< Запитання щодо Біблії з Послання до Тита

Питання: Який зміст 1 Тит. 1:1?

Відповідь: Ось один із варіантів структури.

1:1-4 Привітання

1:5-16 Призначення пресвітерів для боротьби з лжевчителями

. 1:5-9 Призначення пресвітерів, вимоги до них та обов’язки

. 1:10–16 Захист від лжевчителів

2:1-15 Як і чому ми поводимося

. 2:1-10 Настанови для різних етапів життя

. 2:11–15 Наша поведінка має ґрунтуватися на Божій благодаті, даній нам

3:1–11 Зосередьтеся на послуху, а не на суперечках

. 3:1-8 Нагадування про послух і готовність

. 3:9-11 Уникайте безглуздих розколів

3:12–15 Особисті настанови

Питання: Що цікавого є в описі Павла самого себе у Тит. 1:1?

Відповідь: З усього, що Павло міг би сказати Титові, він тут наголосив лише на двох речах.

Павло був рабом, слугою, підпорядкованим владі. Павло завжди вживає термін «слуга Ісуса Христа», за винятком цього місця, де Павло каже: «слуга Божий».

Павло був апостолом, посланцем, який мав владу.

Це доречно, оскільки багато питань, які Павло хотів, щоб Тит вирішив на Криті, стосувалися влади.

Питання: У Тит. 1:2, Тит. 3:7 та 1 Тим. 6:16: чи мають християни вічне життя вже зараз, чи це лише надія на вічне життя після смерті?

Відповідь: І те, і інше — це приклад парадоксу «вже / ще не». Ми маємо певну обітницю та безперервне існування відтепер і до вічності. Однак нам доведеться пройти через деякі випробування, такі як смерть та суд перед престолом, перш ніж ми отримаємо наші вічні, прославлені тіла. Див. також відповідь щодо 1 Тим. 6:16. Див. обговорення 1 Кор. 3:12–15 для отримання додаткової інформації про суд перед престолом.

Питання: У Тита 1:2, чи слід тут сказати, що Бог «не бреше», чи «не може брехати»?

Відповідь: Дослівний переклад — «Бог, що не бреше». Хоча грецьке слово в цьому конкретному вірші можна трактувати по-різному, зміст Тита 1:2 вказує на те, що ми можемо бути впевнені: Бог не порушує Свого слова. У Посланні до Євреїв6:18 також прямо сказано, що Богу неможливо брехати.

Питання: У Тит. 1:2, чи означає «ще до початку часу» те, що час, як ми його знаємо, мав початок, чи це просто вираз, що означає «дуже давно»?

Відповідь: Сучасні християни мають різні думки з цього приводу. Однак концепція того, що час має початок, була відома ще давнім авторам, таким як Філон Єврей (15/20 р. до н. е. – 50 р. н. е.), у праці «Про створення» (глава 7 (26), с. 5).

Питання: У Тит. 1:5, коли Павло залишив Тита на Криті?

Відповідь: Павло перебував на Криті, як зазначено в Діяннях 27:7–9. Але багато хто вважає, що у Павла не було достатньо часу, щоб залишити Тита там, і припускають, що Павло прибув на Крит пізніше. Це означало б, що Павло двічі перебував у в’язниці в Римі, а між цими ув’язненнями він побував на Криті. З іншого боку, Павло міг «залишити» Тита на Криті, сам не висаджуючись на острові.

Ми не знаємо багато про Тита. Він згадується лише у 2 Кор. 2:13; 7:6, 13, 14; 8:6, 16, 23; 12:18; Гал. 2:1-3; 2 Тим. 4:10

Питання: Що ми дізнаємося про Крит із Тита 1:5?

Відповідь: Крит — це великий острів, довжиною близько 160 миль (260 км) зі сходу на захід, а в найширшому місці — 37 миль (60 км) з півночі на південь. Він був заселений задовго до Авраама, і в Бут. 10:14 його мешканців названо кафторитами, від назви Кафтор — стародавньої назви Криту. Деякі з «народів моря», які пізніше стали філістимлянами, походили саме звідти. Крит був густонаселеним островом. За часів Гомера (та Давида) там було від 90 до 100 міст, згідно з «Біблійним коментарем віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 2134. Сьогодні на острові проживає близько 630 000 людей.

На Криті існувала дещо загадкова мінойська цивілізація, що проіснувала з 2700 по 1800 рр. до н. е. і припинила своє існування приблизно за часів Мойсея, коли на острів вторглися мікенські греки. Крит був очевидною зупинкою для кораблів, що прямували з Кіпру, Сирії та Юдеї до Риму і назад.

Крітяни славилися як брехуни; грецький термін «kritizo» («крітизувати») означав «брехати». Тит зіткнувся з деякими викликами. Але, як і ми, Тит мав пам’ятати, що ця боротьба була не його, а Господньою.

Питання: Чому, згідно з Тит. 1:5, 10, 12, Церква Христова потребує підкріплення з нашого боку?

В: Хоча Бог діє в церкві, Він зазвичай використовує людей як знаряддя Свого діяння. Нам подобається думати, що ранні церкви не мали проблем. Але церкви в Коринті, Галатії, на Криті та шість із семи церков з Книги Об’явлення показують, що це — погляд на них крізь рожеві окуляри. Так само, як у будинку можуть бути проблеми з занедбаністю, термітами та фундаментом, у церкві може бути потрібно щонайменше три види зміцнення.

а) Тит 1:5 показує, що навіть у справжній церкві можуть бути речі, яких дуже бракує.

б) Тит 1:10 показує, що всередині самої церкви можуть бути перешкоди, наслані сатаною для нападу на церкву.

в) У Тита 1:12 твердження про критян нагадує нам, що певна культура часто більш схильна або до скоєння, або до ігнорування певних гріхів, ніж інші. Церковні лідери повинні повертати церкву в цій культурі до вічних істин Ісуса Христа.

Питання: У Тит. 1:5, коли нам потрібна організація в церкві, а коли щось може бути надмірно організованим?

Відповідь: Очевидно, Бог бажав певної організації; у Тита 1:5 Павло наказав Титу призначати пресвітерів у кожній церкві. Про пресвітерів/наглядачів/старших у церкві йдеться в Діях 14:23; 15:2, 4, 6; 15:22, 23; 16:4; 20:17; 20:28; 21:18; у Посланні до філіп’ян 1:1; у 1-му Посланні до Тимофія 4:14; 5:17; у Посланні до Тита 1:5; та у Посланні Якова 5:14. Про окремого старшого згадується в 1 Тим. 3:1,2; Тит. 1:7.

Про дияконів згадується у Посланні до філіп’ян 1:1; 1 Тимофія 3:8–13. Про дияконис згадується у 1 Тимофія 3:11. Організація, чи то в церкві, чи в будь-якій іншій організації, може зійти на злу дорогу, коли вона заохочує дбання про власні інтереси на шкоду організації, елітарність та самовідтворювану ієрархію заради неї самої. У католицькій та православній церквах пізніші посади читців, лекторів, хорепіскопів (сільських єпископів або мандрівних проповідників), архієпископів, кардиналів, високопреосвященних, митрополитів, ченців, абатів, черниць, настоятельок, ченців-прохачів, міністрантів та міністранток, пап, патріархів ніде не згадуються в Біблії.

Питання: Що в Тит. 1:6 означає мати лише одну дружину або бути «чоловіком однієї жінки»?

Відповідь: Тут є чотири підпитання: багатоженство, розлучення, повторний шлюб і целібат. Очевидно, що той, хто має одночасно більше ніж одну дружину, є «чоловіком, який має кількох жінок». Чоловік, який згрішив, вирішивши розлучитися зі своєю дружиною (за винятком випадків перелюбу), а потім одружився з кимось іншим, також не міг бути пресвітером. Окрім цих очевидних випадків, існують розбіжності.

Церковні історики згадують, що Петро був одружений, і після воскресіння Христа він залишався у шлюбі. Коли дружина Петра прийняла мученицьку смерть, він крикнув їй із натовпу: «Пам’ятай про Господа». Але оскільки Петро, ймовірно, був одружений ще до того, як це було записано, це тут не має значення.

Багато ранньохристиянських єпископів дотримувалися целібату.

У східно-православних церквах священик може бути одруженим або скласти обітницю безшлюбності. Але якщо священик одружений, і його дружина помирає, йому не дозволяється одружуватися вдруге і залишатися священиком.

У біблійних церквах жінка може бути пастором для жінок і дітей. Але для обох статей у біблійних церквах пастор вважається бездоганним, якщо дружина розлучилася з ним, але не в тому випадку, якщо пастор розлучився з дружиною (за винятком випадків перелюбу).

Християни розходяться в думках щодо того, чи відповідає людина цим вимогам, якщо вона одружується вдруге після смерті свого подружжя.

Питання: Чи можна, згідно з Тит. 1:6, бути пресвітером, якщо у вас немає дітей?

Відповідь: Так, іноді люди не можуть мати дітей. Багато ранньохристиянських єпископів не мали ні дружини, ні дітей.

Питання: Чи, згідно з Тит. 1:6, старійшина втрачає право на цю посаду, якщо його дорослі діти ведуть нечесний спосіб життя, чи лише ті, хто живе під його дахом?

Відповідь: Християни мають різні думки з цього приводу. У «Біблійному коментарі для віруючих» (The Believer’s Bible Commentary), с. 2136, зазначено, що це стосується лише дітей, які перебувають під батьківською опікою в домі.

Питання: Чому у Тит. 1:6-8 та 1 Тим. 3:2-7 дещо відрізняються вимоги до пресвітера?

Відповідь: Павло наводив два взаємодоповнювальні описи кваліфікованого пресвітера, але не дав визначення, хто саме є кваліфікованим пресвітером. Павло не складав вичерпного переліку правил, оскільки в різні часи та в різних культурах можуть бути й інші аспекти, які слід враховувати. Натомість християнські лідери мають керуватися своїм благочестивим судженням при виборі пресвітерів, а вимоги, наведені в Тита 1:6-8 та 1 Тимофія 3:2-7 разом, є мінімальним переліком, а не вичерпним.

Питання: Чи є слова «старійшина» та «наглядач/єпископ» у Тит. 1:7 взаємозамінними в Біблії?

Відповідь: Так. Церква потребує благочестивих лідерів, але слід пам’ятати, що якості, які роблять людину успішною в бізнесі, не повністю збігаються з тими, що роблять її придатною для служіння старшим, хоча певне перекриття все ж існує.

Питання: Як у Тита 1:7, 11 та 1 Петра 5:2 гроші можуть бути «нечистими»?

Відповідь: Це означає «нечесний прибуток», а не лише крадіжку чи грабіж. Це може стосуватися будь-чого, коли людина отримує прибуток з того, з чого не повинна. У Середньовіччі люди йшли на месу з монетою в руці. Священик брав монету й давав їм облатку. Часто миряни не отримували вина — його пили лише священнослужителі. Немає монети — немає облатки. Існувала проблема, коли мандрівні ченці об’їжджали різні місця, відправляли меси та приймали сповіді, отримуючи гроші за індульгенції, а доходи священиків зменшувалися, коли поблизу з’являлися ченці.

Люди також можуть прагнути нечесного прибутку, який не є безпосередньо грошима. Вони можуть прагнути посади та влади, що, хоча й може привести до більших грошей та вищої зарплати, може бути більше пов’язано з владою, ніж з грошима.

Питання: У Тит. 1:9, що означає «твердо триматися вірного слова», а що — ні?

Відповідь: У деяких питаннях можна домовлятися й йти на компроміси, але істина Євангелія не повинна бути серед них. Звісно, відсутність твердого дотримання може означати заперечення істин Євангелія, таких як те, що немає іншого шляху до неба, окрім Ісуса. Однак відсутність твердого дотримання може також стосуватися вчення про те, що істини Євангелія є лише думками або не є суттєвими.

Питання: Чому, згідно з Тит. 1:10, противників Павла було так багато?

Відповідь: За такий короткий проміжок часу з’явилося чимало людей, які виступили проти Павла. Ймовірно, це сталося тому, що Павло докладав чимало зусиль, аби привести людей до Христа, і сатана намагався підбурити всіх, кого міг, проти Павла. Частина опору походила від фальшивих вчень, частина — від бажання вести гріховне життя, а частина, можливо, не була пов’язана ні з тим, ні з іншим, а була просто загальним неприйняттям авторитету. Іноді, коли людина досягає значних успіхів у чомусь, з’являються злі люди, які прагнуть її звести, хоча б тому, що не хочуть бачити, як хтось інший досягає успіху.

Питання: Як, згідно з Тит. 1:11, поширення фальшивого вчення завдає шкоди?

Відповідь: Навіть якщо це не єресь, що веде до загибелі душі, вона може заплутати християн і розколоти церкву. Коли сказано, що їхні уста треба заткнути, це означає, що їх треба виключити з церкви . Навіть якщо вони є християнами, але своїм фальшивим вченням розсіюють Божу паству, їх слід виключити.

Питання: Як у Тит. 1:11 кальвіністи та некальвіністи тлумачать цей вірш і пропозицію Євангелія всім?

Відповідь: Деякі кальвіністи стверджують, що Євангеліє не пропонується всім. Гіперкальвініст А. В. Пінк у праці «Суверенність Бога» зазначає: «Щодо характеру та змісту Євангелія сьогодні панує надзвичайна плутанина. Євангеліє — це не «пропозиція», якою можуть розкидатися євангелізаційні торговці. Євангеліє — це не просто запрошення, а проголошення... Нікого не просять вірити, що Христос помер саме за нього. ... Коротко кажучи, Євангеліє полягає в такому: Христос помер за грішників, ти — грішник, увіруй у Христа, і ти будеш спасений» (с. 209, курсив у оригіналі). Зверніть увагу на тонкість тут: оскільки Христос помер за грішників, а ти є грішником, грішник міг би легко подумати, що Христос помер саме за нього. Однак Пінк насправді вважає, що Христос помер за деяких грішників, серед яких ти можеш бути, а можеш і не бути. Щоб доповнити погляд Пінка, слід зазначити, що він вірив у проповідування Євангелія (там само, с. 210) і в те, що ми маємо бути активними, а не фаталістичними у проповідуванні та виконанні християнської праці.

Некальвіністи та інші кальвіністи вірять, що Євангеліє пропонується всім. Наведений нижче уривок взято з брошури, написаної кальвіністом.

У брошурі «Грішників Ісус прийме» у передмові Джеймса Бойса сказано: «Згідно з тим, як гіперкальвіністи сьогодні розглядають такі питання, Ісус, мабуть, припустився помилки, коли так докладно пояснював Євангеліє Никодиму, як записано в 3-му розділі Євангелія від Івана. ... Никодим не був народжений згори. Тож, згідно з їхнім мисленням, Ісус мав би припинити розмову саме в цей момент. «Повернися пізніше, коли народишся знову», — мав би Він сказати... Ісус точно знав, що робить. ... Пастор Білл Пейн із Канади знає це і хотів би, щоб усі інші кальвіністи теж це знали, саме тому він і написав цю невеличку брошуру. Особливо його засмучує те, що так багато хто використовує добру теологію, щоб підірвати нашу відповідальність як християн виконувати не менш добру справу — запрошувати грішників прийти до Ісуса Христа».

Вільям Пейн у своїй брошурі «Грішників Ісус прийме» на сторінці 23 пише: «Проблема збереження рівноваги між реформатською вірою, частиною якої є вчення про обмежене спокутування, та універсальною пропозицією була помітна й в Англії. Це можна побачити в історії Ендрю Фуллера, одного з великих імен, назавжди пов’язаних із Вільямом Кері в місіонерській роботі. Фуллер, який народився 1754 року, виховувався під впливом проповідницької традиції, що не визнавала універсальної пропозиції. Як хтось висловився, це було «проповідування в дусі Гілла». Фуллер отримав покликання до пасторського служіння у віці 21 року, і на початку свого служіння він черпав натхнення з творів Буньяна та Гілла. Однак незабаром він усвідомив, що між цими двома людьми існувала велика різниця . Хоча обидва вони твердо дотримувалися кальвіністської теології, включаючи обмежене спокутування, Бунян, очевидно, не відчував жодних вагань, запрошуючи всіх грішників усюди прийти до Христа, тоді як Гілл ніколи б такого не зробив. Після довгих молитов і вивчення Писання Фуллер дійшов висновку, що в цьому питанні Бунян дотримувався Біблії, а Гілл — ні. Переконання Фуллера зрештою привели до написання ним знаменитої книги під назвою «Євангеліє, гідне повного прийняття», і саме ця книга стала безпосередньою причиною того, що Кері вирушив з Євангелієм до Індії... На завершення цього короткого історичного нарису ми хотіли б додати, що, відійшовши від гіперкальвіністської позиції, за якої не було вільної пропозиції Євангелія, такі люди, як Бостон і Фуллер, не стали армініанами!» с. 23

На с. 22 Пейн зазначає: «Про те, що на той час гіперкальвінізм охопив значну частину Шотландської церкви, свідчить той факт, що перевидання «Marrow» викликало великий резонанс і було засуджено Генеральною асамблеєю Шотландської церкви».

Сам Жан Кальвін вірив, що Євангеліє пропонується всім. «Божа милість пропонується однаково і тим, хто вірує, і тим, хто не вірує», — йдеться у брошурі «Грішників Ісус прийме» (с. 21). Усі
кальвіністські християни вірять, що пропоноване Євангелієм спасіння слід проголошувати всім.

Питання: Чому в Тит. 1:12 Павло цитував небіблійне джерело?

Відповідь: Павло мав право цитувати будь-яке правдиве висловлювання, яке забажав. Див. обговорення Дії 17:16–34 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Тит. 1:12 здається, що Павло ображає критян?

Відповідь: Насправді Павло цитував їхню власну літературу — слова відомого критського поета Епіменіда (бл. 600 р. до н. е.). Це той самий Епіменід, якого Павло цитував у Діях 17:28. Ані Павло, ані Епіменід не мали на увазі, що кожен критянин, включаючи самого Епіменіда, ніколи не говорив жодної правди. Натомість критяни були схильні до брехні. Ось цитата, яку Епіменід вкладає в уста Міноса, сина Зевса.

«Вони спорудили тобі гробницю, о святий і високий, — критяни, вічні брехуни, злі звірі, ледачі животи! Але ти не помер; ти живеш і перебуваєш навіки, бо в тобі ми живемо, рухаємося й існуємо» (з M.D. Gibson, ред. Horae Semiticae, с. 40, сирійською мовою).

Павло тут не жартує і не ображає. Об’єктивна істина полягає в тому, що представники деяких культур більш схильні до певних гріхів. Іноді це має генетичну основу, як-от у випадку північноамериканських індіанців та алкоголізму, а інколи в культурі переважають гріхи, що не мають жодної генетичної основи, а зумовлені зовнішніми чинниками. Наприклад, свого часу велика кількість людей у Китаї була опіумними наркоманами через те, що британці виграли опіумні війни, щоб захистити своє нібито « » «право» на експорт опіуму до Китаю. Як ви гадаєте, які гріхи є домінуючими у вашій культурі?

Климент Олександрійський («Стромати» (193–202 рр. н. е.), книга 1, розд. 14, с. 313) підтверджує слова Павла про критян. Грецький термін kritizo, що означає «критизувати», означав «брехати», згідно з «Біблійним коментарем експозитора», т. 11, с. 433.

Грецький поет Каллімах також висловився дуже схожим чином. Афінагор (177 р. н. е.) цитує «Гімн Юпітеру» Каллімаха, 8 і наступні: «Крітяни завжди брешуть; бо вони, о царю, збудували тобі, хто не помер, гробницю». «Захист християн», розд. 29, с. 145. Оріген також використовує той самий аргумент у праці «Оріген проти Цельса», книга 3, розд. 43, с. 481. Ця цитата цікава тим, що вона виявляє суперечність у грецькій язичницькій релігії. Якщо критяни збудували гробницю на честь померлого Юпітера, то як його можна було б і далі шанувати, якщо він досі мертвий, а його тіло лежить у гробниці? Якщо Юпітер не живий, то немає сенсу поклонятися йому чи молитися про його допомогу. Але якщо греки вважали, що Юпітер знову ожив, то вони не повинні були вважати воскресіння мертвих чимось неможливим. Отже, по суті, одним із видів брехні є «інституційна брехня», коли вся культура відкрито стверджує те, що, як бачить уся культура, не є правдою.

Питання: Що робити, коли люди, яким ви служите, не здаються надто «обіцяючими», як зазначено в Тит. 1:13?

Відповідь: Ми повинні зі смиренністю молитися про розсудливість. З одного боку, ми не знаємо напевно, бо Бог знає їхні серця, а не ми. З іншого боку, коли ми бачимо, що можливостей служити Господу більше, ніж у нас є часу, то, спираючись на найкращі знання, якими ми володіємо, християни повинні йти туди, де потреба найбільша і де можна зробити найбільший вплив. Але замість того, щоб бути «одинаками», християни повинні працювати разом, як одне ціле.

Питання: Про які єврейські байки згадує Павло в Тит. 1:14?

Відповідь: Писання цього не вказує. Але ми знаємо, що у євреїв існувала велика кількість книг з байками та переказами, які збереглися до наших днів у апокрифах та псевдоепіграфах. Ймовірно, саме вони були частиною тих міфів, яких Павло наказав Тимофію застерігати людей у 1 Тимофія 1:4. Як християни, ми повинні чітко розрізняти Слово Боже та наше тлумачення Слова Божого. Більше про це див. у Приповістях 30:5-6 та 1 Коринтян 4:6.

Питання: Як у Тит. 1:15 все є чистим для чистих?

Відповідь: Це правда в декількох сенсах.

У позитивному сенсі чисті люди не завжди думають про те, як стати нечистими, або підозрюють, що всі інші діють з нечистих мотивів.

З іншого боку, людина, не обдумавши все до кінця, може опинитися в ситуації, коли її можуть запідозрити у скоєнні чогось злого, навіть якщо вона цього не робила і не мала такого наміру. Тому ми повинні уникати навіть видимості чи подоби зла, як сказано в 1 Солунян 5:22. Крім того, вона може не підозрювати когось, коли слід було б це зробити. Вона може повільно усвідомлювати, що людина діє так само, як той, хто має приховані мотиви.

У Нагірній проповіді в Матвія 5:8 сказано: «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога». Але Ісус також сказав нам бути мудрими, як змії, і невинними, як голуби, у Матвія 10:16 і далі.

Питання: У Тита 1:15 сказано, що все є чистим, то як щодо марихуани, ЛСД, вимагання, зґвалтування тощо?

Відповідь: Павло говорить, що всі поживні продукти їжі є законними для споживання. Люди не повинні вводити собі ін’єкції або ковтати наркотики, що руйнують розум, такі як кокаїн чи ЛСД, так само, як вони не повинні їсти екскременти.

Питання: Як у Тита 1:16 пояснюється, що деякі люди непридатні для будь-якого добра, що вони «непридатні для будь-якого доброго діла»?

Відповідь: Якщо їхній характер є ганьбою для Христа та Церкви, то навіть ті добрі справи, які вони намагаються робити, не будуть братися до уваги в очах світу. Для деяких проблема полягає не лише в тому, чого вони не знають, а й у тому, у що вони вірять, хоча це неправда, та в тому, що вони вважають важливим, хоча це не так. Як зазначено у «Біблійному коментарі для віруючих» (с. 2138): «Життя лжевчителів було скоріше наклепом, ніж Біблією».

Питання: Як, згідно з Тит. 1:16, слід поводитися з людьми, які завдають шкоди або руйнують церкву чи організацію?

Відповідь: Потрібно поводитися так само, як у випадку, коли ваш брат згрішить проти вас (Матвія 18:15-17). Спочатку спробуйте виправити їх наодинці. Сподіваємося, що вона усвідомить свою помилку і сама розповість іншим, що була неправа, та пояснить, яка точка зору є правильною. Але якщо це не допоможе, слід взяти ще одну або двох осіб як свідків і спробувати показати їй її помилку. Якщо й це не допоможе, тоді про це має дізнатися вся церква, і цю особу, навіть якщо вона є віруючою, слід виключити з церкви.

Викладене вище стосується як приватних, так і публічних справ. Але крім того, у випадку з фальшивим вченням на помилку слід вказати та спростувати її перед тією аудиторією, якій ця помилка спочатку викладалася. Отже, якщо помилка викладалася в цілому класі недільної школи або під час церковного богослужіння, то спростування того, чому ця людина навчала неправильно і яке вчення є правильним, має відбутися перед усім класом недільної школи або перед усією церквою.

Питання: Які приклади негідних висловлювань християнина наведено у Тит. 2:1?

Відповідь: Існують різні способи, якими християни можуть випадково, або не випадково, а через необережність, говорити те, що не є доречним.

Речі, що спонукають інших до гріха.

Плітки або наклепи

Насмішки над християнством, іншими християнами або приниження інших людей загалом

Те, що зневажає Бога або не прославляє Його.

Пам’ятайте: у будь-якій ситуації у вас завжди є можливість просто промовчати. Як колись сказав один чоловік: «Краще мовчати й здаватися дурнем, ніж відкрити рота й розвіяти всі сумніви».

Питання: У Тит. 2:2–6, якщо Тит має сам навчати старших чоловіків, старших жінок і молодих чоловіків, чому ж він не навчає молодих жінок?

Відповідь: Біблія про це не згадує. Однак християни помітили це «навмисне упущення» і бачать щонайменше три причини.

1. Можливий спокуса для Тита.

2. Створення враження зла в очах інших, навіть якщо і Тит, і жінки були чисті. (2 Коринтян 8:21; 1 Солунян 5:22)

3. Не лише спокуса для жінок, а й відволікання від навчання Тита про Божу істину.

Коли я був студентом Техаського університету, я не замислювався над істиною, що міститься в цьому «навмисному упущенні» у Посланні до Тита. Одного разу я привів до своєї кімнати в гуртожитку привабливу християнку, зачинив двері, і ми разом вивчали Біблію. Після того, як вона пішла, інші хлопці (нехристияни) дражнили мене, звинувачуючи в тому, що я робив наодинці з дівчиною у своїй кімнаті. Приблизно через тиждень до моєї кімнати прийшла інша дівчина, і ми разом вивчали Біблію, і хлопці подумали те саме, незважаючи на мої запевнення у невинності. Наступного тижня обидві дівчини прийшли разом, і, як вони пізніше мені сказали, або я був просто суперхлопцем, або, можливо, я все-таки говорив правду. Хоча зрештою вони повністю мені повірили, я помилився, не уникнувши навіть видимості зла.

У Тита 2:7 слова «їх» немає в грецькому тексті. Отже, Тит має не подавати приклад їм [молодшим чоловікам], а подавати приклад [усім].

Питання: У Тит. 2:6, у чому полягала б різниця між двома християнами, які мають добрий християнський характер, окрім того, що один із них самоконтрольований, а інший — ні?

Відповідь: Грецьке слово sophron/sophronas, яке зустрічається в 1 Тимофія 3:2; Тита 1:8; 2:4, має широке значення. Воно означає: не перебувати під впливом чого-небудь, бути тверезомислячим і самоконтрольованим. У Тита 2:12 це передбачає вміння сказати «ні» гріху.

Питання: Чому, згідно з Тита 2:9, раби повинні бути слухняними своїм господарям?

Відповідь: Стародавні імперії існували завдяки рабству, і підкорення рабству зазвичай було єдиним варіантом. Хоча деякі господарі були добрими, багато хто з них такими не був. З огляду на те, що багато християн були рабами, для них загалом було б краще, якби вони слухалися, а не чинили непокору.

Це також конкретний приклад того, про що Ісус говорив у загальному сенсі в Матвія 5:39: «Якщо хтось вдарить тебе по правій щоці, підстав йому й іншу». 1 Петра 2:18-25 також говорить про те, що раби повинні терпіти своїх господарів, навіть суворих. Див. також обговорення 1 Коринтян 7:21-23.

Питання: Чи повинні раби, згідно з Тита 2:9, бути слухняними своїм господарям у всьому, включаючи небожі справи?

Відповідь: Ні. Вони мали бути прикладом, слухаючись своїх господарів, але не повинні були не слухатися Бога, Який є найвищою владою.

Питання: Чому в Тита 2:10 рабам особливо наказується не красти / не розкрадати?

Відповідь: Домашні раби перебували в такому становищі, що могли красти речі, і господар ніколи не дізнавався, який саме раб це зробив. Рабу було б легко виправдати крадіжку: оскільки господар (грец. «деспот») змушує мене бути його рабом, я маю отримати щось натомість. Виправдання гріха може здаватися людині логічним, але для Бога це неприйнятно.

Питання: Як у Тит. 2:11 благодать, що приносить спасіння, могла з’явитися людям, якщо не всі спасенні, всупереч єресі універсалізму?

Відповідь: Вона була проголошена всім на землі, але це не означало, що всі вирішать скористатися нею. Безкоштовна пропозиція Євангелія має бути представлена всім, як це зробив Петро в Діях 2:38. Чи плачете ви за загиблими, як у Луки 19:41? Див. також 2 Солунян 2:8; 1 Івана 2:2 та 1 Тимофія 4:10.

Питання: Як у Тита 2:11 благодать, що приносить спасіння, могла з’явитися всім людям, якщо не всі бачили Ісуса?

Відповідь: У цьому місці грецький текст вживається у давальному відмінку, що можна перекласти як «всім людям» або «для всіх людей». Благодать, що приносить спасіння, може з’явитися перед усіма принаймні трьома способами.

1. Зрештою всі люди, що живуть на землі, дізнаються про Ісуса та Євангеліє і приймуть рішення.

2. Вона була навіть проголошена тим, хто помер, згідно з 1 Петра 3:19 та 1 Петра 4:6.

3. У Тисячолітті всі воскреснуть і дізнаються про Ісуса, згідно з Об’явленням 20:5.

Питання: Чи вчить Тит2:13 , що Ісус є Богом?

Відповідь: Так. Хоча грецький текст є двозначним, зміст є чітким. Скільки є явлень, і яке з них належить Богу-Отцю? Є лише одне явлення, і це явлення Ісуса Христа, а не Бога-Отця. З граматичної точки зору грецьке речення можна вільно перефразувати двома способами:

(а) явлення двох: 1) нашого великого Бога та 2) нашого Спасителя, Ісуса Христа. (дві істоти)

(б) явлення одного: нашого великого Бога і Спасителя Ісуса Христа. (одна істота)

Однак, якби це було першим варіантом, то коли ж Бог-Отець з’явиться під час Другого приходу Христа? Оскільки всі погоджуються, що під час Другого приходу Христа з’являється Ісус, а не Отець, то первісний зміст полягав у другому варіанті, а не в першому. Це важливий момент, про який варто поговорити зі Свідками Єгови.

Грецька мова Іоанна Златоуста була настільки красномовною, що його називали «Златоустом», що означає «золотоустий». Перед своїм мученицьким смертю у 407 році н. е. він також писав щодо цього вірша, що це жодним чином не може стосуватися «яви» Отця.

Отже, варіант (б) є правильним, і це вказує на те, що Ісус є Богом.

Питання: Як у Тит. 2:15 та 1 Тим. 4:12 Тит і Тимофій могли не дозволити нікому зневажати їх?

Відповідь: Наскільки це було можливо, вони мали протистояти як своїм братам-християнам, так і іншим, які зневажали їх через їхню молодість.

Павло згадує про це у двох місцях, звертаючись до двох різних осіб, отже, Павло вважав це важливою потенційною проблемою. Коли Павло вирішив послати Тимофія та Тита, він, можливо, не обрав людей із найвражаючим зовнішнім виглядом, але й не мав такої потреби. Павло, звісно, хотів би вибрати найкращих людей для цього послання. Іноді наше служіння та репутація можуть бути знецінені через публічну зневагу з боку інших людей. Ви повинні захищати свою репутацію, але не опускаючись при цьому самі в багнюку.

Питання: У Тит. 3:1 критські християни, ймовірно, вже раніше чули більшість із цих речей. Як нам корисно нагадувати людям про те, що вони вже знають?
Відповідь: Ви можете повторити послання, використовуючи інші слова. Але майте на увазі, що існують абсолютно різні способи передачі повідомлення. Ви можете подати інформацію у вигляді конспекту або розповісти історії. Ви можете навести приклади того, як слід дотримуватися чогось, або протилежні приклади людей, які цього не дотримуються. Іноді ваші запитання можуть проникнути в душу людини глибше, ніж ваші твердження.

Можливо, варто спробувати з’ясувати, що ще заважає їм дотримуватися цих настанов.

Питання: Чи повинні християни, згідно з Тит. 3:1 та Рим. 13:1, завжди підкорятися владі?

Відповідь: Ні. Ранні християни розрізняли те, що вони жартома називали «законними законами» та «незаконними законами», такими як принесення жертв римському імператору. Вони підкорялися всім законам, які не порушували Божого закону, але воліли померти, ніж дотримуватися законів, що суперечили Богу.

Питання: Як, згідно з Тит. 3:2, ми можемо, можливо, випадково, не виявляти смиренності перед усіма?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Неправильна відповідь: Не робіть того, що, на вашу думку, може бути нешанобливим. Це лише часткова відповідь, адже можуть бути речі, які ми не вважали б нешанобливими, якби їх зробили нам, але які вони вважають дуже нешанобливими. Щось може здаватися нам дрібницею чи навіть смішним, але для когось іншого це може бути великою образою.

Відповідь: Ставтеся до них з повагою, так як вони вважають це поважним, за умови, що це не суперечить вашим переконанням чи посланню. Як приклад того, щоб не йти на компроміс щодо нашого послання: якщо хтось вважає засновника своєї релігії пророком, а той заснував фальшиву релігію, не говоріть так, ніби ви погоджуєтеся з тим, що він є пророком. Але ви можете поважати людину, не поважаючи її фальшиву релігію.

Будьте лагідні й ввічливі (1 Петра 3:8), не відплачуйте злом за зло, а навпаки, благословляйте (1 Петра 3:9).

Однією з мотивацій бути терплячими до інших є нагадування собі про те, якими нерозумними ми були раніше, доки не дозріли в Господі, як зазначається в «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 11, с. 444.

Не кажіть нічого, що принижує їх. Хтось може надмірно перейматися своєю зовнішністю, спортивними здібностями, інтелектом, знаннями в певній галузі, матеріальними благами тощо, і якщо ви скажете щось, що може принизити одну з цих речей, ви можете здивуватися, якщо вони сильно образяться через дрібницю. І особливо не кажіть нічого необережного на кшталт цього в присутності когось іншого.

Прислухайтеся до їхньої критики; можливо, ви помиляєтеся. Дещо може бути правдою, дещо — цілковитою помилкою, а дещо — помилкою, що все ж містить частку істини. Однією з причин, чому дехто відкинув Ісуса, було те, що Він не відповідав їхньому уявленню про успішного Месію. Можливо, хтось інший теж не відповідає нашому визначенню успіху, але проблема може бути саме в нашому визначенні.

Якщо хтось розповідає вам щось приватно, по секрету, не зраджуйте його довіру й не розповідайте іншим, принаймні якщо це не стосується питання життя та смерті або іншої серйозної ситуації.

Питання: У Тит. 3:2 сказано, що ми не маємо нікого зливати, то чому ж Павло зливав Фігелла та Гермогена (2 Тим.1:15 ) та Гіменея та Філета (2 Тим.2:17 )?

Відповідь: Павло не мав на увазі, що ніколи не слід говорити про когось негативно, адже Ісус у Матвія 23:13-36 назвав фарисеїв лицемірами, вбивцями та породі гадюк. Павло, Іван Хреститель та всі пророки Старого Завіту точно говорили багато негативного про людей.

У перекладі NIV це звучить як «не обмовляйте» нікого. Обмова — це негативні висловлювання, які є неправдивими і про які відомо, що вони неправдиві, або які висловлюються без урахування того, чи є вони правдою.

Говорити про когось негативно — це говорити те, чого ця людина не хотіла б, щоб ви говорили. Є час і місце для цього, а є час і місце, коли цього робити не слід. Тож коли саме слід говорити щось негативне конкретно про когось? Перш ніж сказати щось негативне про когось, ви повинні «обережно вибирати» свої слова і не говорити нічого, якщо це не відповідає жодній із цих чотирьох умов.

Чи все це правда (не є наклепом): чи знаєте ви, що все це правда? Якщо це правда лише частково, або частина є правдою, а ви не знаєте, чи решта є правдою, то не кажіть цього. Якщо одна частина є правдою, але контекст вводить в оману, то в цілому це неправда.

Чи це корисно чи необхідно: Навіть якщо все це правда, чим це корисно чи потрібне третій особі? Наприклад, якщо третя особа збирається укласти ділову угоду з іншою особою, а та раніше поводилася нечесно в ділових справах, то третій особі було б корисно про це знати. Але якщо третій особі не корисно знати про щось, наприклад, про минулий гріх, у якому інша людина вже покаялася, то про це не потрібно згадувати.

Чи хоче Христос, щоб ви це сказали: чи це те, що Ісус хотів би, щоб ви сказали?

Який у вас тон: ви говорите правду з любов’ю чи говорите правду з якоїсь іншої причини? Якщо у вас неправильний тон, то іноді те, що ви говорите, кидає гірше світло на вас, ніж на ту людину.

Питання: Чи приносять добрі справи християн, про які йдеться в Тит. 3:8, користь усім, включаючи невіруючих?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. У Тит. 3:8 Павло говорив, що дотримання його вчення приносить користь «тим, хто повірив у Бога».

2. Те, що християни роблять ці речі, приносить користь усім, включаючи невіруючих, принаймні двома способами. Послідовне свідчення християнина у його житті є корисним для невіруючих, оскільки допомагає привести їх до Христа.

3. З практичної точки зору, допомога християн бідним, сиротам та пригнобленим приносить користь невіруючим. Наприклад, у багатьох регіонах Індії колись більшість лікарень були засновані християнськими місіями та церквами.

4. Нарешті, християни виконують роль солі та світла в суспільстві (Матвія 5:13–14). Світло викриває темні речі, а сіль може уповільнити процес гниття деяких речей.

Питання: Що в Тита 3:9 вважається нерозумними питаннями/суперечками, і чому ми повинні їх уникати?

Відповідь: Питання, які людина ставить, щиро намагаючись пізнати істину про Бога або перевірити істинність чогось, не є безглуздими. З іншого боку, коли відповідь на питання не має жодного значення ані для того, хто запитує, ані для того, хто відповідає, це може бути марною тратою часу, яка відволікає людей від того, чого вони повинні навчатися.

Питання: У Тит. 3:9–11 та 1 Тим. 6:4–5а Павло сперечався, дискутував або, як мінімум, вів діалог із фарисеями, садукеями та грецькими багатобожниками. У чому полягає різниця між «безглуздою суперечкою» та «вартісною суперечкою»?

Відповідь: Люди часто сперечаються нерозумно, коли втрачають почуття міри. Варто задати собі питання: «І що з того?» Якщо те, що одна сторона має рацію, а інша — ні, ніяк не впливає на ситуацію, то, можливо, є важливіші теми для обговорення.

Слова замість змісту

Проціджуючи комара, а ковтаючи верблюда.

Коли вони надають більшого значення методам і процесу, ніж духовним реаліям

Аллегоризують уривки з Писання, які не є алегоріями.

Марнують час на дрібниці, ігноруючи важливіші речі.

Віруючі, які поводяться таким чином, насправді становлять серйозну загрозу для церкви. Якщо людина не є віруючим, а єретиком, що відвертає людей від Христа, її слід виключити з церкви або відмежуватися від неї, як сказано в 1 Тимофія 6:5. Але в цьому випадку навіть того, хто сіє розбрат, слід виключити з церкви, навіть якщо він є віруючим. Це повинні робити старійшини церкви (а не одна людина). Це слід робити після того, як їх попереджатимуть і спочатку намагатимуться виправити.

Питання: У Тита 3:10, чи слід виправляти грішних парафіян у смиренні, чи їх слід виключати, як сказано в 1 Кор. 5:5?

Відповідь: Обидва підходи є частиною процесу, але слід розуміти різницю між виправленням і доганою. Виправлення — це інформування людини про те, що вона чинить неправильно ( ), коли вона сама цього не усвідомлює; виправлення також полягає в наданні допомоги тому, хто перебуває у гріховій залежності та звернувся по допомогу. Догана — це повторне попередження людини після того, як вона свідомо продовжує чинити неправильно.

Прихожанина слід виправляти, з покірністю, коли він чи вона робить ненавмисне зло або просить про допомогу. Прихожанина слід докоряти, а потім виключати, якщо він чи вона наполегливо продовжує бунтувати.

Питання: Що ми знаємо про місто Нікополіс із Тита 3:12?

В: У 2 Тимофія 4:10 йдеться про те, що Павло мав намір перезимувати там перед тим, як вирушити до Далмації — на території сучасної Хорватії та Боснії; це було найвідоміше з міст під назвою Нікополіс. Цей Нікополіс був великим портом в Епірі на західному узбережжі Греції (на території сучасної Греції). Його називали «Нікополіс», що означає «місто перемоги», оскільки Октавіан (майбутній імператор Август) заснував це місто після перемоги над Марком Антонієм у морській битві в Актійській затоці поблизу цього місця у 31 році до н. е. Існувало також шість інших менших міст під назвою Нікополіс у Кілікії та Фракії, але це єдине портове місто, яке могло б бути на шляху Павла.

Оскільки Павло вирішував, де перезимувати, це свідчить про те, що він не був ув’язненим, коли писав Послання до Тита.

Нікополіс був стратегічним містом для просування в Далмацію. У Посланні до Тита3:12 Павло просив Тита зустрітися з ним у Нікополісі, а в 2-му Посланні до Тимофія4:10 Павло згадує, що Тит вирушив у Далмацію. Ця підказка вказує на те, що 2-е Послання до Тимофія було написане пізніше за Послання до Тита.

Питання: Хто такий Зенас, юрист, згаданий у Тт 3:13?

Відповідь: Ми знаємо про Зенаса лише з цього вірша. Це ім’я може бути скороченою формою імені Зенодорус або Зенодот. Одним із перших бібліотекарів Олександрійської бібліотеки, що жив задовго до цього часу, був Зенодот. Ім’я це може означати «дар Зевса» або «той, хто дарує Зевса», тобто мудрість Зевса. Отже, оскільки його ім’я пов’язане із Зевсом, він майже напевно був греком, а не євреєм, римлянином чи єгиптянином. Юристи в ті часи працювали так само, як і сучасні: вели судові справи та складали документи. Існує одна відома судова справа, коли після того, як юрист успішно захистив клієнта, а той відмовився йому заплатити, юрист повернувся наступного дня й виступав проти свого клієнта.

Див. https://www.abarim-publications.com/Meaning/Zenas.html для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Тит. 3:14 ми можемо «навчитися» дотримуватися добрих справ або бути відданими їхньому виконанню?

Відповідь: Деякі добрі справи можуть здаватися вам не надто природними; можливо, вам потрібно змінитися. Ви можете зробити їх більш природними, практикуючи їх. Я тривалий час спілкувався на сайті з людиною, яка згодом стала християнином, і вона вирішила влаштувати вечірку з нагоди народження дитини для своєї колеги по роботі. Вони не були близькими друзями, і ця колега нічого не могла для них зробити, але ніхто інший не збирався влаштовувати для них таку вечірку. Як вони сказали після проведення вечірки: «Гадаю, це був перший раз, коли я зробив щось добре для когось іншого!»

Питання: У Тит. 3:14, хто тут є «нашими людьми»?

Відповідь: Це брати й сестри у вірі, незалежно від їхньої раси, етнічного походження, статі, багатства чи соціального статусу. Павло не казав віруючим нагадувати світу про необхідність робити добрі справи, але він, так би мовити, казав їм нагадувати «нашим людям», іншим християнам, про необхідність робити добрі справи.

Питання: У Тит. 3:15, де перебував Павло, коли писав листа до Тита?

Відповідь: У 15-му вірші ми маємо одну підказку. Павло каже: «Усі, хто зі мною», чого він не сказав би, якби перебував серед великої групи людей у місцевій церкві. Отже, Павло, ймовірно, подорожував, а люди, що були з ним, — це його супутники. Ми припускаємо, що він перебував поблизу Коринфа.

Питання: Яка головна користь для нас від Послання до Тита (Тит. 3)?

Відповідь: Читаючи Послання до Тита, ви можете навчитися бути більш благочестивими, але все одно пропустити головну думку. Головна думка полягає не в тому, як стати більш благочестивими, а в тому, як ви можете допомогти іншим віруючим стати більш благочестивими. Послання до Тита — це книга для пасторів. Але всі зрілі християни, чоловіки й жінки, в певному сенсі повинні бути пасторами, навіть якщо ми не маємо офіційної посади пастора. Ми маємо бути пасторами, допомагаючи пасти нашу сім’ю, молодших віруючих у церкві, а також християн і нехристиян, з якими ми зустрічаємося. Ця навичка, або вміння бути добрим пастором, не є тим, що обов’язково потрібно або є у молодших віруючих, але це те, що ми маємо розвивати, дозріваючи в Господі.

Питання: Як ми можемо знати, що саме Павло написав Послання до Тита?

Відповідь: Про це сказано в Посланні до Тита 1:1, і рання церква ніколи не ставила під сумнів авторство Павла щодо Послання до Тита. Климент Олександрійський згадує, що Павло написав Послання до Тита у творі «Стромати» (193–202 рр. н. е.), книга 1, розділ 14, стор. 313. Павло написав Послання до Тита після 64 року н. е.

Питання: Як ми можемо знати, що те, що ми маємо сьогодні в Посланні до Тита, є достовірним збереженням того, що було написано спочатку?

В: Є щонайменше три причини.

1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10–11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6–8; 1 Петра 1:24–25 та Матвія 24:35.

2. Свідчення ранньої церкви. Автори ранньої церкви аж до Першого Нікейського собору (325 р. н. е.) цитували Послання до Тита приблизно 22 рази, не враховуючи алюзій. Вони цитували 33 % Послання до Тита, рахуючи часткові вірші як окремі частини. Це 15,04 із загальної кількості 46 віршів.

Ось одинадцять донікейських авторів, які посилалися на вірші з Послання до Тита.

Климент Римський (96–98 рр. н. е.) цитує половину Тита 3:1б: «Ви ніколи не шкодували ніякої доброти, будучи “готовими до всякого доброго діла”» (6 із 13 слів). 1 Климент, розд. 2, т. 1, с. 5

Климент Римський (96–98 рр. н. е.) У покажчику до «Донікейських отців», том 1, також наводяться посилання на «Тита 1:2» та «2:14 », але це дуже слабкі алюзії.

Ігнатій Антіохійський (бл. 110–117 рр. н. е.) натякає на Тит 1:2: «ще до початку часів». Лист Ігнатія до магнезійців, розд. 6, с. 61

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) цитує частину Тита 3:10, зазначаючи, що це слова Павла. Іриней, «Проти єресей», книга 1, розд. 16.3, с. 341

Мураторіанський канон (170–210 рр. н. е.), «ANF», т. 5, с. 603, згадує Послання Павла до Тита, а також інші 12 послань Павла.

Климент Олександрійський (193–202 рр. н. е.) цитує Тит 1:12, 13 як слова Павла у Посланні до Тита. «Стромати», книга 1, розділ 14, с. 313

Тертуліан (206/207 р. н. е.) згадує два листи до Тимофія та один до Тита у праці «П’ять книг проти Маркіона», книга 5, розділ 21, стор. 473

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) натякає на Тит 3:10, 11, кажучи, що це «до Тита», у праці «Про приписи проти єретиків», розд. 6, с. 245

Іполит (222–235/6 р. н. е.) цитує половину Тита 2:13 у «Трактаті про Христа та Антихриста», розд. 65, с. 219

Оріген (бл. 240 р. н. е.): «Але Павло, апостол з Ізраїлю, бездоганний згідно зі справедливістю Закону, справді каже» і цитує Тит 3:3. «Проповіді на Єремію», проповідь 5, розд. 1, с. 41 (переклад Єроніма)

Новатіан (250–257 рр. н. е.) наводить повний текст 1 Тит. 1:15. У праці «Про єврейські страви», розд. 5, с. 648.

Кіпріан був єпископом Карфагена приблизно з 248 року до своєї мученицької смерті в 258 р. н. е. Він цитує Послання до Тита, називаючи його просто «До Тита», у «Трактатах Кіпріана», трактат 12, третя книга, 78, с. 552.

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) згадує, що Павло написав Послання до Ефесян, Перше Послання до Тимофія та Послання до Тита у «Трактатах Кіпріана», трактат 12, третя книга — «Свідчення», розд. 70–78, с. 552.

Діонісій Олександрійський (246–265 рр. н. е.) цитує Тит 3:10 як твір Павла. «Коментар до Еклезіаста», розд. 3.9, с. 114

Понад 35 авторів після Нікейського собору

Євсевій Кесарійський (318–339/340 р. н. е.)

Атанасій Олександрійський (367 р. н. е.) перелічує книги Нового Завіту у «Святковому листі» 39, с. 552

Челтенхемський канон (= Каталог Моммзена) (бл. 360–370 рр. н. е.) згадує Послання до Тита

Іларій Пуатьєський (355–367/368 р. н. е.) цитує Тит 1:9–10 як слова «блаженного апостола Павла» у праці «Про Трійцю», книга 8, розділ 1, с. 137

«Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття) згадує Послання Павла до Тита як частину Нового Завіту. У ньому наводиться цитата з Послання до Тита 1:1–2а.

Розкольник Люцифер з Кальярі/Каларіса (370/371 р. н. е.) посилається на Тит 1:10

Ефраїм Сирійський (350–378 рр. н. е.)

Василій Каппадокійський (357–378/379 рр. н. е.)

Лаодикійський собор (у Фрігії) (343–381 рр. н. е.) у каноні 60, с. 159, наводить перелік книг Старого та Нового Завітів. Канон 59, с. 158, зазначає, що в церкві можна читати лише канонічні книги Старого та Нового Завітів.

Амброзіастер (після 384 р. н. е.) посилається на Тит 1:4, 10 (3:1)

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) у «Лекції 1.2», с. 104, цитує Тит 2:11 як слова Павла

Амброзій Міланський (370–390 рр. н. е.) цитує весь Тит 2:1 як слова апостола. «Обов’язки духовенства», книга 1, розд. 10, с. 6

Григорій Назіанзенський (330–391 рр. н. е.) цитує половину вірша з Послання до Тита

Паціан Барселонський (342–379/392 рр. н. е.)

Амфілох «Iambi ad Seleucum» (-394 р. н. е.) посилається на Послання до Тита

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) згадує Тита 2:13 як «лист до свого учня Тита» у праці «Проти Єномія», книга 11, розділ 2, стор. 232

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) посилається на Тит 2:9 як на слова апостола у праці «Проти Єномія», книга 2, розділ 14, стор. 130

Дідім Сліпий (398 р. н. е.) посилається на Тит 1:5–9 як на слова апостола до Тита. «Коментар до Захарії» 8, с. 162

Сирійська «Книга ступенів» (Liber Graduum) (350–400 рр. н. е.) цитує половину вірша з Послання до Тита

Сирійський каталог Святої Катерини (бл. 400 р. н. е.) згадує Послання до Тита.

Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.) згадує Послання до Філемона, Послання до Євреїв, два Послання до Тимофія, Послання до Тита, Послання до Римлян, Послання до Галатів, Послання до Філіп’ян, Послання до Ефесян. «Панаріон», розділ 3, зі схоліонів 1 та 5, с. 334

Папа Іннокентій I Римський (бл. 405 р. н. е.) згадує Послання до Тита.

Коментар Руфіна до Апостольського Символу Віри (374–406 рр. н. е.) посилається на листи Павла, маючи на увазі Послання до Тита.

Іоанн Златоуст (396 р. н. е.) написав шість проповідей про Послання до Тита, які збереглися. У першій проповіді він зазначає, що Павло написав Послання до Тита одному зі своїх сподвижників.

Іоанн Златоуст (помер у 407 р. н. е.) написав коментарі до Євангелія від Івана, Послання до Римлян, 1-го Послання до Коринтян, 2-го Послання до Коринтян, Послання до Галатів, Послання до Ефесян, Послання до Колосян, Послання до Філіп’ян, 1-го Послання до Коринтян, Послання до Тесалонікійців, 2-го Послання до Тесалонікійців, 1-го Послання до Тимофія, 2-го Послання до Тимофія, Послання до Тита, Послання до Філемона та Послання до Євреїв.

Карфагенський собор (218 єпископів) (393–419 рр. н. е.) згадує Послання до Тита.

Єронім (373–420 рр. н. е.) розглядає книги Нового Завіту. Зокрема, він аналізує кожне з чотирьох Євангелій, послання Павла до семи церков, Послання до Євреїв, а також послання Павла до Тимофія, Тита та Філемона. Далі Єронім розглядає «Діяння апостолів». Потім він аналізує сім послань Якова, Петра, Івана та Юди. Нарешті він розглядає «Апокаліпсис Івана». Лист 53, розд. 9, с. 101–102.

Созомен (370/380–425 рр. н. е.) називає Послання до Тита «1:15 » — Боже Слово. «Церковна історія» Созомена, книга 1, розд. 11, с. 247

Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) стверджує, що Павло написав Послання до Тита. «Про прощення гріхів та хрещення», розд. 49, с. 33. Він також посилається на Тит. 2:10; 3:1

Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.) у «Семи книгах», книга 2.5, с. 559, цитує Тит 2:11–13 як слова Павла

Вінсент Лерінський (бл. 434 р. н. е.)

«Церковна історія» Сократа (бл. 400–439 рр. н. е.) згадує Послання до Тита як твір апостола.

Еуталій із Сулки (бл. 450 р. н. е.)

«Speculum» (V століття)

Теодорет Кірійський (423–458 рр. н. е.) згадує Послання до Тита

Папа Лев I Римський (440–461 рр. н. е.) згадує один із віршів Послання до Тита як написаний апостолом

Проспер Аквітанський (425–465 рр. н. е.) згадує Тит 3:3–5 як лист до Тита

Серед єретиків та підроблених книг

Екратитський єретик Татіан (-177 р. н. е.) цитує чверть Послання до Тита1:12 : «хоча хтось і каже, що критяни — брехуни». «Звернення Татіана до греків», розд. 27, с. 76

Єретик Пелагій (416–418 рр. н. е.) посилається на Послання до Тита 1:10; (3:15)

Пелагіанський єретик Теодор Мопсуестійський (392–423/429 р. н. е.)

Усі ці книги збереглися до наших днів.

Єретик Маркіон відкидав Послання до Тита, як і багато інших книг Біблії

3. Найдавніші рукописи Послання до Тита, що збереглися до наших днів, містять незначні рукописні відмінності, але жодних теологічно значущих помилок.

с. 32, Послання до Тита 1:11–15; 2:3–8 (друга половина II століття). У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на с. 124 наведено фотографію частини с. 32.

бл. 200 р. н. е. — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

с. 61 Римлянам 16:23, 25–27; 1 Коринтян 1:1–2, 2–6; 5:1–3, 5–6, 9–13; Филип’ян 3:5–9, 12–16; Колосян 1:3–7, 9–13; 1 Солунян 1:2–3; Тита 3:1–5, 8–11, 14–15; Филимона 4–7. бл. 700 р. н. е.

бл. 700 р. н. е. — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

Близько 700 р. н. е. — 1975 р. — Аланд та ін., третє видання.

Приблизно 700 р. н. е. — 1998 р. — Аланд та ін., четверте перероблене видання.

Синайський [Si] 340–350 рр. н. е.

Послання до Тита не збереглося у Ватикані

«Александрійський» [A] бл. 450 р. н. е.

Бохайрський коптський [Boh] III–IV століття

Сахідський коптський [Sah] III–IV століття

I Вашингтон, округ Колумбія, V століття (Тит2:10 , інші?)

Готичний 493–555 рр. н. е.

Ефраїмський рескриптус [C] V століття

Кларомонтанус [D] V–VI століття

Ефіопська [Eth] від бл. 500 р. н. е.

Див. www.BibleQuery.org/Titus Manuscripts.html, щоб дізнатися більше про ранні рукописи «Листа до Тита».