорення Римлян 6:1, 15 для отримання додаткової інформації.

На запитання, чому він сказав, що гріх є необхідним перед Богом, Распутін відповів: «„Звісно, отче“, — сказав він, — „наш Спаситель і святі отці засуджували гріх, оскільки він є ділом лукавого. Але як можна вигнати зло, отче, якщо не через щире покаяння? І як можна щиро покаятися, якщо ти не згрішив? …Геть ваші Писання!“ — гримнув він. «Писання! Поправді, попереджаю тебе, отче, припини цю марну й безплідну працю, щоб ти міг постати перед Господом. Приймай життя таким, яким воно є, бо лише воно дано тобі Богом. І дозволь мені сказати тобі таке. Не зациклюйся вічно на тому, звідки береться гріх, скільки молитов людина має промовляти щодня і як довго вона має постити, щоб уникнути гріха! Гріх, якщо гріх ще таїться в тобі; лише так ти зможеш його подолати! Гріх — тоді ти покаєшся й виженеш зло з себе. Доки ти таємно носиш гріх у собі й боязко приховуєш його постом, молитвою та вічними розмовами про Писання, доти ти залишатимешся лицеміром і нікчемою, а такі ненависні Господу. Бруд треба вигнати, чуєш, маленький отче? Тільки тоді твій запах буде приємним для Господа?» (Распутін: Святий диявол, с. 54–55)

Зверніть увагу на його викривлену логіку.

1) Оскільки це погано, ти повинен покаятися у гріху.

2) Ти не можеш покаятися у гріху, якщо не згрішив.

3) Отже, щоб подолати гріх у собі, спочатку йди й згріши!

Люди достатньо кмітливі, щоб придумати якусь відмовку, щоб виправдати майже будь-яке зло, принаймні у власній уяві, якщо вони дуже постараються.

Питання: У Рим. 3:11, Пс. 14:2-3, Пс. 53:3 сказано, що ніхто не шукає Бога, тож як же Давид міг шукати Бога в Пс. 27:8, 105:4; 31:1, 34:4; 28:1-2, 42:1-2; 120:1?

Відповідь: У Посланні до Римлян3:11 насправді наводиться цитата з Псалма 14:2, авторства Давида. У відповіді слід врахувати п’ять моментів.

1. Багато хто, включаючи Давида, справді шукає Бога (Єремія 29:13; Повторення Закону 4:29)

2. Ніхто, включаючи Давида, не шукає Бога самостійно.

3. Бог полюбив нас ще до того, як ми полюбили Його (1 Івана4:19 ), і Бог шукав нас ще до того, як ми шукали Його. Ніхто не може прийти до Ісуса, якщо Отець не притягне його (Івана 6:44).

4. Навіть наша віра та наше шукання Бога є даром, даним Богом.

5. Ключова роль Святого Духа полягає в тому, щоб викривати світ у гріху, праведності та суді (Івана 16:8-11). Отже, Бог дав кожному певне свідчення. Імовірно, кожному дано дар принаймні деякої здатності шукати Його. Однак деякі справжні християни не погоджуються з цим останнім пунктом.

Іоанн Златоуст (392–407 рр. н. е.) сказав таке у своєму «Коментарі до Послання до галатів», розділ 2, вірш 20, стор. 23, посилаючись на Псалом 63:1: «Крім того, ці слова вчать, що кожна людина справедливо має перед Христом такий великий борг вдячності, ніби Він прийшов лише заради неї самої, бо Він не поскупився б на це Своє смирення навіть заради одного, тож міра Його любові до кожного така ж велика, як і до всього світу. Воістину, Жертва була принесена за все людство і була достатньою, щоб спасти всіх, але благословенням користуються лише віруючі». Іоанн Златоуст згадує, що вечеря була приготована для всіх у Євангелії від Луки14:16 , проте, коли гості не прийшли, Він покликав інших. (Це взято з «Нікейських та пост-Нікейських отців», перша серія, т. 13, с. 23.)

Питання: У Рим.3:13 –19 ці уривки зі Старого Завіту стосуються деяких грішних людей чи всіх людей?

Відповідь: Вони стосуються всіх нас, у тій чи іншій мірі. Один із цитованих уривків, Псалом 14:1-3, прямо вказує, що це стосується кожного. Крім того, у Посланні Якова2:10 сказано, що той, хто дотримується всього Закону, але порушує хоча б одну його частину, все одно винен у порушенні Закону.

Питання: У Рим. 3:20, чи був Закон невдачею?

Відповідь: Ваша думка залежить від того, для чого, на вашу думку, він був призначений.

Якщо хтось сподівався, що зможе повністю дотримуватися Закону і лише завдяки цьому бути праведним перед Богом, то так. Але Павло говорить інакше; у 1 Тимофія 1:8 він зазначив, що Закон був даний не для праведних, а для неправедних. Він був «вихователем», щоб навчити нас праведності. Заможна родина могла найняти вихователя для свого сина. Вихователь був поєднанням вчителя, репетитора та суворого наглядача. У Римлянам 3:20 також сказано, що метою Закону було усвідомити нам гріх.

Закон не робив людей злими. Натомість він був рентгеном, що виявляв те, що було всередині нас. Ми б не знали, що крива лінія може бути прямою, якби не бачили прямої лінії.

Питання: У Рим. 3:21–26 деякі біблійні уривки могли б започаткувати пробудження або навіть змінити ціле місто. Але сьогодні ми розглянемо уривок, який змінив половину континенту. У своїй Біблії Мартін Лютер назвав це «головним пунктом і найважливішою частиною Послання та всієї Біблії». Як, на вашу думку, це дало початок лютеранській Реформації?

Відповідь: Більшість релігій спрямовані на те, щоб людина робила те, що потрібно для того, щоб потрапити до раю, нірвани або навіть злитися з космічним полум’ям. У римо-католицизмі (але не у східному православ’ї) метою було скоротити час перебування у болісному Чистилищі. Але Лютер дізнався від Павла, що справжнє християнство — це не «робити», а «зроблено». Справа не в тому, що ми робимо, а в тому, що Христос уже зробив для нас. Усі ті додаткові покаяння, які, за словами священиків, Бог вимагав від них, коли вони грішили, насправді відволікали увагу та відривали від завершеного діла Христа. Коли Мартін Лютер та інші по-новому побачили це, я впевнений, що їм довелося зупинитися й глибоко вдихнути. Це було потрясінням для всього континенту.

Питання: У Рим. 3:22 йдеться про нашу віру в Ісуса чи про віру Ісуса?

Відповідь: Це наша віра в Ісуса, як зазначають «Євангельський коментар до Біблії» (с. 933), «Біблійний коментар експозитора», т. 10 (с. 41), та «Екзегетичний коментар Вікліфа до Послання до Римлян 1–8» (с. 224–225). Але це Божа праведність, як про це йдеться у Рим. 3:21, 22, 25 та 26.

Питання: У Посланні до Римлян 3:23, у чому полягає різниця між «гріхами» та «гріхом»?

Відповідь: У Посланні до Римлян «гріхи» — це дії, думки чи слова, що суперечать Божій волі, або дії чи слова, які ми мали б зробити, але не зробили. «Гріх» — це рушійна сила, що стоїть за цими злими вчинками. Слово «гріхи» з літерою «s» зустрічається лише в Рим. 3:25; 4:7; 7:5 та 11:27. Подібно до цього, форма «sinned» зустрічається лише в Посланні до Римлян 2:12 (двічі), 3:23; 5:12, 14, 16. Слово «гріх» без «s» вживається в Посланні до Римлян у 43 місцях, починаючи з 3:9: «Язичники, що всі вони під гріхом»

Питання: У Посланні до Римлян3:23 –24, якщо всі, хто виправдані, є тими самими, що й усі, хто згрішив, то чи всі потраплять до Неба, як вчать універсалісти?

Відповідь: Ні, універсалізм є єрессю. Загальне осудження як євреїв, так і язичників, а також загальна пропозиція праведності через віру як євреям, так і язичникам, не означає, що кожна людина приймає цю пропозицію. Див. обговорення Колосян 1:20, щоб отримати відповідь та додаткову інформацію.

Питання: Які шість способів виправдання згадано в Рим. 3:24?

Відповідь: Ось ці шість способів.

Ми виправдовуємося благодаттю через викуп у Христі Ісусі (Рим. 3:24).

Ми виправдовуємося вірою, як зазначено в Рим. 5:1.

Ми виправдовуємося кров’ю, як зазначено в Рим. 5:9.

Ми виправдовуємося силою, як зазначено в Рим. 4:24-25.

Ми виправдовуємося Богом, як зазначено в Посланні до Римлян 8:33.

Ми виправдовуємося ділами, як зазначено в Посланні Якова 2:24, тобто діла є свідченням і плодом нашого виправдання.

Питання: Що б ви сказали людині, яка вважає, що в давні часи або в інших місцях люди, які отримали спасіння, були врятовані без Христа, з огляду на Рим. 3:24?

Відповідь: Якби це було правдою, то смерть Христа на хресті не була б необхідною, а лише одним із варіантів. Коли Ісус молився в Гефсиманському саду, запитуючи Бога-Отця, чи є якийсь інший шлях, чому б Бог не сказав: «Звісно, тобі не обов’язково це робити»?

Питання: У Рим. 3:25, якою мірою смерть Христа є усуненням Божого гніву, а якою мірою — усуненням нашої провини?

Відповідь: Вони йдуть разом, як дрова та вогонь. Це звільнення нас від Божого гніву, бо це зняття нашої провини завдяки жертві Ісуса Христа.

Питання: Чи означає Рим. 3:25, що Христос спас нас від наших гріхів аж до нашого народження згори, а після цього ми залишаємося самі по собі?

Відповідь: Ні. Думка, що «якщо це має статися, то це залежить від мене», не є біблійною. Багато прихильників Церкви Христа вірять, що ви втрачаєте спасіння щоразу, коли грішите, але відновлюєте його, коли каєтеся. Дивно, але вони не вірять, що для того, щоб знову отримати спасіння, потрібно знову прийняти хрещення ( ). Як жартома зауважив один чоловік, що не належить до Церкви Христа, вони вірять у те, що їх «один раз омили», а після цього їх «чистять у хімчистці».

Питання: У Рим. 3:25 сказано, що смерть Христа є спокутою за всі наші минулі гріхи; отже, якщо християнин свідомо грішить, чи потрапляє він або вона до пекла, як це може наводити на думку Євр. 10:26-31?

Відповідь: Ні. Бог не тільки дав нам спасіння, але й підтримує наше спасіння, як показують 1 Івана 1:8-10 та 1 Івана 2:2. Бог доводить наше спасіння до кінця, запечатуючи нас для спасіння, як зазначено в Ефесян 1:11-14.

Питання: У Рим. 3:27-28 Павло говорить про діла Мойсеєвого Закону чи про добрі діла загалом?

Відповідь: По-перше, існує лише один закон — Божий Закон. Хоча Павло має на увазі заповіді, яких навчилися євреї (Рим.3:21 ), він не забув про ті частини Божого Закону, які мали язичники, оскільки конкретно згадує їх у Рим.3:29 –30.

Давайте на мить припустимо, що те, що деякі помилково стверджують, — а саме, що Павло говорить лише про те, що Мойсеїв Закон не може допомогти заслужити спасіння, — є правдою, і тому можливо, що добрі справи можуть частково заслужити спасіння. Однак Мойсеїв Закон не лише вказував на погані речі, яких не можна було робити, але й визначав добрі справи, які слід було робити. Якби те, що помилково стверджують деякі, було правдою, то Заповіді, які дав Бог, не могли б допомогти їм заслужити спасіння, натомість інші заповіді, яких Бог не дав (через забудькуватість, скупість чи з якоїсь іншої причини), могли б це зробити.

Основна проблема тут полягає в тому, що існує лише Один Бог, і люди або намагаються слухатися Його, або не слухаються Його. Цей вірш не тільки не показує, що добрі справи можуть заслужити спасіння, але й Ефесянам 2:8-9 доводить, що вони не можуть цього зробити.

Щоб краще зрозуміти взаємозв’язок між вірою, що виявляється в діях, та тим, що людина не виправдовується ділами, зверніться до наступного розділу Біблії — Римлянам 4.

Питання: Як у Рим. 3:28 людина «виправдовується вірою без діл Закону», тоді як у Посланні Якова2:24 сказано: «Ділами людина виправдовується, а не вірою самою»?

Відповідь: Ми спасаємося благодаттю лише через віру, але справжня віра не існує сама по собі, а супроводжується ділами. Відповідь можна проілюструвати аналогією: «Дійсно, неможливо відокремити діла від віри, так само як неможливо відокремити тепло і світло від вогню». Цей цитат належить Мартіну Лютеру. Якби ви з друзями сиділи біля багаття й готували їжу, якийсь «турист» на ім’я Павло міг би зауважити, що їжу готує не світло від вогню, а тепло. Він також додав би, що світло ліхтарика, спрямоване на багаття, теж ніяк не допомагає. Інший «турист» на ім’я Джеймс сказав би, що ви не можете визначити, чи вогонь ще горить, щоб приготувати їжу, окрім як за світлом. Він сказав би, що якби не було світла, то й приготування їжі не відбувалося б.

Більш детальну відповідь дивіться в обговоренні Якова 2:14–25.

Питання: Як у Рим. 4:1 Авраам був батьком Павла за тілом?

Відповідь: Авраам, як і ми, був виправданий вірою (Бут. 15:6). Слово «батько» також вживалося на позначення предка, і оскільки Павло був євреєм, Авраам був його предком. Це єдиний випадок вживання слова «праотець» у Новому Завіті, згідно з «Коментарем до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 452. На с. 453 також зазначено, що рабини вчили, ніби Авраам мав надлишок заслуг, доступних для його нащадків.

Питання: Як Рим. 4 вписується після Рим. 3?

Відповідь: У 3-му розділі Послання до Римлян стверджується, що існує праведність від Бога, незалежна від діл Закону. 4-й розділ Послання до Римлян наводить біблійний приклад: Авраама.

Питання: У Рим. 4:3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 11 Павло вживає слово «зарахувати» або «зараховано». Як праведність зараховується нам?

Відповідь: Бог є справедливим, і якщо Він має покарати будь-який гріх, то, щоб бути справедливим, Він мусить покарати всі гріхи. Смерть Ісуса на хресті задовольнила Божу вимогу справедливості щодо наших гріхів. Вона зараховується нам, коли ми увірували; ця заслуга не «зростає» у міру того, як ми чинимо добрі діла, і не наповнюється повністю лише після нашої смерті. У 5-му розділі Послання до Римлян детально розглядається питання цієї заслуги.

Питання: Які контрасти між гріхопадінням Адама та жертвою Христа згадуються в Рим. 4:4–5:15?

Відповідь: Є три контрасти.

1. Одне є наслідком, а інше — даром (Римлянам 4:4-5).

2. Дар відрізнявся за ступенем від гріха (Рим.5:15 ). Дар не просто виправив наслідки гріха, а перевершив їх.

3. Вони відрізнялися за своєю суттю. Дар приніс виправдання та життя, а гріх — осуд та смерть (Рим.5:16 –17).

Питання: У Рим. 4:8, 22, якщо Бог не зарахував гріх Аврааму, чи був Бог справедливим щодо тих, кому Він зараховує гріх?

Відповідь: Так. У Рим. 4:23–24 сказано, що зарахування Аврааму праведності замість гріха не було поодиноким випадком. Те саме стосується й нас, якщо ми віримо в Бога. Однак ті, хто покладається на власну праведність, а не на Божу, будуть судитися за те, що вони зробили й чого не зробили, як показано в Об’явленні 20:12 та Матвія 25:32–46.

Питання: Чому в Рим. 4:10 важливо, що Авраам був визнаний праведним ще до обрізання?

Відповідь: Якби це сталося після обрізання, то можна було б подумати, що Авраам заслужив своє виправдання завдяки своїм діям. Але в такому випадку Авраам не зробив нічого, щоб заслужити виправдання. Авраам лише повірив, а обрізаний він був лише через чотирнадцять років.

По-друге, Авраам не був обрізаний, коли його визнали праведним, і тому він може бути батьком у вірі також і для необрізаних.

Питання: У Рим. 4:15, у чому полягає різниця між гріхом і переступком?

Відповідь: Гріх — це порушення того, що заповідав Бог. Порушення — це свідоме гріхопадіння проти того, що заповідав Бог. Усі порушення є гріхом, але гріх, скоєний через невинну необізнаність, не є порушенням.

Питання: Чому, згідно з Рим. 4:16, нам потрібна віра, а не впевненість?

Відповідь: Подумайте про це: ангели не мають віри, як ми, вони мають знання. Немає спасіння через Христа для занепалих ангелів, які знали, від чого відмовляються, згідно з Посланням до Євреїв 2:16.

Ми не маємо вільної волі в тому ж сенсі, що й ангели та демони. Вони мають певне знання, а ми — віру. Бог міг би вирішити щороку спускатися на землю, довести без тіні сумніву, що Він судитиме кожного, а потім сказати всім вільно вибрати: прийняти Його чи відкинути. Це не виглядало б як справжній вибір. Натомість людині легше вирішити не заглиблюватися в ці речі, залишатися в невизначеності та сумнівах і йти своїм шляхом.

Бог міг би створити істот, які вирішили б слідувати за Ним, бо знали б напевно, як все влаштовано. Бог так і зробив, і їх називають ангелами. Бог створив нас, грішних людей. Незважаючи на нашу гріховну природу і на те, що ми не маємо певного знання, Бог дав нам можливість вибрати, чи прийти до Нього.

Питання: Як Авраам став батьком багатьох народів у Рим. 4:17, 18?

Відповідь: Авраам був прабатьком ізраїльтян, едомлян та мідіанців, але це не є головним змістом цього вірша. Натомість Авраам був батьком усіх, хто вірує (Рим.4:11 ), як євреїв, так і язичників з усіх народів.

Питання: Як у Рим. 4:18 віра Авраама була «проти надії» і «в надії»?

В: Авраам не був ані сліпим, ані дурним, ані легковірним. Для чоловіка, якому було 100 років, і дружини, якій було 90, природно, не було жодної надії на народження дітей. Якщо вони були безплідними раніше, то досягнення столітнього віку ніяк не могло покращити ситуацію. Шансів просто не було. Але Богу не потрібні шанси, , і Авраам це знав. Якщо Бог обіцяв сина від Сари та від нього самого, то Сара й він мали залишитися живими доти, доки цей син не народиться. Авраам втратив надію на їхні тіла та на природу, як це мала б зробити будь-яка розсудлива людина. Проте водночас Авраам зберігав надію на Бога, Який є Всемогутнім. Обидва ці аспекти можна побачити в Авраамі в Буття 17:17, де Авраам розсміявся від безнадії, коли Бог сказав йому, що у нього та Сари народиться син. Подібне можна побачити й у Сари в Буття 18:12.

Один вид віри говорить: «Усе можу в Того, Хто мене зміцнює» (Флп. 4:13). Це чудовий вид віри, але це не той вид віри, який мав тут Авраам. Сара й Авраам не бачили, як вони могли б щось зробити самостійно, навіть із Богом. Але Бог міг прокласти шлях там, де його не було.

Питання: Що, згідно з Рим. 4:18, заважає нам мати таку велику віру, як у Авраама?

Відповідь: Є принаймні чотири важливі речі, на які варто звернути увагу.

а) Можливо, у нас немає місця в душі для такої великої віри; ми вже здебільшого переповнені самозакоханим поглядом на власні здібності. Авраам знав, що йому потрібно покладатися на Бога, і він не хотів залишатися там, де Бог хотів, щоб він пішов.

б) Аврааму знадобилися сміливі кроки, щоб залишити все позаду й піти за Богом. Нам слід дивитися, де Бог хоче, щоб ми зробили сміливі кроки — не для того, щоб безпричинно наражатися на небезпеку, а щоб бути Йому слухняними.

в) Але Авраам багато разів спотикався на своєму шляху віри. Він боявся фараона, боявся Авімелеха і хотів піти на компроміс із Агарою. Та Авраам піднімався й продовжував іти.

г) Авраам дивився туди, куди йшов. Він не зациклювався на тому, де був раніше, чи навіть на тому, де перебував зараз, а на тому, де хотів опинитися, залишивши після себе спадщину — благословення для багатьох народів.

Питання: Як приклад Авраама в Рим. 4:23–25 дає нам надію?

Відповідь: Ми бачимо надію у трьох різних аспектах.

За аналогією: хоча тіло Авраама було вже не здатне мати дітей, Бог міг це змінити. Хоча люди мертві у гріху, Бог може повернути їх до життя.

Як приклад: Бог виправдав Авраама ще до будь-яких діл, зарахувавши віру Авраама за праведність. Так само Бог виправдовує нас ще до будь-яких діл, зараховуючи нашу віру за праведність.

З огляду на обставини, Авраам був виправданий за чотирнадцять років до того, як його обрізали. Обіцянка виправдання вірою поширюється як на євреїв, так і на язичників.

Якби Божа дія в нашому житті повністю залежала від нас, я б злякався. Але насправді все залежить від того, як Бог діє в нас (Филип’ян 2:13), і ми можемо мати впевненість у Ньому, якщо лише довіримося Йому у виконанні Його доброї справи.

Питання: Як, згідно з Рим. 5:1–10, відбувається обмін спасіння?

Відповідь: Згадується дев’ять аспектів.

1. Виправдання через віру (5:1).

2. Мир з Богом (а не лише спокійні почуття) (5:1)

3. Доступ через віру (5:2) до цієї благодаті (5:2).

4. Божа любов розливається в наших серцях Святим Духом (5:5).

5. Коли ми були безсилі, Христос помер за неправедних (5:6).

6. Бог проявив Свою любов (5:8).

7. Коли ми були грішниками, Христос помер за нас, неправедних (5:8).

8. Виправдані кров’ю Христа (5:9).

9. Примирені смертю Божого Сина, Ісуса (5:10 ).

Як вчить «Новий міжнародний біблійний коментар» (с. 1324), виправдання — це не просто доктрина, яку слід визначати й захищати, а чаша благословення, якою слід насолоджуватися.

Питання: У Рим. 5:2, 9–10 спасіння дається благодаттю чи вірою?

Відповідь: Джерело, сила, достатня потужність і наслідок — це Божа благодать, яка полягала в тому, що Він послав Ісуса померти за наші гріхи. Див. Ефесян 2:5, 8, 9. Бог вирішив передати цей дар через нашу віру в Ісуса. Слово «ввести» або «мати доступ», яке тут вживається, може означати введення до королівського двору.

Питання: Чи стосується Рим. 5:3 страждань за Христа, чи страждань загалом?

Відповідь: Ніщо не обмежує значення слова «утиски» тут лише стражданнями через те, що людина є християнином. Багато християн зазнають утисків через проблеми зі здоров’ям, розірвані стосунки або втрату близьких.

Питання: У Рим. 5:6, чи справді ми всі були без сил до того, як Христос помер за нас?

Відповідь: У всіх суттєвих аспектах — так. Див. Рим. 3:9–20, де Павло наводить більш детальний опис.

Питання: У Рим. 5:7, у чому тут різниця між праведним і добрим чоловіком?

Відповідь: Праведник дотримується Закону і, можливо, нічого більше. Добра людина — це також праведник, але вона ще й любить Бога та інших людей. Мало хто погодився б померти за праведного відлюдника, хоча людина могла б бути готовою померти за когось , хто, на її думку, піклується про неї. Але Христос не зробив ні того, ні іншого. Він не помер за «добрих людей» чи за тих, хто «майже достатньо добрий». Натомість Христос помер за безбожних.

Питання: Як, згідно з Рим. 5:9, ми спасаємося від Божого гніву?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Ми не були вільні від гніву з самого народження, бо колись навіть обрані (ті, хто прямує до неба) були об’єктами гніву, як зазначено в Ефесян 2:3. (Чарльз Сперджен висловлює ту саму думку у статті «За кого помер Христос?» («For Whom Did Christ Die?»), «Metropolitan Tabernacle Pulpit», т. 20, № 1191, с. 11)

2. Ми звільняємося від Божого гніву під час останнього суду.

3. Однак Бог все ще може нас виховувати (Євреїв 12:5-11), і ми все ще можемо зазнавати гніву людей (Римлян8:36 ).

Питання: У Рим. 5:9, 10, 15, 17, 21 що має на увазі Павло, вживаючи вираз «набагато більше»?

Відповідь: Римлянам 5:9 «набагато більше» — звільнення від Божого гніву

Римлянам 5:10 «тим більше» збереження завдяки Його воскреслому життю

Римлянам 5:15 «тим більше» — дар благодаті

Римлянам 5:17 «тим більше» — панування віруючого в житті.

Рим. 5:21 «тим більше» — рясна благодать.

П: Які наслідки, пов’язані з Христом, згадуються в Рим. 5:9-21?

Відповідь: Це насправді складна тема. Ось згадані наслідки.

1. Виправдані Його кров’ю. Врятовані від Божого гніву через Нього. (Римлянам 5:9)

2. Примирені з Богом завдяки смерті Його Сина (Римлянам 5:10). Примирення означає встановлення або відновлення стосунків. Люди, які раніше були ворогами або віддалилися один від одного, тепер стали друзями.

3. Спасені завдяки Його життю (Римлянам 5:10).

4. Божий дар і благодать переповнилися для багатьох (Римлянам 5:15).

5. Принесло виправдання (Римлянам 5:16).

6. Благодать і дар праведності панують у житті (Римлянам 5:17).

7. Виправдання, що приносить життя всім людям (Римлянам 5:18).

8. Багато хто стане праведним (Римлянам 5:19).

9. Щоб благодать панувала через праведність до вічного життя (Римлянам 5:21).

Питання: У Рим. 5:10, чи християни були примирені смертю Христа, чи Його життям, і яку різницю намагається показати Павло?

Відповідь: Павло намагається показати, що Ісус зробив для нас більше, ніж одну річ. Своєю смертю Ісус заплатив ціну за наш гріх. Воскреснувши, Своїм воскреслим життям Він дарує нам життя і став нашим життям. Нарешті, якщо ми виправдані благодаттю через віру, доказом цього будуть наші добрі діла.

Питання: У Рим. 5:12, до чого відноситься вираз «Тому / Через це»?

Відповідь: Це безпосередньо стосується того, що було сказано раніше про виправдання в Рим. 5:1-11. Оскільки кожен розділ Послання до Римлян ґрунтується на попередніх частинах, можна вважати, що це опосередковано стосується всього попереднього тексту Послання до Римлян.

Питання: Чи показує Рим.5:12 , що до народження ми є лише потенційними людьми, а не справжніми? (тобто, що аборт був би прийнятним)

Відповідь: Ні, у Біблії є багато хороших віршів на захист життя, але цей до них не належить. Цей вірш стосується не періоду між зачаттям і народженням, а часу Адама до нашого зачаття. Див. також обговорення Євреїв 7:9–10

Питання: Як у Рим.5:12 –19 прокляття Адама стало для нас «прообразом» приписання нам праведності Христа?

Відповідь: Усі християни погоджуються з наступним.

1. Усі люди отримали смерть, тлінність, гріховну природу та прокляття через те, що зробив Адам. Адам і Єва одразу зазнали духовної смерті, і їхні фізичні тіла одразу почали вмирати, хоча фізично вони померли лише майже через тисячу років.

2. Ісус поніс покарання за наші гріхи.

3. Вибрані отримують від Христа вічне життя, праведність, освячення та благословення.

Християни розходяться в думках щодо наступного:

Деякі справжні християни стверджують, що приписання гріхів від Адама до нас, від нас до Христа та від Христа до віруючих має однаковий характер. (Чарльз Ходж у праці «Систематичне богослов’я», с. 194, та у його «Коментарі до Послання до Римлян», с. 142–190). Дехто навіть заходить так далеко, що вчить: якби Бог не визнав усіх людей, включаючи немовлят, винними та гідними Божого гніву за те, що зробив Адам, то Бог не мав би «права» приписати праведність Христа всім обраним. Усі вмирають, навіть немовлята, тим самим доводячи, що на них лежить прокляття та провина Адама.

Однак у цій точці зору є щонайменше три ключові суперечності.

1. Якщо всі люди «заслужили» провину Адама, то, якщо зарахування відбувається так, як каже Ходж, Христос «заслужив» нашу провину. А чи заслужив Ісус провину Єви?

2. Якщо відкинуті взяли на себе провину Адама, то Адам більше не мав цієї провини, інакше Бог двічі карає за одну й ту саму провину.

3. Дитинчата тварин теж помирають. Природа понесла прокляття гріха Адама, але смерть не є більшим доказом того, що людські немовлята винні у гріху Адама, ніж те, що цуценята винні у гріху Адама.

Багато інших справжніх християн категорично не погоджуються з тим, що ми несемо провину Адама. Ісус не був винним у жодному гріху, навіть у нашому. Натомість Ісус вирішив понести наслідки нашої провини, померши на хресті та зійшовши в могилу. Хоча Ісус взяв на Себе наш гріх (Євреїв9:28 ), і Той, хто не мав гріха, став гріхом за нас (2 Коринтян5:21 ), Ісус все одно залишився без гріха (Євреїв4:15 , 1 Петра2:22 ), і в Ньому немає гріха (1 Івана 3:5).

Можливо, погодившись з тим, що ми не згодні, ось у чому всі християни можуть дійти згоди: ми стояли як винні грішники за свої власні гріхи. Ми є настільки ж винними грішниками за гріх Адама, наскільки Христос є винним грішником за наш гріх.

Питання: У Рим.5:12 –21, чим відрізняються прокляття та приписана праведність?

Відповідь: Погляд Чарльза Ходжа про те, що природа приписання однакова як для Адама, так і для Христа, є неправильним щонайменше з восьми причин.

1. Христос поніс наше покарання, а ми отримуємо Його праведність у великому двосторонньому обміні. З іншого боку, гріхопадіння було одностороннім перенесенням; Адам нічого не поніс від нас.

2. Наша провина була знята Христом, але провина Адама жодним чином не була зменшена нами.

3. Зло увійшло в нас, але зло не увійшло в Христа.

4. Ми отримали тлінність і гріховну природу від Адама, але Христос не отримав ні тлінності, ні гріховної природи, ні провини, ні звинувачення.

5. Приписування праведності Христа відбувається через нашу віру, але в гріху Адама немає ні віри, ні навіть відсутності віри. (Дуглас Му, «Коментар до Послання до Римлян 1–8», с. 338–339.)

6. Христос вирішив спокутувати нас; Адам же добровільно не вирішив передати нічого своїм нащадкам.

7. Праведність Христа дається нам за нашої згоди з Христом. Прокляття Адама (а деякі вважають, що й провина) було для нас мимовільним.

8. Праведність Христа не «передавалася» через батьків. Деякі християни дотримуються так званої традуціанської теології; вони вірять, що провина Адама передається через батьків або, принаймні, через батька.

Якщо тільки хтось не заперечить ці вісім відмінностей (а я думаю, що навіть Чарльз Ходж цього не зробив би), то нелогічно стверджувати, що природа приписання є однаковою.

Питання: Як у Посланні до Римлян (5:12 –21) спокута Христа пов’язана з гріхопадінням Адама?

Відповідь: Усі християни погоджуються, що спокута пов’язана з гріхопадінням Адама двома наступними способами.

1. Оскільки ми отримали гріховну природу від Адама, ми освячуємося, щоб стати подібними до Христа.

2. Крім того, оскільки ми народилися відчуженими від Бога через Адама, ми народжуємося заново як Божі діти у Христі.

Не всі християни обов’язково погоджуються з наступними чотирма способами.

3. У «Біблії для вивчення» (NIV Study Bible), с. 1713, зазначено, що у Римлянам5:18 «не йдеться про те, що всі зрештою будуть спасенні, а про те, що спасіння доступне для всіх. Щоб стати дієвим, Божий дар благодаті має бути прийнятий (див. вірш 17)».

4. Ми отримали прокляття від Адама і благодать від Христа, але Ісус не більше винен у наших гріхах, ніж ми — у гріхах Адама.

5. Якби Бог не зарахував нам провину Адама, Він не міг би зарахувати нам праведність Христа.

6. Якби Бог не карав відкинутих додатковими муками в пеклі, Ісус не зміг би добровільно взяти на себе наше покарання.

Питання: У Рим.5:12 –19 що згадується як сфера дії гріхопадіння Адама та жертви Христа?

Відповідь: Християни іноді дискутують, чи спокута Христа має значення для всіх (універсальна), чи лише для деяких (особлива). Обидві сторони можуть знайти тут те, що їм до вподоби.

Гріх Адама: усі (5:12 , 18) та багато хто (5:15, 19).

Виправдання Ісуса: той самий обсяг. Усі (5:18 ), і багато хто (5:15,19).

Адам був зразком (типом) із контрастами (5:14 ); засудження та виправдання у цьому уривку є дуже симетричними.

Див. також 1 Коринтян 15:21-22,45-49.

Питання: У Рим.5:12 –21, які є зв’язки між нами та Адамом?

Відповідь: Писання цього не вказує, але ось можливі погляди. Кожен з них включає в себе попередній.

1. Люди страждають у цьому житті через те, що зробив Адам.

2. Ми всі вчинили так само. Адам є прикладом для нас.

3. Ми успадкували гріх, тобто гріховну природу.

4. Бог вирішив, що ми успадкуємо провину того, кого Бог обрав (Адама) нашим представником.

5. Діти (в тому числі єврейські та хорватські діти) успадковують провину за злочини своїх предків. (1/3 традуціанської точки зору)

Питання: Як, згідно з Рим. 5:12, всі згрішили в Адамі?

Відповідь: Адам і Єва згрішили, не маючи спочатку гріховної природи. Ми всі грішимо, маючи гріховну природу Адама. Крім цього, християни розходяться в думках щодо цього питання. Ось кілька поглядів.

Продемонстрований результат: Оскільки ми всі грішимо, цей результат свідчить про те, що смерть і гріх прийшли до всіх людей, народжених через Адама.

Лише участь у проклятті: Через причину (Адама) наслідком є те, що ми (людство) всі маємо прокляття смерті та гріховну природу. (Рим. 5:14)

Участь як у провині, так і в проклятті: Через причину (Адама) наслідком є те, що ми (людство) всі згрішили через участь разом з Адамом, і ми також усі маємо прокляття смерті та гріховну природу.

Питання: Якщо в Рим. 5:12-14 Бог засудив нас за провину Адама, то чому?

Відповідь: Справжні християни мають різні погляди на це питання, і існує три основні точки зору.

1. Провина Адама не була приписана нам, а лише його природа та прокляття.

2. Так само, як Бог змушений карати гріх через вимоги справедливості та святості, притаманні Його природі, так само Бог змушений через вимоги справедливості приписати нам провину Адама.

3. Бог не був зобов’язаний приписати нам провину Адама, щоб задовольнити вимоги справедливості, але Він все одно зробив це з інших причин.

3а. Якби Бог не приписав нам провину Адама, то Він не міг би справедливо «приписати» Христа як жертву за наші гріхи.

Питання: Що таке первородний гріх у Рим.5:12 –18?

Відповідь: Первородний гріх — це поняття, що складається з двох частин:

1. Ми всі успадкували гріховну природу і від народження віддалені від Бога.

2. Ми всі несемо провину не лише за власні гріхи, а й за гріх Адама.

Християни погоджуються з першим пунктом, але більшість християн вважає, що другий пункт є хибним. Серед перших, хто проповідував другий пункт, були Амвросій Міланський (370–390 рр. н. е.) та Августин Гіппонський. Обидва вони були серед перших християн, які підтримували переслідування нехристиян. У «Новому словнику християнської етики та пасторської теології» (с. 641–643) щодо первородного гріха сказано: «Що ще серйозніше, існує несумісність між поняттям провини та поняттям спадковості. Наша мова про провину людських осіб здається змістовною лише в контексті рішень та вчинків, у яких ми самі якимось чином беремо участь».

Питання: Як у Рим.5:12 –18 провина Адама приписується нам (якщо взагалі приписується)?

Відповідь: У Посланні до Римлян 5:12–18 не сказано, як саме. Думки християн щодо відповіді на це питання значно розходяться. Ось кілька тверджень, і люди можуть вірити в більше ніж одне з них.

1. Ми успадковуємо природу Адама, але провина Адама ніколи не була нам приписана жодним чином.

2. Усі мали провину Адама, але у Христі провина Адама була прощена та знята для 100% усіх людей. (Теорія попередньої благодаті)

3. Провина Адама прощена і знята для всіх, як і в попередньому випадку, але вона знову покладається на тих, хто відкидає Христа (точка зору Мілларда Еріксона).

4. Усі мали провину Адама, але у Христі провина Адама прощена та знята для обраних.

5. Немовлята, можливо, можуть опинитися в Озері вогню виключно через провину Адама, не маючи власної особистої провини.

6. Люди, що перебувають у Озері Вогню, можуть частково звинувачувати у своїх стражданнях гріх Адама.

7. Завдяки нашому приписанню провина самого Адама була зменшена.

8. Провина Адама не зменшилася, і Бог зарахував провину двічі.

9. Провина Адама зараховується нам, але не в будь-якому значущому сенсі.

І кальвіністи, і некальвіністи можуть погодитися з кальвіністською «Новою Женевською навчальною Біблією» (New Geneva Study Bible), стор. 1775, у цьому питанні. Там сказано, що всі згрішили в гріху Адама, але зазначається, що в Рим. 5:12-21 не вказано, як саме.

Питання: У Рим.5:12 –19, хто з християн вважає, що провина Адама взагалі не була приписана нам?

Відповідь: Жоден із церковних авторів до Нікейського собору ніколи не говорив про те, що ми несемо провину за гріх Адама, хоча вони й цитували Рим. 5.

Атанасій Олександрійський вірив, що ми успадкували гріховну природу: «Але Атанасій Олександрійський ніколи не натякає на те, що ми беремо участь у фактичній провині Адама, тобто в його моральній вині...» (Келлі, «Ранньохристиянські доктрини», с. 346–347)

«Розуміння Хелвісом предопределения, за винятком, можливо, вчення про гріхопадіння людства в Адамі, є антикальвіністським — фактично, типово голландсько-баптистським. Будь-яке приписання гріха Адама або природний наслідок гріхопадіння Адама не мають значення щодо спасіння, оскільки благодать дається всім, щоб вони могли вибрати на користь Бога або проти Нього». (Кальвін, Августин Патер у Карлштадті як батько баптистських рухів, «Відродження мирянського протестантизму», с. 267–268)

Чи дано всім право вибирати на користь Бога чи проти Нього стосовно спасіння? Відповідь на це питання є одним із головних критеріїв розмежування кальвініста від некальвініста.

Питання: У Рим.5:12 –19, хто з християн вважає, що провина Адама була зарахована нам?

Відповідь: Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) (Він також вірив, що всі нехрещені немовлята потрапляють до пекла.)

Питання: У Рим.5:12 –19 чи існують інші погляди справжніх християн щодо того, чи несемо ми провину Адама?

Відповідь: Існують три інші погляди.

1. Усі несуть провину Адама, але Христос дав «попередню благодать», яка скасовує провину Адама для всіх.

2. Провина Адама зараховується лише після того, як ми вирішуємо згрішити

3. Ми несемо провину за гріх Адама, а також за гріхи наших предків.

Питання: Чи існують у єврейських позабіблійних писаннях уривки, подібні до Рим. 5:12?

Відповідь: Так. Єврейські твори, що нагадують Рим.5:12 , — це 4 Ездра 7:118 (= 2 Ездра 7:118), Сирах 25:25 та 2 Барух 23:4; 48:42; 54:19.

Згідно з книгою «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 548, у 2 Ездрі сказано таке:

«[Адам] згрішив… Ти призначив смерть йому та його нащадкам…

Бо перший Адам, обтяжений злим серцем, згрішив і був переможений, як і всі, хто походив від нього. Так ця недуга стала вічною» (2 Ездра 3:7, 21–22)

«О Адаме, що ти зробив? Бо хоч це ти згрішив, але падіння було не лише твоїм, а й нашим, твоїх нащадків» (2 Ездри 7:118).

Зверніть увагу, що тут йдеться про наслідки для нас: ми грішні, хворі й підвладні смерті. Тут не сказано, що ми винні в гріху Адама.

Питання: Як Августин Гіппонський та латинська Вульгата неправильно переклали цей уривок у Рим. 5:12?

Відповідь: Римлянам5:12 , на думку М. Еріксона (с. 636), К. Даніеля (с. 242) та Дж. Н. Д. Келлі (с. 354), Августин неправильно зрозумів (в. 5, с. 302), оскільки в латинській Вульгаті сказано «в якому» (in quo), тоді як у грецькому тексті — «через».

Питання: Чи в Рим. 5:12 Бог звинуватив або «підставив» усіх за провину Адама, а також за їхню власну?

Відповідь: З початку Середньовіччя католицька, реформатська та багато лютеранських церков навчали, що ми несемо провину Адама, а також свою власну. Як підтвердили деякі реформатські християни, коли я їх запитував, лише частина страждань людей у пеклі пов’язана з тим, що вони зробили. Частина страждань також не пов’язана з їхніми вчинками, але вони караються Богом за те, що зробив Адам.

Однак ця концепція була відсутня в ранній церкві (до часів Амбросія та Августина) і була відсутня у тих, хто розмовляв діалектом коїне грецької мови, який був мовою Нового Завіту.

Юстин Мученик (бл. 150 р. н. е.) «І знову ж таки, якщо людський рід не має сили уникати зла й обирати добро за власним вибором, то він не несе відповідальності за свої вчинки...» (Перша апологія Юстина Мученика, розд. 43, с. 177) «Ці слова, наведені вище, Давид вимовив за 1500 років до Христа... Але щоб хтось не подумав, виходячи з того, що ми сказали, ніби ми стверджуємо, що все, що трапляється, трапляється через фатальну необхідність, оскільки це передбачено як відомо заздалегідь, ми пояснюємо й це». (Перша апологія Юстина Мученика, розд. 43, 44, с. 177)

Атенагор (177 р. н. е.) «Так само, як і у людей, які мають свободу вибору як щодо чесноти, так і щодо пороку (адже ви не шанували б добро і не карали б зло, якби порок і чеснота не залежали від них самих)». «Захист християн», розд. 24, с. 142

Василій Каппадокійський (357–379 рр. н. е.) «Пролегомени»: «З іншого боку, причиною пекельних мук є не Бог, а ми самі. Походження та корінь гріха — це те, що перебуває під нашим контролем і залежить від нашої вільної волі». («Пролегомени» у збірці «Нікейські та пост-Нікейські отці Церкви», друга серія, т. 8, с. lviii)

Питання: Чи означає фізична смерть усіх людей, про яку йдеться в Рим. 5:15, що ми всі, навіть немовлята, винні у гріху Адама?

Відповідь: Ні. Якби фізична смерть була доказом провини за Адама, то тварини також були б винні у гріху Адама, оскільки вони фізично вмирають. Фізична смерть для нащадків Адама є прокляттям і наслідком гріха Адама та Єви, але це не доводить, що Бог визнає нас винними за гріхи когось іншого. Книга Єзекіїля 18 і Повторення Закону 24:16 показують, що людина не вмирає за гріх свого батька, а лише за свій власний.

Питання: У Рим. 5:16, 18, яким чином один гріх став причиною осуду?

Відповідь: Християни не мають єдиної думки з цього приводу. Ось шість можливих пояснень, і можна вірити в їхнє поєднання.

1. Не вказано. У примітці до «Нової Женевської навчальної Біблії» на стор. 1775 сказано: «Павло не пояснює, як усе людство було залучене до гріха Адама, а просто констатує цей факт. Усі згрішили в гріху Адама».

2. Діти (наприклад, діти, народжені з ВІЛ) можуть успадкувати в цьому житті наслідки гріхів, хоча вони самі не винні.

3. Що важливіше за пункт 2, Бог засудив кожного з нас (нас і Адама) через те, що зробив кожен із нас.

4. На додаток до пунктів 2–3, ми успадкували гріховну, відокремлену від Бога природу Адама, і ця природа гарантує, що ми будемо грішити й будемо засуджені.

5. На додаток до пунктів 2–4, Бог визнав людей винними за вчинки, яких вони не скоювали. (Отже, це аж ніяк не суперечить Божій справедливості — відправити нехрещених немовлят і плодів на вічні муки в пеклі, навіть якщо вони ніколи не вчиняли гріховних вчинків і не порушували жодного закону. Хоча вони й не усвідомлювали гріхів і були несправедливо звинувачені у злочинах інших, Бог все одно залишається справедливим завдяки своїй божественній, незбагненній справедливості.) (Погляд «федерального головування»). Див. «Енциклопедію біблійних труднощів», с. 388–390, щоб дізнатися більше про погляд «федерального головування».

6. На додаток до пунктів 2–5, діти засуджуються перед людьми та Богом за злочини своїх батьків і предків, оскільки їхні душі були створені з душ батьків. (1/3 концепції «традуціанізму»)

Питання: Як у Рим. 5:19 багато хто став грішниками?

Відповідь: Як і в попередньому питанні, християни не мають єдиної думки з цього приводу. Знову ж таки, існує шість можливих варіантів, і можна вірити в їхнє поєднання.

1. Цей уривок не вказує прямо, як це сталося.

2. Ми стали смертними, і відкрилися двері для гріха.

3. Що важливіше за пункт 2: так само, як Бог засудив Адама за те, що він зробив, так само Бог засуджує кожного з нас за те, що ми зробили.

4. На додаток до пунктів 2–3, ми є грішниками не лише тому, що грішимо, а й тому, що грішимо, оскільки є грішниками; іншими словами, ми маємо гріховну природу.

5. На додаток до пунктів 2–4, ми несемо відповідальність за те, у чому особисто не винні (Боеттнер, с. 77–78), або за гріхи, яких особисто не скоїли (там само, с. 238).

6. На додаток до пунктів 2–5, кожен, хто народився від зрадника, перелюбника чи грішника, має бути покараний як зрадник, перелюбник чи грішник. (1/3 традуціанської точки зору, що суперечить Єзекіїлю 18 та Повторенню Закону 24:16.)

Питання: У Рим. 5:19 сказано, що всі стали грішниками в Адамі, а всі стали праведними у Христі. Чи означає це, що всі отримають спасіння, як вчить єресь універсалізму?

Відповідь: Ні. Перше «всі» — це всі, хто перебуває в Адамі. Друге «всі» — це всі, хто перебуває у Христі. Не всі перебувають у Христі. Цьому навчала секта «Діти Божі». Справжні християни (принаймні після Руфіна) погоджуються, що універсалізм є помилковим, але некальвіністи та кальвіністи мають дві дуже різні причини, чому.

До некальвіністів належать «4-пунктові кальвіністи», лютерани, «кальмініани», армініани та інші. Вони стверджують, що Христос приніс жертву за всіх. Поширена ілюстрація така: уявімо, що чоловік мав борг у мільйон доларів, який не міг сплатити. Щедрий, заможний друг відкрив на ім’я цього чоловіка банківський рахунок із мільйоном доларів і сказав йому зняти мільйон доларів та сплатити борг. Припустимо, що чоловік не повірив заможному другові або ж зняв гроші й розтратив їх. Тоді цей чоловік все одно залишався б відповідальним за свій борг, незважаючи на щедрість заможнього друга.

З точки зору Святого Письма, це висновок із трьох вчень, що містяться в Біблії.

N1. Христос спокутував гріхи всіх (1 Тимофія 2:5-6; 1 Івана 2:2; Римлянам11:32 ; 1 Тимофія4:10 ), і Бог пропонує та наказує всім бути слухняними Євангелію (2 Солунян 1:8; Тита 2:11).

N2. Деякі потраплять до Озера Вогню (Об’явлення19:20 ;20:10 –15; 21:8; Матвія 13:24–43; 25:31–46).

N3. Люди перебуватимуть у пеклі вічно (Матвія 18:8; 25:41,46;3:12 , Юда 7; 2 Солунян 1:9; Об’явлення 20:10; 14:9-11).

Кальвіністи, можливо, за винятком аміральдіанських кальвіністів, вчать, що перше «всі» у Римлянам 5:18 має інший обсяг, ніж друге «всі» у 5:18, а перше «багато» у Римлянам 5:19 має інший обсяг, ніж друге «багато» у 5:19. Можливо, основним догматом радикального кальвінізму є не остаточне спокутування, а скоріше заперечення універсального спокутування, тобто того, що Христос не помер за всіх. Багато хто був створений без можливості уникнути полум’я Другої Смерті.

Чому деякі кальвіністи думають саме так? Я вважаю, що одна з двох головних причин такого їхнього мислення полягає в неправильному розумінні Божої суверенності. Друга причина — це неправильне тлумачення людської зіпсованості, яке обмежує Бога, нібито Він не здатний або не бажає діяти в кожному.

Неправильне розуміння Божої суверенності: Деякі кальвіністи мають, на мою думку, правильний погляд на Божу суверенність. Бог, який може робити все, що забажає, може вирішити делегувати частину Своєї суверенності на обмежений час. Бог може дозволити відбуватися таким речам, як гріх, що засмучують Його серце. Однак багато кальвіністів не дійшли до такого розуміння. Натомість вони думають так.

#1. Багато біблійних віршів говорять про особливу любов і благодать Бога до обраних, і багато некальвіністів не звертають уваги на ці вірші. (Два ключові приклади — Римлянам 9:6–23 та Римлянам 11:3–23)

#2. Багато біблійних віршів говорять про Божий заздалегідь відомий, непереборний план, який охоплює все і всіх, навіть нечестивих. (Приклади: Ефесян 1:11; Приповісті 16:4)

#3. Через зосереджену увагу на двох попередніх істинах багато (але не всі) кальвіністів применшують значення віршів, де Бог показує, що люди мають справжній вибір (Йошуа 24:22-23), і що Бог надав людям свободу розбивати Його серце (Єремія 9:1; Матвія 23:37-39 тощо).

Чому кальвіністи так вважають? Я вважаю, що це зумовлено двома основними причинами.

Помилка кальвіністів № 1 (абсолютна впевненість у майбутньому виключає справжній вибір). Людям важко усвідомити, що Бог є більшим за час. Коли люди цього не розуміють, то просити їх справді усвідомити, що люди мають справжній вибір, а Бог знає з абсолютною впевненістю те, що для нас є майбутнім, — це все одно, що просити учнів сьомого класу зрозуміти диференціальне числення; це здаватиметься надто заплутаним.

Багато добрих християн задовольняються тим, що поєднують ці дві істини, не маючи змоги осягнути, як вони взаємодіють, але все одно вірячи, що обидві є правдивими. Інші люди потрапляють у теологічні труднощі, схожі на фаталізм, відкидаючи істину про те, що ми маємо вибір, і перетворюючи нас на роботів. Ще інші люди потрапляють у теологічні труднощі, пов’язані з вірою в скінченного Бога, відкидаючи істину про те, що Бог знає майбутнє з абсолютною впевненістю.

Помилка кальвіністів № 2 (немає безнадійних випадків). Друга причина, через яку кальвіністи вважають кальвінізм істинним, добре викладена в кальвіністській книзі Майкла Хортона «Повернути дивовижність благодаті» (Putting Amazing Back into Grace). У ній є розділ під назвою «Немає безнадійних випадків». Оскільки Бог є всемогутнім, всезнаючим, суверенним і нічого не відбувається, крім того, що Бог дозволяє, Хортон стверджує, що Бог не може робити нічого марно, або не може статися нічого, чого Бог, у ширшому сенсі, не бажає.

Однак Ісус сумував через те, що євреї відкинули Його (Матвія 23:37–39).

Фарисеї «відкинули Божий задум щодо себе» (Лк.7:30 ).

Павло благав віруючих не приймати Божу благодать даремно у 2 Коринтян 6:1.

Ісус плакав за Своїм народом. Навіщо плакати, якщо Бог не бажав, щоб вони чинили інакше?

Нарешті, слід зазначити, що не всі кальвіністи дотримуються принципу «немає безнадійних випадків». Покійний Френсіс Шефер, швейцарський кальвініст, у книзі «Церква наприкінці ХХ століття» сказав: «Ми можемо прославляти Бога, і як Старий, так і Новий Завіт кажуть, що ми можемо навіть засмутити Бога. Це надзвичайно». (Гімни для Божого народу, № 364) Якщо інші зможуть усвідомити, як це зробив Френсіс Шефер, що саме зробив Бог, коли дав людям можливість засмучувати Його, наше захоплення перед дивовижною Божою благодаттю стане ще більшим.

Питання: У Рим. 5:19, оскільки універсалізм спростовується в інших віршах, яким чином були виправдані всі, хто став грішниками?

Відповідь: Християни не мають єдиної думки з цього приводу. Ось деякі з поглядів.

1. Основа для потенційного виправдання всіх.

2. Усі обрані насправді виправдані, а «усі грішники» означає обраних грішників.

3. Неточне формулювання, щоб продемонструвати паралель: Христос впливає на Своїх так само, як Адам впливає на своїх.

Питання: У Рим. 5:19: чи гріх робить нас грішниками, чи те, що ми є грішниками, змушує нас грішити?

В: Християни іноді сперечаються з цього приводу, але правильна відповідь — і те, і інше. Грішник — це той, хто відокремлений від Бога. Гріх робить нас грішниками, але навіть від народження ми з’явилися на світ у початковому стані, відокремленому від Бога. Отже, спочатку ми народжуємося грішниками за своєю природою, а після того, як грішимо, стаємо грішниками через свої вчинки.

Питання: Як, згідно з Рим. 5:20, Закон мав на меті примножити гріх?

Відповідь: На це відповідають Рим.4:15 , та Рим. 5:12, які показують, що Бог не вважає гріх порушенням там, де немає Закону. Іншими словами, Бог не вважає ненавмисний гріх гріхом, доки людина не усвідомлює, що це гріх. Рим. 7:7-13 розглядає це детальніше, роблячи висновок, що Закон був даний для того, щоб гріх міг бути визнаний гріхом.

Слово «додався» краще перекласти як «увійшов поруч». Це те саме дієслово, що вживається в Посланні до галатів 2:4 щодо фальшивих братів, які увійшли поруч із істинними віруючими.

Питання: Як у 6-му розділі Послання до Римлян це пов’язано з 5-м розділом?

Відповідь: У 5-му розділі Послання до Римлян йдеться про дві особи: стару людину — Адама та нову людину — Христа. 6-й розділ Послання до Римлян надає цьому особистого характеру, застосовуючи це до нашого життя. 5-й розділ Послання до Римлян тріумфально завершується тим, що там, де гріх посилився, благодать посилилася ще більше. 6-й розділ Послання до Римлян пояснює, чому ми не можемо просто продовжувати грішити, оскільки тепер маємо благодать.

Питання: Які п’ять ключових понять порівнюються та протиставляються в 6-му розділі Послання до Римлян?

Відповідь: Доля того, ким ми є: (наша стара людина веде до смерті, а нове життя Христа — у нас), сила в нас (раби гріха, вільні як раби Христа). Павло вже говорив про людей до і після Христа, про гріх і нове життя, про закон і благодать, але 6-й розділ показує, як це все поєднується.

Ось частота вживання слів у цьому розділі.

ви/себе/ми/нас/наш (42 рази),

гріх/грішити (17 разів),

та померти/помер/смерть (16 разів),

жити/життя (8 разів),

Христос/Ісус (6 разів),

раби/панування/царювання (11 разів) (раб/поневолити (8 разів))

Інші слова:

Свобода (4 рази)

благодать (3 рази)

закон (2 рази)

Об’єднані у Христі (2X)

Питання: Що ви можете сказати нехристиянину, який стверджує, що християни вважають, ніби можуть робити все, що заманеться, бо мають «страховку від вогню», з огляду на Рим. 6:1?

Відповідь: Є чотири причини, чому не слід так чинити, якщо припустити, що ця людина є справжнім віруючим, який потрапить до неба.

У Рим. 6:1-11 сказано, що ви не можете цього робити, бо за своїм становищем ви поєднані з Христом.

У Рим. 6:12-14 сказано, що вам не потрібно цього робити, бо на досвіді Божа благодать зламала владу гріха над вами.

У Римлянам 6:15–19 сказано, що ви не повинні цього робити, бо, безперечно, ви не хочете, щоб гріх панував над вами.

У Римлянам 6:20–23 сказано, що вам краще цього не робити, бо, зрештою, платою за гріх є смерть.

Питання: Що ви можете сказати християнину-антиномісту щодо Рим. 6:1?

Відповідь: Існує різниця між життям у благодаті та зловживанням благодаттю. Якщо ви — батьки, чия дитина погано поводиться в торговому центрі, ви заберете її додому раніше. Якщо ми поводимося погано, наш Небесний Отець теж може забрати нас додому раніше. Так вважали Григорій Распутін та російська секта хлистів.

Ми маємо зрозуміти, що ми народилися заново для чогось кращого, ніж це. Одного разу Августина Гіппонського привітала жінка, яка була його коханкою до того, як він навернувся до Христа. Августин швидко відійшов. Вона гукнула йому вслід: «Августине, це я, це я!» Він озирнувся через плече й відповів: «Так, я знаю, але це вже не я!»

Питання: Чому, згідно з Рим. 6:1, 15, ми не повинні грішити, щоб благодать ще більше розквітла?

Відповідь: Це начебто запитати таке: оскільки ми вдячні лікарю, який робить операцію, щоб врятувати нам життя після автокатастрофи, то чи повинні ми намагатися потрапляти в усі можливі аварії?

Як сказав Джон Макартур-молодший: «Чому ми маємо вважати, що люди, які живуть у безперервному циклі перелюбу, розпусти, гомосексуалізму, обману та всіх можливих видів кричущих надмірностей, справді народилися згори?»

Питання: Що в Рим. 6:1–4 сказано про перехід у іншу сферу?

Відповідь: Так само, як пуголовка, що дихає водою, стає жабою, яка дихає повітрям, і ніколи не повертається назад, так і ми переходимо від стрімкого руху до смерті до життя новим життям. Справа не лише в тому, що «старе я» та моя гріховна природа були розп’яті разом із Христом, а в тому, що все моє «я» було розп’ято разом із Христом, бо це було необхідно.

Питання: У Рим. 6:1-14 та Рим. 6:15-23, у чому полягають подібності та відмінності між цими двома аргументами Павла?

Відповідь: Обидві частини мають «рамки». Обидві починаються з згадки про благодать і переходять до її аспектів. Перша частина закінчується словами «не під законом, а під благодаттю», тоді як друга частина закінчується смертю та [милостивим] даром вічного життя.

Перша частина, Рим. 6:1-14, наголошує на нашому з’єднанні з Христом у Його смерті, похованні та воскресінні, а також на нашій смерті для гріха та новому житті у Христі. У ній нічого не говориться про рабство.

Друга частина, Римлянам 6:15-23, наголошує на тому, що кожен є або рабом гріха, або рабом Бога. У ній нічого не сказано про єдність із Христом.

Перша частина має йти першою, бо вона є першопричиною другої. Перша частина наголошує на нашій ідентичності, а друга — на Божому заповіді для нас.

Питання: Що в Рим. 6:4 сказано про хрещення?

Відповідь: Поховання з Христом у хрещенні не має сенсу при обризкуванні, а лише при зануренні.

Питання: У Рим. 6:5-7 йдеться про воскресіння Христа чи про воскресіння віруючих?

Відповідь: Тут Павло має на увазі воскресіння Христа. Так як Христос воскрес до життя (минулий час), ми маємо нове життя зараз. Ми також будемо фізично воскрешені, але про кінці часів тут конкретно не згадується.

Питання: Як у Рим. 6:5-7 ми поєднуємося з Ісусом у смерті та новому житті?

Відповідь: 6-й розділ Послання до Римлян є глибшим поясненням того, як Бог здійснює Своє спасіння в нас, про що йдеться у Філіп’ян 2:12-13. Дехто розглядає писання Павла про спасіння як «юридичне» виправдання, а інші — як «участь» у освяченні, але насправді Павло наголошує на обох аспектах. Ми не поховані у своїй могилі, а, скоріше, метафорично поховані разом із Христом у Його могилі. На це можна поглянути принаймні трьома способами.

Розрив зі старим життям, перехід у іншу сферу та народження до нового життя.

Відмова від старого господаря та підкорення новому господареві.

Відвернутися від колишньої долі та прийняти нову.

Питання: У Рим. 6:5-7; Гал. 2:20; Кол. 3:9; Еф. 4:22: як наше старе «я» розп’яте у Христі?

Відповідь: Там не сказано «наша стара гріховна природа», а «наше старе «я», тобто ми всі. У нас є бажання, цілі, амбіції, ми приймаємо рішення та обираємо, як витрачати свій час і гроші. Розп’яття з Христом впливає на кожну з цих сфер.

У «Євангельському коментарі до Біблії» (с. 937) це розглядається як «неминуча напруга» між нашим справжнім «я» та нашим несправжнім «я». Прийти до Христа не означає, що ви завершили битву; це означає, що ви лише зараз вступаєте в неї.

Питання: У Рим. 6:5; 8 та 1 Кор. 15 віруючі померли з Христом, але ще не воскресли з Ним, чи вони вже воскресли з Христом у Кол.2:13 та Еф. 2:5-6?

Відповідь: З позиції благодаті ми вже воскресли до життя через Христа у нашому дусі, а наші тіла будуть фізично воскрешені разом із Христом у майбутньому. Окрім згаданих у запитанні віршів, що стосуються цього, нижче наведено додаткові уривки, якими Павло ілюстрував обидві сторони.

У Римлянам6:11 сказано: «Так само й ви вважайте себе мертвими для гріха, але живими для Бога в Христі Ісусі».

Римлянам 8:10-11 чітко показує обидва аспекти: «Але якщо Христос у вас, то тіло ваше мертве через гріх, а дух ваш [теперішній час] живий через праведність. І якщо Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, живе у вас, то Той, Хто воскресив Христа з мертвих, [майбутній час] також оживить ваші смертні тіла через цього Духа, що живе у вас». (NIV)

Так само Колосян 3:1-4 також показує обидва аспекти: «Оскільки ж ви воскресли [доконаний час] з Христом, то шукайте того, що нагорі, де Христос сидить праворуч Бога. Думайте про те, що нагорі, а не про земне. Бо ви померли, і ваше життя тепер [теперішній час] сховане з Христом у Бозі. Коли з’явиться Христос, що є вашим життям, тоді й ви з’явитеся [майбутній час] з Ним у славі».

Римлянам 6:5; 8 та 1 Коринтян не заперечують, що ми вже воскресли з Христом у нашому дусі та за своїм становищем. Навпаки, вони підтверджують, що це не лише духовне воскресіння, а й майбутнє фізичне воскресіння. Подібно до цього, Колосян 2:13 та Ефесян 2:5-6 не заперечують майбутнього фізичного воскресіння; навпаки, вони підтверджують, що це не лише майбутня подія, а й теперішнє життя в дусі.

(Цитати з Біблії взяті з перекладу NIV)

Питання: Що саме мається на увазі під «тілом гріха» у Рим. 6:6?

Відповідь: Порівнюючи та протиставляючи старе життя новому, це описує два аспекти нашого старого життя. До навернення до Христа ми, у нашому тілі, прагнемо грішити й живемо для гріха. По-друге, ми, у нашому тілі, є рабами нашого господаря — гріха. З моменту навернення до Христа фізичне тіло залишається тим самим, але те, що оживляє й спонукає тіло, тепер інше.

Питання: У Рим. 6:7 сказано, що християни померли у Христі й звільнилися від гріха, то чому ж вони все ще грішать?

Відповідь: Хоча християни й будуть жити без гріха на Небі, цей вірш стосується не цього. У Рим. 6:7 не сказано, що християни безгрішні, а лише те, що вони вільні від рабства гріха.

Однак, так само як раб міг не почути або не повірити в те, що він звільнений, так і християни іноді поводяться так, ніби вони все ще є рабами гріха. Якби християнин коли-небудь сказав: «Я мушу грішити, у мене немає вибору», — цей християнин говорив би неправду. Хоча ми вже маємо нове життя у Христі, Бог через Павла бачить необхідність дати нам тут наказ, і ми маємо вибір: підкоритися йому чи ні. Хоча Бог і проголосив, що гріх більше не має влади, ми маємо активно вирішувати позбавити його влади у нашому житті.

Усі християни погоджуються, що ми вільні від гріха у двох сенсах, але вчені розходяться в думках щодо основного змісту саме цього вірша.

Ми звільнені від юридичної кари за гріх

«Ми виправдані» — «Новий міжнародний біблійний коментар», с. 1328

«Ось, наприклад, людина, засуджена до смерті на електричному стільці за вбивство поліцейського. Як тільки вона померла, вона звільнилася (буквально «виправдалася») від цього гріха. Покарання було сплачено, і справа закрита». «Біблійний коментар віруючого», с. 1702. (Жирний шрифт у оригіналі.)

У «Коментарі до Біблійних знань: Новий Заповіт», с. 463, сказано: «Наступне речення (Рим. 6:6б-7) фактично пояснює перше речення (вірш 6а). У своєму неспокушеному стані віруючий був поневолений гріхом. Але його «стара людина» була розп’ята (ототожнена) з Христом, і це є основою для визволення від рабства гріха. Кожен, хто помер, був звільнений від гріха. Слова «був звільнений» є вільним перекладом слова dedikaiotai, що буквально означає «був виправданий або визнаний праведним». Доконаний час у цьому вірші описує минулу дію, яка має тривалий ефект або силу. Гріх більше не має юридичного права нав’язувати віруючому своє панування та контроль, бо він помер разом із Христом». (Жирний шрифт у оригіналі.)

«Грецький Новий Завіт для коментаторів», т. 2, с. 633: «Смерть звільняє людей від усіх претензій, особливо (щодо випадку, який ми розглядаємо) вона звільняє нас, хто помер разом із Христом, від претензії гріха, нашого колишнього господаря, на те, щоб і надалі панувати над нами».

Ми вільні від рабства гріха

Дуглас Му розглядає три тлумачення цього виразу: звільнення від юридичної кари, смерть разом із Христом та звільнення від рабства, і стверджує, що правильним є третє тлумачення. «Смерть розриває владу гріха над людиною». Дуглас Му у «Екзегетичному коментарі Вайкліфа», с. 394 (посилаючись на коментаторів Годе, Мішеля, Каземанна).

«Звільнені від кайданів і влади [гріха]» (NIV Study Bible, с. 1714)

«У наших стосунках із Христом ми вільні від рабства гріха; проте навіть християнину можливо «дати гріху панувати» (Рим. 6:12)». «Складні вислови Біблії», с. 553. (Курсив у оригіналі)

«У Христі віруючі потенційно є господарями над смертю та гріхом» — «Євангельський коментар до Біблії», с. 937

«Вільні від влади гріха. Його панування зламано». «Біблійний коментар експозитора», т. 10, с. 70.

Питання: Як, згідно з Рим. 6:11, ми маємо вважати себе мертвими для гріха?

Відповідь: Є три аспекти.

Повністю сплачено в минулому: Наші гріхи були прибиті до хреста Христом, який помер за нас. Ми оголошені святими, оскільки наш борг повністю сплачено.

Нове життя в сьогоденні: Сьогодні ми звільнені від панування гріха і освячуємося, щоб з кожним днем ставати все святішими. Ми маємо не просто боротися з гріхом у своєму житті; ми маємо бути переможцями й перемагати гріх у своєму житті. Якщо ви, як християнин, коли-небудь скажете: «Я лише грішник, я нічого не можу вдіяти», — то ви забули про ту силу, яка є всередині вас.

Безгрішні в майбутньому: Одного дня, у небі, ми станемо цілком безгрішними. Гріховні бажання, плани та залежності зникнуть. Але нам слід намагатися почати жити так уже сьогодні.

Питання: Як би ви пояснили адвентисту сьомого дня, посилаючись на Рим. 6:14, що ми не під законом, а під благодаттю?

Відповідь: Не гора Синай робить людей святими у Христі, а гора Голгофа. Спочатку запитайте їх, чи вірять вони, що ми не під законом, а під благодаттю. Якщо вони не погоджуються, то процитуйте Рим. 6:14 і запитайте, чи вважають вони Послання Павла Словом Божим чи ні? Якщо вони скажуть, що так, то скажіть, що ми можемо обговорити, як саме ми не під законом, а під благодаттю, але стверджувати, що ми все ще під законом, не є варіантом для християнина, який вірить у Біблію.

Адвентисти сьомого дня можуть запідозрити, що ви використовуєте «благодать» як привід робити все, що заманеться, і грішити. Вони також можуть (і цілком справедливо) запідозрити, що ви відкинули старий писаний закон. Так і є, адже ви служите за новим шляхом Духа, а не за старим шляхом писаного закону (Римлянам 7:6). Див. також 2 Коринтян 3:3, де сказано, що ми більше не дотримуємося Закону, який Бог написав на камені, а натомість — Закону, який Бог написав на плоті нашого серця. Римлянам 9:32 застерігає від того, щоб бути подібними до євреїв, які прагнули праведності не вірою, а ділами Закону. Христос скасував писаний Закон у Колосян 2:14. Новий Завіт зробив старий Завіт застарілим, згідно з Євреїв 8:13.

Питання: Як, з практичної точки зору, ми звільняємося від гріха, про що йдеться в Рим. 6:18, 22?

Відповідь: Ми вже зараз звільнені від панування та влади гріха. Якщо ви, як християнин, коли-небудь скажете: «Я лише грішник, я нічого не можу з цим вдіяти», — то ви забули про ту силу, яка є всередині вас.

Питання: У Рим. 6:19, коли Павло говорить «по-людськи», чи спрощує він тут справу?

Відповідь: Так. У перекладі NIV це звучить так: «Я висловлюю це людськими словами». Павло збирається навести просту антропоморфну аналогію в термінах, які вони можуть зрозуміти. Кожен є або рабом господаря на ім’я «Гріх», або рабом господаря на ім’я «Послух».

Спрощене уявлення про істину все одно залишається істиною, якщо його сприймати як спрощення, а не як дзеркальне відображення реальності.

Питання: Які плоди гріха, за які люди повинні відчувати сором, згадуються в Рим. 6:21?

Відповідь: Ось один із способів поглянути на це.

Егоїзм і марнування часу, ігнорування Бога та інших

Ненависть та заподіяння болю іншим — як близьким, так і чужим

Залежності та прагнення короткочасних задоволень

Матеріалізм та неправильне використання грошей, впливу та ресурсів

Енергія та зусилля, марновані на гонитву за вищезазначеним.

Питання: У Рим. 6:22, які переваги має святість?

Відповідь: Є як теперішні, так і майбутні аспекти.

Теперішні: Ми звільнені від рабства гріха (Рим. 6:17-19)

Ми й надалі будемо грішити (1 Івана 1:8), але нам не потрібно залишатися в жодному гріху (1 Івана 3:6, 9).

Гріх більше не панує в нас (Рим. 6:12, 14).

Тепер ми можемо стояти без сорому, згідно з Рим. 6:21 та Еф. 5:12.

Нам більше не треба приховувати те, що ми робимо таємно, як сказано в Ефесян 5:12.

Ми маємо Божий мир у будь-яких ситуаціях, як сказано у Філіп’ян 4:6-7.

Ми більше не сліпі, як сказано в Ефесян 4:18

Коли ми «втратили чуття» через гріх, воно може повернутися, як сказано в Ефесян 4:19.

Тепер ми мудріші й менш нерозумні, як зазначено в Посланні до Ефесян 5:15

Часто недооціненою перевагою є те, що, припинивши наполегливі гріховні дії, ми отримуємо більше часу, як зазначено в Ефесян 5:15-16. Якщо хтось, хто проводить усі свої вихідні на вечірках або впиваючись, а потім висипаючись від похмілля, припинить це робити, то тепер у нього з’являться вільні вихідні, яких раніше не було.

Ми живемо більш вдячним життям, як сказано в Ефесян 5:20.

Ми маємо свободу прагнути праведності. Коли ми святі, ми більше уподібнюємося Богу, як сказано в 1 Петра 1:15-16.

Ми змінюємося, оскільки зараз оновлюємося, як сказано в Ефесян 4:23.

Ми перестаємо ставати дедалі більш зіпсованими, як сказано в Посланні до Ефесян 4:22

Майбутнє: Саме чисті серцем побачать Бога (Матвія 5:8).

Ми перейшли від смерті до життя (1 Івана 3:14 та Римлянам 6:13).

Ми маємо спадщину в Царстві Небесному, як сказано в Посланні до Ефесян 5:5

Ми будемо святими на небі, бо на небі немає нічого нечистого. Ті, хто «випрали свої одежі», будуть у новому небі та на новій землі, як сказано в Об’явленні 22:14-15.

Питання: Що таке схема чотирьох аспектів?

Відповідь: Ось ця схема.

Уявіть, що хтось зосередився лише на одному або двох кутах квадрата. Якою була б його теологія?

У нижньому лівому куті: якщо б ця людина зосередилася на рабстві волі та на тому, що нам потрібно розіп’яти наші гріховні, егоїстичні бажання, не беручи до уваги, що ми вже є вільними та з’єднаними з Христом, вона могла б втратити уявлення про те, що ми вже вільні від гріха. Вона могла б забути, що від нас очікується, що ми вже вільні від гріха і не продовжуємо грішити. Це не означає, що ми ніколи більше не згрішимо, але жоден гріх не повинен панувати над нашим життям. Якщо ж це відбувається, то ми не ведемо нормального християнського життя.

У верхньому лівому куті: Якщо вони зосередилися б на тому, що старий чоловік мав бути розп’ятий, і що ми повинні мати свободу жити святим життям, не беручи до уваги ступінь рабства гріха, в якому перебуває загублена людина, та необхідність сили Христа в нас, то вони могли б пропустити той факт, що людина не може зробити цього самостійно. Це майже так, ніби морально нейтральна людина має почути істину, а потім самостійно стати святою. Справа не в тому, що Бог може допомогти нам стати святими, а в тому, що для цього Бог має діяти в нас.

У правому верхньому куті: Якщо вони зосередяться на тому, що ми маємо свободу жити святим життям завдяки тому, що Христос живе в нас, вони можуть не усвідомити силу гріха, яку християнину потрібно подолати. Навіть будучи віруючими, повністю відданими любові до Бога та послуху Йому, ми все одно ведемо боротьбу у своєму серці. Ми маємо перемагати в цій боротьбі з Христом у нас, але не варто применшувати її серйозність.

Праворуч внизу: Якщо вони зосередяться на тому, наскільки ми перебуваємо в рабстві гріха, і на тому, що Христос живе в нас, майже не очікуючи або взагалі не очікуючи, що ми маємо бути розп’яті в Христі та жити святим життям, то вони можуть подумати, що можуть мати радість перебування в Божій волі без покаяння та припинення гріха.

Питання: У Рим. 6:22, наскільки ми повинні наголошувати під час євангелізації на тому, що християни є рабами Бога?

Відповідь: До того часу, як людина стає християнином, це не повинно ставати для неї несподіванкою. Якщо ми говоримо про прийняття Христа як Спасителя, але не говоримо про прийняття Його як Господа, то ми передаємо лише частину послання. Про Ісуса як Господа згадується під час проповідування Євангелія в Діях 10:36; 16:31; 17:24–31; 22:10, 19–20. Хоча в Діях 13:16-41 не йдеться про рабів і Господа, там згадується покаяння « » (Дії 13:24). З іншого боку, у деяких коротких промовах Павло ще не дійшов до цієї частини, як-от у Діях 24:10-22.

Питання: Як би ви підсумували цю главу на основі Рим. 6:23?

Відповідь: Є два господарі (гріх і Бог), два способи (заплата і дар) та дві долі (смерть і вічне життя).

Питання: Чому в Рим. 7:5 слово «не» часто здається закликом до дії, щоб зробити це?

Відповідь: Саме так часто діє наша гріховна природа. Грецьке слово, що означає «можливість», спочатку було військовим терміном, який означав форт або оперативну базу. Однією з рис гріховної природи є бажання бути егоїстом, нехтуючи служінням Богу. Але іншою рисою є бажання бунтувати проти цього.

Питання: У Рим. 7:6, чи «помер» у цій ілюстрації Мойсеїв закон?

Відповідь: У певному сенсі — так. У Матвія 5:17 сказано, що Христос прийшов не для того, щоб знищити Закон, а щоб виконати його. У Матвія 5:18 Він сказав, що ніщо із Закону не минуть, доки все не виконається. Своїм розп’яттям Христос взяв на себе вимоги Закону і, за метафорою з Колосян 2:14, прибив їх до хреста. З іншого боку, у цій ілюстрації, у Римлянам 7:4,6, саме ми померли для Закону.

Питання: Як у Рим. 7:6б ми можемо служити за новим способом Духа, а не за старим способом букви, оскільки Ісус сказав у Лк. 16:16-17, що жодна йота [деталь] не зникне із Закону?

Відповідь: Закон не був змінений ані Ісусом, ані кимось іншим. Однак Ісус повністю виконав Закон за нас, і тепер ми служимо за новим способом Духа, а не за старим способом писаного Закону. Ісус сказав у Луки 16:16, що Закон і пророки існували аж до Івана. Старий Завіт є застарілим згідно з Посланням до Євреїв 8:13. Павло сказав у 2 Коринтян 3:6, що буква вбиває, а Дух оживляє.

Це відрізняється від мусульманського поняття скасування. Слова, дані через Мухаммеда, могли «скасовувати» попередні слова Мухаммеда, Ісуса чи будь-якого іншого пророка, начебто за власним бажанням. Ісус не скасував Закон, Він виконав його за нас, і тепер ми служимо іншим чином.

Наприклад, Старий Завіт забороняв їсти м’ясо верблюда, креветок та свинини. Ісус, проголосивши всю їжу чистою (Марка 7:19 ), не змінив Закон Старого Завіту, але дав нам служити по-новому.

До речі, мусульмани іноді зазначають, що християни не дотримуються старозавітних харчових законів. Однак мусульмани теж їх не дотримуються, оскільки вважають, що Мохаммед мав право їсти м’ясо верблюда. Християни також не критикують мусульман (або будь-кого іншого) за те, що вони їдять верблюже м’ясо. Справа в тому, що якби мусульмани критикували Ісуса чи християн за вчення, яке замінює закон, будь-яка причина, яку вони навели б, найімовірніше, була б також критикою Мухаммеда за те, що він їв верблюже м’ясо і стверджував, що скасовує деякі речі.

Питання: Як у Рим. 7:9 Павло жив «поза законом»?

Відповідь: У Рим. 4:15 та 5:13 сказано, що гріх, хоч і існує, не зараховується там, де немає Закону. Павло відчував себе вільним від провини, доки не пізнав Закону. З юридичної точки зору людина не мала провини за навмисне порушення Закону (морального чи іншого), якщо вона перебувала в невинній необізнаності щодо Закону. Звісно, навіть люди, не знайомі з іудаїзмом, мали закон своєї совісті, записаний у своїх серцях. Павло говорив не про конкретний період у своєму житті, а про стан, притаманний життю кожної людини.

Питання: Як у Рим. 7:9–11 закон «вбив» його?

Відповідь: Це не сам закон, а гріх непокори закону. Можливо, Павло мав на увазі Левит 18:5, де обіцяно життя тим, хто дотримується закону, і смерть тим, хто його порушує.

Питання: Що саме в Рим. 7:11 мається на увазі під «обманом гріха»?

Відповідь: Гріх не подобається Богу, гріх є злом, шкодить тобі самому, гріх шкодить іншим, гріх заражає, і гріх розростається, але є ще один аспект гріха. Гріх обманює, і він обманює двома способами. По-перше, гріх змушує тебе думати, що те, що ти робиш, не є неправильним, або принаймні не є дуже серйозним проступком. Чи вважають люди, які жадають чогось, що їхнє бажання є неправильним? – зазвичай ні. По-друге, гріх раціоналізує свої дії, щоб виправдати їх. Вони думають: так, те, що я зробив з тією людиною, було неправильно, але… вона сама на це напросилася або заслужила це. Так, було неправильно пограбувати магазин, але цей бізнес був частиною істеблішменту. Так, щось було зруйновано, але це не має значення, бо страховка за це заплатить. Так, я, можливо, роблю щось неправильне, але інші люди теж це роблять, і я не гірший за них.

Питання: У Рим. 7:14–24 Павло не критикує Закон, але що саме він каже про Закон?

Відповідь: Закон є застарілим для нас, хто в Христі. Цікаво, що тут не сказано, що закон є застарілим для тих, хто не в Христі. Якщо вони відкидають Христа, то закон — це все, що у них є для спасіння, і Павло в Рим. 3:20 каже, що жодна людина не буде виправдана законом.

Питання: Чи йдеться в Рим.7:14 –24 про дохристиянський чи післяхристиянський досвід?

Відповідь: На практичному рівні християни переживали цю боротьбу, описану в Римлянам 7:14–24, як до, так і після навернення до Христа.

До навернення до Христа: Деякі нехристияни намагаються боротися зі своєю гріховною природою; інші ж повністю припинили боротьбу і здалися. Дійсно, деякі секти та певні напрямки поведінкової психології змусили людей відмовитися від деяких шкідливих звичок, таких як наркотики, але це лише невеликі тактичні перемоги, тоді як війна проти нашої гріховної природи триває.

Після навернення до Христа: Ставши християнами, ми все ще маємо нашу стару плотську природу. Однак тепер у нас є Христос, який дає нам мотивацію та надію, а також Святий Дух у нас, який допомагає нам перемагати. Проблема полягає не лише у зовнішніх гріховних вчинках, які ми вчиняємо. Проблема набагато глибша. Наші серця й розум зіпсовані зсередини, і Бог дарує нам не лише прощення, а й очищення та процес перетворення, щоб зробити нас більш подібними до Христа. Такої думки дотримувалися Августин, Кальвін, Лютер та інші реформатори.

І те, й інше: Павло не хотів уточнювати, оскільки це може стосуватися обох випадків. У цьому уривку він використовує як минулий, так і теперішній час. Деякі невіруючі взагалі не борються з гріхом: їм цілком комфортно грішити скільки завгодно. Інші невіруючі наполегливо намагаються вести доброчесне життя. Треті не вчиняють грубих гріхів, не докладаючи зусиль, і вважають, що вже ведуть доброчесне життя. Деякі змінюють свою приналежність до однієї з цих трьох категорій. Подумайте про невіруючого, який бореться з курінням, ожирінням чи чимось іншим, а потім перемагає це. Деякі християни належать до категорії тих, хто бореться, а деякі — до категорії тих, хто перемагає. Ми повинні прагнути перейти до категорії тих, хто перемагає.

Питання: Чи існувало в Рим. 7:14–24 якесь єврейське вчення, подібне до цього?

Відповідь: Так, схоже в одній частині, але досить відмінне в іншій. Згідно з В. Д. Девісом у праці «Павло та рабиністичний іудаїзм» (1948), с. 20–27, рабини вчили, що в людях є два пориви: один добрий, а інший — злий. Злий порив ставав активнішим, коли людина ставала дорослою. Добрий імпульс пробуджувався, коли людина ставала сином Закону. Павло тут говорить про два імпульси, але заперечує твердження рабинів про те, що через Закон людина має силу чинити добро.

Питання: Чому в Рим. 7:18 Павло сказав, що в його грішній плоті не мешкає нічого доброго?

Відповідь: Тому що нічого такого й немає. Люди мають бажання бути самостійними, немов маленькі боги. Ми повинні дивитися на Ісуса вдесятеро частіше, ніж на самих себе.

З іншого боку, ми не є «абсолютно зіпсованими», тобто настільки поганими, наскільки це взагалі можливо. Навіть атеїсти можуть робити пожертви на благодійність і допомагати іншим людям. Але ми є «повністю зіпсованими» в тому сенсі, що наше становище настільки погане, що ми не можемо навіть прийти до Бога, якщо Бог спочатку не прийде до нас.

Питання: Що цікавого в цьому переході у Рим. 8:1 та Рим. 7:25б?

Відповідь: Павло часто вживає грецьке слово, що означає «отже», коли переходить до нової частини роздуму. Однак у цьому випадку Павло вжив «отже» у Рим. 7:25б і знову у Рим. 8:1, ніби це був справді різкий розрив у думці. Перше «отже» підсумовувало попередню частину, а друге показує наслідки попереднього.

Питання: Як у Рим. 8:2 закон життя у Христі звільняє нас від закону гріха та смерті, адже закон є законом?

Відповідь: Один закон може замінити інший. Наприклад, коли я кидаю предмет у повітря, він НЕ падає назад. Можливо, це тому, що я кидав живого папугу. Як зазначено в «Коментарі до Біблії для віруючих» (с. 1708–1709), закон гравітації нікуди не зник, просто закон життя птаха замінив закон гравітації. Закон, який нам було дано, не був поганим, але, ослаблений нашою людською плоттю, він був нездатний дати нам життя.

Питання: Що незвичайного в цій формулюванні у Рим. 8:3?

Відповідь: Як у грецькій, так і в англійській мовах, головне дієслово, яким, очевидно, є «Бог зробив», здається відсутнім. У деяких перекладах воно додається курсивом. Павло розпочав свою думку одним чином, а потім, очевидно, посередині речення змінив хід думки. Це називається анаколутон, або «порушена конструкція». Це незвичайне явище як у грецькій, так і в англійській мовах. Грецька мова Павла була насправді досить доброю, але, мабуть, тут Павло занадто захопився.

Питання: Чи є наша плоть у Рим. 8:3 поганою?

Відповідь: Воно було створене добрим, але впало. Грецьке слово тут — «гріховна плоть» (sarx), а не «гріховна людина», як подано в перекладі NIV. Ісус мав ту саму плоть, що й ми, і вона не була поганою. Але коли ми не тримаємо під контролем свої плотські бажання, тоді наша плоть стає для нас гріховною. Ісус справді був у плоті, але Ісус був лише у «подібності» гріховної плоті.

Питання: Які чотири ознаки плотського мислення перелічує Павло в Рим. 8:6-7?

Відповідь: Ось ці характеристики.

а) Смерть. Це не лише фізична смерть, а й перебування у духовній смерті.

б) Ворожість до Бога. Це означає бути проти всього, що Бог заповідає.

в) Не підкоряється і не може підкорятися Божому закону. Небажання перебувати під Божим законом.

г) Не може догодити Богу. Якщо людина не хоче підкорятися Богу, перебуває у ворожнечі з Ним, то навіть невеликі добрі вчинки не догоджають Богу.

В англійській історії є оповідь про Робін Гуда, який грабував багатих (що є злом) і роздавав бідним (що є добром), причому ідея полягала в тому, що зло й добро нібито врівноважували одне одного. Це цілком небіблійне; якщо ви «сидите на паркані» і не маєте духовного мислення, то навіть «годуючи бідних» ви не догоджаєте Богу.

Питання: Чи слід у Рим. 8:7 шукати в Біблії духовний зміст замість буквального?

Відповідь: Ми повинні бути обережними, припускаючи, що існує якась суперечність між буквальним змістом і «духовним змістом». Існують різні рівні розуміння, і в Біблії є багато глибоких істин, але різні істини доповнюють одна одну, інакше вони не всі є істинними.

Ми можемо припустити, що Бог хотів, щоб Його Слово було зрозумілим для Його дітей. Коли хтось каже, що йому потрібні таємні чи особливі знання, щоб зрозуміти те, чого Бог не дозволив зрозуміти іншим християнам, то таке «особливе розуміння» викликає підозру, що це лише його власна фантазія.

Коли батько, прем’єр-міністр чи генерал віддають наказ, вони хочуть, щоб його виконали так, як вони це задумували, а не переосмислювали так, щоб він став протилежністю того, що вони сказали. Замість того, щоб запитувати, чи слід тлумачити Біблію «буквально», «духовно», «просто» чи «алегорично», нам слід просто прагнути тлумачити Біблію так, як це задумували Бог і її людські автори.

Питання: Чи може, згідно з Рим. 8:9–11, 14–15, хтось бути справжнім християнином, не маючи Святого Духа, що живе в ньому?

Відповідь: Ці вірші кажуть, що ні. Одного разу свідок Єгови стверджувала мені, що в ній не живе Святий Дух, оскільки свідки Єгови зазвичай вчать, що лише 144 000 мають у собі Святого Духа. Я показав їй Рим. 8:9-11, і вона ледь не розплакалася. Хоча я хотів би сказати вам, що після цього вона захотіла стати християнкою й мати Святого Духа в собі, але так не сталося. Наступного тижня вона повернулася до мого кабінету й сказала мені, що, мабуть, Святий Дух все-таки живе в ній.

Питання: Якщо, згідно з Рим. 8:9–11, 14–15, щоб бути сином Божим, Святий Дух повинен бути в тобі, а говоріння мовами є доказом наявності Святого Духа, то чи всі, хто не говорить мовами, не спасенні, як вчать церкви п’ятидесятників-оністів?

Відповідь: Ні. Говоріння мовами не є єдиним доказом присутності Святого Духа, і це навіть не головний доказ, як показують Галатів 5:22-24 та 1 Коринтян 13:1. У Галатів 5:22-24 перелічено плід (а не плоди) Духа. 1 Коринтян 12:29-31 показує, що не всі говорять мовами, так само як не всі творять чудеса і не всі є вчителями. 1 Коринтян 12:31-14:1 показує, що найголовнішою частиною є любов, а Івана 14:15,21 показує, що суттєвим плодом християнського життя є послух словам Ісуса.

Питання: У Рим. 8:9–11, 15 сказано, що Святий Дух повинен бути в людині, інакше ця людина не належить до Христа. Тоді: а) чи всі немовлята, які помирають, потрапляють до пекла, оскільки в них немає Святого Духа; б) чи Святий Дух є в усіх немовлятах; чи в) інше?

Відповідь: Інше, оскільки Писання не вчить ані а), ані б). У відповіді слід врахувати три моменти.

1. За винятком Ісуса та Івана Хрестителя (Лк.1:40 –44), немовлята не мають Святого Духа. Ми народжуємося відокремленими від Бога (Еф. 2:3).

2. Бог показав у Своєму Слові, що всі, хто спасеться, спасуться через Христа (Івана 14:6; Євреїв9:15 ;10:10 ,14,19).

3. Однак, так само як Бог мав свободу спасати людей у часи Старого Завіту до приходу Євангелія і навіть до дарування Закону, так і тепер Бог може спасати через Христа так, як Він бажає.

Підсумок: Будьмо обережними, намагаючись накласти обмеження на те, як має діяти Бог. Правда, що Бог не діятиме всупереч тому, що Він відкрив у Святому Письмі, але ми мусимо бути обережними, щоб не виходити за межі написаного, як нагадують нам 1 Коринтян 4:6 та Приповісті 30:5-6.

Питання: Чому в Рим. 8:9 Святий Дух називається Духом Христа?

Відповідь: Він є Духом Христа щонайменше з трьох причин.

1. У Трійці Святий Дух був посланий від Отця та Ісуса.

2. У Трійці Святий Дух у нашому житті представляє Ісуса.

3. Глибше вчення про Трійцю показує, що особи Трійці перебувають одна в одній, можливо, подібно до того, як Дух перебуває в нас.

Питання: У Рим. 8:10, чи означає протиставлення «тіло» і «дух» протиставлення гріховної плоті нашому духу чи протиставлення нас усіх Святому Духу?

Відповідь: Християнські вчителі мають різні погляди на це, і Павло іноді вживає слово «тіло» для позначення нашої гріховної природи, а іноді — для позначення нас усіх. Павло вживає слово «Дух/дух» 21 раз у 8-му розділі Послання до Римлян (17 разів у віршах 1–17), і щонайменше 18 із них стосуються Святого Духа. Павло вживає слово «тіло» десять разів у Рим. 8:1–17, жодного разу — у Рим. 8:18–39. Однак Павло не вживає слова «слава» у Рим. 8:1–16, а в Рим. 8:17–39 вживає його чотири рази.

Гріховна плоть проти нашого духу: це грецький спосіб бачення речей, і більшість коментаторів сходяться на думці, що саме це мав на увазі Павло.

«Усі ми проти Святого Духа»: це типово єврейський погляд на речі. Багато ранніх християн, а також «Біблійний коментар „The Expositor’s Bible Commentary“», т. 10, с. 90, дотримуються цієї точки зору.

Питання: Як, згідно з Рим. 8:12–13, ми маємо вбивати вчинки тіла?

Відповідь: Цей процес, який ми здійснюємо в цьому житті, називається «умертвінням плоті», згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 10, с. 91–92, та «Екзегетичним коментарем Вікліфа» (The Wycliffe Exegetical Commentary), Римлянам 1–8, с. 529.

Питання: Як у Рим.8:15 , та Еф.3:14 –15, Бог є нашим Отцем?

Відповідь: У книзі «Now That’s a Good Question» (с. 13–14) згадується, що німецький вчений виявив: у всіх біблійних та позабіблійних єврейських писаннях, знайдених в Італії й датованих до X століття н. е., жоден єврей (поза Біблією) жодного разу не звертався до Бога в першій особі як до Отця. …О Боже, Ти є нашим Отцем. Ісус так робив, і Павло закликав нас робити те саме.

У Старому Завіті до Бога звертаються у першій особі як до Отця в Ісаї 63:16 (двічі) та Ісаї 64:8. У Єремії 3:4 Бог нагадує Своєму народу, що вони називали Його «Мій Отець». У багатьох інших місцях (Псалом 68:5; Ісаї 9:6; Єремії 3:19; 31:9; Малахії 1:6; 2:10 тощо) Бога називають Отцем, але не у першій особі.

Питання: Чи всі люди у цьому уривку з Рим. 8:16, 17 є дітьми Божими?

Відповідь: Ні. Хоча Церква мормонів вчить, що всі люди є духовними дітьми Бога (та Його численних богинь-дружин), у Посланні до Римлян8:15 конкретно сказано, що ми є дітьми Божими через усиновлення. Хоча це правда, що кожна людина, тварина, рослина та демон є частиною Божого творіння, у 8-му розділі Послання до Римлян йдеться лише про тих, хто народився знову.

Питання: У Рим. 8:17, кого саме тут має бути прославлено?

Відповідь: Це не якась обрана група людей, а всі віруючі.

Питання: Чи можемо ми, згідно з Рим. 8:17, стати возвеличеними богами, як вчить секта мормонізму?

Відповідь: Ні. Це дуже давня помилка, яка з’явилася задовго до мормонізму. Адам і Єва піддалися спокусі цього помилкового вчення в Буття 3:4. Сам сатана прагнув стати подібним до Бога в Ісаї 14:12–15.

Як сказав Давид у Псалмі 23:6: «…і я буду жити в домі Господньому навіки». Отже, мормони-чоловіки не матимуть власних планет, ані власного гарему з дружин-богинь. Один мормон колись сказав мені: «Я думаю, що Бог зробив багато помилок, і коли я стану богом, я впораюся краще». Отже, мета християнина — вічно служити Богові на Небі — та мета багатьох мормонів дуже відрізняються.

Питання: У Рим.8:19 –22 та Рим.5:12 –14, чи смерть тварин відбувалася до Гріхопадіння?

Відповідь: Смерть мікроорганізмів — так; інакше як би риби харчувалися планктоном? Тож наскільки високо в ієрархії складності життя сягала смерть до Гріхопадіння? Християни мають дві точки зору на це.

Так. Ці вірші в Посланні до Римлян стосуються лише смерті людини, тому Біблія про це не згадує. Дані палеонтології свідчать, що великі й малі тварини ставали здобиччю ще до Гріхопадіння людини.

Ні. Ці вірші стосуються смерті всіх тварин, що мають самосвідомість. Хоча рослини, мікроорганізми та нижчі тварини без «нефеш-життя» (тобто самосвідомості) гинули ще до Гріхопадіння, вищі тварини не гинули до Гріхопадіння.

Питання: Чому, згідно з Рим.8:19 –22, Бог допускає зло у грішному світі?

Відповідь: І щоденні газети, і Біблія показують, що світ містить як зло, так і добро. Згідно з Івана 9:1–3, людина народилася сліпою не через свій гріх чи гріх своїх батьків. У Луки 13:1–5 вбиті галілеяни та ті, на кого впала вежа Сілоам, можливо, заслуговували на це, але вони заслуговували на це не більше, ніж усі інші.

У Посланні до Римлян 8:19-22 показано, що після Гріхопадіння Бог піддав творіння тлінності. Зіпсованій людині не було дозволено жити в нетлінному творінні. У нас трапляються природні катастрофи, тимчасова несправедливість та нелюдяність людини щодо людини. З часу Гріхопадіння, як сказано в 1-му Посланні Івана5:19 , весь світ перебуває під впливом лукавого. Бог цього віку — це сатана (2 Коринтян 4:4). Сатана є князем цього світу (Івана 12:31;14:30 ,16:11 ; Ефесян6:12 ; та Колосян 1:13). Див. також обговорення Ефесян 2:2 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи включає свобода християнина, про яку йдеться в Рим. 8:21, свободу робити все, що ми хочемо?

Відповідь: Секта під назвою «Діти Божі», яку також називали «Сім’я Любові», навчала, що її члени повинні мати сексуальну свободу поза шлюбом.

Очевидно, це питання поставало й у часи Нового Завіту, оскільки Павло розглядав його в 1 Коринтян 5:9-11 та Римлянам 6:1.

У 1 Коринтян 5:9-11 сказано, що нам не слід навіть їсти разом із тими, хто називає себе християнами, але чинить такі речі.

У Посланні до Римлян 6:1 показано, що неможливо мати таке ставлення і жити у Христі.

Ось одна загадка, яку я колись чув: «Що є мінімумом, який ти можеш зробити, щоб все ще залишатися християнином?» Відповідь така: «Якщо ти досі мислиш у таких категоріях, то ти цього ще не зробив».

Питання: У Рим. 8:23 віруючі стогнуть тому, що ми маємо перші плоди Духа, чи незважаючи на те, що ми маємо перші плоди Духа?

Відповідь: Граматика цього не уточнює, і найімовірніша відповідь — і те, і інше. Чи траплялося вам коли-небудь лише трохи скуштувати чогось смачного, після чого ви не могли дочекатися, коли зможете з’їсти все? Мати Духа — це саме так. Ми лише трохи скуштували радості Господньої в Дусі, і не можемо дочекатися, коли отримаємо її повністю.

Питання: У Рим. 8:23 ми усиновлені як сини Божі чи народжені знову, як сказано в Ів. 3:16, і чи це стосується сьогодення чи майбутнього?

Відповідь: Обидві метафори виражають істину. Усиновлений син має всі права рідного сина. Усі ми, чоловіки й жінки, вже зараз є синами Божими. І народжені, і усиновлені сини отримали сімейну спадщину, але поки що ми отримали лише невелику частину того, що отримаємо як сини Божі.

Питання: У Рим. 8:26 Святий Дух є нашим Посередником, чи, як сказано в 1 Тим. 2:5, нашим Посередником є Христос?

В: Святий Дух заступається за нас у молитві. Грецьке слово, що означає «допомагає» — synantilambanetai — нагадує ситуацію, коли одна людина допомагає іншій нести важкий тягар. Святий Дух не був Посередником за нас на хресті, ані не приніс за нас спокуту як Первосвященик, бо це зробив лише Ісус.

Питання: Як, згідно з Рим. 8:28, все може співдіяти на благо тим, хто покликаний?

Відповідь: Через мільйони років, або як би там не рахували час на Небі, ми зможемо озирнутися назад і побачити, як Бог використовував усе в нашому житті, навіть зло, щоб навчити нас, допомогти нам зростати та очистити нас.

Питання: У Рим. 8:28–39 моя подруга читала мені книгу Чарльза Стенлі про «Вічну безпеку», і коли вона дійшла до частини про безумовну любов Бога, вона заперечила це, запитавши, де в Біблії сказано, що Божа любов є безумовною? Вона є членом конфесії «Церква Христа», і її погляд полягає в тому, що умовою спасіння є водне хрещення — отже, Божа любов і спасіння для нас залежать від того, чи людина хрещена. Як мені слід було їй відповісти?

Відповідь: Чарльз Стенлі має дуже хороший матеріал про Біблію та спасіння, і він має рацію.

У Псалмі 145:17 сказано, що Бог люблячий до всього, що Він створив, і це включає милосердя, яке Він виявив навіть до вічно загублених.

Однак Біблія ніколи не вчить, що Бог є «вселюблячим», адже саме справедливість і гнів, а не любов до сатани та демонів, відправляють їх до озера вогню . Не всі люди потраплять до неба, а лише обрані, яких Бог заздалегідь знав і призначив.

Але Бог має особливу любов до деяких, яких називають обраними (тими, хто прямує до неба). Проте Римлянам 8:28-39 вчить, що ніщо не може відлучити нас (тих, хто покликаний) від Божої любові. Для обраних, наскільки ще більш безумовною може бути ця любов?

Чи наша любов «породила» Божу любов до нас, чи Божа любов породила нашу любов до Нього? 1 Івана 4:10,19 показує, що Бог першим полюбив нас. У Івана 6:65 Ісус сказав: «Ось чому Я сказав вам, що ніхто не може прийти до Мене, якщо Отець не притягне/не дасть йому змоги». Кальвіністи та некальвіністи розходяться в думках щодо того, чи це стосується всіх, чи лише деяких:

5-пунктові кальвіністи: Отець надав здатність лише деяким. Отже, Ісус не помер за деяких, і вони ніколи не відкидали спасіння, яке Ісус їм запропонував, бо Бог від самого початку не мав бажання давати їм жодної можливості. У Бога немає безнадійних випадків.

Усі інші: Отець попередньо надав можливість усім, але деякі вирішили відкинути те, що їм було запропоновано. Бог-Син відчував великий смуток через безнадійність тих, хто був у Єрусалимі (Матвія 23:37-39).

Проте, незважаючи на це, багато прихильників «Церкви Христа» просто не розуміють Ефесян 2:4, 8-10. Наші діла на 0% впливають на наше спасіння. Ми спасенні благодаттю ЧЕРЕЗ ВІРУ, … А НЕ ДІЛАМИ. Віра тут спеціально виключена як діло, а водне хрещення є ділом, яке є знаком нашої віри, але ми спасенні Божою благодаттю, а не водою. Коли вам доводиться обирати між тим, що сказав прихильник «Церкви Христа», і словами апостола Павла, дотримуйтеся слів апостола Павла.

Питання: Чи може хтось із тих, кого Бог заздалегідь знав, потрапити до пекла (Рим. 8:29)?

Відповідь: Ні. Слово «передбачив» тут означає, що Бог передбачив, що вони потраплять до Небес. Це запитання містить логічну помилку. Оскільки Бог перебуває поза часом, це запитання подібне до запитання: «Чи може хтось, хто побував у Толедо, ніколи не бути в Толедо?»

Питання: Чи є, згідно з Рим. 8:29 та Еф. 1:4, предопределение лише кальвіністським вченням?

Відповідь: Ні. Ці вірші показують, що це біблійна доктрина для всіх християн — як некальвіністів, так і кальвіністів. Кальвіністи можуть мати певні помилки щодо передбачення, але деякі з них також мають корисні уявлення.

Бог з певністю знає все про майбутнє, але Його знання не скасовує нашої вільної волі й не зменшує нашої відповідальності. Ми не можемо сказати: «Бог знав, що я це зроблю, тож у мене не було вибору — я мусив це зробити». У Діях 2:23 Ісус Христос був виданий юдеям за Божим визначеним задумом і передбаченням, проте ті, хто розіп’яв Ісуса, були винні у гріху (Ів.19:11 ). Ось приклад. Ми можемо прочитати книгу про те, як Джордж Вашингтон переправився через річку Делавер понад 200 років тому. Наше майже певне знання, отримане з книги, не змусило Джорджа Вашингтона це зробити. Припустимо, ми могли б повернутися на машині часу на 400 років назад і взяти цю книгу з собою. Ми все одно не зробили нічого, що змусило б Джорджа Вашингтона щось зробити.

Бог існує як поза часом (Тит 1:2), так і в ньому, і Його передбачення не змусило нас нічого робити.

Боже передбачення щодо нас передує Його предопределенню / вибору у двох віршах, де згадуються обидва поняття разом (Римлянам8:29 ; 1 Петра 1:2). Кальвіністи, як правило, розміщують їх у зворотному порядку. Бог обирає кожного, кого Він обирає, а потім про це знає наперед. Армініани (не вірмени) схильні стверджувати, що Бог обрав ще до початку часу на основі Свого передбачення. Однак, якщо Бог справді перебуває поза часом, то обидва процеси можуть відбуватися одночасно.

Суверенність Всемогутнього Бога не заперечує нашої вільної волі, хоча кальвіністи зазвичай стверджують протилежне. Траплялися події, які «не спадали на думку Богу», такі як жертвопринесення немовлят у Єремії 32:35, і помирали люди, які не мали б померти, як у Єзекіїля 13:19. Трапляються події, які засмучують Бога. Проте, з іншого боку, усе діє згідно з Божим планом (Ефесянам1:11 ). Як узгодити ці дві ідеї? За допомогою концепції «делегованої суверенності». Бог міг би мати повний контроль над усім, так що ніщо не могло б Його розгнівати, і ми всі були б роботами. Однак Бог, який може все, очевидно, вирішив делегувати Свою суверенність — на певний час і в певних межах — так, щоб ми мали можливість обирати: слухатися Бога чи не слухатися Його. Бог, очевидно, високо цінував людину, створену за Його образом, щоб люди могли вільно обирати любити Господа. Бог цінує це настільки високо, що дозволяє людям відкидати Його і зазнавати наслідків свого вибору.

Що таке вільна воля? Мартін Лютер написав цілу книгу «Про рабство волі», де стверджував, що вільна воля є хибним вченням. У цьому питанні Лютер помилився, бо довів свої міркування до небіблійних крайнощів. Ми народжуємося з волею, яка перебуває в рабстві гріха (з чим погодився б і сам Лютер), але маємо свободу волі, щоб все ж таки благати про допомогу. Ми маємо вільну волю, і наркоман теж має вільну волю. Наркоман, можливо, не має сили позбутися своєї залежності, але він може випадково потрапити до реабілітаційного центру, впасти на підлогу і сказати: «Допоможіть мені». Дехто проводить розмежування між морально нейтральною, необмеженою «вільною волею» (що є небіблійним) та тим, що ми маємо, називаючи останнє «свободою вибору». Інші, особливо християни ранньої церкви, використовують термін «вільна воля» для позначення біблійного поняття.

Підсумовуючи, Бог визначив нас заздалегідь, і ми також маємо вільну волю, якщо правильно її розуміти. Ще до початку часів Божий вибір тих, хто потрапить до неба, не був сліпим чи примхливим, але кожен день нашого життя був записаний у Божій книзі (Псалом 139:16), коли Він нас обрав.

Питання: Чи вчить Рим. 8:29-30 єресі універсалізму, згідно з якою всі спасаються?

Відповідь: Ні. У Рим. 8:29-30 сказано, що всі, хто був передбачений і визначений, будуть прославлені. У цих віршах немає нічого, що вказувало б на те, що всі люди передбачені й визначені для спасіння.

Ось що вчить фальшива релігія Церкви Об’єднання рев. Муна у своїй книзі «Божественний принцип» (п’яте видання, 1977 р.), а потім наводиться те, чого вчить Біблія.

«Божественний принцип», с. 190: «Кінцевою метою Божого провидіння відновлення є спасіння всього людства. Тому Божим наміром є повністю скасувати пекло після закінчення періоду, необхідного для повної сплати всієї компенсації».

«Божественний принцип», с. 191: «Коли настануть Останні дні, навіть злі духи зійдуть до земних людей того самого рівня і, співпрацюючи з ними, братимуть участь у виконанні Божої волі. Зрештою, після закінчення належного періоду часу, буде досягнута єдина мета творіння».

«Божественне Принцип», с. 200: «Хоча час їхнього спасіння може відрізнятися, усі грішні люди призначені для спасіння».

Біблія: Покарання невіруючих є вічним і безкінечним. (Матвія 18:8, 25:41,46, Юда 7). Це вогонь, що не гасне (Ісая 66:24, Матвія3:12 , Лука3:17 ).

Rev 14:11 Каже: «І дим їхніх мук піднімається на віки віків. Немає спокою ні вдень, ні вночі тим, хто поклоняється звірові та його образу...»

Питання: У Рим. 8:30, який відсоток людей, які відповідають одному етапу, переходять до наступного етапу?

Відповідь: 100%. Кожен, хто визначений, покликаний. Кожен, хто покликаний, насправді виправданий. Кожен, хто виправданий, прославлений.

Питання: У Рим. 8:30 сказано, що одного дня ми станемо прославленими істотами на небі. Як нам слід жити зараз, не стаючи зарозумілими?

В: Оскільки колись ми станемо безгрішними, позбавленими зла, нам слід намагатися жити так уже зараз. Якщо ми це робитимемо і будемо максимально смиренними, то маємо усвідомлювати, що дехто все одно може назвати нас зарозумілими. (Це така зарозумілість — думати, що ти настільки хороший, що не підеш зі мною напитися.) Але насправді ми не повинні мати жодної зарозумілості, бо Бог каже нам бути смиренними. Друга причина полягає в тому, що нам справді немає чого пишатися. Що хорошого ти маєш, що не було даром від Бога?

Питання: У Рим. 8:32 чи слово «інше» у грецькому тексті є таким самим, як у «Перекладі Нового Світу» Свідків Єгови (переглянуте видання 1970 р. н. е., с. 1227)?

Відповідь: Ні, немає. У «Перекладі Нового Світу» слово «інший» додано курсивом, наприклад, чотири рази в Колосян 1:16–20. Курсив вказує на те, що цього слова немає в грецькому тексті. Однак слова «інше» немає в грецькому тексті Рим.8:32 , а також у Филип. 2:9, і «Сторожова вежа» не зазначила його курсивом. Вони також додали слово «інше» у Дії 10:36, помістивши його в квадратні дужки.

Питання: Що цікавого у словах Павла про висоту та глибину в Рим. 8:39?

Відповідь: Точне значення — небесні тіла над горизонтом і небесні тіла під горизонтом. Інший спосіб поглянути на це — ми не маємо турбуватися ні про що на небі чи в пеклі, ані навіть про забобони щодо астрології та долі, які віддаляють нас від Божої любові.

Питання: Чи можна, згідно з Рим. 8:39, втратити спасіння?

Відповідь: Справжні християни мають різні погляди на це питання. Див. обговорення в Посланні до Євреїв 6:4-12 та Посланні до Ефесян 1:14 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи повинні ми, згідно з Рим. 9:1-4, сумувати за тими, хто загубився?

Відповідь: Так. Павло, безперечно, глибоко сумував за цими людьми. Так само Єремія називається «плачучим пророком» через той смуток, який він відчував за тих, хто загубився, як зазначено в Єремії 9:1-2 та в інших місцях. Ісус глибоко сумував за тими в Єрусалимі, хто відкинув Його (Матвія 23:37-39). Якщо ми маємо наслідувати приклад пророків, апостолів та Ісуса, а не відчуваємо ні скорботи, ні жалю за тих, хто загубився, то з нами щось не так.

Євреї мали і кровне походження, і відповідну поведінку, але вони не мали віри в прихід Месії, а також не бачили потреби у вірі. Багато євреїв пишалися тим, що так старанно намагалися, але не хотіли визнати, що це було завдяки благодаті, а не їхнім ділам. Цікавим контрастом є погляд Павла: скорбота за цих людей, та погляд неспасенних євреїв: Павло був зрадником.

Є такий анекдот: чоловік запитав жінку в баптистській церкві, як там їхній пастор. Жінка відповіла: «О, ми його вже давно звільнили, бо він казав, що всі, хто відкидає Ісуса, потраплять до пекла». Чоловік був шокований, адже саме так зазвичай кажуть християни, у тому числі баптисти. Тож він запитав: «А що каже ваш новий пастор?» Жінка відповіла: «О, він каже, що всі, хто відкидає Ісуса, теж потраплять до пекла». Чоловік запитав: «То в чому ж різниця?» Жінка відповіла, що перший пастор говорив це з радістю в голосі, а другий — зі сльозами на очах.

Питання: У Рим. 9:4 і далі, 6–9, оскільки Божі обітниці є надійними, чому вони виявилися неефективними для деяких?

Відповідь: Божі обітниці добрі, але треба зважати на їхній обсяг. Іноді обітниця стосується лише деяких, наприклад, Ісаака, а не Ісмаїла та мідіанців, Якова, а не Ісава тощо. Іноді обітниця є умовною: наприклад, діти Ізраїлю, які відвернулися від Бога, щоб поклонятися Ваалу, були вилучені з обітниці. Боже спасіння є певним і вічним для всіх, хто його приймає.

Питання: У Рим. 9:8–9, 27 та Рим.11:13 –17, 26 — чи всі євреї потраплять до Небес, чи ні?

Відповідь: Ні. Дехто так вважав, спираючись на ці два уривки з Послання до Римлян. Однак у розділах 8–9 Послання до Римлян наголошується, що до Неба потрапляють діти обітниці, а не ті, хто є нащадками за кров’ю. У розділі9:27 підкреслюється, що спасеться лише залишок біологічного Ізраїлю. У Рим. 11:13–17,26 йдеться як про Боже «відкрите запрошення» до сучасних євреїв, так і про їхнє майбутнє масове прийняття Божого запрошення.

Крім того, у Євангелії від Івана8:24 Ісус сказав релігійним євреям, що якщо вони не повірять у те, що Ісус є Месією, то вони справді помруть у своїх гріхах. У Євангелії від Матвія 23:33 Ісус запитує вчителів Закону та фарисеїв, як вони взагалі зможуть уникнути засудження до пекла. Послання до Галатів 5:2 також показує, що Христос не має ніякої цінності для тих, хто покладається на обрізання.

Див. обговорення Єремії 31:37 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Рим.9:13 та Мал. 1:2-3 Бог ненавидів Ісава? Чи було це справедливо?

Відповідь: За словами Р. С. Спроула у книзі «Ось це хороше запитання» (Now That’s a Good Question), с. 570: «По-перше, ми маємо справу з єврейською ідіомою. Це єврейська мовна форма, яку ми називаємо антитетичним паралелізмом, за допомогою якого Писання висловлюється у термінах прямих протилежностей. Щоб це зрозуміти, ми маємо усвідомити, що, що б Бог не мав на увазі під ненавистю до Ісава, це означає точну протилежність того, що означає любити Якова. … У контексті [Старого Завіту], в якому зустрічається цей конкретний текст, коли Біблія говорить, що Бог любить Якова, це означає, що Він робить Якова одержувачем Своєї особливої благодаті та милості. Він дарує Якову дар, якого не дає Ісаву. Він дарує милість Якову. Він відмовляє Ісаву в тій самій милості, бо не зобов’язаний надавати її Ісаву і залишає за Собою право [відмовити в ній]. … Євреї описують цю різницю, використовуючи суперечливі терміни».

Питання: У Рим. 9:14, у чому полягає різниця між справедливістю та рівністю? Чи є Бог і тим, і іншим?

Відповідь: Біблія говорить, що Бог є справедливим; вона не говорить, що Бог є рівноправним. Справедливість — це надання людям того, на що вони заслуговують. Але іноді Божа благодать і милосердя переважають Божу справедливість. Бог дарує нам добрі речі, яких ми не заслуговуємо, і не дає нам поганих речей, яких ми заслуговуємо, тому що Ісус помер за нас на хресті. Проте Божа справедливість все одно дотримана, бо Ісус взяв на Себе покарання за наші гріхи. Чесність означає давати кожному точно те саме і точно такі самі можливості. Біблія та життя показують, що Бог не є чесним, і Він не мусить таким бути. Чи був Бог чесним щодо Якова та Ісава? Дехто каже: «так і ні». У мене зовсім інша відповідь: «Ні і так». Бог НЕ був справедливим до Якова. Яків вірив у Бога, але був брехуном, шахраєм і негідником, якого, якби Бог був справедливим, Він би покинув. З іншого боку, Ісав був безбожним згідно з Посланням до Євреїв 12:16; Ісав не хотів мати нічого спільного з Богом, і Бог не мав нічого спільного з Ісавом, за винятком того, що Ісав процвітав матеріально.

Питання: Чому, згідно з Рим. 9:18, ми не можемо звинувачувати Бога в тому, що Він ожесточив серце фараона?

Відповідь: Сім разів Бог сказав, що Він очерствив серце фараона. Але сім разів Бог сказав, що фараон сам очерствив своє серце. Спочатку ми маємо зрозуміти поняття «очерствіння», перш ніж розглядати, як Бог очерствив серце фараона.

Отвердіння серця безбожної людини робить її ще більш непохитною у своїй безбожності. З іншого боку, Бог сказав, що Він ожесточив серця пророків Єзекіїля та Єремії, і вони були ожесточені в доброму сенсі. У Єзекіїля 3:8-9 сказано: «Але Я [Бог] зроблю тебе таким же непохитним і ожесточеним, як вони. Я зроблю твоє чоло твердим, як найтвердіший камінь...»

У Єремії1:18 ;15:20 Бог зробив Єремію подібним до стіни, яка протистоятиме кожному.

Отже, «затвердіння» не завжди означає зло, але твердіння означає зробити когось більш непохитним у своїх переконаннях, як твердіє глина.

Послані Богом кари, можливо, пом’якшили серця деяких людей, але вони мали наслідком затвердіння серця фараона. Наскільки Бог ожесточив серце фараона, не вдаючись до зовнішніх впливів, таких як кари? Писання про це не згадує. У будь-якому разі, Божа дія спрямувала серце фараона в тому напрямку, у якому він і так хотів рухатися. Коли в наше життя приходять кари, вони можуть стати запрошенням ожесточити своє серце проти Бога або ж зміцнити нашу рішучість на користь Бога й проти гріха.

Ось що з цього приводу вчив один із письменників ранньої церкви.

Тертуліан (198–220 рр. н. е.): «Бог очерствлює серце фараона. Однак він заслуговував на те, щоб на нього вплинули з метою його загибелі, бо він уже заперечував Бога, уже у своїй гордості так часто відкидав Його посланців, накладав важкі тягарі на Свій народ і (підсумовуючи все) був єгиптянином». «П’ять книг проти Маркіона», книга 2, розд. 14, с. 308

Оріген (225–254 рр. н. е.) по суті сказав, що так само, як те саме тепло від того самого сонця і твердіє грязь, і розплавляє віск, так і дія Божого Духа і твердіє бунтівних, і пом’якшує тих, хто кається. Твір Орігена «De Principiis» (як грецькою, так і латинською мовами), книга 3, розд. 1.11, с. 311.

Питання: У Рим. 9:18 хто і яку відповідальність ніс за очерствіння серця фараона, а також інших людей?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

А. Відповідальність лежить на Бозі:

А1. Усе, що відбувається, допускається Богом. Іншими словами, нічого не відбувається, крім того, що допускає Бог (Якова4:15 ; Йова1:12 ; 2:6; Псалом 103:19).

А2. Усе, що Бог постановляє, неодмінно відбувається (Ісая 43:13; Ісая 55:10-11; Римлянам 11:29). Бог обіцяв (тобто постановив), що ізраїльтяни вийдуть з Єгипту після 400 років рабства (Буття15:13 –14).

A3. Бог створив фараона і дозволив йому жити.

A4. Бог діяв у ході історії й зробив так, що фараон став царем Єгипту в той час.

A5. Бог спеціально послав кари на Єгипет.

A6. Зрештою все, навіть те, що «не спадало на думку Божу» (Єремія 19:5; 32:35), було, є і буде вплетено в Божий план (Ефесян1:11 ; Римлянам8:28 ; Приповісті 16:4).

Б. Бог не несе відповідальності за те, що Він допустив, але не спричинив безпосередньо, наприклад, за зло.

Б1. Деякі речі викликають у Бога великий гнів (Єремія 5:29;8:19 ; 12:8; Єзекіїль 8:6).

Б2. Деякі речі розбивають Боже серце (Єремія 4:19-22; 9:1; Лука 19:41-44; Матвія 23:37-39).

C. Фараон був відповідальним:

C1. Фараона ніхто не примушував. Насправді для більшості людей кари були б «заохоченням» обрати те, що було правильним.

C2. Фараон сам робив свій вибір.

D. Обидва несли спільну відповідальність:

D1. Фараон також сам очерствив своє серце, і про це очерствіння згадувалося ще до того, як Бог очерствив серце фараона.

Питання: Як у Рим.9:19 –22 та Рим. 11:8, 10 Бог може вважати нас відповідальними за те, якими Він нас робить?

Відповідь: Можливо, допоможе така ілюстрація. Уявімо, що ми народилися і прожили все своє життя на борту одного корабля. Припустимо, що цей корабель ось-ось потоне, і для нас була доступна рятувальна шлюпка, щоб покинути корабель. Якщо ми залишимося на кораблі й потонемо, ми несемо відповідальність за власну смерть. Ми не були відповідальні за те, що народилися на кораблі, але ми були відповідальні за те, що не вирішили покинути корабель, який тоне. Було б не лише недоречно, а й трагічно та марно, якби людина звинувачувала обставини свого народження у власному рішенні відмовитися від пропозиції сісти в рятувальну шлюпку.

Отже, ми не мали ніякого впливу чи відповідальності за те, як ми народилися, і за те, що маємо гріховну природу. Однак люди несуть відповідальність за те, що не вирішили звернутися до Бога за очищенням від своєї гріховної природи та прощенням гріхів.

Питання: Чому в Рим. 9:19 Боже Слово називає ці запитання недоречними?

Відповідь: Тут наводяться дві чіткі причини.

Ставлення: Будь-яке запитання є недоречним, якщо воно висловлюється у формі суперечки з Богом (вірш 20). Замість того, щоб намагатися пізнати Божі шляхи, такі запитання мають на меті змусити Бога виправдовувати Себе.

Зміст: Навіть якщо питання задаються з повагою, вони все одно є недоречними, оскільки ґрунтуються на хибних припущеннях. Нам слід усвідомити дві істини:

1. Бог має право створити нас так, як Він забажає (вірш 21).

2. Крім того, як показують вірші 21–23, Бог не створив обраних і відкинутих різними — ми всі народжуємося, створені з тієї самої «глини». Різниця полягає не в нашому походженні, а в нашому призначенні. Для багатьох людей «слово не поєднається з вірою» (Євреїв 4:2), і Бог виллє на них Свій справедливий гнів.

Питання: Чи мають люди вільну волю, як зазначено в Рим. 9:19?

Відповідь: Так, за правильним визначенням.

Ні, нічого поза межами Божої бажаної та визначеної волі. Якщо під вільною волею ви маєте на увазі, що людина може діяти повністю поза межами Божих обмежень, знання чи здатності контролювати, то ніхто, навіть Адам чи Сатана, не має вільної волі. Однак це рідко є тим, що мається на увазі під вільною волею.

Так, ми робимо речі поза межами Божої бажаної волі.

Вільна воля часто означає, що Бог вирішив надати нам здатність справді робити вибір і чинити речі, що виходять за межі Божого бажання. Бог знає всі наші рішення, але саме ми їх ухвалили. Наша воля є «вільною» в тому сенсі, що вона не піддається примусу з боку Бога. Ми не маріонетки й не роботи. Однак наша вільна воля не є цілком «вільною», оскільки вона обмежена гріхом. Наркоман, який жадає наркотиків, має вільну волю, щоб повністю кинути вживати їх «з одного разу», але його воля перебуває в рабстві.

Християни, які не є кальвіністами, стверджують, що ми маємо вільну волю, зокрема що кожен несе певну відповідальність і має здатність відповідати перед Богом. Християни-кальвіністи стверджують, що ми її не маємо. Деякі кальвіністи стверджують, що віруючі мають вільну волю, а невіруючі — ні. Видатний проповідник XIX століття (і кальвініст) Чарльз Сперджен говорив, що ми маємо «вільну волю», але вона є рабинею нашої гріховної природи, що, власне, досить схоже на те, що стверджують некальвіністи.

Однак інші кальвіністи, по суті, стверджують, що хоча люди й мають «свободу вибору», вони не мають вільної волі — не лише тому, що Бог вирішив не давати її нам, а й тому, що, нібито, Бог не міг би дати її нам і водночас залишатися суверенним.

Кальвіністка Лорейн Беттнер (с. 222) зазначає: «Більше того, якщо ми визнаємо вільну волю в тому сенсі, що абсолютне визначення подій покладено в руки людини, то ми можемо також писати це слово з великої літери «В» та великої літери «О»; адже тоді людина стає подібною до Бога — першопричиною, першоджерелом дій — і ми матимемо стільки напівбогів, скільки у нас є вільних воль. Якщо не відмовитися від Божої суверенності, ми не можемо дозволити людині таку незалежність».

Насправді Беттнер тут змішує категорії. Якби Беттнер сказав, що «ми не можемо визнати вільну волю в тому сенсі, що людина могла б робити речі поза межами того, що дозволив Бог», то всі християни мали б погодитися з Беттнером. Однак, якщо Бог вирішив тимчасово «делегувати суверенність», де Бог постановив, що певні речі, такі як вічна доля людини, відбудуться так чи інакше на основі реакції людини на Божу дію в її житті, і Бог не примушував до цієї реакції, — тоді Боттнер помиляється, хіба що ви вкладаєте в слово «абсолютний», яке вживає Боттнер, настільки широке значення, що це твердження стає логічною тавтологією, з якою кожен міг би погодитися.

Більш біблійне трактування людської свободи, з яким можуть погодитися як некальвіністи, так і багато кальвіністів, було викладено у промові Р. С. Спроула в Остіні на сайтіMarch 9, 1991 .March 9, 1991 .

«Я не вірю, що як християни ми маємо відмовитися від надзвичайно важливого поняття людської свободи та відповідальності — ні на мить. І для мене було б дуже болісно відмовитися від ідеї людської свободи. Але, улюблені, я міг би з цим змиритися. Якби мені довелося відмовитися від ідеї, що Бог є Суверенним, я б відвернувся від християнства. Я відмовився б від надії, бо усвідомив би, що живу у всесвіті, який не перебуває під владою Божого провидіння». Отже, Р. С. Спроул стверджує, що Божа суверенність для нього важливіша за людську свободу, але він вірить, що обидві ці речі є істинними. Знову ж таки, Спроул не говорить про повну, абсолютну свободу, а вчить про справжню свободу.

Підсумовуючи: всі повинні погодитися з тим, що кожен несе відповідальність за послух Богу, але сам по собі ніхто не має сили бути послушним через нашу гріховну природу. Багато, хоча й не всі, реформатські християни стверджують, що Бог ніколи не давав необраним можливості, вибору чи здатності будь-яким чином відгукнутися на Бога. Як висловився один реформат, ти або є роботом Бога, або роботом сатани.

До речі, деякі помірковані реформатські богослови (Сперджен, Пакер, Бунян тощо) стверджують, що Бог щиро пропонує Євангеліє всім. Інші (Пінк, Гілл, Хоексема) вважають, що Бог не пропонує Євангеліє всім. Треті кажуть, що ми можемо щиро пропонувати Євангеліє всім, оскільки не знаємо, хто є обраними, але сам Бог не міг би зробити таку щиру пропозицію.

Будь ласка, перегляньте наступне запитання, щоб ознайомитися з біблійним обґрунтуванням «вільної волі/вільного вибору» в тому сенсі, що, хоча наша воля й обмежена гріхом, усі мають здатність робити справжні вибори та відповідати Богові.

Питання: У Рим. 9:19 люди подібні до роботів чи маріонеток, чи ж Бог вирішив надати кожному здатність робити справжній вибір і відповідати Богові?

Відповідь: Йошуа 24:22-23 показує, що або люди можуть робити вибір, або Бог задоволений тим, що Його народ перебуває в омані, думаючи, нібито вони самі вирішують укласти Завіт з Ним.

Бог надав людям свободу розбивати Йому серце (Єремія 9:1; Матвія 23:37-39 тощо). Хоча деякі кальвіністи стверджують, що це лише антропоморфізми і що Бог насправді не відчуває цього, це відкриває цілу скриньку Пандори. Гіпотетично кажучи, якщо всі біблійні вірші про те, що Бог відчуває розпач і розчарування, не слід розуміти буквально, то, можливо, те саме стосується й усіх віршів про Божий гнів та антропоморфізм, і Бог насправді не має гніву. Можливо, всі вірші про Божу любов також є антропоморфізмами, і Бог насправді не відчуває до нас ні турботи, ні піклування. Отже, або вірші, що описують Божі почуття, мають значення, або Бог даремно витратив багато чорнила в Біблії, коли міг би просто вказати на наслідки і сказати, що Він є чимось на зразок звичайного комп’ютера.

Дивіться обговорення Буття 50:19-20; Повторення Закону 1:39 та Йошуа 24:21-24 для отримання додаткової інформації про здатність людей робити вибір.

Дивіться наступну відповідь для більш детального обговорення здатності людини робити вибір.

Питання: У Рим. 9:19, якщо люди не є роботами чи маріонетками, що ж Біблія говорить про здатність людини робити вибір?

Відповідь: Вибачте, що я настільки детально зупиняюся на цьому питанні, але багато кальвіністів не розуміють, що Бог дає людям справжній, реальний вибір щодо пошуку Його. Спочатку два пункти про Бога, а потім кілька пунктів про людей.

ОТЕЦЬ І ІСУС: Отець обрав, покликав і послав Ісуса, щоб Він став нашим Спасителем. Про це йдеться в Матвія 12:18; 1 Петра 2:6; Євреїв 5:4; 3:2; Луки 23:35; та Ісаї 48:15; 49:1,6.

Однак вибір, знання та план Отця не заперечують того факту, що Сам Христос все ж добровільно вирішив прийти й підкоритися, згідно з Івана 10:18; Луки 22:42 та Євреїв 10:9.

ЛЮДИ: Усі люди грішні та зіпсовані. Без Божого втручання ніхто не шукатиме Бога, згідно з Римлянам3:11 , що переказує слова Давида у Псалмі 14:2 та Псалмі 53:2.

Проте сам Давид стверджував, що шукав Бога у Псалмі 63:1 та Псалмі 27:4,8.

Крім того, багато інших, з Божою допомогою, вирішили служити Господу.

В Ісуса Навина 24:22 сказано про Ізраїль: «Ви є свідками того, що ви вирішили служити Господу».

Матвія6:33 Шукайте насамперед Царства Божого

Багато хто шукає Бога: 1 Хроніки 16:10,11; 2 Хроніки 15:12; 30:19; Ездра 6:21; Псалом 34:10; 69:32; 70:4; Приповісті 28:5; Захарія 8:21,22; Малахія 3:1

Направте своє серце на пошук Бога 2 Хроніки 11:16

1 Хроніки22:19 ; 28:8,9; 2 Хроніки7:14 ;12:14 ; 14:4; 15:2;15:13 ; 19:3

2 Хроніки 20:3,4; 31:21; 34:3; Осія 3:5

Псалом 9:10 та Ісая 45:19 містять обіцянку не покинути тих, хто шукає Бога

Псалом22:26 : Ті, хто шукає Господа, будуть славити Його.

Псалом 24:6 Таке є покоління тих, хто шукає Його.

Псалом 40:16; 105:3,4; 119:2,45 — усі, хто шукає Тебе, радіють і веселяться

Псалом 119:94 Я шукав Твої заповіді

Приповісті 1:28б-29 Вони шукатимуть, але не знайдуть, бо не боялися Господа

Приповісті8:17 : «Хто шукає мудрості, той знаходить її»

Ісая 51:1 Ви, що шукаєте Господа

Ісая 55:6 Шукайте Господа, поки можна Його знайти; кличте до Нього...

Єремія 29:13 Ви будете шукати й знайдете, коли шукатимете всім серцем

Єремія 50:4 Ізраїль та Юда шукатимуть Бога

Осія10:12 «...бо настав час шукати Господа»

Амос 5:4,6;5:14 шукайте Господа й живіть

Крім того, з Божою допомогою люди можуть вирішити виконувати Божу волю.

Івана7:17 Якщо хтось вирішить виконувати Божу волю, той дізнається, чи моє вчення походить від Бога, чи я говорю від себе.

Йона 2:8 «Ті, хто тримається марних ідолів, втрачають благодать, яка могла б бути їхньою»

Псалом 83:16 Бог чинить так, щоб люди шукали Його

Псалом 119:30 «Я обрав шлях істини;»

Псалом 119:173 «бо я обрав Твої заповіді»

Ісая 7:15 «Він їстиме сир і мед, коли навчиться відкидати зло і обирати добро».

Ісая 56:4 «Євнухам, які дотримуються моїх субот, які обирають те, що мені подобається...»

Приповісті 8:10,16:16 Нам наказано обирати настанови мудрості замість добірного срібла

Івана5:35 Іван був світильником, що горів і давав світло, і ви на деякий час вирішили насолоджуватися його світлом

Івана7:17 «Якщо хтось вирішить виконувати волю Божу, той дізнається...»

Діяння20:21 «...Вони повинні навернутися до Бога з покаянням і мати віру»

Ефесянам1:13 Ви також стали частиною Христа, коли почули слово істини.

Повторення Закону 30:19 Тож [ізраїльтяни], виберіть життя, щоб ви та ваші діти могли жити

Римлянам11:32 Бог піддав усіх людей непокорі, щоб змилосердитися над усіма ними. (слово «всі», pantas, є однаковим в обох випадках)

2 Солунян2:10 ті, хто гине, ошукані, бо відмовляються любити істину, щоб таким чином спастися.

Тита2:11 «Бо благодать Божа, що приносить спасіння, з’явилася всім людям».

1 Петра1:22 «Тепер, коли ви очистилися, послухавшись істини...»

2-е Послання Петра1:10 «... тим більше старанно дбайте про те, щоб упевнитися у своєму покликанні та обраності».

Натомість люди несуть відповідальність за те, що не шукають свого Бога.

Ісая 9:12-13; Осія 7:10 Бог гнівається, бо народ не повернувся до Нього і не шукав Його. Чи гнівається Бог за те, що Він заборонив їм робити, чи за те, чого Він не дав їм можливості робити?

Єремія 30:15 Через вашу велику провину та численні гріхи Бог покарав вас

Псалом 10:4 Безбожні не шукають Бога. (Який би був сенс цього вірша, якби благочестиві люди, такі як Давид, теж не шукали Бога?)

Приповісті1:29 Бо вони зненавиділи знання і не вирішили боятися Господа.

ПІДСУМОК: Оскільки Боже покликання не скасувало вибір Ісуса, а Біблія говорить, що ми з Божою допомогою можемо обрати Бога, отже, Боже покликання не скасовує нашого вибору.

Питання: Чи можливо, що, згідно з Рим. 9:19, нехристияни не мають вільної волі, а християни — мають?

Відповідь: Ні, але це цікава думка, яку мені колись висловив один мій друг-кальвініст. Хоча я не чув цього від жодного іншого кальвініста. Є чотири аргументи, які пояснюють, чому це невірно.

Бог є суверенним у тому сенсі, що Він знає все, що станеться, включаючи кожен вибір, який ми зробимо. Він також контролює, аж до найдрібніших деталей, усе, що бажає контролювати, і жоден атом не рухається, якщо Бог цього не дозволить. Однак Бог також може стримувати Себе. Він може вирішити тимчасово й у певних межах «делегувати Свою суверенність» так, щоб ми могли робити вибір, за наслідки якого відповідальні ми, а не Бог.

Що таке вільна воля? Якщо визначити вільну волю як ту частину нас, яка є цілком незалежною, яку навіть Бог не здатний контролювати, то такої вільної волі не існує. Однак ранні християнські автори писали про вільну волю як про нашу здатність робити вибір, і про те, що Бог навіть дозволяє нам робити вибір, який Йому не до вподоби і має жахливі наслідки. Проте наша вільна воля обмежена гріхом, так само як вільна воля алкоголіка чи наркомана обмежена їхніми гріхами. Можливо, вони не мають власної сили, щоб самостійно звільнитися від своєї залежності, але можуть випадково зайти до церкви чи реабілітаційного центру й благати про допомогу.

Багато кальвіністів заперечують, що люди мають вільну волю в будь-якому сенсі цього слова; вони заперечують, що люди можуть робити вибір. Це майже так, ніби ми — роботи. Деякі кальвіністи заперечують наявність у нас вільної волі тому, що Бог є суверенним. Інші кальвіністи, а також Мартін Лютер, заперечують наявність у нас вільної волі тому, що ми гріховні й скуті гріхом. Це питання передбачає, що кальвіністи заперечують вільну волю саме з другої причини.

Некальвіністи можуть погодитися з тим, що Бог є суверенним, і що воля людини скута гріхом. Однак жодна з цих причин не робить наші очевидні вибори насмішкою, ані не перетворює відповідальність людини за те, на що вона навіть не здатна відреагувати, на незрозумілу таємницю.

Питання: Як у Рим. 9:20–21 Бог подібний до гончара, а ми — до глини?

Відповідь: Павло посилається на ілюстрацію з Єремії 18:6; Ісаї 29:16; 45:9. У Буття 2:7, коли Бог створив людину, слово «створив» має той самий корінь, що й слово «гончар». Бог може робити зі Своїм творінням все, що забажає, а ми зобов’язані слідувати за нашим Творцем. Звісно, глина, до якої гончар не доторкнувся, залишається лише безформною масою, позбавленою художньої цінності.

Як сказав Чарльз Р. Ердман: «Божа суверенність ніколи не проявляється у засудженні людей, які повинні бути врятовані, а навпаки, вона призводить до спасіння тих, хто мав би загинути». Послання Павла до римлян, с. 109. (з «Біблійного коментаря віруючого», с. 1719.)

Питання: Що робить Павло в Рим. 9:25–33?

Відповідь: Павло доводить свою думку, використовуючи один за одним уривки з Писання. Це свідчить про те, що це не побічна думка в одному вірші, а, скоріше, загальна нитка, що проходить крізь Писання. Існує термін для позначення використання одного уривка з Писання одразу після іншого; він називається «катена». Обидва автори Нового Завіту (особливо Павло) використовували катени, і щонайменше 29 авторів ранньої церкви, ще до Першого Нікейського собору, використовували катени, тож вони були поширеним засобом вираження.

Питання: Як і чому, згідно з Рим. 9:32-33, Бог зробив Ісуса каменем спотикання для євреїв?

Відповідь: Хоча в цьому уривку не вказано причини, ми можемо помітити кілька речей. У Матвія 18:3-5 та 19:14 Ісус сказав, що треба бути як маленька дитина, щоб прийти до Нього. Маленькі діти зазвичай не вражені власними знаннями чи мудрістю і не пишаються тим, що знають більше за інших. Вони просто смиренно прагнуть бути поруч із тим, хто їх любить і допомагає їм у їхній слабкості. Бог не радіє нашій силі, а тим, як Його сила може проявитися через нашу слабкість. У 2 Коринтян 12:9б-10 Бог сказав Павлу: «…бо сила Моя досконалішає у слабкості. Тому я найрадіше хвалитимуся своїми немочами. Тому я радію з немочей, з ганьби, з нужди, з гонінь, з утисків заради Христа. Бо коли я слабкий, тоді я сильний». Не кожен готовий мати таке ставлення.

Питання: Що незвичайного в слові «спотикатися» у Рим. 9:33?

Відповідь: Це слово не означає «спотикатися». Натомість його значення ближче до «падіння зі скелі».

Питання: Які приклади в Рим. 10:1-4 показують, що релігійна ревність заважає людині пізнати Бога?

Відповідь: Сама релігія, навіть добра релігія, може бути ідолом. Але є також шкідлива релігія, яка не є доброю. Коли релігія наказує спалити на вогні жінку, яка щойно овдовіла, або вбивати людей, які не воюють проти тебе, тому що вони не приймають твою релігію, то така релігія є шкідливою. У Івана 16:2 сказано: «Вони виженуть вас із синагог. Насправді настає час, коли кожен, хто вб’є вас, вважатиме, що тим самим служить Богу».

Питання: Як у Рим. 10:3 Бог міг справедливо покарати ізраїльтян за незнання?

Відповідь: У Святому Письмі немає прикладу того, щоб Бог карав когось за невинну необізнаність. Однак не вся необізнаність є неодмінно невинною. Наприклад, добрі батьки не карають немовля за необізнаність, але добрий вчитель карає за необізнаність учня, який не виконав домашнє завдання. Євреї, так само як і ми сьогодні, мають «домашнє завдання» — пізнавати Боже Слово.

Питання: Як у Рим. 10:4 Христос є кінцем Закону?

В: Хоча Христос Сам повністю дотримався Закону, це не було б кінцем Закону.

Христос є кінцем Закону у кількох сенсах.

1. Як первосвященик, Христос виконав Закон за нас. Він раз і назавжди приніс жертву за нас (Євреїв 9:13-14).

2. Мета Закону — привести нас до Христа. У Посланні до Євреїв 10:1 сказано, що Закон був тінню того, що мало настати.

3. Христос є кінцем, або кінцевою метою Закону. Старозавітні жертви «прикривали» гріх (Євреїв 9:9-10; 10:2-4) до того, як Христос повністю усунув гріх.

Слово «кінець» або «завершення» (telos) виділено в грецькому тексті, оскільки воно є першим словом у реченні.

Питання: Чи, згідно з Рим. 10:4, Закон досі повністю застосовується до тих, хто не вірує?

Відповідь: Тут йдеться про Мойсеїв Закон. У Рим. 10:4 немає уточнення «лише для тих, хто вірує». Отже, язичники-невіруючі не повинні думати про дотримання Мойсеєвого Закону, а радше слідувати за Христом і Його заповідями. Таким чином, Мойсеїв Закон втратив чинність для всіх, але закон добра і зла, вписаний у серця людей, залишається в силі.

Питання: У Рим. 10:5 йдеться про те, що ми живемо, дотримуючись Закону, чи що Закон приносить смерть, як сказано в Рим. 8:2?

Відповідь: Тут може допомогти аналогія. Те, чи приносить людський закон життя чи смерть, залежить від вашої точки зору. Потенційна жертва злочину та вбивця, засуджений до страти, мають різні точки зору.

Якби хтось досконало дотримувався Закону, це принесло б життя. Однак порушення Закону, про який ви можете знати, приносить суд і смерть.

Питання: Що цікавого в прикладі, наведеному Павлом у Рим. 10:7?

Відповідь: Павло адаптував цей уривок із Повторення Закону 30:13, де сказано: «Хто перейде море?», щоб сказати: «Хто зійде в безодню?». Нам не потрібно спускатися в безодню, щоб отримати спасіння (що для нас у будь-якому разі було б неможливим), бо Христос уже зробив це за нас.

Питання: У Рим. 10:9-10, чи достатньо просто сказати «Ісус є Господь», щоб потрапити до Неба?

Відповідь: Ні, цей вірш вчить не цьому. У Діяннях8:13 Симон Маг «увірував», проте Петро сказав, що той загине (Діяння 8:18-20). Грецьке слово «вірити» у Діях 8:13, episteuse, не є тим словом, яке зазвичай вживається в Біблії для позначення «віри». Звичайне слово, pisteuo, означає довіряти та мати спасительну віру. Слово, вжите в Діях 8:13, означає інтелектуальну згоду.

Питання: Чи може людина, згідно з Рим. 10:9, спастися, довіряючи Ісусу як Спасителю, але не як Господу?

Відповідь: Ні, ніщо в Писанні не дає такої надії. У Рим. 10:9 сказано, що ми повинні називати Ісуса «Господом» або «Вчителем». Просто сказати, що Ісус є Спасителем, але Ісус не є моїм Господом, не означає, що ви отримали спасіння від Ісуса.

Питання: Чому в Рим. 10:11 сказано: «ніколи не будеш осоромлений», коли йдеться про Іс. 28:16, де в Масоретському тексті написано: «ніколи не будеш збентежений»?

Відповідь: У Посланні до Римлян10:11 йдеться про те саме, що й у Септуагінті — «ніколи не соромтеся», а не про те, що в Масоретському тексті. У багатьох інших місцях цитати з Нового Завіту також ближчі до Септуагінти, ніж до Масоретського тексту.

Слово, що перекладається як «злякатися» в Ісаї 28:16 у Масоретському тексті, — це chuwsh (Конкорданс Стронга 2363), що буквально означає «поспішати». Це має сенс, якщо розуміти «поспішати» як втечу з поля бою після поразки. Однак воно також стосується емоцій, таких як «бути глибоко схвильованим» у Іова 20:2. Отже, Масоретський текст і Септуагінта мають тут схоже значення, але Септуагінта є дещо точнішою і легшою для розуміння тим, хто не володіє івритом.

Питання: На чому ґрунтується твердження в Рим. 10:11, що неживий камінь символізує людину?

Відповідь: Бог метафорично є каменем спотикання в Ісаї 8:14; 1 Петра 2:8. «Господь — це камінь, що змушує людей спотикатися, і скеля, що змушує їх падати». У Псалмі 118:22 сказано: «Камінь, який відкинули будівельники, став наріжним каменем». Псалмист не вчить нас про будівлі; це метафора, яка природно стосується Месії.

Питання: Чи правда, що в Рим. 10:12 «особу “Господа” неможливо з упевненістю встановити з контексту», як навчають Свідки Єгови («Сторожова вежа», 1 лютого 1977 р., с. 95)?

Відповідь: Ні. 1 Коринтян 12:4–6 та багато інших віршів показують, що це Ісус Христос.

Питання: Чи потрібно, згідно з вченням Свідків Єгови, у Рим. 10:13 конкретно кликати ім’я «Єгова», щоб спастися?

Відповідь: Ні. Натомість треба взивати до справжнього й живого Бога. Самі стародавні ізраїльтяни не мали слова «Єгова», оскільки в їхній мові не було звуку «Дж». Тож чи через відсутність звуку «Дж» усі святі в Старому Завіті не поклонялися істинному Богу? Звісно, це безглуздо. Бог дбає про наше серце та про слова й вчинки, що випливають із нашого серця, а не про вимову.

Питання: Чи може людина, згідно з Рим. 10:13, прийняти Ісуса як Спасителя, але не як Господа?

Відповідь: Ні. На жаль, деякі вчать, що достатньо лише прийняти Ісуса як Спасителя, а прийняття Його як Господа є другою частиною. Один із варіантів стверджує, що визнання Ісуса Господом є необов’язковим. Другий варіант, який відстоює книга «Повна книга біблійних відповідей» (The Complete Book of Bible Answers), с. 190, не стверджує, що це необов’язково, але зазначає, що підкорення Ісусу як Господу не є рішенням, яке слід ухвалити до спасіння і яке слід вимагати від нехристиян, на відміну від прийняття Ісуса як Спасителя (як це, мабуть, є). Прийняття Ісуса як Господа відбувається поступово, у міру того як християнин ходить з Ним.

У книзі «Now That’s a Good Question» (с. 122–123) Р. С. Спроул зазначає, що спасіння без визнання Ісуса Господом є спотворенням істинного Євангелія, яке називається «антиномізмом» ( ). Кальвіністи стверджують, що бачать це антиномічне вчення у таких діячів, як Зейн Ходжес і Чарльз Райрі.

Однак Ісус спростовує антиномізм у Матвія 7:21–28 та Івана 14:21–24. Коротко кажучи, ті, хто любить Ісуса, будуть дотримуватися Його вчення, а ті, хто не любить Ісуса, не будуть дотримуватися Його вчення. Також у Колосян 2:6 Павло каже: «так, як ви прийняли Христа Ісуса, Господа». У цьому уривку Біблія не звертається до тих, хто намагається прийняти Ісуса як Спасителя, а не як Господа.

Питання: Якщо, згідно з Рим. 10:13, кожен, хто кличе до Господа, буде спасений, то як ти можеш знати, чи був ти щирим, коли звертався до Бога з проханням спасти тебе?

Відповідь: Давайте задамо простіше запитання як аналогію. Звідки ви знаєте, що вчора мали намір пообідати?

1. Ви з’їли їжу випадково, а не навмисно?

2. Чи не знали ви, що хочете пообідати, перш ніж фактично пообідали?

3. Чи хтось змушував вас їсти, замість того, щоб ви робили це з власної волі?

Якщо ви вчора пообідали, і відповідь на попередні три запитання була «ні», то ви мали намір пообідати.

Подібно до цього, звернення до Господа — це не складна справа, на кшталт складання іспиту. Якщо ви свідомо звернулися до Ісуса, знали, що робите, вас ніхто не примушував, і ви добровільно цього прагнули, то, якщо ви звернулися до Ісуса з проханням спасти вас, ви справді звернулися до Ісуса з проханням спасти вас.

Питання: У Рим. 10:14-15 сказано, що якщо ми не виконуємо свого обов’язку і не проповідуємо Євангеліє, чи призведе наша непокора до того, що люди потраплять до пекла?

Відповідь: Ні. Бог є і всемогутнім, і суверенним, і Він знайде спосіб, щоб усі обрані прийшли до Нього. Однак ми можемо розділити радість і привілей бути знаряддям, яке Бог використовує для здійснення Своєї волі.

Питання: У Рим.10:14 –15: чи може хтось потрапити до Неба, якщо ніколи не чув Євангелія?

Відповідь: Такі люди були. Як доказ: Енох, Авраам, Йов та віруючі Старого Завіту слідували тому, що Бог їм відкрив, але вони не чули того, що для них було таємницею Євангелія Нового Завіту. Пам’ятайте: зрештою, саме Бог спасає, а не Євангеліє і не наша реакція на Євангеліє. Дивіться також наступне запитання для додаткової інформації.

Питання: У Рим.10:14 –15: чи може хтось потрапити до Неба, якщо ніколи не чув Євангелія після того, як Ісус воскрес із мертвих?

Відповідь: Справжні християни мають різні думки з цього приводу.

Дехто каже, що ні. Однак це не обов’язково означає, що в них не було можливості. Якщо людина, яка ніколи не чула Євангелія, буде слідувати істині, яку вона знає, і реагувати на дію Святого Духа у своєму житті, Бог може зрушити небо й землю, щоб принести їй істину. Бог провидінням може спонукати християнина прийти й поділитися з ним Євангелієм Христа. Одним із прикладів цього в Діях 10:2, 22, 31 був богобоязливий римлянин на ім’я Корнелій, який був праведним, молився й давав милостиню. Бог послав ангела, щоб сказати Корнелію: «Пошли по Петра».

Інші категорично не погоджуються з цим. Хоча у 2-му Посланні до Солунян 1:8 сказано, що люди, які не підкоряються Євангелію Ісуса, будуть покарані вічною загибеллю, у Посланні до Римлян 4:15 та5:12 зазначено, що гріх не зараховується там, де немає закону. Хоча Святе Письмо не вчить, що хтось отримує другий шанс після смерті, деякі вбачають можливість для людей почути Євангеліє та отримати перший шанс після смерті та/або під час Тисячоліття. Див. обговорення 1 Петра3:19 (два запитання) та 1 Петра 4:6 щодо проповідування Ісусом Євангелія мертвим. Див. обговорення Об’явлення 20 щодо можливих можливостей під час Тисячоліття. Нарешті, оскільки в кінцевому рахунку саме Бог спасає людей, Він міг би зробити так, щоб немовлята чи будь-хто інший потрапив до Неба, не почувши Євангелія, якби Він того захотів.

Ключовим для цієї аргументації є Римлянам 10:14, де сказано, що люди не можуть кликати Бога, не віруючи, не можуть вірувати, не почувши, і не можуть почути без проповідника. Якби це було паралеллю, то в Римлянам10:13 було б сказано, що ніхто не може спастися, не кликаючи Бога; однак Римлянам10:13 не є паралеллю. Натомість там сказано лише, що «усі, хто кличе ім’я Господнє, спасуться».

Римлянам 10:13-14 не дає жодної вагомішої підстави стверджувати, що кожен дорослий, який ніколи не знав, як взивати до Господа, потрапить до пекла, ніж стверджувати, що кожна дитина, яка ніколи не знала, як взивати до Господа, потрапить до пекла.

Питання: Як же євреї не зрозуміли, про що йдеться в Рим. 10:18, адже саме вони, як ніхто інший, мали найбільше знань про Бога?

Відповідь: Це сталося не тому, що вони не мали інформації, і не тому, що вони були недостатньо розумними. Натомість вони мали іншу парадигму, згідно з якою дотримання Закону було єдиним необхідним, і в них не було місця для істини, оскільки вона не вписувалася в їхню парадигму.

Питання: Як, згідно з Рим. 10:19, Бог викликав у євреїв заздрість через тих, хто не є народом?

Відповідь: Євреї сприймали Бога як щось само собою зрозуміле. Вони також вважали само собою зрозумілим, що лише вони були обрані Богом. Бог мав намір показати їм, що їм немає чим хвалитися. Хоча вони могли заздрити політичній могутності інших народів, головний зміст тут має релігійний характер. Є багато неєвреїв, які знали Старий Завіт краще, ніж більшість євреїв. Вони більше дбають про те, щоб догодити Богу , ніж більшість євреїв. Практикуючий єврей міг би побачити тут щось неправильне у практикуванні іудаїзму.

Ось що сказав з цього приводу Іриней Ліонський (бл. 160–202 рр. н. е.). Він цитує 11 із 20 слів з Римлян 10:19 і далі: «Крім того, Мойсей у Книзі Повторення Закону каже, що язичники мають бути «головою», а невіруючий народ — «хвостом». І знову він каже: «Ви викликали в Мене ревнощі тим, що не є богами, і розгнівали Мене своїми ідолами; і Я викличу в вас ревнощі тим, що не є народом, і розгніваю вас нерозумним народом». Бо вони покинули Бога, що є, і поклонялися та служили богам, яких немає; і вони вбили пророків Божих, і «пророкували для Ваала», який був ідолом ханаанеїв. А Сина Божого, Який є, вони зневажили й засудили, натомість обрали розбійника Варавву, якого було затримано за вбивство; і вічного Царя вони зреклися, а за свого царя визнали тимчасового Цезаря. (Тож) Богу було до вподоби віддати їхню спадщину нерозумним язичникам, навіть тим, хто не належав до Божого народу й не знав, що таке Бог». «Демонстрація апостольської проповіді», розд. 95.

Питання: Чому в Рим. 10:21, 11:7 Бог (і Павло) здаються розчарованими тим, що євреї як група не прийняли Ісуса, адже Бог уже заздалегідь знав, що вони будуть неслухняними?

Відповідь: Бог перебуває поза часом і водночас у часі. Їхня непокора була їхньою провиною, і Бог знав, що це станеться ще до того, як була створена земля. Але Бог все одно відчуває емоції в той момент, коли це відбувається. Рим. 10:21 — це картина, що розриває серце: всемогутній Бог всесвіту, який може розірвати на шматки зірки, лагідно й терпляче простягає Свої руки до цих людей, а вони як народ відвертаються від Нього і не приходять до Нього, принаймні поки що.

Питання: У Рим. 11:1, 11 цей стан речей не був постійним. Коли погана ситуація здається постійною, хоча насправді такою не є?

Відповідь: Відкинення євреїв було частковим, тимчасовим і нетривалим. Однак для пересічного спостерігача на той час це здавалося постійним. Так само може здаватися і сьогодні.

Неприємні ситуації: Щось може здаватися постійним, коли ми насправді сподіваємося, що це не так, і не бачимо жодної можливості побачити світло в кінці тунелю. Як хтось колись сказав: «Я побачив світло в кінці тунелю, але це був лише потяг».

Приємні ситуації: щось може здаватися постійним, коли ми хочемо, щоб це було так, і потрапляємо в пастку думки, що сама надія на це робить це реальністю.

Але принаймні ми можемо визнати, що маємо схильність вважати деякі речі більш постійними, ніж вони є насправді. Ми повинні врівноважувати це, пам’ятаючи, що не можемо знати, що принесе завтрашній день (Якова 4:14). Отже, ми повинні ставитися до речей цього світу лише з легкістю і усвідомлювати, що кожен новий день — для нас і наших близьких — є даром.

Питання: У Рим. 11:14 хто намагався викликати у євреїв ревнощі — Бог, Павло чи обидва?

Відповідь: У грецькому тексті Рим. 11:14 вжито слово «я», тож це, безперечно, був Павло.

Неправильна відповідь: Це був лише Павло, згідно з «Коментарем до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1725.

Правильна відповідь: Це був не лише Павло, а й Бог, як визнає Павло, цитуючи Второзаконня 32:21 у Посланні до Римлян 10:19.

Спровокування до ревнощів — це цікава стратегія. Коли люди більше не хочуть слухати і мають стійку, послідовну, запеклу глухоту, тоді поговоріть з кимось іншим, з їхнього оточення, і вони, можливо, замисляться над тим, що саме вони втрачають.

Питання: Як у Рим. 11:16 християни стали Божим обраним народом, якщо в Старому Завіті оливкове дерево було символом ізраїльтян?

Відповідь: Оливкове дерево не було символом етнічних ізраїльтян; вони просто помилково вважали його таким, цінуючи своє походження більше, ніж праведне життя перед Богом.

Питання: Що в Рим. 11:16 є головним стовбуром оливкового дерева?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім дві точки зору щодо відповіді.

Це не відповідь. Воно не символізує Ізраїль, оскільки язичники, які приєдналися, не були обрізані й не дотримувалися єврейського закону.

Духовний рід Авраама: включаючи патріархів, згідно з «Коментарем до Біблії: Новий Завіт», с. 484–485.

Лінія Божих привілеїв, або «статус нації, що користується особливою прихильністю», згідно з «Коментарем до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1725–1726.

Божий обраний народ

Питання: Що ми дізнаємося про вирощування оливкових дерев у Рим.11:17 –24?

Відповідь: Оливкові дерева були дуже цінними, але вимагали багато праці. Під час війни ізраїльтянам не дозволялося вирубувати оливкові дерева (Второзаконня 20:19–20). Якщо б оливкові дерева вирубували, це зменшило б запаси їжі на землі щонайменше на 20 років. Це також пояснює, чому вирубування оливкових дерев вважалося катастрофою в книзі Хабакука3:17 та Второзаконня 28:40.

У «Біблійному словнику Вайкліфа» (с. 1366–1367) міститься розлогий розділ, присвячений вирощуванню оливкових дерев. Наприкінці там зазначено: «Оливкові дерева вирощують із живців, які прищеплюють на старий стовбур або дике дерево, коли пагони чи відростки досягають довжини близько трьох футів. Також нові пагони можуть з’являтися з коренів або пня старого материнського дерева (Псалом 128:3; Ісая 11:1). Плоди не з’являються протягом трьох-чотирьох років, а рясний урожай — лише через 17–18 років. Увесь цей час дерево потребує ретельного догляду: щовесни ґрунт слід орати й удобрювати, а також старанно поливати. … За умови належного догляду повноросле дерево даватиме півтонни олії на рік і продовжуватиме плодоносити, доки не досягне неймовірного віку». У «Новому міжнародному біблійному словнику» (с. 802) та «Британській енциклопедії» 1972 року, т. 16, с. 936, наведено фотографії оливкових дерев, яким 1 000 років. Якби я був деревом, я хотів би бути оливковим деревом — міцним, стійким до шкідників і таким, що доживає до тисячі років!

Питання: У Рим.11:17 –24, чому хтось прищеплює гілки дикої оливи до оливкового дерева культурного сорту?

Відповідь: Зазвичай хотілося б зробити навпаки. Мати дике плодове дерево з його витривалими властивостями у поєднанні з гілками одомашненого дерева, що дають плоди з приємними властивостями. У відповіді слід врахувати п’ять моментів.

1. Павло наводив приклад. Він не намагався навчити людей, як вирощувати оливки, а наводив приклад того, як язичники були прищеплені. Як зазначено у «Біблійному словнику Вікліфа» (The Wycliffe Bible Dictionary), с. 726: «Ця навмисна інверсія підкреслює мальовничу фігуру мови, що передає вічну істину про відкинення національного Ізраїлю та утворення істинного Ізраїлю — усіх віруючих». Див. також «Новий міжнародний словник Біблії» (New International Dictionary of the Bible), с. 402, де наведено подібний опис.

2. Багато рослин взагалі не щеплюють. Зазвичай гілку з власного дерева щеплять лише тоді, коли вона слабка, уражена комахами або хворобою. У Римлянам 11:20 Павло конкретно зазначає, що ці гілки були відламані через невіру.

3. Аналогія про те, що ізраїльтяни є оливковим деревом, була їм уже знайома з Єремії 11:16 та Осії 14:6. Отже, розглядаючи це хронологічно, де корінь — це предки родового дерева, саме язичники були прищеплені, а не навпаки.

4. Якби Павло сказав, що євреї були диким коренем, а язичники — одомашненими гілками, то язичники могли б подумати, що Бог прищепив їх тому, що потребував у них якихось бажаних рис, а не тому, що це було виключно з благодаті. Крім того, одомашненими були не язичники, а євреї.

5. Якби використовувалася аналогія, за якою язичники були б диким коренем, а ізраїльтяни — одомашненими гілками, це було б ще більшим перекрученням. Язичники були прищеплені до Божого обраного народу, а аж ніяк не навпаки.

У «Новій Женевській навчальній Біблії» (New Geneva Study Bible), с. 1787, стверджується, що дикі гілки іноді прищеплювали до одомашнених рослин, щоб надати їм нової життєвої сили. Очевидно, якби всі гілки були одомашненими, оливкове дерево не росло б так добре. Однак у «Сучасному довіднику з вирішення біблійних труднощів» (Today’s Handbook for Solving Bible Difficulties), с. 152–153, «Біблійному коментарі віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1726, та «Новому міжнародному біблійному словнику» (The New International Bible Dictionary), с. 402, зазначається, що жоден селекціонер так не вчинив би, і автори сходяться на думці, що Павло використав цей порядок, щоб навчити про відщеплення Ізраїлю та прищеплення язичників, а не про садівництво. Павло, можливо, також натякає на це в Посланні до Римлян 11:24, кажучи, що прищеплення дикої гілки до одомашненого кореня було «протиприродним».

У «Коментарі до Біблійних знань: Новий Завіт» (с. 484) зазначено, що прищеплення дикої гілки до одомашненого кореня не було нормою, хоча й практикувалося.

Висновок: Павло конкретно пояснює нам, чому саме ізраїльтяни були коренем у цій аналогії. У Римлянам 11:18 Павло нагадує їм, що не вони (язичники) підтримують корінь, а навпаки — корінь підтримує їх.

Питання: Які перешкоди заважали євреям приносити плід для Бога (Рим. 11:20)?

Відповідь: Вони були невіруючими. Крім того, у них була

відсутність любові до загублених (як у Йони)

ідолопоклонство та інші гріхи аж до вигнання (Осія9:10 ).

Не знаходили втіхи в Божому слові (Єремія6:10 ).

Забули про необхідність витривалості (До Євреїв10:23 , 32–35).

Захопилися турботами цього світу, як на третій землі (Матвія 13:23).

Зводили Боже Слово лише до набору правил життя

Забули про заповіді виховувати своїх дітей (Второзаконня 6:4-7).

Таким чином, серця євреїв очерствіли — грецькою «поросіс».

Питання: Як у Рим. 11:22 Бог може бути одночасно милостивим і суворим, не впадаючи у суперечність?

Відповідь: Грецьке слово може означати як суворий, так і жорсткий. На землі поліцейський може бути милосердним, допомагаючи незнайомцю, який потребує допомоги. Той самий поліцейський може бути суворим, застреливши вбивцю, який намагається когось убити. Якщо людина може бути одночасно милосердною і суворою, то, безперечно, вам не слід бачити проблеми в тому, щоб зрозуміти, що Бог може бути таким самим — виявляючи милосердя, але водночас залишаючись вірним Своїй святій природі. Дивіться обговорення Римлян 13:10, щоб дізнатися більше про те, як християнин може бути поліцейським.

Питання: Що в Рим. 11:25 означає «повнота язичників»?

Відповідь: Це означає, що Ізраїль був відкинутий як народ Божий доти, доки язичники, які увірують, не увійдуть до Божого Царства.

Питання: Чи всі ізраїльтяни потрапляють до Неба, як зазначено в Рим. 11:26?

Відповідь: Ні, згідно з Івана 8:24 та Матвія 23:33. Дивіться обговорення Римлян 9:8-9,27, щоб дізнатися відповідь.

Питання: У Рим.11:26 –27, чи виконає Бог у майбутньому деякі обіцянки щодо біологічних нащадків Ізраїлю?

Відповідь: Це одна з ключових відмінностей між християнами-теологами завіту та християнами-диспенсаціоналістами.

Прихильники теології завіту кажуть, що ні. Усі майбутні обіцянки будуть виконані не щодо фізичного Ізраїлю, а щодо духовного Ізраїлю, тобто Церкви, що складається з усіх істинних віруючих усіх національностей. Це називається теологією заміщення.

Диспенсаціоналісти кажуть «так». Багато обіцянок буде виконано щодо духовного Ізраїлю, але фізичний Ізраїль все одно успадкує землю Палестини назавжди. 144 000 у Об’явленні 7 та 14 походять із племен Ізраїлю.

Питання: Що в Рим. 11:32 означає, що Бог піддав усіх людей непокорі?

Відповідь: Бог не просто відмовився від Своїх стандартів справедливості чи знизив Свої стандарти досконалості для Небес. Натомість Бог змилосердився над їхньою непокорою завдяки крові Ісуса на хресті.

Це також може бути пов’язано з тим, що Бог створив щонайменше п’ять видів істот:

Неморальні: тварини

Безгрішні й залишаються безгрішними: ангели різних чинів

Від безгрішних до грішних: демони

Від грішних до безгрішних: обрані люди

Палі й такі, що залишаються палими: невибрані люди

Римлянам11:32 показує, що всі люди, за винятком Адама, Єви та Ісуса, належать до двох останніх категорій.

Питання: Чому в Рим. 12:1 Павло вживає тут слово «Тому»?

Відповідь: «Тому» тут означає з огляду на всі Божі милості, про які йдеться в попередніх розділах. Це стосується всіх попередніх розділів Послання до Римлян, а не лише розділів 9–11.

Павло поділяє багато своїх листів на дві частини: доктринальну та практичну. Або, як каже А. М. Гантер, «бік віри та бік поведінки», як зазначено в «Новому міжнародному біблійному коментарі» (New International Bible Commentary), с. 1338. У Посланнях до Ефесян та Колосян вони мають приблизно однакову довжину, але в Посланні до Римлян доктринальна частина більш ніж удвічі довша.

Питання: Що цікавого в часових формах грецьких слів «пристосовуватися» та «перетворюватися» у Рим. 12:1?

Відповідь: Узагальнювати це як «Не пристосовуйтеся, а перетворюйтеся» — цілком неправильно. Ці дієслова є пасивними, а не активними. Отже, там сказано не «не пристосовуйтеся», а «не піддавайтеся пристосуванню». Те саме стосується слова «перетворюватися». Отже, технічно кажучи, Бог тут не наказує нам щось робити, а, як не парадоксально, наказує нам, щоб щось відбувалося з нами. Таким чином, справа не в тому, що люди явно намагаються пристосовуватися до світу; вони стають подібними до нього, йдучи обраним ними шляхом. Так само нам не наказано «перетворюватися», бо ми не можемо перетворити себе самі. Нам активно наказується «перетворюватися», що є побічним результатом оновлення нашого розуму через Святого Духа. У Псалмі 40:8 Давид сказав, що Божий закон був у його серці. Боже слово має бути й у наших серцях.

Питання: Як, згідно з Рим. 12:1, ми маємо приносити себе в жертву Богу?

Відповідь: У Рим. 12:1 не йдеться про те, що ми маємо бути мертвою чи спаленою жертвою, а про те, що ми маємо бути живою жертвою. Звісно, жива жертва може мати схильність злізти з жертовника, але ми не повинні цього робити.

Історія звучить так. Одного разу курка та свиня йшли по землі й побачили багато голодних людей. Курка сказала: «Я знаю, що ми можемо зробити: давай приготуємо їм сніданок!» Свиня відповіла: «Тобі легко це сказати, а для мене це повна відданість». Бог не покликає нас бути курками, але Він покликає нас до повної відданості, щоб принести спасіння цьому світу. Повна відданість полягає не в тому, щоб померти, служачи Богу (хоча для деяких людей це так), а в тому, щоб усі ми жили для Бога.

Питання: У Рим. 12:1-2, у чому полягає різниця між ходінням і працею для Бога, і про що тут йдеться?

Відповідь: У віршах 1 і 2, строго кажучи, йдеться не про «діяння»; про це йдеться пізніше, починаючи з 3-го вірша. У віршах 1 і 2 йдеться про те, щоб добровільно присвятити себе, щоб відбулася «зміна сутності» того, ким ви є. Чи готові ви дозволити Богу змінити й перетворити вас? Деякі люди не готові, бо надто задоволені тим, де вони перебувають зараз.

Питання: У Рим. 12:2, скільки разів нам потрібно перетворюватися?

Відповідь: Лише один раз, але це триває безперервно від того моменту, як ми вперше увірували, до того дня, коли ми покинемо цей світ.

Питання: У Рим. 12:3, у яких випадках люди можуть думати про себе вище, ніж слід?

Відповідь: У цьому світі люди можуть надмірно високо оцінювати свій інтелект, гроші, фінансові можливості, спортивні чи музичні здібності, привабливість, походження або соціальний статус. Усе добре, що ви маєте, — це дар від Бога. І це може зникнути в будь-який момент.

Особливо для християн існує хороша християнська книга під назвою «Сім смертних чеснот» Тодда Е. Ауткалта. Одна з головних думок цієї книги полягає в тому, що будь-яка чеснота, будь-яке добро, стає смертною, коли поєднується з гордістю. Ваша віра, знання Біблії, навіть ваша любов можуть виглядати потворно як для Бога, так і для інших, коли поєднуються з гордістю за цю чесноту.

У ранній церкві дехто міг вважати себе кращим за інших християн, оскільки був євреєм. Деякі освічені греки могли пишатися своєю мудрістю, а дехто — як тоді, так і зараз — через своє багатство міг відчувати себе більш впливовим, або ж інші могли вважати їх більш впливовими, як показує Якова 2:2-5.

Навіть Павло, очевидно, знав про цю спокусу, бо в 2 Коринтян 12:7-10 він сказав, що Бог дав йому «посланця від сатани», щоб мучити його, аби Павло не став зарозумілим. Навіть Павло боровся з цим.

Питання: У Рим. 12:3 протилежним цьому є думка, що все, що ми маємо, є нічим або нічим не вартим, і Біблія також не каже, що ми повинні мати таке ставлення. Яким же має бути наше ставлення?

Відповідь: У Рим. 12:3 сказано, що ми повинні мати «тверезе судження».

Ці речі можуть допомогти нам ґрунтуватися на тверезому розсуді.

Немає нічого поганого в тому, щоб прагнути перемогти в змаганні чи здобути нагороду (Филип’ян 3:14). Усвідомлення того, що в деяких речах ти кращий за інших людей, не є зарозумілістю, а може бути просто усвідомленням істини. Але також усвідомлюй, що в чому б ти не був дуже добрий, якщо ти не найкращий у всьому світі в цій справі, то знайдеться хтось, хто в цьому кращий за тебе.

Наше життя тут швидкоплинне, і ми все одно незабаром покинемо цей світ. Див. Йова 14:1-2; Псалом 62:9; 103:13-16; Ісая 40:6,7; (частково 1 Коринтян 7:31); Якова 1:10-11; 1 Петра 1:23-24. Існує організація, що допомагає хворим на Альцгеймера, під назвою «Still Me» («Я — це все ще я»), яка нагадує родинам, що хворий на Альцгеймера, можливо, втратив деякі когнітивні здібності, але, як сказав один із пацієнтів: «Я — це все ще я!»

Як хмари й вітер без дощу — так і людина, що хвалиться добром, якого не робить (Приповісті 25:14 ESV). Не має значення, якими талантами ти володієш, якщо ти нічого з ними не робиш.

Наші дари призначені не для нас, а для інших. У Посланні до філіп’ян 2:17 сказано, що Павло «виливався, як жертва напою» за інших християн.

Ми маємо використовувати свої дари разом з іншими, а не лише індивідуально, як показують Римлянам 12:5-8 та 1 Коринтян 12:12-27.

Наші здібності та таланти — це не те, ким ви є. Чи багато ви знаєте про якусь тему, чи ви розумні або вправні в чомусь? Може настати день, коли ви відмовитеся від цього, залишите це позаду назавжди й отримаєте щось краще, коли підете до неба. Але ви не відмовитеся від цього зі смутком, якщо тільки не помилково вважаєте, що ці тимчасові, другорядні речі — це все, чим ви є.

Любіть без лицемірства (Римлянам 12:9). Таланти та здібності іншої людини – це не те, ким вона є насправді. Ви одружилися з кимось заради грошей? – що сталося б, якби ця людина втратила свої гроші? Ви одружилися з кимось заради зовнішності? – чи залишили б ви цю людину, якби вона потрапила в аварію чи з інших причин втратила свою зовнішність? Я знав у старшій школі хлопця, який мав дівчину та дуже гарний автомобіль. Але коли він розбив свою машину, вона розірвала з ним стосунки. Вона кохала не його, а лише його машину. Чи кохаємо ми інших через їхні таланти чи здібності, чи через те, що вони можуть для нас зробити?

Питання: Чому у Рим. 12:6–8 перелік дарів відрізняється від переліків у 1 Кор. 12:7–11, 1 Кор. 13:8 та Еф. 4:7–13?

Відповідь: Добре, що перелічені дари відрізняються. Якби це не було так, хтось міг би подумати, що цей перелік є вичерпним, і що не існує жодних дарів, яких немає в ньому. Ці переліки наводяться як приклади категорій дарів. Бог має свободу дарувати додаткові дари і навіть додаткові категорії дарів, як Йому заманеться і як того потребує церква.

Питання: Що в Рим. 12:8б означає «виявляти милосердя»?

Відповідь: Це не означає прощення, а скоріше допомогу тим, хто її потребує.

Питання: Чи повинні християни, згідно з Рим. 12:9, відчувати ненависть, і якщо так, то як саме?

В: Ми не повинні ненавидіти людей, але маємо ненавидіти зло та те, що воно чинить з людьми. У 1-му Посланні Івана 3:10; 4:7-8 сказано, що ми не є справжніми віруючими, якщо не маємо любові до свого брата. Але чи ті, кого ми маємо любити, — це лише віруючі? Ні, Ісуса запитали, кого ми маємо любити, і Він відповів притчею про доброго самарянина в Євангелії від Луки 10:25-37.

Як сказав Августин Гіппонський: «Ненавидь гріх, але люби грішника». Не дозволяймо, щоб наша ненависть до зла переросла в ненависть до людини.

Питання: Як, згідно з Рим. 12:11, ми можемо плекати в собі нестачу ревності?

Відповідь: Бог, очевидно, поклав на віруючих відповідальність стежити за собою, щоб ми не стали теплими у своїй вірі. Слово «ревність», яке тут вжито (zeontes), може також означати «кипіти». Віруючі зазвичай не стають теплими раптово. Найчастіше це поступове, щоденне зменшення нашої відданості та часу, присвяченого Богу, які замінюються іншими справами.

Питання: Що Біблія говорить про гостинність у Рим. 12:13; 1 Тим. 5:10; Мт. 25:35-45?

Відповідь: Грецьке слово «philoxenos» тут буквально означає «любов до чужинців». Воно має ширше значення, ніж просто робити добрі справи для незнайомих людей, а також щиро любити тих, кого не знаєш. Ось що Біблія наказує загалом, а потім наводить уточнення щодо цього наказу.

Позитивна заповідь: Римлянам12:13 , та 1 Тимофія 5:10 закликають нас проявляти гостинність; це стосується як християн, так і нехристиян. У Матвія 25:35-45 Ісус сказав, що якщо ти нагодував, напоїв, надав притулок, одягнув або подбав про бідних, незнайомців, хворих чи ув’язнених, то це було так, ніби ти зробив це для Нього. У Посланні до Євреїв 13:2 також сказано, що дехто, не знаючи того, приймав ангелів.

Негативні приклади: У Іова 31:32 згадується, що відмова у гостинності чужинцю є гріхом. Серед інших гріхів, Содом і Гоморра не виявляли гостинності, як зазначено в Єзекіїля 16:49; вони, насправді, були досить жорстокими до чужинців.

Застереження: У 2-му листі Івана 9–11 сказано, що людям, які є єретиками, не слід надавати гостинності. Також у 1-му листі до Коринтян 5:11 сказано, що ми не маємо спілкуватися з тими, хто називає себе братом, але веде безбожне життя.

Письменник ранньої Церкви Климент Римський (96–98 рр. н. е.) мабуть вважав гостинність важливою, оскільки наводить чотири приклади.

Питання: Що в Рим. 12:14 означає «благословляти тих, хто нас переслідує», і про який саме вид переслідування конкретно згадував Павло?

Відповідь: Павло не вказав на жодне конкретне переслідування, тож це може бути переслідування за нашу віру або з будь-якої іншої причини. Це означає, як мінімум, таке.

Не мстіться і не відплачуйте злом за зло. Це підкреслюється в Писанні: Рим. 12:19, 17; Левит 19:18; 1 Петра 3:9; (мається на увазі) Матвія 5:38–46; Луки 6:27–36

Робіть їм добро. Відплачуйте злом благословенням, як сказано в 1 Петра 3:9. Робіть добро, наприклад, годуйте їх, як зазначено в Римлянам 12:20.

Не ненавидьте їх. Ми маємо любити всіх. 1 Івана 3:15 говорить, що кожен, хто ненавидить свого брата, не має вічного життя в собі.

Любіть їх. Не просто припиніть ненавидіти їх і не ставайте байдужими, а справді любіть їх. 1 Івана 3:10-11, 14 суворо зазначає, що любити один одного — це те, що ми мусимо робити. Зрештою, любов — це вибір, а не почуття.

Моліться за них, щоб з ними сталося найкраще, що тільки може статися; щоб вони пізнали Господа. Матвія 5:44; Луки 6:27-28; Дії 7:60; Луки 23:34.

Боріться зі злом – добром: Ми маємо боротися зі злом, але, як не парадоксально, у Римлянам 12:21 сказано, що ми маємо боротися зі злом добром, а не відповідним злом. Це своєрідна протилежність принципу «боротися з вогнем вогнем».

Пам’ятайте, що завдяки цьому ви отримаєте нагороду на небі. У Матвія 5:10 сказано: «Блаженні ті, кого переслідують за праведність, бо їхнє є Царство Небесне» (ESV). Див. також Луки 6:23.

Питання: Як у Рим. 12:15 ми маємо радіти з тими, хто радіє, і сумувати з тими, хто сумує?

Відповідь: Перший крок до того, щоб радіти й сумувати разом з ними, без лицемірства, — це піклуватися про них.

Радіти разом з ними: якщо ваш друг отримав підвищення чи сталося щось хороше, чи радієте ви цьому, навіть якщо це не приносить вам жодної користі? Чи, може, заздрість підточує ту радість, яку ви мали б відчувати за свого друга? Без Бога люди сумують, коли з іншими трапляються хороші речі, через заздрість. Але в 1 Коринтян 13:4 сказано, що любов не заздрить. Або люди можуть відчувати радість, коли з іншими трапляються погані речі, що в німецькій мові називається «шаденфройде». Можливо, саме цього прагнув Йона, сидячи за межами Ніневії. Але в 1 Коринтян 13:6 сказано, що любов не радіє з беззаконня, а радіє з істини. Щодо тих, хто переслідує християн, ми повинні і молитися, і бажати їм найкращого, що тільки можливо: щоб вони пізнали Господа Ісуса Христа як свого особистого Спасителя, потрапили до неба після цього, і ми могли жити разом з ними в небі навіки. Ми вже знаємо одну таку людину, з якою будемо жити в небі: Савл із Тарсу, відомий також як апостол Павло.

Скорбота разом з ними: Уявіть собі людину, яка могла б радіти з тими, хто радіє, але не могла б сумувати з тими, хто сумує. Вона могла б насолоджуватися гарними моментами, але замість того, щоб бути поруч і вислухати в скрутні часи, вона, можливо, відсторонилася б, просто пожартувала б з цього приводу або просто сказала б людині бути сильнішою, не виявляючи жодної емпатії. Іноді, коли хтось переживає втрату, а ви не можете просто «виправити ситуацію», ця людина може отримати певну розраду від вашої присутності та того, що ви приділяєте час, просто щоб бути поруч із нею, бо ви її цінуєте. Іноді їй може знадобитися і вона може хотіти поради, а іноді — ні. У будь-якому разі, покажіть, що вам не байдуже, проводячи час із нею.

Питання: Чому в Рим. 12:16 сказано жити в злагоді один з одним, якщо в Рим. 12:9–10 уже йшлося про те, щоб любити, бути відданими та шанувати один одного?

Відповідь: Ми могли б запитати про це у Єводії та Синтихи з Послання до філіп’ян 4:2, а також у Сизига, «товариша по ярму», якому Павло доручив надзвичайно важливе завдання — допомогти цим жінкам порозумітися. Ісус сказав, що люди впізнають нас як християн за нашою любов’ю (Івана 13:34–35) і що ми є єдиним цілим (Івана 17:20–21).

Чи демонструємо ми єдність з іншими віруючими з різних середовищ, різних верств суспільства, різних конфесій та з відмінностями у поглядах на другорядні питання? Ми повинні пам’ятати, що Христос, який нас єднає, є більшим за ті речі, що можуть нас розділити.

Питання: Чому, згідно з Рим. 12:16, хтось може не бажати спілкуватися з людьми нижчого становища, і чому ми повинні це робити?

Відповідь: Іноді хтось може прагнути уникати тих, кого вважають нижчими за соціальним статусом, через гордість, але частіше це відбувається через страх перед тим, що подумають інші люди, які займають високе становище. Наприклад, у Посланні до Галатів 2:11–16 Петро спілкувався та їв разом з язичниками, але коли приходили інші євреї, він цього не робив. Оскільки Петро робив це публічно, Павло публічно викрив його за лицемірство.

Але якщо ви спілкуєтеся з людьми, яких вважають нижчими за статусом, ви можете щось для себе відкрити. Усі ми створені за образом Божим, і в очах Того, чия думка має значення, тобто Бога, вони насправді не нижчі за вас. Навпаки, якщо ви маєте гордість, а вони — ні, то, можливо, саме ви перебуваєте на нижчому рівні.

Питання: Які методи «відплачувати злом за зло» вважаються прийнятними в суспільстві, як зазначено в Рим. 12:17?

Відповідь: У Рим. 12:17 сказано, що для християн таких загальноприйнятих методів не існує. Але суспільство загалом може вважати нормальним говорити за чиєюсь спиною, обмовляти та брехати, щоб зіпсувати чиюсь репутацію, дбати про те, щоб їхня праця не принесла результату, або влаштовувати підлі витівки щодо них чи їхнього автомобіля. Щоразу, коли ви задаєте собі питання «як я можу йому відплатити», ви котитеся до гріха. У Римлянам 12:19 сказано, що Бог і так здатніший відплатити йому, ніж ви. Тож серед усіх речей, про які нам слід турбуватися в житті, те, як комусь відплатити, не є однією з них.

Джордж Вашингтон Карвер колись сказав: «Я ніколи не дозволю іншій людині зруйнувати моє життя, змусивши мене ненавидіти її».

Питання: Які, згідно з Рим. 12:18, є способи жити в мирі з іншими, наскільки це можливо?

В: Чи докладаєте ви додаткових зусиль, щоб залагодити суперечки чи погані стосунки між вами та кимось іншим? Чи є ви миротворцем, як закликає нас Ісус у Євангелії від Матвія 5:9? У Євангелії від Матвія 5:7 сказано, що ми маємо бути милосердними.

Іноді нам доводиться бути неприємними з важливих причин, і це нормально. Але ніколи не будьте неприємними лише заради того, щоб посваритися.

Однак, окрім уникнення суперечок, задайте собі питання: чи раді ваші сусіди, що живуть поруч із вами? Чи раді ваш чоловік чи дружина та діти, що живуть із вами? Чи відчувають ваші колеги благословення від того, що працюють із вами? Можливо, ви не робите нічого явно вороже, але чи робите ви те, що свідчить про дружнє ставлення?

Питання: Як ми маємо підкорятися владі, згідно з Рим. 13:1–6 та 1 Пет.2:13 –14?

Відповідь: Ми маємо підкорятися та шанувати їхні закони як за духом, так і за буквою. Ми не повинні ні чинити зло, ні навіть створювати видимість зла (2 Кор.8:20 –21; 1 Сол.5:22 ). Однак закони держави мають перевагу над законами провінції, а Божі закони — над законами держав. Ми не повинні підкорятися жодним законам держави, які суперечать Божому закону. Ми не повинні злісно говорити про правителя народу, як зазначено в Діях 23:5 та Виході 22:28. Вихід 22:28 стосується також і світських правителів.

Питання: У Рим. 13:1-2 Бог каже нам: «Нехай кожна душа підкоряється владі. Бо немає влади, окрім від Бога, і ті, що існують, встановлені Богом. Тому хто противиться владі, той противиться Божому розпорядженню, а ті, хто противиться, накликають на себе суд». Чи означає це, що такі уряди, як у Гітлера, Сталіна, Пол Пота тощо, були встановлені Богом, і народ не мав права чинити їм опір? Мені дуже важко в це повірити. Буду дуже вдячний, якщо ви зможете мені це пояснити.

Відповідь: Спочатку я дам вам коротку відповідь, а потім — розгорнуту.

Коротко кажучи: ні, ми ніколи не повинні виконувати жодних наказів, що суперечать Божим заповідям (таким як «не вбивай» тощо). Сталін, Пол Пот, Гітлер тощо були злими людьми, яким Бог дозволив правити. Але пам’ятайте, що Біблія згадує про «князя» цього світу, і це — сатана. Та навіть попри те, що ці люди є злими, ми маємо поважати владу уряду, якщо вона не суперечить Божій владі.

Ранні християни боролися з цим питанням, оскільки римська влада наказувала їм, під загрозою тортур і смерті, приносити жертви імператору та поклонятися імператору або римським богам. Вони розуміли, що повинні виконувати всі римські закони, за винятком тих випадків, коли вони суперечили вищому закону — Божому закону. Вони формулювали це так, що існували «законні» закони та «незаконні» закони, що в грецькій мові є своєрідним каламбуром на тлі смерті. Тож хоча вони мали не підкорятися законам, які наказували приносити жертви іншим богам, вони знали, що все одно мусять дотримуватися інших законів, які відповідали Божому закону або, принаймні, не суперечили йому.

Уявімо, що ми жили в 1940-х роках у нацистській Німеччині. Гітлер, безперечно, був злим чоловіком, і будь-яким наказам здавати євреїв владі ми мали б не підкорятися. Але нам все одно довелося б дотримуватися правил дорожнього руху і (на жаль) сплачувати податок на доходи.

Ситуація ускладнюється, якщо нас призвали до армії. Я читав, що для пересічного німця було цілком очевидно: багато євреїв потрапляли до таборів, ніхто звідти не виходив, а повітря навколо таборів тхнуло людським м’ясом. Якби нам довелося вступити до армії, ми мали б усвідомити, що перебуваємо у злочинній армії, і або здатися союзникам при першій-ліпшій нагоді, або, ще краще, стати тюремним охоронцем і дати євреям можливість втекти. Був такий нацистський офіцер на ім’я Оскар Шиндлер, який став єдиним нацистським солдатом, якого вшановують в Ізраїлі. Він знав з перших рук, що відбувалося в концентраційних таборах, і робив усе, щоб врятувати якомога більше євреїв. Про нього знято відомий фільм під назвою «Список Шиндлера». Менш відомим є той факт, що був ще один член нацистської партії, який працював у материковому Китаї, — Джон Рабе, який так само робив усе, що міг, аби врятувати життя китайців у Нанкіні та інших місцях.

Питання: У Рим. 13:1-2, 4 скептик Барт Ерман запитує, чи повинні були християни підкорятися правлячим [римським] властям, чи ж римські власті будуть нечестивими та злими, як зазначено в Об’явленні 17:18 (книга «Ісус, перерваний», с. 97–98).

Відповідь: Я поставив це запитання своїй 14-річній доньці, і вона чітко побачила відповідь: обидва твердження є правдивими. Павло жив за часів одного з найогидніших і найзліших римських імператорів усіх часів — Нерона. Павло знав із власного досвіду, наскільки нечестивим міг бути римський імператор; йому не довелося чекати, поки буде написано «Одкровення» (майже через 50 років після його мученицької смерті), щоб зрозуміти, що владні органи можуть бути дуже злими. Проте Павло все одно навчав нас підкорятися владі. Ранні християни дійсно підкорялися владі, за винятком випадків, коли її накази суперечили вищим заповідям Бога.

Питання: У Рим. 13:1–6, коли християнам слід вдаватися до громадянської непокори?

Відповідь: Християни загалом повинні підкорятися законам країни. Однак, так само як федеральний закон має перевагу над законом штату, Божий закон має перевагу над людськими законами. Тож якщо закон суперечить тому, що заповідав Бог, ми маємо насамперед підкорятися Божому закону. Під час Другої світової війни деякі християни, наприклад, родина тен Бум, порушили закон і переховували євреїв від влади. Вони вчинили правильно, захищаючи пригноблених людей від жорстокого закону.

Питання: Як у Рим. 13:7 язичницькі та корумповані римські урядовці могли бути Божими слугами?

Відповідь: За часів Павла римська влада була надзвичайно корумпованою. Люди накопичували величезні статки лише завдяки тому, що були намісниками таких провінцій, як Сицилія. Ці люди не були Божими слугами ані за своїм свідомим вибором, ані завдяки своїй моралі. Натомість вони були Божими слугами в тому єдиному (і єдиному) сенсі, що, оскільки вони становили фактичну владу, християни мали підкорятися їм, доки їхні закони не суперечили Божим. Загалом ранні християни були дуже законослухняними, за винятком того, що вони відмовлялися поклонятися імператору нарівні з Христом. З цієї причини десятки тисяч із них прийняли мученицьку смерть.

Питання: Чому, згідно з Рим. 13:8, християни мають борги?

Відповідь: У Рим. 13:8 не йдеться про те, щоб ніколи не мати боргів, а про те, щоб не залишати боргів непогашеними, за винятком любові до ближнього. Іншими словами, перша частина цього вірша говорить, що ми можемо мати борги, але повинні їх сплачувати. Іноді дивні та незвичайні закони можуть звільнити когось від юридичного обов’язку сплатити дійсний борг. Однак, незважаючи на дивні людські закони, ми все одно маємо слухатися Бога.

Це не означає, що ніколи не слід мати боргів, а скоріше — сплачувати те, що ви винні, згідно з «Коментарем до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1732, та «Коментарем до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 491.

Питання: Чи справді слова «люби ближнього свого, як самого себе» у Рим. 13:9–10 узагальнюють весь Закон? А як щодо любові до Бога, про яку йдеться в Марка 12:29–30?

Відповідь: Павло згадав тут чотири з Десяти заповідей. Насправді останні п’ять з половиною можна узагальнити як «люби ближнього свого, як самого себе». Перші чотири з половиною заповіді можна узагальнити як «люби Господа, Бога свого, всім серцем своїм, всією душею своєю та всією силою своєю». Отже, по-перше, «люби ближнього свого, як самого себе» дійсно узагальнює всі закони, що стосуються стосунків з іншими людьми.

Другий момент полягає в тому, що важко мати силу по-справжньому любити свого ближнього духовно, емоційно, фінансово та в будь-який інший спосіб, якщо ти спочатку не любиш Бога.

Питання: У Рим. 13:10 сказано, що ми не повинні мати злої волі до своїх ближніх. Чи може християнин бути поліцейським і заарештовувати людей?

Відповідь: Так. Заради любові до інших людей, заради суспільства та для забезпечення дотримання законів щодо правопорушників християнський поліцейський може заарештовувати людей, застосовуючи силу, якщо це необхідно. Однак він повинен робити це без ненависті, злоби, гніву чи ворожнечі до правопорушника. Хороший поліцейський ніколи не повинен мати ставлення, ніби він сам стоїть понад законом або що інші повинні ставитися до нього по-особливому.

Хороший приклад того, як це — бути християнським поліцейським, який патрулює «героїнову столицю Австралії», див. у журналі «Creation ex Nihilo», т. 3, № 3, червень–серпень 1998 р., с. 14–16.

Питання: Яке значення має уривок з Послання до Римлян13:11 –14?

Відповідь: Люди можуть обирати, як їм жити. Однак у Посланні до Римлян14:12 сказано, що їм доведеться звітувати про те, як вони жили. Оскільки ми не знаємо, коли для нас настане кінець земного життя, у Посланні до Римлян 13:11–12 йдеться про нагальну необхідність усвідомити реалії сьогодення.

До речі, Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) казав, що Послання до Римлян 13:11–14 змусило його впасти на коліна. До того, як стати християнином, Августин жив зі своєю дівчиною, від якої мав сина.

Питання: Що саме мається на увазі під «сумнівними речами» у Рим. 14:1?

Відповідь: Буквально там сказано: «але не для суперечок щодо думок». Павло не дав точного визначення сумнівних речей, щодо яких християни розходяться в думках, тож, гадаю, ми теж можемо не погоджуватися з цим! Павло лише описує ці сумнівні речі на двох прикладах. Він говорить про харчування християнина та про те, що один день (наприклад, субота чи неділя, він не уточнював) вважається важливішим за інший. Добрі християни можуть мати різні погляди на ці питання, і замість того, щоб давати відповіді на них, як міг би зробити апостол, він використовує їх, щоб показати, як християни повинні жити в злагоді, незважаючи на свої розбіжності щодо «сумнівних речей». Сумнівні речі — це те, що не викладено прямо в Писанні і що не є необхідним для спасіння. Це не означає, що всі сумнівні речі неважливі, але вони не настільки важливі, як те, що чітко викладається в Писанні.

Питання: Як у Рим. 14:1-5 могли опинитися євреї в Римі?

Відповідь: Євреїв було вигнано з Риму в 139 р. до н. е., а також імператором Тіберієм у 19 р. н. е. Пізніше, у 49 р. н. е., імператор Клавдій вигнав усіх євреїв з Риму, але вони повернулися після смерті Клавдія в 54/55 р. н. е. Отже, як і в інших церквах, у римській церкві, ймовірно, були віруючі євреї, але, мабуть, їхня частка була не такою високою, як в інших церквах.

Питання: У Рим. 14:2, 14, 17, 20–21 йдеться про те, що католики та православні християни утримуються від м’яса, крім риби, під час Великого посту. Чи повинні всі християни робити це, щоб не стати спокусою для слабших братів? Так само, оскільки деякі християни вірять у те, що ніколи не слід вживати алкоголь, чи повинні всі християни утримуватися від цього?

Відповідь: Ось короткий виклад того, що вам слід робити.

1. Дотримуйтесь того, що вважаєте правильним, але не зневажайте тих, хто чинить інакше.

2. Не дозволяйте, щоб те, у що ви вірите, називали неправильним, якщо це не суперечить Біблії. (Див. Колосян 2:16-20)

3. Якщо хтось нагадує вам про це питання, скажіть, що це нормально робити, але додайте, що якщо це їхнє переконання, ви не будете цього робити в їхній присутності.

Важливо дотримуватися пунктів 2 і 3 одночасно. Якщо ви просто утримаєтеся від цього в той момент, у неї може скластися враження, що ви погоджуєтеся більше цього не робити. Якщо вона дізнається, що ви зробили це знову, коли її не було поруч, це виглядатиме як лицемірство. Тож утримуйтеся від цього в її присутності, але дайте чітко зрозуміти, що ви все ще вважаєте це правильним і не маєте наміру повністю відмовитися від цього.

Питання: У Рим. 14:5 йдеться про те, чи можна тепер працювати в суботу чи неділю, чи ні?

Відповідь: Справжні християни, як тоді, так і зараз, мають різні думки з цього приводу. Відповідь дивіться в обговоренні Виходу 20:8. У 1 Коринтян 16:2 Павло сказав збирати пожертви першого дня тижня. Ранні християни відправляли богослужіння в неділю, згідно з

наступного:

Лист Ігнатія до магнезійців, розд. 9, с. 62 (106–117 рр. н. е.): «Отже, якщо ті, хто виховувався за стародавнім порядком речей, набули нової надії, більше не дотримуючись суботи, а живучи у дотриманні Дня Господнього, у який також наше життя відродилося завдяки Йому та Його смерті»

Лист Ігнатія до Ефесян, розд. 5, с. 51 (107/116 р. н. е.) «Тож той, хто не збирається разом із Церквою, цим самим виявляє свою гордість і засуджує самого себе».

«Дідахе» (= «Навчання дванадцяти апостолів») (бл. 60–120 рр. н. е.), розд. 14, с. 381 (мається на увазі): «Але кожного Дня Господнього збирайтеся разом, ламайте хліб і дякуйте, сповідавши свої гріхи, щоб ваша жертва була чистою».

Послання Варнави (бл. 70–130 рр. н. е.) розд. 10, с. 143 (мається на увазі) говорить, що християни дотримуються «восьмого дня» [тобто неділі], оскільки саме в цей день Ісус воскрес із мертвих. Пізніше Він вознісся на небо.

Юстин Мученик (бл. 150 р. н. е.): «Але неділя — це день, у який ми всі збираємося на спільне зібрання, бо це перший день, у який Бог, змінивши темряву та матерію, створив світ; і Ісус Христос, наш Спаситель, того самого дня воскрес із мертвих. Адже Він був розп’ятий напередодні дня Сатурна (суботи); а наступного дня після дня Сатурна, тобто в день Сонця, з’явившись Своїм апостолам та учням, Він навчив їх цих речей, які ми також подали на ваш розгляд [імператоре Адріане]». Перша апологія Юстина Мученика, розд. 67, с. 188

Діонісій Коринфський (170 р. н. е.) (уривок): «Ми провели цей святий день Господній, у який прочитали Ваш лист, з постійного читання якого ми зможемо черпати настанови, так само як і з читання попереднього листа, який Ви надіслали нам через Климента». Фрагмент 2, т. 8, с. 765

Іриней Ліонський (180–188 рр. н. е.) (з чужих слів) згадується в однойменному творі «Питання та відповіді щодо православ’я»: «Цей [звичай] — не схиляти коліна в неділю — є символом воскресіння, завдяки якому ми, благодаттю Христа, були звільнені від гріхів і від смерті, яка була при но знищена під Ним. Цей звичай бере свій початок ще з апостольських часів, як заявляє блаженний Іриней, мученик і єпископ Ліонський, у своєму трактаті «Про Пасху», в якому він згадує також і П’ятидесятницю; під час цього [свята] ми не схиляємо коліна, оскільки воно має таке саме значення, як і День Господній, з тієї причини, що вже була наведена щодо нього». (У примітці зазначено, що неділя тут, ймовірно, означає Великодню неділю.) ANF, т. 1, «Фрагменти Іринея», фрагмент 7, с. 569–570.

Климент Олександрійський (193–202 рр. н. е.) (уривок, День Господній — це восьмий день) «А про День Господній Платон пророчо згадує у десятій книзі „Держави“, такими словами: „І коли для кожного з них мине сім днів на лузі, на восьмий день вони мають вирушити й дістатися місця призначення за чотири дні“». «Стромати», книга 5, розд. 14, с. 466

Тертуліан (200–220/240 р. н. е.) зазначає, що тоді як єврейськими святами були субота та очищення, християни обрали неділю своїм днем відпочинку/святкування. «Ad Nationes», книга 2, розділ 13, с. 123

Оріген (225–253/254 рр. н. е.): «Але якщо зі Святого Письма ясно випливає, що Бог проливав манну з неба у День Господній, а в день суботи не проливав, нехай євреї зрозуміють, що відтоді День Господній був поставлений вище за справжню суботу». «Проповіді на книгу Вихід» (переклад Руфіна, який перекладав дуже вільно), проповідь 7, розділ 5, стор. 308

Кіпріан Карфагенський (бл. 253–258 рр. н. е.) (уривок) «Адже стосовно дотримання восьмого дня в єврейському обрізанні тіла, таїнство було дано заздалегідь у тіні та у звичаї; але коли прийшов Христос, воно здійснилося в істині. Адже восьмий день, тобто перший день після суботи, мав бути тим днем, у який Господь воскресне, оживить нас і дасть нам обрізання духу; тому восьмий день, тобто перший день після суботи, і день Господній, попередньо існували у символі; цей символ припинив своє існування, коли згодом прийшла істина, і нам було дано духовне обрізання». Листи Кипріана, лист 58, розд. 4, с. 354

Анатолій Олександрійський (270–280 рр. н. е.) (уривок): «Воскресіння Господнє, яке відбулося в День Господній, спонукає нас святкувати його за тим самим принципом; проте це слід робити так, щоб початок Великодня…» «Пасхальний канон», розд. 16, т. 6, с. 151

Вікторін з Петау (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.) «У цей день також, з огляду на страсті Господа Ісуса Христа, ми або звертаємося до Бога, або дотримуємося посту. На сьомий день Він відпочив від усіх Своїх діл, благословив його та освятив. Напередодні ми звикли суворо постити, щоб у день Господній ми могли з подякою приступити до нашого хліба. І нехай параскева стане суворим постом, щоб не здавалося, ніби ми дотримуємося якоїсь суботи разом із євреями, яку Сам Христос, Господь суботи, через Своїх пророків називає такою, що « » — «Його душа ненавидить»; цю суботу Він у Своєму тілі скасував, хоча, тим не менш, раніше Сам наказав Мойсеєві, щоб обрізання не відбувалося пізніше восьмого дня, який дуже часто припадає на суботу, як ми читаємо в Євангелії». Про створення світу, с. 341–342

Ельвірський собор (306–307 рр. н. е.) (21 безспірних канонів) «Якщо хтось із мешканців міста не відвідує богослужіння протягом трьох неділь, нехай цю особу на короткий час виганяють, щоб присоромлення стало публічним». Канон 21.

Петро Олександрійський (306, 285–311 рр. н. е.) розглядає четвертий день і те, що Ісус страждав за нас на шостий день [у п’ятницю]. Потім він каже: «Але День Господній ми святкуємо як день радості, бо в цей день Він воскрес, і в цей день ми прийняли за звичай навіть не схиляти коліна». Канонічне послання, канон 15, с. 278

Методій (270–311/312 рр. н. е.) (уривок, згадує восьмий день): «Свого Сина, щоб відкрити пророкам Своє майбутнє втілення у світі, в якому буде проголошено радість і пізнання духовного восьмого дня, … перш ніж Церква поєдналася зі Словом, прийняла божественне насіння та передбачила обрізання духовного восьмого дня».

Серед єретиків та фальшивих книг

Єретик Бардаїсан/Бардесан (154–224–232 рр. н. е.) стверджує, що ми [християни] збираємося першого дня тижня. «Книга законів різних країн», с. 733

Після Першого Нікейського собору (325 р. н. е.)

Гегемоній (IV століття) (уривок) розглядає, як Христос замінив суботу як Господь суботи. «Суперечка з Манесом», розд. 42, с. 216

«Постанови Святих Апостолів» (бл. 375/390 р. н. е.) «Але дотримуйтесь суботи та свята Дня Господнього; бо перша є пам’яттю про створення, а друге — про воскресіння». Книга 7, розділ 2.23, с. 469

«Конституції Святих Апостолів» (бл. 375/390 р. н. е.): «Але збирайтеся разом щодня, вранці та ввечері, співаючи псалми та молячись у домі Господньому: вранці промовляйте 62-й псалом, а ввечері — 140-й, але насамперед у день суботи. А в день воскресіння нашого Господа, який є днем Господнім, збирайтеся ще ретельніше, славлячи Бога, що створив всесвіт через Ісуса, …» книга 2, розділ 8.59, с. 423

Про відхилення від цього згадував Юстин Мученик (писав приблизно у 138–165 рр. н. е.) («Діалог із Трифоном», розд. 47), називаючи тих, хто дотримується суботи, «слабшими братами», а Євсевій Кесарійський (324 р. н. е.) згадує, що єретики-ебіоніти дотримуються суботи.

Питання: Чи мав Павло на увазі суботу в Рим. 14:5?

Відповідь: Це стосується як суботи, так і єврейських свят. Християни дотримуються двох точок зору. Павло прямо не вказав ані на старозавітні свята, ані на суботу. Павло вжив дуже загальний вираз «особливі дні», щоб охопити обидва поняття.

На відміну від цього, редактори кальвіністської «Нової Женевської навчальної Біблії» (с. 1791) вважають, що Павло мав на увазі лише єврейські свята. Там сказано: «Якби йшлося про суботу, то було б природніше сказати: “Один вважає суботу важливішою за інші дні”».

Додавати обмеження до формулювання Рим. 14:5 є спірним питанням, оскільки в іншому місці (Кол.2:16 ) Павло конкретно зазначає, що ми не маємо судити інших «щодо свята, нового місяця чи субот». Отже, Павло мав на увазі віруючих, які мають різні погляди, і закликав не судити інших ані щодо свят, ані щодо субот.

Питання: Що ви думаєте про Еріка Лідделла, головного героя фільму «Вогняні колісниці», який у Рим. 14:5 відмовився брати участь в Олімпійських іграх у своїй найкращій дисципліні, оскільки змагання припадали на неділю?

Відповідь: Ерік мав особисте переконання, що він догоджає Богу, шануючи неділю як святий день і не працюючи в неділю. Участь у забігу вважалася б роботою. Однак Біблія ніде не забороняє працювати в неділю. У Старому Завіті ізраїльтянам було наказано не працювати в суботу, а не в неділю.

Питання: У Рим. 14:5, коли Павло мав чудову нагоду вирішити питання щодо суботи, чому він відмовився це зробити?

Відповідь: Тому що те, що Павло намагався донести, було важливішим за наше ставлення до суботи. Хоча Павло й дав непряму відповідь щодо їжі (Рим.14:14 , 17, 20), головна думка цього уривка полягає не в їжі чи суботі, а в наступному:

1. Покірні християни матимуть розбіжності в неістотних питаннях, і це нормально. Ми не повинні зневажати тих, хто має інші погляди. (Римлянам 14:1-4, 10-13)

2. Не дозволяйте, щоб те, що ви вважаєте добром, називали злом. (Римлянам 14:16-17)

3. Не будьте спокусою для інших. Навіть якщо ви знаєте, що це допустимо, для слабших братів, які не роблять цього з віри, це все одно може бути гріхом. (Римлянам 14:13-15, 20-21, 23)

Див. також обговорення 1 Коринтян 8:9-13 для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Рим. 14:15 саме «їжа» може зруйнувати брата-християнина?

Відповідь: Їжа фізично не шкодить братові у вірі, але Павло говорить про те, як сам акт споживання їжі може зруйнувати віру іншого християнина. Якщо один християнин вважає, що їсти щось — це неправильно, а інший спокушає його піти проти своєї совісті, то це може зашкодити вірі першого християнина.

Питання: Як, згідно з Рим. 14:16, нам не допустити, щоб те, що є добрим, називали злом?

Відповідь: Іноді вам може не хотітися робити певні речі в конкретний момент, щоб не образити когось. Наприклад, ви можете не хотіти їсти свинину в присутності деяких євреїв чи мусульман, бо це може їх образити. Можливо, ви ніколи не захочете класти Біблію на землю перед християнами з Близького Сходу, бо вони вважатимуть це неповагою до Біблії. Але виглядало б лицемірно не робити цих речей, коли вони поруч, а потім вони дізнаються, що ви робите їх, коли їх немає поруч. Це було б схоже на лицемірство Петра, описане в Посланні до галатів 2:11-18.

Найкращий спосіб впоратися з цим — поєднати бажання не ображати інших із словами з Послання до Римлян 14:16. Скажіть їм, що ці речі є прийнятними і що ви самі так чините, але що ви не робите цього в їхній присутності, як слуга, щоб не образити їх. Щодо другорядних доктринальних питань, можливо, ви вважаєте, що зараз не найкращий час і місце для обговорення чогось. Коротко скажіть їм, що ви вірите в істинність певного вчення і вважаєте, що вірити в нього добре, але вам не обов’язково вступати в дискусію з цього приводу саме тут і зараз.

Питання: Якими способами, згідно з Рим. 14:19, ми можемо активно працювати над зміцненням миру та злагоди в церкві?

Відповідь: Спочатку озирніться навколо і подивіться, де є потреба у більшій гармонії. Іноді це одна людина, з якою більшості інших важко ладнати. Інколи це дві групи, які не довіряють одна одній або не подобаються одна одній. Іноді це питання стосунків між сильнішими та слабшими братами. Павло звертається головним чином до сильніших братів із закликом бути чуйними до слабших.

Питання: У Рим. 14:20-21 один віруючий, що належить до руху C5 (вони іноді не хочуть, щоб їх називали християнами), навчав, що християни, навіть в Америці, не повинні їсти свинину, бо це ображає деяких мусульман, хоча самі вони їдять молюсків і верблюжатину, що суперечить дієті євреїв у Старому Завіті. Вживання яловичини ображає деяких індуїстів. Джайністи вчать, що не слід їсти після заходу сонця. Піфагорійці вчили, що люди не повинні їсти боби. Що б ви сказали на це?

Відповідь: Якби ви дотримувалися всіх звичаїв кожної окремої релігії, життя було б набагато складнішим; особливо якщо звичаї однієї релігії суперечать звичаям іншої. У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1) Як християни, ми маємо свободу їсти будь-яке м’ясо (або боби), яке забажаємо, коли забажаємо.

2) Ми не повинні залишати без уваги, коли люди кажуть, що неправильно їсти певні продукти або в певний час.

3) Однак, з поваги до совісті іншої людини, ми не повинні робити в її присутності те, що вона вважає образливим.

4) Проте, якщо нас запитають, ми не повинні брехати, а сказати, що ми це їмо.

Питання: Як у Рим. 15:1-3 християнин, який прагне догодити Богу та собі, не надто піклуючись про інших, відрізняється від того, хто живе, щоб спочатку догодити Богу, а потім — іншим?

Відповідь: Перший тип навіть не переймався б відповіддю на попереднє запитання. Іноді християни можуть мати менталітет «одинака», коли вони лише самі спілкуються з Богом, не дбаючи про інших. Християнин може віддаватися тому, що, як він знає, є для нього прийнятним, не усвідомлюючи й не переймаючись тим, що це може стати спокусою для когось іншого. Християнин першої категорії турбуватиметься про те, чи зростає він, чи отримує духовне живлення та виховання, чи допомагає йому церква і чи стає він дедалі більше подібним до Христа. Усе це добре. Але християнин другої категорії ще більше турбуватиметься про те, чи зростають інші навколо нього, чи отримують вони духовне живлення та виховання, як він може допомогти церкві і чи стають інші дедалі більше подібними до Христа.

Питання: У Рим. 15:2, чи повинні ми намагатися догоджати іншим, чи догоджати Богу і не бути тими, хто догоджає людям, як кажуть Еф. 6:6; Кол. 3:22; 1 Сол. 2:4 та Гал. 1:10?

Відповідь: Насамперед ми маємо догоджати Богові. Вірші, які показують, що ми маємо догоджати Богу (а не просто механічно виконувати Його волю), — це Євреїв 11:6; 13:21; 1 Солунян 2:4; 1 Івана 3:12; Ефесян 5:10; 6:6; Колосян 3:20; 3:22 та Еклезіаст 7:26.

Не догоджайте насамперед іншим: догоджати іншим не повинно бути нашою найвищою метою; нею має бути догоджати Богові. Ісус чітко сказав, що любити свого брата, як самого себе, є другою заповіддю, а не першою, у Марка 12:28-31; Матвія 22:37-40; Луки 10:27-28.

Бог наказує нам любити та догоджати іншим, але після Нього. Ми маємо насамперед догоджати Богу, і ми можемо догоджати Йому, дотримуючись Його заповідей, зокрема 1 Івана 5:2 та 2 Івана 5-6. Ісус сказав, що друга найважливіша заповідь — це любити інших так, як ми любимо себе. Звичайно, це включає й догоджання їм (за одним винятком, про який йдеться в наступному пункті). Тож якщо ми хочемо догоджати Богу, ми будемо любити інших і догоджати їм.

Радуйте інших для їхнього блага: у Римлянам 15:2 додається «для їхнього блага». Коли є речі, які могли б порадувати когось, але є гріховними або іншим чином шкідливими для них, не робіть цих речей. Насправді, іноді саме тому, що ми любимо людину, ми можемо і будемо робити речі, які, можливо, не будуть їй до вподоби. Звичайно, це суперечить ідеї просто радувати інших за будь-яку ціну, але це узгоджується з любов’ю до інших і догоджанням Богу.

Питання: Які є хороші способи, щоб ми могли більше догоджати іншим, як зазначено в Рим. 15:2?

Відповідь: Є низка речей, які слід робити, але є й низка речей, яких слід уникати.

Не робіть того, що змушує людей почуватися приниженими. Це означає не лише не принижувати інших, а й намагатися уникати дій, які, хоч і не мають на меті принизити інших, але мають побічний ефект, через який вони почуваються приниженими.

Не дивіться на інших зверхньо і не створюйте враження, що ви це робите. Показуйте, що ви поважаєте їх, цінуєте їх і вшановуєте їх. Ставтеся до інших як до важливіших за себе, як сказано у Філіп’ян 2:3.

Будьте слугами — насамперед Бога, а потім інших.

Проявляйте співчуття до іншої людини, намагайтеся зрозуміти, як виглядає життя її очима. Можливо, вам не вдасться це повністю, залежно від того, через що вона пройшла, але ви все одно можете спробувати.

Чи подобається вам перебувати поруч з іншою людиною, як згадує Павло в Посланні до Римлян 15:24, 32? Якщо так, то покажіть, що вам подобається перебувати поруч з нею.

Будьте слухняними: Бог дав нам чітку заповідь любити дітей Божих, як зазначено в 1 Івана 5:2 та 2 Івана 5-6.

Питання: У Рим. 15:4 Писання відкриває нам істину, але як саме Писання також дарує нам терпіння, втіху та надію?

Відповідь: Коли Божа істина перебуває в нас і перетворює наше життя, ми повинні ставати терплячішими, отримувати більше втіхи та мати більше надії, міруючи у пізнанні Бога.

Питання: Що в Рим. 15:7 означає приймати інших віруючих так, як Христос прийняв нас?

Відповідь: Ми не були (і досі не є) безгрішно досконалими. Ми, ймовірно, не вірили (і досі не віримо) на 100% правильно в кожне окреме вчення. І все ж Ісус, який прожив безгрішне життя і знає всі таємниці та мудрість, все одно прийняв нас як Свій народ. Наскільки ж більше ми повинні приймати інших віруючих, яких прийняв Христос, незважаючи на їхні недоліки. Уявіть собі таку думку: «Я знаю, що Бог прощає нас, але не знаю, як щодо інших віруючих, бо їхні стандарти вищі за Божі». Ми повинні бути терплячими до інших, вдячними за те, наскільки терплячим був Бог до нас.

Питання: Як, згідно з Рим. 15:14, ми можемо наставляти інших віруючих так, щоб вони з більшою ймовірністю прислухалися до нас і прийняли наші слова?

Відповідь: По-перше, те, чи приймає людина виправлення та докір, які вона має прийняти, є відповідальністю самої людини, яка отримує це застереження . Якщо хтось докоряє вам у невдалий спосіб, але його докір є слушним, ви все одно повинні дотримуватися його. Проте, як людина, що докоряє, ми можемо зробити дещо, щоб полегшити їм прийняття цього.

Не докоряйте їй так, ніби ви — вища людина, яка докоряє нижчій, а звертайтеся до неї як до одновірця. Обов’язково підкресліть, у чому полягала помилка, наскільки вона серйозна та наскільки нагально потрібно змінитися вже зараз. Наголосіть, що ви не ненавидите її, а й надалі любите, навіть після того, як вона вчинила так, але ненавидите те, що вона зробила.

Один із методів, який може спрацювати в деяких випадках, — це підхід «пророка Натана». Запитайте її, який найкращий спосіб, або як би вона вчинила в ситуації, аналогічній її власній. Ви можете запитати, що б вона сказала людині, щоб та прислухалася й змінилася. Потім поясніть, що у вас є друг у такій ситуації: саме вона. І, використовуючи інші слова, повторіть їй те саме. Ви можете прочитати, як Натан вчинив подібним чином із Давидом у 2 Самуїла 12:1-15.

Питання: У Рим. 15:18 йдеться про те, коли не слід розповідати про великі речі, які Бог звершив через вас?

Відповідь: Загалом, добре розповідати про те, що зробив Бог. Однак не слід робити це за обставин або у такий спосіб, що це виглядає як хвастощі чи привертає увагу до себе. Слід бути обережним, щоб навіть випадково не показати, ніби ви є ефективнішим/кориснішим/більш благословенним слугою Божим, ніж хтось інший.

Питання: Що мав на увазі Павло в Рим. 15:20, кажучи про те, щоб не будувати на чужому фундаменті, і чому було добре цього уникати?

В: З одного боку, ми повинні співпрацювати з іншими віруючими, доповнювати один одного та усвідомлювати, що ця справа належить Господу, а не нам. Але Павло мав на увазі, що ми не повинні конкурувати з іншими віруючими або намагатися переманити до себе людей, які переважно слухають іншого доброго віруючого. Павло розглядає це питання в 1 Коринтян 3:4-7. Віруючі грають різні ноти, коли грають у гармонії, але ми всі повинні грати одну й ту саму пісню.

Питання: У Рим. 15:23, після того як Бог привів вас у певне місце чи ситуацію, як ви розумієте, що настав час, коли у вас «більше немає місця в цих краях»?

Відповідь: Поля дозріли для жнив. Є багато хороших місць, куди можна піти, щоб робити учнів і проповідувати Слово, але з усіх цих хороших місць, де саме є найкраще місце, в якому Бог хоче, щоб ви перебували, і коли це змінюється?

Якщо ви не бачите врожаю відразу, то моліться до Бога. Можливо, настав час перейти в інше місце. А може, Бог хоче, щоб ви ще трохи затрималися там, сіючи насіння Слова, і врожай з’явиться тут пізніше.

Можливо, ви бачите гарний урожай, і там багато жниварів. Можливо, як і Павло, настав час рухатися далі до місць, де нікого немає, тепер, коли інші можуть перейняти це служіння.

Іноді доводиться чекати на засоби, щоб щось зробити. Можливо, одна з причин, чому Павло тут детально описав свої плани поїхати до Іспанії, полягала в тому, що він сподівався на фінансову підтримку від римської церкви для цієї подорожі.

Бог може посіяти у вашому серці бажання проповідувати Боже Слово саме в цьому місці саме зараз.

Нарешті, можливо, нові християни зростають, і ваша присутність там, з усім вашим досвідом, заважає їм вийти на перший план та взяти на себе відповідальність і набути досвіду в тих ролях, у яких їм потрібно зростати.

Зрештою, жорстких і чітких правил не існує, і вам потрібно молитися про Боже керівництво.

Питання: У Рим. 15:24, 28 згадується, чи подорожував Павло коли-небудь до Іспанії?

Відповідь: Павло написав Послання до Римлян дорогою до Єрусалима (Рим.15:25 ), тож якщо він і побував там, то це мало статися після написання Послання до Римлян. Ось докази того, що він там був.

а) Павло мав намір поїхати туди (Рим.15:24 , 28).

б) Євсевій припускає, що Павло побував там, у своїй «Церковній історії» 2:22:2-3.

в) У 1-му листі Климента (96–98 рр. н. е.) 5 (ANF, т. 1, с. 6, а також ANF, т. 9, с. 230–231) про Павла сказано: «Коли він досяг меж Заходу, він дав своє свідчення перед правителями і таким чином пішов із цього світу». Було б дивно, якби «межі Заходу» означали Рим, оскільки Климент писав саме з Риму.

г) Павло вчинив так, згідно з 1-м листом Климента, розд. 5, с. 6; Мураторіанським каноном, розд. 2, рядки 34–39, с. 603; та підробленими «Діяннями Петра» (IV століття?) розд. 1–3. Я б не надавав великої ваги «Діянням Петра», але схильний довіряти двом іншим джерелам.

Питання: Що в Рим. 15:29 означає «повнота благословення Євангелія Христа»?

Відповідь: Це може стосуватися як життя Павла, так і його слів. Він приходить до них із життям, щиро наповненим благословеннями Христа. Своїми словами він проповідуватиме й навчатиме всього Євангелія, а не лише його частини.

Питання: Які чотири молитовні прохання Павла містяться в Рим. 15:30–32 і чому вони важливі?

Відповідь: Чи схожі вони на ваші молитовні прохання? Павло конкретно просить про молитву

1) Щоб його врятували від невіруючих у Юдеї. На це не було дано позитивної відповіді.

2) Щоб його служіння святим у Єрусалимі було прийнятним. Павло молиться, щоб він міг задовольнити їхні потреби, як він каже в Рим. 1:10-11.

3) Щоб Павло прийшов до них з радістю за Божою волею. Це більше, ніж просто те, що Павло говорить правильні слова. Це означає, що вся його особистість має бути носієм Євангелія.

4) Щоб Павло та вони разом отримали підбадьорення. Очевидно, для Павла було важливо, щоб віруючі мали підбадьорені душі. У Римлянам 15:33 Павло молиться, щоб Бог миру був з ними.

Питання: Як ви гадаєте, чому в Рим. 15:30-32 Павло не просив про інші речі, такі як особиста безпека чи комфорт?

Відповідь: Ранні християни не молилися про фізичну безпеку та комфорт у Діях 4:25-31, і потрясіння, що сталося після цього, свідчило про те, що Бог був дуже задоволений їхньою молитвою.

Очевидно, Павло вважав, що його фізична безпека та комфорт не були настільки важливими, як ті речі. Павло знав, що Бог подбає про нього і що він не помре, доки Бог не дозволить цього. Павло не зосереджувався на цьому; він зосереджувався на сміливому проповідуванні Євангелія.

У Рим. 15:31 Павло дійсно молився про те, щоб його врятували від невіруючих.

Питання: Як, згідно з Рим. 15:32, ми можемо краще «підбадьорювати» інших?

Відповідь: Будьте слугою. Спочатку огляньте своє серце. Зважте, що одна з причин, чому Бог тримає вас на цій землі, — це те, щоб ви були християнським «хлопчиком» чи «дівчинкою», які приносять воду, надаючи деяке підбадьорення важливим святим, які виконують Його роботу. У Філіп’ян 2:3 сказано: «Вважайте інших важливішими за себе». Співчувайте іншим; поставте себе на їхнє місце, так би мовити.

Але будьте обережні, щоб ваше «підбадьорення» насправді не було прихованою формою зневіри. Наприклад, коли ви кажете комусь: «Ти так добре тримаєшся, хоча будь-яка нормальна людина бачила б багато чого, на що мала б повне право скаржитися», — чи справді ви підбадьорили цю людину, чи, навпаки, зневірили її?

Підбадьорюйте їх йти вперед, залишатися непохитними та покладатися на Господа. Не варто просто «скаржитися за них» і називати це підбадьоренням.

Питання: Чому в Рим. 15:33 Господь названий Богом миру, якщо в Вих. 15:3 сказано, що Бог є воїном?

Відповідь: Біблія ніде не говорить, що Бог є лише миротворцем або що Бог є сам мир. Натомість Біблія згадує, що Бог має гнів, а також є Богом миру. Так само, як воїн може наказувати й захищати мир інших, так і Бог може наказувати мир.

Питання: Чи вказує цей довгий перелік людей у місті, яке Павло не відвідував (Рим. 16), на те, що цей лист насправді не був написаний до римлян («Посібник Азімова з Біблії», с. 1097), або на те, що Рим. 16 насправді не є частиною Послання до римлян («Посібник Азімова з Біблії», с. 1093)?

Відповідь: Ні. З понад 28 осіб, згаданих Павлом, одна була з Азії, троє — родичі Павла, а деякі — співробітники, яких Павло знав із Коринфа та інших місць. Крім того, ніщо не вказує на те, що Павло особисто зустрічався з кожним із цих людей; про деяких, можливо, Павло чув з чуток і хотів їх похвалити. У «Євангельському коментарі до Біблії» (с. 955) та «Біблійному коментарі експозитора», т. 10, с. 162, додається, що в торговому світі Римської імперії люди часто подорожували, і це не було чимось незвичайним.

Питання: Що цікавого можна сказати про Фойбу в Рим. 16:1–2?

Відповідь: Або Павло послав її як свою посланницю, або ж він знав, що вона подорожувала з метою служіння.

Однак ми не знаємо, чи Павло безпосередньо відправив її до Риму, чи, що більш імовірно, просто доручив їй передати лист, оскільки вона й так збиралася до Риму. Грецьке слово «слуга» (diakonon), що вживається тут, є тим самим словом, яке використовується для позначення дияконів у Посланні до філіп’ян 1:1 та 1 Тимофія 3:8, 10, 12. Воно також вживається в Посланні до римлян 15:8 та 1 Посланні до коринтян 3:5.

Ім’я «Феба» походить від грецького слова, що означає «яскрава», і є прізвиськом бога Аполлона. Це було язичницьке ім’я, але християнам дозволялося зберігати язичницькі імена.

Питання: Чому, згідно з Рим. 16:5, християни збиралися в їхньому домі?

Відповідь: У той час усі церкви збиралися в будинках. Коли почалися гоніння, вони перейшли до катакомб та таємних місць. Церковні будівлі з’явилися лише наприкінці II століття. Акіла та Прискилла, які обоє були виробниками наметів, мабуть, могли дозволити собі будинок у Римі, достатньо великий, щоб у ньому могла збиратися група віруючих. Коли вони мешкали в Коринті, у їхньому будинку також була церква.

Питання: Чи були Андронік і Юнія апостолами, оскільки вони були відомі серед апостолів (Рим. 16:7)?

Відповідь: Ні. Це означає, що Андронік та Юнія особливо привертали увагу апостолів. До речі, церковні автори аж до 325 року н. е. взагалі ніколи не згадували про них. Існує певна неоднозначність щодо статі Юнії. Однак у «Євангельському коментарі до Біблії» (с. 956) зазначено, що докази свідчать на користь того, що Юнія була жінкою; якби Юнія була чоловіком, це було б єдиним випадком у всій грецькій літературі, де це ім’я вживалося для чоловіка.

Питання: Чому в Рим. 16:10 вітають «домогосподарства»?

Відповідь: Грецький текст тут означає «належать до», тож, ймовірно, це не стосувалося насамперед дружини та дітей. Заможне домогосподарство мало б багато рабів, і тут малися на увазі саме раби.

Питання: Що цікавого у іменах Трифена, Трифоса та Урбанус у Рим. 16:9, 12?

Відповідь: Імена цих жінок означають «витончена» та «розкішна», що не особливо характерно для працьовитих жінок. Можливо, вони належали до аристократії, а не до нижчих верств суспільства чи рабів. Але Павло каже, що, незважаючи на їхні імена, вони були працьовитими жінками. Так само Урбанус — це чоловіче ім’я, що означає «вишуканий» або «елегантний», і, мабуть, було приємно, коли тебе обслуговував працівник, ім’я якого означало «елегантний». З іншого боку, Гермас, Гермес та Ампліат — це були поширені імена рабів. У церкві є «високородні» заможні люди, а також бідніші люди й навіть раби, які всі працюють разом у єдності як рівні, єдині в Господі.

Питання: Чи є цей Руф із Рим. 16:13 тим самим Руфом із Марка 15:21, який був сином Симона з Кірени, що ніс хрест Ісуса?

Відповідь: Можливо, але не обов’язково. Руфус, що означає «рудий», було поширеним ім’ям.

Питання: Як у Рим. 16:25 та 1 Пет. 1:10–12 Ісус Христос залишався таємницею аж до Свого приходу, якщо так багато пророцтв Старого Завіту стосуються Месії?

Відповідь: Так само, як людина може згадати таємницю як загадку, не пояснюючи її, Старий Завіт часто згадує таємницю пророцтва про прихід Месії, не пояснюючи втілення Ісуса.

Питання: Чому в Рим. 16:17-18 Павло стільки разів застерігає людей щодо фальшивих або безбожних вчителів?

Відповідь: Можливо, це поєднання того, що він бачив у людях, їхньої вразливості та пророцтва з Дії 20:29-31. Павло також пророкував про це в 1 Тимофія 4:1-3 та 2 Тимофія 4:3-4. Слово «перешкода» (skandala) тут означає не великі камені, а скоріше пастки чи тенета. Люди, яких вводять в оману, по-грецьки називаються «акакон» (akakon), що означає «непідозрювані» або «невинні». Слово «невинний» стосовно зла є спорідненим словом — «акеріос» (akeraios) грецької мови, яке може означати «непослаблений» або «незмішаний».

Однак обґрунтована турбота Павла про те, щоб церква захищалася від лжевчителів, з часом не зменшилася. Хоча дехто зневажливо називає віруючих, які охороняють стадо, «мисливцями за єресями», захист стада від духовних вовків є важливим.

Питання: Як у Рим. 16:17-18 люди, що сіють розбрат, служать своєму «череву», тобто своїм бажанням?

Відповідь: Люди часто сіють розбрат заради власних цілей, хоча це не обов’язково мудрі чи розумні цілі.

Це може стосуватися їх самих: вони можуть сіяти розбрат або викликати невдоволення, бо це дає їм відчуття власної важливості та підживлює їхню гордість. Вони можуть відчувати, що роблять свій внесок, виступаючи в ролі сторожового пса або не даючи комусь легко уникнути відповідальності за щось. У дивному сенсі вони можуть бути примхливими, а потім відчувати, що великодушно роблять внесок, коли нарешті поступаються й дозволяють це.

Це може бути пов’язано з грошима: вони можуть отримати більше продажів або можливостей, якщо принизять когось іншого. Або вони вважають, що їхній начальник буде задоволеніший ними, якщо вони «маніпулюватимуть» людиною, намагаючись виставити її в поганому світлі.

Це може стосуватися іншої людини: вони сіють розбрат, намагаючись принизити когось іншого, навіть якщо це трохи знижує їхній авторитет в очах інших. Дехто виступав проти Павла саме з цієї причини (Филип’ян 1:15-16).

Причиною може бути якась справа: якщо вони погодяться і підуть на поступки, це може обернутися для них фінансовими втратами.

Це може стосуватися їхньої аудиторії: вони вважають, що це робить їх кращими в очах інших, і іноді це справді так. Вони можуть думати, що це робить їх сильними, розумними або хорошими керівниками чи лідерами. Підсумовуючи, вони вважають, що можуть підвищити свою повагу в очах інших, показуючи себе силою, з якою слід рахуватися.

Питання: Які археологічні свідчення існують щодо Ераста в Рим. 16:23?

Відповідь: У Посланні до Римлян 16:23 Павло вітає Ераста, міського скарбника міста, з якого Павло писав (Коринф). Це може бути той самий Ераст, що згадується у 2 Тимофія 4:20 та Діяннях 19:22.

У 1929 році під час розкопок у Коринті на повторно використаній бруківці було знайдено такий напис: «Ераст, управитель громадських будівель, поклав цю бруківку за власний кошт».

Питання: Коли була написана Послання до Римлян?

Відповідь: Ймовірно, взимку 56/57 р. н. е.

Питання: Звідки ми знаємо, що Послання до римлян справді було написане Павлом?

Відповідь: З кількох причин:

Про це свідчить сама Послання до римлян, і рання церква ніколи не ставила це під сумнів.

У Мураторіанському каноні (170–210 рр. н. е.), розд. 3 (ANF, т. 5), с. 603, згадується, що Павло у своїх посланнях писав до семи церков: до коринтян (2 листи), ефесян, філіп’ян, колосян, галатів, фессалонікійців (2 листи) та римлян. Павло написав також Послання до Філемона, до Тита та два листи до Тимофія.

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) цитує Римлян 1:1–4 як слова Павла, адресовані римлянам. Іриней, «Проти єресей», книга 3, розділ 16.3, с. 441. Також Римлян 8:36 як слова Павла у його листі до римлян у праці Іринея «Проти єресей», книга 2, розділ 22.2, с. 390

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) пише: «Тому, коли Павло описує людську неміч, він каже: „Бо я знаю, що в моїй плоті не мешкає нічого доброго“, показуючи, що „добре“ нашого спасіння походить не від нас, а від Бога. І знову: „Я, нещасний чоловік! Хто визволить мене від цього тіла смерті?“ [Римлянам 7:24] Потім він представляє Спасителя, [кажучи:] «Благодать Ісуса Христа, Господа нашого»». Іриней, «Проти єресей», книга 3, розд. 20.3, с. 450

Тертуліан (207/208 р. н. е.) згадує Павла як автора Послань до галатів, коринтян, філіп’ян, фессалонікійців, ефесян та римлян у праці «П’ять книг проти Маркіона», книга 4, розділ 5, стор. 350.

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) «Але як же Павло, … Як також у його Посланні до римлян: „І не тільки це, але ми хвалимося й у скорботах, знаючи, що скорбота породжує терпеливість, а терпеливість — досвід, а досвід — надію; а надія не соромить“. [Рим. 5:3–5а] І знову: «А якщо діти, то й спадкоємці, справді спадкоємці Божі й співспадкоємці Христа, якщо тільки ми страждаємо з Ним, щоб і прославитися разом з Ним. Бо я вважаю, що страждання цього часу не варті порівняння з славою, яка має відкритися в нас». І тому він далі каже: «Хто відлучить нас від Божої любові? Чи скорбота, чи утиск, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? (Як написано: «Заради Тебе нас вбивають цілий день; нас вважають за овець на забій»). Ні, у всьому цьому ми більше ніж переможці через Того, хто нас полюбив. Бо ми переконані, що ні смерть, ні життя, ні сила, ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше створіння не зможе відлучити нас від Божої любові, яка є в Христі Ісусі, нашому Господі» [Римлянам 8:17–39]. Скорпіаче, розд. 13, с. 646

Іпполіт (222–235/6 рр. н. е.) цитує Римлян 1:17 як слова Павла у «Трактаті про Христа та Антихриста», розд. 64, с. 218. Див. також «Проти єресі Ноета», розд. 4, с. 225

Оріген (225–253/254 рр. н. е.) «Але Павло, як любитель істини, каже про деяких мудреців серед греків, коли їхні твердження є правдивими, що „хоча вони знали Бога, вони не прославляли Його як Бога, ані не дякували Йому“. І він свідчить, що вони знали Бога, і каже також, що це сталося з ними не без Божого дозволу, такими словами: „Бо Бог показав їм це“; на мою думку, він непрямо натякає на тих, хто піднімається від чуттєвого до розумового, коли додає: „Бо невидиме Боже від створення світу ясно бачиться, розуміється через створене, а саме Його вічна сила та Божественність; тож вони не мають виправдання: бо, пізнавши Бога, вони не прославили Його як Бога, ані не подякували Йому“.» [Римлянам 1:19–21а] Оріген, «Проти Цельса», книга 3, розд. 47, с. 483

Новатіан (250–257 рр. н. е.) згадує Римлян 1:20 як слова апостола Павла. «Трактат про Трійцю», розд. 3, с. 614

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) згадує «Послання Павла до римлян» у «Трактатах Кіпріана — Свідченнях», розд. 45, с. 546.

На Сьомому Карфагенському соборі (258 р. н. е.) (частково) Павло з Обби цитує половину двох віршів, Римлянам 3:3б–4а, як слова апостола, на с. 570

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) цитує Римлянам 7:12 як слова Павла у «Діалозі про істинну віру», друга частина, розд. 20, с. 105. Див. також там само, перша частина, розд. 21, с. 64

Вікторін з Петау (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.) згадує Старий і Новий Завіти у своєму «Коментарі до Апокаліпсису блаженного Івана», с. 345. Він перелічив листи Павла: до Римлян, до Коринтян, до Галатів, Ефесянам, Солунянам, Філіп’янам, Колосянам, Тимофію» та цитує 1 Тимофія 3:15 у розд. 16, с. 345. Далі він цитує 1 Коринтян 15:53 на с. 346

Методій (270–311/312 рр. н. е.) цитує Римлянам 8:19–21 як «Павло ясно свідчить». «Роздуми про Воскресіння», частина 1, розд. 8, с. 365

Питання: Як ми можемо знати, що сьогоднішній текст Послання до Римлян є достовірним збереженням того, що було написано спочатку?

Відповідь: У загальному плані, до 325 р. н. е. біблійні рукописи та ранні християнські автори цитують 84,5 % Послання до Римлян. Це всі, крім 65,6 віршів із 433. Див. https://www.biblequery.org/Bible/BibleCanon/EarlyChristianNTQuotes.xlsx для отримання додаткової інформації. Якщо розібратися детальніше, можна виділити три взаємодоповнювальні відповіді.

1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10–11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6–8; 1 Петра 1:24–25 та Матвія 24:35.

2. Свідчення ранньої церкви. Автори ранньої церкви аж до Першого Нікейського собору (325 р. н. е.) цитували Послання до Римлян приблизно 497 разів, не враховуючи натяків. Ці 21 автор цитували 57 % Послання до Римлян, враховуючи часткові вірші як частки. Це 246,0 із загальної кількості 433 віршів. Див. https://www.biblequery.org/Bible/BibleCanon/EarlyChristianNTQuotes.xlsx для отримання всіх деталей.

Ось автори до Нікейського собору, які посилалися на вірші з Послання до Римлян, а потім — автори, що писали після нього.

Климент Римський (96–98 рр. н. е.) цитує Послання до Римлян 1:32 і далі (9 із 23 слів) у «1-му листі Климента», розд. 34, т. 1, с. 14; т. 9, с. 239

Полікарп (бл. 150 р. н. е.) — Послання Полікарпа до філіппійців, розд. 6, с. 34, цитата з Послання до філіппійців 14:10b, 12 (1 ½ цитати)

(У «Отцях до Нікейського собору», т. 1, с. 591, у додатку наведено чотири посилання у творах Юстина Мученика, але, на мою думку, вони недостатньо чіткі, щоб вважати їх посиланнями.)

Теофіл Антіохійський (писав у 168–181/188 рр. н. е.) цитує Римлянам 2:7 та 2:8,9 у творі «Теофіл до Автоліка», книга 1, розд. 14, с. 93. Він цитує частину Римлян 13:7,8 у праці «Теофіл до Автоліка», книга 3, розділ 14, стор. 115. Це єдині місця, де він посилається на Послання до Римлян.

Християни Відня та Лугдунума (177 р. н. е.) (ANF, т. 8, с. 778) цитують 15 із 17 слів з Послання до Римлян 8:18

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) цитує Римлян 1:1–4 як текст, написаний Павлом до римлян. Іриней, «Проти єресей», книга 3, розд. 16.3, с. 441. Він також посилається на Римлян8:36 як на текст Павла у його листі до римлян у праці Іринея «Проти єресей», книга 2, розд. 22.2, с. 390

«Страсті сцилітських мучеників» (180–202 рр. н. е.), с. 285 (уривок, Павло): «Що лежить у твоїй скрині? — запитав Сператус. — Книги та послання Павла, праведника».

Мураторіанський канон (170–210 рр. н. е.), ANF, т. 5, с. 603, згадує, що Павло у своїх посланнях писав до семи церков: до коринтян (2 листи), ефесян, філіп’ян, колосян, галатів, фессалонікійців (2 листи) та римлян. Павло написав Послання до Філемона, до Тита та два листи до Тимофія.

Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.) цитує Рим. 16:19 з Послання до римлян. «Наставник», книга 1, розд. 5, с. 214

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) зазначає: «Апостол наставляє римлян» і цитує Рим. 13:1 у праці «Про Скорпіака», розд. 14, с. 647.

Іполит (222–235/6 р. н. е.) цитує Римлянам 1:17 як слова Павла у «Трактаті про Христа та Антихриста», розд. 64, с. 218

Коммодіан (бл. 240 р. н. е.) (частково) згадує про Соломона та апостола Павла. «Настанови Коммодіана», розд. 31, с. 209

Теодот, ймовірно монтаніст (бл. 240 р. н. е.), цитує одну четверту частину Римлян 8:15, яка також є однією четвертою частиною Галатів 4:6, у своєму листі, розд. 19, с. 45

Оріген (225–253/254 р. н. е.) цитує Римлянам 9:16 як «у Павла» [як у латинській, так і в грецькій версіях]. Оріген, «Проти Цельса», книга 3, розд. 1, с. 307

Новатіан (257 р. н. е.) посилається на Римлянам 1:20 як на слова апостола Павла. «Трактат про Трійцю», розд. 3, с. 614

У «Трактаті проти Новатіана» (254–256 рр. н. е.), розд. 12, с. 661, цитується Римлянам 14:4 як слова апостола. У розд. 16, с. 662, наводяться уривки з Римлянам 2:11.

Кіпріан (бл. 246–258 р. н. е.) цитує «Послання Павла до римлян», зокрема, у «Трактаті 12», третій книзі, розділі 17, та в інших місцях.

Мойсей та ін. у творі, присвяченому Кипріану (250–251 рр. н. е.), цитують Римлян 8:35 як слова апостола. Листи Кипріана, лист 25, розд. 4, с. 303

На Сьомому Карфагенському соборі (258 р. н. е.) на стор. 570 Павло з Обби цитує половину двох віршів: Римлянам 3:3 (повна цитата); 3:4а (цитується 11 із 26 слів), як слова апостола.

Діонісій Олександрійський (бл. 246–265 рр. н. е.) посилається на 1/3 Римлян 14:23 як на слова апостола. Послання до єпископа Васіліда, канон 4, с. 96.

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) посилається на Римлян 2:16. Він також цитує Римлян 6:13 як слова апостола, а Римлян 7:12 — як слова Павла

Вікторінус, єпископ Петау в Австрії (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.) Згадує Старий і Новий Завіти у своєму «Коментарі до Апокаліпсису блаженного Івана», с. 345. Він перелічив листи Павла: до Римлян, до Коринтян, до Галатів, до Ефесян, до Солунян, до Філіп’ян, до Колосян, до Тимофія, і цитує 1 Тимофія 3:15 у розд. 16, с. 345. Далі він цитує 1 Коринтян 15:53 на с. 346

Петро Олександрійський (306, 285–311 рр.) — Римлянам 10:8–10. «Канонічні послання», канон 5, с. 271. Він цитує половину Римлянам 2:11 у «Канонічних посланнях», канон 7, с. 272.

Методій (270–311/312 рр. н. е.) цитує Римлянам 8:19–21 як «Павло чітко свідчить». «Роздуми про воскресіння», частина 1, розділ 8, с. 365

Атанасій Олександрійський (бл. 318 р. н. е.) цитує Римлян 1:26 і далі (цитується 13 із 22 слів); 1:27а (цитується 24 із 35 слів): «як сказав Павло, святий служитель Христа». «Проти язичників», розд. 26, с. 17

Лактанцій (бл. 303–бл. 325 р. н. е.) натякає на Римлян 1:22 у праці «Божественні інститути», книга 2, розд. 3, с. 44. Він натякає на Римлян 1:21–23 у праці «Божественні інститути», книга 4, розд. 1, с. 101

Олександр Олександрійський (313–326 рр. н. е.) цитує Римлян 8:32 як слова святого Павла. «Листи про аріанську єресь», Лист 1, розд. 8, с. 294

Євсевій Кесарійський (318–339/340)

Від Нікеї до Ефесу (325–431 рр. н. е.)

Афрахат/Афраат (337–345 рр. н. е.) називає Послання до римлян Святим Письмом. Вибрані докази

Гегемоній (IV ст.), цитуючи Архелая (262–278 рр. н. е.), наводить Послання до Римлян 5:14 як Святе Письмо у суперечці з Манесом. «Суперечка з Манесом», розд. 29, с. 202

Філон з Карпасії (IV ст.) посилається на Послання до Римлян 10:15

Серапіон (після 362 р. н. е.)

Відповідь Марія аріанину Кандиду (359–362 рр. н. е.)

Вікторін Римський (після 363 р. н. е.)

Атанасій Олександрійський (367 р. н. е.) перелічує книги Нового Завіту у «Святковому листі» № 39, с. 552

Гіларій з Пуатьє (355–367/368 р. н. е.) цитує Послання до Римлян 1:2–4 як написане Павлом. У праці «Про Трійцю», книга 7, розділ 25, с. 129

Іларій Пуатьєський (355–367/368 р. н. е.) цитує Римлянам 6:10–11: «Знову до римлян він [благословенний апостол] пише». У праці «Про Трійцю», книга 9, розділ 13, с. 159

«Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття) згадує Послання Павла до римлян як частину Нового Завіту. У ньому наводиться весь текст Послання до римлян 1:1.

«Челтнемський канон» (= «Каталог Моммзена») (бл. 360–370 рр. н. е.)

Тит з Бостри (до 378 р. н. е.)

Ефраїм Сирійський (350–378 рр. н. е.)

Василій Каппадокійський (357–378/379 рр. н. е.) цитує Римлян 11:36 як твір Павла. Про Духа, розд. 5, с. 5

Лаодикійський собор (у Фрігії) (343–381 рр. н. е.) у каноні 60, с. 159, наводить перелік книг Старого та Нового Завітів. Канон 59, с. 158, зазначає, що в церкві можна читати лише канонічні книги Старого та Нового Завітів.

Амброзіастер (після 384 р. н. е.)

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) згадує Рим. 8:14 як написаний Павлом до римлян; лекція 14.29, с. 102

Аполлінарій Лаодікійський (бл. 390 р. н. е.)

Амброзій Міланський (370–390 рр. н. е.) цитує Рим. 1:24–25 як слова «Павла, який, сповнений Духа Божого». «Про християнську віру», книга 1, розд. 16.101, с. 218.

Амвросій Міланський (370–390 рр. н. е.) цитує Римлян 8:32 як Святе Письмо. «Про християнську віру», книга 1, розд. 17.109, с. 219.

Григорій Назіанзен (330–391 рр. н. е.)

Паціан Барселонський (342–379/392 рр. н. е.) цитує Римлян 2:4–5 як слова апостола Павла. «Про каянників», розд. 11.2, с. 84

Григорій Ельвірський (після 392 р. н. е.) посилається на Римлянам 7:22 та інші уривки

Амфілохій (-394/397 р. н. е.) у творі «Ямби до Селевка»

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) стверджує, що Римлянам 1:1 належить Павлу у праці «Проти Єномія», книга 2, розд. 4, с. 105, а також Послання до Римлян у «Проти Єномія», книга 2, розд. 9, с. 117

Дідім Сліпий (398 р. н. е.)

Діодор (398 р. н. е.)

Розкольник Люцифер із Кальярі, Сардинія (361–бл. 399 р. н. е.)

Сирійська «Книга ступенів» (Liber Graduum) (350–400 рр. н. е.)

Сирійський каталог святої Катерини (бл. 400 р. н. е.)

Макарій/Симеон (IV/V століття)

Астерій з Емеси (бл. 400 р. н. е.)

Макарій/Симеон (IV/V століття)

Максимін з Турина (IV–V ст.)

Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.)

Папа Іннокентій I Римський (бл. 405 р. н. е.)

Руфін (374–406 рр. н. е.)

Гаудентій (після 406 р. н. е.) посилається на Послання до Римлян8:35 та інші вірші

Хроматій (помер у 407 р. н. е.)

Іоанн Златоуст (392–407 рр. н. е.) записав 32 проповіді на Послання до римлян.

Северіан (після 408 р. н. е.)

Нікета з Ремезіана (361–бл. 415 р. н. е.)

Руфін (374–406 рр. н. е.), перекладаючи Орігена (225–253/254 рр. н. е.), цитує уривки з Послання до Римлян 1:1–4 у «Посланні Павла до Римлян». «De Principiis», книга 2, розд. 4.2, с. 276

Оросій/Хосій з Браги (414–418 рр. н. е.)

Карфагенський собор (393–419 рр. н. е.)

Єронім (374–420 рр. н. е.) цитує Римлян 7:6 як «каже апостол». «Листи Єроніма», лист 69, розд. 7, с. 146

Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) згадує, що апостол написав Послання до Римлян у праці «Про місто Боже», книга 20, розділ 1, стор. 421

Напівпелагіанець Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.) цитує Римлянам14:10 , 11 як «апостол… у листі до римлян» у «Семи книгах Іоанна Кассіана», книга 3, розділ 7, стор. 566

Ніл (бл. 430 р. н. е.) посилається на Послання до римлян 7:12.

Марк Еремітський (після 430 р. н. е.)

Ефеський собор (червень–вересень 431 р. н. е.) натякає на Послання до римлян.

Свідчення про єретиків та фальшиві книги

Маркіон (бл. 160 р. н. е.) згадує Послання до Римлян як твір Павла, згідно з Адамантієм та Тертуліаном.

Татіан (бл. 172 р. н. е.) згадує Послання до Римлян 1:20 у «Зверненні Татіана до греків», розд. 4, с. 66.

Єретик Манес (262–278 р. н. е.) визнає за Святе Письмо твір Архелая, в якому цитується Послання до Римлян 5:14. «Суперечка з Манесом», розд. 29, с. 202

Маніхейський єретик Фаустін з Мілевіса/Мілевума (після 383 р. н. е.)

Єретик Присцилліан (бл. 385 р. н. е.) посилається на Послання до Римлян 8:11

Донатистський єретик Тиконій (після 390 р. н. е.)

Крайній аріанин Евномій з Кізіка (бл. 360–383/394 р. н. е.)

Єретик Пелагій (416–418 рр. н. е.)

Пелагіанський єретик Теодор з Мопсуестії (392–423/429 р. н. е.)

Пелагіанський єретик Юліан з Екланума (бл. 454 р. н. е.)

Усі ці тексти збереглися до наших днів.

3. Найдавніші рукописи Послання до Римлян, які ми маємо, свідчать про незначні рукописні відмінності, але не містять жодних теологічно значущих помилок. У 7 рукописах Послання до Римлян, що датуються до Першого Нікейського собору (325 р. н. е.), наведено 63,5 % тексту Послання. Це 275 цитованих віршів із загальної кількості 433 віршів. Див. https://www.biblequery.org/Bible/BibleCanon/EarlyChristianNTQuotes.xlsx для отримання всіх деталей.

Стор. 27: Послання до Римлян 8:12–22, 24–27;8:33 – 9:3; 9:5–9 (III століття). У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на стор. 109 наведено зображення частини сторінки № 27.

III століття — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

p40 Рим. 1:24-27; 1:31-2:3; 3:21-4:8; (2 з 19 літер у 6:2; 7 з 62 літер у 6:3) 6:4-5; (7 з 56 літер у 6:15); 6:16; 9:17,27 (3 століття) Олександрійський текст.

III століття — 1968 рік — У «Тексті Нового Завіту» не згадуються вірші 6:2–3, 15

p46 Честер Бітті II, 100–150 рр. н. е. Римлянам 5:17–6:3; 6:5–14; 8:15–25, 27–35; 8:37–9:32; 10:1–11:22; 11:24–33; 11:35–15:9; 15:11–16:27 , а також інші уривки з листів Павла та Послання до Євреїв. (233 вірші з Послання до Римлян) У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на стор. 192 наведено фотографію частини рукопису p46. Також на стор. 197–198 зазначено, що якість та стихометричні позначки свідчать про те, що цей текст написав професійний переписувач.

Перша половина III століття — 1936 рік — Фредерік Г. Кеньон згідно з виданням «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту».

2 століття, 200 р. н. е. — 1935 р. — Ульріх Вілкен, згідно з працею «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту».

200 р. н. е. — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

81–96 рр. н. е. — 1988 р. — Янг Кю Кім за даними «Повного тексту найдавніших рукописів Нового Завіту».

Приблизно 200 р. н. е. — 1975 р. — Аланд та ін., третє видання.

Приблизно 200 р. н. е. — 1998 р. — Аланд та ін., четверте перероблене видання.

Від початку до середини II століття н. е. — 1999 р. — «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту». Це частково ґрунтується на тому, що почерк дуже схожий на папірус Оксиринх 8 (кінець I або початок II століття) та папірус Оксиринх 2337 (кінець I століття).

Колекція Гріна (початок III століття) Римлянам 9:18–21, частина Римлянам 10

с. 113 (=Папірус Оксиринх 4498) Римлянам2:12 –13,20 (III століття)

Унціаль 0220 (бл. 300 р. н. е.) Римлянам4:23 –5:3; 5:8–13 (бл. 300 р. н. е.) У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» (The Complete Text of the Earliest New Testament Manuscripts), на сторінці 646 зазначено, що цей рукопис збігається з Ватиканським у всьому, крім Римлян 5:1. Також там зазначено, що хоча Римлян 5:8-13 там теж є, але цей фрагмент занадто пошкоджений для реконструкції.

Після Першого Нікейського собору (325 р. н. е.)

Ватиканський [B] 325–350 рр. н. е.

Синайський [Si] 340–350 рр. н. е.

С. 10 (= Папірус Оксиринхський 209) Римлянам 1:1–7 (IV століття). Олександрійський текст

IV століття — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

Старосирійська (бл. 400 р. н. е.)

Бохайрський коптський [Boh] III/IV століття

Файюмський коптський [Fay] III/IV століття

Сахідський коптський [Sah] III/IV століття

Сирійська Пешитта (443–)

Ефраїмський рескриптус (444 р. н. е.)

Олександрійська [A] бл. 450 р. н. е.

Готична [Goth] 493–555 рр. н. е.

«Ефраемі Рескриптус» [C] V століття

Вірменська [Arm] з V століття

Кларомонтанус [D] V–VI ст.

Ефіопська [Eth] від бл. 500 р. н. е.

с. 26 Римлянам 1:1–16, бл. 600 р. н. е. Збігається з Синайським та Олександрійським рукописами

бл. 600 р. н. е. – 1968 р. – «Текст Нового Завіту».

с. 61 Римлянам 16:23, 25–27; 1 Коринтянам 1:1–2, 4–6; 5:1–3, 5–6, 9–13; Филип’ян 3:5-9, 12-16; Колосян 1:3-7, 9-13; 1 Солунян 1:2-3; Тита 3:1-5, 8-11, 14-15; Филимона 4-7. бл. 700 р. н. е.

бл. 700 р. н. е. — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

Близько 700 р. н. е. — 1975 р. — Аланд та ін., третє видання, та 1998 р. — Аланд та ін., четверте перероблене видання

с. 94 Римлянам 6:10-13, 19-22 (V/VI століття)

С. 31, Римлянам 12:3-8, VII століття. Збігається з Синайським рукописом

VII століття — 1968 — «Текст Нового Завіту».

Див. www.BibleQuery.org/Romans Manuscripts.html, щоб дізнатися більше про ранні рукописи Послання до римлян.