< Запитання щодо Біблії від Джеймса

Питання: Хто такий Яків у Посланні Якова 1:1–5:20?

Відповідь: Яків — це зведений брат Ісуса Христа. Це не той Яків, який був учнем Ісуса та братом Івана, оскільки учень Яків був страчений.

Послання Якова написано чудовою грецькою мовою. Можливо, Яків сам записав цю книгу, а може, він диктував її писарю.

Питання: Оскільки Яків у Посланні Якова є братом Господа, а не одним із дванадцяти учнів чи апостолом Павлом, чому ми повинні читати Послання Якова?

Відповідь: Ми повинні читати Послання Якова щонайменше з двох причин.

1. У 1-му Посланні до Коринтян 15:7 Ісус з’явився саме Якову.

2. Павло згадує Якова як апостола в Посланні до галатів 2:7-8. Іполит (222–235/6 рр. н. е.) у своїй праці «Про дванадцять апостолів» згадує Якова, брата Господнього, як першого єпископа Єрусалима та одного із сімдесяти апостолів. Оріген (225–254 рр. н. е.) посилається на Йосипа Флавія, який писав про Якова, у своїй праці «Проти Цельса», книга 1, розділ 47, стор. 416.

Питання: Коли була написана книга Якова?

Відповідь: Йосип Флавій зазначає, що Яків, брат Господній, прийняв мученицьку смерть у 62 р. н. е., отже, Послання було написано до цієї дати. Багато вчених вважають, що це сталося між 45 і 60 рр. н. е., хоча, ймовірно, ближче до 45 р. н. е. Дехто вважає, що це була одна з перших книг Нового Завіту.

Питання: Що Йосип Флавій каже про Якова?

Відповідь: У нас є два джерела: сама книга Йосипа Флавія («Історія юдеїв», 20.9.1 та 18.5.2) та друге незалежне джерело — Оріген (писав у 225–254 рр. н. е.), який цитує слова Йосипа Флавія. Ось що пише Оріген у книзі 1, розділі 47, на сторінці 416 твору «Проти Цельса»: «Адже у 18-й книзі своєї праці «Історія юдеїв» Йосип Флавій свідчить, що Іван був Хрестителем… Цей автор, хоча й не вірив у Ісуса як у Христа, шукаючи причину падіння Єрусалима та руйнування храму — хоча він мав би сказати, що змова проти Ісуса була причиною цих лих, що спіткали народ, оскільки вони стратили Христа, який був пророком, — тим не менш каже, хоч і проти своєї волі, але недалеко від істини – що ці лиха спіткали євреїв як покарання за смерть Якова Праведного, який був братом Ісуса (званого Христом), — євреї стратили його, хоча він був людиною, що найбільше вирізнялася своєю справедливістю».

Питання: Який хороший план книги Якова?

Відповідь: Багато хто каже, що Послання Якова — книга, яку важко структурувати. Існує п’ять різних схем Послання Якова, які збігаються щодо «підрозділів», але загальна структура в кожній з них відрізняється. Ось проста схема, яка допоможе запам’ятати зміст Послання Якова.

Розділ Назва

Скласти план Послання Якова важко. Ось один із варіантів.

1:1–27 Спочатку звернімо увагу на власні стосунки з Богом та духовну зрілість

- 1:3-12 Славне спасіння через Христа

2–5:6 Гріхи щодо інших

- 2 Упередженість: забутий гріх

- - 2:1-7 Не слід виявляти упередженості щодо людей

- - 2:8-13 Не слід виявляти упередженості щодо окремих частин Закону

- 3:1-18 Вчителі та язик

- 4:1-10 Наша боротьба проти світу

- 4:11-17 Судження інших і забуття Бога

- 5:1-6 Засудження менталітету багатих

5:7-20 Терпіння, клятви та молитва

- 5:7-11 Терпіння

- 5:12 Клятви

- 5:13-18 Молитва: спів, помазання та сповідь. Віра та терпіння у молитві Іллі

- 5:19-20 Терпляче повернення тих, хто збився зі шляху

Питання: Які ще частини Біблії схожі на Послання Якова?

Відповідь: На перший погляд Послання Якова здається унікальним, але при детальнішому розгляді воно схоже на чотири інші книги.

Книга Притч містить багато подібних етичних настанов.

«Нагірна проповідь» (Матвія 5:3–7:23) має 26 паралелей.

1-е Послання Івана та Послання Якова містять вражаючі паралелі.

1-е Послання Петра та Послання Якова також мають паралелі.

Нарешті, короткий лист Якова містить алюзії на уривки з 21 книги Старого Завіту.

Питання: Які подібності між Посланням Якова та книгою Притч?

Відповідь: Ось ці подібності.

Схожі вірші в Посланні Якова та Притчах

Послання Якова також схоже на 1-е послання Івана та 1-е послання Петра. У ньому містяться алюзії на уривки з 21 книги Старого Завіту.

Питання: Які подібності є в Посланні Якова до Нагірної проповіді в Євангелії від Матвія?

Відповідь: Ось ці подібності.

Схожі вірші в Посланні Якова та Нагірній проповіді в Євангелії від Матвія

Питання: Які подібності є в Посланні Якова до інших уривків Нового Завіту?

Відповідь: Ось ці подібності.

Питання: Чи є Послання Якова 1:1 та 2:1, як стверджували Спітта та Мейєр, в основному єврейським твором із незначними християнськими правками?

Відповідь: Ні. Як зазначає Пітер Девідс у «Новому міжнародному коментарі до грецького Нового Завіту» щодо Послання Якова, с. 14–15, Послання Якова є цілком християнським твором з двох основних причин, окрім Якова 1:1 та 2:1.

1. Схожість з іншими книгами Нового Завіту, а саме з 1-м Листом Івана, 1-м Листом Петра та Нагірною проповіддю у Євангелії від Матвія.

2. Християнські поняття, яких немає в іудаїзмі, такі як спасіння через слово (Послання Якова1:18 ) та «старші церкви» (Послання Якова5:14 ).

Питання: Що в Якова 1:1 мається на увазі під «розсіюванням»?

Відповідь: Було кілька розсіювань. Спочатку, коли євреї були вигнані ассирійцями у 722 р. до н. е., а згодом — вавилонянами, багато хто продовжував жити в Месопотамії, Персії та Єгипті. По-друге, на час П’ятидесятниці в Діяннях 2 євреї були не лише на цих землях, а й на захід — у Малій Азії, Греції, Римі, навіть у південній Галлії та, можливо, в Іспанії. По-третє, переслідування за часів Савла з Тарсу змусило християн покинути Юдею й розійтися по інших місцях, як описано в 8-му розділі Діянь. Звісно, як християни на землі, жоден із нас ще не вдома; ми теж розсіяні по всьому світу. Вираз «дванадцять племен Розсіяння» не був конкретизований; він може стосуватися всіх вищезазначених випадків.

Яків дуже полюбляє подвійні значення, і звернення до «дванадцяти племен Розсіювання» є «майстерно загальним». Євреям було б зручно ідентифікувати себе з цим, але й християни також бачили б у собі Боже розсіювання по всьому світі. Іноді добре залишати речі загальними, а не конкретними. Можливо, Яків залишив це досить загальним, оскільки протягом усього свого життя він служив євреям і прагнув привести їх до Царства.

Питання: У Як. 1:4, звичайно, добре, що Бог дарує нам терпіння, але чому цей вірш дає нам пряму заповідь, тобто вказує, що це наша відповідальність — дати терпінню проявити свою повну дію?

Відповідь: Одна з причин полягає в тому, що ми можемо робити речі, щоб уникнути труднощів і перервати цей процес. Якщо Бог хоче, щоб ви були в певному місці, і ситуація ускладнюється, чи будете ви терпляче триматися цього, чи втечете? На щастя (хоча на той момент це може здаватися не так), від деяких випробувань ми не можемо відступити. Павло мав випробування у вигляді «терня в тілі», про яке йдеться у 2 Коринтян 12:8-10. Коли Павло попросив Бога скоротити це випробування та усунути його, Бог відповів «ні». Павло не лише мав це випробування ( ), але й не бачив у ньому ні потреби, ні мети — принаймні доти, доки не звернувся до Бога в молитві. Ми теж не завжди бачимо необхідність чи мету наших випробувань, або ж бачимо їх лише згодом.

Питання: Які гра слів містяться в Посланні Якова 1:1–5:20?

Відповідь: Спочатку давайте трохи поговоримо про структуру.

Логічний план: Багато західних авторів використовують логічний план, що складається з вступу, приблизно трьох пунктів та висновку. Павло вміло вносить у це певну різноманітність, але в основному він дотримується західного підходу. Скільки з вас, коли вперше вивчали це на уроці з письма, підняли руку й ввічливо запитали вчителя: «Я не хочу використовувати цю структуру, чи можу я скористатися однією з загальноприйнятих альтернатив?» Я майже впевнений, що небагато хто з вас так зробив!

Хіазми: Автори Старого Завіту, що писали на івриті, полюбляли хіазми — симетричні структури, наприклад: пункти А, Б, В, В’, Б’, А’, причому довжина такого тексту могла бути будь-якою.

Акростих — це ще один тип структури, який також використовувався в Старому Завіті. В акростиху перша літера кожного вірша відповідає порядку гебрейського алфавіту або утворює слово.

Подвійні значення: Яків застосовує ще один підхід. Він часто використовує подвійні значення слів не як гумористичні каламбури, а скоріше як «переходи», що пов’язують попередній розділ із наступним. Автором Старого Завіту, який використовував гру слів більше як засіб запам’ятовування, є Міхей у Міхея 1:10–14. Сам Бог використовує подвійні значення, звертаючись до Єремії в Єремії 1:11–14.

Антитези: Щоб доповнити цей перелік, ще одним літературним прийомом є використання антитез. Як міг би сказати Чарльз Дікенс, така структура є доречною як у найкращі часи, так і в найгірші.

Ось приклади подвійних значень та гри слів у Посланні Якова.

Привітання: «chairein» у 1-му листі Якова 1:1 та «радість» (charan) у 1-му листі Якова 1:2.

Зовнішні випробування — peirasmois у Посланні Якова 1:2 та внутрішні спокуси — peirazomai у Посланні Якова 1:12.

«Не бракує нічого» у Якова 1:4 та «брак мудрості» у Якова 1:5

Прохання — у Посланні Якова 1:5 та 1:6.

Спокуса в Якова 1:12 та Якова 1:13.

Питання: Як у Якова 1:2-4 випробування можуть бути радістю? Чи стосується це життя тут, на землі, чи в майбутньому?

Відповідь: По-перше, щастя і радість — це не одне й те саме. Щастя — це швидкоплинна насолода, зумовлена обставинами, а радість — це тривала насолода, незалежна від обставин. У небі ми отримаємо нагороду за випробування, які ми перенесли з витримкою ( ). На землі ми все ще можемо відчути радість від усвідомлення того, що ми подобаємося Богу.

На землі ми матимемо різноманітні випробування; це є «дорогоцінною обітницею Божою», про яку йдеться в Івана 16:33. Хоча ці слова, ймовірно, перекладені найкраще, інший варіант перекладу грецького слова буквально означає «різнобарвні випробування».

До речі, Яків не подає це як таємницю, яку мають відкрити лише деякі християни. Натомість він починає зі слів «як ви знаєте», бо просто нагадує їм про те, що вони вже повинні знати.

Ще в 1828 році в Америці ось що написала восьмирічна християнська дівчинка: «О, яка я щаслива душа, Хоч бачити не можу; Я вирішила, що в цьому світі Задоволеною буду. Скільки благословень я маю, Чого інші люди не мають, Плакати й зітхати через те, що я сліпа, Не можу і не буду». Це написала Фанні Дж. Кросбі, сліпа авторка гімнів, яка написала понад 8 000 гімнів, тираж яких перевищив 100 мільйонів примірників. З 10 років вона щотижня завчала напам’ять по п’ять розділів Біблії. Вона також була ораторкою, яка відстоювала християнські місії порятунку загублених. (цитата з «Біблійного коментаря віруючого», с. 2219.)

Пов’язане з цим питання: як взагалі хтось, зрячий чи сліпий, міг написати понад 8 000 гімнів? Це не просто звичайні слова; гімни Кросбі містять міцне, глибоке християнське вчення. Гадаю, значною мірою відповідь полягає в тому, що, запам’ятовуючи п’ять розділів Біблії щотижня, її голова була сповнена Святого Письма. Але коли ми порівнювали твори Якова з «Притчами» та «Нагірною проповіддю», то бачимо, що голова Якова була сповнена не лише Святого Письма, а й вчень Ісуса. Чи повинні й наші голови бути сповнені Святого Письма?

Питання: Оскільки в Якова 1:5 сказано, що якщо комусь бракує мудрості, той повинен просити Бога, чи було неправильно, що Джозеф Сміт, засновник мормонізму, нібито йшов у ліс, щоб помолитися про те, яка релігія є правильною?

Відповідь: По-перше, треба звертатися до правильного Бога. До того, як заснувати мормонізм, Джозеф Сміт був окультистом, який займався гаданням на склі. Це задокументовано в судовому протоколі, де його засудили за це й оштрафували. Треба звертатися до істинного Бога.

По-друге, потрібно порівняти те, що, як вам здається, ви почули, з Біблією. Оскільки Джозеф Сміт стверджував, що люди можуть стати такими, як Бог є зараз, він мав би прочитати Числа 23:19 та 1 Самуїла 15:29, щоб зрозуміти, що те, що йому було сказано, походило не з того самого джерела, що й Біблія. Популярний мормонський опис першого бачення був частково вигаданий вже після смерті Джозефа Сміта. Існує щонайменше три суперечливі версії першого бачення.

По-третє, цілком нормально молитися до істинного Бога про такі речі, як вибір церкви, яку відвідувати. Однак ми не молимося про те, що, як ми знаємо, є небіблійним і неправильним.

По-четверте, слідування тому, що говорить Бог, не є «підступним». Джозеф Сміт стверджував, що отримав наказ практикувати багатоженство, тому одружився з другою дружиною. Однак він не розповідав про це своїй першій дружині понад рік.

Питання: У Якова 1:4, у чому полягає різниця між молодим, слухняним християнином, сповненим запалу до Господа, та зрілим християнином?

Відповідь: Молодий, слухняний християнин може бути дуже ревним у хорошому сенсі, але йому чи їй все ще може знадобитися мудре наставництво від старшого віруючого. Зрілий християнин повинен мати цю мудрість як для себе, так і для інших, але повинен дбати про те, щоб його любов не почала охолоджуватися, як Ісус дорікав церкві в Ефесі в книзі Об’явлення.

Питання: Що саме, згідно з Якова 1:4, означає «витривалість» і як нам її розвивати?

Відповідь: Мій пастор визначив наполегливість так: це здатність залишатися вірним своєму стану, справі чи починанню, незважаючи на зовнішні впливи, невдачі, опір чи зневіру.

Витривалість — це мистецтво залишатися твердим і незмінним у своїй вірі та практиці, навіть під час переслідувань і страждань. Ви можете надихнутися, слухаючи або читаючи про витривалість інших, але єдиний спосіб дізнатися, чи є вона у вас, — це практика.

Питання: Чому в Якова 1:5-6 Яків каже просити про мудрість? У 1 Коринтян 12:8 проводиться розрізнення між дарами мудрості та знання. У чому полягає ця різниця?

Відповідь: Усі християни повинні мати певну мудрість, і всі християни повинні отримувати всю мудрість, якої їм потрібно. Частину її вони можуть здобути завдяки власному ходінню з Богом, а інколи вона може прийти через мудрі поради інших. Крім того, деякі християни мають особливий духовний дар мудрості: іноді вони усвідомлюють речі навіть у той момент, коли слова виходять з їхніх вуст. Звісно, духовні дари не призначені для накопичення, а для того, щоб ділитися ними з іншими. Духовний дар знання — це розуміння того, чого вчить Біблія, та Божої волі загалом. Духовний дар мудрості — це застосування знання про Бога до конкретної ситуації. Знання та мудрість часто йдуть рука об руку, але не завжди.

Питання: Що в Якова 1:6-7 означає «двоязичний» і як деякі люди сьогодні «кидаються, немов хвилі на морі»?

Відповідь: Це стосується прагнення двох суперечливих речей. «Двоязичний» точніше перекладається як «двосердечний», тобто з двома суперечливими нахилами. Людина може мати алкогольну або іншу залежність, але водночас прагнути слідувати за Богом. Така людина може бути ненадійною у слідуванні за Богом. Вона може одного дня вирішити слідувати за Богом, але коли з’являється нагода для її іншого бажання, воно бере гору. Бог хоче, щоб ми любили Його всім серцем, а не лише його частиною.

Щодо того, як це — бути кинутим у бурю, — запитайте Йону або Петра на Галілейському морі.

Хтось може прагнути нечесного прибутку, але при цьому все одно хоче, щоб його вважали доброчесною людиною. Як сказав один чоловік: якщо ти танцюєш із грішниками в суботу ввечері, то важко встати й співати зі святими в неділю вранці.

Зрештою, більшість гріхів — це двоякість, бо люди прагнуть гріха, але не хочуть нести за це ні земних, ні вічних наслідків.

Питання: Чому в Якова 1:9–11 Яків згадує тут багатих і бідних людей, переходячи від розмови про випробування до розмови про спокуси?

Відповідь: Багатство пов’язане з обома цими поняттями. Але Яків тут не говорить про випробування, пов’язані з фінансовими потребами. Натомість він говорить про випробування бідних, коли вони страждають від того, що їх експлуатує система загалом, а також деякі багатії зокрема, виключно через те, що вони бідні. Існує також спокуса заздрості, яку можуть відчувати бідні.

Тож не будьте бідними, і, можливо, у вас не буде цих проблем. – Але у вас можуть виникнути інші проблеми. Існує випробування, пов’язане з веденням благочестивого життя, коли багатство діє як «магніт», що відтягує вас від покладання на Бога та руйнує ваше служіння й свідчення. Легко «хвалитися своїм багатством», незважаючи на те, що Єремія 9:23-24 чітко застерігає нас від цього. Існує спокуса зарозумілості та зневаги до бідніших людей як до «не таких корисних» лише через стан їхніх банківських рахунків.

Питання: Як, згідно з Якова 1:9, бідна людина має пишатися своїм високим становищем?

Відповідь: Він може усвідомлювати, що гроші чи багатство, яких він не має, у вічному плані не мають жодного значення. Насправді йому немає чого заздрити багатим людям, адже мати серце, сповнене віри, і небагато коштів краще, ніж мати велике багатство, але не мати віри.

Питання: Чи стосується Якова 1:10 багатого віруючого, чи багатого невіруючого?

Відповідь: У тексті цього не вказано. З одного боку, оскільки в Якова 1:9 йдеться про братів, можна припустити, що багатий чоловік у Якова 1:10 також є братом. Однак у Якова 1:11 мова йде не про багатство, а про те, що багатий чоловік зникає посеред своїх прагнень.

Яків, як і деякі китайці, є майстром двозначності. У Якова 1:10 про це не сказано; і, можливо, тому, що іноді важко розпізнати, чи є багата людина християнином, чи ні. Вона може «називати себе християнином», але, судячи з її життя, ви насправді не можете бути впевнені, що саме таїться в її серці.

Іноді багатство може призвести до того, що віруючий «відійде від віри» у своєму свідченні та служінні. Був один християнин, який виграв велику суму грошей. Він одразу ж віддав щонайменше 10 % цих коштів церкві. Він також забезпечив свою сім’ю, створив фонд для оплати навчання дітей у коледжі тощо. Через деякий час він почав витрачати свої гроші на пияцтво та послуги повій, а ще його кілька разів пограбували в машині, де він зберігав велику суму готівки. Пізніше він сказав, що шкодує, що взагалі виграв у лотерею. На жаль, він не зміг впоратися зі спокусою багатства.

Питання: Як, згідно з Якова 1:10-11, багаті християни повинні пишатися своїм скромним становищем?

Відповідь: Вони теж можуть усвідомити, що багатство, яке вони накопичили для себе, не принесе їм ніякої користі, коли вони опиняться на небі. Але їхні багатства можуть бути корисними на землі, якщо вони їх роздають. Вони можуть відчувати задоволення від того, що понижують своє становище в очах світу, роздаючи своє багатство. Отже, хоча багатства можуть бути дуже корисними в Божому Царстві, ми маємо усвідомлювати небезпеку того, що вони стануть «магнітом», який відтягує нас від Бога.

Питання: Як у Якова 1:12 ми благословенні під час випробувань? Чи стосується це життя тут, на землі, чи в майбутньому?

Відповідь: У небі нам обіцяно нагороди, як зазначено в 1 Коринтян 3:10-14. На землі ми благословенні принаймні трьома способами. Витривалість у випробуваннях формує наш характер, і ми можемо бути впевнені, що догоджаємо Богу, витримуючи випробування. Крім того, свідчення, яке ми даємо іншим, може допомогти привести їх до Господа, щоб спасти їх. У сучасному розумінні не слід розглядати щось як «випробування», скоріше Бог дозволяє вам пройти «кардинальне перетворення»!

П: Що в Якова 1:12 мається на увазі під словом «вінець»?

Відповідь: У грецькій мові є два слова, що перекладаються як «вінець». Одне з них — «діадема», королівський вінець, а інше — вінок із листя, який вручають переможцю спортивних змагань. У цьому уривку вжито саме друге слово.

Питання: У Якова 1:12 та Якова 1:2, у чому полягає різниця між випробуванням та спокусами?

Відповідь: Грецькі слова не однакові, але схожі. Зовнішні випробування та зовнішні спроби спокусити — це peirasmois, а внутрішні речі, що справді спокушають вас, — це peirazomai. Обидва випробовують нашу віру, але можна розглядати «святі випробування», які можуть походити від Бога, та «несвяті спокуси», що не походять від Бога.

Питання: У Якова 1:12 сказано, що випробування та спокуси можуть обернутися на наше благо, тож чи слід нам шукати випробувань і спокус?

Відповідь: Ні. У Якова 1:14 сказано, що бажання віруючих і так надто часто шукають спокус. І те, й інше траплятиметься на нашому шляху; але ми не повинні шукати ні того, ні іншого. Так само ми не повинні шукати випробувань для інших віруючих, ані спокушати інших віруючих.

Питання: У Якова 1:13, чи може Бог піддаватися спокусі, оскільки у Вих. 17:7; Чис. 14:22; Втор. 6:16 та Пс. 78:18, 41, 56; 95:9; 106:14 сказано, що люди спокушали Бога?

Відповідь: Люди в часи Виходу та сьогодні можуть намагатися спокусити Бога, якщо бажають, але Бог не може бути спокушений. У цих уривках Старого Завіту те, що ізраїльтяни спокушали Бога, означає, що вони настільки грішили, що розгнівали Бога. Це виглядало так, ніби вони спокушали Бога, щоб Він їх знищив. Що ти можеш дати Йому, щоб спокусити Всемогутнього? Як ти збираєшся обдурити Всезнаючого?

Питання: Як це в Якова 1:13 сказано, що ніхто не спокушується Богом, коли в багатьох інших віршах йдеться про те, що Бог випробовував їх?

Відповідь: Існує різниця між спокушанням і випробуванням, а також між тим, щоб дозволити випробування, і тим, щоб його спричинити.

Ніхто не спокушується Богом: Бог ніколи не підштовхуватиме нікого до зла чи до чогось, що Йому не до вподоби, і не наказуватиме цього.

Бог випробовує: Бог дозволяє нам опинятися в ситуаціях, де ми будемо спокушувані, хоча Він не дозволить нам бути спокушеними понад те, що ми можемо витримати. Бог дозволяє сатані, демонам та іншим спокушати нас і піддавати нас випробуванням. Хоча Всемогутній Бог міг би запобігти всім цим речам, якби захотів, Бог у Своїй суверенній мудрості вважає за найкраще, щоб ми проходили через них, розвиваючи наш християнський характер і отримуючи нагороди на небі.

Єврейський рабин Ханіна (I століття н. е.) сказав: «Ніщо зле не приходить згори». Взято з «The Expositor’s Greek Testament», т. 4, с. 4, 29–430.

Питання: Що роблять наші власні бажання в Якова 1:14?

Відповідь: Це термін із сфери полювання та риболовлі. Хоча його можна перекласти як «витягувати», частіше він означає «спокушати» або «виманювати» за допомогою приманки.

Питання: Яким є процес спокуси в Якова 1:14-15?

Відповідь: Чи замислювалися ви над тим, що гріх і спокуси, подібно до раку, можуть розростатися? Ці вірші ілюструють «три покоління гріха». Спокуса починається тоді, коли людина має бажання чогось. Або це щось погане, або вона не вірить, що Бог дасть їй це, або вона хоче отримати це нечесним шляхом. Тоді вона починає діяти відповідно до цього бажання, щоб отримати те, чого хоче. Після цього сатана прагне, щоб людина зазнала наслідків свого гріха. Часто гріх має не одну причину. Як вогонь може мати три причини: повітря, паливо та іскру, так і гріх може мати сприятливі обставини, бажання та нагоду. Див. статтю «Перемагаючи спокусу з книги Якова » за адресою http://www.BibleQuery.org/Experience/Temptation/OvercomingTemptation.html для отримання додаткової інформації.

Питання: У Якова 1:14 нас спокушає наше власне бажання чи сатана, як сказано в 1 Коринтян 7:5 та Діяннях 5:3?

Відповідь: І те, і інше є правдою. Так само, як вогонь виникає і від іскри, і від дерева, так і сатана намагається розпалити наші бажання, гордість, жадібність та страхи, щоб ми вчинили конкретні гріхи. Сатана може спокушати нас «приманкою» до гріха, але наша відповідальність полягає в тому, щоб не клюнути на цю приманку, а втекти від спокуси. Якова 4:7 та 1 Петра 5:8-9 наголошують, що ми маємо протистояти дияволу. Якщо ми ходимо близько до Бога, наше дерево перетворюється на золото, а решта дерева зволожується водою Духа.

Питання: У Якова 1:15, що саме мається на увазі під словом «смерть»?

Відповідь: Найкраща відповідь, яку дав А. Барнс, — «смерть у всіх її проявах». Це може стосуватися фізичної смерті, духовної смерті, а також смерті дружби, стосунків чи втрати можливості.

Питання: Чому в Якова 1:17 згадуються і «добрий дар», і «досконалий дар»?

Відповідь: У грецькому оригіналі це різні слова, і Яків має на увазі обидва. Перше слово, «досіс», означає те, що дається, а «дорема» — конкретний дар. За словами Філона, слово «дорема» означало набагато сильніший, повніший дар. Можна розглядати їх як добрі дари від Бога — як великі, так і малі.

Питання: Що в Якова 1:17 означають «світла»?

Відповідь: Хоча слова «небесне» у грецькому тексті немає, у цьому контексті йдеться про небесні світила. У фізичному сенсі сонце, місяць і зірки разом вважалися небесними світилами, як зазначено в Буття 1:14–18 та Псалмі 136:7. Псалом 19:1–6 говорить про небосхил і сонце як про те, що вони проголошують Божу славу. У духовному сенсі світло — це те, завдяки чому ми бачимо істину, те, що нас приваблює, і те, за чим ми повинні слідувати, як показує Псалом 19:7-14. Але на відміну від Бога, небесне світло може здаватися таким, що «змінюється», як це робить Місяць щомісяця або під час затемнення.

Питання: Що в Якова 1:17 сказано про інші види світла, які не походять від Бога?

Відповідь: Нас можуть ввести в оману, змусивши думати, що інші джерела світла подібні до Сонця, і ми можемо слідувати за ними, оскільки вони ближчі. Якби ми були комахами, це було б так, ніби сатана розміщує зовні лампи для комах, щоб нас спалити. Так, вони існують, і можуть здаватися привабливими, але нам не слід наближатися до цих джерел світла.

Питання: Як у Якова 1:17 пояснюється, що Бог не змінюється, на відміну від мінливих тіней?

Відповідь: Божий характер або риси не змінюються. У Числах 23:19 та 1 Самуїла 15:29 сказано, що Бог не змінює своєї думки, на відміну від людей. Однак Божа воля, яку Він нам відкрив, може змінитися, коли ми змінюємо свою думку щодо чогось. Наприклад, коли Бог сказав фараону за часів Авраама, Авімелеху, а пізніше ніневійцям, що вони будуть покарані різними способами за свої гріхи, і вони покаялися, то покарання вже не мало на них спіткати.

Питання: Як, згідно з Якова 1:18, Бог породив нас через слово істини?

Відповідь: З одного боку, Бог дав нам нове народження через слово істини Євангелія. Але, що більш важливо, Ісус є Словом і Істиною, і ми маємо нове народження завдяки тому, що Ісус прийшов і помер на хресті за наші гріхи.

Питання: Як у Якова 1:18 та Об’явлення 14:4 люди є первістками Божими, якщо Христос згадується в 1 Коринтян 15:20?

В: Христос є первістком усіх людей, які вірують, оскільки Ісус «розкрив завісу», що веде до нашого спасіння. У Посланні Якова 1:18 сказано, що ми є своєрідним первістком усіх Божих створінь. 144 000 з Об’явлення 14:4 є первістком тих, хто буде спасений під час великої скорботи після вознесіння.

П: Як у Якова 1:18 ми є своєрідними первістками Божих створінь?

Відповідь: Святе Письмо не дає конкретної відповіді на це питання. Однак Святе Письмо говорить нам про дві речі.

Люди загалом: ми створені дивно й чудово (Псалом 139:14), Бог має для нас особливий задум (Псалом 8:4-8)

Божі діти: Дивовижною істиною є те, що нас називають дітьми Божими (1 Івана 3:1), і що ми будемо царювати з Христом (Ефесян 2:6-7), а також те, що ми — люди, які колись не належали Богу, але тепер належимо Йому (1 Петра 2:9-10). Існує також багато інших віршів, і те, що ми є первістками, є лише одним із численних благословень.

Питання: На вашу думку, кого ми маємо слухати, як зазначено в Якова 1:19?

Відповідь: У Якова 1:19 йдеться про слухання загалом, і це не дає відповіді на поставлене запитання. Але насамперед ми маємо слухати Бога, а вже потім — лідерів нашої церкви. Ми також маємо підкорятися урядовим лідерам. Однак у 2 Тимофія 3:5 конкретно сказано, що нам не слід мати нічого спільного з тими, хто відвертається, стаючи любителями розкоші замість того, щоб любити Бога. Якщо хтось явно не слідує за Богом, то вам, як церковному лідеру, не слід слідувати за ним.

Питання: У 1-му листі Якова 1:19 сказано, що ми маємо проповідувати Євангеліє, то чому, на вашу думку, нам слід швидше слухати, ніж говорити?

Відповідь: Навіть проповідуючи іншим, добре спочатку вислухати, звідки вони виходять. У ваших особистих розмовах цілком нормально, якщо ви більше слухаєте, ніж говорите.

Питання: У Якова 1:19; 3:1, у чому полягає різниця між «нестриманим язиком», «мовчазним язиком» та «стриманим язиком»?

Відповідь: Нестриманий язик говорить те, що не слід говорити, незалежно від того, чи це правда, чи ні. Мовчазний язик нічого не говорить, навіть те, що потрібно сказати. Уявіть, що в церкві спалахнула пожежа або духовна пожежа, а ви нічого не кажете. Стриманий язик здатний сказати набагато більше, ніж він каже, але обмежує себе тим, щоб говорити лише те, що є корисним.

Питання: Про що, згідно з Якова 1:19, нам не слід говорити?

В: Ми не повинні ділитися тим, чого Бог не хоче, щоб ми ділилися, тому моліться до Бога, щоб Він показав вам, коли слід мовчати. Ось кілька основних речей, про які не слід говорити.

Розлючувати інших, якщо тільки вони не мають підстав для гніву.

Хвалитися чи вихвалятися

Розголошувати конфіденційну інформацію, яку вам повідомили інші, незалежно від того, чи мали вони право це робити, чи ні

Зневірювати або відвертати іншу людину від праведності, як це зробила дружина Йова. (Хоча відвертати їх від гріха — це нормально.)

Вихваляння гріха. (Тоді, коли я напився в барі, це було так класно...)

Неправдиві речі або брехня, включаючи лестощі

Прославлення інших, піднесення їх на п’єдестал. (Хоча вшановувати їх — це добре.)

Слова, що завдають шкоди або ображають іншу людину чи інших

Образливі висловлювання, спрямовані на приниження іншої людини або інших

Осудження інших, хоча можна говорити, що гріховні вчинки є гріховними

Свідоме висловлювання, через яке інші втрачають довіру до ваших слів

Довгі, багатослівні та розлогі висловлювання, що містять більше інформації, ніж людина хоче слухати та чути

Зловмисна дезінформація з метою нашкодити іншим або потішитися за їхній рахунок

Непублічна інформація про іншу людину, яку вона не хоче розголошувати. (Незалежно від того, чи вважаєте ви, що вона має рацію, не розголошуючи її.)

Плагіат слів іншої людини без вказівки джерела. Не привласнюйте чужі слова як свої.

Сумнівна достовірність (ви не зовсім впевнені, чи це правда, чи ні)

Повторне згадування поганих вчинків іншої людини після того, як ви вже обговорили це та пробачили їй. Ці речі слід забути.

Таємниці, через які невинна людина може загинути, постраждати або потрапити до в’язниці несправедливо

Спокусливі для інших подробиці. (Як того разу я напився в цьому конкретному барі, де напої продають за півціни...)

Нерозкрита інформація, яку ви пообіцяли не розголошувати своєму роботодавцю, колишньому роботодавцю або клієнту.

Очорнення чи наклеп на іншу людину

Злі люди можуть використати це на свою користь

Гумор або інформація, що містить сцени для дорослих, еротичні, непристойні або вульгарні моменти

Ви не вшановуєте Бога чи своїх братів і сестер у вірі

Люди повинні бачити ваше життя в дії, але ви не повинні відчувати тиску, що завжди мусите щось говорити.

Питання: Яку причину наводиться в Якова 1:19-20, щоб бути швидким до слухання і повільним до гніву?

Відповідь: Там конкретно сказано, що гнів людей не приносить Божої праведності. Там не сказано, щоб ми взагалі не говорили, але якщо ми затримаємося з відповіддю, спочатку вислухавши, ми з меншою ймовірністю скажемо щось у гніві, що не принесе користі, і про що пізніше пошкодуємо (або принаймні повинні пошкодувати).

Те, що Бог так наказав, — це вже достатня причина для нас. Однак іноді те, що Бог наказує, є корисним для нас і з фізичної точки зору. У журналі «Health & Healing» доктора Джуліана Вітакера, том 10, № 8, серпень 2000 р., на стор. 5 повідомляється, що у людей, схильних до гніву, ймовірність серцевого нападу в 2,7 рази вища, ніж у тих, хто найменше схильний до гніву.

Питання: Чому ще, згідно з Якова 1:20, ми повинні бути повільними до гніву?

Відповідь: Коли ви говорите, запитайте себе, чому ви відчуваєте потребу висловитися саме зараз. Чи говоримо ми насамперед для того, щоб почуватися краще, виглядати краще, чи щоб сказати те, чого хоче від нас Бог, аби якнайкраще допомогти іншим? Яків каже нам, що наш гнів, зокрема, не сприяє останньому варіанту. Намагайтеся, щоб кожне слово, яке виходить з ваших уст, було тим, що Бог хотів би, щоб ви сказали, а щодо всіх інших слів — просто не вимовляйте їх взагалі. Набагато краще мовчати, ніж говорити те, чого не слід говорити.

Питання: Чому в Якова 1:19, 21, а також у Якова 1:26 Яків так охоче пов’язує язик із моральною нечистістю?

Відповідь: Хоча язик може висловлювати нечисті речі, він, крім того, може стати воротами до місць, де вчиняються всілякі злочини.

Питання: У Якова 1:20 сказано, що гнів людини не служить праведності Божій; чи можна взагалі гніватися?

Відповідь: Біблія не наказує нам ніколи не гніватися; насправді іноді ми відчуваємо гнів, коли поділяємо Божі почуття щодо певної ситуації. Але в Ефесян 4:26 сказано, що ми не повинні давати сонцю зайти над нашим гнівом. Іншими словами, не тримайте в собі гнів до того часу, як лягаєте спати. В Ефесян 4:27 сказано, щоб не давати дияволу приводу. Бо насправді, коли ви думаєте, що тримаєтеся за свій гнів, насправді це ваш гнів тримає вас.

До речі, у Приповістях 29:11 також згадується, що ми маємо бути повільними до слова.

Питання: Що в Якова 1:21 означає «скинути моральну нечистоту»?

Відповідь: 21-й вірш можна розглядати як завершення попереднього розділу, вступ до наступного розділу або, що більш імовірно, і те, і інше.

Грецьке слово, що тут означає «нечистоту», — ribarion — означає саме «нечистоту», але дуже схоже слово ribara означає «пошарпаний». Відкиньте все, що заважає вашому християнському життю, бо це «пошарпане», якщо не «нечисте».

Грецьке слово «апотемемої», що означає «зняти» або «скинути», часто вживається у значенні «зняти забруднений одяг». Коли людина одягає чистий одяг, а він поступово стає дедалі бруднішим, легко цього не помітити й просто продовжувати його носити, ніби все як і раніше нормально. Будьте обережні з тим, що ви вважаєте «нормальним».

Це також можна вважати цікавим доповненням до притчі про сіяча. Ми можемо бути доброю землею, яка вже прийняла Слово, але все одно мати навколо себе трохи морального бур’яну. Ми маємо обов’язок дбати про цей бур’ян і не давати йому рости.

Питання: У Якова 1:21 слово «тому» може означати «щоб виконати попереднє», «зроби попереднє, щоб виконати наступне» або «попереднє було прикладом того, що слід робити зараз». Яке, на вашу думку, значення мається на увазі саме тут?

Відповідь: Якщо розглянути це питання логічно: якщо назвати Якова 1:19 «А», а Якова 1:21 — «Б», то чи це означає, що треба зробити «А», щоб виконати «Б», чи зробити «Б», щоб виконати «А», чи «А» було прикладом того, як робити «Б»?

Це друге. Про спасіння йдеться лише в Якова 1:21, і воно відбувається завдяки вкоріненому Слову (Ісусу). Якова 1:19 — це наказ, який нам дано виконати, а 1:21 необхідний для того, щоб ми могли досягти того, про що йшлося в Якова 1:19.

Питання: У Якова 1:21, чи саме вкорінене Слово спасає наші душі, чи це Христос, чи це кров Христа, чи Божа благодать?

Відповідь: Усе вищезазначене; це різні способи погляду на одне й те саме. Божа любляча благодать є найголовнішою причиною нашого спасіння, а не наші власні заслуги. «Подією», що стала причиною нашого спасіння, була смерть та воскресіння Ісуса. Наше життя підтримується словом, вкоріненим у нас, яким є Ісус — Істина і Слово, що живе в нашому серці. Засобом, через який ця благодать була вилита на нас , був Ісус, згідно з Тита 3:6-7 та Євреїв 1:9. Божий Дух повинен жити в нас, щоб ми належали до Христа, як сказано в Римлянам 8:9-11. Нарешті, ми спасенні благодаттю через віру (Ефесянам 2:8), і послання Євангелія не має для нас жодної цінності, якщо ми не поєднуємо його з вірою, як вчить нас Послання до Євреїв 4:2.

Легко пропустити той момент, що Яків говорить не лише про те, що Боже слово, яке вкорінилося в нас, зрештою спасе нас від покарання за гріх; Яків також наголошує на тому, що воно спасає нас від влади гріха вже зараз.

Питання: Що в Якова 1:22 означає «обманювати себе»?

Відповідь: Люди постійно обманюють себе. Одного разу я показав студентці-мусульманці докази того, що Коран зазнав змін, а вона відповіла: «Я вірою знаю, що це неправда». На цьому дискусія закінчилася; вона не хотіла брати до уваги жодних фактів, які могли б змінити її погляд.

Люди можуть свідомо вирішити вірити в те, що не відповідає дійсності. Вони можуть робити це не тому, що переконані в цьому розумом, а тому, що бояться наслідків, якщо повірять в інше. Так само вони розуміють, що їм доведеться щось змінити, якщо повірять в інше, і вони не готові до таких змін. Іноді людина бачить низку того, що, на її думку, є фактами, які підтверджують її переконання, і бачить інші факти, що суперечать її переконанням. Замість того, щоб розглянути обидві групи фактів і визнати, що змінити свою точку зору — це нормально, вона просто ігнорує ті факти, які їй не вигідні.

Неявним чином люди можуть бачити речі, які є досить очевидно правдивими, і все ж стверджувати, що це незрозуміло або сумнівно. Вони не настільки нечесні, щоб вірити в протилежне, але й не настільки чесні перед собою, щоб підтвердити те, що повинні.

Якщо людина дотримується певної точки зору, але з будь-якої причини бачить те, що здається правдивими фактами, які їй суперечать, першим кроком до істини має бути просто визнання того, що ці інші факти підтверджують іншу точку зору. Коли ви читаєте Біблію і бачите речі, які відрізняються від того, у що ви вірите, замість того, щоб засмучуватися через це, ви можете радіти. Тепер перед вами відкрилася можливість змінитися, стати мудрішими та наблизитися до Бога. Як сказав один чоловік: «Я залишаю за собою право стати розумнішим».

Питання: Чому в Якова 1:22 слухання істинного слова і невиконання того, що в ньому сказано, є самообманом? Адже слово є істинним.

Відповідь: Коли будівля горить, сказати людині, що їй треба вийти з будівлі, не має сенсу, якщо вона так і не вийде звідти. Так само й слухання істинного слова не принесе користі, якщо людина не хоче вірити в нього й діяти відповідно до нього. Яків говорить про людей, які не мають добрих стосунків із Богом. Це можуть бути як невіруючі, які не мають стосунків із Богом, так і лицемірні віруючі, яким потрібно повернутися до своєї першої любові й продовжувати свій шлях.

Далі Яків розглядає, як бути виконавцями, а не лише слухачами, у трьох конкретних аспектах: індивідуальна поведінка, турбота про інших у суспільстві та внутрішні цінності.

Питання: Чому в Якова 1:23–25 слухання без виконання порівняно з тим, як дивитися у дзеркало, а потім йти геть і забувати, як ти виглядаєш?

Відповідь: Перш ніж відповісти на це запитання, давайте поговоримо про поняття дзеркала. Хоча в ті часи ще не було скляних дзеркал, у людей були блискучі мідні дзеркала, які могли відображати обриси, хоча кольори могли бути не такими самими. Дзеркало дає точне уявлення про те, як ти виглядаєш. Воно не лестить і не ображає; воно просто показує тебе таким, яким ти є. Щойно ти відходиш від дзеркала, у тебе залишається лише спогад; ти більше не бачиш себе.

Слово Боже чудово дає нам нову інформацію та істину, але воно завжди служить ще одній меті (якщо ми йому це дозволимо). Воно є дзеркалом для нашого характеру. Ми можемо зазирнути в Слово Боже, і воно показує нам, де ми зазнаємо невдач, не дотягуючи до ідеалу, і де ми можемо зростати, змінюючись. У 2 Коринтян 13:5 Павло наказує віруючим перевіряти самих себе. Ми робимо це не за якимись довільними, вигаданими стандартами, що випливають із нашої власної уяви, а за Божою істиною в Його Слові. Але якщо ви заглянете в Боже дзеркало і не захочете робити те, що воно вказує, то, відійшовши, у вас залишиться лише спогад, і жодних змін не відбудеться.

Вчення про те, що ми маємо бути виконавцями, а не лише слухачами, також міститься в Матвія 7:21-27; Луки 11:28; Івана 13:17 та Римлян 2:13.

Питання: Що в Якова 1:25 є тим досконалим законом, який дає свободу?

Відповідь: Послух Богу дає свободу, і саме цього ми маємо дотримуватися сьогодні. Це свобода від залежностей, нав’язливих думок і страху. Це не Старозавітний Мойсеїв закон, адже Старий Завіт втратив чинність згідно з Посланням до Євреїв 8:13. Але цей закон полягає в тому, щоб робити те, що подобається Богу. Його можна підсумувати так: «Люби Господа, Бога свого, всім серцем своїм, всією душею своєю, всією силою своєю та всім розумом своїм, і люби свого ближнього, як самого себе».

Питання: У Посланні Якова 1:25 усі загалом знають, що таке закон: обмеження на кшталт «роби це» або «не роби того». Тож як би ви пояснили комусь, що це закон, який дарує свободу?

Відповідь: Це справді здається парадоксом, але давайте розглянемо приклад. Правила дорожнього руху, такі як заборона їхати в неправильному напрямку по смузі руху, дають нам змогу швидко доїхати з одного місця в інше. Так, закони — це обмеження, але система обмежень у деяких сферах дає нам більше свободи впевнено, швидко та безпечніше рухатися в інших сферах. Алкоголік чи наркоман, який ігнорує Божий закон не напиватися чи не вживати наркотики і постійно шукає свою наступну «дозу», є менш вільним, а не більш вільним, ніж людина, яка дотримується Божого закону в цій сфері.

Питання: Як, згідно з Якова 1:25, ми отримуємо благословення, чинячи добро?

Відповідь: Ми благословенні не лише нагородою на Небі, але й радістю вже зараз, коли догоджаємо Богу. Це не стосується матеріальних благословень, які ми можемо отримати або не отримати.

Це правда, що іноді, допомагаючи іншим, ми отримуємо позитивні емоції, фінансову винагороду та кращі можливості в цьому житті. Люди хочуть працювати та спілкуватися з тими, хто піклується про них і готовий їм допомогти.

Однак іноді, коли ми допомагаємо іншим і благословляємо їх, ми не отримуємо нічого з перерахованого вище, а іноді навіть отримуємо протилежне. Але незалежно від цього, Бог винагороджує нас на небі за добрі справи, які ми робимо з правильних мотивів на землі, згідно з 1 Коринтян 3:14.

Питання: Які два кроки для стримування язика згадуються в Якова 1:26?

Відповідь: Яків наголошує на важливості контролю над своїм язиком. Перший крок — це стратегічне зобов’язання: ми знаємо, що в майбутньому траплятимуться кумедні речі, які ми зможемо сказати, або інші речі, які нам дуже-дуже захочеться сказати, але які не будуть морально чистими, або будуть злісними чи сповненими ненависті. Будуть речі, які, на нашу думку, справді потрібно сказати, якщо вони правдиві, але ми не впевнені, що вони правдиві. Проте ми візьмемо на себе зобов’язання мовчати, замість того, щоб дозволити цим нездоровим речам виходити з наших вуст. Це може означати, що ми будемо менш кумедними, менш переконливими або звучатимемо менш глибоко, але ми зробили вибір бути менш такими в усьому цьому заради того, щоб вшановувати Бога своїм язиком.

Другий крок — це тактичний прийом, якого слід дотримуватися щохвилини. Завжди тримайте рот закритим, якщо тільки з нього не вийде щось хороше чи повчальне. Якщо ж збирається вийти щось лише наполовину хороше, теж не випускайте це назовні. У Приповістях 17:28 сказано: «Навіть дурень вважається мудрим, якщо мовчить, і розсудливим, коли стримує язик». Або, як жартома кажуть деякі: «Краще мовчати й здаватися дурнем, ніж відкрити рота й розвіяти всі сумніви».

Питання: Щодо Якова 1:27 деякі християни кажуть, що не хочуть бути релігійними, а просто хочуть любити Господа. З точки зору Якова 1:27, що не так із цим твердженням?

Відповідь: Можливо, вони мали негативний досвід із тим, що можна було б назвати християнством, і тому вважають, що релігії та організованого християнства слід уникати. Релігія може бути шкідливою чи поганою, і деяких видів релігії справді слід уникати. Але в Якова сказано, що деякі з них є добрими. Крім того, якщо ви негативно ставитеся до християн загалом, ви зневажаєте наречену Христа.

Питання: У Якова 1:27 сказано, що ми маємо зберігати себе незаплямованими/незабрудненими від світу. Але світ і його впливи настільки забруднюють! Телебачення, фільми, інтернет, друзі, так звані друзі — як ми можемо це зробити?

Відповідь: Як сказав один телевізійний євангеліст, перший крок до служіння Богу — це підняти палець. Другий крок — повернути його, щоб вимкнути телевізор. Коли ми добровільно відмовимося від надмірного перегляду телевізора, фільмів та інтернету, нам здасться дивовижним, скільки вільного часу ми тепер маємо. Справа не в тому, що телебачення, фільми та інтернет самі по собі є чимось поганим, але вони можуть бути шкідливими для вас, якщо ви приділяєте їм надто багато часу.

Однак деякі телепередачі, фільми та матеріали в Інтернеті є не просто марною тратою часу, а й шкідливими. Ви можете свідомо обирати, що не хочете бачити й чути. Ви також можете свідомо вирішити, що ніколи не повторюватимете тих нечистих речей, які ви все-таки почули.

Питання: Що цікавого у структурі уривка з Якова 2:1–5:6?

Відповідь: Повертаючись до Якова 1:18, Яків виділяє три риси Бога: а) Його турботу про безпорадних, б) Його слово істини та в) Його намір святості. Пізніше, у Якова 1:26-27, йдеться про три ознаки дитини Божої (міняючи місцями пункти а і б): б) стриманий язик, а) служіння, сповнене турботи, та в) святе життя. Те, про що Яків коротко згадав щодо Бога, а потім щодо нас, він детальніше розкриває в: а) служінні, сповненому турботи (Яків 2:1-16), б) стриманому язику (Яків 3:1-12) та в) святому житті (Яків 3:13-5:6).

Питання: Чому в Якова 2:1 нам не слід виявляти упередженості, якщо Бог виявляє упередженість щодо невіруючих?

Відповідь: Контекст Послання Якова стосується віруючих: ми не повинні надавати перевагу нікому лише тому, що той багатий чи бідний. Цілком достатньою причиною не виявляти упередженості є просто те, що так наказує Бог. Але крім цієї істини, всі ми створені за образом Божим, і Бог не виявляє упередженості щодо нашого матеріального добробуту, етнічного походження, статі чи інтелекту. Іноді християнин може виявляти упередженість щодо когось, хто розлучився, хоча розлучення сталося не з його вини.

Цікаво, що слово, яке тут позначає упередженість — prosupolumphiais — не зустрічається у світській грецькій літературі; мабуть, вони ніколи не замислювалися над цим і не вважали упередженість чимось поганим. У стародавньому язичницькому суспільстві це загальновизнано вважалося правильним. Через кілька сотень років, приблизно у 230 році н. е., існували два типи римлян: «шляхетні» (honestior) та простий народ ( ). Шляхетні мали більше прав, отримували м’якші покарання та користувалися привілеями у цивільних судових процесах. Простий народ ( ) міг бути спалений живцем як покарання, а шляхетні — ні. Див. «Отці Церкви: Оріген про Псалми», с. 393, для отримання додаткової інформації з цього приводу.

Відповідний єврейський термін буквально означає «приймати обличчя», тобто прийняття або краще ставлення лише завдяки тому, що відомо, хто ця людина. Старий Завіт також засуджував упередженість, тож це не було чимось новим, запровадженим Яковом. Ісус також конкретно сказав, що бідні благословенні (Лк. 6:20). Пізніше Павло також зазначив, що Бог не виявляє упередженості (Рим. 2:11).

Неупередженість щодо багатства — це не те саме, що сліпота до всього. У Якова 2:1 наводиться приклад багатства, а Галатів 3:28 показує, що ми не маємо виявляти упередженості на підставі раси чи статі. Однак ми маємо виключати осіб із церкви за гріхи, за які вони не покаялися, такі як інцест (1 Коринтян 5:2).

«Шикарний» одяг, грецькою «лампра», означає дорогий одяг або одяг знатної особи. «Брудний одяг» тут означає одяг, який носить бідна людина.

Питання: Як опис Яковом дискримінації чи фаворитизму в Якова 2:1-3 вписується в сучасний контекст?

Відповідь: Упередженість може бути явною, якщо вона стосується публічної посади. Вона може бути прихованою, коли вибір ґрунтується на упередженості. Чи отримують люди щось у церкві, якщо вони жертвують великі суми грошей? Чи люди догоджають тим, хто може дати більше? У хорошій церкві такого не відбувається.

Дискримінація також може відбуватися за расовою, етнічною чи мовною ознакою.

Дискримінація не завжди є зловмисною. Вона може бути цілком ненавмисною, як показано в Діях 6:1 під час розподілу їжі серед грекомовних вдів. Це може бути снобізм або приховані «кастові розмежування», що не є зловмисними, але все одно є неприйнятними. Вона також може ґрунтуватися на хибних уявленнях, яких нас навчали. Ми можемо помилково виправдовувати своє бажання «захистити» певних людей від потрапляння в певні ситуації, хоча насправді ми їх дискримінуємо. Дискримінація може мати мету (або зловмисну, або добру, але з неправильними намірами), або ж вона може бути абсолютно безглуздою, як, наприклад, на півдні США, де існували окремі туалети за расовою ознакою, що добре показано у фільмі «Приховані фігури». Якщо у вашій церкві переважає одна раса чи етнічна група, а туди приходить хтось інший, хто відрізняється від вас, чи дбаєте ви про те, щоб ця людина почувалася бажаною в Божому домі? А якби вона прийшла до вас додому?

Якщо ви виявляєте, що у вашому серці є дискримінація, або хочете переконатися, що у вас немає прихованої дискримінації, одним із кроків до подолання цього є дружба з людьми такого походження. Якщо ви відчуваєте дискомфорт або боїтеся «таких людей», вам доведеться вирішити, чи цінуєте ви свій комфорт або уявну безпеку більше, ніж послух Богу. Якщо вам важко зрозуміти когось через його акцент, чи варто просто відмовитися від дружби з цією людиною, чи краще докласти зусиль — можливо, за допомогою спільних друзів або перекладацького програмного забезпечення — щоб налагодити спілкування? Коли ви достатньо довго слухаєте людину з акцентом, який вам важко зрозуміти, ви поступово набуваєте здатності розуміти не лише її, а й цей акцент загалом.

Але незалежно від того, про який вид дискримінації чи упередження йдеться, Бог не хоче, щоб ми дискримінували взагалі. У Христі немає ні юдея, ні грека, ні раба, ні вільного, ні чоловіка, ні жінки, згідно з Посланням до Галатів 3:28. Але оскільки люди можуть дискримінувати, навіть не усвідомлюючи цього, нам усім потрібно активно перевіряти себе й переконуватися, що немає жодних обставин, за яких ми могли б ненавмисно бути винними в цьому.

Питання: У Посланні Якова 2:1-3 йдеться про те, що робити, якщо хтось приходить до церкви, а ви знаєте, що ця людина перебуває в країні нелегально?

Відповідь: По-перше, з’ясуйте, чому ця людина перебуває в країні нелегально. Для декого перетин кордону — це власний вибір. Але я знаю одного дорослого чоловіка, якого привезли до Америки з Мексики, коли йому було кілька місяців. Для уряду він є «відомим іноземцем», і він прожив у Америці все своє життя, за винятком коротких поїздок до Мексики. Мексика його не прийме, бо там його теж не вважають громадянином Мексики. Деякий час тому «мрійникам» було надано «амністію», але він приїхав до Америки занадто пізно, щоб потрапити під ці умови. Тож він може тут працювати, але не може обіймати посаду, для якої потрібна картка соціального страхування.

Я читав про іншу людину, яка щотижня нелегально перетинала кордон із США. Американські прикордонники знають, хто він, і просто пропускають його. Він працює у Сполучених Штатах, щойно перетнувши кордон. Наприкінці кожного тижня він перетинає кордон і повертається до Мексики. У багатьох країнах є люди в такій ситуації; їх називають «запрошеними робітниками». Це не рідкісне явище, але наше законодавство потребує вдосконалення, щоб ми могли легально вирішувати такі ситуації. Дехто настільки переймається проблемою всіх нелегальних іммігрантів, що ми майже не помічаємо китайців і росіян, які нелегально проникають з Мексики й намагаються шпигувати за нашими військовими базами, стверджуючи, що заблукали й просто шукають готель! Уряд, як правило, лише попереджає їх, накладає штрафи та просить більше не повертатися. Нам є про що турбуватися набагато більше, зважаючи на всіх інших нелегальних іммігрантів, які просто намагаються знайти роботу.

Але незалежно від того, чи перебуває людина тут нелегально, чи як саме вона сюди потрапила, ми маємо цінувати її так само, як і інших людей, адже всі створені за образом Божим. Ми все одно можемо любити їх, як маємо любити всіх, хоча й можемо бажати, щоб їх тут не було так багато, щоб вони не забирали робочі місця в американців.

Питання: Тож, згідно з Якова 2:1-3, чи повинні ми коли-небудь дискримінувати в церкві?

Відповідь: У двох випадках, як не дивно, так! По-перше, якщо хтось називає себе християнином і наполегливо продовжує вчиняти явний гріх, як описано в 1 Коринтян 5:1-13.

По-друге, якщо хтось приходить і проповідує єресь, що веде до загибелі душі, нам наказано навіть не впускати його до свого дому (2 Івана 9–11)! Оскільки рання церква зазвичай складалася з домашніх громад, він ніколи не зміг би туди потрапити.

Але в інших випадках — ні.

Питання: Чому в 2 Якова 2:1-3 Яків використовує тут слово «синагога»?

Відповідь: Послання Якова було написано дуже рано, і, як свідчать подорожі Павла, християн у той час радо приймали в єврейських синагогах. Чітке розмежування між синагогою та церквою з’явилося лише після Павла. Слово «синагога», яке тут означає «зібрання», зазвичай стосується єврейського зібрання. Але навіть після цього часу християни іноді вживали слово «синагога» для позначення християнського зібрання. У «Посланні Ігнатія до Полікарпа» 4.2, с. 94, згадується про спільне «зібрання в синагозі». Ігнатій називає пресвітерів «Божим Синедріоном» і згадує про «синагогу апостолів» у «Посланні до тралліанців», розд. 3, с. 67; див. також «Пастир Герми», Одинадцята заповідь, с. 28. Євреї мали дві назви для синагоги: «дім зібрання» та, арамейською мовою, «дім народу», згідно з «Шаббат» 32а.

Питання: Які причини наводить Яків у Якова 2:4–9, чому ми не повинні виявляти упередженості?

Відповідь: По-перше, Яків тут використовує гру слів. Слово «судді» грецькою — kritai, а «розрізняти» — diekrithete. Часто, коли ви берете на себе роль судді, ви стаєте тим, хто розрізняє. А конкретно тут наведено кілька причин, чому не слід розрізняти.

1) Прояв упередженості робить вас суддею зі злими думками (Якова 2:4).

2) Це може суперечити Божому ставленню. Бог часто обирав бідних, щоб вони були багатими у вірі та спадкоємцями Царства (Якова 2:5).

3) Бідна людина, яку ви зневажаєте, може бути багатою у вірі й особливо шанованою Богом (Якова 2:5-6а).

4) Це принижує бідну людину (Якова 2:6а).

5) Багаті часто гнобили бідних, тягаючи їх до суду, і блюзніли проти Бога (Якова 2:6б). Насправді, багато сучасних нападів на християнство походять від освічених та матеріально забезпечених людей.

6) Багаті своїми словами та вчинками зневажають ім’я «християнин», яким ми називаємося; іншими словами, своїм життям вони зневажають слово «християнин» (Якова 2:7).

7) Ми грішимо, не дотримуючись «царського закону» любити ближнього, як самого себе, про що йдеться в Якова 2:8-9.

Питання: Які, принаймні, дванадцять способів, описаних у Якова 2:4-9, допоможуть нам уникнути упередженості?

Відповідь: Ми можемо перевіряти себе. Ось дванадцять речей; ймовірно, є й інші.

1) Шануйте всіх як важливіших за себе, як сказано у Филип’ян 2:3.

2) Ставтеся до бідних так само, як до багатих, а до багатих — так само, як до бідних.

3) Ми повинні прагнути не користуватися іншими, навіть якщо це може бути легко або культурно прийнятно.

4) Не ставтеся до когось інакше через те, що ця людина має інше етнічне походження, належить до іншої культури, є чоловіком чи жінкою, або через інші поверхневі речі.

5) Чи ставимося ми до когось інакше, чи користуємося ним, чи не пропонуємо йому таких самих вигідних умов, якщо він має сильний акцент або труднощі з нашою мовою?

6) Чи є ми добрішими та терпимішими до тих, хто належить до нашої етнічної групи, ніж до інших?

7) Усвідомте, що за зовнішнім виглядом неможливо судити про те, що у людини на серці.

8) Чи уникаємо ми людей з фізичними чи розумовими вадами, бо нам може бути незручно?

9) Ми маємо поважати старших, але не зневажати нікого через вік (старість чи молодість).

10) Наприклад, чи воліємо ми перебувати в компанії літніх людей більше, ніж молодих (або навпаки)?

11) Чи так само привітно ставимося до людей, які відрізняються від нас, як і до тих, хто схожий на нас?

12) Не ставтеся зверхньо до певних груп людей.

У всіх цих питаннях ми не повинні бути непослідовними.

Питання: Чому в Посланні Якова 2:5-7 Яків, здається, створює такі стереотипи щодо багатих і бідних?

Відповідь: Деякі багаті люди можуть бути дуже щедрими та добросердими. Деякі бідні люди можуть бути дуже жадібними до грошей та скупими. Але загалом у багатих є більше можливостей, а отже, і більше спокус скористатися своїм становищем. Так само, загалом бідні мають менше фінансових ресурсів, щоб захистити себе в суді.

Питання: Як у Якова 2:6 багаті виходять судом краще?

Відповідь: Термін, який тут використовує Яків, — «katadynasteuo» — означає позбавлення їхніх прав. Ось один приклад з Індії. «Це А*** та А****, двоє фахівців з інформаційних технологій, які 19 травня поверталися додому в Пуні, коли незареєстрований Porsche з номерним знаком « », рухаючись зі швидкістю 150 км/год у районі Каляні-Нагар, збив їх. Один із них загинув на місці, а інший — під час надання медичної допомоги. Водієм автомобіля був 17-річний неповнолітній, який, як стверджується, повертався з клубу після вечірки з друзями, де вони святкували результати випускних іспитів.
Чому це не просто ДТП, а вбивство:
1. Автомобіль був незареєстрований; автосалон видав автомобіль без реєстрації.
2. Батьки дозволили неповнолітньому керувати автомобілем без водійського посвідчення.
3. Власник клубу подавав алкоголь та впустив неповнолітнього.
4. Дорожня поліція протягом місяців не помічала на дорозі незареєстрований автомобіль, що рухався з перевищенням швидкості.
Коли неповнолітнього заарештували опівночі, до нього поставилися як до VIP-персони. На допомогу йому прийшов місцевий депутат із командою адвокатів.
У той час як прості люди стикаються із затримками у розгляді своїх справ, цьому неповнолітньому було надано звільнення під заставу в неділю всього за 14 годин. Умовою звільнення під заставу було написання ним есе, а його батьки мали гарантувати, що він не повторить ту саму помилку.
«Якщо закон однаковий, чому до людей із привілеями ставляться інакше?» Хтось із Болгарії зазначив, що там ситуація така сама. (З LinkedIn, 27.05.2024)

Питання: Як у Якова 2:10 порушення одного пункту закону означає, що ми винні в порушенні всього закону?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

а) Порушується саме «Закон», а не просто «закон», як міг би сказати Яків.

б) Це «царський закон». Наш Цар Ісус не тільки безпосередньо наказав його дотримуватися, але й сказав, що це один із двох законів, від яких походять усі інші. Яків ставить цей гріх — прояв упередженості — в один ряд із перелюбом та вбивством. Закон не був даний вибірково, і сьогодні ми маємо виявляти повну, а не лише часткову покірність, виконуючи все, чого Бог від нас вимагає, або утримуючись від того, чого Він забороняє.

в) Думка про «все або нічого» щодо Закону також міститься в Матвія 5:18–19; 23:23 та Галатів 5:3 у Новому Завіті. Як каже Алек Мотієр, Закон не схожий на купу каменів, а більше на лист скла. З купи можна забрати один камінь, і купа все одно залишиться. Але якщо вдарити по скляній плиті лише в одному місці й розбити її, то вся плита трісне або розлетиться на друзки.

Питання: Якій нашій природній схильності, яку Яків намагається подолати, йдеться в Якова 2:10–11?

Відповідь: Ми схильні підкреслювати важливість того, що робимо добре, і применшувати значення того, що робимо не дуже добре, вважаючи це неважливим. Грішна людина надто добре вміє виправдовуватися або творчо вигадувати логічно звучні причини, щоб виправдати свій гріх. Це легко помітити в інших, але легко не помітити в собі.

Питання: Чому в Посланні Якова 2:10–11 Яків вирішив розмістити цей уривок саме тут, одразу після розмови про упередженість та дискримінацію?

Відповідь: Уявіть, що вас судять у суді за крадіжку, і ви кажете судді: «Принаймні я не порушив жодних правил дорожнього руху!» Наскільки це вам допоможе? Яків, хоча й досить різко, але все ж непрямо, наголошує на конкретній думці. Навіть якщо ви дотримуєтеся частини закону, ви порушуєте його, якщо порушуєте хоча б одну його частину. Він говорить про вбивство та перелюб, що є очевидним для його читачів, але робить це одразу після того, як згадав про порушення іншого закону: заборони упередженості. Яків каже своїм читачам, що якщо ви дотримуєтеся Божих заповідей щодо вбивства, перелюбу та всього іншого, але при цьому проявляєте дискримінацію, то для таких, як ви, є відповідне слово: ви — порушник закону.

Питання: Що саме мається на увазі під «законом свободи» у Якова 2:12?

Відповідь: Це не конкретний закон, а «свобода» — це опис того, що сьогодні дає нам послух Богу. Ісус замінив Закон Старого Завіту, але це не означає, що тепер ми можемо жити як завгодно. Бог вклав Свій закон у наші серця, і тепер ми дотримуємося того, що заповідають Ісус і Новий Завіт.

Питання: У Якова 2:12, чи приносить закон свободу, чи рабство, як сказано в Галатів 4:24?

Відповідь: Мойсеїв закон, якого вони не могли повністю дотримуватися, слугував ілюстрацією їхньої потреби в Божому прощенні. Повне дотримання цього закону означало б свободу від гріха, але знання його та нездатність дотримуватися його приносили лише рабство та усвідомлення того, що ти не досягаєш досконалості. Якщо ти знаєш, що є правильним, але не робиш цього, то для тебе це гріх, як сказано в Якова 4:17. Сьогодні ми дотримуємося закону послуху Христу, який дарує нам свободу від рабства гріха.

Питання: Що, згідно з Якова 2:13, юдаїзм говорив про милосердя та суд?

Відповідь: Бог виносить суд, але Бог радіє, коли проявляє милосердя, як сказано в Міхея 7:17-18. Ми бачимо Боже милосердя в тому, що Ісус помер за нас на хресті «заради радості, що була перед Ним», як сказано в Посланні до Євреїв 12:2. Раббі Бараббі сказав: «До того, хто милосердний до створінь, Небо милосердне, а до того, хто немилосердний до створінь, Небо також немилосердне».

Ця думка також міститься в Сираха 27:30–28:7; Товіта 4:9–11; Завіті Зевулуна 8:3 та б. Шабат 151б.

Питання: Якими способами, згідно з Якова 2:13, наше життя має демонструвати, що ми віримо: милосердя перемагає суд?

Відповідь: По-перше, ми віримо, що Божа благодать і милосердя більші за всі наші гріхи. Ми маємо вміти прощати самих себе. По-друге, ми зобов’язалися перед іншими, що будемо виявляти прощення та милосердя так, як Бог дав їх нам.

Питання: Як зазначено в Якова 2:13, що слід робити, якщо ви підозрюєте, що інший віруючий, здається, дискримінує якусь групу?

Відповідь: По-перше, будьте готові визнати, що ви можете помилятися. По-друге, усвідомте, що навіть якщо ця людина грішить, проявляючи дискримінацію, вона може цього не усвідомлювати і навіть заперечувати це, коли ви піднімете це питання. По-третє, помоліться про те, як, на думку Бога, вам слід відреагувати. Ця людина має побачити, що

а) або вони справді виявляють упередженість, або ж нерозумно створюють враження, ніби це так;

б) серйозність цього гріха, як показано в Посланні Якова 2:1–13;

в) Наступні кроки до покаяння та, якщо можливо, виправлення ситуації.

г) Відновлення: що ви любите їх, і що вони мають любити всіх інших.

Питання: Як уривок з Якова 2:14-26 пов’язаний із попередньою частиною 2-го розділу?

Відповідь: Він пов’язаний двома способами. Якова 2:1-13 говорить про відсутність діл стосовно конкретного гріха: упередженості, тоді як цей уривок розширює це поняття на гріх загалом. По-друге, так само як ви не повинні виявляти упередженості та бути добрими лише до деяких людей, ви не повинні бути упередженими у своїй вірі, виконуючи лише деякі добрі діла та відмовляючись виконувати інші.

Питання: У Якова 2:14-17 наведено щонайменше два приклади того, як люди можуть мати віру, що не спасає, без діл.

Відповідь: Один із способів — вірити в Божу істину та вірити в правильні речі, але ніколи не довіряти Йому своє життя. Хтось назвав це «практичним атеїзмом». Хоча вони справді вірять у Бога, на практиці, у своїй поведінці людина діє так, ніби вона атеїст. Яків каже, що віра без бажання чинити добрі справи не є вірою того, хто потрапить до неба. У «Залі віри» в Посланні до Євреїв 11 віра була продемонстрована їхніми вчинками.

Другий спосіб — це довіряти фальшивому богу та відкидати Бога Біблії. Такі люди можуть навіть чинити багато вчинків: вбивати язичників, практикувати саті, морити себе голодом тощо, але ніщо з цього не врятує.

Важливою є не наша віра в Христа, а наша віра У Христа.

Питання: Як у Посланні Якова 2:14–25 ми виправдовуємося як ділами, так і вірою, а не вірою окремо від діл, як сказав Павло в Посланні до Ефесян 2:8–9?

Відповідь: Яків не стверджує, що віра і діла — це одне й те саме; він також не каже, що вони відіграють однакову роль. Але він рішуче наголошує на тому, що в житті справжнього віруючого вони нерозривно пов’язані. Точніше кажучи, Яків не сказав: «якщо хтось має віру», а скоріше: «якщо хтось каже, що має віру». Діла є побічним продуктом, результатом справжньої віри. Деякі люди можуть бути подібними до розбійника на хресті й прийняти Христа безпосередньо перед смертю. Однак інші будуть виявляти добрі діла, якщо вони справді спасенні.

Багато язичницьких релігій, як тоді, так і зараз, пропонують духовність без жодних моральних вимог. Тому язичнику було б відносно легко неправильно тлумачити християнство як ще одну релігію, подібну до тих.

Це складна тема, тому у віршах 15–26 Яків пояснює її за допомогою чотирьох прикладів. Перші два — це приклади того, чим віра не є, а останні два — приклади того, чим віра є.

Спасіння через діла — це помилка, згідно з якою для того, щоб спастися, потрібно спочатку робити добрі справи. «Легка віра» — це протилежна помилка, згідно з якою діла не мають нічого спільного зі спасінням, а діла та панування Христа є необов’язковими. Правда полягає в тому, що діла не дають ніякої заслуги для спасіння, але вони є природною частиною спасіння як його наслідок. Так само, як серце, що б’ється, є ознакою того, що людина жива, так і діла є ознакою того, що ми спасенні та духовно живі.

Питання: Чи означає цей вислів у Якова 2:16, що вони вже були ситі?

Відповідь: Ні, це було грецьке слово, що означало стандартне єврейське прощання. Це НЕ означає, що вони вже були в теплі й ситі.

Питання: Що б ви сказали людині, яка стверджує, що «у нас більше немає Закону, у нас є лише свобода у Христі», з огляду на Якова 2:17-26?

Відповідь: Два слова: прочитайте Послання Якова. Вони частково мають рацію в тому, що ми не перебуваємо під Мойсеєвим Законом і маємо свободу у Христі робити те, що є правильним. Однак усі, крім однієї (суботи), з Десяти Заповідей повторюються в Новому Завіті. Деякі речі в Новому Завіті навіть суворіші (наприклад, розлучення), ніж у Старому. Не вкладаймо в уста Бога слів, які насправді суперечать тому, що Сам Бог говорить у Святому Письмі.

Була така група і одна відома особа, які дотримувалися цього хибного погляду. Група називалася хлістами, а її найвідомішим членом був Распутін. Коли Распутіна запитали, чому він стверджує, що гріх є необхідним перед Богом, він відповів: «Звісно, отче, — сказав він, — наш Спаситель і святі отці засуджували гріх, оскільки він є ділом лукавого. Але як можна вигнати зло, отче, як не через щире покаяння? І як можна щиро покаятися, якщо ти не згрішив? …Геть ваші Писання!» — гримнув він. «Писання! Поправді, попереджаю тебе, отче, припини цю марну й безплідну працю, щоб ти міг постати перед Господом. Приймай життя таким, яким воно є, бо лише воно дано тобі Богом. І дозволь мені сказати тобі таке. Не зациклюйся вічно на тому, звідки береться гріх, скільки молитов людина має промовляти щодня і як довго вона має постити, щоб уникнути гріха! Гріх, якщо гріх іще таїться в тобі; лише так ти зможеш його подолати! Гріх, тоді ти покаєшся й виженеш зло з себе. Доки ви таємно носите гріх у собі й боязко приховуєте його постом, молитвою та нескінченними розмовами про Писання, доти ви залишатиметеся лицемірами й нікчемами, а такі люди ненависні Господу. Бруд треба вигнати, чуєте, маленький отче? Лише тоді ваш запах буде приємним для Господа?» (Распутін: «Святий диявол», с. 54–55)

Питання: У Посланні Якова 2:19 сказано, що демони вірять в Ісуса, тож чи повинні вони спастися, оскільки, згідно з Діями 16:31 та Івана 3:16, для цього достатньо лише повірити в Ісуса?

Відповідь: Звичайно, ні. Яків має на увазі, що інтелектуальна віра в правильні речі сама по собі недостатня для спасіння. Згідно з «Берахот» 1:1, євреї з часів Вигнання і пізніше вважали своїм обов’язком щоранку промовляти «Шема» (Второзаконня 6:4–5). Як зазначено в «Коментарі до Біблії для віруючих» (с. 2229): «Демони вірять у факт, але не підкоряються Особі». Ми також маємо покласти свою надію на Бога.

Питання: У Посланні Якова 2:21-24 Авраам був виправданий ділами, чи виправданий вірою, як зазначено в Римлянам 4:1-4 та Римлянам 3:28?

В: Як показано в Посланні до Римлян 4:1–4, Бог визнав Авраама виправданим вірою ще до того, як той виявив готовність принести в жертву Ісаака, що сталося приблизно через 30 років. Але готовність Авраама показала, що Бог діяв у його серці. Дехто вважає, що життя стає набагато легшим, коли ми повіримо в Бога. Авраам назвав би це брехнею. Прийняти рішення принести в жертву власного сина — це дуже важке рішення, адже цього вимагав Бог. Як християни, ми знаємо, що Бог ніколи не наказав би нам принести когось у жертву чи порушити біблійні заповіді, які Він нам дав. Але, слідуючи за Ним, нам все одно доводиться приймати важкі рішення.

Питання: У Якова 2:21–24, оскільки нікого іншого не було поруч, перед ким Авраам виправдовував свою віру?

Відповідь: Хоча люди, які супроводжували Авраама та Ісаака, могли перебувати на деякій відстані, тут їх немає.

Авраам насамперед виправдовував свою віру перед Богом. Звісно, сам Авраам бачив це, як і Ісаак (до речі, з великим інтересом). Ангели й демони також бачили це. І навіть крізь віки Божий вірний народ бачив приголомшливий приклад покірної віри Авраама.

Питання: У листі Якова 2:22 що важливіше — віра чи діла?

Відповідь: Що важливіше — бути живим чи мати серцебиття? Хтось може прикласти електроди до серця мертвої людини і змусити його битися. Але зазвичай серцебиття є доказом того, що людина жива. Ви кажете, що маєте справжню віру. Давайте подивимося на докази. Якщо у вас немає доказів, то слід засумніватися, чи маєте ви справжню віру, чи віру, яка нічим не краща за всі інші — людей і демонів, що прямують до пекла.

Питання: Як у Якова 2:25 досвід ханаанянки Рахаб контрастував із досвідом Авраама?

Відповідь: Авраам був видатним, шанованим праотцем у Біблії; Рахаб була незначною, неповажною чужинкою. Від Авраама вимагали зробити дещо, що здавалося безглуздим: вийти з одного з найміцніших міст світу того часу та вирішити підкоритися Богу, принісши в жертву свого сина Ісаака (Бут. 22:1–14). Між тим, як Авраама було визнано праведним, і тим, як він здійснив цей вчинок, могло минути від 8 до 30 років. Але Авраам, праведний чоловік, не вагався ні на мить і підкорився Богу.

Рахаб була іншою; вона була повією — займалася аморальною професією. Їй не потрібно було великої віри, щоб зрозуміти, що велике ізраїльське військо, ймовірно, означало загибель для Єрихону. Але Рахаб мусила мати віру в те, що Бог прийме її, і, керуючись цією вірою, вона ризикнула своїм життям, переховуючи двох ізраїльських розвідників. Іноді наша віра стикається з викликом у питанні: «Чи захистить чи оборонить нас Бог?» Інколи наша віра стикається з викликом у питанні: «Чи захистить чи оборонить Бог навіть мене?»

Питання: У Посланні Якова 2:25 сказано, що Авраам не шкодував нічого, навіть того, що було для нього найдорожчим, у служінні Богу. А що сьогодні християни приховують, що заважає їм повноцінно служити Богу?

Відповідь: Це можуть бути стосунки, про які християнин знає, що не повинен їх мати; робота, яка ставить під загрозу його послух Богу; або відмова від багатства. Це може бути надання переваги комфорту чи безпеці над служінням Богу. Люди можуть боятися невдачі, боятися виглядати погано, страждати від FOMO (страху пропустити щось важливе) або боятися відчувати дискомфорт.

Страх може завадити вам робити що-небудь. Ми не повинні намагатися обмежувати Бога, кажучи Йому, що спочатку хочемо побачити й зрозуміти все, що відбувається. Як зазначає один біблійний вчитель, ми не повинні ображатися на те, що залишається незрозумілим.

Питання: У Якова 2:26 хтось міг би порівняти віру з духом, а вчинки — з тілом, але Яків використовує протилежну аналогію. Як ви гадаєте, чому це так?

Відповідь: Щоб бути на цій планеті, потрібно мати тіло, а щоб бути Божим дитям, потрібно вірити (або мати віру). Але якщо ви перебуваєте на цій землі, ваш дух присутній у вашому тілі. Якщо ваша віра жива духовно, у вас є діла. Але так само, як тіло без духу є лише гнилим трупом, так і інтелектуальна віра без діл є гнилим, хоча й ортодоксальним, трупом.

П: У Якова 3:1 сказано, що християнам не треба турбуватися про Суд Великого Білого Престолу, то чому ж християнські вчителі повинні турбуватися про те, що їх судитимуть суворіше?

Відповідь: Віруючі судяться Христом на суді перед престолом у 1 Коринтян 3:12-15. Вчителі можуть бути засуджені за те, що навчають інших неправильних речей. Вони також судяться за те, що збивають людей з правильного шляху або недбало виконують пастирські обов’язки.

У Матвія 12:36-37 сказано, що ми будемо судитися за кожне марне слово, яке вимовимо. У Приповістях 10:19 сказано, що коли слів багато, гріх не відсутній. У Приповістях 30:5-6 наголошується, як важливо не додавати нічого до Божих слів.

Питання: Які, згідно з Якова 3:1, є добрі та погані причини, через які люди все одно хочуть навчати?

Відповідь: Добрими причинами є те, що Бог покликав вас навчати, ви хочете допомагати іншим, а також те, що, навчаючи, ви самі дізнаєтеся більше.

Однією з поганих причин є думка, що вас вважатимуть важливим в очах Бога і що вас будуть захоплюватися інші. Іншими поганими причинами є бажання панувати над іншими, виставляти себе напоказ, уникати пильного контролю (а в Якова 3:1 сказано, що цього не вдасться), або те, що ви вважаєте себе кращим чи важливішим за інших. Але Бог любить вас однаково, незалежно від того, чи ви навчаєте, чи ні. Бог хоче, щоб ви служили Йому так, як Він вас створив для цього, чи то через досить помітну діяльність у навчанні, чи то іншими способами.

Коли ви навчаєте, чи відповідають ваші особисті амбіції Божій волі? — це підступне запитання. Якщо у вас є егоїстичні амбіції, ви робите це з неправильних мотивів. Навпаки, якщо хтось інший проводить гарний урок, або якщо ви проводите гарний урок, ви повинні однаково радіти цьому.

Питання: Як у Якова 3:1 вчителів судять суворіше?

Відповідь: Їх судять принаймні чотирма способами:

Мова: У Приповістях 10:19 сказано, що коли слів багато, гріх не відсутній. У Матвія 12:36-37 сказано, що нас судять за кожне марне слово, яке ми вимовляємо. Ви можете менше грішити, якщо не говоритимете так багато; але вчителі мусять говорити. Якщо ви навчаєте неправильних речей, або навіть якщо ви викладаєте власні думки як Слово Боже, то ви грішите, коли навчаєте.

Інші: Усі християни мають бути сіллю та світлом для світу (Матвія 5:13-16; Філіп’ян 2:14-15), а лідери — прикладом для пастви (1 Петра 5:3). Старійшин, які грішать, слід публічно докоряти (1 Тимофія 5:19-20).

Бог: Найголовніше — Бог судить людей на основі того, що вони знають. Християнам немає чого турбуватися під час суду перед Великим Білим Престолом, бо кров Ісуса заплатила ціну за їхні гріхи. Однак на християн чекає другий суд, який часто називають судом перед престолом Бема, згаданий у 1 Коринтян 3:10-15, де Бог буде судити діла кожного християнина й винагородити його чи її відповідно.

Саме: У вчителів може виникнути спокуса подумати: «Оскільки я так багато навчився, то мені можна нехтувати іншими речами, такими як молитва, святість чи любов до інших». Однак знання великої кількості фактів не обов’язково означає велику любов до Бога та послух Йому.

1 Коринтян 8:1 застерігає нас, що знання роздуває, а любов будує.

Питання: Чому, на вашу думку, у Якова 3:1–8 Яків бачить природний перехід від Якова 3:1–2 до Якова 3:3–6?

Відповідь: Яків має на увазі, що ми всі спотикаємося. Навіть невеликі проблеми з нашим язиком можуть спричинити великий спалах гріха в інших. Крім того, іноді за відсутності добрих справ буває надлишок марних слів. Яків надзвичайно серйозно ставиться до гріхів язика. У Матвія 12:36-37 так само робить Ісус.

Питання: Що в Якова 3:2 означає слово «досконалий»?

Відповідь: Це те саме грецьке слово, що вживається в Посланні Якова 1:4 та 2:22. Воно означає, що щось або хтось досяг зрілості чи є досконалим. Обидва значення слова «досконалий» вживаються у Посланні до філіп’ян 3:12, 15.

Питання: У Якова 3:3-8, у чому полягають спільні риси між язиком та вуздечкою, кермом, вогнем, дикою твариною та смертельною отрутою?

Відповідь: Велика сила при невеликих розмірах. Уздечка утримує коня на курсі, контролюючи його внутрішню силу. Кермо утримує корабель на курсі, контролюючи кут зовнішньої сили, що діє на корабель. Невеликий вогонь може перерости в потужний пожежу, а те, що згоріло, вже ніколи не можна повернути. Навіть крихітна крапля смертельної отрути може бути достатньо потужною, щоб убити. Але з позитивного боку, ви можете прославляти Бога й тим, чого не говорите.

Яків дуже турбується про наші язики; він також згадує про них у Якова 1:19, 26; 2:12; 4:11; 5:12. Необережні слова можуть нашкодити шлюбу, зруйнувати кар’єру або знищити служіння. Смертельна отрута може бути здебільшого придатною до вживання; лише невеликий відсоток її є шкідливим і смертельним.

Питання: Як ви гадаєте, чому в Якова 3:3-5 Яків порівнює язик із вуздечкою або кермом корабля?

В: Люди можуть керувати великими об’єктами за допомогою невеликих предметів. Біт важить менше одного відсотка від ваги коня, але його вміле використання дозволяє змусити коня рухатися в певному напрямку. Так само і кермо — воно досить маленьке й, на перший погляд, незначне, і для його використання потрібні час та терпіння, але без нього неможливо керувати кораблем. Згідно з «Біблійним коментарем для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 2231, вага корабля «Королева Єлизавета» становила 83 673 брутто-тонн, тоді як вага керма — лише 140 брутто-тонн. Отже, вага керма становить лише близько 0,17 % від загальної ваги.

Питання: У Якова 3:3, 12; 1:19, коли хтось занадто балакучий — чи то за частотою, чи то через те, що з його вуст виходять погані речі, — як можна сказати йому про це так, щоб він зрозумів суть, не образивши його?

Відповідь: Іноді немає іншого виходу, як образити людину, і це нормально, бо, можливо, їй потрібно, щоб її образили, хоча в більшості випадків це не так. Легше сказати це людині, з якою у вас вже налагоджені стосунки, яка знає, що ви її любите, цінуєте та поважаєте, ніж незнайомцю. Ця людина має усвідомити, що їй потрібно робити і чого уникати, усвідомити серйозність ситуації та побачити надію на добрі стосунки після того, як вона це зробить. Пам’ятайте: важко кидати брудом, не забруднивши при цьому власних рук і серця.

Один християнин мав унікальний спосіб поводитися з людьми, які багато лаялися. Він сміявся з них. Потім жартома запитував: «То скажи мені, що ти насправді відчуваєш». Він нібито створював враження, що навіть не звертав уваги на слова, які людина сказала раніше, але давав їй другий шанс висловитися належним чином. Інший підхід — просто називати речі своїми іменами: нецензурна лексика. Звісно, жоден метод не буде ефективним, якщо ви самі лицемірно лаєтеся чи вживаєте нецензурну лексику.

Я знаю одного християнина, якого ніколи не чув, щоб він лаявся, за винятком однієї ситуації. Він вибачився одразу після того, як сказав ті слова, і зізнався, що йому важко утриматися від таких висловлювань, коли він злиться (а він саме тоді й злився). Навіть для християнина старі звички іноді важко викорінити. Хоча він не був досконалим, він все одно намагався і одразу ж вибачився.

Звісно, коли ви розмовляєте з християнином, який має занадто розпущений язик, порадьте йому перечитати Послання Якова.

Питання: У Якова 3:3, на що схожі плітки?

Відповідь: Ось приклад із «Біблійного коментаря для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 2231. «Те, як поширюється полум’я злісних слів, ілюструє розмова між двома жінками в Брукліні. Одна сказала: «Тіллі розповіла мені, що ти розповіла їй ту таємницю, яку я просила тебе не розголошувати». Інша відповіла: «Вона така підла. Я казала Тіллі, щоб вона не казала тобі, що я їй розповіла». Перша відповіла: «Ну, я казала Тіллі, що не скажу тобі, що вона мені розповіла — тож не кажи їй, що я це зробила». Ніхто нікому не може довіряти.

Питання: Чому в Якова 3:6 Яків порівнює язик із вогнем?

Відповідь: Злісний язик може бути подібним до іскри у двох сенсах:

Розповсюдження: достатньо лише маленької іскри, щоб спалахнула велика лісова пожежа. Так само, достатньо лише кількох слів, щоб викликати ланцюгову реакцію.

Незворотність: коли спалахне пожежа, все, що згоріло, вже не можна «відновити».

Як історична довідка: одна з найбільших лісових пожеж сталася у 2003 році в сибірській тайзі після посушливого літа. Вона спалила 55 мільйонів акрів (22 мільйони гектарів) у Сибіру, на півночі Китаю та на півночі Монголії. Вона й досі впливає на температури на Землі. Для порівняння: один акр — це трохи менше, ніж футбольне поле без урахування кінцевих зон. Площа штату Пенсильванія становить 29,5 мільйонів акрів, отже, пожежа в сибірській тайзі знищила територію, яка майже вдвічі перевищує площу Пенсильванії.

Більше інформації див. на сайтах https://earth.org/largest-wildfires-in-history/ та https://a-z-animals.com/blog/how-big-is-pennsylvania-see-its-size-in-miles-acres-and-how-it-compares-to-other-states/.

Питання: Як у Якова 3:6 язик запалює наші члени?

Відповідь: Святе Письмо прямо не вказує, як саме, але ми можемо побачити кілька способів.

1. Багато спокус, які ми зазнаємо, приходять до нас через те, що говорять інші. За допомогою слів люди можуть плести підступи, спокушати, зводити з правильного шляху, обмовляти інших, пліткувати, ображати, розповідати непристойні жарти, брехати, відвертати людей від добра та підбурювати їх до зла. Люди можуть взаємно підбурювати одне одного до гріха: те, чого хтось спочатку соромився б зробити, потім здається йому нормальним, оскільки інші з цим погоджуються.

2. Люди часто спілкуються та висловлюють наміри грішити за допомогою слів. Своїм язиком люди можуть ображати почуття інших та наклепувати на них.

Питання: Які, згідно з Якова 3:6, є характерні риси сучасних людей, які, здається, не можуть контролювати свій язик?

Відповідь: Багато людей не поважають їх через їхні слова. Вони постійно «відступають», намагаючись виправити шкоду, яку випадково заподіяли своїм язиком. Але правда в тому, що немає способу виправити заподіяну шкоду, який був би настільки ж ефективним, як мовчання — тобто ніколи з самого початку не говорити неправильних слів. Вони справляють враження непослідовних і нещирих.

Питання: Як, згідно з Якова 3:6, язик запалюється пеклом?

Відповідь: Святе Письмо не дає однозначної відповіді. Однак цей невеликий орган здатний на дуже багато чого. З огляду на свою вагу язик може бути одним із найдієвіших органів у руках сатани для обману та спокушання людей.

Питання: Як би ви відповіли на хибне твердження, що «природний хід речей», про який йдеться в Якова 3:6, стосується реінкарнації, як вчать деякі члени сект?

Відповідь: Цей вірш говорить про переконливу силу людської мови. Ніщо в цьому вірші не наводило нікого в історії, аж до сучасності, на таку нову інтерпретацію реінкарнації. У Посланні Якова ніде не згадується реінкарнація, тож це явний випадок переосмислення термінів так, щоб вони означали те, що їм хочеться. Яків просто має на увазі те, що відбувається природним чином. Ейсегеза — це вкладання у Святе Письмо того, що ви хочете, щоб воно говорило. Ми не повинні займатися еісегезою, а екзегезою, тобто витягувати зі Святого Письма те, що воно насправді хотіло сказати.

Ніщо в Біблії не вчить реінкарнації. Хоча воскресіння було відоме ще в Старому Завіті, серед старозавітних євреїв чи ранніх християн не існувало поняття реінкарнації, за винятком того, що вони писали про те, що деякі фальшиві релігії вірили в реінкарнацію. Зокрема, Іполит (222–235/6 рр. н. е.) згадує реінкарнацію як вірування не християн, а індійських «брахманів».

Іншими донікейськими християнами, які знали про брахманів як про послідовників фальшивої релігії, були Теофіл Антіохійський (161–181/188 рр. н. е.), Тертуліан (198–220 рр. н. е.) та Оріген (225–254 рр. н. е.).

Прихильник культу не може чесно довести правильність вчення, лише переосмисливши термін, який жоден ранньохристиянин не розумів у такому значенні.

Питання: У Якова 3:6–7 чим метафора отрути відрізняється від метафори вогню?

Відповідь: Хоча вогонь кардинально змінює зовнішній вигляд, отрута діє зсередини повільніше. Обидва можуть однаково вбивати. І тому, і іншому достатньо лише невеликої кількості, щоб досягти своєї мети. Іноді злі слова можуть бути сказані саме для того, щоб отруїти розум або серце людини.

Багато освічених людей знали, як язик може вбивати, завдяки страті афінського грецького філософа Сократа. Сократа так сильно критикували у п’єсі, яка зводила на нього наклеп, зображуючи його як злого, нерозумного грубіяна, що розбещував афінян. Побачивши цю п’єсу, громадяни вимагали страти Сократа, і його стратили, змусивши випити отруту з болиголову. Зрештою вони усвідомили, що стратили людину лише через сильні емоції, викликані недоведеними наклепами. Дещо пізніше Афіни стали дуже толерантними до різних філософських поглядів.

Питання: Як у Якова 3:8 язик є «неспокійним» або «непокірним» злом?

Відповідь: Він подібний до неприборканої звірини. Яків наводить приклади сильних звірів, яких люди приборкали, але людям набагато важче приборкати власний язик.

Питання: Як у Якова 3:9-12 з нашого язика виходить і добро, і зло? (Підказку див. у Римлянам 7:14-25.)

Відповідь: З наших вуст повинні виходити слова хвали Богу та слова, що допомагають іншим. З них може виходити так багато добра: заохочення, виправлення, навчання, докір (так, це теж добре). Але можуть виходити й слова проти Бога та такі, що ранять людей, якщо ми не будемо обережними. Вони можуть виходити через гнів, недбалість або, що ще гірше, байдужість.

Питання: У Якова 3:11 йдеться про те, що було б, якби з одного джерела текла і прісна, і солона вода?

Відповідь: Питна прісна вода змішалася б із солоною, і утворилася б солонувата вода, непридатна для пиття. Віруючий, який говорить добрі слова, а з тих самих вуст висловлює злісні чи непристойні речі, не буде добрим свідком. Ми повинні особливо віддавати свій язик у руки Бога.

З одного боку, у Мертвому морі є як солоні, так і прісні джерела, але навіть там немає джерел, які б мали і те, і інше.

П: У Якова 3:13, що саме тут мається на увазі під мудрістю, на відміну від знання?

Відповідь: Знання можна розглядати як факти, спостереження та логіку. Мудрість — це застосування знань у житті.

Питання: У Якова 3:13, у чому полягає різниця між лагідністю та смиренністю?

Відповідь: У грецькій мові це різні слова. Смиренність, грецькою tapienophrosynē, означає не вважати себе кимось великим. Грецьке слово для лагідності, prautēs, означає активну лагідність і прийняття. Не думайте про когось фізично слабкого, а скоріше про сильну людину, яка є покірною та поступливою.

Цікаво, що грецький філософ Епіктет (бл. 50–135/138 рр. н. е.) через свого учня Арріана також навчав про лагідність. Він вчив, що лагідність, подібно до підлабузництва, є моральним недоліком.

Питання: Чому в Якова 3:13; Матвія 11:29 та 2 Коринтян 10:1 Яків, Ісус і Павло вчать про тісний зв’язок між лагідністю та мудрістю?

Відповідь: Справжня мудрість полягає в усвідомленні свого належного місця перед Богом і того, що ми не кращі за інших.

Питання: У Як. 3:13-18 багато людей є мудрими, але не мають небесної мудрості. Чи вважаєте ви, що гірка заздрість або егоїстична амбіція позбавляють людину можливості бути мудрою з небесною мудрістю?

Відповідь: Вони все ще можуть мати частки небесної мудрості, але якщо вона отруєна заздрістю чи егоїстичною амбіцією, це недобре. Егоїстична амбіція означає не лише просування власних інтересів, а й використання для цього негідних засобів, що сіють розбрат. Заздрість та егоїстична амбіція можуть засліпити людей щодо істини, а використання мирської мудрості може здаватися кращим способом досягнення короткострокових цілей. Небесна мудрість не ігнорує короткострокових цілей, але також очікує на суд перед престолом Христа. Чистота тут означає відсутність егоїстичних мотивів чи настроїв.

Проте у Посланні до філіп’ян 1:15–18 Павло все одно славить Бога за тих, хто проповідує істинне Євангеліє, навіть якщо дехто проповідує Христа через заздрість та егоїстичні амбіції, бо принаймні вони проповідують Євангеліє.

Питання: Чому, згідно з Якова 3:13, 17–18, мудрість породжує ці речі?

Відповідь: У Приповістях 23:7 сказано: «Як людина думає у своєму серці, такою вона й є». Дух використовує мудрість, щоб перетворювати нас і приносити плоди Духа. Справжня мудрість є чистою, миролюбною, готовою поступатися, сповненою милосердя та добрих вчинків, без упередженості, без лицемірства. Іншими словами, те, що ви бачите, — це те, що ви отримуєте.

Питання: У Якова 3:17-18, у чому полягає різниця між небесною та мирською мудрістю?

В: Небесна мудрість походить згори, виявляє плоди Духа і показує нам, як догодити Богові. Світська мудрість походить знизу, прагне досягти успіху в цьому житті та догоджати собі. Як каже Тоні Еванс: «Суто людська мудрість є вираженням планів сатани. Щоб передати небесну мудрість, ви повинні спілкуватися з небом».

Те, що світ називає мудрістю, може включати суперечливий стиль, нищівний сарказм, хитрі або навіть несправедливі способи довести свою точку зору тощо.

Питання: Що в Якова 3:18 є плодом або врожаєм праведності, що походить від миру?

Відповідь: Християни мають дві різні точки зору, і обидві можуть бути правильними.

Плід Духа, або плід, що виростає з мудрості праведності.

Саме праведне життя, яке походить від пізнання та дотримання Божого шляху мудрості.

Поєднавши ці два підходи, «урожай», який ми отримуємо, — це благочестиве життя, що подобається Богу, про що свідчать плоди Духа.

Питання: Як у Якова 4:1 бажання «борються» всередині нас?

В: Люди можуть перебувати у «конфлікті» з суперечливими бажаннями — грецьке слово «гедонон», від якого походить наше слово «гедонізм». Навіть невіруючі, які хочуть вчинити щось зле, часто не роблять цього, бо мають сильніше бажання уникнути наслідків.

Слова, що позначають війни та битви, можуть стосуватися національних воєн та громадянських воєн. Однак у той час у Римській імперії не було громадянської війни, і битви, про які говорить Яків, відбуваються всередині нас.

Питання: Як, згідно з Якова 4:1, внутрішня боротьба може виливатися назовні й спричиняти ворожість до інших?

Відповідь: Коли хтось нещасний через внутрішній конфлікт, він може не бачити потреби бути привітним до інших. Якщо хтось дошкуляє вам або конфліктує з вами, зважте, що це може не мати до вас жодного стосунку. Можливо, це їхні власні внутрішні «битви», що виливаються назовні й нападають на нас. Вони не можуть мати миру з іншими, якщо воюють із самими собою.

Деякі люди вважають, що конфлікт з іншими — це нормальний і очікуваний стан речей. Коли одна людина зазнала публічної критики від іншої, яку вона вважала другом, та просто пояснила це як «дружній вогонь».

Питання: Як, згідно з Якова 4:1-2, припинити суперечки між християнами, не вступаючи при цьому в суперечку з ними самому?

Відповідь: Перш за все, помоліться про цю ситуацію. Намагайтеся зрозуміти точку зору протиборчих сторін. Вам не обов’язково погоджуватися з цією точкою зору, щоб її зрозуміти. Підійдіть до кожної зі сторін окремо і поговоріть з ними. Якщо це не допоможе, поговоріть з ними ще раз, взявши з собою більше людей. Якщо й це не допоможе, то, з великим небажанням, винесіть це питання на розгляд усієї церкви, як зазначено в Матвія 18:15-17.

З мого досвіду, коли я був дияконом, у церкві був один старійшина, який часто висловлювався проти «старійшини на все життя» у церкві. Тож коли «старійшина на все життя» отримав нагоду проповідувати, він увесь час говорив проти того першого старійшини. Уявіть, як це виглядало в очах відвідувачів. Мене там не було, бо я проводив молодіжне богослужіння. Але я, звісно, про це чув. Я поговорив з «старійшиною на все життя» віч-на-віч, але він сказав, що хтось інший передав йому, нібито він висловився цілком правильно. Тоді я зібрав ще десятьох людей із церкви, які поділяли мою думку, і ми попросили про зустріч у нього вдома, щоб обговорити це. Ми чітко дали зрозуміти, що не виступаємо проти нього і не хочемо, щоб він пішов у відставку, — ми просто хотіли, щоб ця суперечка не виливалася в таку непривабливу форму. Зрештою той інший старійшина пішов разом із кількома іншими, і вони заснували власну церкву приблизно за годину їзди від нас.

Питання: Як у Якова 4:2 християни «вбивають»?

Відповідь: Пам’ятайте, що слова Якова йдуть одразу після вчення Ісуса. Ісус сказав у Матвія 5:21-22, що не лише фізичне вбивство, а й гнів на брата без причини чи називання когось дурнем ставлять людину під загрозу пекельного вогню.

Отже, Яків має на увазі не лише фізичне вбивство людини, а й ненависть до іншого віруючого.

Питання: Чи вказує Якова 4:2-3 на те, що Бог дасть нам те, чого Він хоче, щоб ми мали, якщо ми просимо з неправильними мотивами? Як це, так би мовити, ставить Бога «між молотом і ковадлом»?

Відповідь: Якщо ми просимо про щось, що нам дійсно потрібно, але збираємося використовувати це в злих цілях, Бог може не дати нам цього — навіть якщо ми цього справді потребуємо.

Питання: Чи суперечить уривок з Якова 4:3 обіцянці, що Бог відповість на наші молитви?

Відповідь: Ні, це не заперечує обіцянку, але накладає на неї певне обмеження. Іноді Бог відповідає на наші молитви «ні». А іноді Він відповідає «зачекайте».

Питання: Чому в Якова 4:4 Яків назвав християн, до яких він писав, «перелюбницями»?

Відповідь: Грецьке слово тут має жіночий рід, що є доречним, оскільки всі ми, чоловіки й жінки, є колективно нареченою Христа.

Перелюбник зазвичай не хоче розлучення. Хоча хтось може прагнути розлучення, щоб розійтися з однією людиною й одружитися з іншою, перелюбник чи перелюбниця часто прагнуть обох речей. Вони хочуть залишитися зі своїм подружжям і водночас мати когось іншого на стороні. Яків не каже, що ці люди більше не хочуть слідувати за Богом. Навпаки, вони хочуть і далі слідувати за Богом, і водночас займатися світськими справами. Слідування за Христом означає вибір на користь усунення можливостей неслухняності Богу.

На жаль, навіть християни іноді намагаються служити двом господарям — Богу та світу. У Матвія 6:24 Ісус сказав, що не можна служити одночасно і Богу, і грошам.

Узагальнюючи це, іноді християнам потрібне суворе догана.

Питання: Як у Якова 4:5 дух, що живе в християнах, робить їх заздрісними, оскільки в Якова 3:16 сказано, що там, де є заздрість і суперечки, там є злі вчинки?

В: Існує не лише мирська гордість, але й духовна гордість. Духовна гордість — це думка, що ти кращий або важливіший завдяки своїй духовності чи дарам. Усі ми не маємо нічого доброго, окрім того, що дав нам Бог. Тож насправді нам немає чим пишатися. У Якова 4:5 не сказано, що Дух є злим чи заздрісним, але усвідомлення того, що Святий Дух живе в християнах, може призвести до гордості та почуття власної праведності, які є злом.

Заздрість завжди є злом для людей, незалежно від інших обставин. Навіть віруючі можуть грішити, заздрячи іншим віруючим або обставинам невіруючих. У Псалмі 73 Асаф відверто розповідає, як «ноги його ледь не послизнулися», коли він заздрив тим, хто хвалився.

У Старому Завіті чи апокрифах немає цитати, яка б говорила: «Дух, що мешкає в нас, прагне з заздрістю». Однак спочатку в Писанні не було розділових знаків. Кращий переклад, якого дотримується BSB, звучить так: «Чи, може, ви думаєте, що Писання безпідставно говорить, ніби Дух, Якого Він послав жити в нас, прагне з заздрістю?» З нього не зрозуміло, чи «дух» тут означає Святого Духа, чи наш дух.

Інша можливість полягає в тому, що Яків посилається на цитату зі Святого Письма: він має на увазі Якова 4:6, де цитується Приповісті 3:34.

Питання: Як Якова 4:6 пов’язаний із Якова 3:6: «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать»?

Відповідь: Гордість часто приносить свої потворні плоди через язик. Коли у вашому серці є гордість, заздрість, образа чи інші злі почуття, найшвидший спосіб зменшити шкоду — це нічого не говорити, доки ваше серце не стане правильним. Важко запобігти згубному впливу поганих слів після того, як вони вже вимовлені. Далі Яків наводить три приклади того, як гордість виривається назовні й стає помітною в нашому житті: наклеп у Якова 4:11–12, хвастощі в Якова 4:13–17 та привласнення чужого в Якова 5:1–6.

Питання: Звичайно, у Якова 4:7 йдеться про те, що нехристияни повинні прийти до Христа й підкоритися Богу. Але як християни, до яких звертається Яків, повинні підкорятися Богу?

Відповідь: Хоча ми підкорили своє життя Богу, коли отримали спасіння, ми маємо щодня заново підкорятися Йому. Ми мусимо щодня й щомиті обирати, чи залишатися в Христі та слухатися Його, чи ні. Ми маємо наближатися до Бога й зберігати своє серце чистим.

Питання: У Якова 4:8, якби хтось на небі спеціально спостерігав за вами, чи вважав би він вас віруючим з непохитною вірою чи з двоякою думкою?

Відповідь: Сподіваємося, що ця людина побачила б у вас послідовність, вірність і віддану любов і вважала б вас віруючим з єдиним серцем.

Питання: Як, згідно з Якова 4:8, гріховне прагнення власного блага змушує віруючого почати віддалятися від Бога?

Відповідь: Питання не в тому, «чи» гріховне прагнення власного блага може змусити віруючого почати віддалятися; воно неодмінно змусить віруючого почати віддалятися. Ви можете серйозно прагнути лише одного. Коли ми або прагнемо задоволень, або гнаємося за егоїстичними амбіціями, ми втрачаємо час і енергію, щоб прагнути близькості до Бога. І навпаки — це також правда. Якщо ми присвячуємо всю можливу енергію прагненню до Бога, у нас не залишиться часу чи енергії, щоб також прагнути до речей цього світу.

Питання: Що в Якова 4:9-10 означає «сумувати через гріх»?

Відповідь: Грецьке слово «талайпоресате», що вживається тут, має сильніше значення, ніж його англійський відповідник. Воно означає «сумувати з великим горем» і добре поєднується зі словом «голосити». Коли ми не в злагоді з Богом або маємо гріх у своїх серцях, ми не повинні поводитися так, ніби все гаразд. Ми повинні ставитися до гріха дуже серйозно. Наші серця повинні сумувати й плакати, коли ми перебуваємо поза спілкуванням з Богом.

Питання: Чому в Якова 4:11, а також у 1:2, 16, 19; 2:1, 5, 14; 3:1, 10, 12 Яків так часто згадує «моїх братів»?

Відповідь: Ми бачимо дві причини. Перша — це адресати листа. Це не євангелізаційне послання, а лист до віруючих, як чоловіків, так і жінок. По-друге, у свідомості Якова, свідомо чи несвідомо, на першому місці стояла близькість і турбота, яку віруючі мають або повинні мати один до одного.

Питання: У Як. 4:11 та Тит. 3:2 сказано, що ми не маємо говорити зле один про одного, то чому ж Павло [нібито] зробив це щодо Гіменея та Філета у 2 Тим. 2:17?

Відповідь: Грецьке слово тут має ширше значення, ніж просто «наклеп»; воно означає, що взагалі не слід говорити один проти одного. Ми маємо говорити корисні та правдиві речі. Павло не мав говорити погано про нікого в Тита 3:2. Але сам Павло мав допомогти церкві, застерігаючи її від Гіменея та Філета у 2 Тимофія 2:17-18, а також від неназваних лжевчителів у 1 Тимофія 1:3-7. Деякі люди відступають від істини з моральних причин або через погані стосунки, але, судячи з усього, Гіменей та Філет відступили з інтелектуальних причин.

Питання: У Як. 4:11, Лев. 19:16; Пс. 15:3; 31:13; 38:20; 41:6-7; 50:20; 101:5, Прип. 10:18 і далі; 30:10; Єр. 6:28; Єз. 36:3; Мт 15:19; Мк 7:22; 2 Кор 12:20; Еф 4:31; Кол 3:8; Тит 3:2; 1 Пет 2:1, у які способи християни можуть грішити, наклепуючи на інших християн та церкви?

Відповідь: Коли люди висувають неправдиві звинувачення щодо вчителя або наводять негативні факти, хоча повинні бути лагідними, це є наклепом. Наклеп — це говорити погані речі, які не відповідають дійсності, або принижувати інших християн та церкву, коли цього робити не слід.

Якщо ви говорите щось негативне, переконайтеся, що це і правдиво, і корисно. Але те, що слова є правдивими, ще не означає, що їх обов’язково треба говорити, якщо вони не приносять користі. Крім того, згідно з Ефесянам 4:15, ми маємо говорити правду в любові.

Питання: У Якова 4:11 як «судити інших» пов’язано з наклепом на інших християн та церкви?

Відповідь: Наклеп на інших часто йде рука в руку з гріхом, коли людина говорить або поводиться так, ніби вона їхній суддя. На противагу цьому вченню в Посланні Якова, рабиністичний єврейський твір «Пірке Авот» (190–230 рр. н. е.) 1:7 говорить: «Судіть кожного за міркою його заслуг». Тож дозвольте мені взяти свій блокнот, ходити за вами слідом і судити вас за вашими заслугами згідно із законом. Я впевнений, що ви це дуже оціните!😉 У Еклезіаста 12:14 сказано, що все вийде на світло, чи то добро, чи то зло, але саме Бог, а не ми, виведе все на світло.

Питання: У Якова 4:13-15, що саме означає «хвалитися завтрашнім днем» і як нам уникнути цього?

Відповідь: Зарозуміло стверджувати, що ми знаємо те, чого не знаємо. У попередньому розділі йшлося про зарозумілість, що полягає в здатності судити інших людей, а ці вірші стосуються зарозумілості, що полягає в упевненості щодо майбутнього. Коли ми говоримо або стверджуємо, що можна напевно знати майбутнє, ми хвалимося завтрашнім днем.

Найпростіший спосіб уникнути цього — нагадати собі про реальність: ви насправді не знаєте напевно, що станеться завтра. Ось чому краще сказати: «Якщо Господь дозволить», ніж хвалитися перед Богом, кажучи: «Я знаю напевно».

Але це не означає, що ми не повинні планувати майбутнє. Добре «смиренно» планувати, а коли обставини змінюються — коригувати наш план. Усі наші плани залежать від Божої волі. Бог може їх змінити, і наші плани можуть виявитися марними. Але не можна говорити, що ми точно зробимо те-то й те-то завтра, бо ми не знаємо напевно, що будемо робити на землі завтра, чи навіть чи будемо ми ще на землі. Краще скажіть: «Якщо Господь дозволить», ми зробимо те-то й те-то завтра.

Просто пам’ятайте, що плани змінюються.

Генерал Дуайт Д. Ейзенхауер брав участь у плануванні найбільшого вторгнення всіх часів: операції «День Д» у Європі. Він сказав: «Плани нічого не варті, але планування — це все». Наші плани постійно змінюються, але ми досягаємо більше, коли маємо план, ніж коли не маємо нічого.

У Приповістях14:22 сказано, що ті, хто планує добро, знаходять любов і вірність. У Приповістях 16:3 сказано, що слід довіряти Господу все, що ми робимо, і тоді наші плани будуть успішними. Проте ми повинні усвідомлювати, як сказано в Приповістях 21:30, що жоден план не може бути успішним проти волі Господа.

Питання: У Посланні Якова 4:13-16 Бог виступає проти хвастощів щодо себе, вихваляння над іншими тощо. Чому, на вашу думку, Бог також виступає проти хвастощів щодо завтрашнього дня?

Відповідь: «Хвалитися своїми зарозумілими претензіями» — так звучить буквальний переклад з грецької. Хвалитися тим, що ти напевно знаєш, що станеться завтра, коли ти не маєш такої здатності, — це гордість проти Бога. Хвалитися тим, що ти кращий за когось іншого, — це гордість проти іншої людини. Хтось колись сказав, що середньою літерою як у слові «гріх», так і в слові «гордість» є «я».

Питання: Як нам застосовувати слова з Якова 4:17: «Тож кожен, хто знає, що слід робити, але не робить цього, грішить»?

Відповідь: Для християн очевидно, що ми не повинні робити те, що не подобається Богу. Але це називаються гріхами дії. Якщо ти не робиш нічого поганого, але не робиш того добра, якого хоче від тебе Бог, ти грішиш. Це називаються гріхами бездіяльності. Іноді трапляються нагоди зробити добро, яких не було у ваших планах, як це сталося з добрим самарянином. Чи зміните ви свої плани, щоб зробити те добро, якого хоче від вас Бог?

Коли потрібно зробити щось добре, а більше нікому цього зробити, ми можемо виправдати свою бездіяльність, сказавши, що це не наше покликання, або щось подібне. Згадайте притчу про доброго самарянина. Думка «Мені потрібно більше часу, щоб обміркувати, чого Бог від мене хоче» є виправданою, якщо ви справді не знаєте стратегічних напрямків свого життя, але не стосується задоволення нагальних потреб.

Церковна спільнота повинна робити все те добро, чого хоче Бог. Це стосується як офіційних чи організованих груп, що виконують певні завдання, так і окремих осіб, які беруть на себе ініціативу й діють самостійно, а також усіх інших варіантів між цими двома крайнощами. Важливо не те, чи робите ви це самі, а те, чи робиться це спільнотою Христа. Наприклад, одна вправна християнська хірургиня в Америці збиралася залишити свою практику, поїхати до країни, що розвивається, і працювати там хірургинею. Але, прорахувавши все, вона зрозуміла, що на свою зарплату в Америці вона зможе утримувати двох-трьох хірургів у тій країні, які виконуватимуть ту саму роботу, що й вона. Тож вона залишилася на своїй посаді й підтримувала тих хірургів.

З іншого боку, якщо існує потреба, яку ніхто не задовольняє, а ви маєте ресурси, час, гроші та дари, необхідні для її задоволення, то помоліться про це, і якщо Бог вас веде, то беріться до справи.

Питання: У Якова 5:1–3а, серед перших трьох причин, через які багаті повинні плакати й голосити, у чому полягає різниця між багатством, одягом та золотом і сріблом?

Відповідь: Багатством можна насолоджуватися або заощаджувати його; воно може бути короткостроковим або постійним, видимим або невидимим. Кількість сімей, які колись були багатими, велика, тож, можливо, про ваше багатство слід думати лише як про щось тимчасове, що належить вам протягом певного періоду. Але протягом цього часу використовуйте його на повну.

Деякі речі подібні до іржі, що підточує цінність довгострокового багатства. Моль не роз’їдає одяг; вона лише залишає дірки, які роблять його непридатним. Подібно до молі, деякі речі можуть швидко знизити цінність видимого багатства. Подумайте про аварію або про щось, що подряпає чи пошкодить ваш новий автомобіль, який ви щойно придбали.

Єдиний скарб, який справді може зберегтися назавжди, — це скарб на небі, який отримується завдяки тому, що ми догоджаємо Богові та виконуємо Його волю.

Питання: У Якова 5:1-6 про кого саме, про багатих людей, говорить Яків?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

Деякі багаті люди подобаються Богу. Авраам був дуже багатим навіть за сучасними мірками. Йов наприкінці свого життя також був дуже заможним. Соломон не просив багатства, але Бог дав йому багатство. Тут йдеться про багатих людей, які не подобаються Богу.

Невіруючі чи віруючі? Коментатори розходяться в думках щодо того, чи ці багатії заявляють, що є християнами, чи ні. Але справжня відповідь така: це не має значення. Незалежно від того, що вони заявляють, вони не слідують за Богом. Ніщо не заважає Якову мати на увазі обидва типи. Однак Яків звертається, як мінімум, до людей у церкві, тож це застереження, безперечно, стосується злих багатіїв, які ходять до церкви, як і решта розділу.

Чи може він мати на увазі когось із нас? Якщо значна частина світу ще не почула Євангеліє, а отримати достатнє фінансування для місіонерів важко, як Бог судитиме наші предмети розкоші, які ми придбали для себе? Як каже Тоні Еванс: «Тримання за багатства може коштувати вам вічності».

Питання: У Якова 5:1-6, у чому полягає зарозумілість цих вчинків нечестивих багатіїв?

Відповідь: Біблія говорить, що ми пожинаємо те, що посіяли, а багатий, який чинить так, твердо вірить, що ніколи не пожне те, що посіяв.

Питання: У Якова 5:1-6, чи є багатство прокляттям, чи благословенням, як натякають Притчі 15:6 та Псалом 112:3?

Відповідь: Воно може бути і тим, і іншим, залежно від того, як його використовують. Багатство — це засіб. Воно може дати змогу людям, які інакше не мали б такої можливості, напитися, накуритися або робити інші злі речі. Воно може спокусити людей до ідолопоклонства, щоб отримати більше грошей, як це було з Гедеоном у Книзі Суддів 8:27. Багатство може бути благословенням, яке дає змогу людям допомагати іншим. Пам’ятайте, що в Євангелії від Луки 16:19-31 багач опинився у вогні не стільки через те, що він зробив, скільки через те, чого він не зробив.

Однак володіння багатством може бути підступним. Часто люди накопичують багатство заради того, що, на їхню думку, є доброю справою, але в підсумку воно використовується егоїстично. І навпаки — накопичення грошей з егоїстичних мотивів, а потім зміна намірів і використання їх на благо — трапляється нечасто. Пам’ятайте: багатство може бути хорошим інструментом, який Бог дає деяким людям для використання. Але те саме багатство є «високоризиковим», оскільки загрожує вам і вашій родині нещастям.

Питання: Чому в Якова 5:2 згадується одяг разом із золотом і сріблом?

Відповідь: Окрім золота та срібла, одяг міг використовуватися як плата за послуги. Про це йдеться у 2 Царів 5:5, 22; Матвія 6:19; а також в апокрифічній книзі 1 Макавеїв 11:24. Коли люди мали халати та накидки, розмір не мав великого значення.

Питання: Що сказано в Якова 5:2-3 про накопичення багатства, і чому злі багатії тут накопичують?

Відповідь: Злі багатії тут накопичують багатства, одяг, золото, срібло і навіть заробітну плату інших. Справа не лише в тому, що вони не є щедрими; вони навіть не виплачують те, що справедливо їм належить.

Гері Бранденбург у своїй проповіді колись розповів про інвестора, чий статок перевищував 200 мільйонів доларів, який працював дуже пізно вночі. Хтось запитав його, чому він працює так пізно. Він відповів: «Щоб мені не довелося спати на землі». Розумієте, коли він був дитиною, вони були настільки бідні, що йому доводилося спати на землі. Він завжди пам’ятав про це, і тому, хоч яким багатим він не став, завжди боявся, що йому не вистачить і доведеться знову спати на землі.

а) Люди можуть накопичувати речі через невпевненість у своєму фінансовому майбутньому. Вони вважають, що їхнє майбутнє залежить від них самих, а не від Бога, і роблять усе можливе, щоб мінімізувати ризик.

б) Люди можуть накопичувати речі через неприємні відчуття від того, що доводиться щось викидати. Зберігають зайву тисячу предметів, бо якщо цього не зробити, то колись, у далекому майбутньому, може знадобитися один із них, і не хочеться купувати його знову. Але вартість того, щоб час від часу купувати якийсь предмет заново, менша, ніж клопоти, пов’язані з захаращенням простору.

в) Люди можуть накопичувати речі й через жадібність, щоб мати фінансові ресурси для вигідних інвестицій у майбутньому. Але якщо накопичені активи є неліквідними, то вони, ймовірно, не будуть великою допомогою.

d) Люди можуть накопичувати речі після травматичної події в житті (ТПЖ). Вони переходять від впевненості, що все буде добре, до того, що чіпляються за все, що ще можуть.

e) Люди можуть накопичувати речі з звички; мати більше речей ніколи не завадить. Вони бояться, що щось закінчиться, або вважають цінним мати навколо себе багато речей.

Людина може накопичувати що завгодно, але найчастіше люди є «вибірковими накопичувачами». Вони накопичують лише книги, або автомобілі, або одяг, або взуття, або папери, або журнали, або комп’ютери, або навіть котів.

Люди частіше схильні накопичувати речі, якщо вони близькі до члена сім’ї, який страждає на накопичувальний розлад, або після стресової ситуації. Клініка Клівленда вважає, що 2–6 % американців страждають на накопичувальний розлад. https://my.clevelandclinic.org/health/diseases/17682-hoarding-disorder

Але як чужинці й приходні в цьому світі, нам потрібно навчитися мистецтву «подорожувати з легким багажем» на противагу «годуванню молі». Як зазначає Алек Мотієр у книзі «Послання Якова» (с. 165–166): «Накопичення — це заперечення правильного використання (пор. Лк. 12:33), істинної довіри (пор. 1 Тим. 6:17) та благочестивого очікування (пор. 1 Тим. 6:18–19)».

Див. https://www.mayoclinic.org/diseases-conditions/hoarding-disorder/symptoms-causes/syc-20356056 та https://www.verywellhealth.com/hoarding-5093362 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Як. 5:3 сказано, що на землі золото не піддається корозії, крім як під дією кислоти, а срібло повільно темніє. Чому їхня корозія мала б свідчити проти людини?

Відповідь: Чисте золото взагалі не піддається корозії під впливом повітря чи води. Але предмет, виготовлений із золота, змішаного зі сріблом або іншим металом, з часом піддається корозії. Це буде свідченням того, що золото не було тим, за що його видавали. Так само гноблення бідних є свідченням проти справжності чиєїсь віри. Але так само, як царська вода розчиняє чисте золото, на землі навіть найстійкіший до корозії метал може бути засуджений і відібраний Богом.

Яків використовує тут надзвичайно оригінальну метафору. Він каже, що вони «накопичили» гнів.

Питання: У Як. 5:4, Лев. 19:13; Втор. 24:14-15; Йов 7:1-2; 24:10; 31:13; 31:38-40, Прип. 3:27-28; Єр. 22:13; Ам. 8:4-6; Мал. 3:5; Мт. 20:8 — які є способи, якими люди обманним чином утримують заробітну плату?

В: Явно вони могли просто не виплатити заробітну плату, яку були зобов’язані виплатити згідно із законом, або придумати виправдання, щоб заплатити менше. Або ж вони могли знайти юридичні лазівки, щоб уникнути виплат. Неявно вони можуть застосовувати жорсткі тактики, щоб домогтися найнижчої можливої заробітної плати або винагороди.

Один із прикладів, про який я чув, — це компанія-розробник ігор, яка платила низьку зарплату, але обіцяла всім програмістам великий бонус після виходу гри. Потім, безпосередньо перед її випуском, вони звільнили співробітників. Другий приклад — встановлення значних штрафних санкцій за прострочення платежів, при цьому не роз’яснюючи чітко, коли саме потрібно здійснювати оплату.

Третій приклад — велика компанія, що котирується на Нью-Йоркській фондовій біржі (NYSE), яка скоротила зарплати своїх співробітників, виплачуючи різницю у вигляді премій залежно від результатів діяльності компанії. Наступного року компанія отримала надзвичайні прибутки, але керівництво заявило, що це все одно не відповідає поставленим цілям, тому премій було виплачено мало.

Четвертий приклад шахрайства з боку компанії полягає в тому, що навіть якщо сплачена сума на один пенні менша за повну суму, фірма може стягувати штраф за прострочення з усієї суми. Якщо є кілька заборгованостей, і клієнт сплачує частину загальної суми, до якої саме заборгованості слід зарахувати цей платіж (найранішої чи найпізнішої)? Деякі фірми зарахують його до тієї заборгованості, яка найбільше їм вигідна.

П’ятий приклад: якщо компанія, що стягує регулярні платежі, наприклад телефонна компанія, додає послуги (і відповідні збори) до рахунків клієнтів без їхнього схвалення чи відома. Коли клієнти дізнаються про це й подають скарги, ці збори скасовують. Але клієнтам, які цього не помічають, додаткову суму все одно нараховують.

Шостий приклад — несподівані «комісії», що додаються до інвестицій, пенсійних накопичень 401K та заробітної плати, неможливість отримати вигоду від пільг або неоголошені затримки у виплатах. Я знаю одну людину, яка інвестувала свої кошти в пенсійний план 401K протягом сімнадцяти років, і після вирахування комісій загальна норма прибутковості склала 0%.

Поза Святим Письмом про це також згадується в Сираха 7:20; 31:4; 34:21 і далі; Товіта 4:14; Завіті Іова 12:4; та у Псевдо-Фокіліда (100 р. до н. е. — 100 р. н. е.) 19.

Питання: Що саме мається на увазі під «розпустою» у Якова 5:5?

Відповідь: Це просто життя заради себе або накопичення грошей виключно для себе та своєї родини. Якщо ви нічого не віддаєте Богові чи іншим, стережіться, щоб багатство не стало вашим ідолом. Потурання своїм бажанням може полягати у витрачанні грошей або пошуку задоволень для себе тоді, коли цього не слід робити. Наприклад, це може бути купівля дизайнерських речей, споживання дорогих страв, дорогих вин тощо. Там сказано, що ви «жирнієте серцем», що означає: багатство змінює ваше серце та характер. Вам слід бути дуже обережними щодо свого серця.

Питання: У Якова 5:5, у чому полягає різниця між насолодою та розкішшю?

Відповідь: Вони мають схоже значення, але з невеликою різницею. Грецьке слово для розкоші, «еспаталесате», є поширеним у літературі; воно означає не розпусне життя, а скоріше м’яку, екстравагантну розкіш. Потіха, «етрифесате», має відтінок того, що ви робите все, чого бажає ваше серце, навіть злі речі. Іншим перекладом може бути «гуляння». Це можуть бути різні види потурання своїм бажанням, але Яків виступає проти обох.

Питання: Як у Якова 5:6 багаті вбили бідних?

Відповідь: Є два способи, причому другий є більш поширеним.

Принаймні в місті Римі будь-хто, хто мав гроші, міг найняти приватного вбивцю, щоб вбити когось іншого. Багатії могли просто вбивати тих, хто стояв їм на заваді. Самих багатіїв було б важче вбити, оскільки вони могли мати слуг, які виконували роль охоронців.

Вони могли несправедливо використовувати закони та суди, щоб позбавити бідні сім’ї їжі, змусити їх жебракувати і, зрештою, заморити голодом. Це нагадує ситуацію, коли маленький хлопчик сказав батькові, що хоче, коли виросте, стати злочинцем, а батько запитав: «У приватному чи державному секторі?»

Питання: Чому, згідно з Якова 5:7-8, християнам важливо бути терплячими?

Відповідь: Грецьке слово, що означає терпіння, — «макротімон» — буквально означає «довгий характер», що передбачає «врівноваженість». По-перше, Бог просто наказує нам бути терплячими. Що отримує фермер, коли сіє свій урожай? Він нічого не отримує одразу, крім того, що щойно втратив чимало грошей на насіння. Він лише сподівається отримати великий урожай набагато пізніше. Іноді ми втрачаємо можливості та благословення, коли не виявляємо терпеливості. Терпеливість навіть у дрібних, незначних справах розвиває нашу здатність бути терплячими у важливіших речах. Наша терпеливість під час випробувань може привести до більшого благословення чи можливості для нас; але іноді це не відбувається. Іноді, як у випадку з Йовом, наша витривалість служить виключно для прославлення Бога. Ми можемо мати терпеливість, коли згадуємо, яким терплячим був (і досі є) Бог щодо нас.

Грецьке слово «парусія», яке тут вживається, означає повернення Ісуса. У світських текстах воно означало офіційний візит царя до міста. Про «парусію» також згадується в Матвія 24:3, 27, 37, 39; 1 Коринтян 15:23; 1 Солунян 2:19; 4:15; 5:23; 2 Солунян 2:1; 2 Петра 1:16; 3:4; 1 Івана 2:28.

Ранній дощ випадав у жовтні–листопаді, одразу після посіву, а пізній — у березні–квітні, безпосередньо перед жнивами. Обидва дощі були необхідні для гарного врожаю. Про ранній і пізній дощі також згадується в Септуагінті в Повторенні Закону 11:14; Єремії 5:24; Осії 6:3; Йоіла 2:23 та Захарії 10:1.

Питання: Яка закономірність існує між терпінням/витривалістю та язиком у Якова 5:7–11?

Відповідь: Це чергування.

У 5:7-8 йдеться про терпіння, подібне до терпіння хлібороба

5:9 — про язик і злі слова на адресу інших

5:10-11 — про терпіння та наполегливість, очікування, доки прийде Господь

5:12 — про язик і присяги

Існує взаємозв’язок між терпінням у нашому серці та обережним утриманням від необдуманих слів. Терпіння щодо Бога та себе, поєднане з гордістю, може призвести до нарікань на інших, над якими Бог ще працює . Непохитність у випробуваннях, поєднана з гордістю, може призвести до необдуманих клятв, таких як та, яку дав Петро під час Тайної вечері. Коли ми нетерплячі, зазвичай нам важче контролювати свій язик.

Питання: У Якова 5:9, що є неправильного в наріканні, і якими способами люди нарікають?

Відповідь: Це неправильно просто тому, що Бог наказує нам не робити цього, а навпаки — робити все з вдячністю. Крім того, нарікання — це словесне скарження на людину чи ситуацію. Люди нарікають, коли справи йдуть погано, або здаються безпідставно поганими чи марними, або несправедливими. У Якова 5:13-18 міститься протиотрута від нарікань. Замість того, щоб говорити погані слова комусь іншому, моліться добрими словами до Бога.

Питання: У Посланні Якова 5:10-11, дивлячись на немовлят і маленьких дітей, ми бачимо, що терпіння не є вродженою рисою; його треба навчитися. Тож як нам розвивати своє терпіння?

Відповідь: Ось чотири пункти.

По-перше, пам’ятайте, яким терплячим є Бог до нас.

По-друге, просіть Бога, щоб Він і надалі робив ваш характер більш подібним до Христа, зокрема й у терпінні.

По-третє, усвідомте, що терпляче очікування приносить більше користі, ніж нетерплячість, адже нетерплячість нічим не допомагає.

Нарешті, розвиток вашого «м’яза терпіння» потребує «тренувань», тобто практики терпіння. Нам потрібні нагоди, щоб практикувати плоди Духа, згадані в Посланні до Галатів 5:22-23, та розпинати свою плоть.

Питання: У Якова 5:10-11 терпіння та наполегливість/стійкість пов’язані між собою, але в чому полягає різниця?

Відповідь: Терпіння — це здатність спокійно чекати на щось, на когось або на Бога. Наполегливість — це «витримувати» і переносити боротьбу. Щоб бути наполегливим протягом тривалого часу, потрібне терпіння.

Наполегливість — це не пасивне сидіння склавши руки, а продовження боротьби за те, щоб робити те, що, як ви знаєте, Бог хоче, щоб ви робили, незважаючи на перешкоди. Наполегливість — це витримка у змаганні, будь то спортивна, військова чи духовна війна. Нам потрібно витримувати як короткі, інтенсивні страждання, так і хронічні, тривалі випробування, не втрачаючи радості чи надії.

Нарешті, Яків сказав, що Йов мав стійкість/витривалість, але Яків насправді не сказав, що Йов мав терпіння. Йов був стійким у своїй вірі в Бога, але багато разів він був нетерплячим до Бога.

Питання: Чому, згідно з Якова 5:10-11 та Якова 1:3-4, наполегливість є важливою для християнина?

Відповідь: Ми покликані терпіти переслідування та труднощі. Ми не повинні турбуватися про майбутнє, щодо якого не маємо жодних гарантій. У притчі про сіяча в Луки 8:5-18 насіння, посіяне на скелі, проросло з радістю, але не витримало. Насіння, посіяне серед терня, також проросло, але було задушене й не дало плоду. Люди люблять фаст-фуд, навіть коли він не дуже корисний для здоров’я; так само деякі хотіли б мати й духовний «фаст-фуд».

Питання: У Якова 5:12 клятва тут означає обіцянку, дану на щось. Чому тут і в Матвія 5:34-37 Бог не хоче, щоб ми складали клятви? Як ви думаєте, що бачить Бог, коли хтось так клянеться?

В: Деякі Божі заповіді змінилися з настанням Нового Завіту. За Мойсеєвим Законом люди мусили дотримуватися своїх клятв, але за новим і іншим «законом свободи» в Новому Завіті ми взагалі не повинні складати клятв. Ми можемо брати на себе зобов’язання щодо того, що плануємо зробити. Однак, якщо щось зміниться або ми отримаємо нову інформацію, ми хочемо уникнути того, щоб бути прив’язаними до своїх слів.

П: У Якова 5:12, Осії 4:2; Матвія 5:34-37 — чи клятви є чимось поганим, чи вони можуть бути добрими, як показують Буття 21:24; Повторення Закону 6:13; Об’явлення 10:5-6?

Відповідь: За Мойсеєвим Законом люди складали присяги (Левит 19:12), і, як зазначено в Еклезіаста 5:4; Єремія 5:2; 7:9; Осія 4:2 та Захарія 5:3-4, вони не мали ставитися до присяг легковажно. Але тепер, під владою Христа, «законом свободи», ми повинні просто нехай наше «так» буде «так», а «ні» — «ні».

Присягання може мати три негативні аспекти. По-перше, воно може призвести до гордості, якщо ви присягаєтеся, що щось обов’язково станеться, хоча не можете цього контролювати. По-друге, воно може зобов’язувати нас до зобов’язань, яких ми не мали б брати на себе. По-третє, воно може спонукати людей думати, що важливість правдивості їхньої відповіді змінюється залежно від того, чим саме вони присягаються, хоча це не повинно бути так, як показав Ісус у Матвія 5:33–37.

До речі, фарисеї уникали присяг, наскільки це було можливо, а есени ніколи не присягали.

Питання: Чи дозволено, згідно з Якова 5:12, складати присягу в суді?

Відповідь: Присяга в суді для свідка, який присягає, має два наслідки: 1) вона змушує вас відповідати «так» або «ні», замість того щоб ухилятися від питання; 2) ви, можливо, неявним чином погоджуєтеся сплатити штраф за неправдиві свідчення, якщо збрешете. У судах США присягу зазвичай складають двома способами: «Я присягаюся говорити правду, всю правду і нічого, крім правди» або «Я урочисто заявляю, що буду говорити правду, всю правду і нічого, крім правди», хоча я віддаю перевагу другому варіанту.

У цих присягах немає нічого поганого. Ісус був приведений до присяги первосвящеником у Матвія 26:63-64. Проблема виникає, якщо ви присягаєтеся Богом, Єрусалимом, Біблією або фактично кажете: «Я скажу правду, бо присягаюся цим іншим». Іншими словами, ви натякаєте, що деякі ваші слова є більш правдивими, ніж інші. Друга проблема, про яку йдеться в Якова 5:13-15, полягає в тому, що, обіцяючи, що щось станеться в майбутньому, ви не знаєте майбутнього.

Питання: Як ви вважаєте, у Якова 5:13 ви частіше молитеся про допомогу, коли у вас проблеми, чи частіше молитеся молитвою подяки після того, як проблеми минули? Як нам тут знайти рівновагу? (А де ж інші 9?)

Відповідь: Багато хто молиться частіше, коли стикається з труднощами, а не тоді, коли все йде добре. Це ніби їхнє бажання отримати допомогу сильніше за бажання дякувати Богові. Не зменшуйте своїх молитов, коли у вас труднощі, але намагайтеся, щоб ваші молитви були такими ж частими й палкими, коли все йде добре.

У Посланні Якова 5:7-12 сім разів згадуються терпіння та стійкість. У віршах 5:13-19 сім разів згадується молитва.

Коли Ісус зцілив десятьох прокажених у Євангелії від Луки 17:11-19 і сказав їм піти до священика, лише один повернувся, щоб подякувати Йому. Чи ви схожі на того прокаженого, чи ви подібні до інших дев’яти?

Питання: У Посланні Якова 5:13, коли ви переживаєте такі емоції, чи замислювалися ви над тим, що Бог дає вам тут наказ?

Відповідь: Багато хто вважає, що слід молитися про своє страждання, щоб воно полегшилося, але це не головне в цьому уривку. Коли ми страждаємо, це — нагода наблизитися до Бога в молитві, і Бог наказує нам молитися; не лише про наше страждання, а й для того, щоб бути ближчими до Нього. Бути веселим — це, за грецьким текстом, буквально «мати добре серце». Коли ми радісні — чи то з очевидних причин, чи просто відчуваємо радість без будь-якої безпосередньої причини, — нам наказано співати псалми й славити Бога. Як каже Жан Кальвін: «Немає такого часу, коли Бог не запрошував би нас до Себе». Або, як каже Мотієр, ми маємо «освячувати кожну радість і освячувати кожен біль».

Питання: У Якова 5:14, чому саме хворих слід було помазувати олією і чи повинні ми робити це сьогодні?

Відповідь: У сухих пустельних умовах олія може мати корисний лікувальний ефект при шкірних захворюваннях. Йосип Флавій повідомляє, що коли Ірод помер від зараження кишковими глистами, перед смертю йому влаштували ванну з олією в надії, що це допоможе. Отже, використання олії з лікувальною метою було поширеною практикою в ті часи. Їх помазували олією, щоб просити Бога зцілити цю людину. Зверніть увагу, що це стосувалося людини , яка була дуже хворою, а не просто мала нежить. Старійшини прийшли до нього; він не йшов до старійшин. Прийшли старійшини, а не лікарі. Старійшини молилися за нього, можливо, він був непритомний, мав високу температуру або не міг молитися сам.

Це добре робити й сьогодні. Це не «магія», а молитва. Це вираз нашого прохання до Бога за цю людину. Добре просити про молитву, і добре звертатися за медичною допомогою, але тут виключається також звернення за заклинаннями до знахаря чи цілителя, що сповідує нехристиянську віру. Якщо хтось хоче «застрахуватися», попросивши християнина помолитися за нього, а також попросивши помолитися за нього якогось прихильника «Нової ери» чи окультного спіритуаліста, то чому ви думаєте, що така молитва спрацює?

Про медичне помазання хворих олією часто згадувалося в античній літературі. У Біблії це згадується в Ісаї 1:6; Єремії 8:22; Марка 6:13; Луки 10:34 (про доброго самарянина). Поза Біблією про це згадується у праці Йосипа Флавія «Старожитності євреїв», книга 17, розділ 172 (про Ірода); у праці Йосипа Флавія «Війни євреїв», книга 1, розділ 657; у «Житії Адама», 36; в «Апокаліпсисі Мойсея», 9:3; у «Слов’янському 1-му книзі Еноха», 22:8–9; 8:35; у Філона «Сома» 2.58; у Платона «Менексен» 238; у Плінія «Природнича історія», книга 23, розділи 39–40; у Галена «Про темпераменти простих ліків» 2.10 і далі, згідно з H. Schlier, TDNT 1, 230–232.

Євреям було наказано відвідувати та піклуватися про хворих у «Гіт.» 61а, «Софа» 14а, згідно з «Єврейською енциклопедією», т. 11, 327.

Ранні християни піклувалися про хворих, як свідчать дванадцять донікейських християнських авторів: Полікарп, Юстин Мученик, «Діатессарон» Татіана, Климент Олександрійський, Тертуліан, Коммодіан, Кипріан, керівники Римської Церкви, Понтій, Діонісій Олександрійський, Методій та Лактанцій.

До речі, Римо-католицька церква поступово дозволила лише священикам помазувати хворих та здійснювати останні обряди. Однак у римо-католицькому «Обряді помазання та душпастирської опіки над хворими» 1974 року, с. 26, зазначено, що миряни також можуть помазувати хворих.

Питання: Чи підтверджує Якова 5:14 римо-католицьку практику «помазання» або «останніх таїнств», започатковану у VIII столітті та кодифіковану у постанові Трентського собору 15.1?

Відповідь: Ні, там сказано помазувати хворих, а не лише тих, хто перебуває на межі смерті. Обряд «останнього помазання» зосереджений на тих, хто помирає, тоді як у листі Якова акцент робиться на одужанні. Це добре робити для тих, хто перебуває на межі смерті, але немає жодних підстав для існування таїнства, яке відрізняється для тих, хто помирає, від того, що призначене для хворих. На жаль, окрім засудження всього протестантизму, учасники Тридентського собору оголосили анафемою кожного, хто заперечував, що останнє помазання є таїнством.

Як сказав англіканський священик Річард Хукер, порівнюючи Англіканську Церкву з Римо-католицькою: «Ми прагнемо навчати людей так, щоб кожна душа, поранена гріхом, могла навчитися, як зцілити себе; вони ж, навпаки, хочуть, щоб усі рани здавалися невиліковними, якщо тільки священик не докладе до цього своєї руки». (Річард Хукер, «Закони церковної політики» (1888), книга 6, розд. 6.2.)

Питання: Чи підтримує уривок з Якова 5:15–16 сучасних «цілителів вірою»?

Відповідь: Ні. Усі ми маємо молитися. Це не означає, що ми не можемо також користуватися медичною допомогою.

Питання: Чи підтримує Якова 5:16 римо-католицьку практику сповіді перед священиком?

Відповідь: Ні, там сказано сповідатися один перед одним. Чи сповідаються священики, як правило, у своїх гріхах перед тими, хто не є священиками?

Питання: У Якова 5:16 сказано: «Молитва праведника має велику силу», тоді як у Римлянам 3:10 сказано: «Немає праведного, навіть одного». Якщо ніхто не є праведним, то чому ж сказано: «молитва праведника»?

Відповідь: Щоб зрозуміти це, слід врахувати три аспекти.

У Римлянам 3:10 йдеться про стан кожної людини, яка перебуває поза Богом, без Христа. Ніхто не є праведним сам по собі. Але з приходом Ісуса ми стали праведними людьми; інакше цей уривок не стосувався б нікого.

(Вже) Позиційно з Христом: завдяки ділу Христа ми позиційно на 100% праведні в очах Бога. Однак цей вірш говорить не про це.

(Стаючи) У досвіді з Христом ми маємо жити праведним життям уже зараз у нашому ході з Богом та у нашій боротьбі за те, щоб ставати більш подібними до Христа вже зараз.

Підсумок: Праведність тут означає правильний шлях з Богом, а не безгрішну досконалість. За цим визначенням, так, віруючі можуть бути і повинні бути праведними вже зараз.

Питання: Чи маємо ми, згідно з Якова 5:16, детально і публічно сповідатися в кожному гріху перед кимось іншим?

Відповідь: Не сповідайтеся тому, хто буде пліткувати, або тому, хто може спокуситися через те, що ви розповісте. Вам не потрібно сповідатися у кожній брудній подробиці, але сповідайтеся в тому, що ви зробили, чому і як ви зараз до цього ставитеся.

Питання: Як, згідно з Якова 5:16, ми маємо сьогодні сповідувати свої гріхи іншим?

Відповідь: Християнин може мати одного (або кількох) «партнерів з підзвітності», перед якими він сповідає свої гріхи, і від яких очікується, що вони ставитимуть йому запитання щодо його життя з Христом . Християнин знає, що його запитатимуть. Оберіть когось із зрілих віруючих, кого не спокусить розповідь про ваш гріх і хто не буде пліткувати про ваш гріх іншим.

Питання: У Посланні Якова 5:16 сказано: якщо християнин помер, забувши попросити у Бога прощення за кожен свій гріх, чи потрапить він все одно до Небес?

Відповідь: Так. Нам було прощено на хресті. Саме Ісус дає нам прощення, а не наші слова сповіді. Проте ми все одно маємо сповідувати свої гріхи та виносити перед Богом усе, що можемо пригадати.

Питання: Як у Якова 5:16 молитва праведника є могутньою?

Відповідь: У грецькому тексті не сказано «палкою», а просто «з молитвою він молився». Грецьке слово, що тут означає «потужна», — ischys — вказує на річ або особу, яка має силу впоратися із завданням. Алек Мотієр каже, що це можна перекласти як «невикористані ресурси».

Питання: У Якова 5:17–18 та Луки 4:25 чи є Ілля прикладом терпеливості чи наполегливості? Чому?

Відповідь: Так, Ілля був хорошим прикладом. Ілля молився, щоб не було дощу протягом трьох з половиною років, і він був терплячим, хоча цариця хотіла його вбити. Ілля був сміливим прикладом віри в 1 Царів 18:19-36. Однак Ілля не був досконалим. Він втік від єдиної загрози в 1 Царів 19:3. Ілля був пригнічений і наляканий після протистояння з пророками Ваала, а цариця хотіла вбити його (1 Цар. 19:4-10). Ілля жалів себе (1 Цар. 19:10). Але якщо Ілля, незважаючи на свої серйозні недоліки, все ж може бути яскравим прикладом праведної людини, яка молиться, то й ми теж можемо.

Питання: Чи може, згідно з Якова 5:19-20, справжній віруючий коли-небудь відступити від істини? Яким чином той, хто повертається, рятується від смерті?

Відповідь: Так. Навіть обрані можуть бути введені в оману, як сказано в Євангелії від Матвія 24:12, 24. Навіть благочестиві віруючі можуть серйозно впасти, як це сталося з Давидом, і відступити від істини; але якщо вони є справжніми віруючими, то вони повернуться. Церква є багато чим, але одним із її призначень має бути роль духовної лікарні.

Питання: Як у Якова 5:20, Притч 10:12 та 1 Петра 4:8 те, що ми рятуємо душу грішника від смерті, покриває безліч гріхів?

Відповідь: Там сказано «покриває» безліч гріхів, а не «прощає» безліч гріхів. Кров, що покривала жертовник у Старому Завіті, сама по собі не приносила прощення, але була засобом «з’єднання» з прощенням, даним Богом пізніше через Ісуса Христа, як вчить Послання до Євреїв 10:1-4. Повернення когось із помилки в цьому випадку є засобом, який Бог використовував, щоб принести прощення Христа іншій людині. Але це також може мати позитивний вплив на того, хто ділиться. Він може чіткіше побачити темряву гріха та світло Божої любові. Надто легко відійти від повної відданості Богу, і нам потрібно пильнувати за собою. Але ми також маємо допомагати іншим віруючим пильнувати за собою.

Також зверніть увагу, що тут не сказано конкретно, що це повинні робити саме старійшини. Це повинен робити «будь-хто», хто є віруючим.

Питання: Що стосується твердження в Посланні Якова про те, що було знайдено оссуарій [скриньку для кісток], яка містить кістки Якова, брата Господнього?

Відповідь: Одед Голан, антиквар, який представив цю знахідку, також продемонстрував кам’яну табличку VIII століття до н. е. про ремонт храму, дуже схожу на розповідь про Йоаша в 2-й Книзі Царів. Його заарештувала ізраїльська поліція за підозрою у підробці антикваріату та шахрайстві. Експертна комісія ізраїльських археологів визнала обидві знахідки підробками; до стародавніх кам’яних залишків було додано сучасний текст. Лабораторні дослідження показали, що «патина старовини, яка нібито покривала стародавній напис, була нанесена лише нещодавно», Christian News, 29 липня 2003 р., с. 1, 24. Мікроскопічний аналіз скриньки показав, що напис не мав того самого старого окислювального нальоту, що й решта скриньки. Даніель Ейлон, вчений-матеріалознавець з Університету Дейтона, назвав цю підробку «очевидною», згідно з USA Today6/19/2003 , с. 8D.

Питання: Чому Послання Якова має бути в Біблії, якщо Мартін Лютер так низько його оцінював?

Відповідь: Лютер ніколи не заперечував, що Послання Якова має бути в Біблії. Однак у 1520 році, коли між Лютером і реформатором Андреасом Карлштадтом, який тоді викладав на основі Послання Якова, виникла суперечка, Лютер применшив значення Послання Якова, сказавши, що порівняно з писаннями Павла Послання Якова є «солом’яним посланням». Лютер ніколи не відкидав Послання Якова, але він розмістив його в самому кінці Біблії.

Те, що Лютер не надав цьому великого значення, є не стільки коментарем до Послання Якова, скільки коментарем до деяких крайнощів його власної теології. Лютер порівняв нас із Христом як снігом покрите лайно. За своєю природою ми потворні, але Христос нас покриває. Це все добре і правдиво. Однак Лютер оминув той факт, що Христос здійснює діло нашого освячення. Бог не лише прикриває наше гріховне «гній» і робить нас безгрішними на небі, але й саме зараз очищає нас, як золото.

Питання: Як ми можемо знати, чи те, що ми маємо сьогодні в Посланні Якова, є достовірним збереженням того, що було написано спочатку?

Відповідь: Є принаймні дві причини.

1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10-11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6-8; 1 Петра 1:24-25 та Матвія 24:35.

2. Свідчення ранньої церкви. Ось автори, які посилалися на вірші з Послання Якова.

Климент Римський (96–98 рр. н. е.) цитує Якова 4:6 (те саме, що й 1 Петра 5:5б; Приповісті3:34 ) у «1-му листі Климента», розд. 30, т. 1, с. 13. В інших місцях він також згадує Послання Якова.

Послання Варнави (бл. 70–130 рр. н. е.), розд. 19, с. 149, містить алюзію на Послання Якова 1:8.

«Пастир Герми» (бл. 115–155 рр. н. е.) цитує половину Якова 4:12 у «Притчі 9», розд. 23, с. 51. У ньому також міститься посилання на частину Якова 5:19–20 у «Притчі 10», розд. 4, с. 55

«2-е послання Климента» (120–140 рр. н. е.), розд. 15, с. 255, містить алюзію на Якова 2:19–25.

Іриней (182–188 рр. н. е.) посилається на 3 вірші з Послання Якова.

¼ цитата: Послання Якова2:23 Іриней, «Проти єресей», книга 4, розділ 13.4, стор. 478: «Авраам… і таким чином став “другом Божим”. Але Слово Боже…» В Ісаї 41:8б Бог каже: «нащадок Авраама, Мого друга».

¾ цитата: Послання Якова 2:23б «і його називали другом Божим». Ця фраза зустрічається лише в Посланні Якова 2:23б. Іриней, «Проти єресей», книга 4, розд. 15.1, с. 481

Мураторіанський канон (бл. 170–210 рр. н. е.) не згадує Якова.

Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.) цитує Якова 4:6 та 1 Петра 5:6 у праці «Стромати», книга 3, розділ 6, стор. 390, та книга 4, розділ 17, стор. 428–429

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) натякає на Якова1:13 : «Але хай буде далекою думка, що Господь нібито спокушає, нібито Він або не знає віри когось, або ж прагне її зруйнувати». У праці «Про молитву», розділ 8, стор. 684

Оріген (225–254 рр. н. е.) цитує Якова 4:17 у праці «De Principiis», книга 1, розділ 3.6, с. 254

Анонімний «Трактат проти Новатіана» (254–256 рр. н. е.) цитує половину Якова 4:6, с. 661

Діонісій Олександрійський (246–265 рр. н. е.) цитує частину Якова 1:13 у праці «Євангеліє від Луки», с. 116. Він також цитує половину Якова 1:13 у праці «Тлумачення Луки 22, 46 тощо», с. 119

Після Нікейського собору

У «Церковній історії» Євсевія (323–326 рр. н. е.), книга 2, розділ 23, с. 128, зазначено, що, як вважається, Яків та Юда написали листи, які носять їхні імена, хоча це є предметом суперечок. «Нікейські та пост-Нікейські отці», друга серія, т. 1, с. 128

Іларій Пуатьєський (355–367/368 рр. н. е.) цитує з Послання Якова

Атанасій (367 р. н. е.) не посилається на жодні конкретні вірші з Послання Якова, але перелічує книги Нового Завіту у «Святковому листі» № 39, с. 552

«Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття) згадує Послання Якова як частину Нового Завіту. У ній наводиться весь текст 1:1 Послання Якова.

Лаодикійський собор (у Фрігії) (343–381 рр. н. е.) у каноні 60, с. 159, перелічує книги Старого та Нового Завітів. Канон 59, с. 158, зазначає, що в церкві можна читати лише канонічні книги Старого та Нового Завітів.

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) згадує Послання Якова серед «Семи католицьких послань Якова, Петра, Івана та Юди» у лекції 4.36, с. 28

Григорій Назіанзенський (330–391 рр. н. е.) згадує Якова

Амфілохій (помер у 394 р. н. е.) — «Ямби до Селевка»

Дідім Сліпий (398 р. н. е.) цитує Якова 1:12, 2:3 як слова Якова. Коментар до Захарії 6, с. 129–130.

Дідім Сліпий (398 р. н. е.) цитує Якова 1:27 як твір Якова. Коментар до Захарії 7, с. 138

Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.) згадує чотири Євангелія, 14 листів Павла, Якова, Петра, Івана, Юди, Дії Апостолів, Апокаліпсис Івана, «Мудрість Соломона» та «Сирах» (= «Еклезіастик»).

Руфін (374–406 рр. н. е.) називає Послання Якова Святим Письмом

Іоанн Златоуст (392–407 рр. н. е.) цитує останню третину Якова 2:18 як «там сказано». Проповіді на Євангеліє від святого Івана, проповідь 72 на Івана 13:20, т. 14, с. 267.

Іоанн Златоуст (392–407 рр. н. е.) цитує три чверті Якова 2:13 у «Проповідях на Послання до Філемона», проповідь 3, вірш 25, т. 13, с. 556

Хромацій (помер 407 р. н. е.)

Єронім (373–420 рр. н. е.)

Оросій/Хосій з Браги (414–418 рр. н. е.)

Карфагенський собор (393–419 рр. н. е.)

Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.) цитує половину Якова 1:12 у «Першій бесіді з абатом Ісааком», розд. 23, с. 395

Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.) цитує половину Якова 2:13 у «Першій бесіді про ігумена Ісаака», розд. 22, с. 395

Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.) цитує половину Якова 1:19 у «Першій бесіді про ігумена Нестероса», розд. 9, с. 439

Єронім (373–420 рр. н. е.) розглядає книги Нового Завіту. Він детально аналізує кожне з чотирьох Євангелій, листи Павла до семи церков, Послання до Євреїв, а також листи Павла до Тимофія, Тита та Філемона. Далі Єронім розглядає «Діяння апостолів». Потім він аналізує сім послань Якова, Петра, Івана та Юди. Нарешті він розглядає «Апокаліпсис Івана». Лист 53, розд. 9, с. 101–102.

Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) згадує апостола Якова та посилається на три чверті тексту Якова 2:13 у праці «Про місто Боже», книга 19, розділ 26, с. 419

«Церковна історія» Сократа (бл. 400–439 рр. н. е.)

Кирило Олександрійський (444 р. н. е.)

Гесихій Єрусалимський (помер близько 450 р. н. е.) (пізніше) посилається на Якова 2:3

Евхерій (бл. 424–455 рр. н. е.) «Instructiones»

«Speculum» (V століття)

Папа Лев I Римський (440–461 рр. н. е.)

Проспер Аквітанський (425–465 рр. н. е.) посилається на 1-е Послання Якова 1:17 як на твір апостола Якова.

Іоанн Дамаскій (706–749 рр. н. е.) «…сім католицьких послань, а саме: одне Якова, два Петра, три Івана, одне Юди…» «Виклад православної віри», книга 4, розд. 17, с. 90

Серед підроблених книг

Псевдо-Петро Олександрійський (306, 285–311 рр. н. е.) посилається на Якова 3:2. «Справжні Діяння Петра», с. 258

3. Найдавніші рукописи Послання Якова, що збереглися до нас, містять незначні рукописні відмінності, але не мають теологічно значущих помилок. Ось деякі з рукописів, датованих до VIII століття.

p20 (=папірус Оксиринх 1171) III століття. Послання Якова 2:19–3:2; (6 із 96 літер у 3:3); 3:4–9. Фотографія цього рукопису міститься у книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту», с. 96. У цій книзі також зазначається, що почерк у цьому рукописі дуже схожий на почерк у рукописі P. Egerton 4 книги 2-ї Хроніки та на с. 27 — у рукописі Послання до Римлян. Олександрійський текст

III століття — 1968 рік — У праці «Текст Нового Завіту» 3:3 не згадується.

III століття — 1998 р. — Аланд та ін., четверте перероблене видання

с. 23 Урбана (початок III ст.) (= папірус Оксиринх 1229) (Яків1:10 –12, 15–18) Фотографія цього рукопису міститься у книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» (The Complete Text of the Earliest New Testament Manuscripts), с. 102.

Початок III століття — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

с. 54 V–VI століття. (Якова 2:16–18,2:21 ?;2:22 –26; 3:2–4) Збігається з Ватиканусом, Сінайським та Ефраемі Рескриптусом

V/VI століття — 1968 — «Текст Нового Завіту» не містить «2:21 ».

с. 74 (=Бодмер 17) Дії 1:2-5,7-11,13-15,18-19,22-25; 2:2-4; 2:6-3:26; 4:2-6,8-27; 4:29-27:25; 27:27-28:31; Послання Якова 1:1-6, 8-19, 21-23, 25, 27; 2:1-3, 5-15; 18-22, 25-26; 3:1, 5-6, 10-12, 14, 17-18; 4:8, 11-14; 5:1-3, 7-9, 12-14, 19-20; 1 Петра 1:1-2, 7-8, 13, 19-20, 25; 2:6-7, 11-12, 18, 24; 3:4-5; 2 Петра 2:21; 3:4, 11, 16; 1 Івана 1:1,6; 2:1-2,7,13-14,18-19,25-26; 3:1-2,8,14,19-20; 4:1,6-7,12,16-17; 5:3-4,9-10,17; 2 Івана 1,6-7,13; 3-й лист Івана 6, 12; Юда 3, 7, 12, 18, 24 (VII століття)

VII століття — 1968 рік — У «Тексті Нового Завіту» містяться Якова 2:4 та 1 Петра 1:12

VII століття — 1975 рік — Аланд та ін., третє видання

6 століття — 1998 — Аланд та ін., четверте перероблене видання

p100 (=папірус Оксиринх 4449) Якова3:13 –4:4; 4:9–5:1 (III або IV століття)

Ватиканус [B] (325–350 рр. н. е.), Синайський [Si] (340–350 рр. н. е.) та Олександрійський [A] (бл. 450 р. н. е.) містять повний текст Послання Якова.

Бохайрський коптський [Boh] III–IV століття

Сахідський коптський [Sah] III/IV століття

Італійські рукописи (Corbiensis)

Італік s (Бобієнсіс) Якова 1:1–2, 10, 16–3:5; 3:13–5:11; 5:19

Старолатинська m (псевдо-Августин) 1:19-20, 26-27; 2:13-17; 2:26; 3:1-8,13; 4:1,7,10-13; 5:1-3,5

«Ефраемі Рескриптус» (C) V століття. Якова 1:1–4:2

0166 V століття. Якова 1:11

0173 V століття. Якова 1:25-27

Вірменська [Arm] з V століття

Грузинська [Geo] з V століття

Ефіопська [Eth] з бл. 500 р. н. е.

Сирійська Пешитта [Syr P] 375–400 рр. н. е.

Філоксенова сирійська 507/508 р. н. е.

Сирійська мова Харклея [Syr Her]

Палестинська сирійська [Syr Pal] Якова 1:1–12

Згідно з «Новим міжнародним коментарем до грецького Нового Завіту» щодо Послання Якова, с. 59–60, текстів Послання Якова, що належать до «західної групи», не існує, є лише александрійські та візантійські.

Слід також зазначити, що Мураторіанський канон (бл. 170 р. н. е.) не містив Послання Якова, Послання до Євреїв, 1-го та 2-го Послань Петра, а також 3-го Послання Івана

Більше інформації про ранні рукописи Послання Якова див. за посиланням www.BibleQuery.org/James Manuscripts.html.