< Запитання щодо Біблії з книги «Діяння апостолів»

Питання: Чи написав Лука дві окремі книги: «Євангеліє» та «Діяння», чи він написав одну книгу, а церква або перша християнська громада розділила її на дві книги?

Відповідь: Обидві книги досить об’ємні, і Лука спочатку писав їх окремо. Дії 1:1 починаються словами: «У своїй першій книзі, о Теофіле, я писав про все, що Ісус почав робити й навчати…». З-поміж 31 донікейського автора, які цитували або згадували Луку та/або «Дії», жоден не писав, що це колись була одна книга.

Питання: Чи був Теофіл, згаданий у Діях 1:1 та Лк 1:3, реальною особою?

Відповідь: Є три можливості, і я схиляюся до третьої точки зору.

Ні: Грецьке слово «Теофіл» означає «той, хто любить Бога», і багато хто розглядає це як загальне звернення до всіх, хто любить Бога. За словами історика Плутарха, Клеомен був чудесним чином врятований змією, і його називали «теофілом», тобто «улюбленцем богів».

Так: Однак «Теофіл» було відомим грецьким ім’ям, і деякі джерела, наприклад «Біблія для вивчення Нельсона» (Nelson Study Bible), с. 1685, стверджують, що Теофіл був конкретним віруючим. Так само «Біблія для вивчення NIV» (The NIV Study Bible), с. 1532, зазначає, що Теофіл «майже напевно стосується конкретної особи, а не тих, хто любить Бога загалом». Теофіл міг бути меценатом Луки, який покривав його витрати під час досліджень та написання твору.

Навмисна двозначність: Третя точка зору полягає в тому, що ця двозначність є навмисною — або з боку Луки, або з боку Бога.

Ім’я Теофіл носили кілька осіб:

1) Стародавній грецький географ, згаданий Плутархом, Птолемеєм та Йосипом Флавієм

2) індо-грецький цар, що правив або у 130 р. до н. е., або у 90 р. до н. е., єпископ Антіохії (168–181/188 рр. н. е.)

3) Теофіл з Кесарії (бл. 170–180 рр. н. е.)

4) Аріанський Теофіл Індієць (помер 364 р. н. е.)

5) Патріарх Олександрії приблизно 391 р. н. е.

6) Автор «Мучеництва Хабіба-диякона», яке відбулося у 315 р. н. е.

Питання: У Діях 1:3, чи перебував Ісус на землі сорок днів після Свого воскресіння, чи менше п’яти днів, як нібито натякає Лк 24:50–52?

Відповідь: Ісус перебував на землі після Свого воскресіння сорок днів, як повідомляє нам Лука в Діях 1:3. Натомість у Луки 24:50 Лука розповідає про останні п’ять днів, але Євангеліє від Луки не вказує, скільки днів минуло до того, як Ісус привів їх до Віфанії та вознісся на Небо.

Питання: Чи знали апостоли заздалегідь, що станеться, коли на них зійде Святий Дух, як зазначено в Діях 1:8?

Відповідь: Писання про це не згадує, але немає жодних ознак того, що вони знали. Часто, коли ми слідуємо за Богом, Він не завжди заздалегідь повідомляє нам про благословення, які приготував для нас.

Питання: Хто були ті люди, одягнені в біле, про яких йдеться в Діях 1:10?

Відповідь: Це були ангели. Лука назвав їх людьми, бо вони мали вигляд людей.

Питання: Чому в Діях 1:11 ангели лагідно дорікнули апостолам?

Відповідь: Зрозуміло, що вони просто стояли там, зачаровані, дивлячись, як Ісус піднімається на небо. Але після того, як Ісус зник, вони продовжували дивитися вгору. Їм не треба турбуватися, що вони пропустять повернення Христа; кожне око побачить це. Ми, як і вони, покликані не бути лише спостерігачами, які дивляться вгору, але бути свідками для людей у всьому світі.

Питання: Чи показує Дії Апостолів1:11 , як Ісус повернеться?

Відповідь: Так. Ісус повернеться у тілесній подобі на хмарах, так само, як Він у тілесній подобі вознісся на хмарах.

Ранньохристиянський письменник Іриней (182–188 рр. н. е.), процитувавши 1 Івана 5:1, каже: «знаючи, що Ісус Христос є тим самим, кому відкрилися ворота неба завдяки тому, що Він прийняв плоть; і що Він також прийде у тій самій плоті, в якій Він страждав, відкриваючи славу Отця». Іриней, «Проти єресей», книга 3, розд. 16:8, с. 443

Питання: Що в Діяннях 1:12 мається на увазі під «суботньою дорогою»?

Відповідь: Цей розмовний термін позначав відстань, яку, за рішенням фарисеїв, людина могла пройти в суботу, не виконуючи роботи. Мішна вчить, що це було 2 000 ліктів, що дорівнює 1,11 км, 1 200 ярдів або 2/3 милі.

Питання: Чи вказує Дії 1:12 на те, що в суботу не слід подорожувати далі, ніж на цю відстань?

Відповідь: Ні. Той факт, що «суботня подорож» була поширеним терміном і вжилася тут, не означає, що ми мусимо дотримуватися традицій фарисеїв. Згідно з «Коментарем до Біблії: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 354, суботня подорож становила приблизно 3 000 футів, або трохи більше ніж півмилі.

Питання: Чому в Діях 1:12 учні пішли на Оливну гору, якщо в Діях 1:4 їм було сказано не залишати Єрусалима?

Відповідь: Оливкова гора знаходилася менш ніж за милю від стін власне Єрусалима. Вона все ще перебувала в межах великого Єрусалима, так само як передмістя, що межує з містом, все ще вважається частиною міського простору.

Питання: У Діях 1:12 Ісус вознісся на небо з Оливної гори чи з Віфанії, як сказано в Лк 24:50?

Відповідь: І те, і інше, оскільки Бетанія розташовувалася на схилі Оливної гори. Бетанія була ближче до Єрусалима, ніж відстань, яку єврею дозволялося пройти в суботу, а Оливна гора знаходилася між Бетанією та Єрусалимом.

До речі, опис Оливної гори у Луки звучить так, ніби він був написаний для язичницького читача, який інакше не знав би про неї. Єврейські читачі, які бували в Єрусалимі, вже знали, де розташована Оливна гора. Тому подібних формулювань не зустрінеш у жодного з інших авторів Євангелій, які, ймовірно, не бачили в цьому потреби.

Питання: Чому в Діях 1:16 та 15:7 Петро розпочав свою промову з привітання, яке греки передають як «Чоловіки, брати» (BSB «Брати»), а Яків розпочав так у Діях 15:13?

Відповідь: У цьому немає ніякого особливого значення; це був один із стандартних способів розпочати урочисту, шанобливу публічну промову. Наприклад, грецький оратор Демосфен починав деякі зі своїх промов саме так, згідно з книгою «The Expositor’s Greek Testament», т. 2, с. 63. Павло починав словами «Брати й отці» у Діях 22:1, «Брати» у Діях 23:1 та 28:17, а перед язичниками — просто «Чоловіки» у Діях 27:21.

Питання: Що Дії 1:14 свідчить про Йосипа та Марію?

Відповідь: Йосип, прийомний батько Ісуса, відсутній. Як вчив Іоанн Златоуст, Йосип, ймовірно, помер до розп’яття Ісуса. Вони були там, щоб поклонятися й молитися Богу; про вшанування чи молитви до Марії не згадується. Марію шанують як матір Ісуса; титул «Марія, Матір Божа» у Новому Завіті невідомий. Це останній раз, коли Марія безпосередньо згадується в Новому Завіті.

Питання: Чому, згідно з Діями 1:17, Бог дозволив Юді Іскаріоту бути частиною служіння до того, як Юда зрадив Ісуса?

Відповідь: Зрада Юди була частиною Божого плану, згідно з Діями 2:23. Юда — це лише один із біблійних прикладів негідних людей, які виступають провідниками Божої пастви, але насправді є духовними вовками. Це трапилося тоді, як описано в Діях20:29 –31, і таке трапляється іноді й сьогодні.

Однак Бог не був цим здивований; насправді Бог вплітав навіть зраду Юди у Свій план.

Питання: Як саме помер Юда, згідно з Діями 1:18 та Мт 27:3–10?

В: У Діяннях 1:18-19 сказано, що Юда впав головою вниз на поле, що передбачає падіння принаймні з певної висоти. Якщо поєднати ці вірші, вимальовуються дві можливості. В обох сценаріях Юда повісився, найімовірніше, на дереві, яке, можливо, нависало над обривом.

Повішення не вдалося: поки Юда ще був живий, мотузка обірвалася, і він впав головою вниз на поле, а його тіло розірвалося.

Повішення вдалося, і Юда помер від повішення. Однак, якби ніхто не піднявся, щоб зняти його, рано чи пізно тіло все одно впало б, так чи інакше.

У будь-якому разі, відбулося повішення, мотузка порвалася, а тіло розірвалося.

Питання: Чи йдеться в Біблії, у Діях 1:17, про самогубство? Чи потрапить людина до раю чи пекла, якщо вчинить самогубство? ...У мене немає пістолета, приставленого до голови. Мені просто цікаво. Це одне з тих питань, які ніхто ніколи не порушував на біблійних заняттях. Гадаю, це тому, що люди надто бояться запитати.

Відповідь: Щодо самогубства, як і щодо інших гріхів, Біблія не вказує конкретно, як Бог судить людину. Самогубство є формою вбивства, а згідно з Десятьма заповідями ми не повинні вбивати. У Біблії є кілька прикладів злих людей, які вчинили самогубство: цар Саул та Юда.

Дехто вважає, що якщо ти прийняв Христа, то можеш втратити спасіння, якщо вчиниш будь-який гріх і ніколи не покаєшся. Людина, яка вчиняє самогубство, залежно від способу, може не встигнути покаятися перед смертю.

Однак таке міркування є хибним: хоча християни й повинні каятися у всіх своїх гріхах, ми спасаємося Божою благодаттю через віру, а не на підставі того, що ми покаялися у кожному гріху. Я впевнений, що кожен християнин, який помирає, не покаявся явно в якомусь гріху, бо або забув про нього, або не усвідомлював, що це гріх. Але наше спасіння — це дар від Бога для всіх, хто його приймає.
У ранній Церкві був приклад прекрасної, благочестивої християнської матері та її двох дочок, яких схопили римські солдати. Мати поговорила зі своїми доньками, і перед тим, як їх зґвалтували, вони попросили відвести їх на узбіччя дороги біля річки [ймовірно, щоб справити природні потреби]. Потім вони кинулися в річку й потонули. У книзі 8, розділі 12, на сторінках 332–333 «Церковної історії» Євсевія їх згадують серед «чудових мучеників Христа». Однак це було гріхом, оскільки вбивати не слід. Серед ранньохристиянських письменників Лактанцій (бл. 303–бл. 325 рр. н. е.) у праці «Інституції божественного » (книга 3, розділ 18, стор. 89) вчив, що самогубство є гріхом. Августин Гіппонський також вчив, що самогубство, навіть з метою уникнення зґвалтування, є гріхом.

Питання: Як у Діяннях 1:20 цитати з Пс. 69:25 та Пс. 109:8 стосуються Юди?

Відповідь: Псалом 69:21 також стосується Ісуса. У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Ці три вірші не вказують прямо, що вони стосуються майбутнього Месії.

2. Також немає жодних підстав тлумачити ці вірші так, ніби вони стосуються виключно Ісуса та Юди.

3. Однак ситуація, в якій перебував Ісус, дуже точно відповідає тим ситуаціям, про які йдеться в цих псалмах.

Питання: Чому в Діях 1:20 Петро сказав «його місце», якщо в Пс. 69:25 сказано «їхнє місце»?

Відповідь: Петро не цитував Псалом 69:25 слово в слово з пам’яті, і книга Діянь Апостолів (без помилки) повідомляє нам, що саме Петро насправді промовив. Існують дві точки зору щодо значення цього.

Перша точка зору: вибір Маттіаса як дванадцятого апостола був помилкою, оскільки про Маттіаса після цього більше не згадується, а Павло став апостолом. Рішення Петра вибрати дванадцятого апостола жеребкуванням ґрунтувалося на його неточному пригадуванні Псалма 69:25. Отже, хоча Петро намагався дотримуватися Божого слова, навіть він міг припускатися помилок. Але це нормально, бо Бог і досі діє через недосконалих людей.

Друга точка зору: Перефразування Петра було правильним застосуванням, оскільки Псалом говорив про ворогів Месії, а Юда, безперечно, був одним із них.

Питання: Скільки апостолів, згідно з Біблією, було, як зазначено в Діяннях 1:21–26? Я майже впевнений, що Варнава був визнаний апостолом у книзі Діянь. А також що Яків, брат Ісуса, був апостолом, про що згадується в інших місцях Писання. Крім того, чи був Аполлос апостолом?

Відповідь: Слово «апостол» має кілька значень. Загалом це слово може означати «посланець», і Варнава та Яків, брат Господній, були апостолами в цьому сенсі. Хоча Варнаву називали апостолом у Діяннях14:4 , Якова та Аполлоса в Біблії як таких апостолами не називали, хоча вони відігравали важливу роль у церкві.

На відміну від них існувала інша, більш обмежена група, яку називали «Дванадцять», що піднімає цікаве питання. Оскільки одинадцять учнів Ісуса стали апостолами, то що ж щодо дванадцятого? Петро побачив необхідність у дванадцятому, тож вони кинули жереб між Йосипом і Маттіасом, і виграв Маттіас (Дії1:21 -26). Під час кидання жереба навряд чи існував третій варіант — «поки що не обирати». Проте про Маттіаса ми більше нічого не чуємо. Пізніше Павло став дванадцятим апостолом і був визнаний іншими (Гал. 2:8–10; 2 Пет.3:15 –16). Складається враження, ніби Бог просто проігнорував їхнє жеребкування, оскільки Його вибір на користь Павла мав відбутися пізніше.

Цікавим є те, що в кумранській громаді було дванадцять лідерів, а також внутрішнє коло з трьох осіб.

Питання: У Діях 1:22–26, коли вони жеребкуванням обрали Маттіаса на місце Юди, чи було це тим, чого хотів Бог?

Відповідь: Святе Письмо не зазначає ані схвалення, ані несхвалення цього рішення. Однак багато християн вважають, що це не було Божою волею, з трьох причин.

1. У Об’явленні 21:14 Бог визнав апостолами лише дванадцятьох.

2. Павла згадують як апостола в 1 Тимофія 1:1; 2:7; Римлянам 1:1; 1 Коринтян 1:1; 2 Коринтян 1:1; Галатам 1:1; Ефесянам 1:1; Колосянам 1:1; 2 Тимофія 1:1 та Тита 1:1.

3. Про Маттіаса більше ніде в Біблії не згадується.

Ось аргументи на користь того, що Матія мав би бути обраний.

1. Було б добре показати число «12» як виконання пророцтва щодо Ізраїлю в день П’ятидесятниці в наступному розділі.

2. У зв’язку з попереднім пунктом, Павло мав зовсім інше служіння: він не був присутній на П’ятидесятниці й вирушив далеко до язичників.

3. Петро, натхненний Святим Духом, мав би добре розуміння того, як застосувати ці псалми в цьому контексті.

4. Не було ніякої критики чи докору з боку Бога.

Коли щирі віруючі служать Богові від щирого серця, вони все одно припускаються помилок. Однак Бог достатньо величний, щоб вибачати нам наші помилки.

   Ф. Ф. Брюс дотримується думки, що це було правильно. Ф. Ф. Брюс також зазначає, що вони замінили Юду не тому, що він помер, а тому, що він покинув своє місце. Вони не дотримувалися буквального «апостольського спадкоємства», оскільки, коли Яків прийняв мученицьку смерть у Діях 12:2, вони не думали про те, щоб замінити його. Тертуліан (198–220 рр. н. е.) у своїй праці «Про приписи проти єретиків», розд. 20, с. 252, також вважає, що вибір Маттіаса був правильним.

Питання: Що означає «Барсаба» у Діях 1:23?

Відповідь: Буквально це означає «син суботи». Можливо, Йосип Варсава народився в суботу.

Питання: Чи було кидання жеребків у Діях 1:26 голосуванням?

Відповідь: Ні. Кидання жеребків схоже на те, якби в глечик поклали камінці з іменами кожного кандидата, а потім хтось випадково витягнув одне ім’я.

Питання: У Діяннях 2:1 вказано, скільки днів минуло між вознесінням Ісуса та П’ятидесятницею?

Відповідь: Оскільки Ісус вознісся на Небо приблизно через 40 днів після воскресіння (Дії 1:3), а П'ятидесятниця припадала на 50-й день після Пасхи, то минуло приблизно 10 днів.

Питання: У Діях 2:3 хто мав язики вогню?

Відповідь: Хоча Святе Письмо прямо не вказує, що це стосувалося лише апостолів, ймовірно, так і було. Ми не можемо стверджувати, чи мав Матіас язики вогню, чи ні. З іншого боку, у «Коментарі до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary : New Testament, с. 357) висловлюється думка, що всі приблизно 120 віруючих мали язики вогню, але лише дванадцять з них говорили мовами. Крім того, там не сказано саме «язики вогню», а «язики, немов вогонь». Так само там не сказано про шум бурхливого вітру, а про шум, немов бурхливий вітер.

Питання: Чому в Діях 2:4 Бог затримав зіслання Святого Духа аж до П’ятидесятниці?

Відповідь: Писання не пояснює, чому відбулася п’ятдесятиденна затримка від Пасхи. Однак можна легко виявити дві причини.

Можливо, спочатку мало відбутися вознесіння: Ісус часто з’являвся Своїм учням перед тим, як піднятися на Небо. Він мав завершити їхнє навчання та дати доручення, про яке йдеться в Діях 1:7-8, перед тим, як піднятися на Небо. Його вознесіння на Небо відбулося до того, як Святий Дух зійшов на них.

Дотримання свят: Бог встановив єврейські свята в Старому Завіті. Життя Ісуса збігалося з цими святами, і було б цілком доречно, щоб Святий Дух зійшов саме на свято П’ятидесятниці. Про П’ятидесятницю наказано в Левит 23:15-16 та Второзаконня 16:9-12.

Питання: Як у Діях 2:4 усі розуміли мови, якщо в 1 Кор. 14:27-28 сказано, що в церкві не повинно бути мов без тлумачення?

Відповідь: Реакція натовпу свідчить про те, що апостоли говорили не невідомими мовами, а мовами, невідомими тим, хто говорив, але знайомими тим, хто слухав. Отже, перекладачі не були потрібні.

Щодо думки, ніби вони порушували 1 Коринтян14:27 –28, слід пам’ятати, що

а) Слухачі могли самі тлумачити те, що чули

б) це відбувалося не в церкві

в) 1 Коринтян 14:27–28 ще не було написано.

Хоча мусульмани не є християнами, їм не повинно бути важко прийняти цей опис. Один із найвидатніших ранніх мусульманських істориків, аль-Табарі, також зазначає, що учні Ісуса могли чудесним чином говорити мовою тих людей, до яких їх було послано. («Історія» аль-Табарі, т. 8, с. 99)

Питання: Чи доводить те, що Святий Дух наповнює людей (Дії 2:4), що Святий Дух не може бути особою, як вчать Свідки Єгови?

Відповідь: Ні. Якби ця логіка була правильною, то, оскільки Бог наповнює небо й землю, як каже Єремія (23:24 ), Бог не був би особистим Богом. Той факт, що Святий Дух може робити те, чого ми не можемо, та той факт, що Бог є нескінченним, не заважають Йому також бути розумною істотою з думками та почуттями. Як зазначається у книзі «Коли запитують сектанти», с. 194–195, у Посланні до Ефесян4:10 сказано, що Христос наповнює все, тож за тією самою хибною логікою, чи не є й Христос не-особою?

Хоча попередній абзац показує, що ніщо не заважає Святому Духу бути особою, наведений нижче перелік свідчить про те, що Святий Дух має атрибути особи. Під особою ми маємо на увазі не людину, а розумну, особисту істоту.

Параклетос (Утішитель, Той, хто поруч із нами)

Говорить до нас (Івана14:16 , 26; Івана15:26 ; Дії 13:2; Євреїв 3:7)

Нагадує нам (Ів.14:26 )

Як батько, щоб ми не були сиротами (орфанос грецькою) (Ів.14:18 )

Направляє нас (Іоанна16:13 )

Навчає нас (Івана14:26 ; 1 Коринтян2:13 )

Живе в нас (1 Коринтян3:16 ; 2 Тимофія1:14 ; Римлянам 8:9,11; Ефесянам2:22 )

У наших серцях (2 Коринтян1:22 ; Галатів 4:6)

Ми живемо за Духом (Галатів5:16 , 25)

Ведені Духом (Галатів5:18 ; Римлянам 8:9)

Він заступається за нас (Римлянам8:26 –27)

Може бути ображений (Євреїв10:29 )

Свідчить про Христа (Івана15:26 )

Має розум (Римлянам8:27 )

Може сумувати (Ісая 63:10; Ефесянам4:30 )

Вибирає, кому дарувати дари (1 Коринтян12:11 )

Має любов (Римлянам15:30 )

Може вважати речі добрими (Дії15:28 )

Досліджує глибокі речі Божі (1 Коринтян 2:9-10)

Бог у нас (1 Івана 4:12-13,15-16; Римлянам 8:9-10; 1 Коринтян3:16 ,6:19 ; Івана 14:23, 15:4)

Завжди з нами (Матвія 28:20)

Стогне, а отже, піклується про нас (Римлянам8:26 )

Приносить радість (1 Солунян 1:6)

Питання: Чи доводить уривок з Діянь 2:4, що говоріння мовами було звичайним досвідом для майбутніх християн?

Відповідь: Досвід дванадцяти апостолів, описаний у Діях 2:4, ні підтверджує, ні спростовує це, хіба що ви вважаєте, що полум’я вогню також є звичайним християнським досвідом. Говоріння мовами раніше не відбувалося, оскільки апостоли не були наповнені Святим Духом до П’ятидесятниці. Щодо інших людей, які говорили мовами після цього, то про язики вогню не згадується.

Питання: У Діяннях 2:6-11, оскільки більшість людей того часу розмовляли грецькою або арамейською, чи апостоли зверталися до кожного на його рідній мові, просто використовуючи ці дві мови, що не було б чудом, як припускає скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (с. 1002)?

Відповідь: Багато людей у Палестині розмовляли як грецькою, так і арамейською. Пояснення Азімова, що вони просто розмовляли двома мовами, не має сенсу щонайменше з п’яти причин.

1. «Натовп зібрався, здивований, бо кожен чув, як вони говорили його мовою. Здивовані й вражені…» (Дії 2:6–7). Скільки людей сьогодні дивуються й вражаються, дізнавшись, що незнайомець володіє двома мовами?

2. «Здивовані й спантеличені, вони запитували один одного: “Що це означає?”» (Дії2:12 ).

3. Інші казали: «Вони нап’лися молодого вина!» (Дії2:13 )

4. У Діях 2:8 сказано, що люди з п’ятнадцяти етнічних груп почули Євангеліє своєю мовою. Не мало б сенсу перелічувати п’ятнадцять груп, якби там розмовляли лише двома мовами.

5. Нарешті, малоймовірно, що всі парфяни й араби розмовляли грецькою чи арамейською.

Питання: Як у Діях 2:7 вони змогли визначити, що апостоли були галілеянами?

Відповідь: Натовп міг це визначити за їхнім акцентом. У Галілеї люди мали звичку опускати склади. Галілеяни також мали труднощі з вимовою гортанних звуків (так само, як і носії англійської мови). Гортанні звуки майже відсутні в англійській мові, за винятком, можливо, слова «loch». Вони найбільш схожі на h, g, k та німецькі r. Вони широко вживаються в німецькій, івриті та арабській мовах, як знає мій друг Ахмед. Наприклад, два арабські слова — «кальб» і «кальб» — означають «собака» та «серце». Я чув, що арабам дуже подобалося, коли іноземні місіонери, розмовляючи арабською, закликали людей віддати Богу своє «серце».

Питання: Чи точно записані промови в Діяннях 2:14–40?

Відповідь: Ні, з кількох причин. Дії 2:14–40 можна прочитати за хвилину-дві, а Петро, ймовірно, говорив довше. Насправді в Діяннях 2:40 Лука повідомляє, що Петро виголосив ще багато інших слів. Лука надав стислий виклад того, що сказав Петро, і, ймовірно, деякі частини він також переказав своїми словами.

Ми маємо хороший приклад із світської історії, наданий надійним істориком Фукідідом у V столітті до н. е. У своїй «Історії Пелопоннеської війни» він також наводить багато промов. Фукідід пише: «Щодо промов… мені, як і іншим, хто їх мені переказував, було важко пригадати точні слова. Тому я вклав у вуста кожного оратора думки, властиві тій нагоді, висловлені так, як, на мою думку, він міг би їх висловити, водночас намагаючись, наскільки це було можливо, передати загальний зміст того, що було насправді сказано. … Щодо подій війни я не наважився говорити на основі випадкової інформації чи власних уявлень; я описав лише те, що або бачив сам, або дізнався від інших, у яких я проводив найретельніше й найдетальніше розслідування. Це було важке завдання». Фукідід, переклад на англійську Бенджаміна Джоуетта (1881), т. 1, книга 1, розд. 22.

Питання: Чому в Діях 2:15 євреї вважали неправильним пити вино в цей час?

Відповідь: Хоча вживання вина в помірних кількостях було прийнятим, у святкові дні зазвичай дотримувалися посту принаймні до четвертої години. Людина є серйозним алкоголіком, якщо їй потрібне вино, щоб прокинутися вранці. Загалом євреї не пили вино вранці.

Питання: Чи справдилося тут, у Діях 2:16–21, пророцтво з Йоіла 2:28–29, чи воно справдиться під час Другого приходу Христа?

Відповідь: Воно має здійснитися під час кожного приходу Христа. Частина цього пророцтва здійснилася під час розп’яття Ісуса, коли після обіду сонце потемніло (Матвія 27:45, Марка 15:33 та Луки 23:44-45). Про це згадав Петро в Діях 2:16-21.

Також потемніє перед другим приходом Ісуса, як описано в «Одкровенні» 6:12-14;8:12 ; 9:2;16:10 .

Питання: У Діях 2:16-21, оскільки це було виконанням пророцтва Йоіла 2:28-32, чому ж місяць не став червоним, як кров?

Відповідь: Те, що місяць «почервонів», просто означає, що місяць мав червоний колір. Згідно з Луки 23:44-45, під час розп’яття Ісуса сонце потемніло на три години. Нехристиянський палестинський історик на ім’я Талес (також пишеться як Таллус) у 52 році н. е. записав, що розп’яття Ісуса супроводжувала темрява. Грецький письменник з Карії на ім’я Флегон також писав, що під час 202-ї Олімпіади (33 р. н. е.) відбулося сонячне затемнення.

Існують дві точки зору щодо Дії 2:16-21:

Повністю здійснилося: оскільки Місяць часто видніється вдень, то коли Сонце потемніло, Місяць, ймовірно, також потемнів або почервонів.

Частково виконано: пророцтво в Йоіла 2:28–32 складалося з кількох частин. Вилиття Духа відбулося лише через п’ятдесят днів, у день П’ятидесятниці. Місяць, очевидно, тут не потемнів, але потемніє під час Другого приходу Христа. Сонце потемніло як під час розп’яття, так і під час Другого приходу.

Питання: Як у Діях 2:25-26 та 4:25-28 Псалом 16:8-11 та Псалом 2 стосуються Ісуса та перших християн?

Відповідь: Ці уривки стосуються насамперед Ісуса. Оскільки Ісус віддав за нас Своє життя, вони також стосуються і нас.

У Псалмі 16:8-11 сказано, що тіло Ісуса ніколи не зазнало тління, і Ісус матиме вічну радість на Небі. Наші земні тіла зазнають тління. Однак пізніше ми отримаємо прославлені тіла, і для нас також ці тіла ніколи не зазнають тління, і ми матимемо вічну радість на Небі.

У Псалмі 2 Ісус сидітиме на Своєму престолі й правитиме землею. Ефесянам 2:6 та Об’явлення 3:21 кажуть, що ми сидітимемо з Христом на Його престолі (а не на нашому власному) і царюватимемо разом з Ним.

Поєднання двох віршів, що містять однакові слова, було «другим правилом мідрашу», яке приписують відомому єврейському рабину Хілелю.

Питання: У Діях 2:34 Давид пішов на Небо чи ні?

Відповідь: Зрештою, так. У відповіді слід врахувати два моменти.

1. У той час, коли Давид писав цитований уривок, він ще жив на землі.

2. Сьогодні душа Давида перебуває на Небі. Однак його тіло не перебуває на Небі, як сказано в Діяннях2:29 .

Питання: У Діяннях 2:36 скептик Барт Ерман стверджує, що Петро показав, ніби Ісус отримав свій піднесений статус під час воскресіння (книга «Ісус, перерваний», с. 95).

Відповідь: Ерман наполовину правий, а наполовину помиляється. Хоча в Діяннях2:36 йдеться про те, що Ісус отримав піднесений статус, у Івана 17:5-7 показано, що Ісус повернув собі той піднесений статус, який мав ще до створення світу.

Питання: Чи означає уривок з Діянь 2:38, що водне хрещення є необхідним для спасіння?

Відповідь: Ні, про що свідчать розбійник на хресті та деякі ранні мученики. Для спасіння необхідний Ісус. Ані покаяння, ані водне хрещення не заслуговують на наше спасіння. Це лише наша відповідь на діло Ісуса. Хрещення має бути зовнішнім знаком нашого попереднього внутрішнього покаяння. Але Петро не сказав: «лише віруйте внутрішньо». Їхня внутрішня віра поєднувалася із зовнішнім свідченням перед Богом та іншими людьми.

Зверніть увагу, що у Діях2:38 йшлося про наказ, а не про формулу. Якби у Діях2:38 йшлося про формулу, то можна було б помилково зробити висновок, що любов до Бога, віра, переконання та довіра до Бога є непотрібними, оскільки про них тут не згадується. Усі, хто приходить до Христа, повинні хреститися, і це так само актуально сьогодні, як і тоді. Однак саме кров Ісуса, а не наше хрещення, спасає нас. Проте християни прагнуть слухатися Христа і приймати водне хрещення.

Колосян 2:11-12 показує, що обрізання було прообразом хрещення. Як зазначив Юстин Мученик, оскільки обрізати могли лише чоловіків, а не жінок, це доводило, що обрізання було дане Богом як знак, а не діло праведності. («Діалог із Трифоном», розд. 23, с. 206)

Питання: У Діях 2:38 багато хто каже, що для спасіння нам потрібно покаятися у гріхах, інші кажуть, що лише вірою, а ще інші — що потрібно покаятися перед Богом. Що про це говорить Біблія?

Відповідь: Я вірю, що перший варіант відповідає вченню Біблії. Я колись чув історію про двох місіонерів з організації «Campus Crusade», які перебували в Москві (Росія) і побачили на вулиці кількох повій. Вони підійшли до них, почали розмовляти, діставши брошуру «Чотири духовні закони». Тоді повії дістали свої власні брошури «Чотири духовні закони», сказали, що вірять у це, і навіть роздавали їх усім своїм клієнтам!

У деяких біблійних віршах сказано: «покайтеся й увіруйте», а в інших — просто «увіруйте». Однак «віра» в біблійному розумінні передбачає послух, а не лише інтелектуальну згоду, як вчить нас Якова 2:14–20 та 1 Івана 2:3–4, 9; 1 Івана 2:15–16. Іоанн не каже, що ви маєте бути безгрішними (1 Івана 1:10), а скоріше, що ми не маємо продовжувати грішити (1 Івана 3:6)

У проповіді, яку Петро виголосив у день П’ятидесятниці (Дії 2:38), звучало: «Покайтеся й нехай вас охрестять». Як сказав Петро в 1 Петра 3:21, хрещення насправді не призначене для змивання бруду (чи то фізичного, чи то духовного), але є запорукою чистої совісті перед Богом.

Інші вірші, що підкреслюють нашу потребу в покаянні:

Єзекіїль 18:23,32

Матвія 3:2; 3:8,11; 4:17; 11:20; 21:32

Марка 1:4,15; 6:12

Лука 3:3, 5, 8; 5:32; 15:7, 10; 16:30; 24:47

Діяння 2:38; 3:19; 5:31; 8:22; 11:18; 13:24; 17:30; 19:4; 20:21; 26:20

Римлянам 2:4

2 Коринтян 7:9,10

2 Тимофія 2:25

Послання до Євреїв 6:1,6

2 Петра 3:9

Об'явлення 2:5,16; 2:21,22; 3:3; 3:19; 9:20,21; 16:9,11

Питання: Чи є в Діяннях 2:39 якісь місця, що вказують на те, що Біблія стосується людей, які не були євреями і не жили в Ізраїлі?

Відповідь: Так, є кілька віршів, які поширюють ці обіцянки на нас. (Усі ці цитати взяті з «Береанської стандартної Біблії».)

Дії2:39 : «Ця обіцянка належить вам і вашим дітям, і всім, хто далеко, — всім, кого Господь, наш Бог, покличе до Себе».

Ефесянам 1:3 «Нехай буде благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що благословив нас у Христі всіма духовними благословеннями в небесних місцях».

Римлянам 10:11-12 «Бо, як каже Писання: „Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоромлений“. Адже немає різниці між юдеєм і греком: один і той самий Господь є Господом усіх і щедро дарує кожному, хто кличе до Нього»,

Галатів 3:28 «Немає ні юдея, ні грека, ні раба, ні вільного, ні чоловіка, ні жінки, бо ви всі одне в Христі Ісусі».

2 Петра 1:1 «…Тим, хто через праведність нашого Бога й Спасителя Ісуса Христа отримав віру, таку ж дорогоцінну, як і наша:» Зверніть увагу, що тут пише Петро, і наша віра як язичників є такою ж дорогоцінною, як і його віра як єврея, бо, по правді кажучи, існує лише одна віра.

Римлянам 11:17 «А якщо деякі гілки були відламані, а ти, пагін дикої оливи, був прищеплений серед інших, щоб мати частку в поживі кореня оливи»,

Сьогодні християни мають різні думки щодо того, наскільки ми є Ізраїлем Божим, а також щодо ролі Бога для етнічних євреїв у наш час. Зважаючи на такі події, як жахливий Голокост під час Другої світової війни, здається, що сатана й досі має злі наміри щодо євреїв. Самі євреї ставлять під сумнів, наскільки Бог їх захищає після того, що сталося. Загалом християни-диспенсаціоналісти, як правило, ставляться до сучасного єврейського народу з особливою повагою, оскільки Бог і досі має з ними справу. Християни, які дотримуються «теології завіту», зазвичай стверджують, що, оскільки євреї відкинули Христа, у Божих очах вони наразі не займають іншого місця, ніж будь-яка інша етнічна група.

Незалежно від того, як Бог дивиться на єврейський народ сьогодні, він, очевидно, має відіграти особливу роль у кінці часів. Усі 144 000 свідків з «Одкровення» будуть чистими єврейськими чоловіками. У книзі Захарії 12:1-9 їхні вороги зберуться навколо Єрусалима. У книзі Захарії 12:10-14 відбудеться масове навернення до Христа, коли вони «оплакуватимуть Того, Кого прокололи». У книзі Даниїла9:26 Антихрист укладе завіт з євреями, порушить його через 3,5 роки та знищить місто й святилище.

Ще до появи євреїв Бог обіцяв Аврааму, що всі народи будуть благословенні через нього (Галатів 3:8-9); ми всі є синами Божими через віру в Христа Ісуса (Галатів3:26 ), і всі ми вважаємося дітьми обітниці — від Сари, а не від Агари, як показує Галатів4:24 –28.

Питання: Чому в Діях 2:40 Петро так наполегливо прагнув поділитися Євангельською звісткою з людьми, які вже намагалися жити праведно?

Відповідь: Петро щиро піклувався про них. Просто намагатися бути добрими недостатньо, щоб потрапити до Божого Неба — потрібне перетворення. Навіть євреям потрібно було народитися заново.

Петро навіть благав євреїв прийняти Ісуса (2:40 ). Якщо хтось перебуває у палаючому будинку, ви не просто запрошуєте його вийти назовні, бо погода гарна; ви настійно закликаєте його врятуватися.

Вражає те, що той самий Петро, який тричі зрікся Христа в домі первосвященика, тепер у дворах Храму сміливо проповідує Христа. Чи не буде Петро за це побитий батогами чи вбитий? Петро не дуже переймався цим, порівняно з нагальною потребою поширити євангельське послання.

Питання: Що означає «ламати хліб» у Діях 2:42?

Відповідь: Це не означає просто їсти й пити, бо вони не «присвячували» себе лише їжі та питтю. Натомість це стосується участі у Вечері Господній, яку Ісус наказав їм здійснювати на згадку про Нього в Євангелії від Луки 22:19 та 1-му Посланні до Коринтян 11:24–26.

Питання: Чи означає це, що, згідно з Діями 2:44-45 та Діями 4:32, християни не повинні мати приватної власності?

Відповідь: Ні. Цей приклад життя перших християн у Єрусалимі не є обов’язковим для нас. У Новому Завіті є протилежний приклад — Павло мав власний плащ (див. 2 Тимофія 4:13). Крім того, у 2 Коринтян 8 Павло закликав коринтян бути щедрими. Він не мав би цього робити, якби церква вже забрала у них усе майно.

Цей розподіл був добровільним і здійснювався не серед усіх, а серед тих, хто мав потреби.

Питання: Чи включає вираз «усе було спільним» у Діях 2:44 безладні статеві стосунки, як це вчить секта «Діти Божі»?

Відповідь: Ні, з двох причин.

1. Жінки та чоловіки — це не речі, якими можна торгувати чи використовувати як предмети. Це стосується матеріальних речей, а не людей чи стосунків.

2. Оскільки вони були слухняні Богу, вони також не мали б спільного злими речами, такими як крадені речі.

Це нагадує ситуацію, коли, намагаючись виправдати безладні статеві стосунки на основі цього вірша та ігноруючи все, що Біблія говорить про статеву чистоту, люди «проціджують комара, а верблюда ковтають».

Питання: У Діях 3:1-3, коли те, чого ми хочемо, може відрізнятися від того, що нам потрібно, і бути набагато меншим за це?

Відповідь: Той чоловік хотів трохи грошей, щоб полегшити своє поточне становище. Петро закликав його піднятися з його поточного становища. Чоловік втратив надію на те, що його коли-небудь можна буде зцілити, але після того, як Петро промовив в ім’я Ісуса, він мав віру, щоб це сталося. Чоловік знав, що Ісуса нещодавно розіп’яли, але, ймовірно, він також знав, що Ісус воскрес із мертвих.

Деякі люди, навіть християни, вважають, що ніколи не зможуть кинути палити, пити, контролювати свій гнів чи позбутися інших гріхів. Але Бог закликає нас мати віру й піднятися з нашої паралізуючої неволі гріха.

Питання: У Діях 3:2, де і коли цей чоловік став калікою?

Відповідь: Грецьке слово «koilia» може означати «живіт» або «лоно». Хоча в Новому Завіті це слово в інших місцях вживається в обох значеннях, Лука використовує його лише в значенні «лоно». Отже, цей чоловік був калікою від народження.

Питання: Що таке «милостиня» у Діях 3:3?

Відповідь: Це гроші, які роздають бідним людям.

Питання: У Діях 3:3-6, наскільки великий був у цього чоловіка віра та надія на те, що він буде зцілений?

Відповідь: Жебрак був кульгавим від народження, день у день лежав біля дверей храму і нічим не давав зрозуміти, що сподівається на зцілення. Він просто задовольнявся невеликою грошовою милостинею. Наскільки ж ми сьогодні задовольняємося лише малим від Бога, коли Бог хоче зробити набагато більше в нашому житті.

Це зцілення є незвичайним, оскільки чоловік просто попросив про щось незначне, маючи мало віри, а завдяки Божій благодаті отримав щось велике.

Питання: У Діях 3:7, з огляду на тяжкість і тривалість його інвалідності, у чоловіка були всі підстави виправдовуватися, що він не може ходити. Але він цього не зробив. Коли ми намагаємося виправдовуватися перед Богом, хоча нам слід просто діяти?

Відповідь: Не має значення, наскільки щось є потужним, порівняно з Божою силою. Якщо ми просто продовжуватимемо слухатися Бога, коли у нас є така можливість, Бог зустріне нас і поведе нас. Хоча немовля, яке має потенціал ходити, все одно проходить довгий процес, щоб навчитися ходити, цей чоловік цього не зробив. Його ноги не лише зцілилися, щоб дати йому потенціал, але він одразу ж отримав здатність і вміння ходити, стрибати та підскакувати.

Як сказав хтось: «Не кажи Богу, наскільки сильна буря; скажи бурі, наскільки великий твій Бог».

Питання: Чим проповідь Петра в Діях 3:11–26 відрізняється від його проповіді в Діях 2?

Відповідь: Ця імпровізована проповідь не видається такою досконалою, як проповідь у 2-му розділі Діянь. Але, можливо, те, наскільки плавно й добре відрепетирувано ми говоримо, не має значення, коли ми ділимося істиною Євангелія, що є в нас.

Питання: У Діях 3:13 чи заперечували юдеї Ісуса перед Пілатом, хоча Пілат був рішуче налаштований відпустити Ісуса?

Відповідь: Так. Це чітко показано в Євангелії від Матвія 27:17-26, від Луки 23:4-25 та від Івана 19:4-16. Менш чітко це показано в Євангелії від Марка 15:9-15.

Питання: У Діях 3:14-15, що саме протиставляє тут Петро, і як це стосується нас?

Відповідь: Натовп під час суду над Ісусом мав вибір: звільнити вбивцю, який забирає життя, чи звільнити Месію, який дарує життя. Вони обрали того, хто забирає життя. Іноді люди роблять неправильний вибір і йдуть хибним шляхом, кінець якого забирає життя. Але Петро проповідував їм добру новину: ще не пізно покаятися, змінити своє рішення і піти шляхом життя. Петро не суворий до них, а в суворих і нагальних словах проголошує, що вони зробили і що їм потрібно зробити зараз.

Питання: У Діях 3:16-17, у чому полягає важливість «Імені» Ісуса?

Відповідь: Лука, безперечно, вважав це важливим, оскільки згадує це 33 рази: Дії 2:21; 38; 3:6,16; 4:7,10,12,17,18; 5:28,40,41; 8:12,16; 9:14,15,21,27,29; 10:48; 15:26; 16:18; 19:5, 13, 17; 21:13; 22:16; 26:9; Лука 10:17; 21:8; 24:47

Питання: Чи було в Діяннях3:17 –21 дано єврейському народу ще один шанс, щоб Царство Боже було встановлено тут, на землі?

Відповідь: Християни мають різні думки з цього приводу.

Так: Багато диспенсаціоналістів вважають, що євреям як народу тут було надано можливість встановити Царство Боже на землі. Звичайно, Бог заздалегідь знав, що вони відхилять цю можливість.

Ні: Багато інших стверджують, що заклик тут був адресований кожній окремій особі, яка чула це послання.

Спірне питання: Це справжня пропозиція, але суто гіпотетичний випадок, подібний до проповідування Євангелія занедбаним людям. Бог знав, що вони не приймуть її.

Питання: Чому в Діях 3:19-20 їм було сказано покаятися й навернутися?

Відповідь: Це важливий момент, на який слід звернути увагу. У Діях 3:19 зазначено, що метою покаяння та навернення до Бога було те, щоб їхні гріхи були знищені. У спасінні все ще є вічний аспект, оскільки Бог заздалегідь знав і визначив тих, хто потрапить до Неба. Однак Діях 3:19 показує, що існує також аспект «часу», і в певному сенсі наші гріхи прощаються «тоді, коли» ми каємося та навертаємося.

Про оновлення та відновлення всього вже було відомо євреям, оскільки про це також пророкувалося в Ісаї 34:4; 51:6; 65. Про це також згадується в Книзі Еноха 45:2; 62:1; 91:16-17, Апокаліпсисі Баруха 32, згідно з «The Expositor's Greek Testament», т. 2, с. 116.

Питання: Чи підтверджує уривок з Діянь 3:21, 26 універсалізм, згідно з яким усі будуть спасенні?

Відповідь: Ні. Ісус прийшов як спокутна жертва за весь світ (1 Івана 2:2), щоб навернути кожного від його гріховних шляхів. Однак тих, хто вирішив не відвернутися від безбожних шляхів, Бог не примушує потрапити до Неба проти їхньої волі.

Теза про «негайний універсалізм», згідно з якою всі одразу потрапляють до Небес, є хибною згідно з Мт 25:46; Ів. 3:36; 5:40-43; 6:45; 8:24; 10:8; 12:47-48; 14:6; (мається на увазі) Дії 4:12; 2 Сол. 1:8-9.

Теорія «кінцевого універсалізму», згідно з якою деякі можуть потрапити до пекла, але всі зрештою потраплять до Неба, є хибною згідно з Марка 9:44-48; Об’явлення 20:10.

Питання: Чому в «Діяннях» 3:13, 22, 26 та «4:27 » Ісуса називають святим слугою, і що означає, коли Його називають Сином Людським?

Відповідь: Два улюблені титули Ісуса, здається, були «Син Людський» і «Син Божий». Але, судячи з усього, Ісус спочатку вводив ці титули по одному. Перший підкреслює, що Ісус є повністю людиною, а другий — що Ісус був повністю Богом. Ісус не просто виглядав як людина чи мав щось спільне з людьми — Він був на 100 % людиною. Він був такою самою людиною, як і ви, і я. Так само Ісус не був «трохи Богом» чи частково Богом, а був на 100 % Богом.

Ісус мав усю славу, належну Богу на Небі. І все ж Ісус зійшов на землю. У Посланні до Євреїв 5:7-8 не йдеться про те, що Ісус був «другом» Бога-Отця, але на землі Ісус був «покірним» і навчився послуху. У Посланні до Філіп’ян не сказано , що Ісус був законним слугою або що Він заслуговував бути слугою, а скоріше, що Він добровільно вирішив стати слугою.

Але Писання продовжує. Слуги часто займали високі посади, такі як вчителі, наставники, урядовці та бухгалтери. Лише найнижчі слуги мусили омивати ноги свого господаря. Проте Ісус був не просто слугою, а найнижчим слугою учнів, омиваючи їм ноги (Івана 13:4-17). Ісус все ж підтвердив, що вони мали рацію, називаючи Його Господом (Іоанна 13:13), проте Він діяв як слуга учнів і говорив, що ми всі маємо бути слугами один для одного.

До речі, наведений тут уривок з Повторення Закону 18:15, 18–19 не є точним відтворенням ані Масоретського тексту, ані Септуагінти. Але він відповідає гебрейському тексту Повторення Закону 18:18–19 у сувої 4Q175 (=4QTest), написаному у 100–1 р. до н. е.

Питання: Чи вдалося Ісусу в Діях 3:26 навернути кожного від його гріхів?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Ісус повністю досяг успіху у виконанні всього, що Він мав зробити, та у забезпеченні з боку Бога всього необхідного для того, щоб кожен міг відвернутися від своїх гріхів.

2. Однак деякі вирішують не відвернутися від своїх гріхів, і це не провина Ісуса.

3. Петро наголошував на Царстві, а не на Церкві, оскільки тут він звертався виключно до євреїв.

Питання: Чому в Діях 4:3-14 правителі на той час обмежилися лише попередженням?

Відповідь: По-перше, зверніть увагу, що в Діях 4:7 правителі, по суті, запитали: «якою силою чи в ім’я кого»; для них головним було мати належну владу. Згідно з «Посланням до Діянь» (с. 78), садукеї вважали, що Месіанська епоха вже почалася в маккавейський період. Садукеї, які становили більшість у Синедріоні, бачили, що апостоли проповідують про Ісуса без будь-якої обґрунтованої причини.

Хоча Святе Письмо не дає конкретної відповіді на це питання, ймовірно, існує три причини.

Правителі побоювалися того, що дехто називає «зовнішнім враженням». Вони боялися втратити підтримку народу та викликати його обурення проти єврейських правителів за те, що ті карали людей, які лише чинили добро, зцілюючи хворих. Як зазначається у Діяннях 5:26, це було головною турботою. Петро, сповнений Святого Духа, торкнувся цього питання у Діяннях 4:9. Можливо, знайдеться кращий час, щоб таємно позбутися цих апостолів.

По-друге, вони боялися реакції римлян на масові заворушення. Римляни вже показали, що не мають жодних докорів сумління щодо вбивства єврейських провідників. Якби натовп погодився на вбивство провідників, яких він більше не підтримував, вони могли б опинитися в скрутному становищі. Це було головним занепокоєнням Каяфи в Євангелії від Івана 11:48-50.

По-третє, згідно з юдейським законом, людина мала усвідомлювати наслідки свого злочину, перш ніж бути покараною за нього. Отже, попередження було лише першим кроком, щоб донести до них усвідомлення наслідків.

Петро не робив жодних спроб заспокоїти Синедріон або говорити компромісно, щоб задобрити його. Це могло здатися шокуючим, враховуючи, що це робив той, хто втік після арешту, не кажучи вже про те, що тричі зрікся Ісуса. Іноді, коли ми грішимо в чомусь і каємося, Бог ставить нас у подібну ситуацію, щоб ми могли здобути перемогу там, де раніше зазнали поразки.

Результатом рішення Синедріону стало, по суті, оголошення «війни» між земною владою Синедріону та небесною владою Ісуса.

Питання: Чому, як зазначено в Діях 4:8; 4:31; 2:4; 6:3; 11:24; 13:9; 7:55, Бог наповнює людей Святим Духом?

Відповідь: Книга Діянь апостолів наводить п’ять різних причин.

Для проголошення Божого слова (Дії 2:4; 4:8; 4:31)

Для служіння (Дії 6:3)

Для пастирського служіння (Дії 11:24)

Для того, щоб докоряти (Дії 13:9)

За те, щоб померти (Дії 7:55)

Питання: Чи справді Ісус є єдиним шляхом, як сказано в Діях 4:12?

Відповідь: Так. Згідно з цим віршем, Іоанна 14:6 та Дії 4:12, Ісус є єдиним шляхом для всіх. Якщо ви не погоджуєтеся з цим, то не погоджуватися з майже всіма справжніми християнами протягом історії не так уже й погано, як називати Ісуса та Петра або брехунами, або божевільними за те, що вони вважали Ісуса єдиним шляхом. Ви справді вірите, що Ісус сказав щось, що вводило в оману всіх Його послідовників протягом тисячоліть, і дозволив Своїм апостолам робити те саме? Ви вважаєте, що знаєте краще за Ісуса чи Петра?

Наклеп — це висловлювання, про яке людина або знає, що це брехня, або ж демонструє безвідповідальне нехтування істиною. Якщо ви вважаєте, що Ісус і Петро були наклепниками, то для вас було б брехнею стверджувати, що ви вірите в Ісуса і є Його послідовником.

Деякі люди хотіли б «біблійного «шведського столу»», тобто приймати ті доктрини, які їм подобаються, і відкидати ті, які їм не подобаються. Це нагадує ставлення «я і Бог» проти «Бог і я». Але це не те, чого прагнув Бог, наш Господь.

Питання: Як, крім Біблії, ми можемо знати, що не всі релігії є істинними, як сказано в Діях 4:12?

Відповідь: Перш ніж відповісти на це запитання, ось короткий акростих про вірування деяких релігій.

Питання: Як, крім Біблії, ми можемо знати, що всі основні світові релігії не є істинними, як зазначено в Діях 4:12?

Відповідь: Ось кілька коротких тверджень.

Євреї вірять, що Ісус не є Месією від Бога. Християни вірять, що Ісус є Месією від Бога. Індуїсти та багато буддистів вірять у поклоніння ідолам як богам. Християнське та єврейське вчення стверджує, що ідолопоклонство є великим злом. Ранні християни воліли тортури та смерть, аніж поклоніння ідолам. Мухаммед навчав мусульман, що ідолопоклонників, які не каються, слід вбивати.

Якби ви зупинилися й запитали п’ятьох людей, як дістатися до певного місця, і вони дали б такі ж різні відповіді, як ці релігії, вам довелося б зробити висновок, що принаймні деякі з них помиляються. Або

а) поклонятися ідолам — це нормально,

б) людей, які поклоняються ідолам, слід вбивати

в) краще зазнати тортур і померти, ніж поклонятися ідолам,

Усі три вищезазначені твердження не можуть бути правдивими.

Або

а) ти повинен бути благословенням для інших, або

б) проклинати євреїв і християн, як вчив Мухаммед, — це добре і подобається Богу.

Обидва твердження не можуть бути правдивими.

Уявіть, що ви дивитеся на перехрестя двох вулиць на маленькому острові. Ви, ймовірно, можете піти будь-якою вулицею і зрештою опинитися в будь-якому бажаному місці на острові. Більшість релігій подібні до цього. Доки ви хочете подорожувати островом, не має значення, якою дорогою ви підете. Ви можете їхати навколо острова праворуч, ліворуч або посередині. Дороги рано чи пізно перетинатимуться . Однак, якщо ви хочете покинути острів і потрапити на материк Божого Царства до настання урагану, вам доведеться переїхати через єдиний довгий міст. Це не є проявом обмеженості, а просто географією на карті. Ствердження, що до Бога веде лише один шлях, — це не наші обмежені погляди, а істина, якої навчав Ісус.

Стара легенда розповідає про шахрая, який показує новим іммігрантам до Америки Бруклінський міст. Побачивши, як по ньому їдуть автомобілі, шахрай пропонує продати міст, який йому не належить, іммігранту, щоб той міг заробляти гроші, стягуючи плату за проїзд. Іноді люди хочуть покласти надію на уявний міст або на міст, який вони планують побудувати самі. Правда про спасіння полягає в тому, що нічого «купити» не можна. Ви можете вільно перейти через вузький міст Ісусового хреста або залишитися на острові катастрофи.

Питання: Що ви можете сказати людині, яка вважає, що всі релігії ведуть до Бога, з огляду на Дії 4:12?

Відповідь: Це залежить від людини та ситуації. Ось три різні, але взаємодоповнюючі відповіді.

а. Приємно думати, що у світі все гаразд і що кожна релігія веде людей до Бога. Чи є таліби, багатий пастор Мун, аморальний Раджніш, жорстокий Девід Кореш, схильний до самогубства Джим Джонс — усі вони «маяками», які привели своїх послідовників до того, що подобається Богу? Чи жертва Ісуса, який помер у муках на хресті, не мала значення, або, ще гірше, була непотрібною марнотратою? Ні, Ісус сказав, що широка — це та дорога, що веде до загибелі, а вузька — та, що веде до вічного життя. Дехто відкидає слова Ісуса як слова дурня, вважаючи, що Він не знав, про що говорив. Однак, якщо ми щиро довіряємо Ісусу, ми мусимо змиритися з тим, що у більшості світу не все гаразд, і що нам є над чим працювати, розповідаючи про вузьку дорогу.

б. А якщо говорити про щось легше: якщо хтось каже мені, що всі релігії ведуть до Бога, я запитую їх, чи знають вони, що, кажучи це, вони насправді ризикують. Наприклад, у релігії туггі задушення інших людей до смерті вважається актом поклоніння. Тож, оскільки вони вірять, що всі релігії ведуть до Бога, а вас вони не дуже добре знають, чи не могли б вони, будь ласка, відвернутися й заплющити очі, щоб я міг виконати акт поклоніння за цією релігійною традицією?

в. Мухаммед навчав нападати на немусульман і вбивати язичників у сурі 9:29 та у «Хадісах Бухарі», т. 4, № 196, с. 124. Люди, яких називають мусульманськими екстремістами, — це просто ті, хто серйозно ставиться до всього, що сказав Мухаммед. Такий агресивний мусульманин міг би сказати універсалісту: «Мій пророк, Мухаммед, мир йому, наказав нам вбивати невіруючих. Однак, перш ніж я відрубаю тобі голову, виконуючи волю Аллаха, я просто хотів, щоб ти знав: я вдячний тобі за те, що ти визнаєш мою релігію правильною».

Питання: Чи є релігії, які творять добрі справи, добрими, як сказано в Діяннях 4:12?

Відповідь: Ось рекомендаційний лист щодо однієї з таких релігій, яка наголошувала на любові до ближніх.

«Знання про глибоку залученість вашої громади до вирішення найважливіших соціальних та конституційних питань нашої країни є для мене великим натхненням». — Волтер Мондейл (віцепрезидент США) у рекомендаційному листі для пастора Джима Джонса. Джонс представив цей рекомендаційний лист уряду Гайани, коли було засновано Джонстаун. (цитовано в The New Republic,12/2/1978 , та в Experts Speak, с. 283.) Пізніше Джим Джонс змусив своїх послідовників у Джонстауні вчинити самогубство.

Питання: У Діях 4:19 йдеться про те, коли ми маємо не підкорятися наказам релігійних лідерів?

Відповідь: Слід врахувати три моменти: самі настанови, безбожних релігійних лідерів та Петра.

Накази: Так само, як закони держави мають перевагу над законами провінції, Божі накази мають перевагу над наказами інших. Усе, що люди вам кажуть, навіть слова благочестивих пасторів, слід перевіряти на відповідність Писанню.

Лідери: Павло каже у 2 Тимофія 3:5, що будуть люди, які мають вигляд благочестя, але заперечують його силу. Ми не повинні мати з ними нічого спільного. Звісно, ви маєте щось спільне з людиною, якщо визнаєте її своїм духовним лідером.

У Посланні до Тита3:10 сказано, що не слід мати нічого спільного з тим, хто сіє розбрат, після того як ви двічі його попереджали. У Об’явленні 2:20 Ісус дорікнув церкві в Тіатирі за те, що вона терпіла фальшиву пророчицю, яка пропагувала сексуальну розпусту та споживання їжі, принесеної в жертву ідолам.

Звісно, жоден християнський лідер не є безгрішним досконалим, ані не має 100% правильних поглядів у кожному найдрібнішому доктринальному питанні. Але якщо християнський лідер не бажає підкорятися Богу, ми не повинні підкорятися йому. Щодо наших християнських лідерів, які ходять з Богом, хоч би якими недосконалими вони були, нам наказано підкорятися їм, як показують Послання до Євреїв13:17 та 1 Петра 5:2-5.

Петро: Реакцією Петра могло бути просто мовчання (але не згода), і тоді він міг би говорити таємно або сказати, що ніколи не погоджувався. Але Петро вчинив навпаки. Він не боявся, що вийде за межі Божого захисту. Якби він просто мовчав, це могло б означати, що він згоден, і тоді, справедливо чи ні, його могли б звинуватити в тому, що він відмовився від того, на що мовчазно погодився. Ні, Петро тут проявив сміливість, а саме про сміливість вони й благали Бога.

Одним із перших авторів, який розглядав це питання, був Тертуліан (198–220 рр. н. е.) у праці «Про скорпія» (Scorpiace), розд. 14, с. 648.

Як історична довідка: Джон Вікліф (~1330–1382) пішов у цьому ще далі. На нього вплинув Річард Фіцральф з ідеєю, що «влада походить від Бога». Ця концепція полягає в тому, що людська влада та авторитет походять від Бога і підтримуються Богом. Непокірних та безбожних релігійних лідерів не слід підтримувати чи оплачувати. Вікліф запитав: якщо вся Римо-католицька церква корумпована, то чому Англія має постачати Римові гроші?

Якою була реакція Римо-католицької церкви? Смерть Вікліфа від інсульту, ймовірно, врятувала його від мученицької смерті. У будь-якому разі, церква ексгумувала тіло Вікліфа й викинула його.

Питання: Як у Діях 4:21 усі прославили Бога?

Відповідь: У контексті виразу «весь народ» малися на увазі всі люди, які бачили те, що сталося. Дехто з них, можливо, згодом відвернеться від апостолів, але на той момент усі вони висловлювали свою хвалу Богу.

Питання: У Діях 4:22, яке значення має те, що чоловікові було 40 років?

Відповідь: Значення полягає в тому, що вік не має значення для Бога.

Після 20 років тіло вже майже не росте, а з віком воно одужує повільніше. Все це не має значення для Бога, який творить чудеса.

Так само літня людина може не наважуватися покаятися й звернутися до Бога, бо вважає, що змарнувала свої молоді роки і занадто прив’язалася до своїх звичок. Все це не має значення для Бога. Не намагайтеся сказати Богові, що ви хочете прийти до Нього, але що Він не достатньо могутній, щоб подолати ваші обмеження чи ваш вік. Бог у це не вірить, і вам теж не слід у це вірити.

Питання: Чи, згідно з Діями 4:23, Петро та Іван пліткували, розповідаючи іншим віруючим усе, що сказали священики?

Відповідь: Ні. У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Пліткування є серйозним гріхом, згідно з Приповістями 11:13; 16:28; 18:8; 20:19; 26:20, 22, а також 2 Коринтян 12:20; 3 Івана 10; Римлян 1:29 та 1 Тимофія 5:13. Пліткування та наклеп включають розповіді про інших, для яких немає вагомих підстав, а також розповіді, що не відповідають дійсності.

2. Петро та Іван не пліткували, бо вони розповідали про те, що з ними сталося, і говорили правду.

3. Крім того, іншим християнам було важливо знати про рішення та дії первосвящеників і старійшин.

4. Нарешті, вони розповідали про Боже зцілення, а про те, що зробив Бог, завжди можна розповідати іншим.

Питання: Що цікавого є в їхній молитві, описаній у Діях 4:28-29?

Відповідь: Дві речі є дуже цікавими: те, що вони заявили Богу, і те, про що вони не молилися.

Можна було б очікувати, що вони скажуть Богові, ніби правителі діяли всупереч Божій волі. Але замість цього тут є «сюрприз». Вони визнають перед Богом, що безбожні правителі насправді робили саме те, що Бог призначив їм робити, згідно з Псалмом 2 у Діях 4:25-26.

По суті, вони висловили Богу три прохання.

1. Звернути увагу на погрози правителів (не наважуючись вказувати Богові, що Він має з цим робити)

2. Дай їм сміливість проповідувати Боже Слово

3. Продовжуй прославляти Своє Ім’я зціленнями, знаменнями та чудесами.

Найцікавіше те, про що вони НЕ молилися. Вони зверталися до Бога як до Всевладного Господа, але при цьому не молилися про безпеку, про звільнення від гноблення чи про те, щоб Бог їх захистив. Вони не молилися, щоб Бог сам підкинув їм нагоду проповідувати Слово. Вони бачили достатньо можливостей. Натомість вони молилися лише про те, щоб Бог змінив їх, давши їм більше сміливості створювати або використовувати нагоди, які неминуче виникатимуть для проповідування Слова.

Бог показав, що Він був дуже задоволений їхньою молитвою, коли місце, де вони перебували, затремтіло. Як зауважив Іоанн Златоуст, коли місце затремтіло, вони стали ще непохитнішими.

Питання: Чи повинні християни сьогодні, згідно з Діями 4:32–35 та 2 Кор. 8:13–15, мати фінансову рівність з усіма іншими християнами?

Відповідь: Дії 4:32-35 показують, що перші християни були дуже щедрими й мали спільне майно, і що ніхто не відчував нестачі. Однак Біблія ані не наказує, ані не подає прикладу «християнського комунізму», оскільки в Діях 5:4 показано, що Ананія мав право залишити землю та гроші собі. Просто він не мав права стверджувати, що віддав усі гроші церкві, коли насправді цього не зробив. Павло мав особисте майно — свій плащ та кілька сувоїв, про що він пише у 2 Тимофія 4:13.

У 2 Коринтян 8:13-15 сказано, що ніхто не повинен мати занадто багато, а ніхто — занадто мало. Ці вірші становлять виклик для заможних християн, але ми маємо дотримуватися всієї Біблії, а не лише її окремих частин.

Питання: Чи існувало справжнє «Євангеліє від Варнави», написане Варнавою, як стверджують деякі мусульмани (Дії 4:36)?

Відповідь: Ні. «Євангеліє від Варнави» — це підробка середньовіччя. Ось кілька причин, чому ми знаємо, що це не стародавній твір.

Основні факти свідчать, що це не стародавній твір. «Євангеліє від Варнави» відоме лише італійською мовою, і жоден стародавній автор ніколи на нього не посилався. У ньому згадуються речі, які почали вживатися лише через століття. Крім того, у Гранаді було знайдено й інші підроблені євангелія, написані арабською мовою. Їх було виявлено після 1588 року, а підробниками були маври. Якщо всі загалом відкидають ці інші підроблені євангелія, то чому ж слід приймати саме це? Хоча один мусульманський автор, Ата ур-Рахман, сплутав «Євангеліє від Варнави» з іншим твором під назвою «Лист/Послання Варнави», між ними немає жодної подібності, окрім імені особи.

Суперечить як Біблії, так і Корану

Нижче наведено вчення з Євангелія від Варнави, які суперечать ісламській доктрині в Корані, а також християнському вченню в Біблії.

Деякі інші розбіжності з Біблією

Деякі інші відмінності від Корану повинні змусити мусульман з обережністю ставитися до бажання звертатися до цього «Євангелія». Згідно з Хадисами Бухарі, том 4, книга 56, № 712, с. 467, Мухаммед сказав, що одна з трьох найгірших брехень — це «приписувати мені те, чого я не говорив».

Загальні помилки — плавання до міст у глибині країни: це не просто дрібні помилки, а свідчення того, що автор дуже мало знав про географію та історію Палестини.

Історичні анахронізми: Справа тут не в тому, що в «Євангелії від Варнави» є кілька історичних дивацтв. Справа в тому, що численні помилки доводять, що ця книга була написана в середньовічній Європі.

Ці «немало» помилок доводять, що книга була написана в Середньовіччі в Європі.

Питання: У Діях 4:36, то хто ж написав Євангеліє від Варнави?

Відповідь: Спочатку кілька підказок, а потім три можливі підозрювані.

Підказки: Італійський друкар на ім’я Аррівабене у 1547 році опублікував перший італійський переклад Корану. Автор Євангелія від Варнави не був добре обізнаний ані з біблійною історією, ані з ортодоксальною мусульманською теологією, але, судячи з усього, він (або вона) був дуже обізнаний із європейськими середньовічними звичаями. В італійській мові Євангелія від Варнави простежуються риси як венеціанського, так і тосканського діалектів. Латинська орфографія свідчить про вплив латинської Вульгати. Також помітний вплив творів Данте.

На полях були арабські нотатки. Однак, як зазначає Девід Сокс (с. 51), їх написав не ортодоксальний мусульманин. Раггси припускають, що, оскільки темно-зелена палітурка східного типу дуже схожа на палітурку турецького документа 1575 року, що зберігається у венеціанських архівах, і палітурка, і примітки на полях могли бути виконані в Стамбулі/Константинополі.

Перший підозрюваний: Фра Маріно був головним інквізитором Венеції з 1542 по 1550 рік, і, можливо, його мотивом була помста (Сокс, с. 68). Феліче Перетті (майбутній папа Сикст V) був суворим, відданим інквізитором Венеції, який нажив собі багато ворогів. У XVI столітті лише у Венеції відбулося 843 судові процеси за протестантизм та анабаптизм, 65 — за богохульні висловлювання та 148 — за чаклунство. (Сокс, с. 57) У 1530-х роках Венецію критикували за її толерантність. Монаха-августинця було покарано за проповідування єресі в церкві святого Варнави у Венеції. (Сокс, с. 59) Аналіз почерку Фра Маріно та «Євангелія від Варнави» показує, що вони могли належати одній і тій самій особі, згідно з Соксом, с. 70.

Другий підозрюваний: Ансельмо Турмеда (який пізніше став Абд-Аллахом ібн Абд-Аллахом) з Майорки, Іспанія, навчався в Болоньї протягом десяти років. У своїй біографії, написаній у 1383–1390 роках, він стверджував, що до навернення в іслам був священиком. Його викладач у Болоньї був таємним мусульманином. Де Епальца (с. 63–64) зазначає, що це був навернений францисканець, який після переходу в іслам помстився християнству. Згадка про іспанські монети в «Євангелії від Варнави» підтверджує цю теорію.

Інші підозрювані: Інші підроблені Євангелія, принаймні ті, що були написані маврами арабською мовою, походять із Гранади. Однак до 1588 року про жодне з них не було відомо.

Висновок: Уявіть, що ви — мусульманин, якому повідомили, що хтось знайшов загублену «книгу» від Бога. Серед іншого, у цій «сурі» згадувалося, що Мухаммед плив на човні до Мекки, і ця сура суперечила вченню Біблії та Корану в десяти пунктах. Найдавніший рукопис цієї нібито сури був написаний італійською мовою, яка не тільки не є близькосхідною мовою, але й не існувала за часів Мухаммеда. Нарешті, ця нібито сура містила описи деяких історичних звичаїв, які з’явилися в Європі лише через 1 000 років.

Гадаю, можна з упевненістю сказати, що у мусульманина, м’яко кажучи, виникло б кілька запитань. Перш ніж прийняти цю середньовічну підробку як автентичний твір, що відображає «справжні» вчення Ісуса, пам’ятайте, що цей твір суперечить і Корану.

Питання: Як, згідно з Діями 4:36, віруючий може змінитися, щоб стати таким же надихаючим, як Йосип чи Варнава?

Відповідь: Є низка речей, які ви можете робити, а також кілька речей, яких слід уникати.

Коли людина бачить вас, чи очікує вона частіше чути слова підбадьорення, чи, навпаки, критику? Є місце для критичних зауважень, але загалом їх має бути менше, ніж слів підбадьорення.

Ви повинні виключити зі своєї мови слова, що зневірюють, та цинічні висловлювання.

Будьте вдячні за внесок та зусилля інших. Навіть якщо зусилля, зроблені з добрими намірами, не увінчалися успіхом, будьте вдячні за те, що вони спробували.

Обов’язково відзначайте те хороше, що роблять або намагаються зробити інші.

З іншого боку, будьте чесними: не лестіть людям, хвалячи те, що, як вони самі знають, було зроблено не з найкращими намірами або виконано не дуже добре.

Питання: Чому в Діях 4:37 та Діях 5:2 пожертви церкви клали до ніг апостолів?

Відповідь: Писання цього не пояснює, але ми можемо побачити чотири можливі причини.

Авторитет: визнання авторитету апостолів у церкві щодо отримання та розподілу грошей та інших пожертв.

Відсутність попередніх умов: даруючи пожертву таким чином, не ставилися жодних вимог і не висувалися жодні умови.

Анонімне дарування: Оскільки гроші розподіляли апостоли, а не сам дарувальник, у останнього не було можливості отримати похвалу чи славу.

Довіра: Люди, які робили пожертви, вірили, що апостоли розумно розпоряджатимуться цими дарами.

Питання: Згідно з Діями 4:37 та Діями 5:2, чи повинні сучасні церкви діяти на основі довіри, чи їм слід запровадити фінансовий контроль?

Відповідь: І те, і інше. Якщо ми знаємо, що не можемо довіряти церковному лідеру чи організації, ми не повинні робити пожертви цьому лідеру чи організації. Проблема тут полягає не лише у шахрайстві, а й у витрачанні Божих дарів на те, що не прославляє Бога. Цільові пожертви є прийнятними, як це було під час голоду в Ізраїлі за часів Павла.

Однак довіра не означає, що не слід також застосовувати фінансовий контроль. У 2 Коринтян 8:17-18 з пожертвою було відправлено кількох людей, щоб уникнути навіть видимості неправомірності. Це так само важливо й сьогодні — щоб уникнути навіть видимості неправомірності. Навіть у хороших служіннях інколи траплялися проблеми, коли співробітник привласнював гроші. Гарні служіння виявляють такі випадки завдяки фінансовому контролю. Існує парасолькова організація під назвою «Євангельська рада з фінансової відповідальності» (ECFA), до якої входять сотні християнських організацій. Кожна організація має погодитися з «Заявою про віру» та дотримуватися бухгалтерських стандартів ECFA, що передбачають проведення зовнішнього незалежного аудиту бухгалтерською фірмою раз на рік.

Питання: Згідно з Діями 4:37 та Діями 5:2, чи повинні сьогодні пожертви надходити до церкви, чи безпосередньо до нужденних бідних?

Відповідь: Немає жорсткого і чіткого правила, але у відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Допомога бідним, сиротам та вдовам має бути важливим пріоритетом у нашому житті (Якова 1:27; Повторення Закону 15:11; Ісаї 1:17; 58:6-10; Єремії 5:28; 22:16; Галатів 2:10; Псалми 41:1; 68:5; Приповісті 19:17; 21:13; 22:9; 24:11-12; 29:7; 31:9,20; Матвія 25:34-36; Захарія 7:9-10; Діяння 10:2,4; Ефесянам 4:28; 1 Тимофія 6:18-19). «Хто закриває вуха на крик бідного, той і сам буде кричати, але не отримає відповіді» (Приповісті 21:13).

2. Бідним, які відмовляються працювати, не слід допомагати, доки вони не виявлять бажання працювати (2 Солунян3:10 ).

3. Коли ви даєте допомогу безпосередньо бідним, робіть це мудро. Намагайтеся зменшити ймовірність того, що гроші будуть витрачені на наркотики, алкоголь, сигарети, лотерейні квитки чи інші марнотратства.

4. Коли ви даєте пожертву церкві або через неї, робіть це з розсудливістю. З’ясуйте, що саме підтримує ця організація. Наприклад, певний відсоток пожертв багатьох традиційних конфесій надходив до Всесвітньої ради церков. Вони надавали кошти родезійським (зімбабвійським) партизанам, які вбили місіонерів однієї з організацій-членів Всесвітньої ради церков.

Якщо частина ваших грошей йде на підтримку відступників (таких як єпископ Єпископальної церкви Спонг) або семінарій, де заперечують фізичне воскресіння Христа (наприклад, деякі з Перкінської школи теології при Південному методистському університеті), усвідомте, що частина грошей, які, як ви стверджуєте, ви даєте Богові, насправді передається вовкам, які розганяють стадо. Навіщо марнувати гроші, віддаючи їх тим, хто не відданий слідуванню за Христом, якого описує Біблія?

Питання: У Діях 5:1–10, що було неправильного в тому, що Ананія та Сапфіра продали землю й поклали до ніг апостолів лише частину грошей?

Відповідь: Пожертвувати лише частину грошей було цілком нормально. У Діях 5:4 Петро показує, що на нікого не чинився тиск, аби наслідувати приклад Варнави. Проблема полягала в тому, що вони збрехали, сказавши, ніби це були всі гроші. Другорядною проблемою була нечесність. Головною проблемою було те, що вони думали, ніби можуть обдурити Святого Духа.

Лука, описуючи це, демонструє свою відвертість у висвітленні цієї прикрої, дещо соромної події в церкві. Ананія та Сапфіра є для ранньої церкви тим самим, чим родина Ахана була для ізраїльтян, — гріховним обманом, що перервав переможний поступ Божого народу.

Загалом сатана атакує церкву трьома способами.

Зовнішній: насильство, описане в книзі Діянь

Внутрішнє проникнення, таке як моральні компроміси та єретичне вчення

Відволікання: люди занурюються в інші добрі справи, яких Бог не призначив для них.

Питання: Чому в Діях 5:1-10 люди, які сьогодні неправдиво представляють свої пожертви на користь церкви, не гинуть від руки Бога?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Це відбувалося безпосередньо на очах самих апостолів, що, можливо, є частковим виконанням слів з Івана 20:23. Це був новий період «яскравого світла майже досконалого свідчення ранньої Церкви», як зазначається у «Новому міжнародному біблійному коментарі» (New International Bible Commentary), с. 1277.

2. З одного боку, вони були нечесними, але ще більшим гріхом було брехати апостолам і думати, що їм вдасться уникнути покарання за брехню перед Богом.

3. Ніщо не вказує на те, що вони заслуговували на негайну фізичну смерть більше, ніж усі інші, хто обманював людей в ім’я релігії. Однак вони отримали своє покарання «раніше», щоб стати прикладом для інших у перші дні існування Церкви під безпосереднім керівництвом апостолів.

4. Ананія та Сапфіра були близькими до апостолів і перебували в центрі Божого діла. Це добре, якщо ти слухаєшся Бога і чесний перед Ним, але болісно, якщо ні.

Питання: У Діях 5:3-4, чи є Святий Дух жіночим Духом, як вчить нібито корейський Месія, пастор Мун («Божественний принцип», п’яте видання, 1977 р., с. 215–216)?

Відповідь: Ні. Святий Дух не має хромосом X чи Y, ані статевих органів. Однак, коли в Біблії йдеться про Святого Духа, до Нього звертаються як до «Він», а ніколи як до «Вона». У Євангелії від Івана14:17 сказано: «Світ не може прийняти Його, бо не бачить Його й не знає Його. Але ви Його знаєте…» (BSB). У грецькій граматиці закінчення слів мають рід, і в Івана 14:16, 26 та Діяннях 13:2 вживається чоловічий рід. У Івана15:26 та Івана16:13 також вживається слово «Його».

Підсумовуючи, можна сказати, що Івана 14:17 є правдивим. Ті, хто наполягає на тому, що Святий Дух є жіночим, не знають Його.

Питання: Як це так, що в Діях 5:13, 14 ніхто інший не приєднався до віруючих, якщо їхня кількість зростала?

Відповідь: У грецькому оригіналі сказано: «ніхто з решти». Через страх перед переслідуваннями та те, що сталося з Ананією та Сапфірою, ніхто не хотів приєднуватися до віруючих, доки сам не увірував. Як зазначено в «Біблійному коментарі Тоні Еванса» (с. 1078): «На жаль, коли Бог починає діяти, диявол теж починає діяти».

Питання: Чому в Діях 5:19-20 апостолів випустили саме тут?

Відповідь: Дії 5:20 показує, що їх випустили з певною метою: щоб вони знову пішли й промовляли до народу, стоячи в храмі. Вони мали робити це не таємно, а сміливо й відкрито.

Бог у комічний спосіб показав, що релігійні власті — дурні. Тюремники ретельно охороняли порожні камери. Синедріон зібрався, щоб судити в’язнів, яких у них не було. Поки вони намагалися з’ясувати, куди втекли в’язні, ті вже знову проповідували на відкритому просторі у храмовому дворі.

Зверніть увагу, що коли їх знову заарештували, питання про те, чи міг Ісус бути Месією, або про те, як їм вдалося вийти, щоб проповідувати, навіть не порушувалися. Насправді, у цьому «допиті» взагалі не зафіксовано жодних запитань до апостолів. Лише заява первосвященика про те, що вони порушили правила Синедріону.

Питання: У Діях 5:30, 10:39 та 13:29 Ісуса повісили на дереві чи розіп’яли на хресті?

В: Ісуса розіп’яли на хресті, зробленому з дерева. Цей хрест, ймовірно, було виготовлено зі стовбура мертвого дерева. «Бути повішеним на дереві» вважалося прокляттям згідно з Повторенням Закону 21:23. Використання цього терміна підкреслює, що Ісус взяв на себе приниження та прокляття за нас.

П: Що ми знаємо про Гамаліеля I, крім того, що написано в Біблії (Дії 5:34 та 22:3)?

В: Гамаліел, син Симона, був відомим єврейським рабином, онуком іншого відомого рабина на ім’я Гілель. Гамаліел I помер у 52 році н. е. Фарисейська традиція Гілеля вважала, що чоловік може розлучитися зі своєю дружиною з будь-якої причини.

Питання: У Діях 5:36, коли жив Теудас?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, потім факт, який не має відношення до відповіді, і, нарешті, сама відповідь.

Не є відповіддю: Можливо, Гамаліел тут припустився помилки, а Лука просто передав нам те, що Гамаліел сказав неправильно. Однак, з огляду на наведену нижче відповідь, немає підстав ставити під сумнів послідовність або час висловлювання.

Не має відношення до відповіді: Йосип Флавій у праці «Старожитності юдеїв» 20.5.1 (бл. 93–94 рр. н. е.) згадує про Теудаса, якого Куспій Фадус стратив через обезголовлення у 44 р. н. е., коли Фадус був прокуратором. Однак Гамаліел сказав, що цей Теудас жив до перепису населення, який відбувся у 6–7 рр. н. е. Крім того, цей Теудас мав досить велике військо, а не лише 400 осіб.

Ситуацію ускладнює те, що в той час відбувалося багато дрібних повстань. Йосип Флавій згадує, що протягом 40 років чотири повстання очолювали різні люди, яких усіх звали Симон. Він також згадує про три різні повстання, очолювані трьома різними чоловіками, яких усіх звали Юда, протягом десяти років. Звісно, хоча Йосип Флавій загалом був ретельним істориком, він також припускався інших помилок. Тож або сам Йосип Флавій, або пізніший переписувач могли також неправильно записати ім’я. Раніше багато хто вважав, що Лука використовував Йосипа Флавія як джерело. Однак кілька авторів, зокрема Еміль Шюрер, «спростували» цю гіпотезу.

Відповідь: Теудас із 400 повстанцями був іншою особою з таким самим ім’ям. Повстанські настрої проти римлян були сильними, оскільки існувала група людей, яких називали зелотами, які майже безперервно воювали проти римлян аж до успішного, але нетривалого повстання у 70 році н. е. Цей Теудас був тим, хто повстав раніше за Юду, тоді як повстанець, про якого згадує Йосип Флавій, повстав після Юди.

Питання: Які докази того, що Павло навчався у Гамаліїла, містяться в Діяннях 5:36?

Відповідь: Окрім чудового знання Павлом Старого Завіту та його твердження про те, що він був фарисеєм, є ще один конкретний приклад. У 1 Коринтян 14:21 Павло назвав цитату з Ісаї 28:11-12 частиною Тори (Закону). Садукеї та інші визнавали Торою лише перші п’ять книг Біблії, натомість фарисеї вважали Торою весь Старий Завіт. Отже, це вказує на те, що Павло навчався у фарисея, а не у садукея.

До речі, хоча Гамаліїл був шанованим фарисеєм, кажуть, що він був лише членом ради Синедріону в Єрусалимі. Рабини-фарисеї ніколи не очолювали Синедріон аж до руйнування храму в 70 році н. е.

Питання: Чи було характерним для фарисеїв таке поблажливе ставлення, про яке йдеться в Діях 5:38–39?

Відповідь: Існують різні підгрупи фарисеїв, і деякі з них, такі як Гамаліел I та Йосип Флавій, належали до більш поблажливого типу. Пізніший рабин, Гамаліел II, був суворішим. Йосип Флавій пише: «фарисеї за своєю природою поблажливі в питанні покарань» у праці «Старожитності євреїв», книга 13, 294 [x.6]. Пізніший фарисей, рабин Йоханан, майстер з виготовлення сандалій, який навчався у знаменитого рабина Акіби, сказав щось дуже схоже на те, що сказав Гамаліел. У «Пірке Абот» 4:11 він сказав: «Будь-яке зібрання, що відбувається заради Неба, зрештою утвердиться, а те, що не відбувається заради Неба, зрештою не утвердиться».

Питання: Що є іронічним у Діях 5:40-41?

Відповідь: Апостоли зазнали сорока ударів батогом мінус один. Іноді люди цього не переживали. Якби не втручання Бога, вони, ймовірно, отримали б постійні фізичні ушкодження. Отже, апостоли, яких Бог послав у світ, мали б фізичні ушкодження внаслідок побиття. Проте апостоли відчували себе вшанованими за те, що їх знеславили, і отримали благодать бути зганьбленими!

Як сказав угандійський єпископ Фесто Ківенгере: «Без кровопролиття Церква не може благословляти». Тертуліан висловив відому думку: «Вбивайте нас, катуйте нас, засуджуйте нас, перемелюйте нас на порох; ваша несправедливість є доказом нашої невинності. …Чим частіше ви нас винищуєте, тим більше нас стає; кров християн — це насіння». «Апологія», розд. 50 (ANF, т. 3, с. 33).

Питання: Чому, власне, у Діяннях 6:1 у церкві було так багато вдів?

Відповідь: Спочатку неправильна відповідь: «тому що їхніх чоловіків вбили за віру», на цей момент не є правильною, оскільки на той час майже нікого ще не вбивали за віру. Ймовірно, є три причини. 1) У суспільстві загалом могло бути багато нужденних вдів. У ті часи жінці було важко заробляти на життя без чоловіка, якщо тільки вона не була ткалею чи торговкою, або не мала професії, що мала погану репутацію.

2) Частково причиною могло бути те, що спостерігається в деяких країнах, що розвиваються: коли літня людина навертається до Христа, родина, яка її фінансово підтримувала, припиняє це робити. Це не тільки спонукало б багатьох повернутися до віри своєї родини, але й стало б фінансовим тягарем для церкви, відбираючи кошти, які інакше можна було б використати на євангелізацію. А якщо церква не дбала б про своїх власних вдів, то це показало б світу, що християни насправді не дбають про інших людей, або принаймні про тих, хто не має грошей.

3) Окрім своїх родин, євреї вже мали механізм розподілу їжі серед бідних голодних євреїв, як зазначено в «Біблійному коментарі Експозітора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 9, с. 330. Але якщо людина більше не слухалася єврейських провідників, то вони могли більше не включати її до списку тих, кому роздавали їжу.

Однак потреби вдів аж ніяк не були тягарем для церкви; навпаки, піклуватися про них було належним обов’язком церкви. Євангелізація та пов’язані з нею фінансові витрати не є нашою першочерговою відповідальністю; нею є слухняне догоджання Богу. Допомога бідним та вдовам не є тягарем для місії церкви; навпаки, це є фундаментальною частиною місії церкви.

Питання: У Діях 6:1 сказано, що скаржитися можна. Коли і як це доречно робити?

Відповідь: Ніколи не доречно скаржитися чи нарікати. Але часто доречно піднімати питання та проблеми, які потрібно вирішити. Коли ви це робите, вас можуть несправедливо звинуватити у скаржах, але між цими поняттями є різниця.

Нарікання може підривати моральний дух. Це приниження інших, руйнівний спосіб зосередження уваги на проблемі. Підняття питань може бути спрямованим на пошук рішення та співпрацю з іншими для його втілення. Це конструктивно, але іноді частина конструктивної діяльності полягає в тому, щоб зруйнувати те, що є поганим, і прибрати уламки.

Якби Лука просто намагався намалювати картину досконалої гармонії перших християн, то 6 розділ Діянь апостолів суперечив би цій меті. Натомість 6 розділ Діянь апостолів показує, що метою Луки було розповісти про все так, як воно було, з усіма проблемами.

Питання: У 6:1 Діянь, коли хтось інший скаржиться в Божій церкві, як слід поводитися і що робити?

Відповідь: Розгляньте окремо тон скарги та її зміст. Навіть якщо їхня пропозиція є слушною та обґрунтованою, їм, можливо, слід змінити спосіб, у який вони висловлюють своє занепокоєння. Немає нічого поганого в тому, щоб бути наполегливим, аби донести свою думку, але вам також потрібно виявляти повагу до своїх лідерів та тих, з ким ви розмовляєте. Якщо хтось порушує якесь питання у спосіб, що сіє розбрат або є іншим чином недоречним, вам слід виправити або дорікнути цій особі. Але якщо це все ж таки актуальна проблема, яку вони порушили недоречно, вам все одно слід розглянути це питання.

Іноді щирий віруючий може підняти те, що, на його думку, є проблемою, у належний спосіб, але при цьому бути повністю неправим. Ви повинні вміти м’яко пояснити йому, що ви ретельно обміркували все, що він сказав, і вирішили, що найкраще нічого не робити. Якщо він дуже переконаний у необхідності започаткувати нове служіння, а ви не поділяєте його переконання, дайте йому трохи свободи дій і дозвольте йому розпочати це служіння.

По-друге, незалежно від того, чи була їхня скарга висловлена у правильному тоні, з’ясуйте, чи є їхня проблема справжньою, і чи може їхня пропозиція виявитися слушною. Якщо вони так переймаються цим, вам варто запитати себе, а ще краще — запитати їх, чому. Можливо, там є щось, чого ви не бачите.

У цьому конкретному випадку апостоли не намагалися звалити провину на когось; вони просто вирішили вирішити проблему.

Питання: Чому, на вашу думку, у Діях 6:1 грекомовних вдів проігнорували на користь єврейських вдів?

Відповідь: Оскільки вони не володіли арамейською мовою або, принаймні, не були її носіями, вони, ймовірно, приїхали до Єрусалима лише кілька років тому і не мали міцних коренів у громаді. У церкві існували різні субкультури, і очікувалося, що християни допомагатимуть іншим християнам, не виявляючи привілеїв на основі культурної приналежності.

Ця проблема, можливо, не була навмисною, але існують також і ненавмисні прояви упередженості та дискримінації. Коли ви вибірково допомагаєте тим, кого бачите найчастіше, слідкуйте за тим, щоб не проявляти упередженості мимоволі, адже це легко зробити. У цьому випадку рішенням було не наказувати роздавальникам їжі не проявляти упередженості, а залучити до роздачі різноманітну групу людей.

Питання: З огляду на Дії 6:1, чи вважаєте ви, що в церкві може бути правильно мати різні групи?

Відповідь: Наявність різних груп у церкві може бути корисною, але іноді це створює труднощі. Іноді відмінності в мові чи культурі настільки великі, що краще проводити окремі богослужіння, мати окремі громади або навіть окремі церкви. Я чув про одну церкву в Перу, до якої приходили як міські жителі, так і селяни, які приносили своїх немовлят на богослужіння, не використовуючи підгузки. Сеча, що стікала на підлогу, не сподобалася міським жителям. Тож іноді різні церкви можуть ставитися одна до одної дружньо, але все одно залишатися окремими церквами.

Проте, незалежно від культури та мови, 1 Коринтян 1:10-13 говорить, що серед нас, християн, не повинно бути розколів. Тому кожному члену громади варто докласти більше зусиль, щоб пізнати, подружитися та полюбити тих, хто відрізняється від них, а не лише тих, хто схожий на них. Якщо ви є зрілим віруючим, незалежно від вашого етнічного походження, розгляньте можливість зміцнення церкви, приєднавшись до тієї, де ваша етнічна група не є більшістю.

Питання: У Діях 6:2, оскільки Дванадцять свідомо вирішили не задовольняти законну потребу, коли нам доречно не задовольняти законні потреби інших віруючих?

Відповідь: «Ви» повинні задовольняти потреби кожного. Але це не «ви» в однині, а «ви» у множині, тобто церква повинна задовольняти потреби кожного. Їм не був потрібен безглуздий, надмірний тиск думки, що вони мусять особисто задовольняти кожну потребу. Церква — це не окрема людина, а команда. Одного разу християнин розмовляв із сусідом про Христа, і той виявив бажання прийняти Христа. Тож християнин поспіхом зателефонував пастору й попросив його швидко прийти, бо ця людина хотіла прийняти Христа. Пастор погодився й поклав слухавку. Потім пастор відчув переконання Святого Духа. Він передзвонив і сказав: «Я не прийду; тобі треба привести цю людину до Господа». Як християнин, не делегуй те, що повинен робити сам. Як пастор, не сприяй залежності.

Пам’ятайте, що Петро сміливо ризикував своїм життям, проповідуючи Євангеліє, і сказав правителям та старійшинам: «Самі судіть, чи справедливо перед Богом слухатися вас більше, ніж Бога. Бо ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули». А тепер спробуйте уявити, якби Петро вирішив, що все-таки більше не буде так активно проповідувати Євангеліє, бо збирався присвятити весь свій час допомозі бідним християнам.

Уявіть, як Петро каже: «Мені треба проповідувати Євангеліє, і мені треба допомагати бідним, тож щось доведеться відкинути, тому я просто скорочу більшу частину свого часу на молитву». Не думаю, що така думка коли-небудь спадала Петру на думку. Навпаки, у Діях 6:4 Петро, здається, вважає, що молитва та служіння Словом йдуть разом, оскільки він не може ефективно виконувати друге без першого.

У Діях 6:3 вони насправді задовольняли потреби, але опосередковано, а не безпосередньо. Вони сказали їм обрати сімох чоловіків, щоб ті роздавали їжу нужденним вдовам.

Питання: Чому в Діях 6:3 ці чоловіки мали бути сповнені Духа й мудрості, якщо вони, по суті, виконували адміністративні завдання?

Відповідь: Спочатку трохи історичного контексту. У євреїв існувала мережа розподілу їжі для бідних, тож для християн, які походили з юдаїзму, було цілком природно робити те саме. Єврейські бідні та вдови, які отримували їжу від єврейської системи розподілу « », ймовірно, були б позбавлені цієї допомоги, щойно стали християнами. Тож свідчення про те, як церква піклувалася про своїх бідних, могло мати тут особливе значення. Одне діло — спорадично й з перервами давати їжу бідним, а інше — забезпечувати постійну допомогу, на яку вони можуть покластися.

Ці чоловіки мали дбати (diakonein/diakoneo) про потреби інших. Розподіл їжі був діаконією. Щоб робити це, даючи добрий приклад для церкви, ці люди мали бути чесними та доброчесними (добрим прикладом, бездоганним), духовними (сповненими Святого Духа) та практичними (сповненими мудрості). Про дияконів також згадується у Посланні до філіп’ян 1:1 та 1 Тимофія 3:8-13. Але ці диякони також мали б вміти заохочувати інших давати гроші на їжу. Люди, можливо, не так охоче давали б, якби не були впевнені, що гроші використовуються за призначенням і мудро. Іноді Божий народ не отримує того, що мав би, тому що Божий народ не завжди дає так, як мав би.

Питання: Чому в Діях 6:5 усі ці імена вказують на одне й те саме етнічне походження?

Відповідь: Це грецькі імена, а не єврейські. Вирішенням проблеми нерівномірного розподілу їжі було доручення частини керівництва цією справою представникам етнічної меншини.

Звісно, можливо, що дехто з них за етнічною приналежністю не був греком, але отримав грецьке ім’я. Однак те, що всім семи дали неєврейські імена, чітко вказує на те, що більшість із них, якщо не всі, були або греками, або переважно грекомовними.

Дехто висував припущення, що під «євреями, які розмовляли грецькою» малися на увазі лише язичники, які навернулися до іудаїзму. Однак це невірно, оскільки Микола з Антіохії, згаданий у Діях 6:5, є єдиним, про кого сказано, що він навернувся до іудаїзму. Згадка лише про Миколу чітко вказує на те, що інші шестеро не були наверненими.

Цікавим додатковим зауваженням є те, що апостоли побачили проблему й запропонували рішення, але саме вся церковна громада обрала цих чоловіків, а не апостоли. Апостоли не покладали провини за цю проблему на когось і бачили, що краще, щоб остаточне рішення ухвалили інші, а не вони самі.

Питання: Чому, на вашу думку, у Діях 6:7, після обрання цих семи чоловіків, велика кількість священиків стала покірною вірі?

Відповідь: Не було жодної природної причини, чому вибір цих семи чоловіків, які всі мали грецькі імена, на посаду дияконів мав би зробити єврейських священиків більш схильними прийти до Христа; з природної точки зору можна було б подумати навпаки. Можливо, час, коли це сталося, свідчив про Боже задоволення вибором цих семи чоловіків.

Крім того, до «священиків» належали не лише садукеї, а й інші справжні священики, священицькі родини та навіть есени, які також називали себе священиками.

Питання: Чому в Діях 6:8 Степана, чоловіка, сповненого Божої благодаті та сили, який творив великі чудеса, поставили на «буденну» адміністративну посаду?

Відповідь: Очевидно, вони не вважали, що бути дияконом і забезпечувати справедливий розподіл їжі — це щось незначне. Їм потрібна була людина чесна, про яку було відомо, що вона сповнена Святого Духа, що також означало, що вона мала добру репутацію. Важливо також, що він був євреєм, який розмовляв грецькою мовою. (Ім’я Степан не є єврейським, а грецьким.) Насправді, інші імена теж були грецькими.

І сьогодні важливо обирати правильних людей для виконання важливих завдань, таких як забезпечення людей їжею. Для виконання такої ролі потрібні кваліфіковані та надійні люди. Якщо людина дещо не дотягує в якійсь сфері, краще, щоб вона була трохи менш кваліфікованою, ніж трохи менш надійною. Крім того, оскільки грекомовних вдів ігнорували, було важливо мати грекомовного диякона з кількох причин. Завдяки своїм зв’язкам він міг би краще знати, хто саме є грекомовними вдовами. Також це показало б усім, що проблему вирішує людина, яка не байдужа до їхніх потреб. Отже, наприклад, якщо кожен старійшина чи кожен диякон у церкві належить до однієї раси, етнічної групи, має одну рідну мову чи належить до одного економічного класу, то, навіть якщо вони намагаються піклуватися про всіх справедливо, може скластися враження упередженості, про що застерігає Яків 2:1-5. Якщо всі лідери належать до однієї категорії, то, безперечно, лідери не змогли б знайти хоча б одну людину з іншої категорії, яка також могла б бути лідером?

Питання: Чому, з огляду на вибір дияконів, у Діях 6:9 опір виник саме з боку синагоги звільнених рабів?

Відповідь: Призначення цих дияконів показує, що грекомовні євреї не були просто членами церкви другого сорту. Вільновідпущенці, ймовірно, були грекомовними, і це могло б заохотити грекомовних євреїв стати християнами. Іншим євреям-вільновідпущенцям це не сподобалося б.

Питання: Що археологи можуть розповісти нам про синагогу звільнених рабів, згадану в Діях 6:9?

Відповідь: На вершині південно-східного пагорба Єрусалима археологи знайшли так званий «Напис Теодота», який датується приблизно 70 роком н. е. У ньому, зокрема, сказано: «Теодот, син Веттана, священик і голова синагоги, … збудував синагогу … та готель, кімнати й водосховища, щоб забезпечити житлом тих, хто приїжджає з-за кордону й потребує його…».» Вважається, що його прізвище походило від римського роду Веттанів.

У пізнішій традиції рабини, що народилися в Єрусалимі, зневажливо ставилися до еллінізованих євреїв, вважаючи їх євреями другого сорту.

Питання: Як ви гадаєте, чи зміг би Степан переконати їх у Діях 6:10–11, якби він зробив це краще або ефективніше?

Відповідь: Ні, ці люди були сповнені люті. Ці євреї ледь не влаштували повстання через те, що Пілат розмістив у своєму палаці в Єрусалимі золоті щити з іменами грецьких ідолів, згідно з книгою «The Expositor’s Greek Testament», т. 2, с. 165.

Вони вже вирішили для себе, і перекрутили слова Степана, щоб виправдати свої дії.

Степан непрямо говорив, що шанування Землі Обітованої більше, ніж Бога, може завадити побачити Боже дію в інших проявах.

Питання: Що саме в Діях 6:11 мається на увазі під «блюзнірством проти Мойсея»?

В: Цей термін ніколи не вживається в Біблії віруючими — ані до, ані після цього. Блюзнірство проти Бога — це висловлювання нечестивих слів проти Божої величі. Хоча Мойсей був доброю людиною, склалося враження, ніби вони зробили з нього свого роду ідола.

Степан, очевидно, поважав Мойсея та його вчення, але коли Степан і перші християни говорили, що Мойсеїв Закон не був кінцевою метою, а лише тимчасовим заходом до приходу Христа, багато євреїв відкидали це як богохульство, навіть не замислюючись над цим. Так само й сьогодні, коли ви виступаєте проти чиєїсь «священної корови», навіть якщо це потрібно, вас можуть просто не слухати.

Питання: Чому, згідно з Діями 6:13, нібито богобоязливі, релігійні євреї підставили фальшивих свідків?

Відповідь: Можна бути дуже релігійним, але при цьому не перебувати в правильних стосунках з Богом. Очевидно, вони вважали, що мета виправдовує засоби, і ніколи не замислювалися (або не переймалися), чи хоче Бог, щоб вони використовували ці засоби, чи ні. Деякі люди можуть намагатися працювати для Бога, але при цьому глибоко не вірити в Його здатність самостійно подбати про все.

Сьогодні, якщо ви коли-небудь опинитеся в ситуації, коли вам здається, що ви мусите вчинити щось зле або згрішити, щоб «допомогти Богу», — негайно зупиніться. Бог не потребує допомоги, і Він, безперечно, не бажає такої допомоги.

Питання: У Діях 7:3-5 та Бут. 11:31, чи покликав Бог Аврама з Уру чи з Харана?

Відповідь: Хоча Степан, благочестивий промовець, гіпотетично міг помилитися, у цьому випадку він мав рацію. У Діях 7:2–4а конкретно сказано, що Бог покликав Аврама з Уру, ще до того, як він із родиною оселився в Харані. Потім, у Діях 7:4б–5, після смерті його батька в Харані, Бог перевів Аврама звідти до Палестини. Бог говорив до Аврама не один раз.

Сьогодні, коли Бог веде нас, Він не лише направляє нас до кінцевого місця, де ми маємо опинитися, але й супроводжує нас на кожному кроці цього шляху. Бог також веде нас щодо часу, коли слід рухатися далі. Послух — це не просто йти туди, куди Бог хоче, щоб ти пішов, а й негайно слухатися Бога та дотримуватися Його часу.

Питання: У Діях 7:4 та Буття 11:26, коли Авраам покинув місто Харан, як це так, що йому було 75 років?

Відповідь: Якщо тільки Аврам, Нахор і Харан не були трійнею (що, хоч і можливо, але малоймовірно), у Книзі Буття11:26 зазначено, що Терах мав 70 років, коли почав мати дітей. Аврам народився лише тоді, коли Тераху було щонайменше 130 років.

Питання: Як у Діях 7:6 та Бут. 15:13 Бог міг пророкувати, що ізраїльтяни будуть гноблені 400 років, якщо у Вихід 12:40–41 сказано, що вони перебували в Єгипті рівно 430 років? (Двоє різних мормонів вказали на це як на причину не довіряти Біблії.)

Відповідь: Ізраїльтяни були рабами в Єгипті 400 років, але до цього вони пробули в Єгипті 30 років за часів Йосипа. (Я знаю одну семикласницю, Емі, яка розібралася з цією нібито суперечністю менш ніж за хвилину.)

До речі, Іриней (182–188 рр. н. е.) цитує Дії 7:2–8, 56, 60а, і те, що він цитує, збігається з тим, що ми маємо сьогодні. (Іриней, «Проти єресей», книга 3, розділ 21, с. 434)

Питання: Як, згідно з Діями 7:7, було суджено Єгипту під час Виходу?

Відповідь: Суд може бути оцінкою або покаранням, і в цьому випадку мали місце обидва значення.

Оцінка: Коли Бог через Мойсея наказав фараону відпустити Свій народ, початкова відмова фараона, його подальші підступи та, зрештою, відправлення війська в погоню за ними показали його наміри. Замість того, щоб зупинити це, Бог дозволив фараону протистояти Йому, як той бажав. Наслідки показали, наскільки твердим було серце фараона, і що тривалі кари лише ще більше його очерствили.

Покарання: Не тільки загинув син фараона, але й на весь Єгипет було накладено покарання за ті 400 років, протягом яких вони гнобили Божий народ.

Питання: У Діях 7:14 вказано, скільки саме людей пішло до Єгипту за часів Якова?

Відповідь: У відповіді слід врахувати п’ять моментів.

1. Степан сказав «75». Навіть якщо Степан помилився, висловлюючись тут, Біблія могла точно зафіксувати цю нібито помилку, про яку говорив Степан. Однак не слід поспішно вважати, що Степан помилявся, про що свідчать такі моменти

2. У єврейських рукописах у «Буття» 46:27 та «Вихід» 1:5 вказано 70 чоловіків, включаючи Якова, Йосипа та двох синів Йосипа. У «Діяннях»7:14 , вказано 75. У грецькій Септуагінті до «Повторення Закону» 10:22 також вказано 70.

3. У грецькій Септуагінті в Вихід 1:5 вказано 75. У грецькій Септуагінті в Буття 46:27 вказано 75, оскільки там сказано, що Йосип мав дев’ять (а не двох) синів. У Вихід 1:5 у Сувої Мертвого моря 4QExod(b) також вказано сімдесят п’ять. Див. останнє запитання в кінці книги «Буття» та останнє запитання в кінці книги «Вихід» для цитат із того, що сказано в гебрейському тексті та Септуагінті.

4. Хто були ці додаткові сини у Септуагінті (і, ймовірно, у Сувоях Мертвого моря)? У 46:20 книги Буття в Септуагінті перелічено цих сім «синів» (насправді онуків та правнуків) таким чином:

«…І народилися сини у Манасії, яких народила йому сирійська наложниця, а саме Махір. І Махір породив Галаада. А сини Ефраїма, брата Манасії: Суталаам і Таам. А сини Суталаама: Едом».

Зверніть увагу, що тут перелічено лише 3 онуків і 2 правнуків, тобто загалом п’ять (а не сім). Однак і Манасія, і Суталаам мали синів (у множині).

5. Оскільки Степан був грекомовним євреєм (див. Дії 6:1-5), він, ймовірно, користувався Септуагінтою, а не єврейським Старим Завітом, і ця дрібна деталь записана безпомилково.

Підсумок: Можливо, Степан тут припустився помилки, і Біблія, не припускаючись помилок, записала те, що він сказав. З іншого боку, Степан, мабуть, все-таки мав рацію.

Питання: Як у Діях 7:16 Яків та патріархи були поховані в Сихемі?

Відповідь: Це повторення обговорення Буття 33:18-19.

Авраам придбав землю в Мамре поблизу Хеврона для Сари (Буття 23:16-20), але це не те саме місце. Щодо землі, придбаної в Сихемі, є три можливі відповіді.

Її придбали Яків та Авраам: і в Ісуса Навина 24:32, і в Буття 33:18-19 сказано, що саме Яків, онук Авраама, був тим, хто придбав землю поблизу Шехема. Незалежно від того, чи приїжджав Авраам, щоб бути свідком купівлі землі за гроші, які він передав Ісааку, чи ні, можна сказати, що цю землю придбав рід Авраама. Навіть сьогодні підліток, за згодою батька, може придбати автомобіль на ім’я батька.

Степан міг помилитися: оскільки Яків придбав землю, на якій були поховані його сини, а сам Яків був похований у Мамре разом з Авраамом, Степан міг випадково поєднати ці дві окремі події. Навіть якби Степан помилився, Біблія все одно залишалася б безпомилковою. Біблія просто безпомилково записала те, що сказав Степан, разом із помилкою.

Перепоховання: Коли вони остаточно оселилися на цій землі, вони вирішили перепоховати Авраама, Сару, Ісаака та Ребеку, щоб усі вони були разом.

Питання: Як у Діях 7:19 фараон підступно / хитро вчинив щодо ізраїльтян?

Відповідь: Він вчинив підступно тим, що після всієї важкої праці, яку виконували єврейські раби, наказав їм кидати своїх новонароджених хлопчиків у річку. Крім того, фараон кілька разів казав їм, що вони можуть піти, а потім змінював свою думку. Після останнього разу він навіть відправив за ними своє військо.

Питання: Чому в Діях 7:20 про Мойсея сказано, що він був «прекрасний в очах Бога»?

Відповідь: Цей грецький термін міг би вживати медик. Він означає здорову, міцну, добре вгодовану дитину.

Питання: Оскільки в Діях 7:22 сказано, що Мойсей навчився мудрості єгиптян, що ж знали єгиптяни в ті часи?

В: Єгиптяни мали значні знання з астрономії, календаря, географії (включно з такими віддаленими місцями, як Індія), використання заліза з метеоритів та ткання одягу з тонкого льону. Шовк, ймовірно з Китаю, було знайдено в Єгипті ще в 1000 році до н. е. Вони були чудовими архітекторами і, що не менш важливо, досягли високої майстерності в бальзамуванні тіл.

За часів Мойсея єгиптяни не знали, як виготовляти сідла, придатні для верхової їзди, не мали кавалерійських солдатів і не вміли виплавляти залізну руду.

Питання: Як ви сприймаєте ситуацію, описану в Діяннях 7:29, коли люди, яким ви віддані і які мали б бути відданими вам, готові доносити на вас іншим?

Відповідь: Мойсей побачив, що принаймні деякі ізраїльтяни не захищатимуть його; справді, можливо, ізраїльтяни й не могли його захистити. Тож Мойсей пішов туди, де він був у безпеці.

Не залишайтеся в ситуації, де вам доводиться покладатися на людей, які показали себе ненадійними — як щодо вас, так і щодо інших. Ви можете пробачити комусь те, що він погано з вами вчинив, або принаймні те, що, на вашу думку, він погано з вами вчинив. Однак навіть якщо ви пробачите злодієві, це не означає, що ви мусите довіряти йому настільки, щоб давати йому ще більше речей для крадіжки.

Питання: У Діяннях7:32 , що незвичайного в цьому цитаті?

Відповідь: Цитата Стефана з Виходу 3:6 відповідає Самаритянському П’ятикнижжю, а не Масоретському тексту чи Септуагінті.

Питання: У Діяннях 7:36 — чи перетнули вони Червоне море чи Тростинове море?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Грецьке слово як у Діях 7:36, так і в Септуагінті у Виході 15:4 — eruthro, що означає «червоне», а не «тростинове».

2. Гебрейське слово схоже на англійське без голосних: «Rd» може означати як «червоне», так і «тростинове».

3. Або це було Червоне море, і Степан просто повторював це.

4. Або ж це було Тростинове море, хоча грецька Септуагінта переклала це як «Червоне». Степан, єврей, що розмовляв грецькою, просто повторює те, чого навчився.

Підсумок: У будь-якому разі, Біблія може безпомилково передавати те, що сказав Степан.

Питання: У Діях 7:41–43 чи був ідолопоклонницький телят фальшивим зображенням істинного Бога, чи це було поклоніння небесним істотам?

Відповідь: Степан не стверджує прямо, що золоте теля було поклонінням небесним істотам. Натомість він згадує золоте теля та те, що Бог відвернувся від них, а в наступні століття вони почали поклонятися багатьом різним ідолам, зокрема й небесним істотам.

Що стосується використання золотого теля, то воно було образом фальшивого бога і порушувало першу заповідь. Дії 7:42 вказує, що воно було присвячене фальшивим богам. Навіть якби воно було виготовлене як різьблений образ істинного Бога, це все одно було б гріхом і порушувало б другу заповідь.

Питання: Хто такі Молех і зірка Рефан, згадані в Діяннях 7:43?

Відповідь: Це цитата з книги Амоса 5:25-27 у Септуагінті.

Питання: У Діях 7:43 має бути «Молех і Рефан» чи «Саккут і Кайван», як зазначено в масоретському тексті Амоса 5:26?

Відповідь: Степан був грекомовним євреєм і, ймовірно, цитував Септуагінту. Оскільки Дії Апостолів лише безпомилково фіксують слова Степана, цей вірш сам по собі не може довести, яке саме формулювання було в оригіналі книги Амоса.

Питання: У Діях 7:43, коли їм було сказано, що в майбутньому вони підуть до Вавилону?

Відповідь: У Повторенні Закону 28:64 сказано, що якщо ізраїльтяни будуть неслухняними, то їх розсіють. Однак там не згадується Вавилон. Степан переказує слова з книги Амоса 5:25–27. Це майже цитата з Септуагінти, за винятком того, що в Амоса 5:25–27 як у гебрейському тексті, так і в Септуагінті сказано «за Дамаском», а Степан назвав Вавилон, що є точним місцем за Дамаском, куди було вигнано південних ізраїльтян.

Питання: Що цікавого у фразі «не мешкає в будинках, збудованих людськими руками» у Діях 7:48?

Відповідь: Цей вислів Степана є дещо своєрідним, але, мабуть, справив враження принаймні на одного слухача. Павло використовує той самий вислів, звертаючись до афінян у Діяннях 17:24. Ідея, хоча й не саме формулювання, міститься в Ісаї 66:1-2 та 1 Царів 8:27.

Питання: Яку мету переслідував Степан у Діях 7:51-53?

Відповідь: Слухачі Стефана були твердосерді, бо мислили в інших категоріях. До руйнування Єрусалима в 70 році н. е. трьома головними стовпами іудаїзму були: 1) земля, 2) закон і 3) храм. Стефан торкнувся всіх трьох , але опосередковано. Стефан не відкидав їх, а навпаки, показав, що Бог більший за них.

Але пам’ятайте, що Стефана зупинили, перш ніж він встиг закінчити свою промову. Виникає питання, наскільки неупередженими були слухачі Стефана. Коли вони поклали свій одяг до ніг Савла, це, ймовірно, сталося тому, що саме Савл був ініціатором цього.

Отже, життя Степана НЕ було під загрозою, оскільки євреї під керівництвом Савла з Тарсу вже вирішили долю Степана. Манера висловлювання Степана вказує на те, що його головною метою тут було не намагатися врятувати власне життя, а врятувати життя деяких зі своїх слухачів — на вічність. Степан не благав за власне життя; по суті, він благав за їхнє.

Степан, ймовірно, вже розумів, що у нього немає шансів, але оскільки йому надали можливість виступити на свій захист, він використав цю останню нагоду, щоб проповідувати їм. Хоча сучасним читачам його промова може здатися довгою, насправді він опустив дуже багато подробиць. Але з того, що Степан включив у свою промову, вимальовується певна схема його послання. Він згадав про Авраама, який покинув Ур і Харан, про Йосипа, що переїхав до Єгипту, про Мойсея, який покинув Єгипет, а також про скинію, а потім про Давида, який збудував храм у Єрусалимі.

1) У Божій справі є прогрес і зміни.

2) Божі благословення не обмежуються землею Ізраїлю та Храмом. Бог вів їх задовго до того, як з’явився храм, і навіть задовго до того, як вони увійшли до Землі Обітованої. Степан шість разів вжив слово «Єгипет».

3) Ізраїль завжди чинив опір Божим планам. І Йосипа, і Мойсея прийняли лише після їхнього другого приходу.

Як влучно зазначається у «Коментарі до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1604: «Євреї думали, що Степан перебуває в обороні, але в кінці Степан став обвинувачем, а вони — фактично винними підсудними».

Питання: У Діях 7:51–53 іноді люди відкидають Євангеліє, бо не можуть його зрозуміти. Іноді вони відкидають Євангеліє, бо не хочуть його розуміти. У чому різниця?

Відповідь: Декому розповідали лише спотворену версію Євангелія. Інші не розуміють, як може існувати лише один Бог; дехто не може збагнути, як ми можемо спастися благодаттю, без жодних власних заслуг. З іншого боку, дехто, можливо, розуміє, але вирішує не вірити.

«Так ви скасовуєте Слово Боже заради своєї традиції». Матвія 15:6б. Див. також Марка 7:13.

«І Слово Його не залишається у вас, бо ви не вірите Тому, Кого Він послав». Івана 5:38

«…але ви намагаєтеся вбити Мене, бо Моє слово не має місця у вас». Івана 8:37б

Деметрій, срібляр, у Діях 19:23-34. Дії 19:34 «Але коли вони зрозуміли, що він [Олександр] є євреєм, то всі разом кричали близько двох годин: «Велика Артеміда Ефеська!»»

Питання: Як, згідно з Діями 7:51-53, достукатися до тих, хто не хоче розуміти Євангеліє?

Відповідь: По-перше, зрозумійте, що не ви навертаєте людей, а Святий Дух. Без дії Святого Духа в їхньому житті не було б жодної надії на те, що вони прийдуть до Христа. По-друге, ми не завжди звертаємося до людей, які цілком об’єктивно дивляться лише на факти. Деяким людям особливо важко зрозуміти, бо їх навчали неправильних речей, і вони плутають те, що ви говорите, з тим, чого їх навчали. Інші ж можуть стверджувати, що не можуть зрозуміти, але насправді справа в тому, що вони не хочуть розуміти. Як хтось колись сказав, ніколи не можна розбудити того, хто прикидається, що спить.

Але нам потрібно бути терплячими, бо навіть якщо вони відмовляються прийняти Євангеліє зараз, вони все одно слухають, насіння сіється, і насіння може прорости, навіть якщо воно довго перебуває в стані спокою.

Іноді можна знайти спільну мову та звернутися до речей, які їм уже знайомі. Але навіть тоді це не завжди спрацьовує. На Близькому Сході існує історія про чоловіка, який звернувся до судді у своєму селі з питанням, що передбачає закон у цій ситуації. Його бик випадково вирвався на волю і забив на смерть бика судді. Суддя сказав, що закон чіткий: чоловік мав заплатити за вбитого бика. Чоловік вибачився, бо, як він сказав, помилився в одній деталі: насправді це бик судді вирвався на волю й забив бика того чоловіка на смерть. У такому разі, сказав суддя, закон не був чітким. Звідси й походить вислів: «Все залежить від того, чий бик забитий».

Щоб достукатися до грішних, неправильно навчених людей, нам потрібні Святий Дух і сила хреста. Як сказав Павло про себе: «Бо Христос не послав мене хрестити, а проповідувати Євангеліє, не словами мудрості, щоб хрест Христовий не втратив своєї сили» (1 Коринтян 1:17).

«Моє слово й проповідь не полягали в переконливих словах мудрості, а в демонстрації сили Духа, щоб ваша віра ґрунтувалася не на людській мудрості, а на Божій силі» (1 Коринтян 2:4–5).

Питання: Що, згідно з небіблійною єврейською літературою, говорилося про ставлення до пророків у Діях 7:52, Мт 23:37 та Лк 13:34?

Відповідь: У трактаті «Песахім» 87б сказано, що пророки доживали до похилого віку (так було з Єремією та Даниїлом). У трактаті «Недарім» 38а сказано, що пророки були заможними (такими були Йосип і Даниїл). Однак, згідно з трактатами «Гіттин» 57б, «Сангедрін» 96б, «Левіт Раба» 10.3; «Вихід Раба» 31.16; «Песікта Раббаті» 26:1-2, пророки зазнавали переслідувань та/або були вбиті євреями. Проте ці події подавалися як уроки, з яких вони винесли повчання.

Питання: Як, згідно з Діями 7:53, вони отримали Закон від ангелів?

Відповідь: Бог використовував ангелів, щоб вести ізраїльтян хмарою вдень і стовпом вогню вночі. Очевидно, Він також використовував ангелів, щоб передати Мойсею оригінальні скрижалі Десяти заповідей.

Питання: У Діях 7:55, оскільки Степан був сповнений Святого Духа, чому Святий Дух спонукав Степана говорити те, через що його вбили?

Відповідь: Дві взаємодоповнюючі відповіді:

1. Святий Дух іноді навмисно веде слухняних християн у ситуації, де вони прославлять Бога і помруть за свою віру.

2. Його все одно збиралися вбити. Степана вже заарештували (Дії 6:11–7:1), і його збиралися побити камінням незалежно від того, що він скаже.

Питання: Як у Діях 7:56 та Марка 16:19 Ісус міг стояти праворуч Бога, якщо Ісус є Богом?

Відповідь: «Права рука» означає почесне місце. Ісуса часто зображують «сидячим» праворуч Отця, але тут Ісус стоїть, висловлюючи свою повагу.

Слово «Бог» у Біблії, коли воно не стосується фальшивого бога, має кілька значень. Найпростішим доказом цього є Івана 1:1 та Євреїв 1:9. У кожному з цих віршів слово «Бог» вживається двічі, і, очевидно, маються на увазі Отець та Син.

Слово «Бог» має три тісно пов’язані між собою значення. Це:

Бог-Отець тут та в 1 Петра 1:2,3; Ефесян 1:3,17; 3:14; 5:20; 1 Солунян 1:1; 3:11; 2 Солунян 1:1-2; 2:16; Тита 1:4

Бог Син — у Посланні до Євреїв 1:8–9; Євангелії від Івана 1:1, 18; 20:28; Осії 1:7; Ісаї 7:14; 1-му Посланні Івана 5:11, 12 та 21; Посланні до Колосян 2:9; Євангелії від Матвія 1:23

Бог Святий Дух у Посланні до Римлян 8:9-16; у Євангелії від Луки 1:35; у 1-му Посланні Івана 4:12,13,15-16; у 1-му Посланні до Коринтян3:16 + у 1-му Посланні до Коринтян 6:19; у Діяннях 5:4

Крім того,

Отець є вічним у Псалмі 90:2; 93:2.

Син є вічним у Посланні до Євреїв 7:3; 13:8

Дух вічний у Посланні до Євреїв 9:14.

Питання: Як у Діях 7:59 Стефана могли побити камінням, якщо Синедріон не мав повноважень страчувати кого-небудь?

Відповідь: Це були цікаві часи в уряді Юдеї. Понтія Пілата вже не було поруч. За наполяганням Вітеллія, префекта Сирії, Пілата було відкликано до Риму в ганьбі, щоб він відповів перед імператором Тіберієм за своє неправильне управління. Іншого римського намісника в Юдеї не було аж до пізнішого часу, за правління Марцелла. Однак така точка зору означала б, що Стефана було вбито дещо пізніше, у 37 році н. е. У той час Вітеллій, ймовірно, прагнув заспокоїти євреїв, тож римляни, можливо, дали зрозуміти, що дозволять це зробити.

Крім того, у пізнішій Мішні «Сангедрін» 4:1 сказано, що у справі про вбивство, за яке передбачено смертну кару, покарання не може бути виконане того ж дня, що й винесено вирок; потрібно почекати принаймні один день.

Питання: Чи молився Степан до Ісуса у Діях 7:59–60?

Відповідь: Так. Він конкретно звернувся до «Господа Ісуса» і попросив «Ісуса» прийняти його дух.

Питання: Що ми знаємо про Савла з Тарсу в Діях 8:1?

Відповідь: У грецькому тексті сказано, що Савл був «молодим чоловіком» (neanias), і припускають, що йому було близько 30 років. Це було б занадто мало, щоб бути членом Великої ради або обіймати багато посад у синагозі. Згідно з Повторенням Закону 17:7, під час побиття камінням першими повинні кидати каміння у нього свідки. Павло не був одним із них, але він пильнував їхній одяг. Савл брав участь у вбивстві інших людей (Дії 9:1). Ставши Павлом, він чітко пам’ятав ці події і з жалем писав про них у Посланні до галатів 1:13; 1 Посланні до коринтян 15:9; Посланні до філіп’ян 3:6 та 1 Посланні до Тимофія 1:13.

Питання: Чи було це переслідування, про яке йдеться в Діяннях 8:1, доброю справою?

Відповідь: Ні, переслідування християн було злом. Ймовірно, їх підбурював Савл з Тарсу, і вони набралися сміливості, побачивши, що вбивство Степана не спричинило для них жодних негативних наслідків. Це здавалося дуже темним днем для християнства. Однак Бог використав це зло на благо, бо Бог може використовувати все на благо тих, хто Його любить (Римлянам 8:28). Судячи з усього, перші християни не поспішали виконувати велике доручення з Матвія 28:19 і, особливо, з Діянь 1:8. Переслідування вигнали їх з Єрусалима в інші місця, де вони й так мали проповідувати Євангеліє.

Крім того, самаряни, які не любили євреїв, можливо, не були схильні слухати Євангеліє від людей, що прибули з Єрусалима. Але оскільки християни « », особливо елліністичні, втікали з Єрусалима, самаряни, можливо, були більш схильні слухати тих, кого не любили єврейські власті в Єрусалимі. Можливо, це одна з причин, чому в Діях 1:8 Ісус сказав їм бути свідками в Єрусалимі та Юдеї, а потім у Самарії. Більше про цю точку зору див. у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 9, с. 359.

Питання: Чи розійшлися б християни по всій Юдеї та Самарії, якби не було гонінь, про які йдеться в Діях 8:1?

Відповідь: Ймовірно, вони б розповсюджувалися повільніше, ніж якби переслідувань не було. Коли християни або не слухаються, або повільно підкоряються Божій волі, іноді Бог використовує труднощі та переслідування, щоб привести їх туди, де вони мають бути.

Питання: Чому, згідно з Діями 8:1, християни втекли з Єрусалима через гоніння, тоді як апостоли залишилися?

Відповідь: Існують дві точки зору.

1. Згідно з книгою «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 522–523, переслідування здійснював Синедріон і було спрямовано переважно проти грекомовних християн. Християн, які також були євреями, що розмовляли арамейською мовою, переслідували лише пізніше. Див. також «Коментар до Біблії: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 371–372, щоб дізнатися більше про цю точку зору.

2. Вони дійсно намагалися переслідувати апостолів, коли вбили Якова, брата Івана, та ув’язнили Петра. Однак, оскільки Бог захистив Петра, вони більше не робили спроб, щоб не викликати негативної реакції у народу.

Питання: Як ви вважаєте, чому, згідно з Діями 8:1б–25, починаються єресі?

В: Волтер Мартін колись сказав, що єресі — це неоплачені рахунки церкви. Коли церква нехтує викладанням певних доктрин, така нездатність пасти стадо відкриває можливість для сект втрутитися зі своїми фальшивими вченнями. Я колись чув про одну церкву в Галвестоні, яка проводила співбесіди з кандидатами на посаду пастора. Один із дияконів запитав, чи може пастор пояснити доктрину Трійці. Пастор відповів, що це складна тема і він насправді не може її пояснити. Пізніше диякон сказав йому, що це була хороша відповідь, бо якби він сказав, що може це пояснити, то вони б його не найняли. Саме таке неправильне ставлення до істини може зробити паству вразливою перед сектами. Так, Трійця — це складне питання, і так, Бог не розповів нам про неї всього в Біблії. Але досвідчений благочестивий вчитель повинен бути здатним адекватно пояснити те, що Бог відкрив про Трійцю, а також про всі інші основні християнські доктрини. Коли церква прагне применшити значення викладання доктрини, вона стає вразливою до відходу від православ’я, хоча це може статися лише через десятиліття чи близько того.

Питання: Чи є в Діях 8:1б-25 справжні християни, які сьогодні дещо відрізняються?

Відповідь: Справжні християни розходяться в думках щодо другорядних доктрин, таких як хрещення віруючих проти хрещення немовлят, взаємозв’язок між Божою суверенністю та свободою волі людини, Вечеря Господня, харизматичні дари. Християни також розходяться в думках щодо того, що, на їхню думку, є найкращими практиками: чи повинні маленькі діти завжди бути в церкві разом із дорослими, чи має існувати стандартизована навчальна програма, чи має церковне майно належати конфесії чи місцевій громаді, чи має існувати конфесійна місійна рада, та щодо багатьох інших питань, які не визначені в Біблії.

Питання: Чому в Діях 8:2 благочестиві віруючі оплакували смерть Степана, адже він пішов до Ісуса?

Відповідь: Писання цього не пояснює, але ми можемо побачити кілька причин.

1. Вони сумували через цю «на перший погляд передчасну» смерть могутнього Божого чоловіка та через усі втрачені можливості служити Богові внаслідок його смерті. Однак Бог керує всім, і те, що могло здатися передчасною смертю, можливо, стало одним із чинників, завдяки яким Савл навернувся до Христа.

2. Можливо, вони сумували через те, що не побачать Степана знову аж до Небес.

3. Хоча вони й знали, що Степан буде в Небі, іноді важко дивитися на речі очима віри, коли розірване, зім’яте тіло улюбленого друга лежало перед ними під купою холодних, жорстоких каменів.

Грецьке слово «смерть», яке тут вжито — anairesei, — це не звичайне слово, що означає смерть, а медичний термін.

Коли сьогодні помирає улюблений віруючий, цілком природно й нормально сумувати через те, що ми не зможемо бачити його деякий час. Але ми не сумуємо, як ті, хто не має надії, бо ми побачимо його на Небі.

До речі, вони, можливо, оплакували Степана приватно, оскільки єврейська Мішна говорить, що «відкритого плачу» не слід виявляти за тими, кого стратили за рішенням Синедріону, хоча тиха скорбота була допустимою.

Питання: У Діях 8:5 Філіп пішов до міста під назвою Самарія чи до міста в регіоні Самарія?

Відповідь: Існувала як область, так і місто в її межах, що називалося Самарія. У грецькому оригіналі сказано «місто Самарії», тож це могло бути будь-яке місто в області Самарії. Юстин Мученик (бл. 150 р. н. е.), який сам був самарійським християнином, зазначає, що Симон походив із самарійського села Гітто/Гітта. Отже, або Філіп пішов до Гітто/Гітти, або ж Симон пішов до іншого міста. Докладнішу інформацію див. у «Першій апології» Юстина Мученика, розд. 26, с. 171.

Питання: У Діях 8:5–8,8:26 –40, про якого Філіпа йдеться?

Відповідь: Святе Письмо не вказує, чи це був апостол Філіп, чи грецький євангеліст Філіп, згаданий у Діяннях 6:1-5 та Діяннях 21:8-9. Якби це був грецький Філіп, це означало б, що здатність творити численні великі чудеса не обмежувалася лише дванадцятьма апостолами.

З іншого боку, Папій, Полікрат та Євсевій вважали, що Філіп-євангеліст у Діяннях 8:5 та апостол Філіп — це одна й та сама особа.

Питання: Щодо Діянь 8:9, як ви ставитеся до ліберальної критичної теорії, згідно з якою Симон-маг був синонімом або псевдонімом Павла?

Відповідь: Цю теорію вперше висунув Баур, ґрунтуючись на протистоянні між Петром і Симоном Магом у (єретичному) ебіонітському творі «Визнання Петра». Однак інший ліберал, Спітта, називає це «абсолютною нісенітницею». Навіщо б Луці додавати це, якби він був другом і супутником Павла?

Питання: У Діях 8:9-24, чому Симон намагався купити право зцілювати людей?

Відповідь: З точки зору Симона Мага це не виглядало б так уже й погано. Єврейське первосвященство купувалося за часів Селевкідів і за римського панування. У Середньовіччі деякі папи забезпечували так звану «папську спадкоємність», купуючи посаду папи. Симон Маг лише робив те, що робили багато інших фальшивих релігійних лідерів.

Однак з точки зору Бога та Петра Симон Маг вчинив жахливу річ. Купувати те, що Бог дарує безкоштовно, і, можливо, брати плату за роздавання благодаті, яку Бог дарував безкоштовно, було б образою Бога.

Питання: Чи був Симон у Діяннях 8:9-24 спасений?

Відповідь: У «Діяннях» сказано, що Симон увірував і також прийняв хрещення. Звичайному спостерігачеві здавалося, що між Симоном та будь-ким іншим немає жодної різниці. Однак, якщо використовувати термінологію американського футболу, це був «фамбл». Петро сказав Симону: «Нехай твоє срібло загине разом із тобою», тоді як віруючі, згідно з Івана 3:16, ніколи не загинуть. Петро сказав, що Симон не мав частки в цьому служінні, його серце було неправедним, і він був отруєний гіркотою та скутий беззаконням. Симон, безперечно, НЕ був спасений у той момент, коли Петро сказав йому ці слова. Ті, хто вірить, що люди можуть втратити своє спасіння і що Симон його втратив, повинні зрозуміти: якби Симон насправді був спасений, то його спасіння тривало б щонайбільше годину. Симон, здавалося, більше турбувався про те, як уникнути цього суду, ніж про Боже милосердя та прощення.

Справжню відповідь можна побачити в подальшій історії Симона. Він заснував єресь і навіть мав учня на ім’я Менандр, який продовжував його єретичну традицію.

Саме звідси походить англійське слово «simony» (симонія), що означає плату грошима за отримання церковної посади.

Питання: Що сталося з Симоном Магом у Діях 8:9–24?

Відповідь: Писання нічого не повідомляє нам про те, чи покаявся Симон зрештою, чи ні. На той час Симон не був спасений; слово, що тут означає «віру» — «pisteuo», — є тим самим словом, що позначає віру демонів у Посланні Якова 2:19; Лука ніде не згадує, що Симон отримав Святого Духа, і, що найважливіше, Петро сказав, що Симон [все ще] гинув. Іншими словами, Симон «визнавав» віру, але не «володів» нею. Англійський термін «симонія» походить саме з цього уривка. Це злісна практика, що полягає у спробі здобути церковну посаду шляхом підкупу.

Церковні письменники Юстин Мученик, Іриней, Климент Олександрійський, Тертуліан та Іполит розповідають нам про подальші вчинки Симона як відомого єретика. (Іриней був учнем Полікарпа, який, у свою чергу, був учнем апостола Івана. Іполит був учнем Іринея.)

Юстин Мученик (бл. 150 р. н. е.), який сам був християнином-самарянином, зазначає, що Симон походив із самарянського села Гітто/Гітта. Він розповідає, що у Симона був учень Менандр, самарянин із міста Каппаретея, який після Симона започаткував власну єресь. Юстин зазначає, що Симон згодом вирушив до Риму, займався чаклунством, і там на його честь було споруджено статую. «Перша апологія» Юстина Мученика, розд. 26, с. 171. Юстин тут, майже напевно, помиляється. На острові на річці Тибр було знайдено статую з написом «Semoni Sanco Dei Fidio», що вказує на «Semo Sancus» — сабінського бога, подібного до Геракла. Див. «The Expositor’s Greek Testament», т. 2, с. 213, щоб дізнатися більше про це.

Іриней у праці «Проти єресей» (182–188 рр. н. е.) присвятив весь 23-й розділ Симону Магу. Він стверджував, що імператор Клавдій вшанував Симона Мага статуєю завдяки його магічним здібностям. Іриней зазначає, що Симон навчав: він з’являвся євреям як Син, самарянам — як Отець, а іншим народам — як Святий Дух. Симон звільнив із рабства жінку з Тиру на ім’я Олена, яку, за його словами, він вважав першим плодом свого розуму. Симон стверджував, що це та сама Олена, за яку точилася Троянська війна. Іриней зазначає, що наступником Симона Мага був єретик Менандр.

У праці «Проти всіх єресей» (200–210 рр. н. е.) перший розділ також присвячений обговоренню Симона Мага. Тертуліан зазначає, що Симон називав себе «Вищою Чеснотою», а його наступником був Менандр.

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) у «Трактаті про душу», розділ 34, зазначає, що Симон, після того як Петро викрив його, присвятив свої сили знищенню істини. Він додає, що Гелена була жінкою з Тиру, яка перебувала в рабстві в борделі.

Цитати інших авторів див. за посиланням http://www.BibleQuery.org/history/churchhistory/WhatEarlyChristiansTaughtOnExperienceAndPractice.html.

Питання: Чи був це звичайний досвід, описаний у Діях 8:14–17?

Відповідь: Ні. Затримка у вірі в Ісуса без наявності Святого Духа в них була спричинена одним із таких факторів:

1. приходом апостолів, або

2. Недостатнього навчання з боку Філіпа, або

3. Неправильного розуміння того, чого навчав Філіп.

Якби вони отримали Святого Духа без апостолів, то, можливо, вони вважали б себе «другою церквою», незалежною від церкви, що зародилася в Єрусалимі. Але їм чогось бракувало, доки не прибули апостоли з Єрусалима, і тому все було пов’язане з [єдиною] церквою, що зародилася в Єрусалимі. Цей досвід був перехідним у історії церкви.

Питання: Чому в Діяннях8:15 –17 Святий Дух не був даний самарянам, коли вони вперше почули Євангеліє?

Відповідь: Серед християн існують дві точки зору.

1. Проповідь, яку вони почули, була неповною.

2. Проповідь була правильною, але для цього «великого переходу» — проповідування самарянам — було доречно, щоб деякі з апостолів були присутні, перш ніж Святий Дух зійшов на цих неєвреїв. Див. «1001 відповідь на біблійні запитання», с. 50, 53, щоб дізнатися більше про цю точку зору.

Питання: Якою була мета подорожі Філіпа з Єрусалима до Гази, про яку йдеться в Діях 8:26?

Відповідь: З точки зору Філіпа, він не мав про це уявлення. У Єрусалимі було багато людей, а тих, хто подорожував 50 миль пустельною дорогою від Єрусалима до Нової Гази (заснованої у 57 р. до н. е.) або Старої Гази (розграбованої у 93 р. до н. е.), також відомої як Газа біля пустелі, було дуже мало. Було багато віруючих, яких потрібно було наставляти, багато невіруючих, з якими можна було ділитися Євангелієм, і загалом багато можливостей для свідчення — набагато більше, ніж на пустельній дорозі. Пилип не знав, чому йому було наказано йти до Гази. До речі, Дії 8:40 показує, що Пилип так і не дістався до Гази, принаймні під час цієї подорожі.

Але з Божої точки зору в тому, що Пилип відхилився від свого шляху, щоб поговорити лише з одним чоловіком, була важлива мета. З цього часу християнство почало поширюватися в Ефіопії. Складається враження, ніби іудаїзм підготував цей народ до Євангелія, і Бог одразу ж цим скористався. Хоча ні Пилип, ні демони про це не знали. Крім того, християни ще не проповідували Євангеліє за межами Єрусалима та Самарії, тож Бог привів Пилипа до ефіопа.

Питання: У Діях 8:27, коли Бог може попросити нас зробити щось, не пояснюючи, чому?

Відповідь: Бог може зробити це в будь-який час, коли забажає. Бог може вчинити так, щоб випробувати нашу слухняність, або ж тому, що хоче побачити, як ми відреагуємо, не знаючи всієї історії.

Можна розглянути історію великого місіонера Адонірама Джадсона, який жив у 1788–1850 роках. Він народився в Малдені, штат Массачусетс, у родині конгрегаціоналістського пастора та його дружини, і Адонірам слідував за Христом з дитинства. У 16 років він вступив до коледжу (пізніше — до Університету Брауна) і закінчив його як кращий випускник у віці 19 років. Однак під час навчання в коледжі він подружився зі скептиком і деїстом і втратив віру. Він відкрив школу та написав підручник з граматики та математики. Пізніше під час подорожі він зупинився в готелі й почув смертельне стогоніння людини в сусідній кімнаті. Наступного дня Адонірам дізнався, що та людина померла, і «за збігом обставин» це був його найкращий друг. Після цього, у 1808 році, Джадсон повернувся до віри. Він знав латину, грецьку та іврит. У 1812 році Джадсон і його дружина Ненсі одружилися, а наступного дня, як місіонери конгрегаціоналістів, сіли на корабель до Калькутти, Індія. Джадсон також вивчав питання хрещення і дійшов висновку, що хрещення — це те, що повинні робити віруючі; воно не призначене для немовлят. Тож, прибувши на місце, він залишив конгрегаціоналістську місію і попросив південних баптистів підтримати його, що вони й зробили. Вільям Уорд охрестив його. Під час англо-американської війни 1812 року Британська Ост-Індська компанія наказала американським місіонерам покинути Індію, тож у 1813 році вони сіли на корабель до Бірми; на кораблі його дружина зазнала викидня. Він провів три роки, вивчаючи бірманську мову приблизно по 12 годин на день. З 1810 по 1823 рік він побачив, як лише 18 людей пізнали Господа, але він був на шляху до виконання свого 24-річного завдання — перекладу Біблії на бірманську мову, яке він завершив. Під час англо-бірманської війни 1824 року бірманський король кинув його та його напарника в жахливу в’язницю, заповнену щурами. Його вагітна дружина народила їхню третю дитину. Потім померла його друга дитина, а в 1824 році — його дружина. У 1827 році померла його третя дитина.

Проповідуючи серед каренів та інших племен на півдні, Адонірам викупив і звільнив раба одного зі своїх новонавернених — Ко Та Бю. Він не був особливо перспективним кандидатом. На відміну від Джадсона, він не вмів читати. У той час як Джадсон провів виснажливі три роки, Ко Та Бю навіть не міг розмовляти бірманською мовою. Він був бандитом і не міг пригадати, скількох людей він убив, хоча їх було щонайменше 30. — справді бездоганні рекомендації! Після звільнення його охрестили, а потім він одразу зник у джунглях, щоб повернутися до свого племені. Але під час проповіді перед своїми одноплемінниками-каренами четверо з них одразу навернулися до Христа. У народу каренів існувала «традиція старших» про незмінного, вічного, всемогутнього Бога-Творця, який створив чоловіка та жінку, взяту з його ребра. Вони піддалися спокусі диявола, і вірили, що колись прийде Спаситель. Вони вірили, що колись білі іноземці принесуть їм священні писання про це. Християнство поширювалося, як пожежа, коли Ко Та Бю, а також Джордж і Сара Бордман проповідували південним каренам. Натхненний цим, Джадсон позбувся своєї річної депресії. Тож він вирушив у джунглі, де повно тигрів, щоб проповідувати північним каренам. Якими були результати, зважаючи на всі ці труднощі, невдачі та скупу початкову реакцію? На момент його смерті налічувалося 100 церков і 8 000 віруючих, переважно представників племен каренів та качінів. Сьогодні країнами з найбільшою кількістю південних баптистів є США, Індія та М’янма. (за матеріалами Вікіпедії про Адонірама Джадсона, 30.03.2018).

Питання: Хто така Кандаке, згадана в Діях 8:27?

Відповідь: Кандаке (або Кандаке) — це титул королев Нубії, подібно до того, як «фараон» — це титул царів Єгипту, а «Цезар» — титул імператорів Риму.

Ефіопська королева завжди правила як регентка від імені свого сина, оскільки сина вважали сином Сонця і він був надто священним, щоб займатися світськими справами. Це ґрунтується на творі Біона «Солі Етіопіка» 1; «Географії» Страбона 17.1.54; «Природничій історії» Плінія Старшого 6.186, «Історії Риму» Діо Кассія 54.5.4 та «Церковній історії» Євсевія 2.1.13 NPNF2, с. 105.

Питання: Чому в Діях 8:27 ефіоп хотів поїхати до Єрусалима?

Відповідь: Стародавня країна під назвою Ефіопія насправді розташовувалася на північ від сучасної Ефіопії, на території сучасного Судану. Після 590 р. до н. е. єврейські найманці утримували форт в Елефантині на півдні Єгипту, щоб запобігти нападам нубійців на Єгипет. Деякі з тих, хто прибув з Ефіопії, могли бути їхніми нащадками.

Крім того, цариця Шеби відвідала Єрусалим за часів Соломона (близько 960 р. до н. е.). Хоча Шеба розташовувалася на іншому березі Червоного моря від Ефіопії, очевидно, що деякі мешканці території сучасної Ефіопії на той час навернулися до іудаїзму і проживали там аж до ХХ століття. У X столітті н. е. північне ефіопське королівство Бені-Хамвія воювало з християнським ефіопським королівством, що розташовувалося на південь від нього.

Іриней у праці «Проти єресей» (180–188 рр. н. е.), книга 3, розд. 12.6, с. 432, та Євсевій у «Церковній історії», книга 2, розд. 1.13, с. 105, зазначають, що євнух був посланий Богом, щоб проповідувати ефіопам.

Підсумовуючи, цей ефіоп, ймовірно, прямував до єврейського храму, оскільки сповідував іудейську релігію. Крім того, цілком можливо, що в його жилах текла й невелика частка єврейської крові.

Питання: Чому в Діяннях 8:27 сказано, що ефіопський чоловік вирушив до Єрусалима, щоб поклонитися, а не до храму?

Відповідь: У Повторенні Закону 23:1 сказано, що євнух не міг увійти до храму. Оскільки, будучи євнухом, він не мав права входити до самого храму, він міг принаймні піти до зовнішнього двору язичників. Ми не знаємо, чи він вирушив до Єрусалима, знаючи про це, чи ні.

До того, як до нього приєднався Пилип, він, можливо, читав Ісаї 56:3-7. Ефіопський євнух все одно міг поїхати до Єрусалима, щоб відсвяткувати Пасху, а інших послати до храму замість себе.

Питання: Чи слід, згідно з Діями 8:36, хреститися, коли людина увірувала?

Відповідь: Як тільки людина увірує і просто зрозуміє, що означає бути християнином, вона повинна прийняти хрещення. Тут є два питання: підготовчі заняття перед хрещенням та хрещення віруючих проти хрещення немовлят.

1. Деякі християни вважають, що людина має прийняти хрещення одразу після того, як увірувала в Христа, як це сталося з ефіопським євнухом. Інші християни вважають, що спершу має відбутися навчання, і церква в Олександрії довела це до крайності, запровадивши дворічний курс катехуменату перед хрещенням. Зверніть увагу, що євнух був обізнаний у Писанні ще до зустрічі з Філіпом, і хоча його знання були недосконалими, їх було достатньо для того, щоб прийняти хрещення одразу.

2. Цей вірш не стосується питання хрещення віруючих проти хрещення немовлят. Усі християни вірять, що якщо доросла людина повірила в Христа і ще не була хрещена, її слід хрестити. Див. обговорення хрещення віруючих та немовлят у Колосян 2:11–12 для отримання додаткової інформації.

До речі, ми не знаємо точно, де саме на цій пустельній дорозі Пилип і євнух увійшли у воду для хрещення, але Ваді-ель-Хесі, на північний схід від Гази, було б зручним місцем і знаходилося на шляху. Однак ми не можемо бути впевнені, оскільки між Єрусалимом і Газою було чимало сезонних ваді, а клімат у Палестині в ті часи був дещо менш посушливим.

Питання: Чому в Діях 9:1-2 єврейські священики так прагнули вбити християн?

Відповідь: Є три взаємопов’язані причини.

По-перше, релігійна загроза: прихід Ісуса та запровадження ним нового порядку, що суперечив традиціям фарисеїв, становили загрозу для їхнього релігійного лідерства.

По-друге, політична влада: саме в цей час римляни відібрали у єврейських лідерів те, що вважалося для них дуже важливим, — право страчувати людей за тяжкі злочини. Оскільки римляни, очевидно, не заперечували проти вбивства християн, можна припустити, що це був спосіб хоча б зовні зберегти цю владу.

У духовному плані тут діяв сатана. Навіть сьогодні сатана прагне вбити тих, хто поклоняється Богу.

Питання: Чому в Діях 9:1-2 листи від єврейських (а не римських) провідників у Єрусалимі мали б мати якийсь вплив на неєврейське місто за межами Юдеї? Уявіть, що я підійду до свого пастора і попрошу його написати листа до лідера Північної Кореї з проханням звільнити всіх християнських в’язнів. Коли я поїду до Північної Кореї, щоб передати цей лист, як, на вашу думку, це сприймуть? Якщо ви вважаєте, що це не спрацює, то чому Савл сподівався на кращий прийом у Дамаску?

Відповідь: Є дві відповіді, і обидві можуть бути правильними.

1) Цілком імовірно, що Рим визнавав право єврейських священиків видавати євреїв з інших міст для судового розгляду.

2) Набатейський арабський цар Сирії та Дамаска того часу, Арета IV, ненавидів римлян, які контролювали його. Він, швидше за все, пішов би назустріч єврейським священикам, про яких знав, що вони теж не любили Рим. У Дамаску було багато євреїв; Йосип Флавій повідомляє, що мешканці Дамаска вбили (дані суперечливі) або 10 500, або 18 000 євреїв у Дамаску.

Нарешті, Савл, можливо, не був упевнений, чи визнають листи від єврейських священиків.

Питання: Що Савл знав, як зазначено в Діях 9:1-2?

Відповідь: У своєму житті Савл, ймовірно, високо цінував традиції. Згідно з Книгою Буття 10:4 та археологічними даними, або місто Тарс, або його мешканці були старшими за Авраама. У Посланні до філіп’ян 3:4–6 Павло вказав на своє походження, статус фарисея та свою ревність. Тобто до того, як у Посланні до філіп’ян 3:7–8 Павло сказав, що все це — як гній порівняно з пізнанням Христа.

Щодо християн, Савл знав, що вони віддані, готові до жертв і готові докласти великих зусиль, щоб привести єврейський народ до Христа.

Питання: Чому опис у Діях 9:3-8 відрізняється від описів у 22:6-11 та Діях 26:12-18?

Відповідь: Ці розповіді відрізняються у трьох аспектах.

Світло та супутники Павла

Дії 26:13: Світло оточувало Савла та його супутників

Дії 22:6, 9: Савл і його супутники всі побачили яскраве світло.

Дії 9:3: Світло з неба осяяло Савла, але там не вказано, що було навколо його супутників і що вони бачили.

Висновок: Савл і його супутники всі побачили яскраве світло, яке оточувало їх. Не вказано, чи світло спочатку оточило Савла, чи всіх їх одночасно, і, власне, це не має значення.

Голос і супутники Павла

Неправильна відповідь: У Діяннях 22:8-9 Павло міг просто помилитися щодо того, що почули ті чоловіки, а Писання вірно записало те, що сказав Павло. Однак Павло, ймовірно, знав, і, швидше за все, він тут НЕ помилився.

Відповідь:

Дії 26:14 Савл з Тарсу (Павло) почув голос. Не вказано, що почули його супутники

Дії 22:9 Супутники Савла не чули/не розуміли голосу.

Дії 9:7 Супутники Савла почули звук, але нікого не побачили.

Висновок: Немає жодних труднощів, якщо супутники Савла чули звук, але не зрозуміли голос. Слово в Діяннях 22:9 вживається 153 рази у творах Луки. 57 разів воно означає «слухати, щоб зрозуміти», а 7 разів — «підкорятися». Це дієслово в родовому відмінку зазвичай означає просто «чути». У знахідному відмінку, як у Діяннях 22:9, воно часто означає «слухати, щоб зрозуміти», хоча може також означати просто «чути».

Поза супутників Савла

Дії 26:14 Савл і всі його супутники впали на землю

Дії 22:6-9 Савл впав на землю, але не вказано, що зробили його супутники.

Дії 9:7 Подорожуючі з Савла стояли там, не знаючи, що сказати.

Висновок: Спочатку всі вони стояли. Савл осліп і впав на землю. Спочатку стоячи й не в змозі вимовити ні слова, страх перед голосом і світлом легко змусив би його супутників також впасти на землю.

Питання: Чому в Діях 9:4-7 Павло чув і бачив інше, ніж інші?

Відповідь: Інші чоловіки бачили світло й чули голос, але Бог призначив лише Савлу зрозуміти ці слова.

Питання: Чи існують археологічні докази існування Прямої вулиці в Дамаску, про яку йдеться в Діях 9:11?

Відповідь: Так. Існують не лише археологічні свідчення того, що вулиця колись була облямована колонадами, але й те, що вона використовується й донині. Вулиця простягається з північного сходу на південний захід, і за часів Павла її довжина становила щонайменше дві милі (3,2 км).

Питання: У Діяннях9:15 –16, чому Бог обрав Савла з Тарсу як Свій обраний інструмент?

Відповідь: Це один із багатьох віршів, які показують, що шляхи Господні незбагненні. Хоча сьогодні ми всі можемо прочитати Книгу Діянь і побачити, що Бог зробив правильний вибір, для Ананії це, мабуть, виглядало дуже дивно. Зрозуміло, що Ананія, хоч і вірив у Бога, попросив підтвердження в Діяннях 9:13–14, і Бог добровільно та милостиво дав йому це підтвердження.

Питання: У Діях 9:16, який сенс було в тому, щоб сказати Ананії, скільки Савл буде страждати за ім’я Христа?

В: У Святому Письмі про це не сказано. Ананія не мав би вважати, що Савл із Тарсу «легко» відбувся, адже страждання, які він переніс, ймовірно, були більшими, ніж ті, які він заподіяв будь-якій окремій людині.

П: У Діях 9:23 хто намагався вбити Павла?

В: У Діяннях9:23 , сказано, що юдеї намагалися вбити Павла. Крім того, у 2 Коринтян 11:32-33 сказано, що намісник царя Арета також намагався заарештувати Павла.

Питання: Чому в Діях 9:26 учні боялися Савла, адже вони не мали боятися смерті?

Відповідь: Християни мають бути розсудливими, і Ісус сказав віруючим, що хоча переслідування є неминучими (Івана15:20 ), віруючі можуть втекти від переслідувань (Матвія10:23 ).

Крім того, учні, природно, могли боятися тієї болісної смерті, яку Савл з Тарсу заподіював іншим.

Питання: У Діях 9:27-28 чи був Варнава хоробрим чи безрозсудним, коли представив Савла, потенційного «шпигуна», іншим?

Відповідь: Хоча сміливість і безрозсудність можуть йти рука в руку, у цьому випадку Варнава не був безрозсудним. Його впевненість у тому, що Бог зробив у Савлі, дала Варнаві сміливість піти вперед і представити Савла іншим.

Питання: Як ви гадаєте, чому в Діях 9:27-28 Варнава мав таку сміливість, що не боявся Савла, хоча інші боялися?

Відповідь: Писання цього не пояснює, але ми можемо припустити три причини.

Темперамент: Варнава був людиною, яка вміла підбадьорювати, і, можливо, він був більш схильний довіряти іншим.

Проведений час із Павлом: Варнава не просто чув чутки про те, що Павло, можливо, змінився; він розмовляв із самим Павлом і чув, як Павло дискутував з іншими в Дамаску.

Бог показав йому: якщо Бог спілкувався з Варнавою щодо Павла, як це було з Ананією, або якщо Бог надав Варнаві впевненості, то, звісно, Варнава не боявся.

Один урок, який можна з цього винести, полягає в тому, що Бог не завжди спочатку відкриває речі керівництву церкви. Лідери також повинні бути готові вчитися в інших членів громади.

Питання: Як у Діях 9:31 церкви жили в страху Господньому, і як ми повинні це робити сьогодні?

Відповідь: Вони відчували благоговіння перед Богом і Його силою. Вони поважали Його Слово, і страх Господній був для них мотивацією до євангелізації та святого життя.

Інші вірші, які показують страх віруючого перед Господом, — це Буття 22:12; Приповісті 1:7; 1 Самуїла 12:14; 2 Хроніки 6:33; 19:7; Неємія 5:9; Псалом 19:9; 22:25; 33:8; 119:74; 128:1; Екклезіаст 8:13; 12:13; Ісая 11:3; Єремія 5:22; Міхей 6:9; Малахія 3:5 та 2 Коринтян 5:11.

Питання: У Діяннях9:43 , чи була професія кожум’яки нечистою для євреїв?

Відповідь: Ізраїльтяни навчилися цьому важливому ремеслу від єгиптян, хоча сирійці теж ним займалися. У часи Ісуса євреї не вважали шкіряне ремесло гідним заняттям, оскільки для зняття шкур доводилося мати справу з мертвими тваринами. Симон знайшов спільноту серед християн, але, можливо, не знайшов би її серед євреїв. Це було ритуально нечисте ремесло, і в Йоппії будинки шкіряників розташовувалися на півдні, трохи за межами міста, на узбережжі (де можна було утилізувати відпрацьовані хімікати).

Питання: У 10-му розділі Діянь Апостолів, у чому полягає головне застосування цих двох послань?

Відповідь: Послання, передане Корнелію в Діях 10:1-8, полягає в тому, що Євангеліє походить від євреїв. У Діях 10:9-23 послання, передане Петру, полягає в тому, що Євангеліє призначене також для язичників.

Питання: Що ми дізнаємося про Корнелія з Діянь 10:2, 4, 31?

Відповідь: Корнелій мав і незвичайне, і поширене ім’я. У 82 р. до н. е. Корнелій Сулла звільнив 10 000 рабів, і всі вони на його честь змінили своє ім’я на Корнелій. У «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 9, с. 384–385, висловлюється припущення, що , можливо, Корнелій походив від одного з них. Ми знаємо, що римський «Італійський полк» служив у Сирії у 69 році н. е.

Сам Корнелій був незвичайною людиною: будучи солдатом окупаційної армії, він все ж давав гроші на допомогу бідним на окупованій землі. Ймовірно, він мав якийсь особистий статок, оскільки міг давати багато милостині. Щодо центуріонів загалом історик Полібій зазначає: «Від центуріонів очікують не стільки сміливості та авантюризму, скільки лідерських якостей, стійкого й розважливого розуму; вони не повинні схилятися до наступу чи безпричинного початку бою, але повинні бути здатними, коли їх переважають і тиснуть, твердо стояти на своєму та загинути на своєму посту». Історія, книга 6, розділ 24. Кесарія була столицею Юдеї з точки зору римської влади.

Там сказано, що Корнелій був центуріоном когорти. Термін «центуріон» означав командування понад 100 воїнами, але зазвичай центуріони командували когортою, яка становила одну десяту легіону, тобто від 300 до 600 воїнів. «Італійська когорта», ймовірно, була Cohors II Miliaria Italica Civium Romanorum. Ця когорта складалася з вільновідпущеників з Італії, які отримали громадянство і всі були лучниками. Їх перевели до Сирії трохи раніше 69 року н. е., і вони брали участь у захопленні Єрусалима як у 70, так і в 135 році н. е. Хоча археологи не можуть самостійно підтвердити, де саме перебувала ця когорта в 41–44 роках н. е., цілком логічно, що водозабір у Кесарії мав охоронятися.

До речі, ця подія була дуже важливою для Петра, оскільки він знову згадав про неї в Діяннях 11 та 15:6-9.

Питання: У Діяннях 10:2, 4, 31, який зв’язок існував між милостинею Корнелія та тим, що Бог відповів на його молитви?

Відповідь: Корнелій побачив істину про Бога в Старому Завіті. У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Милостиня Корнелія аж ніяк не була необхідною для того, щоб Всемогутній Бог міг діяти чи відповісти на його молитви.

2. Щирі молитви Корнелія були почуті, так само як Бог чує щирі молитви кожного, хто прагне пізнати Його.

3. Цікаво, що перед Богом з’явилися і милостиня, і молитви. Складається враження, ніби милостиня розглядалася як форма молитви або як підкріплення його молитов.

Питання: У Діях 10:2, 22, 44–48 зазначено, що, хоча Корнелій був богобоязливим і регулярно молився до Бога, він все ж не був народжений згори аж до візиту Петра. Чи потрапив би Корнелій до пекла, якби помер?

Відповідь: Це спірне питання. Якщо Бог, про якого ми говоримо, або не мав достатнього знання, щоб знати, що Корнелій з радістю прийме Ісуса, або не був достатньо все ним, щоб зберегти Корнелія живим до цього часу, то ми не говоримо про Бога Біблії.

Зверніть увагу, що молитви та дари Корнелія, ще до того, як він почув про Ісуса, були прийнятним поклонінням перед Богом. Це також стосується людей, які померли до приходу Ісуса і які дотримувалися Божого слова в Старому Завіті, а Корнелій користувався повагою серед євреїв не за те, що боявся якогось бога, а за те, що боявся істинного Бога, їхнього Бога.

Питання: У Діях 10:10–16 та Мк 7:17–23, оскільки Ісус сказав, що Він не скасує нічого в Законі (Мт 5:17), чому християни не дотримуються старозавітних харчових законів, як це [нібито] роблять мусульмани?

Відповідь: Хоча ані християни, ані мусульмани не дотримуються харчових законів, християни не дотримуються їх тому, що слухаються Ісуса. У відповіді слід врахувати п’ять моментів.

У той час послідовники Ісуса дотримувалися старозавітних харчових законів. Ісус насправді сказав, що жодна йота чи титла не минуть, доки все не виконається.

Факт воскресіння Ісуса кардинально змінив те, як Бог ставився до Своїх дітей. У Діях 10:9-16 ангел повідомив Петру, апостолу Ісуса, що Бог очистив усю їжу. Зверніть увагу, що там не сказано, ніби ці тварини завжди були чистими, а саме те, що Бог очистив їх.

Навіть мусульмани, які висувають це заперечення, самі змушені визнати, що деякі харчові закони Старого Завіту не слід дотримуватися. Мухаммед навчав мусульман, що вони можуть їсти м’ясо верблюда (Сахіх Муслім, т. 1, книга 1, № 220, с. 70), проте Левіт 11:3–8 та Повторення Закону 14:6–8 забороняють вживати верблюжатину.

Послухайте Ісуса в Євангелії від Матвія 15:10, 17–20 та Євангелії від Марка 7:14–15. Ісус сказав, що не те, що входить у людину, робить її нечистою, а те, що виходить із неї. Марка 7:19 показує, що цим Ісус проголосив усі страви чистими. Якщо ми називаємо Ісуса пророком, то повинні слухати Його слова.

Голос з неба наказав Петру їсти в Діях 10:10-16, показавши йому, що харчові закони діяли лише до жертви Ісуса, а не після неї. Ми повинні слухатися голосу Божого ангела та апостола Ісуса.

Отже, ми не повинні ігнорувати те, що говорили Божі пророки, а повинні прислухатися до них.

Питання: У Діях 10:20-23, коли Петру було наказано не вагатися й піти з тими трьома чоловіками, чи проявив Петро непокору, розпитуючи їх, запрошуючи до свого дому та вирушаючи наступного дня?

Відповідь: Можливо, Петро не відреагував так швидко, як міг би. З іншого боку, якщо день уже добігав кінця, єдиним практичним рішенням було вирушити рано-вранці наступного дня, а не намагатися знайти житло в темряві. Пам’ятайте, що в ті часи не було ні дорожніх знаків, ні вуличного освітлення.

У будь-якому разі, Петро, безперечно, мав намір піти з ними. Єврею не дозволялося їсти разом з язичником, проте, отримавши урок із видіння, Петро запросив цих чоловіків поїсти разом із ним.

Ймовірно, щоб переконати Петра з’їсти будь-яку їжу, знадобилися і мужність, і безпосереднє видіння. Єврейський скептик Азімов у книзі «Посібник Азімова з Біблії» (с. 1050) зазначає, що за часів Макавеїв євреї воліли померти під тортурами, ніж їсти свинину.

Питання: Чому в Діях 10:25-26 Корнелій намагався «поклонитися» Петру?

Відповідь: Грецьке слово тут — proskuneo, що означає або «поклонятися», або «впасти на коліна в знак поваги». Або Корнелій, який ще не був обізнаний у християнській вірі, був збентежений, намагаючись поклонитися Петру, або ж він не мав наміру поклонятися, а хотів виказати велику повагу тому, хто навчить його шляху до спасіння.

Питання: У Діях 10:28, чи йшлося лише про неєвреїв загалом, яких не слід вважати нечистими, чи про кожну окрему людину?

Відповідь: У цьому вірші слова «ніхто» означають кожну окрему людину або представників будь-якої раси.

Питання: Як у Діях 10:30–33 Лука міг написати: «Я постив від середи, коли о дев’ятій годині я молився у своєму домі, і з’явився переді мною чоловік у сяючому одязі»? Чи Корнелій молився чотири дні поспіль аж до дев’ятої години (15:00), коли він розмовляв із Петром? І в який день з’явився чоловік у сяючому одязі? Нарешті, яке лінгвістичне обґрунтування є для перекладу конструкції APO … MECRI … у Діях 10:30 як чогось іншого, ніж «тривалість» чотирьох днів у часі? Щось на кшталт «чотири дні тому», як на мене, є лише безпідставною лінгвістичною гімнастикою.

В: Давайте розглянемо всі три вірші: у Діях 10:30-32 сказано: «Корнелій відповів: “Чотири дні тому я був у своєму домі й молився саме о цій, дев’ятій годині. Раптом переді мною постав чоловік у сяючому одязі й сказав: „Корнелію, твоя молитва була почута, а твої дари бідним запам’яталися перед Богом. Тому пошли до Йоппи по Симона, якого називають Петром. Він гостює в домі Симона, шкіряника, біля моря“»» (BSB)

Лука записує слова Корнелія. Це був знаменний момент для Церкви, адже саме тоді Церква, а особливо Петро, чітко усвідомили, що Христос був посланий не лише до євреїв, а до всієї землі. Можливо, Лука почув про цей ключовий поворот подій безпосередньо від Петра, а може, дізнався про це від когось іншого. Лука, можливо, цитував слова Корнелія дослівно, а, можливо, він переказав їх своїми словами. Однак це не має значення; важливий саме зміст.

Коли людина говорить, хтось інший завжди може знайти двозначність, якщо достатньо довго й ретельно шукати, незалежно від того, чи є вона насправді. В інших випадках, зокрема й у цьому, окрему фразу зі слів людини можна трактувати кількома різними способами, але здоровий глузд робить її зміст зрозумілим для всіх слухачів. Ось послідовність подій у зворотному порядку.

3. Петро прибув через кілька днів після того, як його покликали (Дії 10:23–24)

2. Чоловік у сяючому одязі сказав Корнелію послати по Петра.

1. До цього Корнелій молився, коли з’явився чоловік у сяючому одязі.

Здоровий глузд підказує, що «ця година», коли Корнелій молився, була тією самою годиною (15:00) чотири дні тому, а не цією годиною цього дня. Інакше Корнелій послав би людей за Петром після того, як ті вже вирушили за ним.

Питання: Чи пам’ятає Бог у Діях 10:31 усі праведні вчинки людей?

Відповідь: Бог знає всі праведні (і неправедні) вчинки, які ми робимо, ще до того, як ми народилися (Псалом 139). Однак, що стосується їхнього врахування для отримання нагороди на небі, то не обов’язково. Єзекіїль (3:20 ) наводить приклад праведника, який відвернувся від своєї праведності, і його праведні вчинки не були запам’ятані. Також Павло турбувався, щоб не відхилитися від віри й не втратити вінець, на який він працював.

П: Як у Діях 10:34-35 Петро міг [нібито] суперечити Ісусу, сказавши, що Бог приймає людей з усіх народів, які бояться Бога і чинять праведність, тоді як Ісус у Ів. 14:6 сказав, що ніхто не приходить до Отця, як тільки через Нього? (Це питання підняв мусульманин Ахмад Дідат.)

Відповідь: Тут немає суперечності. У Бога є діти, які вірять у Нього, з усіх народів. Є араби, китайці, австралійці, африканці, європейці, ескімоси, а також чилійці та аргентинці, які вірять в Ісуса. До якої б народності ви не належали — від абабда до зуні — Ісус є для вас.

Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Ісуса. Навіть такі люди, як патріарх Авраам, який помер, не почувши імені Ісуса, потрапляють до Отця на небі лише через Ісуса. У 8-му розділі Євангелія від Івана Ісус сказав, що Авраам побачив [у майбутньому] день Ісуса і зрадів.

Слід пам’ятати три моменти:

1) Не всі, хто потрапив до неба, чули ім’я Ісуса перед смертю, наприклад, ті, хто слідував за Богом у Старому Завіті, ще не чувши про Ісуса.

2) Усі, хто покладає свою надію на істинного Бога, потрапляють до Неба через Ісуса.

3) Ті, хто відкидає Ісуса в цьому житті (і ніколи не кається), відкинули єдиний шлях, яким вони могли потрапити на Небо.

Питання: У Діях 10:34 Петро зрозумів, що його «упередження» щодо язичників суперечило Божій волі. Що нам робити, якщо ми раптом виявляємо, що маємо упередження щодо деяких людей?

Відповідь: Існують різні види та рівні упереджень щодо різних груп людей — не лише за статтю, чи щодо чорношкірих, білих, латиноамериканців, азіатів тощо. Упередження можуть стосуватися також бідних чи багатих, менш чи більш освічених, менш чи більш модних, «гіків» або багатьох інших факторів.

Але незалежно від виду та ступеня упередженості, ми повинні викорінити її зі свого життя. Час діяти — «зараз», щойно ви її виявите. Подружіться з кимось із цієї групи і, як вчить нас Філіп’ян 2:3-4, вважайте їхні інтереси важливішими за свої власні. Негайно підкоріться і радійте, що Бог зняв з ваших очей шори, про які ви, можливо, навіть не підозрювали.

Якщо ви виявите, що ваш одновірник має упередження, це дуже сумно. Але він все одно може бути справжнім віруючим, просто неслухняним або сліпим. Окрім молитви за нього, позитивно заохочуйте його виявляти любов до «всіх людей», любити свого ближнього, як самого себе.

Питання: Наскільки текст у Діях 10:34-43 наближений до фактичних слів Петра?

Відповідь: Хоча Лука міг би переказати ці слова своїми словами, ми вважаємо, що тут він був досить дослівним. Стиль Луки був вишуканим, витонченим грецьким, із технічними термінами та складними реченнями. Але в цьому уривку вибір слів і стиль відповідають манері висловлювання єврея, який розмовляє грецькою.

Питання: Як у Діях 10:38 Бог був із Ісусом, якщо Ісус є Богом?

Відповідь: На землі Ісус добровільно зрікся Своєї слави та тимчасово відмовився від використання Своїх божественних атрибутів. Проте Отець і Святий Дух показали, що вони були з Ісусом. Вони продемонстрували це під час Його хрещення та через чудеса, які творив Ісус. Див. обговорення Дії 7:56 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Діях 10:45-48, чи є водне хрещення необхідним для спасіння?

В: Ні. У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Вони говорили мовами ще до того, як були хрещені водою.

2. Говоріння мовами є знаком (але не єдиним знаком) наповнення Святим Духом.

3. Наповнення Святим Духом доступне лише тим, хто народився згори.

4. Ті, хто народився згори, спасенні.

Отже, вони народилися згори ще до того, як прийняли водне хрещення. Див. обговорення Дії 22:16, де наведено другий приклад спасіння ще до водного хрещення.

Питання: Чи те, що у Діях10:45 –48 йдеться про дуже особливу подію, унеможливлює використання цього уривка для доведення того, що водне хрещення не є необхідним для спасіння?

Відповідь: Ні. Цей уривок дійсно описує важливий перехідний етап для церкви, але це не заважає нам розуміти все його вчення. У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Язичники могли бути наповнені Святим Духом, а отже, спасенні, ще до хрещення в той час. Для Бога це не було неможливим, і при цьому Він залишався вірним Своєму слову.

2. Отже, люди можуть спастися ще до хрещення й в інші часи, і при цьому Бог не порушить Свого Слова.

3. Якщо чиєсь тлумачення Біблії передбачає, що Бог не може залишатися вірним Своєму Слову, якщо хтось після Христа спасається до хрещення, то слід вважати, що саме це тлумачення, а не Боже Слово, є хибним.

Питання: У Діях 10:48 та Діях 2:38 люди хрестяться в ім’я Ісуса, а в Мт 28:19 — в ім’я (однині) Отця, Сина і Святого Духа. Чи означає це, що всі троє є Ісусом, як вчить п’ятидесятництво єдності?

Відповідь: Ні. Саме Ісус, а не Отець чи Святий Дух, наказав християнам хреститися. «В ім’я Його» також означає «з повноваження Ісуса».

Питання: У Діях 11:1-3, оскільки Павло був апостолом для язичників, чому ж Бог послав до Корнилія Петра, а не Павла?

Відповідь: Відповідь складається з чотирьох частин.

По-перше, Павло був посвячений для місіонерської діяльності лише в 13 розділі Діянь; можливо, Бог не бачив потреби чекати так довго, щоб хтось поговорив з Корнелієм.

По-друге, краще було, щоб це був Петро, лідер апостолів, щоб було ясніше, що існує лише одна церква, а не єврейська церква та церква язичників.

По-третє, Петро, можливо, через своє виховання не хотів би розповідати про Христа язичнику. У Діях 10:34 Петро каже: «Тепер я розумію, наскільки правдивим є те, що Бог не робить різниці між людьми». Іноді, якщо віруючий має упередження щодо певної групи, Бог може направити саме цього християнина служити саме цій групі. Таким чином, замість того щоб Петро ставив під сумнів хрещення язичника, він став тим, хто захищав власний вчинок — хрещення язичника.

По-четверте, Петро був наповнений Святим Духом, і на нього зійшов вогняний язик під час П’ятидесятниці, а його опис того, що сталося з цими віруючими-язичниками, нагадує події П’ятидесятниці.

З одного боку, дехто може вважати чудовим те, що Петро мав видіння, і ангел конкретно сказав йому, що робити. Але з іншого боку, те, що Бог побачив, що Петро потребував «підтримки», могло бути ознакою слабкості Петра, а не його сили.

Питання: Чи мали рацію чоловіки, які сперечалися з апостолом Петром у Діях 11:1-3?

Відповідь: У певному сенсі вони мали рацію, але в ширшому сенсі — ні.

Правильно: Вони мали рацію, коли ставили під сумнів дії будь-якого християнина, навіть Петра, якщо вважали, що це суперечить Писанню. Адже в Мт 10:5-7 Ісус на той час сказав: «Не йдіть до язичників, а лише до дому Ізраїля». Крім того, Павло виправив Петра в Галатам 2:11-21.

Неправильно: їхнє розуміння Писання було неправильним. Більше того, після того, як Єрусалимський собор вирішив це питання за участю всіх живих апостолів, деякі з цих людей продовжували сіяти розбрат, оскільки не хотіли приймати виправлень від інших.

Питання: У Діях 11:1-3 Петро міг би сказати: «Я знаю, що слідував за Богом, і мені байдуже, що ви думаєте». Чим це було б погано?

Відповідь: Петро не хотів створювати жодних непорозумінь, оскільки мав бути добрим прикладом. У лідерстві є два аспекти: робити те, що правильно, і робити це правильно. Хоча Петро вчинив правильно (як показав Святий Дух), він смиренно (і справедливо) піддав свої дії критичному аналізу з боку інших. Він терпляче пояснив, чому вчинив так, і неупереджено поділився результатами. Сучасні лідери повинні бути лідерами-слугами, керуючи своїми словами, діями та тим, як вони поводяться, поважаючи інших.

Питання: У Діях 11:1-3 згадано про певні ситуації. У яких ситуаціях сьогодні ви або хтось інший міг би сказати або насправді сказав би це? Як би це спрацювало?

Відповідь: Я колись був членом китайської християнської церкви в Америці. В Америці групи, комітети та голосування є звичним явищем. Було найнято одного пастора, який отримав освіту за кордоном і мав більш ієрархічний спосіб мислення. У досить складний період цей пастор заявив, що старійшини підзвітні мені, а я підзвітний лише перед Богом. Незабаром після цього його звільнили. Проблема полягала НЕ в тому, що він не діяв у некатолицькому американському стилі (хоча він і не діяв). Проблема полягала в тому, що він не діяв у біблійному стилі; навіть апостол Петро не поводився так.

Питання: Як ви вважаєте, наскільки структурованою має бути церква, з огляду на Дії 11:1-4?

Відповідь: «Найкраща» відповідь може відрізнятися залежно від культури та обставин. У цьому питанні є два аспекти: надкультурна сталість та культурна гнучкість.

Надкультурна сталість: Концепції церковного керівництва та організації, які наказані або показані в Писанні, повинні дотримуватися в усіх церквах. Наприклад, 1 Тимофія 3:1-13 та Тита 1:5-9 містять вимоги до пресвітерів, дияконів та дияконис у церкві. Немає жодної «застережної клаузули», де Павло казав би: «якщо ви не перебуваєте в цій культурі, то вам цього робити не потрібно».

Культурна гнучкість: Церкви повинні пристосовуватися до середовища, культури та часу, в якому вони перебувають. Великі церковні будівлі проти домашніх церков. Як поводитися з багатомовністю в церкві? Якщо у вас є церква, до якої входять як освічені міські жителі, так і представники племен, чи повинні вони завжди збиратися разом? Наскільки лідери повинні брати активну участь у житті церкви, а наскільки — триматися осторонь? Чи повинні чоловіки та жінки перебувати разом, чи окремо? Принципи, які можуть допомогти вам відповісти на ці питання для вашої церкви, містяться у Святому Письмі, але самі відповіді там не наводяться. Це, ймовірно, є навмисним з боку Бога, оскільки відповіді різняться залежно від церкви, і Бог хоче, щоб ми використовували благочестивий розсуд для прийняття рішень.

Питання: Чи були апостоли в Діях 11:3 слухняні наказу Ісуса з Матвія 28:19 та Діянь 1:8 поширювати Євангеліє аж до кінців землі?

Відповідь: Апостоли не були безгрішними, і, судячи з усього, вони не активно виконували цю наказу. Причиною цього, можливо, було їхнє упередження щодо спілкування з неєвреями. На жаль, іноді й сучасні християни дозволяють своїм упередженням заважати їм повністю слухатися Бога. Дивіться обговорення Дії 8:1, щоб дізнатися, як, судячи з усього, Бог впорався з тією ситуацією.

Питання: У Діях 11:14 Корнелій був спасений ще до того, як послав за Петром?

В: Цей уривок показує, що ні. Однак, завдяки Божій благодаті, Корнелій шукав Бога і послав за Петром.

Питання: Які два наслідки це мало б, як зазначено в Діях 11:18: по-перше, для інших язичників, а по-друге, для євреїв?

Відповідь: Для язичників це стало б доказом того, що язичники були так само бажаними в Божій церкві, як і євреї. З іншого боку, язичницькі релігійні лідери могли відчувати більшу загрозу, ніж якби вони вважали, що люди стають євреями, перш ніж можуть стати християнами.

Для євреїв це спричинило ще більший розкол між єврейськими християнами та нехристиянськими євреями.

Питання: Як, на вашу думку, у Діяннях 11:18 почувався б колишній язичник, який навернувся до іудаїзму лише для того, щоб потім навернутися до християнства?

Відповідь: Дорослому чоловікові знадобилося б приблизно тиждень, щоб оговтатися після обрізання. Чому ж ніхто не сказав йому: «Це був жарт!»? Віруючий міг би почуватися «обдуреним». Адже віруючі сказали йому, що він має спочатку стати євреєм, а тим часом усіх цих людей приймали, не вимагаючи від них попереднього прийняття іудаїзму. Чи справді він зробив це заради Бога, оскільки Бог, очевидно, не вимагав цього від нікого іншого?

Але Бог дивиться на наші наміри та серце, а не лише на вчинки. Те, що було зроблено без необхідності, через те, що християнський лідер дав погану пораду, все одно вважатиметься зробленим для Бога.

Питання: Чому в Діях 11:19 вони проповідували лише євреям?

Відповідь: У той час існувала суперечка щодо того, чи може язичник стати християнином, не ставши спочатку євреєм. Навіть після того, як ця суперечка була вирішена на Єрусалимському соборі в 15-му розділі Діянь, Павло все ще дотримувався практики спочатку проповідувати Євангеліє євреям, а вже потім — язичникам. Прочитайте, наприклад, Дії 18:6.

Питання: Що важливого стосується Антіохії у Діях 11:20?

Відповідь: Антіохія була не таким вже й старим містом: її заснував близько 300 р. до н. е. Селевк Нікатор I, чий батько й син мали ім’я Антіох. Вона розташовувалася приблизно за 300 миль на північний схід від Єрусалима. Але Антіохія була третім за величиною містом Римської імперії з населенням близько 500 000 людей. Більшими за нього були лише Рим та Олександрія. Його також називали Антіохією-Оронтською, щоб відрізнити від п’ятнадцяти інших міст під назвою Антіохія, заснованих Селевком. Там мешкали римляни, греки, сирійці та перси, а, за оцінками, сьома частина населення складалася з євреїв. Однак пізніше, за часів Калігули (37–41 рр. н. е.), багатьох євреїв було вбито. Антіохію було розграбовано персами у 540 році н. е., і після цього вона так і не змогла повністю відновитися.

Питання: Що Павло робив у своєму рідному місті Тарсі, як описано в Діях 11:25–26?

Відповідь: Святе Письмо прямо не згадує про ці, можливо, сім чи вісім років. Але Павло згадує, що він отримав п’ять раз побиття батогом від керівництва синагоги у 2-му Посланні до Коринтян 11:24, а також інші фізичні переслідування у 2-му Посланні до Коринтян 11:23–27, і не зазначено, коли саме це відбувалося. Можливо, деякі або всі ці події сталися, коли Павло проповідував у Тарсі.

Як показує нам Дії 11:20-21, Павло не був незамінним для поширення Євангелія. У Кірені (на північному сході Лівії) та на Кіпрі (звідки походив Варнава) було чимало віруючих, і вони брали участь у великій справі Господній в Антіохії. Ми не знаємо імені жодного з цих « » християн, і, мабуть, Бог не вважав за потрібне, щоб ми їх знали або щоб вони стали відомими.

Це вже вдруге, коли Варнава допомагав у служінні Павла. Якими можливостями ви користуєтеся, щоб заохочувати та сприяти служінню інших?

Питання: Яке значення має те, що термін «християни» вперше був вжитий в Антіохії (Дії 11:26)?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

Насмішка: Можливо, інші люди спочатку називали їх християнами, щоб висміяти їх. У той час були люди, які дуже віддано поклонялися Цезарю, і їх називали цезаріанцями. У 1 Петра 4:14 сказано, що якщо вас ображають заради імені Христа, ви благословенні. У 1 Петра 4:16 згадується страждання як «християнина».

Почесть: Віруючі прийняли слово «християнин» як знак честі. Христос — це єдине ім’я, під яким люди можуть спастися.

«Християнин» було дорогоцінним ім’ям для перших послідовників Христа. Саме це ім’я ми маємо використовувати для себе, згідно з 42 ранньохристиянськими авторами, що писали до 325 року н. е. Див. http://www.BibleQuery.org/History/ChurchHistory/WhatEarlyChristiansTaughtOnExperienceAndPractice.html, де наведено цитати з творів кожного з них.

Питання: Які докази існують у Діях 11:28, Діях 14:17 та 2 Кор. 8–9 про голод, що охопив весь світ за часів Клавдія (41–54 рр. н. е.)?

Відповідь: Серед християн існують дві точки зору.

Місцевий голод

1. Грецьке слово, що тут означає «світ»/«земля», — oikoumene. Воно не обов’язково означає всю планету чи світ, як грецьке слово cosmos. Швидше за все, голод охопив Юдею.

2. Йосип Флавій у праці «Старожитності юдеїв» 20.5.2 (бл. 93–94 рр. н. е.) згадує про голод у Юдеї в 44/46–47/48 рр. н. е.

3. Ще одним доказом є те, що Павло збирав пожертви від церков у Греції (де, ймовірно, голоду не було), щоб надіслати їх до Палестини (1 Коринтян 16:2–3 та 2 Коринтян 8:1–4, 13–15, 18–21).

4. На підтвердження цього: Гелена, а згодом і її син Ізат, після навернення до іудаїзму, надіслали пшеницю, куплену в Єгипті, та інжир, куплений на Кіпрі, для розподілу в Юдеї з метою допомоги під час голоду близько 46 р. н. е., згідно з книгою Йосифа Флавія «Старожитності юдеїв», книга 20, розділи 51–52 [ii.5].

Голод у всій Римській імперії

Ця грецька фраза зазвичай використовувалася римлянами для позначення всього римського світу. Не було жодного окремого голоду, який би одночасно охопив усю Римську імперію. Однак у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), том 9, с. 403–404, зазначено, що історики Светоній («Життя Клавдія» 18:2), Тацит («Анали» 12:43), Діон Кассій («Історія Риму», 60:11) та Орозій («Історія», 7.6.17) згадують про кілька голодів у Римській імперії за часів правління Клавдія. У римській історії немає іншого періоду, про який би так часто згадували голоди.

Питання: Чому, згідно з Діяннями 12, Бог не благословляє нас фінансово настільки, наскільки ми здатні прийняти?

Відповідь: По-перше, Приповісті 30:8-9 показують, що людина може бути благословенна понад те, що вона здатна прийняти. Вона може бути настільки благословенною, що забуде про Бога. Але крім цього, багато віруючих могли б прийняти більше фінансових благословень, ніж їм було дано. Але для Бога наша віра дорожча за золото (1 Петра 1:7), і Бог використовує випробування, щоб зміцнити та поглибити нашу віру. Кажуть, що коли новий метелик виходить із свого кокона, якщо допомогти йому вибратися з кокона, він ніколи не полетить. Йому необхідна ця боротьба, зусилля, щоб звільнитися з кокона, зміцнити м’язи, щоб мати змогу літати.

Очевидно, Божий план щодо нас полягає не насамперед у наших матеріальних благословеннях. Замість того, щоб сподіватися, що Бог підлаштується під наші пріоритети, нам слід відмовитися від своїх пріоритетів і натомість прийняти Божі пріоритети як свої. Можливо, Бог не надто зацікавлений у тому, щоб благословляти нас лише з метою, щоб ми жили комфортніше, маючи більше матеріальних благ. Натомість Бог може щедро благословити деяких саме для того, щоб вони допомагали іншим.

Питання: Хто був цей Ірод у Діях 12:1-2, і чому він хотів вбити Якова та Петра?

Відповідь: Це був ані Ірод Великий, ані Ірод Антипа, а інший Ірод, якого звали Ірод Агріппа I, що правив з 41 року н. е. і помер у 44 році н. е. Він народився близько 10 року до н. е., був сином Арістобула IV та Берніки. Він був онуком Ірода Великого, який правив під час народження Ісуса. Агріппа II, про якого йдеться в Діях 25:13–22, — це інша особа.

У віці трьох років Ірод Агріппа I був відправлений до Риму після того, як Ірод Великий у 7 р. до н. е. наказав задушити свого батька, Арістобула IV. Він підтримував тісні стосунки з королівською родиною. У 23 р. н. е. він втік до Ідумеї (Едому), щоб уникнути своїх кредиторів. Пізніше його дядько Ірод Антипа призначив йому пенсію, хоча зрештою вони посварилися. У 36 році н. е. Агріппа I повернувся до Риму, образив імператора Тіберія і був ув’язнений. Коли Тіберій помер у 37 році н. е., новий імператор, « » Калігула, звільнив його. Коли Ірода Антіпаса було вигнано у 39 році н. е., Агріппа I отримав його землі. Агріппа I та його дружина ретельно дотримувалися єврейського Закону, ймовірно, щоб здобути прихильність євреїв, що йому й вдалося, принаймні доти, доки він не дозволив поклонятися собі як богу. Коли Клавдій, особистий друг Агріппи I, став імператором у 41 році н. е., він доручив Агріппі I керувати Юдеєю та Самарією, аж до своєї смерті від хвороби, спричиненої кишковими паразитами, у 44 році н. е. Ми не маємо певності, про яке саме свято йшлося. Це могло бути або особливе свято, яке Агріппа I започаткував на честь дня народження Клавдія 5 серпня, або свято, що відзначалося раз на п’ять років на честь заснування Кесарії, яке припадало приблизно на 5 березня, або ж це могло бути щорічне Свято Кучок.

Аскариди можуть виростати до 10–16 дюймів у довжину і спричиняти кишкову непрохідність, сильну блювоту, гострий біль та смерть. Опис Йосипа Флавія дещо відрізняється від розповіді Луки, але в ньому сказано, що він помер після п’яти днів агонії. Той, хто стратив апостола Якова і намагався стратити Петра, не помер легко, а став поживою для черв’яків.

Ірод Агріппа I не славився особливою жорстокістю, на відміну від Ірода Великого, за винятком того, що він любив криваві гладіаторські бої. Ірод Агріппа I хотів вбити Якова, Петра та, ймовірно, інших, щоб завоювати популярність. Він, очевидно, дуже переймався тим, щоб мати підтримку своїх єврейських підданих, аби ті не скаржилися на нього до Риму. Агріппа I переконав Калігулу не ставити свою статую в Храмі у 40 році н. е.

Євреї, можливо, не дуже цінували прихильність Ірода до них під час Пасхи, та й страчувати під час Пасхи, ймовірно, було б недоречно, тож Ірод хотів би почекати, доки тиждень мине, щоб стратити Петра.

У 40 році н. е. імператор Калігула хотів спорудити свою статую в Єрусалимі, але Ірод відрадив його від цього.

Докладнішу інформацію див. у книгах 18 і 19 праці Йосифа Флавія «Старожитності юдеїв».

Питання: Як у Діяннях 12:6 Петро міг спати так міцно в ніч перед стратою?

Відповідь: Люди, які страждають від безсоння, напевно, мріяли б мати те, що мав Петро! Петро був упевнений, що Бог захищає його і що слова Ісуса не змарнуються. З Івана 21:18-19 Петро знав напевно, що не помре, доки не постаріє. Уявіть собі, якби ви знали, що ніхто й ніщо не зможе вас убити, доки Бог не дозволить цього. Проте Петро все одно спав міцно, незважаючи на те, що знав: апостол Яків був обезголовлений незадовго до того.

Петро, ймовірно, перебував у надійній фортеці Антонія на північному боці Єрусалима. Зазвичай в’язня приковували щонайбільше до одного вартового. Але Петра прикували до двох вартових. Як зазначено в Діях 12:4, його охороняли чотири загони по чотири солдати в кожному. Можливо, кожен загін мав шестигодинну зміну. Чому ж для одного лише неозброєного чоловіка було стільки охорони? Пам’ятайте, що для влади це був уже другий випадок із Петром. У Діях 5:18-21 ангел допоміг Петру втекти.

Ми, можливо, не маємо обіцянки щодо того, скільки часу проживемо на цій землі, але маємо обіцянку, що Бог буде пильнувати за нами і що ми будемо жити вічно на Небі. Тож, спите спокійно.

Питання: Чому в Діях 12:15 вони подумали, що біля дверей з’явився «ангел Петра»?

Відповідь: Існують дві точки зору.

1. Найпростіша — вони вважали, що Петра вбили, і що це був дух Петра.

2. Однак замість слів «його ангел» вони могли б вжити інших термінів, таких як «його дух» або «його привид». Можливо, вони вважали, що, оскільки у людей є ангели-охоронці, то це був його ангел-охоронець, який мав вигляд Петра.

У будь-якому разі, саме в це вірили молоді християни в тому домі. Біблія показує, що вони помилялися, бо з’явився сам Петро.

Питання: Які є позабіблійні свідчення того, що Ірод раптово помер від глистів, як зазначено в Діях 12:23?

Відповідь: Єврейський письменник Йосип Флавій записав таке у праці «Старожитності євреїв» 19.8.2. (бл. 93–94 рр. н. е.)

«Коли Агріппа процарював три повні роки над усією Юдеєю, він прибув до міста
Кесарею, яке раніше називалося Вежею Стратона. Там він влаштував вистави на честь Цезаря, започаткувавши це як свято на благо імператора. І зібралося на це багато провінційних чиновників та тих, хто отримав високі посади. На другий день вистави він одягнув мантію, повністю зроблену зі срібла, дивовижної вишивки, і прибув до театру на світанку. Тоді срібло засяяло, коли на нього впали перші промені сонця, і дивовижно виблискувало, а його блиск вселяв у тих, хто дивився на нього, якийсь страх і трепет. Негайно його підлабузники з різних боків вигукнули слова, які, по правді кажучи, не були для його блага, звертаючись до нього як до бога і закликаючи його з криком: «Будь милостивий! Якщо досі ми шанували тебе як людину, то відтепер визнаємо, що ти вищий за смертну природу».

Цар не дорікнув їм і не відкинув їхнього безбожного лестощів. Але, піднявши погляд незабаром після цього, він побачив сову, що сиділа на мотузці над його головою, і одразу впізнав у ній посланця зла, як колись вона була посланцем добра, і гострий біль пронизав його серце. Також у нього виник сильний біль у животі, що почався з бурхливого нападу… Тож його швидко віднесли до палацу, і серед усіх швидко поширилася звістка, що він неодмінно незабаром помре…. І коли він п’ять днів поспіль страждав від болю в животі, він покинув це життя у віці п’ятдесяти чотирьох років і на сьомому році свого правління».

До речі, таке не часто траплялося з покірними євреями, які ніколи не їли нечистих тварин.

Хоча описи Йосипа Флавія та «Діянь апостолів» схожі, відмінності між ними достатньо великі, щоб показати: Лука не міг просто скопіювати текст з Йосипа Флавія, і навпаки. Ймовірно, це були кишкові аскариди, довжина яких може сягати 16 дюймів.

Питання: У «Діяннях» 12:2, 7 Яків, Іван і Петро були трьома найближчими учнями Ісуса. Як ви гадаєте, чому ці троє загинули так по-різному?

Відповідь: Святе Письмо про це не згадує, як і не вказує, що хтось із них був «більш гідним» чи мав якусь іншу причину. Але це схоже на сучасних християн. Деякі християни живуть довго і помирають мирно. У деяких (принаймні з нашої дуже обмеженої точки зору) здається, ніби їхнє життя було обірване якоюсь нещасною випадковістю чи хворобою. Деякі помирають славно як мученики, не чинячи насильства, хоча насильство чинилося над ними, служачи Господу. Зрештою, це показує нам, що Бог по-різному поводиться з кожним із нас індивідуально.

Але хто, на вашу думку, був «найщасливішим»? Яків, який швидко прийняв мученицьку смерть, уникнувши стількох спокус? Петро, який помер набагато пізніше, близько 63 року н. е., як мученик, розп’ятий догори ногами в Римі? Чи Іван, який зміг служити найдовше, але не помер мученицькою смертю? Не можна судити про якість життя людини за його тривалістю. Втім, насправді вам взагалі не потрібно судити про якість життя іншої людини; це зробить Бог, а не ви.

Питання: Чому в Діях 12:2, 7 Бог рятує одних людей, причому деяких — чудесним чином, а інших — ні?

Відповідь: Павло відповідає на це у Посланні до філіп’ян 1:22–25. Бог міг би забрати Павла додому одразу, але Павло вірив, що Бог хоче, щоб він залишився ще на деякий час для тієї справи, яку він мав тут виконати. У коміксі «Кальвін і Гоббс» Кальвін каже: «Бог послав мене на землю, щоб я здійснив певні справи, і, судячи з того, як у мене йдуть справи, я житиму вічно!» Теологія Кальвіна, можливо, не завжди є найкращою. Проте навіть так, Бог міг би забрати нас до неба прямо зараз, але Він відкладає це, даючи нам можливість служити Йому та прославляти Його на землі. Повністю скористайтеся можливостями, які вам надано.

Питання: Що в уривку з Діянь 12:13–16 викликає певне збентеження?

Відповідь: Незручність стосується не стільки Роди (з грецької — «Роза»), яка через своє здивування забула відчинити двері. Скоріше, християни в тому домі, які молилися за Петра (Дії 12:5), дорікали Роді за те, що вона, по суті, повідомила їм, ніби Бог відповів на їхню молитву. Запам’ятайте: якщо ви збираєтеся молитися про щось, вірте, що це станеться! Як зазначається в «Євангельському коментарі до Біблії» (с. 902), це, ймовірно, був єдиний випадок, коли вибратися з в’язниці було легше, ніж потрапити на молитовне зібрання!

Питання: Чи могло в Діях 12:17 «інше місто» означати Рим, і чи міг Петро пробути там 25 років, як припускають деякі римо-католицькі богослови?

Відповідь: Ні, немає жодних вказівок на те, що це місце було Римом, так само як і на те, що це був Китай. Однак у Діяннях 15:7, лише через кілька років, Петро перебував у Єрусалимі, або ж повернувся туди. Після цього, як зазначено в Посланні до Галатів 2:11, Петро перебував в Антіохії в Сирії, а згідно з Павлом у 1-му Посланні до Коринтян 1:12; 9:5, він подорожував по різних місцях.

Питання: Чому, згідно з Діями 12:18-19, вартові мали б турбуватися?

В: Згідно з римським правом, зокрема з Кодексом Юстиніана 9.4.4., вартовий, який дозволив в’язню втекти, зазнає такого самого покарання, яке б отримав сам в’язень. У грецькому тексті «Діянь апостолів» просто сказано, що вартових «мали відвести», що, ймовірно, означає, що їх мали стратити.

П: У Діяннях 12:25 та 15:37 згадується Іван Марк — чи це той самий Іван Марк, який написав Євангеліє від Марка?

В: Так.

П: У Діях 13:1, що це були за посади і що тут означало покладання рук?

Відповідь: Цікаво, що в Антіохійській церкві існували дві різні посади: пророки та вчителі. Пророками були Симеон, Луцій та Манаен. Це не було висвяченням, оскільки Варнава, як і Савл, також виконував служіння в церкві. Манаен та Ірод Антипа (тетрарх, який судив Ісуса) обидва виховувалися в домі Ірода Великого. Манаен став послідовником, а тетрарх Ірод виступав проти християнства і стратив Івана Хрестителя.

Питання: Чи був Симон/Симеон Нігер, згаданий у Діях 13:1, родом з африканської країни Нігер?

Відповідь: Ні. Ця країна тоді ще не існувала, а «нігер» — це просто латинське слово, що означає «чорний». Він міг бути чорношкірим. Однак, як можуть підтвердити пан Вайт чи пані Грін, прізвища не обов’язково вказують на колір шкіри. Проте «Біблія для вивчення за версією NIV» зазначає, що це прізвище могло вказувати на його темний колір шкіри.

Це не має значення, оскільки, як влучно зазначено в «Коментарі до Біблії для віруючих» (с. 1619): «З’явився новий критерій: важливо не те, ким ти є, а чий ти».

Питання: Чи міг Луцій з Кірени, згаданий у Діях 13:1, бути тим самим Лукою, автором Євангелія від Луки та Діянь Апостолів?

Відповідь: Швидше за все, ні. Хоча «Лука» є скороченою формою імені «Луцій» (так само як і «Луканус»), ніщо не вказує на те, що Луцій і Лука були однією й тією ж особою.

Питання: У Діях 13:1-15 у чому полягає різниця між євангелізацією «по дорозі» та тим, щоб спеціально йти кудись з метою євангелізації?

Відповідь: Бути готовим до «ненавмисної євангелізації» та займатися нею — це добре. Спочатку ви не планували ділитися Євангелієм, але трапилася нагода, і ви змогли це зробити. Однак цілеспрямоване євангелізування є не менш цінним, коли ви плануєте зустріч і ділитеся з кимось. Просто ненавмисне євангелізування не може замінити цілеспрямоване, і навпаки. Коли ви востаннє займалися ненавмисним євангелізуванням? Коли ви востаннє займалися цілеспрямованим євангелізуванням?

Дії 13:1-15 — це початок цілеспрямованої євангелізації, коли стратегічно вирушають туди, де Євангеліє раніше не проповідувалося. Спочатку вони вирушили на Кіпр, звідки походив Варнава (Дії 4:36). У Діях 13:5 не сказано, що вони проповідували послання в «синагозі», а саме в «синагогах» у множині, отже, на Кіпрі, мабуть, було чимало єврейського населення. Павло походив із Тарсу, і вони мали намір завітати й туди. Але після цього вони мали вирушити до «невідомих місць».

Нам добре не тільки «ненавмисно» ділитися Євангелієм, але й цілеспрямовано відвідувати знайомі нам місця та проповідувати Євангеліє тим, хто потребує його почути. А ще добре вирушати до «невідомих місць», щоб побачити, як Бог використає нас для проповідування Євангелія й там.

Питання: Чому в Діях 13:6 чаклуна звали Бар-Ісус?

Відповідь: Бар-Ісус означає «син Ісуса». Можливо, його батька звали Ісус/Йошуа. У переносному сенсі можна сказати, що сучасні секти намагаються бути «синами Ісуса». Вони стверджують, що сумісні з християнством, а також заявляють, що є «новими й вдосконаленими» версіями того, чого навчав Ісус.

У той час як під час місіонерської подорожі в Самарії апостоли зустріли Симона-чаклуна, під час подорожі за межі Палестини вони зустріли Елімаса (Бар-Ісуса). Лука написав цей уривок так, щоб читач міг побачити ці паралелі.

Питання: Чому, згідно з Діями 13:6, проконсул, який, здавалося б, мав здоровий глузд, найняв до свого двору чарівника?

Відповідь: У римському суспільстві магів наймали не лише урядовці, а й багато інших осіб, «як свідчать римські письменники від Горація до Лівія». Згідно з «The Expositor’s Greek Testament», т. 2, с. 286. Там також додається, що часто скептицизм і легковірність можуть співіснувати в одній людині. Це актуально й сьогодні.

Питання: Які позабіблійні свідчення про Сергія Павла містяться в Діяннях 13:6–13?

Відповідь: Є два джерела.

1. Напис у Солі (нині Каравастасі) на північному узбережжі Кіпру згадує проконсула Паулоса. (Inscriptiones Graecae ad res Romanas pertinentes, 3:930). Напис у Пісидійській Антіохії про Л. Сергія Паулла, пропретора Галатії у 72–74 рр. н. е., ймовірно, стосується його сина.

2. Ранньохристиянський письменник Тертуліан (198–220 рр. н. е.) у праці «Про ідолопоклонство», розд. 9, с. 66, згадує, що чарівник, який служив Сергію Павлу, втратив зір.

Ще одним можливим кандидатом є Луцій Сергіус Паулус, який обіймав посаду «куратора Тибру» за часів імператора Клавдія (Corpus Inscriptionum Latinarum 6.4.2, № 31545). Можливо, після закінчення терміну повноважень його було відправлено на Кіпр як проконсула.

До речі, у Сергія Павла була дочка Сергія Паулла, яка була християнкою, а її син Гай Карістаній Фронто, що став римським сенатором, також був християнином.

До речі, у деяких рукописах замість «бар Ісус» (bar Jesus) вказано «Етимас» (Etymas) або «Хетіомос» (Hetiomos) — Елімас (чарівник / мудрець / вчений). Йосип Флавій пише про єврейського чарівника на Кіпрі на ім’я Атомос, якого Фелікс найняв, щоб переконати дружину Азізуса Друзіллу покинути свого чоловіка/нареченого та вийти заміж за Фелікса, приєднавшись до його трьох інших дружин.

Питання: У Діях 13:7, у чому полягала різниця між прокуратором і проконсулом?

Відповідь: Більшість провінцій перебували під владою імператора, але деякі, зокрема Кіпр, підпорядковувалися Сенату. Для управління провінціями римський імператор призначав прокураторів, тоді як римський Сенат призначав проконсулів.

Раніше це було серйозною біблійною проблемою. Якби Кіпр був імперською провінцією, Лука помилився б, використавши слово «проконсул»; здавалося б, що він мав би вжити слово «прокуратор». Однак було виявлено, що імператор і Сенат здійснили «обмін», і на той час Кіпр перебував під владою Сенату, тож Лука насправді вжив правильне слово. Хтось міг і не знати про цю заміну, якщо не жив у той час або близько того. Крім того, було знайдено напис про «проконсула» Павла.

Питання: Чи, можливо, у Діях 13:7–9 Савл з Тарсу взяв своє нове, римське ім’я від Сергія Павла, проконсула Пафосу?

Відповідь: Це перший випадок, коли ім’я «Павло» було вжито стосовно Савла з Тарсу, і тому у праці «Ante-Nicene Fathers», т. 5, с. 562, стверджується, що це могло бути так. Однак інших підтверджень цієї гіпотези немає. «Павлус» латиною означає «маленький».

Питання: Чому в Діях 13:9-11 Савл так різко дорікнув Елімасу?

Відповідь: Є час і місце для різкого докору, і це був саме такий випадок. Елімас не тільки свідомо вирішив сам відкинути істину, але й активно намагався відвернути інших від істини. У 1-му Посланні до Солунян 2:16 Павло говорить про тих, хто активно протистояв Божому посланню. Павло колись теж був сліпим — як духовно, так і фізично, — тож він знав, як це. Можливо, Павло вважав, що це буде єдиною надією для Елімаса.

У 2 Петра 2:20-21 Петро говорить про деяких людей, для яких було б краще не знати істини, ніж знати її й відкидати. Сьогодні нам слід розрізняти чотири типи людей.

1. Деякі, ймовірно, захочуть пізнати істину й слідувати їй. Їх слід навчати.

2. Деякі, як у 2-му Посланні Петра 2:20–21, відкинуть істину, яку ви їм дасте. Давати їм більше — це все одно, що кидати перли перед свинями. Питання, яке я люблю задавати людям у Церкві Об’єднання пастора Муна, таке: «Якби ви якимось чином дізналися напевно, що пастор Мун не від Бога, що б ви зробили? Чи все одно продовжували б слідувати за ним, чи шукали б істину, якою б вона не була?» Я запитував про це багатьох людей, і лише один раз отримав відповідь, що «вони слідували б за істиною».

3. Дехто, як-от Елімас, не лише відкидає істину, а й намагається відвернути інших від неї. Те, що Елімас осліп, стало ще одним підтвердженням правдивості Божих слів. Це сталося не стільки для того, щоб допомогти Елімасу, скільки для того, щоб засвідчити істину Сергію Павлу та іншим.

4. Ті, з ким щойно познайомилися: ми не знаємо, до якої категорії вони належать.

Питання: У Діях 13:11, який вид туману опустився на Елімаса?

Відповідь: Це не означає, що на Елімаса пролився дощ, а скоріше те, що його зір затуманився, ніби в тумані.

Питання: Як ви гадаєте, чому в Діях 13:13 Іван (він же Іван Марк) так раптово залишив їх, щоб повернутися до Єрусалима?

Відповідь: Хоча Святе Письмо не вказує причини, чому Іван Марк покинув їх, ми можемо припустити кілька можливих причин, чому віруючі іноді відмовляються від спільної праці з іншими віруючими сьогодні.

Це було не зовсім те, на що погоджувався Іван Марк.

Спочатку лідером був Варнава, а тепер ним став Павло.

Вони проповідували насамперед євреям, а тепер — язичникам.

Дорога через Таврські гори була небезпечною.

У місті Перга була малярія, і, можливо, Павло заразився нею саме там. У Посланні до галатів 4:13 згадується, що Павло хворів.

Мати Марка, можливо, була вдовою (Дії 12:12). Можливо, Марк сумував за домівкою.

Питання: У Діях 13:14, у якій провінції знаходився «Антіохія в Пісидії»? (підступне питання)

Відповідь: Насправді вона не була в Пісидії, а розташовувалася поруч із Пісидією, у Фрігії. Історично її називали Пісидійською Антіохією, щоб відрізнити її від іншої Антіохії, яка також знаходилася у Фрігії. Її заснував Селевк Нікатор у 281 р. до н. е. на честь свого батька або сина, обох яких звали Антіох. Римський вплив там був значним, оскільки у 25 р. до н. е. імператор Август переселив туди 3 000 ветеранів армії разом із їхніми сім’ями.

Питання: Чому в Діях 13:16 Павло встав і промовляв, тоді як у Лк. 4:16, 20 Ісус встав, щоб читати Писання, а сів, щоб промовляти?

Відповідь: Філон, єврейський вчений з Олександрії, також зазначає, що промовці стояли, звертаючись до громади. Очевидно, принаймні в Палестині, вони стояли під час читання Писання і сідали, коли тлумачили його. Таким чином люди могли розрізнити, які слова були з Писання, а які — лише їхнім тлумаченням Писання. Але коли вони не тлумачили уривок, принаймні за межами Палестини, вони стояли, щоб говорити, так само як стояли грецькі та римські оратори.

Питання: У Діях 13:19, хто були ті сім народів Ханаану, яких завоювали ізраїльтяни?

Відповідь: Коли Павло говорив, він, очевидно, мав на увазі (в алфавітному порядку) амореїв, ханаанеїв, гіргашітів, хеттів, хівітів, євусіїв та періззітів. У Повторенні Закону 7:1, Йошуа 3:10 та Йошуа 24:11 ці сім народів наведені в іншому порядку, тож у цьому порядку немає нічого особливого.

Ці народи певною мірою змішувалися між собою, оскільки там було багато невеликих міст-держав. У Вихід 3:8; 3:17; Вихід 23:23; Повторення Закону 20:17, Йошуа 12:8 та Суддів 3:5 згадуються шість народів, причому в кожному з цих шести віршів не згадуються гіргашіти. У Вихід 13:5 згадуються лише п’ять народів, причому не згадуються ні гіргашіти, ні періззіти. У 1 Царів 9:20 та 2 Хронік 8:7 також згадуються п’ять народів, причому не згадуються ні гіргашіти, ні ханаанеї.

Див. обговорення Повторення Закону 7:1 для отримання додаткової інформації про народи, що мешкали в Ханаані до приходу ізраїльтян.

Питання: Що в Діях 13:20 означає вираз «приблизно 450 років від Йошуа до Самуїла» для хронології Старого Завіту?

Відповідь: Ізраїльтяни перебували в гнобленні в Єгипті 400 років, блукали пустелею щонайменше 40 років, а завоювання під проводом Йошуа тривало до десяти років.

Це схоже на те, що сказано в 1 Царів 6:1, де зазначено, що Соломон збудував храм на 480-му році після виходу ізраїльтян з Єгипту. Археологи досить впевнені, що храм Соломона було завершено в жовтні/листопаді 960 р. до н. е. (Біблійний словник Вайкліфа, с. 1673). Отже, Вихід відбувся приблизно в 1440 р. до н. е. Оскільки Самуїл помер приблизно за 30 років до завершення будівництва храму Соломона, це було б приблизно в 990 р. до н. е.

Дата 1440 року (або 1447/6 р. до н. е.) для Виходу є важливою, оскільки на початку ХХ століття багато хто вважав, що Вихід відбувся на понад сто років пізніше. Однак пізніша дата не дуже узгоджується з археологічними даними.

Питання: Як у Діях 13:22 Давид міг бути чоловіком за серцем Божим, якщо він згрішив із Вірсавією та Урією?

Відповідь: Гріх Давида був жахливим. Чудова новина полягає в тому, що Давид покаявся, і Бог прийняв його покаяння. Звісно, були покарання та наслідки: дитина померла, меч не відходив від дому Давида, а улюблені сини Давида, Амнон та Авесалом, обидва загинули насильницькою смертю. Авесалом вбив Амнона. Авесалом був убитий після того, як Давид відправив своє військо, щоб придушити повстання Авесалома.

Усі ці негативні події все ж є незначними порівняно з тим, що Бог милосердно пробачив Давида. Бог не лише пробачив Давида, але й «пробачає та забуває». Хоча Бог не «втрачає інформацію», Він вирішив ставитися до Давида так, ніби тих гріхів ніколи не було.

Усім має бути очевидно: коли Давид, Соломон, Авраам чи інші скоїли якийсь гріх, християнам немає потреби наслідувати їхній поганий приклад. Бог не закликає нас грішити, як це робили вони. Однак коли Ісус показав приклад того, як слід чинити, я вірю, що треба наслідувати Його приклад.

Питання: Як у Діях 13:30 Бог воскресив Ісуса з мертвих, якщо Ісус є Богом?

Відповідь: Це повторення відповіді на питання щодо Галатів 1:1.

Навіть люди можуть діяти спільно. Троє в Трійці діяли разом ще тісніше в цьому чудовому чуді. Ось що говорить Писання.

1. У цьому брав участь Отець. (1 Солунян 1:10; Дії 3:26)

2. Ісус брав участь у воскресінні Себе самого. (Івана 2:19-21;10:18 )

3. Дух брав участь. (Римлянам 8:11)

4. Бог це зробив. Дії (17:31 ;2:32 ;3:15 ; Євреїв13:20 )

5. Отець і/або Дух. (2 Коринтян 4:14)

Питання: У Діяннях 13:32-33 скептик Барт Ерман пише: «У цьому тексті “день”, коли Ісус був породжений як Син Божий, був днем воскресіння». Потім Ерман запитує, як це узгоджується з тим, що Ісус був породжений у Лк 3:22. («Ісус, перерваний», с. 95)

Відповідь: Загальновизнано, що обидва уривки належать Луці, і Лука, безсумнівно, не бачив тут жодної проблеми. Схоже, що Ерман не дуже уважно читав ані Євангеліє від Луки, ані Дії Апостолів. У відповіді слід врахувати три моменти.

а) У Луки 3:22 не сказано, що Ісус був зачатий під час Свого хрещення, як і не сказано, що Ісус став Сином Божим під час Свого хрещення. Натомість Отець визнав: «Ти — Мій Син», не уточнюючи, коли це сталося.

б) Так само й у «Діяннях» 13:32–33 не сказано, що Ісус став Сином Божим під час Свого воскресіння. Там цитується Псалом 2 без уточнення часу, а потім йдеться про підтвердження повноважень Ісуса через Його воскресіння.

в) Отже, Ерман помиляється щодо того, коли Ісус став Сином Божим, але коли саме Ісус став Сином Божим? Згідно з християнством, Ісус був Сином Божим у двох різних сенсах. По-перше, Він завжди був Сином Божим, ще до початку часів. По-друге, Отець був для Ісуса найближчим до біологічного батька, хоча тіло Ісуса не було результатом статевих стосунків.

Питання: Як у Діях 13:32–37 поєднання Пс. 2:7 та 2 Сам. 7:14 є месіанським?

В: Сьогодні ми бачимо, що ці уривки стосуються Месії, але навіть у той час у коментарі в стилі «пешер», знайденому в Кумрані та названому «4QFlorilegium», Псалом 2:7 і 2 Самуїла 7:14 також пов’язуються як такі, що говорять про Месію.

П: У Діях 13:41, у чому Хаб 1:5 є месіанським?

В: Хабакук 1:5 стосується Месії згідно зі свитком Мертвого моря 1QpHab.

Питання: Як у Діях 13:42-43 Павло та Варнава могли бути сприйняті прихильно, а в Діях 13:45 — відкинуті?

Відповідь: Різні люди можуть мати різні думки, і думки людей можуть змінюватися. І язичники, і спочатку євреї хотіли слухати Павла та Варнаву в Діях 13:42–45. Але після того, як вони їх вислухали, через тиждень деякі єврейські провідники, сповнені заздрості через те, як Павла та Варнаву приймали інші євреї та язичники, виступили проти них.

Питання: Як у Діях 13:46–47 деякі могли вважати себе негідними вічного життя? Хіба не всі негідні вічного життя?

Відповідь: Ніхто на землі не є достатньо добрим, щоб потрапити до неба без Христа; але Павло тут має на увазі не це. Натомість Павло критикує цих людей за те, що вони самі вирішили не слухати, не кажучи вже про віру, про милостивий дар вічного життя, даний через Ісуса.

Питання: Що цей вірш у Діях 13:48 говорить про обрання?

Відповідь: Цей вірш просто говорить про те, що коли Павло звертався до цієї конкретної юрби, усі обрані (люди, які потраплять до Неба) у цій юрбі на той час увірували.

Питання: Як у Діях 13:50 вони могли спричинити неприємності Павлу та Варнаві?

Відповідь: У той час іудаїзм був законною релігією в Римській імперії. Але оскільки євреї могли сказати римлянам, що проповідь Павла не є справжнім іудаїзмом, римляни могли вигнати їх за проповідування незаконної релігії.

Питання: У Діях 13:52 сказано, що учні постійно були сповнені радості та Святого Духа; чи повинні сучасні християни бути такими ж?

Відповідь: Так. Можливо, тоді це було простіше, адже поруч були апостоли, а від воскресіння Ісуса минуло лише кілька років, але наказ Павла у Посланні до філіп’ян 3:1 є таким самим наkazом сьогодні, як і в його часи. Ми не повинні ідеалізувати ранню церкву. У них теж були серйозні проблеми, про що свідчать 1 Послання до коринтян, Послання до галатів, Послання до колосян та сім церков у книзі Об’явлення.

Питання: Що можна зробити, коли, як описано в Діяннях 14:2, сатана діє через деяких невіруючих, щоб налаштувати інших проти послання?

Відповідь: Сатана діє як у духовній, так і у фізичній сфері, тому найважливіше, що ви можете зробити, — це молитися за них і просити Бога зв’язати Сатану в цій ситуації. По-друге, ми можемо подбати про те, щоб сяяти як світло для Христа та виявляти свою любов і терпіння.

У Діях 14:3 сказано, що Павло та Варнава «пробули там чимало часу». Очевидно, їм знадобилося тривале перебування, щоб протидіяти брехні сатани. Деякі боротьби тривають довго, і ми повинні мати витривалість, щоб пережити натиск сатани на них.

У Діях 14:3 сказано, що Бог давав знамення та чудеса, щоб показати істину. Ми можемо не тільки молитися, але й покладатися на Божу силу через молитву. Окрім слів, ви також можете свідчити своїм характером та тим, як ви поводитеся під час страждань і переслідувань.

Питання: Що в Діяннях 14:6 є важливим щодо того, що вони «вирушили» до Лікаонії?

Відповідь: Іконія, Лістра та Дербе знаходилися у великій провінції Галатії. Галатія була настільки великою, що її поділили на п’ять округів, включаючи Фрігію та Лікаонію. Згідно з римськими письменниками Цицероном та «Природничою історією» Плінія (5.25), усі три міста знаходилися в Лікаонії. Однак археолог сер Вільям Рамсей довів, що Іконій був частиною Фрігії з 37 до н. е. по 72 р. н. е., тобто протягом відносно короткого періоду часу. Отже, не тільки ці події відбулися саме в цей час, але це також вказує на те, що автор, Лука, мав би жити в той час, щоб знати про це, оскільки пізніше всі ці міста перебували в Лікаонії.

Питання: Як, на вашу думку, язичники зреагували б на це чудо, описане в Діях 14:8–13?

Відповідь: Можливо, не настільки здивовані, як ми могли б очікувати. Вони вважали, що їхні боги та богині здатні творити чудеса, тому намагалися пояснити чудеса Павла як подібні до чудес своїх богів.

Питання: У Діях 14:11-13, чим ця сатанинська атака гірша за інші?

Відповідь: Якби Павло та Варнава просто нічого не зробили й не відреагували, увага зосередилася б на слугах Христа, а не на самому Христі. Це могло майже статися, оскільки Павло та Варнава не знали, що саме кричали люди їхньою місцевою мовою. Увага зосередилася б на тлумаченні цієї сили як діла язичницьких ідолів, а не істинного Бога. Сьогодні Боже діло може надто зосереджуватися на людях, які його виконують, а не на Бозі. Тоді сатані легко «захопити» або перехопити служіння, щоб досягти своїх цілей.

Питання: Чому в Діях 14:12-14 лістранці вважали Павла та Варнаву Зевсом і Гермесом?

Відповідь: Овідій був латинським поетом, який жив з 43 р. до н. е. до 18 р. н. е., приблизно за 50 років до Павла та Варнави. Овідій — єдиний письменник, який зафіксував це: у восьмій книзі своїх «Метаморфоз» (рядки 626 і далі) він розповідає, що Зевс і Гермес прибули до Лістри, залишившись невпізнаними, і відвідали літню подружню пару на ім’я Філемон і Баукіс. Вони поділилися своїм домом, коли ніхто інший цього не зробив. Зевс і Гермес зруйнували інші будинки, але перетворили їхній дім на храм із мармуровими колонами та золотим дахом. Вони стали доглядачами храму. Боги виконали їхнє бажання: коли один із них помре, інший також помре. Коли вони померли, їх перетворили на переплетені дерева. Отже, серед усіх грецьких богів саме це, ймовірно, стало причиною того, що фрігійці вважали їх Зевсом і Гермесом.

Згідно з «Метаморфозами» Овідія 4.755, «Сатирами» Персія 2.44, «Енеїдою» Вергілія 5.366 та «Гераклом» Евріпіда 529, Зевсу та Гермесу приносили в жертву биків та вінки.

Напис у Седасі поблизу Лістри (близько 250 р. н. е.) свідчить про присвячення Зевсу статуї Гермеса людьми з лікаонійськими іменами.

Климент Олександрійський (193–217/220 р. н. е.) у праці «Настанова до язичників», розд. 4, с. 186, наводить низку інших прикладів, коли людей називали богами або навіть конкретним богом . Він зазначає, що Кейкс, син Еола, мав ім’я Зевс, яке йому дала його дружина Алкіона. Її чоловік називав її Герою. Птолемея IV називали Діонісом. Олександр хотів, щоб його вважали сином єгипетського бога Аммона, і на його статуях були зображені роги. Лікар Менекрат взяв собі ім’я Зевса. Граматик Алексарх хотів, щоб його вважали богом Сонця. Нікагора з Зели називали Гермесом, і він звик одягатися як Гермес. Він також наводить приклади різних інших людей, яких шанували як богів.

Отже, були два варіанти: або Павло та Варнава були Гермесом і Зевсом, або вони були самозванцями. У їхньому конкретному язичницькому світогляді це були єдині два можливі варіанти.

Питання: Чому в Діях 14:14 Павло та Варнава розірвали свої одежі?

Відповідь: Існують три точки зору.

1. Це був їхній спосіб показати лістранцям, що вони були в звичайному одязі і були просто звичайними людьми.

2. Це був звичайний знак скорботи, розпачу, протесту чи печалі.

3. Існував єврейський звичай розривати свої одежі, коли чули богохульство. Розриви робили на відстані від чотирьох до п’яти дюймів від горловини одягу. Людина все ще залишалася скромно одягненою, але одяг після цього ставав непридатним.

Питання: Що такого було в людях, про що йдеться в Діях 14:2, 19, що змусило натовп, який спочатку хотів поклонитися Павлу та Варнаві, раптом перейти до того, щоб побити Павла камінням і залишити його помирати?

Відповідь: Їхні найбільші прихильники перетворилися на їхніх найбільших критиків і гонителів. Це ілюструє мінливість у найекстремальнішому прояві. Можливо, жителі Лістри дивилися на це саме так.

Деякі жителі Лістри хотіли поклонятися Павлу та Варнаві як богам. Інша група, можливо, замислювалася, чи не є вони самозванцями.

1. Щодо першої групи: Павло та Варнава змусили їх виглядати нерозумними.

2. Щодо другої групи, то вони не хотіли богів-самозванців. Коли інші стверджували, що Варнава та Павло — це Зевс і Гермес, а люди дізналися, що це не так (бо ті самі їм про це сказали), то вони поспішно дійшли висновку, що Варнава та Павло — самозванці.

3. Усім жителям Лістри Павло та Варнава закликали відвернутися від традиційного поклоніння ідолам і піти за «новим» Богом, для якого вони не могли виготовити ідолів.

4. Жерці, які заробляли гроші на жертвоприношеннях, не хотіли цього чути.

5. Поклонники ідолів, яким, по суті, сказали, що їхні минулі жертви були даремно витраченими грошима, не хотіли цього чути.

На жаль, часто зручніше вірити в брехню, коли правда вимагає визнання того, що ти помилявся в минулому і даремно витратив свої ресурси та гроші.

Питання: Чому, на вашу думку, у Діях 14:10-20 Бог не зробив ще одного чуда, наприклад, не послав вогню з неба на людей, які каменували Павла, або не захистив Павла від каменів?

Відповідь: У Діях 14:14–18 Павло наголошував, що він і Варнава були просто людьми, такими ж, як і вони. Надприродне врятування їх могло б створити враження, ніби вони мали надлюдські захисні сили, і підкріпити думку, що вони насправді теж були божествами.

Пізніше, після того як Павла побили камінням, вони повернулися туди, де це сталося. Хоча вони могли б піти наскоро, проїхавши лише 160 миль назад до Антіохії в Сирії, у Діях 14:21 вони обрали довгий шлях, повертаючись своїми слідами, вдруге проходячи через Лістру, Іконію та Антіохію.

Малоймовірно, що Павло отримав настільки серйозні поранення, що його залишили помирати, а потім він одужав природним шляхом, оскільки людям із переломами кісток і великими ранами нелегко кудись йти. Можливо, Павла залишили помирати, але він одужав, і Бог або частково, або повністю зцілив його. Або, можливо, Павла справді вбили, і Бог воскресив його. Хоча в Писанні сказано лише, що Павла залишили помирати, можливо, тому що незалежно від того, чи Бог зцілив його від ран, чи зцілив його від «смерті», Павло в будь-якому разі повернувся до проповіді.

Питання: Чому, на вашу думку, у Діях 14:15–17б Павло не цитував Старий Завіт?

Відповідь: У Діях 14:15-17 у Лістрі не було синагоги, там не було багато євреїв. Згідно з «Массаде 1:6» та «Массаде Пірке Абот 3:6», синагога мала б існувати, якби там було принаймні десять єврейських чоловіків («Біблійний коментар експозитора», т. 9, с. 460; див. також «Євангельський коментар до Біблії», с. 909).

Те, що Павло сказав тут, він зазвичай не говорив євреям. Євреї це вже знали. Павло не наголошував на Писанні чи філософії (як пізніше в Афінах), а скоріше на природі та марності ідолів.

Питання: Як би ви проповідували в ситуації, описаній у «Діяннях» 14:19–20, знаючи, що вас можуть побити камінням залежно від того, що ви скажете?

Відповідь: У певному сенсі можна сказати, що Павло отримав «заслужену кару», він отримав те, на що заслуговував. Будучи Савлом з Тарсу, він переслідував і вбивав інших християн, а тепер його самого переслідуватимуть і зрештою вб’ють за його віру. Але Павло не злякався цього; він був безстрашним. Замість того, щоб тікати від служіння, він прийняв своє покликання, і навіть переслідування було використано для того, щоб привести людей до Бога. Що б ви зробили, якби були безстрашними? Не безстрашними тому, що Бог сказав вам: « » — що Він вбереже вас від побиття камінням, кидання на диких звірів чи вбивства, а безстрашними тому, що навіть щодо того, що, як він знав, на нього чекає, Павло усвідомлював: з ним не станеться нічого такого, чого Бог не зміг би використати для Своєї слави. «І ми знаємо, що Бог все співдіє на благо тим, хто Його любить, хто покликаний за Його задумом» (Римлянам 8:28)

Питання: Чому в Діях 14:23 вони постили саме тоді?

Відповідь: У поєднанні з молитвами вони постили, щоб просити Бога про керівництво у висвяченні пресвітерів. Призначити зрілих християн-чоловіків пресвітерами було справжнім викликом, оскільки вони були християнами лише недовго.

Питання: Як довго ці старійшини перебували у Христі, про що йдеться в Діях 14:23? Чи повинна людина бути християнином вже тривалий час, перш ніж стати старійшиною?

Відповідь: Ці люди були християнами лише кілька тижнів або, щонайбільше, кілька місяців. Тож між першим контактом Павла та його поверненням минуло трохи часу, щоб вони могли зрости у вірі. Але все ж це був нетривалий час. З іншого боку, можна сказати, що вони «ходили з Богом» ще до того, як дізналися про Христа, будучи євреями. Але проти цього аргументу свідчить те, що, згідно з Діями 14:15-17, у Лістрі не було синагоги, отже, євреїв у Лістрі майже не було.

У 1 Тимофія 3:6-7, написаному пізніше, сказано, що старійшиною не повинен бути новонавернений. Тож зазвичай добре, щоб людина була християнином уже кілька років. Цікаво, що вони призначали старійшин, які жили там і знали мову та культуру, а не «завозили» старійшин з Антіохії чи Єрусалима.

Питання: Чому, згідно з Діями 14:27, для місіонерів важливо розповідати церкві про те, що вони зробили?

Відповідь: Це не хвастощі, а розповідь про те, що Бог зробив через них. Одна з цілей — підбадьорити віруючих. Але це також допомагає скерувати їх у тому, як молитися. І нарешті, сьогодні це допомагає церкві приймати рішення щодо розподілу коштів на місіонерську діяльність.

Питання: Які два різні способи вивчення цього уривка з Діянь 15:1-29 можна виділити?

Відповідь: Перший спосіб — зосередитися на тому, що було вирішено; другий спосіб — ідея проведення мирного собору для ухвалення рішень, на якому всі дійшли згоди. У найперші дні ісламу після Мухаммеда були подібні розбіжності та їх вирішення, тільки їх не називали соборами; це були битви (наприклад, битви при Верблюді, Сіффіні, Харрі та Карбалі).

Питання: Чи був Петро в Діях 15:1-29 «папою» першого церковного собору, як хотіли б стверджувати деякі римо-католики?

Відповідь: Ні. Петро був одним із лідерів цього церковного собору, але не єдиним. На підтвердження цього наведемо таке.

1. Суперечка була винесена на розгляд апостолів та інших у Діях 15:4, 6.

2. Петро виступив у Діях 15:7–11, але висловлювалися й інші: у Діях 15:1; Діях 15:2; Діях 15:5.

3. Петро не мав останнього слова; наступними виступили Павло та Варнава (які підтримували Петра) у Діях 15:12

4. Останнє слово належало Якову, який виніс своє «рішення» у Діях 15:13–21.

5. Лист, що був надісланий, не був надісланий як «папська булла» і навіть не від імені Петра (Дії15:22 –29). Натомість його було надіслано від імені всіх апостолів і старших.

6. Нарешті, слово «папа» походить від слова pappa, що означає «батько», а Ісус сказав, щоб ніхто не називав нікого своїм батьком (Матвія 23:9).

Питання: У Діях 15:1–6 була присутня вся церква чи лише Павло, Яків та апостоли?

Відповідь: Це відбулося приблизно в 49 році н. е. Було нагально потрібно зібратися досить швидко, щоб ця потенційна розбрат не поглиблювалася. Також зверніть увагу, що ці чоловіки прибули з Юдеї, але Яків у Діях 15:24 чітко зазначає, що вони не давали такого наказу, щоб ви спочатку мали обрізатися. Існують дві точки зору.

Вся церква: У «Біблійному коментарі для віруючих» (The Believer’s Bible Commentary), с. 1628, 1629, зазначено, що хоча з Дії 15:6 здається, ніби були присутні лише апостоли та старші, Дії 15:12, здається, вказує на те, що це була вся церква.

Лише старійшини: у Діях 15:6 не вказано, що там були хтось, крім апостолів і старійшин. «Уся громада» у Діях 15:12 може означати зібрання апостолів і старійшин. Але коли рішення було ухвалено, у Діях 15:22 про нього було оголошено апостолам, старійшинам і всій церкві. Отже, керівництво було прозорим; уся церква могла бачити проблему, чути різні точки зору, спостерігати за діями кожного та за прийнятим рішенням. Можна було зрозуміти позицію юдеїзаторів, оскільки в Буття 17:14 сказано, що єврейський чоловік має бути «відсічений» від народу , якщо він не піддасться обрізанню. Навіть у Вихід 12:48-49 сказано, що чужинці, які жили серед них і хотіли святкувати Пасху, мали бути обрізані. Отже, припускаючи, що весь Старий Завіт досі залишався чинним (що є великим припущенням), можна було зрозуміти їхню точку зору.

До речі, уривок з Діянь 15:7 можна перекласти як «багато обговорень», «дебатів», «розпитувань» або «запитань». У Діяннях 15:7 згадується Корнелій (з Діянь 10:1–11:18), і це було десять років тому.

Питання: Як у Діяннях 15:1-3 Рух «Єврейські корені» та багато адвентистів сьомого дня сьогодні продовжують поєднувати Божий завіт у Христі та Закон Старого Завіту?

Відповідь: Ці дві різні єресі об’єднує спільна тема — спроба додати Ісуса до законів Старого Завіту. Визначити, чи належить хтось до Руху «Єврейські корені», можна за тим, що вони заявляють, нібито слідують за Христом, але не визнають, що Павло був апостолом від Бога. Зазвичай вони пишуть «G_d» або «g_d» замість «God». Вони вірять у дотримання суботи (суботи) та мозаїчних харчових законів. Вони вважають, що Ісус лише доповнив Мойсеїв Закон.

Не всі адвентисти сьомого дня вірять однаково, але більш «традиційні» з них заперечують Трійцю, дотримуються мозаїчних харчових законів і шанують суботу (суботу). Вони вірять, що знак звіра вже існує у сучасному світі, і цим знаком є недільне богослужіння. Уявіть, що ви кажете своїм дітям: «Я не знаю, що ви плануєте робити сьогодні, у неділю, але що б це не було, краще б це не передбачало поклоніння Богу!»

Питання: У Діях 15:5, коли ці фарисеї стали християнами, чому Бог не дав їм чітких вказівок щодо обрізання та Старозавітного Закону?

Відповідь: Писання про це не згадує, і Бог має право відкривати стільки, скільки Він бажає. Щодо тих, хто не засвоює те, що Бог уже відкрив, Бог має право «повторювати це, доки вони не зрозуміють», або утриматися від цього.

Хоча тут не робиться спроби точно пояснити, чому Бог робить усе, що робить, у цьому випадку ми можемо висловити кілька спостережень, які дають розумну відповідь на те, чому Бог не виправляє одразу всі помилки всіх тих, хто називає себе християнами.

Бути з’єднаним із Христом, як гілка з виноградною лозою (Ів. 15), очевидно, є важливішим в очах Бога, ніж те, щоб ми завжди мали правильну відповідь. Якщо людина не з’єднана, головною проблемою є не її неправильні відповіді, а сам факт відсутності з’єднання.

Ми створені так, щоб потребувати одне одного в тілі Христовому (1 Кор.12:17 –19, 21–26). Кожен віруючий має щось, чим може збагатити тіло, і кожному віруючому чогось бракує, що він може отримати лише завдяки зв’язку з іншими.

Спокуса, яка трапляється у християн, полягає в тому, щоб дозволити думкам щодо другорядних питань стати для нас настільки важливими, що ми перестаємо виконувати Божу заповідь любити інших і працювати разом. З якої б то не було причини, Бог не усунув цю чи інші спокуси. Якщо ми дозволимо цьому статися, другорядні доктринальні питання завжди можуть зруйнувати нашу віру, наше спільне свідчення та нашу єдність серед інших істинних християн.

Єдність у Христі, незважаючи на наші різні думки, — це виклик, який Бог поставив перед нами. Одним серцем і одним голосом ми (і досі) маємо прославляти Бога (Рим. 15:5–6). Єдність була б набагато легшою, якби всі християни мали однакові погляди. Оскільки це не так, Христос молився, щоб ми все одно були єдині (Ів.17:21 –23). Біблія ніде не говорить, що ми маємо створювати єдність там, де її немає. Натомість у Ефесян 4:3 сказано, що ми маємо обов’язок «зберігати єдність Духа». У Римлянам 14 йшлося про доктринальні розбіжності серед віруючих. Павло приймав віруючих, які дотримувалися обох точок зору щодо цих другорядних питань, і ми маємо приймати інших віруючих так само, як їх приймав Христос (Римлянам 15:7).

У Бога часто інші терміни та пріоритети, ніж у нас. Ми можемо хотіти, щоб інших негайно виправили щодо певної дрібниці, тоді як Бог хоче, щоб людина спершу попрацювала над іншими сферами.

Підсумок: Знання роздуває, а любов будує (1 Коринтян 8:1). Бог більше дбає про те, щоб ті, хто знає головну істину Євангелія, слухалися Його, любили інших і перебували в єдності з іншими істинними християнами, ніж про те, щоб ми мали рацію в усіх другорядних питаннях.

Питання: Як у Діях 15:9 наші серця очищаються вірою?

Відповідь: Бог проголосив Свій народ очищеним у Своїх очах, коли Ісус помер за нас на хресті. Петро сказав, що це сталося «через благодать Господа Ісуса», а не «благодать плюс закон». Однак нам потрібно переживати очищення в цьому житті. Благодаттю Божою через нашу віру Бог не тільки спас і виправдав нас, але й очищає нас та освячує.

Хоча ніхто, крім Ісуса, не матиме безгрішно чистого серця, доки ми не потрапимо до неба, ми маємо проходити процес очищення вже зараз, на землі. Очищення — це не те, що ми можемо зробити самостійно, а те, що Бог робить з нами, коли ми підкоряємося Йому. Очищення відбувається не тоді, коли ми зосереджуємося на гріху, повторюючи: «Я не буду цього робити, я не буду цього робити тощо», а скоріше вірою, коли ми спрямовуємо свій погляд на Ісуса, як закликає нас Колосян 3:1–4. Важливо , що прекрасна картина в Колосян 3:1-4 є майже підготовкою до битви (фактично — боротьби на смерть) проти нашої гріховної природи, про яку йдеться в Колосян 3:5-10.

Питання: Яким є короткий виклад промови Якова в Діях 15:14-21?

Відповідь: У Діях 15:14-18 Яків пояснював недавню роботу серед язичників, пов’язуючи історію того, що сталося, з пророцтвами Старого Завіту. У Діях 15:19-21 Яків робить висновок щодо того, що слід робити, та які обмеження (або відсутність обмежень) слід накласти на віруючих з-поміж язичників. Цікаво, що Яків говорить про споживання їжі, принесеної в жертву ідолам, та про споживання крові в одному контексті з гріхом статевої розпусти.

Див. «The Expositor’s Greek Testament», т. 2, с. 320–321.

Питання: Чому в Діях 15:15–17 цитата Якова з Амоса 9:11–12 збігається з Септуагінтою, а не з Масоретським текстом? Ось Амос 9:11а, 12.

Масоретський текст: «Того дня, … щоб вони заволоділи (yaras на івриті) остатком Едома (Едом — це «dm» на івриті) та всіма народами, що називаються Моїм ім’ям, — говорить Господь, що чинить ці речі».

Септуагінта: «У той день… щоб останок людей і всі народи, на яких згадується Моє ім’я, щиро шукали Мене, — говорить Господь, що чинить усе це».

Діяння 15:17а «Після цього… щоб залишок людей (Адам — «дм» на івриті) шукав (daras на івриті) Господа, і всі народи, що називаються Моїм ім’ям, — говорить Господь, що чинить це».

Мідраш 4QFlorilegium 1:12?

Відповідь: Це складно, оскільки Старий Завіт спочатку писався без голосних, а приголосні для слів «Едом» та «Адам» («дм», що перекладається як «люди») однакові. Слово «володіти» (yaras) відрізняється від івритського слова «шукати» (daras) лише однією приголосною. Цей уривок міститься в івритському рукописі Мідрашу, знайденому серед Сувоїв Мертвого моря, під назвою 4QFlorilegium 1:12, і є схожим на Септуагінту, але не ідентичним їй. У Масоретському тексті міститься вираз «вони успадкують від людей», а «залишок» виступає об’єктом; натомість у Септуагінті та 4QFlorilegium написано «вони шукатимуть серед людей», а «залишок» виступає суб’єктом.

Підсумовуючи, цитата з Якова збігається з текстом єврейського рукопису 4QFlorilegium 1:12. Масоретський текст не завжди є найкращим варіантом.

Питання: Що таке «намет Давида» у Діях 15:16?

Відповідь: У перекладі BSB це звучить як «відбудувати зруйнований намет Давида». Так само, як ми говоримо про «дім такого-то», маючи на увазі його родину, кочові народи згадували про намети. Цей вірш нагадує про Божу обітницю щодо роду Давида. Про важливість престолу Давида йдеться у 2 Самуїла 7:16 та Псалмі 89:4. Христос сидітиме на троні, як зазначено в Матвія 19:28; 25:31. Сенс цитування цього уривка полягає в наступному вірші, де йдеться про язичників, які будуть носити Боже ім’я. Здається, що Бог радіє відновленням того, що занепало; але Він часто відновлює це інакше, ніж було спочатку. Дехто вважає, що це сповнилося в Церкві; інші — що це сповниться в Тисячолітті.

Питання: Чи, згідно з Діями 15:20, переливання крові є неправильним?

Відповідь: Ні, Святе Письмо цього не говорить. У ті часи поняття переливання крові ще не існувало. Вони не запроваджували жодних нових правил, але зміст їхніх лаконічних висловлювань про «утримання від крові» чітко вказував на те, що вони вчили: старозавітні приписи щодо вживання крові досі залишаються чинними. Отримання власної крові під час переливання не є канібалізмом щодо самого себе, і отримання крові від іншої людини також не є канібалізмом, оскільки нічого не «споживається».

П: Чому в Діях 15:20 та Діях 21:25 згадано саме ці чотири заборони?

Відповідь: По-перше, Яків говорив не про спасіння, а про практику та спілкування з віруючими-євреями, а також про те, чого повинні дотримуватися язичники. Ось дві можливі відповіді. Давайте розглянемо обидві, а потім вирішимо, яка з них правильна.

Можлива відповідь 1: Культурна чутливість, щоб не образити інших: Іноді християнин може чогось не робити, принаймні публічно, бо це зачепило б совість інших, і вони вважали б, що християнин чинить неправильно. Наприклад, у 21 столітті в штаті Андхра-Прадеш в Індії один індуїст кинув яловичу кістку всередину церкви. Після цього індуїсти звинуватили християн у тому, що ті таємно їдять яловичину в церкві, і, спираючись на «доказ» у вигляді яловичої кістки, селяни знесли церкву. У часи переслідувань християни можуть утримуватися від дій, які можуть негайно спричинити переслідування, якщо ці дії не пов’язані з проповідуванням Євангелія. У деяких церквах чоловіки та жінки сидять окремо, оскільки їхнє спільне сидіння вважається культурним скандалом. Однак уникнення статевої розпусти (грец. porneia) є однаковим для всіх християн у всьому світі. Протилежним аргументом є те, що багато християн вважають прийнятним вживання крові (наприклад, суп із крові в Німеччині та Китаї), і, можливо, згадка про porneia тут мала на меті підкреслити необхідність уникати навіть найменшого натяку на статеву розпусту. Дехто, хто трактує це лише як обрядові питання, переосмислює це як заборону стосунків між близькими родичами, про що йдеться в Левиті. Однак грецький текст тут християнин-язичник розтлумачив би як сексуальну розпусту ( ) загалом, тож це тлумачення є скоріше «натягнутим», щоб підкріпити висновок.

Можлива відповідь 2: Загальна мораль: Усі християни, навіть сьогодні, не повинні робити жодної з цих речей. Утримання від їжі, про яку ми знаємо, що вона була принесена в жертву ідолам, тобто їжі, оскверненої ідолами, також згадується в Об’явленні 2:14, 20. Заборона сексуальної аморальності проходить червоною ниткою як через Старий, так і через Новий Завіт. Заборона вживати кров, хоча вона міститься й у Мойсеєвому Законі, насправді сягає аж до Ноя в Книзі Буття 9:4. Про тварин, задушених, з яких не злито кров, непрямо йдеться в Левіті 17:10-14.

Питання: Чому в Діяннях 15:22-29 Павло не повторив постанову Собору, коли писав до галатів?

Відповідь: Спочатку те, що, ймовірно, не є відповіддю, потім основна відповідь, а потім додаткова відповідь.

Відповідь, яка не є правильною: Можливо, Павло відвідав галатів у центральній частині Малої Азії та написав їм листа ще до Єрусалимського собору. Однак більшість християнських вчених вважають, що Єрусалимський собор відбувся приблизно у 49 році н. е., а Павло написав до галатів між 53 і 59 роками н. е.

Основна відповідь: Павло дійсно згадав про свої обговорення в Єрусалимі в Посланні до галатів 2:2–10, але лише частково. Галати визнали, що і він, і Петро були апостолами, і Павло зазначив, що вони з Петром дійшли згоди. Незрозуміло, чи Собор був публічним, чи насправді він був закритим, а публічним було лише остаточне рішення. Нарешті, він не знав, що саме сказали люди, які стверджували, що вони від Якова. Тому Павло наголосив на тому, що йому особисто сказав Петро.

Додаткова відповідь: Якби Павло повторив постанову собору, незрозуміло, чи повірили б вони в це або прийняли б це. Протягом століть після часів Павла існували єретики, яких називали ебіонітами; вони заявляли, що вірять в Ісуса, і навчали, що всі віруючі й досі мусять дотримуватися всього Мойсеєвого Закону. Вони стверджували, що Ісуса називали Богом лише як почесний титул. Крім того, Петро, технічно кажучи, не порушував постанови собору, коли не їв разом з язичниками, коли приходили деякі євреї.

Питання: У Діях 15:28, оскільки це здавалося добрим Святому Духу, чому було важливо, чи здавалося це добрим також і їм?

Відповідь: Це вказує на те, що вони знали: саме цього хотів Святий Дух. Хоча вони й не хотіли б йти проти Святого Духа, було б неправильно, якби Святий Дух хотів, щоб вони слухалися Його й робили щось, а ніхто не знав, чого саме від них очікується.

Так само й сьогодні Бог знає, що є добрим, а що ні. Проте нам все одно потрібне власне судження, щоб розпізнати, що є найкращим з Божої точки зору.

До речі, Юда Барсаба — цікаве ім’я. «Барсаба» означає «син суботи», тож, можливо, він народився в суботу, але майже напевно він був віруючим євреєм.

Питання: Чи є настанови з Діянь 15:29 актуальними для сучасних християн?

Відповідь: Християни погоджуються, що настанови щодо статевої нечистоти не змінилися, але розходяться в думках щодо настанов про їжу, принесену в жертву ідолам, кров та м’ясо задушених тварин. Усі згодні, що лист від апостолів був обов’язковим для всіх християн того часу, і дотримання цих настанов не ображало б єврейський народ (як християн, так і нехристиян).

1. Деякі справжні християни вважають, що, оскільки цей лист був від апостолів, а вони ніколи не зазначали, що він діє лише протягом певного періоду, то всі ці настанови є обов’язковими й сьогодні. Саме так, як правило, християни II та III століть ставилися до цих настанов. Це також і моя думка.

Наприклад, у творі «Октавіус» Мінуція Фелікса (бл. 210 р. н. е.), розд. 30, с. 192, сказано, що християни навіть не використовували у їжі кров тварин, придатних для споживання. Іншими донікейськими християнами, які стверджували, що християни не вживали крові, були Юстин Мученик (150 р. н. е.), християни Вієни та Лугдунума (177 р. н. е.), Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.), Тертуліан (198–220 рр. н. е.) та Лактанцій (бл. 303–бл. 325 рр. н. е.)

2. Інша точка зору полягає в тому, що статеві обмеження є обов’язковими, а харчові обмеження залежать від совісті нас самих та тих людей, яких ми не хочемо спокусити. Хоча на той час цей лист мав обов’язкову силу, пізніше Павло заявив, що абсолютна заборона на м’ясо, принесене в жертву ідолам, є справою совісті.

Питання: У Діях 15:37–40 хто мав рацію, і як це закінчилося?

Відповідь: З точки зору Варнави, Іван Марк був його двоюрідним братом, і, можливо, Варнава бачив, що Марк щиро покаявся у тому, що покинув їх. З точки зору Павла, для цього служіння було вкрай важливо мати когось, хто пройшов випробування боєм (і витримав їх), на кого не тільки можна було покластися, але й на кого, як Павло знав, можна було покластися. Павло, ймовірно, не знав Марка так добре, як Варнава.

З Божої точки зору це розставання послужило на славу Божу. Сила (= Сильван) і Тимофій приєдналися як співпрацівники Павла. Історія Церкви свідчить, що Варнава та Марк вирушили до Єгипту й проповідували там Євангеліє. Кілька століть потому Єгипет став одним із головних центрів християнства, іншими трьома були Єрусалим, Рим і Константинополь. Павло та Марк примирилися, як зазначено у 2 Тимофія 4:11.

Питання: Чи є особа, згадана в Діях 16:1, тією самою, до якої були адресовані 1-й і 2-й листи до Тимофія?

Відповідь: Так.

Питання: Як, на вашу думку, Павло почувався, повертаючись у Дії 16:1 ще раз до міста, де його побили камінням і залишили помирати?

Відповідь: Можливо, Павло трохи побоювався, що вони знову зроблять те, на що вже показали свою готовність. А може, Павло навіть не замислювався над цим. Третя точка зору полягає в тому, що ці болісні спогади справді спали Павлу на думку, коли він знову увійшов до міста, але Павло вирішив, що йому байдуже. Можливо, зважаючи на все, що він зробив проти християн, та на дивовижну Божу благодать, Павло міг подумати, що слідування за Богом принесе йому ще більше випробувань і смерті, перш ніж він потрапить до неба, і що Павлу краще взятися до справи, завершити те, чого Бог від нього очікував, і покінчити з цим.

Можливо, є місця та люди, які викликають у вас досить болісні спогади. Але якщо Бог покликав вас повернутися, сподіваємося, що Божа любов у вашому серці сильніша за ваші спогади.

Питання: Чому в Діяннях 16:1–5 Павло та Сила обрізали Тимофія, хоча раніше стверджували, що язичникам не потрібно обрізання, і не обрізали Тита?

Відповідь: Павло знав, що Тимофію не потрібно було обрізати, але це «добровільне обрізання» мало на меті заспокоїти євреїв. Насправді це три питання: чому Павло це зробив, чи правильно він вчинив, і яких принципів ми повинні дотримуватися сьогодні.

1. Чому Павло обрізав Тимофія?

Павло зробив це, щоб заспокоїти євреїв, які знали, що Тимофій не був обрізаний, як це належить єврею. Павло хотів усунути перешкоду, яка заважала євреям прийняти Євангеліє. У межах розумного ми маємо бути всім для всіх, як сказано в 1 Коринтян 9:19-23. Інший приклад: Павло навіть відмовився б від споживання певного м’яса, якщо б це допомогло не спокусити когось, як зазначено в 1 Коринтян8:13 та Римлянам 14:20-21.

2. Чи мав Павло обрізати Тимофія?

Павло був апостолом, але це не означає, що він ніколи не помилявся у своїх судженнях. Так, я впевнений, що це заспокоїло євреїв, але ціною певних втрат. Багато євреїв так і не зрозуміли, що Євангеліє замінило Закон і що ми більше не перебуваємо під Законом, а під благодаттю. Багато євреїв увійшли до церкви як «юдаїсти» і так і не зрозуміли суті послання. У Діях 16:1-5 сказано, що це сталося в Лістрі, поблизу Дербе та Іконії. Усі ці міста розташовані в Галатії, і, згідно з Посланням до галатів, там виникали проблеми з тим, що люди поверталися до Закону. Хоча раніше Павло обрізав Тимофія в Галатії лише для того, щоб заспокоїти євреїв, пізніше він все ж сказав галатам: «Зверніть увагу: я, Павло, кажу вам: якщо ви дасте себе обрізати, то Христос для вас нічого не вартий» (Галатів 5:2).

3. Які принципи ми можемо винести з цього та дотримуватися сьогодні?

3.1 Так, ми повинні йти на компроміси й дотримуватися принципу бути всім для всіх, але не слід нехтувати вищим принципом — не йти на компроміси щодо самого послання. Обрізання Тимофія, можливо, зробило б євангелізацію легшою, але ціною того, що до церкви потрапили б невіруючі, а молоді християни були б збиті з пантелику. Так само ми можемо здаватися ефективнішими в євангелізації, якщо ніколи не говоритимемо про пекло чи панування Христа. Але чи справді розмивання Євангелія — це те, чого прагнуть слухняні посланці?

3.2 Коли ви хочете піти на компроміс, щоб полегшити проповідування Євангелія, запитайте себе, чому. Якщо це не пов’язано з Євангелієм, то сміливо йдіть на це. Якщо це безпосередньо стосується Євангелія, то не йдіть на це. Якщо це опосередковано стосується Євангелія, наприклад, якщо їжа наближає вас до Бога чи віддаляє від Нього, то перейдіть до наступного пункту.

3.3 У Посланні до Римлян 14:15–16 описано кращий спосіб йти на компроміс. Не робіть того, що спокушає вашого брата, але, з іншого боку, не дозволяйте, щоб про це говорили як про зло.

3.4 Навіть такі лідери, як Петро та Павло, можуть помилятися й приймати неправильні рішення. Ці рішення можуть бути настільки поганими, що їхні наслідки можуть заплутати нових християн. Ми повинні вказувати лідерам на їхні помилки, і ми можемо поширювати виправлення серед тих людей, яких ця проблема ввела в оману, як це зробив Павло щодо Петра в Посланні до галатів 2. Однак, доки вони не роблять того, що позбавляє їх права обіймати посаду, вони все ще залишаються нашими лідерами. Якщо ви вважаєте, що якийсь християнський лідер є досконалим, це лише означає, що ви не дуже добре знаєте цього лідера. Ніхто з нас не є досконалим, і ми всі повинні прагнути ставати більш подібними до Христа.

Питання: Чи правильно вчинив Павло, коли в Діях 16:3 обрізав Тимофія лише заради схвалення інших, зважаючи на те, що в 1 Кор. 7:18-19 сказано, що обрізання нічого не значить, а в Гал. 5:2-3 — що ми не повинні обрізатися?

Відповідь: Існує п’ять різних точок зору.

а) Інше питання: Павло й Тимофій ніколи не вірили, що обрізання виправдає Тимофія. Це було зроблено не з релігійних міркувань, а для того, щоб не образити євреїв.

б) Раніше: Павло обрізав Тимофія задовго до написання 1-го Послання до Коринтян та Послання до Галатів. Очевидно, Бог ще не відкрив Павлу, що християни не повинні обрізатися з релігійних міркувань. Бог не очікує, що хтось виконуватиме заповідь, якої Він ще не дав.

в) Павло був непослідовним: Павло припустився помилки, обрізавши Тимофія, оскільки це створювало у євреїв враження, ніби це було зроблено з релігійних міркувань. Пізніше, коли Павло усвідомив свою помилку, він написав 1 Коринтян 7:18–19 та Галатів 5:2–3. У Галатів 2:3 Павло конкретно згадав, що не обрізав Тита.

Не слід дивуватися, що апостоли не були досконалими. Петро припустився дещо подібної помилки, відмовившись їсти разом з язичниками (Галатів 2:11-14).

г) Щоб не спокушати інших: Павло раніше обрізав Тимофія, бо не хотів спокушати слабших братів, як зазначено в Посланні до Римлян 14. Однак, коли «слабші брати» стали настільки сильними, що почали тиранити церкву, Павло мусив відреагувати на цю загрозу легалізму.

e) Відвідування синагоги: Тимофія вважали б євреєм, оскільки його мати була єврейкою. Крім того, час дієслова вказує на те, що його батько помер. Оскільки Павло зазвичай спершу йшов до синагоги, Тимофія не пустили б туди, якби стало відомо, що він ніколи не був обрізаний. Хоча Павло, можливо, й припустився помилки, існує різниця між уявленням, що обрізання є необхідним для спасіння (чого Павло ніколи не натякав), та тим, що воно є корисним для євангелізації.

Питання: Як у Діях 16:6 Святий Дух завадив Павлу та його супутникам проповідувати в римській провінції Азії?

Відповідь: Немає жодних свідчень про застосування сили чи примусу. Павло та його супутники були слухняні Богу, і, найімовірніше, Святий Дух не дав їм спокою щодо поїздки до Азії, або ж просто сказав їм не їхати. Павло подорожував околицями східної Мізії (включно з Троадою), але, судячи з усього, там не проповідував. Місто Троада за часів Павла розташовувалося на південь від античного міста Трої. Ця заборона діяла лише до настання відповідного часу. З іншого боку, дехто вважає, що хвороба була тим засобом, який Святий Дух використав, щоб утримати Павла від поїздки туди. Іноді й сьогодні Святий Дух рухає наш дух, даючи нам знати, що ми повинні чи не повинні щось робити.

Це можна назвати «подвійним керівництвом», коли Бог каже: «Не роби цього, а зроби натомість інше». Іншими прикладами подвійного керівництва є те, що Девід Лівінгстон намагався поїхати до Китаю, але Бог натомість послав його до Африки. Вільям Кері хотів поїхати до Полінезії, але Бог послав його натомість до Індії. Адонірам Джадсон спочатку поїхав до Індії, але не залишився там і натомість вирушив до Бірми (М’янми). Бог, очевидно, відкриває тобі саме стільки, скільки тобі потрібно знати, і лише тоді, коли тобі це потрібно.

Очевидно, у Бога були інші плани щодо бітінійців та мешканців провінції Азії (включно з ефесянами). Вони почули Євангеліє пізніше, як показують Дії 18:19–21, 18:24–19:41 та 1 Петра 1:1.

Питання: Як, згідно з Діями 16:6-7, ми повинні реагувати, коли Бог каже «ні» чомусь, що, як ми знаємо, не є гріхом, навіть якщо це могло б сприяти розширенню Його Царства?

Відповідь: Продовжувати прагнути цього — це непокора. Не будьте подібними до Валаама, якого Бог у книзі Чисел 22 застеріг через осла, а Валаам все одно прагнув грошей. Розширення Божого Царства не є нашою головною метою. Наша головна мета — прославляти Бога , люблячи Його та слухаючись Його. Чи то у духовному житті, чи у бізнесі, чи в інших сферах, грішні люди дуже схильні відволікатися від мети та плутати засіб досягнення мети з самою метою.

Питання: Чи був той чоловік у видінні в Діях 16:9 Лукою?

Відповідь: Ні. У «Навчальній Біблії NIV» (NIV Study Bible), на сторінці 1676, зазначено, що немає жодних вказівок на те, що це був він. Навпаки, у Діях 16:11 Лука вживає займенник «ми», коли говорить про Павла та його супутників, які вперше вирушають до Європи, отже, Лука тут був разом із Павлом. Існує також припущення, що Павло вперше зустрів Луку саме тут, звернувшись до нього з медичних причин.

Питання: Чому в Діях 16:14 Лідії потрібно було відкрити своє серце, щоб відгукнутися на послання Павла, адже вона вже поклонялася Богу?

Відповідь: Усім нам потрібно, щоб наші серця відкрилися, щоб відгукнутися на Євангеліє. Святий Дух діє в людях згідно з Івана 16:8-11. Ніхто, включаючи тих, хто за своєю природою є найкращими серед людей, не шукає Бога самостійно, як вказує Римлянам 3:10. 2 Коринтян 4:3-4 говорить, що Євангеліє затуманено для тих, хто гине. Нам потрібно молитися, щоб воно відкрилося для них. Діяння 16:14 просто фіксує чудову новину про те, що Святий Дух діяв у Лідії, щоб вона прийняла Євангеліє. Хоча з боку Бога немає жодних натяків на примус, дія Святого Духа є необхідною для того, щоб людина народилася згори.

До речі, Тіатира була містом у країні Лідії до того, як її завоювали римляни. За часів Павла римляни включили її до своєї провінції Азія, але вона все ще залишалася лідійським містом.

Питання: Чи підтверджує уривок з Діянь16:15 , що немовлят слід хрестити?

Відповідь: Ні. Відповідь див. у коментарі до 1 Коринтян 1:16.

Питання: Чому в Діях 16:16-18 Павло був стурбований тим, що одержима рабиня казала, ніби вони від Бога?

В: У Святому Письмі про це не сказано. У Святому Письмі сказано, що вона мала духа віщування — грецькою «пітонський» дух — тобто була одержима пітонським духом грецького демона Аполлона. Ось кілька теорій щодо того, чому Павло був стурбований.

1. Вона говорила в такому стилі, що відштовхувала людей. Або, можливо, вона постійно кричала, відволікаючи увагу від послання Павла.

2. Вона говорила це в позитивному ключі, щоб після того, як Павло піде, вони повірили, що одержима демоном дівчина є однією з них, і згодом стали слідувати її вченню. Вона привласнювала собі їхнє послання.

3. Демон хотів, щоб усі знали, що Павло намагається навертати язичників (існував римський закон, який це забороняв), і каже римським громадянам не поклонятися імператору чи римським богам.

Людям легко неправильно сприйняти наше послання і подумати, що Ісус є «шляхом спасіння». Якщо люди повірять у те, що насправді сказала та рабиня, це надасть легітимності в очах інших тому, що поклоніння Аполлону також є добрим.

Питання: У Діях 16:19 Павло, по суті, вигнав джерело доходу господарів рабині. У яких ситуаціях у нашому житті нам слід «виганяти джерело доходу», оскільки воно не подобається Богу?

Відповідь: Лука двічі вжив одне й те саме дієслово. Коли дух «вийшов» із дівчини, джерело доходу «вийшло» з них. Це може бути досить болісним, якщо ми цінуємо гроші, добробут і безпеку більше, ніж прославлення Бога. Але ви можете змінити своє ставлення на краще, усвідомивши: якщо це не подобається Богу, то це й не належало вам з самого початку.

Якщо люди використовують обман, окультизм, чиюсь відчайдушність або навіть релігію , щоб отримати від людей більше, ми повинні допомагати жертвам і майбутнім потенційним жертвам, викриваючи це. Якщо в нашому житті ми маємо джерело доходу від чогось, що не подобається Богу, ми повинні відрізати це джерело доходу. Це може означати фінансові втрати та припинення цієї діяльності, а не просто продаж її комусь іншому, щоб заробити на цьому.

Зверніть увагу, що ця дівчина була одержима демоном, і коли її звільнили від нього, господарі, які зовсім не дбали про її благополуччя, розлютилися через те, що втратили дохід. Це не був останній випадок, коли злі люди воліли б, щоб інші страждали, аніж втратити частину доходу. Немає жодних ознак того, що господарі взагалі дбали про релігійний аспект; вони просто хотіли покарати Павла за те, що він зменшив їхній дохід.

Іноді людина може думати, що якщо її професія не полягає в грабуванні людей, крадіжках чи вбивствах інших, то її професія є доброю. Але що, якщо ви працюєте на звичайній роботі — бухгалтером, програмістом, робітником на заводі тощо — у компанії, про яку ви знаєте, що вона грабує, краде або вбиває інших (включно з ненародженими дітьми), і ваша праця допомагає їй досягти цієї мети? Тоді вам потрібно «вигнати» цю роботу зі свого життя.

Питання: У Діях 16:19, коли інший віруючий заробляє гроші способом, що не подобається Богу, як ми маємо сказати йому, щоб він «вигнав» свій дохід?

Відповідь: У «Діяннях» згадується лише два випадки, коли язичники завдавали шкоди Павлу та Силі: тут і в Ефесі (Діяння 19:23–41). В обох випадках головною проблемою була втрата доходу. Сатана використовував тут дві різні тактики: фальшиву дружбу та відкриту війну.

Уявіть, що ви сказали іншій людині: «Я вигнав з тебе необхідність займатися твоєю професією. Насправді я звернувся до правоохоронних органів, і ти більше не зможеш займатися обраною професією. Подякуєш мені пізніше». Як би це сприйняли?

Питання: Як, згідно з Діями 16:21, слід поводитися, коли не можна проповідувати?
Відповідь: Римська імперія дозволяла людям сповідувати власну релігію, але забороняла намагатися навертати римських громадян.

Питання: Що в Діях 16:25 вчить нас про біль і хвалу?

Відповідь: Павло та Сила перебували в темній камері, їхні тіла були побиті, а спини в крові. У Діях 16:33 тюремник очистив свіжі рани Павла. Сподіваємося, що зазвичай вони не спали на спині! Ситуація не виглядала дуже обнадійливою, і вони не мали уявлення про те, чим це закінчиться. Але вони славили Бога не в часи благополуччя, а саме тут, посеред свого болю та безнадії. Бог просить нас славити Його, але Він хоче, щоб ми славили Його також посеред нашого власного болю та безнадії, коли ми не маємо уявлення про результат.

Питання: Чи є в Діях 16:26-28 якісь позабіблійні свідчення про цей землетрус?

Відповідь: Ні. Однак:

1. У цьому гірському регіоні північної Греції та Македонії часто траплялися землетруси. Ось деякі з найбільших землетрусів у цьому регіоні. (У давнину звіти про це були дуже нерегулярними.)

403 р. н. е. Константинополь (вигнання Хризостома)

856 р. н. е. Коринф, Греція 45 000 загиблих

1858 Коринф, Греція

1928 Коринф, Греція

3/18/1953 Північний захід Туреччини 1 200 загиблих 7,2 бали за шкалою Ріхтера

7/26/1963 Скоп'є, Північна Македонія 1 100 загиблих 6,0 за шкалою Ріхтера

Що стосується незначних землетрусів, то, за даними «Британської енциклопедії», у Греції та Туреччині:

У період з 1902 по 1946 рік сталося 58 землетрусів

У період з 1947 по 1966 рік сталося 82 землетруси

У період з 1967 по 1976 рік сталося 45 землетрусів

У період з 1977 по 1981 рік сталося 9 землетрусів

2. Але це був не звичайний землетрус. Будівля встояла, але ланцюги дивовижним чином обірвалися. Можливо, це було лише локальне явище в районі в’язниці.

Щодо того, як вдалося відчинити всі двері, то в деяких турецьких в’язницях двері зачинялися лише за допомогою ґрат. Землетрус міг розсунути дверні косяки.

Питання: Як би ви почувалися, перебуваючи в Діяннях 16:34 у гостях у того чоловіка, який посадив вас у кайдани?

Відповідь: Незадовго до цього, у Діях 16:33, тюремник промив рани Павла та Сили, ймовірно, щоб запобігти інфікуванню. Звісно, це здавалося б дуже дивним. Але тюремник був би їм дуже вдячний за те, що вони не втекли, адже, згідно з (пізнішим) Кодексом Юстиніана 9.4.4, охоронець ув’язненого мав би отримати таке саме покарання, як і сам ув’язнений, у разі втечі останнього. Крім того, якщо тюремник і його родина хотіли навернутися до Христа, то прийняти їх було єдиним правильним рішенням. Спочатку стався фізичний землетрус, а потім затремтів дух тюремника, коли він подумав, що всі в’язні втекли. Як зауважив Іоанн Златоуст, оскільки тюремник і його родина були очищені від гріхів Христом, то було цілком природно, що вони промили рани Павла та Сили.

До речі, тюремні наглядачі зазвичай були ветеранами армії, що вийшли на пенсію.

Зверніть увагу на різноманітний склад церкви у Філіппах: серед інших — заможня бізнес-леді, яка поклонялася Богу, колишня язичниця, рабиня, одержима демонами, та римський тюремник. Коли ми, як християни, показуємо, що всі ми єдині у Христі, попри нашу різноманітність, це прославляє Бога і є свідченням для світу.

Питання: На яке римське право посилалися Павло та Сила у Діях 16:37?

В: Згідно із законами Валеріана та Порція, складеними в період між 509 та 195 роками до н. е., римський громадянин не підлягав місцевим законам, якщо тільки він сам на це не давав згоди. Римський громадянин міг уникнути смерті, тортур або ув’язнення, звернувшись із апеляцією до Цезаря, який потім і вирішував справу. Щодо того, чому вони бичували Павла, не запитавши спочатку, чи є він римським громадянином, то подібний випадок стався з одним римським громадянином, якого деякий час бичували навіть після того, як він вигукнув про це, як свідчить Цицерон у «Веррінських промовах», 2.5.161–162. Але якщо магістрат бив римського громадянина, коли не мав цього робити, це могло позбавити його права коли-небудь знову обіймати римську посаду.

Питання: Які позабіблійні свідчення існують щодо цього дивного грецького слова «політарх» (politarch), що означає «правитель міста», у Діях 17:6?

Відповідь: Раніше таких доказів не було взагалі. Однак археологи вперше виявили це слово в 1835 році на арці за межами Салонік. З того часу цей термін було знайдено ще в шістнадцяти чи сімнадцяти інших місцях, але лише стосовно міст у Македонії. До речі, для цих євреїв, мабуть, було дивно вдавати, ніби вони так обурені необхідністю захищати репутацію Римської імперії.

Питання: Чому, згідно з Діями 17:11, берейці виявилися благороднішими за фессалонікійців, оскільки не довіряли Павлу настільки сильно?

Відповідь: Вони були благороднішими, бо критично зіставляли слова Павла зі Старим Завітом. Віра фессалонікійців не була менш справжньою. Сьогодні віра християнина все ще є справжньою, навіть якщо він просто повірив у те, що йому розповіли його християнські друзі та родичі. Однак краще перевіряти факти та бачити всі докази на користь віри.

Питання: У Діях 17:14-15 Павло [нібито] поїхав до Афін сам, залишивши Силу та Тимофія в Береї, чи Павло відправив Тимофія назад до Солуня, як вказує 1 Солунян 3:1-2?

Відповідь: По-перше, ми не знаємо, чи Павло спочатку планував їхати до Афін, населення яких на той час, ймовірно, не перевищувало 10 000 осіб. На той час місто втратило весь політичний вплив, але було «інтелектуальною столицею» Греції. Це було, по суті, «історичне місто-храм» та університетське місто. Можливо, Павло мав намір пройти 500 миль по Егнатієвому шляху до Адріатичного моря і прямувати далі до Риму. Але заворушення в Солуні, можливо, змусили його звернути на південь, до Афін. Існують дві різні відповіді, які ефективно вирішують це питання, хоча я віддаю перевагу другій.

Немає доказів того, що Тимофій був в Афінах: у 1 Солунян 3:1-2 ніде не сказано, що Тимофій був разом із Павлом в Афінах. Натомість там сказано лише, що Павло послав Тимофія. Павло міг доручити Тимофію вирушити листом або усно через іншого співробітника. Люди, як тоді, так і зараз, постійно доручають справи іншим через повідомлення.

Тимофій міг поїхати до Афін, а потім виїхати звідти: у Діях 17:14-15 сказано, що Павло спочатку прибув до Афін, але чекав на них там. Отже, Павло пішов на Ареопаг до того, як Тимофій і Сила прибули до Афін; вони прибули до Афін, а потім Павло відправив Тимофія назад до Солуня.

Отже, після того як Тимофій прибув до Береї, або

а) він поїхав до Афін слідом за Павлом, а потім Павло наказав йому повернутися до Солуня;

б) він залишився у Береї, і йому листом або через посланця було наказано повернутися до Солуня;

в) дорогою до Афін йому було наказано листом або через посланця повернутися до Солуня.

Це одна з тих подробиць, про які не згадується в «Діяннях апостолів».

Питання: Чому в Діях 17:16 Павло обурився, побачивши всі ті прекрасні скульптури? Як ми повинні ставитися до художньо вишуканих, майстерно виконаних храмів та вівтарів?

Відповідь: У найгіршому випадку уявіть собі ретельну, професійну майстерність у будівництві храмів майя з їхніми добре спроектованими басейнами внизу, куди скидали тіла людей, принесених у жертву. Щоправда, греки, римляни, єгиптяни та інші народи не практикували людських жертвоприношень. До речі, Ксенофонт називав Афіни одним великим вівтарем і жертвоприношенням. Він саркастично зауважував, що в Афінах легше знайти бога, ніж людину. В Афінах, ймовірно, було більше вівтарів, ніж у решті Греції разом узятої. Але ці ідолопоклонницькі храми та вівтарі ставили людей у духовне рабство перед їхніми «богами», які насправді були демонами. Згадайте також архітектора прекрасного Тадж-Махалу. Це був не релігійний храм, а мавзолей для улюбленої дружини правителя. Він хотів переконатися, що нічого іншого, що могло б з ним змагатися, не буде збудовано, тож нагородив архітектора за добре виконану роботу, стративши його. Бог, можливо, більше зважає на моральний бік речей, тоді як багато людей дивляться лише на фізичний бік. Грецьке слово, яке тут означає, що Павло «страждав», є медичним терміном, що може також означати судоми або епілептичний припадок. Можливо, нам теж слід більше зважати на моральний бік.

Можливо, ми не говоримо так, як Павло, тому що не відчуваємо того, що відчував Павло. Ми не відчуваємо того, що відчував Павло, тому що не бачимо того, що бачив Павло.

Питання: У Діях 17:16, які три реакції міг обрати Павло, і яку з них він обрав?

Відповідь: Три реакції — це боротьба, втеча або діалог. Емоційно Павло міг діяти, керуючись гнівом, страхом або любов’ю. Павло вирішив вступити з ними в діалог через свою любов до Бога та до них.

Питання: Чому в Діях 17:18–34 Павло цитував істину з язичницьких джерел? Зокрема, слова поета Епіменіда (600 р. до н. е.) з Кносса на Криті, де Мінос, син Зевса, сказав: «у Ньому ми живемо, рухаємося й існуємо», а також кілікійський поет Арат (бл. 315–240 рр. до н. е.) у творі «Феномени» та стоїк Клеанф з Ассоса (331–233 рр. до н. е.) у «Гімні до Зевса»: «Ми є Його нащадками»

В: Цитати Павла були навмисними і сприймалися як такі його слухачами. Павло створював спільну основу, до якої могли віднестися багато хто з його слухачів. Арат писав: «Зі Зевсом кожен із нас у всіх відношеннях має справу, бо ми також є його нащадками». Климент Олександрійський у творі «Стромати» (193–202 рр. н. е.), книга 1, розділ 14, стор. 313, висловлює цікаву думку з цього приводу. Він каже, що Павло цитував правдиві висловлювання грецьких поетів, щоб одних наставляти, а інших соромити. Можливо, Павло хотів підкреслити, наскільки дивним було те, що напіватеїстичні епікурейці та пантеїстичні стоїки поклонялися грецьким ідолам і писали їм гімни.

Питання: У Діях 17:23–30 Павло проповідував грекам про невідомого бога, про якого вони мали певне уявлення. Чи мають інші сучасні релігії невідомого бога, якого вони відчувають, або, як висловився один з людей, «прихованого Христа в індуїзмі»?

Відповідь: Ця ідея та вислів походять від Реймонда Паніккара з книги «Невідомий Христос індуїзму», с. 137. Це так само неправильно, як стверджувати, що поклонники Ваала насправді поклонялися істинному Богу Ізраїлю. Павло не схвалював їхнє поклоніння, а скоріше їхнє відверте визнання того, що вони не знали про конкретного Бога. Наскільки близько чи далеко невіруючий знаходиться від Христа, або що він робив для фальшивого бога, на противагу пошуку єдиного Істинного Бога, — це не ті деталі, які нам потрібно з’ясовувати. Натомість Павло «був у розпачі», коли побачив усіх богів та вівтарі в Афінах (Дії 17:16). Павло знав, що їм потрібно відвернутися від ідолів, жертви яким приносяться демонам, а не Богу (1 Кор. 10:19-20). Павло сказав: «Тому, мої улюблені, уникайте ідолопоклонства» (1 Кор. 10:14). Ми повинні триматися подалі від ідолів (1 Ів. 5:21).

Питання: Чи пошкодував Павло згодом про такий підхід, описаний у Діях 17:18-34, коли він наголошував, що проповідував коринтянам лише Христа (1 Кор. 1:18-2:8) — у місті, яке було його наступною зупинкою після Афін?

Відповідь: Хоча думки з цього приводу розходяться, дехто вважає, що так.

В Афінах Павло спочатку встановив зв’язок із їхньою релігією, вказав на деякі добрі істини, які слід поважати в їхній релігії, показав деякі суперечності в їхньому ідолопоклонстві та виокремив істину Христа.

У Коринті Павло наголошував, що світська мудрість не може поступово змінюватися, щоб прийти до Христа, що він проповідував лише Христа і хотів, щоб їхня віра ґрунтувалася на Божій силі, а не на людській мудрості.

У будь-якому разі Павло проповідував Христа, використовував Писання, звертався до потреб людей, все одно руйнував аргументи (2 Коринтян 10:5) і намагався бути всім для всіх, щоб спасти хоча б деяких (1 Коринтян 9:19-22).

Цікаво порівняти три проповіді Павла:

1) Антіохія Пісидійська (хоча насправді вона розташована у Фрігії, а не в Пісидії) Дії 13:16-43

2) У Лістрі не було синагоги (Дії 14:15-17)

3) Афіни (Дії 17:22-31, Дії 20:18-35); див. 1 Коринтян 2:2-5

Див. обговорення 1 Коринтян 1:18–2:8 для отримання додаткової інформації.

Питання: Які докази того, що Павло не досяг успіху, містяться в Діях 17:18-34?

В: Думка про те, що Павло був розчарований результатами своєї місії в Афінах, набула поширення завдяки серові Вільяму Рамсею, як зазначено у книзі «Послання Діянь Апостолів» (перероблене видання), с. 272–273. Однак Н. Б. Стоунхаус пише, що це «невиправдано». У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Церква, мабуть, була незначною в одному з провідних міст Греції; згадуються лише дві особи, і він ніколи не писав до цієї церкви. З іншого боку, як зазначається на сайті , хоча Афіни та їхній університет вважалися культурною та освітньою столицею римського світу, населення Афін становило лише близько 10 000 осіб.

2. У церковній історії майже немає свідчень про важливість церкви в Афінах.

3. У Діях 17:18 дехто критикував Павла як «збирача насіння» — еклектика, який брав слова з різних джерел, щоб сформувати власну філософію.

4. Коли Павло прибув з Афін до Коринфа, він прийшов у слабкості, страху та великому тремтінні (1 Кор. 2:3).

Афіняни хотіли слухати його, і хоча вони не погоджувалися з Павлом та ставилися до нього зверхньо, вони не переслідували його. Дехто любить дискутувати про Бога та духовні речі, але ніколи не готовий до чогось зобов’язатися. Дехто відкидає Євангеліє, бо вважає його неправдивим, а інші — тому, що вважають його дріб’язковим. Вони так думають, бо мають «замінник Бога». Ідолом є все, що замінює Бога. Іноді навіть ідеологія може стати «ідолологією».

Але, принаймні з позитивного боку, євреї, які переслідували Павла від міста до міста, очевидно, не наважилися спробувати зупинити його, коли він дістався до язичницьких Афін. Афіняни соромилися того, що століття тому вони стратили філософа Сократа. Відтоді вони прагнули дати слово всім школам, і оскільки вони вважали Павла філософом, то, швидше за все, завдали б шкоди переслідувачам філософа, а не самому філософу.

Висновок: Докази не дають підстав стверджувати, що Павло зазнав повної поразки. Однак загальновизнаним фактом є те, що церква в Афінах була набагато меншою та менш впливовою, ніж грецькі церкви у Філіппах, Солуні та Коринті.

Питання: У Діях 17:18 у чому саме звинувачували Павла?

Відповідь: Слово, яке тут іноді перекладають як «балакун», насправді мало більш конкретне значення. Воно вживалося стосовно птахів, які збирали різноманітне насіння, та людей, які збирали сміття. По суті, вони звинувачували Павла в тому, що він не мав оригінальних ідей, а лише підбирав уривки мудрості тут і там та подавав їх так, ніби це було щось нове.

Цікаво, що самих афінських філософів звинувачували в тому, що вони просто сиділи, чекаючи на нові ідеї. Про це згадує не лише Лука в Діяннях 17:21, але й Тукидид у «Історії» 3.38.5, де про афінян сказано: «Ви найкраще даєтеся обдурити чимось новим, що промовляється». Пізніше, коли македонці збиралися завоювати Афіни, афінський Демосфен звинуватив афінян у тому, що вони завжди шукають нових ідей. Філіп 1.10.

Питання: Як у Діяннях 17:18 Павло намагався достукатися до епікурейців, послідовників Епікура із Самосу (341–270 рр. до н. е.)?

Відповідь: Епікур вважав, що дві основні речі, яких людина може бути свідомою, — це біль і насолода. Він стверджував, що головна мета людини — максимізувати насолоду та щастя. Він вірив, що боги, якщо вони взагалі існують, не мають значення для людства, а матерія та випадковість є першопричинами. На сайті http://www.nidlink.com (October 29, 2002 ) зазначено, що Епікур був новатором, оскільки допускав жінок і рабів до своєї школи.

Епікурейці вірили, що вічно існують лише матеріальні атоми, а загробного життя не існує. Епікур і Хрісіпп стверджували, що або бога взагалі не існує, або, якщо він і є, то дбає лише про себе, згідно з «Листом Теофіла до Автоліка», книга 2, розділ 4, стор. 95.

Як стоїки, так і епікурейці вірили, що світ буде знищений вогнем, згідно з твором «Октавій» Мінуція Фелікса (210 р. н. е.), розділ 34, стор. 194. Згідно з «Британською енциклопедією», однією з головних цілей Епікура було позбавити людину страху перед богами. Люди повинні бути вільними від страху смерті та суду. Епікурейці не мали багато етичних вчень. Існувало два типи епікурейців: оригінальні та «мутовані». Оригінальні епікурейці вірили в помірність. Наприклад, як голодування, так і переїдання спричиняли біль. Пізніші, «мутовані» епікурейці були любителями вечірок, які говорили: «Їжте, пийте й веселіться, бо завтра ми помремо». Можна вважати, що сучасні послідовники Айн Ренд подібні до первісних епікурейців. Було небагато відомих епікурейців, але одним із них був римський поет Лукрецій.

На противагу цьому Павло зазначив наступне.

1) Саме Бог, а не випадковість, створив світ і все, що в ньому є

2) Бог визначає, коли і де живуть люди

3) Люди повинні шукати Бога

4) Нам потрібно покаятися перед Богом

5) Бог близький до нас

6) Бог справедливо судитиме світ

7) Доказ істинної релігії: воскресіння Ісуса

Питання: Чому в Діях 17:18-31 згадуються ідоли перед епікурейцями?

Відповідь: Епікур не заперечував існування грецьких богів, оскільки він писав (Лист до Меноеца 123): «їхнє існування нам відоме через безпосереднє сприйняття». Інші епікурейці писали: «Створені з кращої матерії, ніж ми, вони мешкають далеко в міжсвітових просторах» (Плутарх, «Моралії» 731 D, 734 C; «Інтермундія», Цицерон, «Про природу» i.8). Стоїки звинувачували епікурейців у безбожництві. Це звинувачення не було цілком правдивим, але епікурейці не вірили, що боги піклуються про людські справи чи впливають на них.

Головними супротивниками епікурейців були стоїки. Хоча стоїки були пантеїстами, а епікурейці — схожими на атеїстичних раціоналістів, обидві школи виявляли суперечливість: вони заперечували існування богів, але водночас відкрито визнавали грецьких, а згодом і римських ідолів.

Питання: Як у Діях 17:18 Павло намагався достукатися до стоїків, які походили від Зенона з Кітіума на Кіпрі (бл. 320–бл. 250 рр. до н. е.)?

Відповідь: Стоїки вірили в пантеїстичну силу або божественну душу, що пронизувала все, і вважали, що історією керує велика мета. Вони не бачили, що насолода обов’язково є найкращим способом уникнути болю. Іноді людина не знала, як правильно обрати найкращу насолоду. Вони були фаталістами, і Йосип Флавій зазначає, що вони мали багато спільного з фарисеями. Замість віри в божественний закон вони вважали, що повинні дотримуватися «закону природи».

Згідно з Афінагором у праці «Захист християн» (177 р. н. е.), розд. 19, с. 138, стоїки стверджували, що все згорить, і світ отримає нове початок. Татіан у «Зверненні до греків», розд. 6, с. 67, додає, що стоїки вірили: все буде знищено, а потім цикл повториться, і все стане так, як було раніше.

Стоїки наголошували на трьох речах: логіці, фізиці та етиці, і прагнули формувати сильний характер людей через перемоги та трагедії. Чотирма найвищими чеснотами були мудрість, мужність, самообмеження та справедливість. Стоїцизм мав значний вплив. Сенека, Епіктет та імператор Марк Аврелій були стоїками.

Проти stoicismу Павло в Афінах зазначив наступне.

1) Бог створив світ і все, що в ньому є; світ не є Богом

2) Бог є особистістю

3) Бог підтримує нас, а ми нічого не робимо, щоб підтримувати Бога

4) Люди повинні шукати Бога, а не лише мудрість та етику

5) Нам потрібно покаятися перед Богом

6) Бог буде судити світ

7) Доказ істинної релігії: воскресіння Ісуса

Питання: Чому в Діях 17:18-31 Павло згадав про ідолів перед пантеїстичними/атеїстичними стоїками?

Відповідь: Відомий філософ Сократ був єдиним грецьким філософом, якого, як відомо, стратили за те, що він не вірив у грецьких богів. З того часу жоден інший грецький філософ не наважився заявити, що грецькі боги є фальшивими. Один із учнів Сократа, Антісфен, заснував кінічну школу, а стоїки походять саме від кініків.

Слід звернути увагу на суперечність між стоїчною філософією та фактичними переконаннями стоїків.

Філософія стоїцизму: Стоїцизм вчив, що всі люди походять від єдиного вселенського духу (а не від грецьких ідолів), який пронизує матерію, і що всі люди є братами та рівними.

Стоїки: Однак стоїки не були атеїстами, оскільки один із видатних лідерів стоїків, Клеанф з Ассоса, написав «Гімн Зевсу» (Зевс був грецьким ідолом), з якого цитував Павло. Віра стоїків в ідолів згодом стала для християн питанням життя і смерті. Римський імператор Марк Аврелій був стоїком, який переслідував християн, зокрема, за те, що вони не вірили в жодних богів, окрім Єдиного Істинного Бога.

Мета Павла: У Діях 17:18-31 Павло, ймовірно, хитро, але непрямо вказував на інтелектуальне лицемірство гімнів на честь Зевса та схвалення грецьких ідолів у порівнянні з вірою лише в одного (хоча й пантеїстичного) Бога. Основна проблема полягає в тому, що якщо Бог є причиною нашого існування, то ми не можемо бути причиною існування Бога.

Питання: Чи використовував Павло в Діях 17:18-31 аргумент «солом’яного чоловіка», стверджуючи, що боги не є цими створеними людьми ідолами? Деякі політеїсти вірили, що ідоли є лише неживими зображеннями богів.

Відповідь: Язичники суперечливо вірили як у невидимих богів, так і у видимі статуї. Зокрема, боги могли «мешкати» у видимих статуях, які були священними і мали силу давати пророцтва та зцілювати. Наприклад, в Ефесі вони не говорили, що богиня Артеміда є важливою; натомість вони вигукували: «Велика Артеміда Ефеська!» Давайте розглянемо, що говорили ранні християни, сучасні індуїсти та сучасні католики не про багатобожжя загалом, а про поклоніння саме цим кам’яним статуям.

Рання Церква: Окрім Павла, багато ранньохристиянських письменників вказували на цю суперечність, використовуючи численні аргументи того самого типу, що «саме дерево, метал і камінь нічого не можуть зробити». Ось кілька прикладів:

«Звернення Татіана до греків», розд. 4, с. 66, 110–172 рр. н. е.

«Теофіл до Автоліка», книга 1, розд. 10, с. 92, 168–181/188 рр. н. е.

«Захист християн» Атенагора (177 р. н. е.) докоряє язичникам за те, що вони вірять, ніби справжні статуї зцілюють хворих і промовляють пророцтва.

«Настанова» Климента Олександрійського (193–217/220 рр. н. е.), розд. 10, с. 199, критикує сприйняття каменів і дерева як священних речей.

Мінуцій Фелікс (210 р. н. е.) «Наскільки ж істинніші судження про ваших богів висловлюють немовні тварини за своєю природою? Миші, ластівки, кані знають, що ті не мають почуттів: вони гризуть їх, топчуть їх, сідають на них; і якщо ви їх не проганяєте, вони будують свої гнізда прямо в пащі вашого бога. Павуки, справді, плетуть свої павутини над його обличчям і звисають нитками з самої його голови. Ви витираєте, очищаєте, зішкрібаєте, а також захищаєте й годуєте тих, кого ви самі створили»; Октавій з Мінуція Фелікса, розд. 24, с. 187

Октавій з Мінуція Фелікса, 210 р. н. е., розд. 19, с. 184 та розд. 27, с. 189–190. У розділі 27, с. 190, він згадує, що демони причаїлися під статуями та образами.

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258) у «Трактаті 6», розд. 7, с. 467, переказує слова Октавія про злих духів, що причаїлися під статуями та освяченими образами.

Індуїстське ідолопоклонство: Сьогодні індуїсти-ведантисти наголошують на Упанішадах та на єдиній пантеїстичній сутності — Брахмані. На відміну від інших індуїстів, вони не наголошують на Індрі, царі богів, ані на тому, що Шива є Верховним, ані на тому, що Вішну є Верховним, ані на інших богах. Проте, суперечливо, вони все ще можуть мати у своїх домівках ідолів цих або інших божеств, яким вони приносять гхі (масло) чи інші жертви. Як ці маленькі пластикові чи металеві ідоли споживають масло та іншу їжу, особливо якщо все є Брахманом?

Католицьке ідолопоклонство: Сьогодні католики вірять не лише в те, що Марія проливає сльози й зцілює, але й у те, що самі її статуї проливають сльози й зцілюють.

Питання: Чи є в Діяннях 17:23 якісь позабіблійні свідчення про вівтар невідомому богу?

Відповідь: Археологічних доказів немає, але є чимало літературних свідчень. Павсаній (II ст. н. е.) у «Описі Греції» 1:1:4 пише: «вівтарі невідомих богів», а Філострат (III ст. н. е.) у «Житії Аполлонія Тіанського» 6:3:5 зазначає: «Розумніше говорити добре про всіх богів, особливо в Афінах, де вівтарі споруджують навіть невідомим богам». Діоген Лаертій у праці «Життя філософів» 1:110 згадує, що під час чуми в Афінах Епіменід випустив чорну та білу овець. Афіняни мали принести цих овець у жертву там, де вони лягли, на вівтарі, найближчому до місця їхнього зупинення. Коли вівці зупинилися далеко від будь-якого існуючого вівтаря, присвяченого якомусь богу, афіняни спорудили вівтар невідомому богу.

Крім того, ми не знаємо напевно, чи Павло встиг закінчити свою проповідь, коли його перервали афінські філософи, які глузували з нього.

Питання: Чи підтверджує Дії 17:23 якимось чином атеїстичне твердження, що «Бог» — це просто назва того, чого ми не знаємо?

Відповідь: Є один момент, у якому християни можуть частково погодитися з атеїстами. «Бог» — це термін для позначення того, чого вони не знають. Але через Христа ми пізнаємо Бога. Другий момент, з яким атеїсти повинні погодитися, полягає в тому, що, з огляду на обсяг Біблії та численні свідчення християн, християнство, якщо припустити, що воно є істинним, відкриває багато про Бога.

До речі, Есхіл у трагедії «Евменіди» вклав у уста бога Аполлона такі слова: «Коли пил ввібрав кров людини, що вже померла, воскресіння не буває». Якби хтось у це вірив, то він би глузував, коли Павло говорив про воскресіння.

Можна сказати, що всі, включаючи атеїстів, вірять у Бога. Якщо визначити Бога тут як те, що не створене, те, що встановило закони природи, першопричину, то ім’я бога атеїстів — «випадковість» (взято з лекції Девіда Прентісса).

Питання: Як і коли, згідно з Діями 17:28, ми повинні цитувати нехристиянські джерела як істинні, проповідуючи Євангеліє або дискутуючи з нехристиянами?

Відповідь: Робити це слід дуже обережно. Ми не хочемо створювати враження, що віримо — або що вони повинні вірити — у весь текст, з якого цитуємо, навіть якщо якась його частина є правдивою. Павло, як і ми, може цитувати щось, щоб знайти спільну основу, домовившись про те, що обидві сторони вже вважають правдою, перш ніж перейти до нових тем. Але ми можемо почати свою думку з чогось на кшталт: «Я не вірю, що ця книга/джерело є цілком правдивим, але, гадаю, ми можемо погодитися, що саме це речення в ній є правдивим». У певному сенсі ви балансуєте на тонкій межі між аргументом ad hominem — апелюючи до того, що, на їхню думку, вони вже вважають достовірним і надійним, — не підтверджуючи й не підкріплюючи їхню думку щодо достовірності антибіблійного джерела.

Хоча іноді трапляються й цікаві факти. Наприклад, Ксенофан, який писав у 570 році до н. е., висміював те, що боги на небі були всі світлошкірими й блакитноокими, точно як фракійці — принаймні, на думку фракійців із сучасної Болгарії та північно-східної Греції. Натомість, на думку ефіопів, боги на небі були всі темношкірими й усі виглядали, ну, як ефіопи. До речі, чи чули ви про світловолосу, блакитнооку індуїстську богиню на ім’я «Бріжит» або про індуїстського бога на ім’я Чау Чун? — Я так і думав. Якби кожна культура вважала, що люди, які фізично найбільше схожі на богів на небі, — це вони самі, то можна було б замислитися, чи образи цих богів на небі — це все фальшивки чи обмани, і, можливо, Ксенофан був правий. То чи поділилися б ви цим з язичником? — Можливо. Чи є це проповідуванням Євангелія? — Ні. Це називається полемікою.

У багатьох випадках немає жодної потреби звертатися до нехристиянських та антибіблійних джерел або взагалі їх згадувати. Але якщо люди, які вас слухають, мають перешкоду для сприйняття Євангелія, у такому випадку іноді, хоча й не завжди, може бути корисно показати, що є правильним, а що — неправильним у тому джерелі чи авторитеті, якому вони довіряють.

Що стосується Павла, то християни розходяться в думках щодо того, чи вчинив він тут найкращим чином. Ми не бачимо в Афінах жодної процвітаючої церкви, і увірували лише декілька людей. Можливо, слухачі вважали слова Павла цікавими, але його вчення легко вписувалося в їхні існуючі релігійні погляди, оскільки все, що він говорив, так чи інакше вже було сказано в їхніх власних джерелах. З іншого боку, інші стверджують , що за обставин, коли аудиторія була дуже скептичною, Павло зробив усе, що міг.

Я знав одного народженого згори християнина, колишнього мормона, який, свідкуючи мормонам, просто цитував їм із «Книги Мормона» (яку він знав досить добре). Вони не могли з ним по-справжньому сперечатися, оскільки це було з їхньої власної релігійної книги. Але наскільки успішним був цей унікальний підхід, я не знаю.

Питання: Чи свідчить уривок з Діянь17:28 про істинність пантеїзму?

Відповідь: Ні. Вираз «У Ньому ми живемо, рухаємося й існуємо» не означає, що ми фізично перебуваємо всередині Бога, який є духом. Натомість це означає, що всіх нас створив Бог, і наше подальше існування залежить від Бога. Див. Колосян 1:16–17, щоб дізнатися більше про думку Павла з цього приводу.

Питання: Чи свідчить уривок з Діянь17:28 –29 про те, що Небесний батько й мати народили духовних дітей, як вчать мормони?

Відповідь: Ні. У відповіді слід врахувати два моменти.

1. Зверніть увагу на відсутність будь-якої згадки про богиню чи матір.

2. Зверніть увагу на відсутність будь-яких згадок про статеву активність з боку Бога. Мусульмани часто помилково вважають, що християни вірять у те, що Бог може мати статеві стосунки. Справжні християни ніколи не стверджували, що Бог є статевою істотою, хоча мормони дійсно вчать, що Бог є статевою істотою.

Питання: Чи був Діонісій, згаданий у Діях 17:34, тим самим, хто згодом став єпископом Афін?

Відповідь: Ми не маємо певності, але в «Церковній історії» Євсевія, книга 3, розділ 4, стор. 137–138, зафіксовано, що Діонісій Коринфський (170 р. н. е.) стверджував, що Діонісій, перший єпископ Афін, та Діонісій Ареопагіт — це одна й та сама особа.

Питання: Чи саме цей Діонісій, згаданий у Діях 17:34, написав твори, які, як вважається, належать Діонісію Ареопагіту?

Відповідь: Ні. Вони були написані сотнями років пізніше — приблизно між 485 і 528 роками н. е. У «Британській енциклопедії» (версія 1956 року, том 7, с. 396–397) зазначено, що ці чотири твори та десять листів мали глибокий вплив на теологів Середньовіччя, зокрема на Томаса Аквінського, Ерігену, Петра Ломбарда, Альберта Великого та інших. Їх більше цікавила система християнської теології, поєднана з грецькою філософією, що містилася в цих творах, ніж особистість самого автора.

На жаль, це поставило філософію на місце відносин та послуху Богу. «Британська енциклопедія» (1956 р.), с. 396, зазначає: «Їхні складові — християнські, грецькі, східні та єврейські — об’єднані в органічну систему, а не грубо змішані. Можливо, теологічно-філософська фантазія ніколи не створила нічого більш видатного». Ця система наголошувала на потоці життя від Бога через небесну ієрархію «три на три», що складається з:

I. Серафимів, Херувимів та Престолів

II. Господства, Чесноти та Сили

III. Князівства, Архангели та Ангели.

Вивчення передбачуваних взаємозв’язків цих істот, тріад обрядів та інших речей замінило просте вивчення Божого Слова. Складається враження, ніби автор, що писав під псевдонімом Діонісій Ареопагіт, дуже уважно прочитав Колосян 2:18–19, а потім зробив усе, що міг, аби не дотримуватися цього.

Питання: Хто першими увірували в Ахайї — афіняни Діонісій та Дамаріс (Дії 17:34) чи домочадці Стефана (1 Кор. 16:15)?

Відповідь: Першими, хто увірував в Ахайї, були домочадці Стефана. Афіни не входили до складу римської провінції Ахайї, а були адміністративно незалежним містом, оточеним територією Ахайї. Автор, ймовірно, не знав би цього, якби не жив саме в той час.

Питання: Чи є в Діяннях 18:2 якесь позабіблійне підтвердження того, що імператор Клавдій (41–54 рр. н. е.) наказав усім євреям покинути Рим?

Відповідь: Так, римський історик Светоній у 25-му розділі «Життя Клавдія» пише про це вигнання і зазначає, що причиною стали «їхні постійні заворушення, підбурювані Хрестом». «Хрест», ймовірно, є неправильним написанням імені «Христос», а заворушення, найімовірніше, були пов’язані з опором багатьох євреїв, які прийняли Христа. Це сталося приблизно у 50 році н. е., але Светоній не вказує точного року.

Римський історик Діон Кассій та єврейський історик Йосип Флавій також згадують указ Клавдія про вигнання всіх євреїв із Риму, але не вказують рік.

Християнський письменник Орозій також згадує про це, посилаючись на Йосипа Флавія. Орозій вказує, що це сталося у 49 році н. е.

Питання: Чому в Діях 18:3, 20:34; 1 Кор. 9:1–18; 2 Кор. 11:7–12; 1 Сол. 2:9; 2 Сол. 3:7–10 Павло був виробником наметів, а не професійним рабином?

Відповідь: Професійних рабинів не існувало. Згідно з Мішною «Пірке Абот»/«Авот» 2:2, усі рабини мали опанувати ремесло.

Питання: У Діях 18:6, коли, на вашу думку, доречно вчинити так, як Павло в цьому уривку, і «струсити одяг» (або, як у Діях 13:51, «струсити пил з ніг»)?

Відповідь: Вони вирішили, що за жодних обставин не приймуть слів Павла, і чітко дали це зрозуміти Павлу. Коли всі люди, з якими ви розмовляєте, переконані в тому, що не слід слідувати за Богом, відкидають вас і ваше послання та не звертають уваги на ваші слова, то, можливо, ваша корисність у тому, щоб попереджати їх, вичерпалася. Струшування пилу з ніг є останнім посланням до них про те, що відтепер їх може попереджати сам Бог. До речі, Павло робив це лише щодо синагоги в Коринті. Пізніше Павло відвідав синагогу в Ефесі.

Питання: Як ви гадаєте, чому, на вашу думку, у Діях 18:9-10 Бог звернувся до Павла саме тут?

Відповідь: Після переслідувань та негативного прийому в Афінах він, можливо, відчував пригніченість. Навіть в інших місцях він часто мав багатообіцяючий початок, але змушений був піти через супротив. Коли він, можливо, замислювався, чи приносять його зусилля хоч якийсь тривалий ефект, Бог підбадьорив його. Незважаючи на те, що сталося раніше, Бог пообіцяв Павлу, що в Коринті ніхто не заподіє йому шкоди. 2 Коринтян 1:3-11 також показує пригніченість, яку Павло відчував у цей час.

Питання: Чому, як показано в Діях 18:9-10, благочестиві лідери іноді впадають у зневіру та знесилення?

Відповідь: Іноді це може бути тому, що вони не бачать тих результатів, яких, на їхню думку, мали б досягти. Або, що не менш погано, вони бачать позитивні результати, але потім помічають, що ці позитивні результати не є тривалими. Однак пам’ятайте: результати належать Богові.

З іншого боку, іноді лідери можуть занадто задирати носа. Це може знеохочувати інших людей.

Покірні християни, які люблять Господа, все одно можуть впадати у зневіру. Серед біблійних прикладів — Йов, Ілля, Давид і Павло. Іншими прикладами християн, які страждали від зневіри чи депресії, є Мартін Лютер, Чарльз Сперджен, Адонірам Джадсон, Гадсон Тейлор, Мері Моррісон — дружина Роберта Моррісона, Девід Брейнерд та А. Б. Сімпсон.

Давайте розглянемо, як Павло міг бачити ситуації у своєму житті. Те, куди Павло прямував, могло мати велике стратегічне значення. Якби Павло зміг поговорити з єврейськими провідниками та переконати керівництво прийняти Ісуса як Месію, це мало б величезний вплив. Якби Павло зміг свідчити перед римським імператором і привести його до Христа, або хоча б зробити християнство визнаною релігією, яку не переслідували б, це значно полегшило б життя християн по всій Імперії. Павло робив кроки в обох цих напрямках, але ми не знаємо, наскільки він замислювався над цими стратегічними ініціативами. Проте, як би там не було, обидві ці потенційно великі можливості зійшли нанівець. Християни того часу не мали в своєму розпорядженні ані ресурсів єврейського народу, ані ресурсів Римської імперії, які б допомогли їм у поширенні Євангелія. Натомість їм довелося вести важку боротьбу з Божою допомогою, але без підтримки інституцій.

Як би ви почувалися, якби були обдарованим проповідником, вчителем і чудотворцем, а потім провели два роки у в’язниці, маючи лише дуже обмежену можливість впливати на інших? Ми — інструменти. У моїй скриньці з інструментами лежить молоток, і це хороший молоток. Я дістаю його й використовую, коли це потрібно, а решту часу залишаю у скриньці. Я не турбуюся, чи повною мірою використовується цей молоток, чи ні, або чи відчуває він себе реалізованим. Ми — інструменти для Бога. Бог використовує нас, коли забажає, а в інші часи може давати нам лише обмежені можливості.

Іноді Бог просить нас бути в’язнями та рабами. Нам не завжди дозволяється діяти на повну силу, чи навіть служити Богові на повну силу. Але Бог вимагає від нас не результатів, а покірної любові. Ми маємо бути готовими, завжди перебувати в готовності й не ображатися, коли нас відсувають на другий план і доводиться чекати.

Питання: Що нам робити, коли ми відчуваємо зневіру, як описано в Діях 18:9-10?

Відповідь: Як сказав один добрий християнський письменник, ми не повинні ображатися на незрозуміле. Наближайтеся до Бога. Усвідомте, що теперішній момент є дуже малим порівняно з вічним майбутнім. Те, ким ви є, важливіше за те, що ви робите і що з вами відбувається. Павло усвідомив це, перебуваючи у в’язниці, і саме в цьому полягає таємниця того, як він міг радіти навіть там, співаючи й славлячи Бога.

Питання: Що, згідно з Діями 18:9-10, ми повинні робити, щоб підбадьорити благочестивих лідерів?

Відповідь: Моліться за них, дайте їм знати, що ми цінуємо їх і молимося за них. Навіть коли їм, можливо, потрібне виправлення чи навіть догана, також дайте їм знати, що ми все одно поважаємо їх і піклуємося про них.

Питання: Чи є в Діяннях 18:12 якась позабіблійна інформація про проконсула Галліона?

Відповідь: Так, але перш ніж говорити конкретно про Галліона, давайте спочатку поговоримо про проконсулів загалом. Деякі римські провінції перебували під контролем імператорського легата, який підпорядковувався імператору, інші — під контролем проконсула, який підпорядковувався Сенату. У Римі це було важливою відмінністю, оскільки від цього залежало, хто отримував податки. Коринф був стародавнім містом, зруйнованим римлянами, але відбудованим у 47 р. до н. е. Коринф був столицею регіону Греції, відомого як Ахайя. Ахайя була частиною Македонії до 27 р. до н. е. і перебувала під владою проконсула (призначеного Сенатом). У 15 р. н. е. Тіберій об’єднав її з Македонією та Моесією в імперську провінцію. Клавдій перевів її під управління проконсула від Сенату в 44 р. н. е., згідно з Суетонієм, «Клавдій», 25.

Юній Анней Галліон був старшим братом відомого філософа-стоїка Луція Аннея Сенеки, який був наставником Нерона. Напис у Дельфах свідчить, що Галліон був проконсулом приблизно у 51–52 рр. н. е. Інші вчені інтерпретують ці дати як 52– 53 рр. н. е. Судячи з усього, він щойно обійняв посаду проконсула, коли Павло перебував там. Галліон був дуже поступливою людиною. За словами самого брата Галліона, Сенеки, «Жоден смертний не є таким приємним для будь-якої людини, як Галліон для всіх». Галліон не був проконсулом дуже довго. За кілька років він вирушив у морську подорож, щоб позбутися періодичної лихоманки. Кілька років по тому він відправився в Олександрію, щоб полегшити свій астматичний стан. Зрештою, брат Галліона, Сенека, був змушений покінчити життя самогубством, а пізніше Нерон наказав вбити Галліона.

Рішення Галліона закрити справу проти Павла стало важливим прецедентом. Якби Галліон визнав Павла винним у проповідуванні релігії, що суперечила закону, інші намісники могли б піти його прикладом і вигнати Павла, щойно той ступив на їхню територію.

Питання: У Діях 18:17 хто побив Состена і чому?

Відповідь: Писання не вказує, хто побив Состена і чому. Давайте розглянемо чотири варіанти, а потім вирішимо, який із них є найімовірнішим.

а) Состена побили греки-антисеміти

б) Состена побили євреї за те, що він був нерішучим проповідником.

в) Состен, будучи євреєм, «жертвував собою», прийнявши побиття, щоб спробувати переконати Галліона.

г) Євреї побили Состена, бо він став християнином.

Правильною відповіддю, ймовірно, є варіант а), але варіант г) також цілком імовірний. Павло згадує Состена в 1 Коринтян 1:1. Оскільки Павло не розрізняв іншого Состена, ймовірно, це був той самий Состен, що робить варіант г) найімовірнішою правильною відповіддю. Состен не було поширеним грецьким ім’ям.

Питання: У Діях 18:24-28, чи був Аполлос віруючим до того, як дізнався про Ісуса?

Відповідь: Аполлос не знав про Ісуса, але, як і Авраам, Йов та інші справжні послідовники, він вірив у Бога, проте ще не мав нагоди почути про Ісуса. Як вчив Дж. Д. Пентекост, що стосується Аполлоса, то до розмови з Акілою та Присциллою він все ще перебував у Старому Завіті. Аполлос походив з Олександрії й, ймовірно, мав «еліністичний відтінок іудаїзму», що передбачав знайомство з грецькою філософією. Можливо, він краще за Павла вмів спілкуватися з грецькими філософами.

Питання: У Діях 18:24–28, якби Аполлос помер до розмови з християнами, чи потрапив би він до неба?

Відповідь: Писання про це не згадує, але є три моменти.

1. Аполлос вірив у ту істину про Бога, яку знав.

2. Ймовірно, він не розумів і не мав Духа.

3. Замість того, щоб залишити Аполлоса в цьому проміжному стані, коли він був чимось на зразок віруючого за Старим Завітом, Бог подбав про те, щоб Аполлос пізнав істину.

Питання: Як, згідно з Діями 18:24-28, слід навчати людину, яка має часткове, але неповне знання істини?

Відповідь: Якщо це невіруючий, почніть з молитви; лише Святий Дух може навернути його, але ви можете посіяти насіння, супроводжувати його або привести до Христа, залежно від того, на якому етапі він перебуває. Багато християн, колишніх мормонів, з якими я розмовляв, казали, що те, що вивело їх із мормонізму, їм довелося почути близько десяти разів, перш ніж це мало на них якийсь вплив. Лише тоді вони вирішили провести дослідження, «впевнені», що доведуть, що християни помиляються. Потім вони з’ясували, що не можуть цього зробити, і зрештою залишили мормонізм, а згодом прийшли до Христа.

Якщо це віруючий, який помиляється щодо важливих, але другорядних речей, все одно починайте з молитви. Можливо, вам доведеться проявити до них терпіння. Не вступайте з ними в суперечки, крім випадків, коли це необхідно. Іноді вам потрібно ретельно доводити кожну свою тезу; але іноді не варто витрачати на це час — просто викладіть свої аргументи. Ви повинні з’ясувати, на якому етапі вони перебувають, і орієнтуватися на конкретну людину та ситуацію. Добре запитати їх, на чому ґрунтується їхня позиція. Можливо, вони вже бачать переваги у вашій точці зору, але вважають, що не можуть її прийняти, бо тоді, на їхню думку, їм доведеться змінити іншу точку зору. Але ви цього не дізнаєтеся, доки не запитаєте їх, чому вони дотримуються своєї позиції. Тоді, можливо, ви зможете показати їм, що вони можуть змінитися й прийняти вашу точку зору, не змінюючи при цьому своєї позиції щодо іншого питання.

Також може статися так, що після того, як ви виклали свої аргументи, а вони пояснили причини своєї позиції, ви можете виявити, що саме ви помиляєтеся, і що або ви, або ж ви обоє повинні змінити свої погляди, щоб відповідати істині.

Питання: Як у Діяннях 19:1 описується місто Ефес за часів Павла?

Відповідь: Ефес був одним із трьох або чотирьох найбільших міст Римської імперії. Там панувала дуже сильна язичницька культура, а фінансові інтереси були тісно пов’язані з збереженням язичництва. Його комерційний розквіт минув, оскільки гавань замулювалася через надмірну вирубку лісів, надмірний випас худоби та виробництво деревного вугілля вище за течією. Римляни намагалися видалити мул у 65 році н. е., але їм це не дуже вдалося. Проте вони все ще могли заробляти чималі гроші на своїй срібній богині Артеміді. Головна вулиця була дуже широкою як на ті часи — близько 11 метрів. Але ніщо з цього насправді не вплинуло на широке поширення Євангелія в цьому місті. Храм Артеміди мав ширину 239 футів і довжину 418 футів, згідно з «Природничою історією» Плінія 36.95. Це був, ймовірно, найбільший храм у світі, приблизно вчетверо більший за афінський Парфенон.

Питання: Що в Діяннях 19:1 мається на увазі під «верхніми/вищими берегами»?

Відповідь: Це була внутрішня гірська місцевість Малої Азії (Фригійське та Галатійське плато), якою Павло проїжджав на шляху до Ефесу.

Питання: Як у Діях 19:2–3 вони могли по-справжньому повірити, не отримавши Святого Духа?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

З інтелектуальної точки зору будь-хто може вірити в істинність християнства, не стаючи християнином і не отримуючи спасіння.

У часи Старого Завіту багато хто вірив у Бога, не маючи Святого Духа в собі.

У цей перехідний період ці язичники були слухняними у вірі, хоча Святий Дух ще не наповнив їх.

Сьогодні, хоча цей випадок не є прикладом для нас, він все ж доводить, що наявність Святого Духа в людині не була обов’язковою умовою для того, щоб вона повірила в Бога.

Питання: Чи можуть люди сьогодні, згідно з Діями 19:2-3, щиро вірити, не отримавши Святого Духа?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

1. Цей уривок, а також досвід багатьох віруючих у Старому Завіті, доводить, що теоретично Бог може дати людям віру, навіть якщо Святий Дух ще не перебуває в них.

2. На той час, коли Павло писав Послання до Римлян 8, Святий Дух вже перебував у кожному, хто був справжнім віруючим.

Питання: Чи можете ви пояснити, чому в Діяннях 19:5 сказано, що учні Ісуса хрестили лише в ім’я Ісуса? Чому?

Відповідь: Хоча Святе Письмо прямо про це не згадує, ми можемо звернути увагу на кілька моментів.

1. Хрестили й інші люди. У євреїв були ритуальні обмивання, а пізніше хрестили єретики-керинтіани. Існували різні обряди в грецьких містерійних релігіях.

Але на відміну від цих інших хрещень, вони хрестили з повноваженням Ісуса; отже, «в ім’я» тут, безперечно, включає значення «з повноваженням».

2. Звісно, Іоанн Хреститель також хрестив. Насправді, деякі християни в Ефесі чинили неправильно. Див. Дії 19:1-6 для детальнішої інформації.

3а. Дехто вважає, що не має значення, чи хрестили в ім’я Ісуса, чи в ім’я Отця, Сина і Святого Духа — це все одно. Важливими є не «формула» чи слова, а зміст і намір.

3б. З іншого боку, можливо, християни або Лука навмисно не хотіли розголошувати, що вони хрестили в ім’я Отця, Сина і Святого Духа, а для стислості просто казали, що хрестять у владі/ім’я Ісуса.

4. П’ятидесятники-оністи стверджують, що ці терміни є синонімами, оскільки Ісус є Отцем і Ісус є Святим Духом. Але це не може бути правдою, оскільки в Матвія 27:46 ІСУС вигукнув: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти мене покинув?».

Отже, твердження 1 і 2 однозначно є правдивими, а правдивим може бути або 3а, або 3б. Твердження 4 однозначно є хибним.

Питання: У Діях 19:6-7 чи були ефеські учні справжніми християнами до того, як були хрещені Святим Духом?

Відповідь: Вони ще не були християнами, хоча й належали до числа обраних. У відповіді слід врахувати чотири моменти.

У часи Старого Завіту людина могла щиро вірити в Бога, не маючи Святого Духа в собі. Святий Дух міг покинути людину, як Бог покинув Самсона в книзі Суддів (16:20 ), і як Давид просив Бога не робити цього в Псалмі 51:11.

У часи Нового Завіту всі справжні християни мають у собі Святого Духа, як сказано в Римлянам 8:9-11 і як випливає з 1 Коринтян 2:16. Дії 19:2 показує людей, які вірили в Ісуса, але ще не мали Святого Духа. Оскільки перехід від старозавітного Мойсеєвого Завіту/диспенсації до Нового вже відбувся, потрібно було негайно просити про Святого Духа.

Бог не обмежується тим, щоб діяти лише в межах наших очікувань. Наприклад, деякі немовлята помирають, не маючи можливості повірити в Ісуса. Ніщо в Біблії не заважає Богу дозволити їм потрапити до Неба через Ісуса.

Ефеські учні знали лише Старий Завіт та Івана Хрестителя. (Можливо, Аполлос розмовляв з ними.) Вони, ймовірно, були подібні до тих, хто жив у часи Старого Завіту.

Питання: Чи повинні сучасні цілителі, згідно з Діями 19:12, роздавати хустки для зцілення?

Відповідь: Як людина, що не належить до харизматичного руху, можу сказати, що ні в цьому уривку, ні в жодному іншому місці Біблії немає нічого, що прямо виключало б таку можливість.

Питання: У Діях 19:12 люди зцілювалися завдяки хусткам і фартухам, до яких торкався апостол. Чи підтверджує це існування реліквій, як-от тих, що використовують католицька та православна церкви?

Відповідь: Ні, оскільки між хустками апостолів і пізнішими реліквіями існували суттєві відмінності.

1. Одяг використовувався для зцілення, а не для поклоніння чи вшанування.

2. Це був одяг лише апостолів, а не інших святих, таких як Марія чи Яків, брат Господній.

3. У цьому не було задіяно грошей.

Починаючи з часів Іоанна Клімака (до 670 р. н. е.), різні християнські богослови намагалися скласти вичерпний перелік чеснот і пороків. Найбільш показовим у майже всіх цих переліках є те, що вони повністю забули про другу з десяти заповідей. (Якщо ви не впевнені, що таке друга заповідь, вам варто прочитати Вихід 20:4-6.)

Зверніть увагу, що між католицьким і православним поглядами на поклоніння існують певні відмінності. Православні зазвичай мають ікони, тобто двовимірні зображення, через які вони моляться до Бога. Католики мають більше статуй.

Питання: Чому в Діях 19:13-17 єврейські екзорцисти не змогли вигнати бісів?

Відповідь: Вони промовляли правильні слова, але сила не була в самих словах. Головним було те, що сила Божа протікала через життя християнина. Оскільки вони не були християнами, цієї сили в них не було.

До речі, той факт, що Скеву називали первосвящеником, насправді не означає, що він ним був чи ні; можливо, це був лише титул, який він сам собі присвоїв. Крім того, хоча сини Скеви займалися екзорцизмом, Писання не вказує, чи займався цим сам Скева.

Зверніть увагу, що ці екзорцисти не підкорилися Ісусу як своєму Господу і Спасителю, але не бачили причин не використовувати ім’я Ісуса для власної вигоди. Деякі люди сьогодні поводяться так само.

Питання: Чи є в Діях 19:13–17 якісь свідчення того, що пізніші магічні екзорцисти намагалися використовувати ім’я Ісуса?

Відповідь: Насправді так. У Паризькому магічному папірусі № 574, рядки 3018–3019, сказано: «Я закликаю тебе ім’ям Ісуса, бога євреїв» (див. К. Прайзенданц, Papyri Graecae Magicae, 2 т. [Лейпциг: Teubner, 1928, 1931], табл. IV). Також єврейські рабини висловлювалися проти використання імені Ісуса під час зцілення (див. Тос Хулін 2:22–23; Й. Шаббат 14.4.14d; Й. Абода Зара 2.2.40d–41a; Б. Абода Зара 27b). Чому б вони засуджували це, якби хтось не намагався цього робити? Не можна змішувати окультизм та Ісуса. Як християни, ми не повинні мати нічого спільного з гороскопами, хіромантією, дошками Уїджа, картами Таро чи будь-якими окультними практиками.

Питання: Як, згідно з Діями 19:19, ми маємо ставитися до книг про окультизм та фальшиві релігії?

Відповідь: Як сказав Зола Левітт: «Якщо ти граєшся з сатаною, він гратиметься з тобою».

Можливо, серед великої кількості фальшивих ліків було одне-два, що дійсно допомагали. Можливо, серед багатьох окультних брехень було кілька мудрих слів, що мали сенс. Можливо, було кілька заклинань, які насправді діяли, бо демони створювали ілюзію їхньої дії. Проте всі книги були спалені.

Хоча книги інших релігій і містять багато правди, ми не повинні шукати істину, вивчаючи книги, присвячені іншим богам. У Приповістях9:17 це не мудрість, а безумство , коли сказано: «Вкрадена вода солодка, а хліб, з’їдений потай, смачний!» (BSB). Це означає, що безумством є намагання бути еклектичним і брати будь-які хороші «деталі», які можуть бути у творі, присвяченому фальшивому богу. Чи є у вашому домі якісь сумнівні статуетки, журнали, відео або книги? Якщо так, то поставтеся серйозно до своїх стосунків з Ісусом і позбудьтеся їх.

На противагу попередньому абзацу слід зазначити, що Павло цитував язичницьких грецьких поетів, звертаючись до греків в Афінах та інших місцях. Хоча Павло дуже чітко висловив свою думку щодо довіри до грецької філософії в Посланні до Колосян 2:8 та 1 Посланні до Коринтян 1:18-31, він використовував свої знання грецької філософії та релігії, щоб пояснити християнські поняття таким чином, щоб слухачі могли краще їх сприйняти. Християни розходяться в думках щодо відносної ефективності такого підходу Павла порівняно з «проповідуванням лише Євангелія», як він сам зазначав у 1 Коринтян 1:18-31.

Питання: Чи йдеться в Діях 19:24 про того самого Деметрія, який був віруючим у 3 Івана 12?

Відповідь: Хоча це й можливо, але малоймовірно, оскільки Деметрій був поширеним грецьким ім’ям.

Питання: Чому в Діях 19:26, 28 Деметрій так узагальнив усе вчення Павла?

Відповідь: Його упереджене узагальнення насправді є дуже повчальним. Він взяв усе вчення Павла й «ущільнив» його до того, що вважав для себе актуальним. Оскільки він не бажав слідувати істині, все, що він почув, — це те, що його бізнес із виготовлення ідолів може зазнати падіння, якщо люди повірять у Бога, який не має ідолів.

Деякі християни можуть здивуватися, коли підсумок їхніх слів, зроблений нехристиянином, виявляється таким же упередженим і поверхневим, як аналіз Деметрія. Хоча Павло був ефективним християнським проповідником, його слова просто не змогли подолати прірву, адже такі люди, як Деметрій, спалили міст на тому боці. Навіть якби ви знали стільки ж, скільки Павло, мали його досвід і могли творити такі ж чудеса, як він, але якщо Святий Дух не діє в серці слухача, ваші слова самі по собі не зможуть подолати цю прірву.

З іншого боку, ті самі слова виявилися ефективними для навернення багатьох у Ефесі. Тож той факт, що ваші слова можуть не дійти до деяких людей, не означає, що проблема полягає саме в словах.

Питання: Що таке «азіархи» у Діях 19:31?

Відповідь: Це чиновники провінції. Азіархи були частиною почесного товариства і мали завдання поширювати поклоніння імператору в провінції Азії. Їхня штаб-квартира знаходилася в Пергамі. Одночасно лише одна особа виконувала обов’язки азіарха всієї провінції, а в кожному місті були свої азіархи. Після закінчення терміну повноважень їх на все життя вшановували титулом азіарха. У провінції Лікія також були лісіархи, а в провінції Галатія — галатархи. Очевидно, натовп міг вважати, що якщо хтось був другом азіархів, то він не становив загрози для Римської імперії.

Питання: Чому в Діях 19:35 вони так чутливо ставилися до «Артеміди Ефеської»?

Відповідь: Храм Артеміди був збудований тут, найімовірніше, після падіння метеорита, якому вони поклонялися. Грецька Артеміда була богинею полювання, що дотримувалася целібату, тоді як ця Артеміда була богинею родючості з гротескною зовнішністю. Грецький бог чи богиня могли мати різні атрибути в різних місцях. Пожертви, залишені в храмі, та продаж ідолів Артеміди приносили місту дохід. Крім того, оскільки храм вважався священним, а отже, безпечним місцем, він також слугував банком, де заможні люди могли зберігати свої статки. Як зазначає скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (с. 1072), завойовники зазвичай щадили Ефес через повагу до храму Артеміди. Однак у 400 р. до н. е. храм випадково згорів, а в 356 р. до н. е. прагнучий слави Герострат навмисно спалив храм у день народження Олександра Великого, щоб ім’я Герострата стало безсмертним. Герострата стратили, і в майбутньому, ймовірно, страчували б будь-кого, кого звинувачували б у оскверненні храму Артеміди, який приносив їм безпеку та дохід. За часів Павла це був пишно прикрашений храм із 127 мармуровими колонами, оздобленими золотом і білим кольором. Храм також слугував банківським сховищем.

Для деяких людей поклоніння ідолу ототожнюється з національним патріотизмом. У римські часи віддані римські громадяни мали приносити жертви імператору. У журналі «Hinduism Today» за квітень 1998 року (с. 36) згадується, що індуїзм є «патріотичним» щодо Індії. Звісно, до приходу британців одним із небагатьох елементів, спільних для всього індуїзму, був «сутті» — звичай, за яким вдову спалювали на похоронному багатті чоловіка. Якщо традиційний індуїзм є справжнім патріотизмом, то, слава Богу, лише небагато індійців є «патріотичними» за цим викривленим визначенням — тобто вірними своїм індуїстським традиціям.

Не потрібно мати пророчий дар, щоб передбачити, що Павло переживе в Ефесі цікавий час, сповнений численних труднощів. Але це, здається, анітрохи не сповільнило Павла. Якби ви знали, що поїздка кудись принесе вам багато труднощів, але водночас знали, що Бог хоче, щоб ви туди поїхали, чи все одно ви б прагнули туди поїхати? — Сподіваюся, що так.

Питання: Що ми знаємо про посаду «міського секретаря» з Діянь 19:35?

Відповідь: Міський секретар, або граматеус (grammateus), зазвичай був найвищим чиновником міської влади, головою міської ради, а не просто секретарем. Це було б щось на зразок міського голови у Сполучених Штатах. У Ефесі ( ) перебувала римська провінційна влада, і міський секретар був посередником між містом та римським урядом. Його не призначали римляни, але римський проконсул вимагав від нього відповідальності за громадський порядок. У разі заворушень на кону могла стояти його посада, а можливо, й життя. Театр в Ефесі міг вмістити понад 24 000/25 000 людей. Коротка, але влучна промова міського секретаря продемонструвала його вміння використовувати знання про людей, щоб переконати їх зберігати спокій, а також повагу, яку народ відчував до нього.

Питання: Чому в Діях 19:35 згадується образ, «що впав з неба» (у перекладі КJV — «що впав з Юпітера»)?

Відповідь: Очевидно, одним із чинників особливого шанування Артеміди в Ефесі був метеорит, що впав з неба неподалік від міста. Крім Ефесу, метеорити також шанували в Трої, Пессінусі, Енні та Емесі (Амасеї), згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 9, с. 502.

Подібно до цього, метеорит шанували в Каабі в Мецці як до часів Мухаммеда, так і під час його життя. Ранньохристиянський письменник Арнобій (297–303 рр. н. е.) пише: «Ви [язичники] смієтеся, бо в давнину перси поклонялися річкам, як розповідається у писаннях, що передають ці події на пам’ять; араби — безформному каменю; скіфські народи — шаблі;…» Арнобій, «Проти язичників», книга 6, розд. 10, с. 510

Питання: Чи слід нам, згідно з Діями 20:3, іноді змінювати свої плани через страх або обережність у небезпечній ситуації?

Відповідь: Павло так і зробив. Павло був захищений не надприродним чином, а завдяки тому, що дізнався про змову та вжив відповідних заходів. Спочатку Павло планував відплисти з переповненої коринфської гавані Кенхреї на південний схід прямо до Сирії — це був найшвидший шлях до Єрусалима. Але коли Павло дізнався про змову проти нього, він рушив у протилежному напрямку — вглиб країни та на північ до Македонії, а можливо, й далі на північ — до Іллірикуму (сучасні Сербія, Боснія та Чорногорія). Як зазначено в Римлянам 15:19, Павло або хтось із його супутників приніс Євангеліє до Іллірикуму.

Питання: Як у Діяннях 20:4 згадується Гай з Дербе, якщо у Діяннях 19:29 Гай був македонцем?

Відповідь: Дербе розташоване в центрі сучасної Туреччини, далеко від Македонії. Хоча не виключено, що македонський чоловік міг переїхати до Дербе, набагато ймовірнішим поясненням є те, що це дві різні особи. Ім’я Гай у ті часи було дуже поширеним. У 3-му листі Івана також згадується Гай (ймовірно, це третя особа).

Питання: Що в Діяннях 20:6 малося на увазі під «днями бездріжджового хліба»?

Відповідь: Це був вираз, що позначав час Пасхи. У Біблії це ототожнюється з Пасхою у Вихід 23:15 та Левіт 23:4-8. Павло хотів поспішити до Єрусалима, ймовірно, з двох причин. Павло провів Пасху у Філіппах (Дії 20:6) і хотів дістатися Єрусалима до П’ятидесятниці (Дії 20:16), а також не хотів, щоб його пограбували, оскільки він мав при собі велику суму грошей. Бути християнином не означає, що не слід вживати заходів безпеки, і це не означає, що вас не можуть пограбувати.

Питання: Що Дії 20:7–9 говорять адвентистам сьомого дня та Свідкам Єгови?

Відповідь: Ранні християни збиралися на богослужіння в перший день тижня, у неділю, як про це йдеться в 1 Коринтян 16:1-2. Якщо для Павла та найперших християн було нормально поклонятися Богу в перший день тижня, то це нормально і для нас.

Питання: Що означає грецьке ім’я «Евтих» у Діях 20:9–12?

Відповідь: Ім’я Евтих означає «Щасливий». Ви можете запам’ятати цю історію, адже мало хто з тих, хто прогав свій шанс, отримує другий шанс. Деякі вчені припускають, що, оскільки була ніч, у кімнаті, ймовірно, горіло багато ламп, і це могло витіснити частину кисню з приміщення, через що люди відчували більшу сонливість. Однак Евтих сидів на підвіконні, тож, ймовірно, у нього було достатньо кисню.

Питання: У Діях 20:9–12 Евтих був мертвий, чи життя все ще було в ньому, як, очевидно, сказав Павло?

Відповідь: Евтих був живий після того, як Павло воскресив його з мертвих. Лука був лікарем і, ймовірно, міг визначити, чи була мертвою людина, яка заснула й випала з вікна третього поверху.

Питання: Чому в Діях 20:13 Павло хотів пройти цю відстань пішки?

Відповідь: Писання не вказує, чому Павло хотів пройти ці приблизно 20 миль пішки. Можливо, Павло хотів провести деякий час наодинці з Господом, а може, він хотів востаннє побачити деяких людей на землі.

Питання: Що ми дізнаємося про місто Мілет із Діянь 20:15, 17?

Відповідь: І перси, і наноси зробили це місто «колишньою славою». Перси розграбували Мілет у 494 році до н. е. Пізніше місто відновилося і стало одним із головних міст Малої Азії. Мілет розташовувався на узбережжі, приблизно за 30 миль від Ефесу. Сьогодні морське узбережжя знаходиться за десять миль від нього, оскільки вздовж усього узбережжя відклалися великі обсяги наносів.

У I столітті н. е. його населення становило 100 000 осіб. Однак інше джерело стверджує, що це було місто, яке не мало великого значення.

Причиною такої розбіжності думок, ймовірно, є те, що спочатку Мілет був більшим за Ефес. Проте приблизно у II столітті н. е. він втратив своє значення через замулювання гавані. Невідомо, наскільки великим було місто за часів Павла.

Питання: Чому в Діях 20:16 Павло хотів поспішити, щоб бути в Єрусалимі до П’ятидесятниці?

Відповідь: Очевидно, Павло знав, що саме в цьому місці й у цей час на нього чекає доля. У Діяннях20:23 зазначено, що Святий Дух відкрив Павлу частину його майбутнього.

Другою причиною могло бути те, що він знав: у той час у Єрусалимі збиратимуться великі натовпи людей з багатьох країн, і Павло хотів проповідувати їм.

Питання: Які були головні тези проповіді Павла в Діях 20:18-35?

Відповідь: Приклад служіння в минулому (20:18-21)

Поточний шлях (20:22–27)

Попередження для пресвітерів щодо майбутнього (20:28–31)

Поручення Господу (20:32)

Приклад щедрості (20:33-35)

П: Які настанови щодо проголошення Божого послання ми можемо почерпнути з Діянь 20:20 від Павла?

Відповідь: Цей вірш не містить вичерпного переліку, але тут ми можемо навчитися п’яти речам.

Павло не вагався: він говорив, незалежно від того, чи було це позитивне, чи негативне, і незважаючи на те, що слухачі хотіли почути. На відміну від того, як Павло «виконував свій обов’язок» у 2 Тимофія 4:5-9, лжевчителі задовольняли «сверблячі вуха» людей у 2 Тимофія 4:3-4.

Що було б корисно: Існує безліч цікавих дрібних тем, які не мають значення для того, щоб людина народилася згори чи зростала у своїх стосунках з Господом. Павло говорив, щоб підбадьорити, виправити та докорити (2 Тимофія4:2 ), а також підбадьорити, втішити та закликати (1 Солунян2:12 ). Наші розмови завжди мають бути «приправлені сіллю», як сказано в Колосян 4:6.

Щодо вас: Ісус часто не вживав одних і тих самих слів, звертаючись до різних людей. Павло також говорив те, що було потрібно його слухачам.

Навчав публічно: Павло не боявся імпровізовано звертатися до натовпу людей, знаючи, що через нього говоритиме Бог.

І від дому до дому: Статус, репутація та успіх Павла не зробили цього публічного оратора гордим, і він не відмовлявся розмовляти віч-на-віч із невеликими групами людей для їхньої користі.

Питання: Чому в Діях 20:21 Павло навчав їх вірити в Господа Ісуса, а не в Бога-Отця?

Відповідь: Якщо правильно розуміти, віра в одного є вірою в іншого, бо разом із Святим Духом вони складають Трійцю. Єресь «єдності» (модалізм) була настільки далекою від думок Павла та перших християн того часу, що це питання навіть не розглядалося.

Питання: Чому в Діях 20:22-23 Святий Дух вів Павла до гонінь і, можливо, до смерті?

Відповідь: Відповідь міститься в Діях 20:24. Святий Дух відверто сказав йому, що станеться, якщо Павло піде за Богом. Павло, знаючи це, добровільно вирішив все одно піти. У Діях 19:21 Павло у дусі вирішив піти до Єрусалима. Нам не слід помилково думати, що те, що вимагає мужності, ніколи не потрібне. Іноді Бог і сьогодні веде християн таким шляхом. Може статися так, що Божий шлях для слухняного християнина закінчиться смертю для Божої слави.

Питання: У Діях 20:22 – 21:11 Павло був слухняним чи неслухняним Святому Духу?

Відповідь: Павло був слухняним. Ось чотири моменти, на які слід звернути увагу у відповіді.

1. Святий Дух конкретно повідомив Павлу про Божу волю, щоб той пішов до Єрусалима.

2. Святий Дух неодноразово попереджав його про небезпеки, що там на нього чекають.

3. Можливо, Павлу було надано вибір: або піти до Єрусалима й зазнати страждань, або не йти до Єрусалима.

4. Власний вибір Павла — зробити саме те, чого хотів Бог, і вирушити до Єрусалима, — не був вимушеним, ані зробленим у невіданні, але був зроблений із усвідомленням того, що Бог дав Павлу знати, що він зазнає страждань.

Питання: Чому в Діях 20:25 Павло сказав, що всі вони більше ніколи його не побачать, якщо ж вони знову побачать Павла на Небі?

Відповідь: По-перше, у «Коментарі до Біблії: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 414, зазначено, що це не означає, ніби жодна з присутніх осіб більше ніколи його не побачить, а скоріше, що всі вони як група більше не побачать Павла. Проте, незалежно від цього, для більшості або для всіх з них їхні смертні очі більше ніколи не побачать Павла. Павло робив передбачення, але не обов’язково пророцтво, оскільки в Діях 20:22-23 він чітко зазначив, що не знає всього свого майбутнього, а лише його частину. Крім того, грецький текст буквально говорить, що вони ніколи більше не побачать обличчя Павла. У 1 Коринтян 15:50–54 сказано, що плоть і кров не можуть успадкувати Царство Боже, але те, що тлінне, має перетворитися на нетлінне. Отже, справді, вони ніколи більше не побачать тіла Павла чи його смертного обличчя.

Питання: Як у Діяннях 20:26 Павло міг сказати, що він чистий від крові всіх, адже він вбив так багато християн?

Відповідь: Тут є два аспекти: фізичний та пов’язаний із тим, що він не проповідував Євангеліє.

З фізичної точки зору Павло колись був винним у цих злочинах проти Бога, але Бог очистив його через жертву Ісуса Христа. Якою б злою не була людина, кров Христа може очистити її від гріхів, якщо вона покається й увірує в Ісуса.

Невиконання обов’язку проповідувати Євангеліє: Павло вільно проповідував Євангеліє всім, за винятком кількох випадків, коли Святий Дух явно показав йому, що робити цього ще не слід (Дії 16:6-7). І в Єзекіїля 3:17-21, і в Єзекіїля 33:2-7 Бог призначив пророка Єзекіїля сторожем, щоб той попереджав народ. Якщо вони не прислухалися до попередження, то їхня кров лягала на їхню власну голову. Але якби Єзекіїль не виконав свого обов’язку попереджати їх, він би відповідав за це. Так само, коли Бог хоче, щоб християнин проповідував Євангеліє, а християнин не робить того, чого хоче Бог, він буде притягнутий до відповідальності, як показано в 1 Коринтян 3:11-15. Це не стосується втрати спасіння, а скоріше втрати нагород.

Питання: У Діях 20:28 сказано, що Христос викупив Свою Церкву власною кров’ю. Чи означає це, що Він не викупив спасіння для тих, хто не є обраними?

Відповідь: Є лише одна відповідь, але вона складається з двох частин.

Ні. Христос приніс жертву і включив усіх у цю пропозицію.

Так. Оскільки вони не прийняли цю пропозицію, угода про те, що Ісус викупив їхнє спасіння, так і не була укладена.

У поглядах багатьох кальвіністів (за винятком аміральдіанських кальвіністів та гіперкальвіністів) є фундаментальна суперечність. Вони вірять, що Христос запропонував навіть необраним те, чого Він для них не викупив і чого ніколи не мав наміру чи бажання дати їм.

Також зверніть увагу, що «Бог» викупив їх «Своєю кров’ю». Чи має Святий Дух кров, чи Бог-Отець? Звичайно, ні. Це ще один уривок, який показує, що Ісус є Богом.

Питання: Які саме настанови Павло дав тут старшим (episkopous) у Діях 20:28?

В: Павло сказав, щоб вони пильнували та були пастирями. Тут йдеться про кілька об’єктів: вони мають пильнувати як за собою, так і за церквою. Отже, окрім того, що кожен старійшина має пильнувати за церквою, він також повинен пильнувати за собою, а також за іншими старійшинами.

Старійшини не повинні терпіти ні єресі, ні наполегливого гріха, за який не каються, ні з боку інших старійшин, ні з боку самих себе. У Посланні Якова 3:1 сказано: «Не багато хто з вас, брати мої, повинен ставати вчителем , бо ви знаєте, що ми, хто навчаємо, будемо судитися суворіше» (BSB). Ми маємо наглядати не лише за віруючими, які збилися зі шляху чи помиляються, а й за тими, кого Павло називає «дикими вовками». На жаль, серед деяких християнських церков у Європі існують розбіжності щодо того, чи слід дозволяти «диким вовкам» навчати в церкві. Іншими словами, якщо людина викладає не просто якісь помилки, а єресь, їй все одно дозволяють навчати в церкві. Ви можете уявити, як це вплине на життєздатність церкви. Я прочитав сумну історію про те, що після Другої світової війни до Японії вирушила група християнських місіонерів. Дуже ліберального теолога Пола Тілліха запросили до Японії виступити з промовою. Після його виступу церква там майже не зростала. Ми можемо ігнорувати вчення Павла в цьому питанні лише на шкоду самій церкві.

Питання: Чому, згідно з Діями 20:29-30, Всемогутній Бог дозволяє «лютим вовкам» проникати й роздирати Його стадо?

Відповідь: З якихось причин Бог часто допускає випробування Свого народу. Однією з цілей земного життя є те, щоб воно стало випробувальним майданчиком для Небес. Однак, незважаючи на всі випробування, які випадають на долю християн, Бог обіцяє, що завжди покаже їм шлях до успіху. Зокрема, ось відповідні уривки з Писання щодо цих тем.

Спокуса: У 1 Коринтян 10:13 сказано, що на нас не приходить жодна спокуса, окрім тієї, що є загальною для людей. Ще важливішою є остання частина цього ж вірша: коли ми піддаємося спокусі, Бог також дасть вихід, щоб ми могли вистояти.

Доктрина: У Євангелії від Івана 16:13 Ісус обіцяв, що Святий Дух наведе нас на всю істину. 1-е Послання Івана 4:1-3 дає нам один доктринальний спосіб випробувати духів. Ісус дав нам ще один спосіб (за їхніми плодами) у Матвія 7:15-20. У 2 Тимофія 3:5, 8-9 сказано, що таких лжевчителів, які мають вигляд благочестя, але заперечують його силу, кожен зможе розпізнати.

Зневіра: Ісус обіцяв, що ті, хто сумують, будуть утішені (Матвія 5:4), а 2 Коринтян 1:3-5 обіцяє, що Отець утішить нас у всіх наших скорботах. Іноді лідери можуть впадати у зневіру або втрачати терпіння до своєї пастви. Але оскільки Ісус помер за них, чи не могли б ми хоча б трудитися заради них?

Питання: У Діях 20:31 Павло наставляв ефесян протягом трьох років, чи він навчав у школі Тирана в Ефесі протягом двох років, як сказано в Діях 19:10?

Відповідь: Обидва варіанти є правдивими. До того, як почати викладати в залі Тиранна (Дії19:10 ), Павло провів деякий час в Ефесі, навертаючи людей (Дії 19:1-7), і, серед іншого, три місяці проповідував у синагозі (Дії 19:8).

Павло, незважаючи на опір з боку язичників, опір з боку євреїв, а також, як припускають деякі, проблеми зі здоров’ям, продовжував проповідувати Євангеліє. Одне з пропозицій — — це скласти список близьких вам родичів та друзів, яким ви ще ніколи не розповідали про Євангеліє, і перестати бути боязкими чи лінивими та поділитися з ними цією вірою.

Питання: У Діях 20:35, де саме Ісус сказав: «Більше щастя давати, ніж отримувати»?

Відповідь: Ці слова Ісуса не містяться в жодному з чотирьох Євангелій. Апостол Іван у Євангелії від Івана 21:25 зазначив, що Ісус говорив ще багато іншого, що не було записано.

Питання: Чому в Діях 20:38 деякі сумували через майбутнє мученицьке смерть Павла, і чи можна християнам сумувати?

Відповідь: Так, можна деякий час сумувати через чиюсь смерть, і християнам дозволено сумувати. У Матвія 5:4 Ісус очікував, що благочестиві люди будуть сумувати через гріх, хоча ширший контекст може підтверджувати доцільність сумування взагалі.

Питання: У Діях 21:8, до якої групи з семи осіб належав Філіп?

Відповідь: Це були ті самі сім перших дияконів, обраних у Діях 6:3-5.

Питання: Чому в Діях 21:4 учні, через Духа, наполегливо просили Павла не йти до Єрусалима, якщо ж у Діях 20:22-23 Дух наказав Павлу йти?

Відповідь: По-перше, коли учні закликали Павла не йти, Писання не вказує, чи Павло усвідомив, що це було від Святого Духа, чи ні. Однак, коли Агав, пророк, якого Павло визнавав, сказав те саме, тоді Павло мав би це зрозуміти.

Дії 20:22 та 21:14 показують, що Богу було до вподоби те, що Павло збирався йти до Єрусалима. Святий Дух сказав учням, що вони більше ніколи не побачать Павла живим на землі, якщо він піде. Попередження Павла про небезпеки — це не те саме, що заборона йому йти. Чи Святий Дух казав Павлу не йти через Агаба, чи Агаб діяв з власної ініціативи, розповідаючи Павлу те, що показав йому Святий Дух? Могло бути по-різному. Однак Бог знав, що якщо Він відкриє Агабу майбутнє, Агаб відреагує саме так, і в результаті Павло добре усвідомлював, що з ним станеться в Єрусалимі. Після того, як Павло опинився в Єрусалимі, Бог сказав йому, що він буде свідчити в Римі (Дії 23:11).

Питання: У Діях 21:4-6, оскільки Павло не мав нічого спільного з церквою, заснованою в Тирі, чому ж він провів сім днів із учнями?

Відповідь: Церква в Тирі не була церквою Павла, але й Коринф, Солунь, Іконія чи будь-яка інша церква теж не були церквами Павла. Усі вони були Божими церквами! Павло перебував там, щоб навчати й підбадьорювати віруючих, і не мало значення, чи прийшли вони до Христа через нього, чи ні. Так само й ми повинні допомагати Тілу Христовому, не дбаючи про те, яке визнання отримаємо або хто привів їх до Христа.

Питання: Хто такі Філіп та його чотири дочки, згадані в Діях 21:9?

Відповідь: Філіп не був апостолом, а одним із семи перших дияконів, згаданих у Діях 6:5. Ймовірно, це той самий Філіп, який проповідував самарянам і Симону-магу в Діях 8:5-13, а також ефіопському євнуху в Діях 8:26-40. У Філіпа було чотири дочки, які жили в цнотливості й пророкували. Більшість жінок виходили заміж, а в єврейській культурі була дозволена полігамія, тож, ймовірно, вони вирішили жити в цноті заради відданості Богу. Хоча жінки не повинні бути пасторами над чоловіками, Святий Дух дарує Свої дари, не розрізняючи статі. Євсевій пише, що Папій згадував про них у часи ранньої церкви.

Питання: Чому в Діяннях 21:11 Агав пророкував, що євреї зв’яжуть Павла саме таким чином, якщо ж насправді Павла зв’язали римляни (Діяння 22:25, 29)?

Відповідь: До речі, Агав — це той самий пророк, який пророкував голод у Діяннях 11:28. Пророкувати за допомогою жестів (міміки) також робили Ісая в Ісаї 20:3, Єзекіїль у Єзекіїля 4:1 та Ахія Шілонітянин у 1 Царів 11:29–39.

По-перше, євреї, можливо, також зв’язали Павла, коли він стояв перед Синедріоном у Діях 23:1-10. У будь-якому разі, римляни діяли від імені євреїв, коли зв’язали Павла через єврейський заворушення. Таке вживання мови подібне до того, що використовував Петро у Діях 4:10, коли він сказав до ради: «Ви розіп’яли» Ісуса, хоча насправді це зробили руки римських воїнів.

Думка про те, що той, хто спланував і наказав скоїти злочин, може бути невинним, оскільки це зробила чужа рука, була для них такою ж чужою концепцією, якою вона має бути і для нас.

Питання: Чому в Діяннях 21:19 Павло постійно розповідав іншим віруючим про те, що Бог зробив через нього?

Відповідь: У цьому не було нічого поганого. Як свідчить Дії 21:18-20, Яків та інші прославляли Бога за працю Павла.

Питання: У Діях 21:21, чи є у євреїв-християн додаткові правила, яких немає у неєврейських християн?

Відповідь: У той час так було. Від євреїв, які стали християнами, очікували дотримання Старозавітного закону, і було дві практичні причини, щоб не ображати євреїв.

а) Вони хотіли мати можливість привести їх до Христа.

б) Вони могли уникнути певних переслідувань, живучи на їхній землі.

Проте ангел сказав одному єврейському християнину (Петру), що, по суті, не всі християни зобов’язані дотримуватися єврейських харчових законів (Дії 10:9-16). Інший єврейський християнин (Павло) зазначив, що справжні християни можуть мати різні погляди щодо дотримання суботи та вживання певного м’яса (Римлянам 14).

Хоча це стосується харчових законів, немає жодних ознак того, що моральний закон Старого Завіту був змінений або втратив чинність.

Незважаючи на те, що Павло говорив язичникам, він ніколи не казав євреям не дотримуватися єврейських звичаїв або не обрізати своїх синів.

Питання: Чи було мудрим прохання, яке Яків та старійшини висловили Павлу в Діях 21:21-26?

Відповідь: Судячи з Діянь 21:27–36, здається, що цей план обернувся проти них. Якщо це й створило у когось враження, що навернені євреї все ще повинні дотримуватися Закону, то це враження було затьмарене фальшивим звинуваченням у тому, що неєвреїв впустили до Храму, і Павла заарештували. З одного боку, можливо, Павло намагався бути всім для всіх, як зазначено в 1 Коринтян 9:19-23, але з іншого боку, для декого це могло створити враження, ніби Павло намагався здаватися таким, ніби він знову перебуває під Законом. Проте, хоча ми й не перебуваємо під Законом, ми маємо свободу скласти обітницю назорея, якщо захочемо. Як сказав Ф. Ф. Брюс: «Справді визволений дух, такий як у Павла, не перебуває в рабстві власного визволення».

Однак деякі вважають, що це був ритуал очищення, а не складання Павлом обітниці назорея, оскільки, згідно з Мішною «Назір» 3:6, мінімальний термін обітниці назорея становив 30 днів

Павло та Яків були одностайні в тому, що спасіння дається через Христа, а не через Закон. По-друге, вони погодилися, що язичникам не потрібно дотримуватися єврейських звичаїв, як це вже було вирішено на Єрусалимському соборі в Діях 15:1-31. Але чи повинні євреї, які стали християнами, і надалі дотримуватися єврейських звичаїв — чи то як вимогу, чи просто як свідчення перед євреями? Яків та старійшини вважали, що так, і Павло погодився з ними.

Але так чи інакше, це не спрацювало. Іноді благочестиві люди, старанно намагаючись служити Богові, все одно можуть припускатися помилок. Однак, на думку Павла, він перебував у центрі Божої волі. У Діяннях 23:1 він сказав, що не порушив власної совісті.

Питання: У Діях 21:22-26, наскільки ми повинні змінювати свої звичаї, щоб краще вписатися в середовище тих, серед кого ми служимо?

Відповідь: У 1860-х роках, коли більшість китайських чоловіків носили волосся у коси, чи слід було вам у Китаї носити волосся у коси, — як це робив Гадсон Тейлор? На Близькому Сході, де багато чоловіків носять довгі бороди, чи повинні християнські місіонери відрощувати довгі бороди, якщо вони можуть це робити? Коли в 1860-х роках китайські жінки бинтували ноги своїх дочок, щоб ті виглядали «миліше», коли ходили зі своїми скаліченими ногами, чи повинні християни робити так само? Де ви проводите межу, і чому?

На цю тему написано чимало книг, але в Святому Письмі ми можемо знайти кілька керівних принципів. По-перше, незалежно від того, чи є це соціально прийнятним, чи ні, ми не повинні йти на компроміс із тим, чого Бог навчає нас у Святому Письмі. Отже, якщо соціально прийнятно бути нескромним або пліткувати про інших людей, то ми не робимо того, що є соціально прийнятним. Ми повинні слухатися Бога, а не людей (Дії 4:19-20). З іншого боку, наскільки це можливо, ми повинні йти на компроміс і дотримуватися місцевих звичаїв, коли це не суперечить нашій вірі (1 Коринтян 9:19-23) заради Євангелія. Ми не повинні робити того, що спокушає інших (1 Коринтян 8:9, 13; Римлянам 14:13-15, 21) — чи то тим, що чогось не робимо, чи тим, що щось робимо. Проте ми не повинні допускати, щоб те, що ми знаємо як добро, називали злом (Римлянам 14:16).

Питання: У Діях 21:24-26, з огляду на те, що Ісус помер на хресті, чому, на вашу думку, Павло платив за жертви тварин?

Відповідь: Ймовірно, він вважав це пам’ятним обрядом, оскільки жертви будуть пам’ятним обрядом, як зазначено в Єзекіїля 43:18–46:24; Малахія 1:11 та Малахія 3:3–4. До речі, оплачувати витрати назорея вважалося благочестивим вчинком. Ірод Агріппа I оплачував витрати низки бідних назореїв, як свідчить Йосип Флавій у праці «Старожитності юдеїв», книга 19, № 294 (6.1).

Питання: Чи існують археологічні докази існування єврейського закону, згідно з яким неєвреїв слід було вбивати, якщо вони входили до Храму, як згадується в Діяннях 21:28, 31?

Відповідь: Так. У 1871 році в Єрусалимі було знайдено напис, який гласить: «Жоден чужинець не має права входити за огорожу, що оточує храм та його територію. Той, кого спіймають на цьому, сам буде винен у своїй подальшій смерті». У 1935 році було знайдено ще один напис.

Питання: Що ми знаємо про того єгиптянина, з яким Павла сплутали у Діях 21:38?

Відповідь: За словами єврейського історика Йосипа Флавія, один єгиптянин, який називав себе пророком, зібрав армію з 30 000 воїнів і прийшов на Оливну гору, заявляючи, що стіни Єрусалима впадуть за його наказом. Лука каже, що їх було лише 4 000, але Йосип Флавій часто наводить неймовірно великі цифри.

До речі, коли Павло з гордістю говорив про Тарс, використовуючи цікаво звучачий вислів: «громадянин незвичайного міста», це той самий вислів, який Евріпід використовував, описуючи Афіни як «незвичайне місто греків» за 500 років до того у п’єсі «Іон», розділ 8.

Питання: Чому в Діях 21:40–22:23 Павло хотів звернутися до натовпу?

Відповідь: Ймовірно, не для того, щоб заспокоїти їх і задовольнити. Згадайте, що Павло мав дуже схожий досвід — тільки він був на іншому боці — коли Степан промовляв у Діях 7:1–58. Павло, власне, наважився згадати про це в Діях 22:20. Павло проповідував їм, щоб вони повірили в Ісуса.

Питання: Що цікавого у початку промови Павла в Діях 22:1?

Відповідь: Павло починає свою промову словами «брати й отці», так само, як Степан розпочав свою промову в Діях 7:2.

Питання: У Діях 22:6-8 Павло міг легко здогадатися, що, розповідаючи про свій досвід навернення, багато хто вважатиме його дурнем. Чи продовжували б ми проповідувати Євангеліє, знаючи, що багато хто вважатиме нас ошуканими?

Відповідь: Сподіваємося, що так, адже ми повинні цінувати задоволення й благовоління Бога більше, ніж похвалу та повагу людей. Коли хтось вас зневажає, це, можливо, все ж трохи болить, але це не так важливо, як догоджати Богу. Коли хтось постійно каже вам, що ви дурні, ні на що не придатні, марні чи нікчемні, щоб процвітати, ви маєте дійти до того, що вам просто байдуже, що вони думають.

Питання: Чому в Діях 22:9 сказано, що вони не зрозуміли голосу, якщо в Діях 9:7 сказано, що вони почули звук?

Відповідь: Вони чули звук, але не могли розібрати слів. У відповіді слід врахувати три моменти.

1. У грецькому тексті Дії 22:9 Павло каже: «але голосу Його вони не чули».

2. У Діяннях 9:7 грецький текст говорить: «почувши справді звук».

3. Як зазначається в «Енциклопедії біблійних труднощів» (с. 382–383), вони чули звук, але не чули слів голосу. Хоча грецьке іменник є однаковим, дієслово вживається у родовому відмінку, коли йдеться про те, що вони чули шум, і в знахідному відмінку, коли мається на увазі, що вони почули повідомлення, яке передавало думку.

Питання: Як у Діях 22:16 люди приймають хрещення й очищаються від гріхів?

Відповідь: У Діях 22:16 грецький текст тут дещо точніший, ніж англійський. Тут є два окремі речення. Перше — це встати й прийняти хрещення. Друге — це змити свої гріхи, прикликаючи Його ім’я.

Можна сказати, що тут люди змивають свої гріхи, якщо пам’ятати про чотири моменти.

1. Сила очищення належить Богу, а не магії води.

2. Бог не обмежений тим, що «не може» спасти людей, які не хрещені, адже розбійник на хресті опинився разом з Ісусом у раю.

3. З нашого боку обіцянка щирої совісті перед Богом важливіша за воду, як показує 1 Петра 3:21. Проте хрещення водою є заповіддю для кожного християнина.

4. Євреї були знайомі з обрядовими обмиваннями, передбаченими в Законі Старого Завіту. Тому слухачі Павла розуміли, що він мав на увазі, і не плутали це з помилковими уявленнями про «чарівну воду» чи «обмеженого Бога».

Вираз «взивати до Його імені» є грецьким аористним дієприкметником, який «відноситься або до дії, що відбувається одночасно з дією головного дієслова, або до дії, що передує їй». У цьому випадку взивання Павла до імені Христа (для спасіння) передувало його хрещенню водою. Дієприкметник можна перекласти як «взивавши до Його імені».

Питання: У Діях 22:22–23, здається, у євреїв була «провокаційна фраза» — про те, що він іде до язичників. Коли нам слід використовувати, а коли — не використовувати таку провокаційну фразу?

Відповідь: Можливо, Павло й не усвідомлював, що це стане «фразу-тригером», яка їх розлютить, але, незважаючи на це, Бог сказав у Буття 12:3, що всі народи будуть благословенні через Авраама, Йона пішов до ніневійців, а в Ісаї 49:22 сказано, що всі народи прийдуть. Очевидно, що якби головною метою Павла була його власна безпека, він не мав би цього говорити, а також не мав би приїжджати до Єрусалима. Але головною метою Павла було проповідувати повне Євангеліє, і їм потрібно було знати, що Євангеліє призначене для всіх, включаючи язичників.

Коли ми ділимося Божою істиною з кимось, іноді нам може захотітися почати з «спільних позицій», підтверджуючи те, з чим ми можемо погодитися, як це зробив Павло тут, у Діях 22:3. Але коли є конкретне місце, де слухачі суперечать Євангелію, нам потрібно конкретно підняти це питання і показати їм, що саме вони мають змінити. Інакше, якщо ви розповідаєте їм лише те, що вони вже знають і з чим погоджуються, чи справді ми дали їм якесь нове просвітлення?

Питання: Як у Діях 22:24-25 люди сьогодні іноді судять про правильність чи неправильність людини чи її поглядів виключно на основі того, який резонанс це викликає в інших?

В: Деякі люди не переймаються справедливістю, а дбають лише про збереження миру. Звісно, римський командир гарнізону, якого називали хіліархом, ймовірно, не розумів промови Павла арамейською мовою.

Просто зробити висновок, покладаючись на інших, замість того, щоб самостійно з’ясувати факти, — це швидше і може бути як ефективнішим, так і лінивішим, якщо людина не надто переймається правильністю висновку. Але, до честі римського командира, він все-таки змінив свою думку і захотів з’ясувати причину самостійно.

Питання: Чому в Діях 22:28 сотник сказав, що сам заплатив, щоб стати римським громадянином?

Відповідь: Можливо, це було зроблено, щоб спробувати обдурити Павла, якби той брехав. Людина, яка вдавала з себе римського громадянина, могла б просто сказати, що теж стала римським громадянином, заплативши за це. Стати римським громадянином, заплативши за цю привілею, було дуже рідкісним явищем. Римське громадянство можна було придбати за часів імператора Клавдія (41–54 рр. н. е.). Римський історик Кассій Діон зазначає, що Мессаліна, дружина Клавдія, та звільнені раби продавали римське громадянство за ціну однієї чи двох тріснутих чашок. Документи, що підтверджували римське громадянство, часто зберігалися в безпечному місці, а не носили з собою, тому й приймали усне підтвердження, не вимагаючи документів. Крім того, другою причиною прийняття усного підтвердження була суворість покарання за брехню з цього приводу. Неправдиве твердження про громадянство могло каратися смертю.

Крім того, сотника, можливо, переконала та обставина, що, хоча раніше Павло звертався до народу на івриті, тепер він, ймовірно, говорив грецькою, а оскільки він був родом із Тарсу, то, ймовірно, його грецька була досконалою, без палестинського акценту.

Питання: Яким був первосвященик Ананія, син Недебея, у Діях 23:1-2?

Відповідь: Йосип Флавій писав, що первосвященик Ананія, син Недебея, з Діянь 23:1-2 був зухвалим, запальним, блюзнірським і жадібним. Його призначив первосвящеником римський правитель Ірод Халкський у 47–59 рр. н. е. У «Євангельському коментарі до Біблії» (с. 917) сказано, що відповідь Павла про те, що Бог покарає Ананію, справдилася. Ананія був первосвящеником з 47 по 58 р. н. е. Він мав репутацію жорстокої людини, яка розкрадала десятину з храмових фондів та давала хабарі як євреям, так і римлянам. Єврейський народ ненавидів його; у Талмуді навіть є глузливий вірш про нього: «Підніміть голови, о ворота, і нехай Йоханан [Ананія], син Нарбая/Надбая [що означає «щедрий»] та учень Пінкая (що означає «балувати»), увійде й наповнить свій шлунок божественними жертвами» (б. Песахім 57а). Коли в 66 році н. е. спалахнула війна з римлянами, єврейські зелоти спалили його дім. Він втік, але незабаром його та його брата Єзекію було вбито на території палацу Ірода Великого.

Питання: У Діях 23:3, у чому деякі люди подібні до побілених стін?

Відповідь: Білила — це дешева фарба. Вона може надати огорожі чи стіні дуже білого вигляду, але білий колір легко змивається під дощем або при дотику. Щодо Ананії, то він судив, чи порушив Павло Закон чи ні, але сам Ананія наказав зробити те, що було незаконним, — наказав бити Павла, хоча того ще не визнали винним у чомусь. Так само деякі люди можуть здаватися дуже праведними, але ця праведність дуже легко зникає. Ми повинні прагнути праведності, яка пронизує всю нашу істоту. Білила підходять для парканів і стін, але не для християн.

Питання: У Діях 23:3 Павло розлютився і втратив самоконтроль?

Відповідь: Так, схоже, що так. Павло не був безгрішним, і часто, коли ми втрачаємо самоконтроль, можемо сказати те, про що потім шкодуємо. Згадайте Якова 1:20, де сказано, що гнів людини не приносить праведності Божої.

Питання: Чому в Діях 23:5 Павло сказав, що не знав, що Ананія був первосвящеником?

Відповідь: Павло сказав це в Діях 23:5, спираючись на Вихід 22:28. Ананія був первосвящеником з 47 до н. е. до 58 р. н. е., коли Агріппа усунув його з посади і призначив Ісмаїла бен Фабі первосвящеником, починаючи з 58 р. н. е. Писання про це не згадує, але є чотири можливі причини.

(малоймовірно) 1. Павло тут висловлювався саркастично. Чужинцю було б важко впізнати Ананію як первосвященика, зважаючи на те, як Ананія порушив єврейський Закон, щоб наказати побити Павла.

(малоймовірно) 2. Дехто вважає, що Павло мав слабкий зір, а в ті часи окулярів ще не було. Якщо Павло й знав обличчя Ананії, то з відстані він його не впізнав.

(ймовірно) 3. Оскільки Павло не мешкав у Єрусалимі, він не знав, що Ананія був первосвящеником, або, якщо й знав це ім’я, то ніколи раніше не бачив цього чоловіка.

(ймовірно) 4. Коли Павла били, він чув наказ бити його, але не бачив, хто це говорив. Павло виступив проти того, хто говорив, не усвідомлюючи, що це був первосвященик.

Питання: Чому в Діях 23:5 Павло сказав, що не слід злісно говорити про правителя свого народу?

Відповідь: У Вихід 22:28 сказано, що не слід «проклинати» правителя свого народу. Єврейське слово, яке тут вжито, — «калал» — також означає лаяти, зневажати, ставитися зневажливо тощо.

Питання: Чи правильно вчинкував Павло, коли в Діях 23:6 нацькував фарисеїв та садукеїв один проти одного?

Відповідь: Павло вчинив правильно. Він порушив важливе питання (див. 1 Коринтян 15:1-4), щоб показати, що єдність між садукеями та фарисеями була лише поверхневою. Оскільки пізніше фарисеї масово навернулися до Христа (Дії 15:5), у певному сенсі вони все ще залишалися фарисеями.

Питання: У Діях 23:6-7, чи погоджуєтеся ви з тим, що садукей, ставши християнином, перестає бути садукеєм, тоді як фарисей, ставши християнином, може залишатися фарисеєм, як стверджує «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1307?

Відповідь: Це питання занадто складне, щоб відповісти на нього просто «так» чи «ні». Давайте спочатку розглянемо випадок з фарисеєм, а потім — з садукеєм. Для порівняння запитаймо також: чи міг справжній християнин бути нацистом під час Другої світової війни?

Чи міг би християнин і надалі залишатися фарисеєм? Так, але згодом — ні.

Очевидно, що так: не існувало жодних офіційних вимог заперечувати, що Ісус є Месією, щоб завадити комусь приєднатися до фарисеїв або залишитися серед них. Їхня любов до Старого Завіту та знання його писань були плюсом. Тож фарисей, ставши християнином, не мав би добровільно вирішувати покинути групу фарисеїв. На початку історії Церкви у Діях 15:5 згадуються християни, які все ще були частиною групи фарисеїв, хоча, на жаль, вони принесли з собою свою наполегливість у дотриманні єврейських звичаїв.

Пізніше — ні: однак інші фарисеї могли б вигнати його, оскільки їм не подобалося, що він вірив у те, що Ісус є Месією. Але якби вони його не вигнали, то він міг би залишитися. До речі, за часів Ісуса було лише близько 5 000 фарисеїв. Вони зазнавали переслідувань з боку садукеїв, але серед народу фарисеї користувалися великою повагою як вчителі Закону. Тож залишитися, якщо це було можливо, могло бути вигідним.

Розглянемо ставлення Павла у Посланні до філіп’ян 3:6. Павло, за його власними словами, був фарисеєм, так само як і євреєм із племені Веніаміна. Це не змінилося. Однак у Посланні до філіп’ян 3:7–9 Павло вважав ці речі за сміття порівняно з неперевершеною величчю Христа. Павло все ще мав своє фарисейське походження і не боявся згадувати про це як про досягнення, але він не дозволяв цьому заважати йому слухатися Христа.

Чи може християнин бути садукеєм? На перший погляд — ні, але приховано — так

Відверто — ні: Усі садукеї заперечували воскресіння, заперечували життя після смерті та заперечували існування ангелів і демонів. Християнин не міг вірити в те, що Ісус та апостоли говорили про ці речі, і водночас вірити в прямо протилежне.

Приховано — так: Але якби людина була садукеєм, а потім стала християнином, вона могла б бути «таємним християнином» і потай не зізнаватися владі, що заперечує ці садукейські вчення. Це працювало б, доки про це не дізналися б садукейські лідери. Або це могло б працювати нескінченно, якби конкретні лідери закривали на це очі або не переймалися цим. Отже, садукей-християнин був би «таємним віруючим», який мусив би вводити владу в оману (можливо, мовчанням), нібито віруючи у вчення садукеїв, водночас, можливо, поширюючи істину Євангелія серед інших садукеїв.

Чи міг християнин бути нацистом під час Другої світової війни: відкрито — ні, таємно — так

Припустимо, що нацист згодом став християнином, або ж християнин став нацистом, не знаючи, за що виступала нацистська партія.

Відверто — ні: нацистська партія вірила, що так звана «арійська раса» є «расою панів», а представники інших рас мають бути підкорені або вбиті. Вони виступали за вбивство євреїв, людей з інтелектуальними порушеннями та багатьох жителів Східної Європи, щоб звільнити місце для експансії. Християнин, який повинен любити всіх людей, вірити, що у Христі немає ні євреїв, ні язичників, ні будь-яких інших поділів, і вважати вбивство гріхом, не міг би слідувати за Христом і вірити в те, чого навчали нацисти.

Так, це дивно: чи знали ви, що в Єрусалимі з почестями поховано члена нацистської партії? Оскар Шиндлер, член нацистської партії, який бачив, що відбувається з євреями, НЕ відмовився від свого членства в нацистській партії. Натомість він використав це членство, щоб врятувати від винищення близько 1 200 євреїв у Європі, витративши весь свій чималий статок на хабарі заради їхнього порятунку. Згодом він збанкрутував. У Китаї німецький нацист на ім’я Джон Рабе доклав зусиль, щоб захистити чверть Нанкіна та близько 200 000 китайців від японських звірств. Знову ж таки, він міг би сказати: «Мені не подобається те, за що виступає нацистська партія, я виходжу з неї і просто збираюся ізолюватися». Але ні, натомість він використав своє становище та членство в цій злочинній організації, щоб рятувати життя. Через це після війни його звинуватили в тому, що він був нацистом, і згодом він страждав від недоїдання, оскільки не міг знайти роботу. Крім того, Шіндлер і Рабе не були відомі як християни; на початку війни обидва були відданими нацистами.

Актуальність сьогодні

Це дуже актуальне питання сьогодні, оскільки християни дискутують, чи може послідовник Ісуса бути також мусульманином або індуїстом.

З іншого боку, вони можуть грішити, підтверджуючи неправду про те, що Коран чи Веди є цінними духовними книгами від Єдиного Істинного Бога, або не попереджаючи людей про те, що Мухаммед є фальшивим пророком і що не можна поклонятися нікому, крім істинного Бога. Якщо деякі (але не більшість) відкидають те, що Ісус є Богом, або заперечують, що Павло є апостолом і автором Святого Письма, то вони насправді взагалі не є віруючими.

З іншого боку, у таких країнах, як Малайзія, коли хтось народжується в мусульманській родині, у його посвідченні особи вказано, що він мусульманин. Не має значення, у що він вірить після цього — посвідчення особи не змінюватимуть.

У кінці часів у віруючих може з’явитися можливість спробувати діяти зсередини, таємно бути частиною Вавилону, щоб вижити та потай ділитися з іншими. Але віруючі НЕ повинні скористатися нею, а повинні втекти з Вавилону, як наказує Бог в Об’явленні 18:4.

Питання: У Діях 23:6-7, до яких груп сьогодні людина могла б відкрито належати, ставши християнином, а до яких — вже ні?

Відповідь: Я припускаю, що людина могла б бути членом групи, яка не сповідує жодних антибіблійних переконань, з якими потрібно погодитися, щоб приєднатися до неї або залишитися її членом. Але якщо група відстоює антибіблійні переконання, хоча вам і не потрібно в них вірити, вам слід запитати себе, чому ви хочете бути її членом. Щоб стати мусульманином, ви мусите сказати: «Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед — його пророк». Ви не можете сказати це, не згрішивши.

Уявімо, що хтось каже, ніби став християнином, але водночас заявляє, що не вірить у Бога, не хоче слідувати за Ісусом і не приймає Боже Слово. Чи не виникло б у вас хоча б деяке підозра, що ця людина може бути фальшивим християнином? Те, що справедливо щодо заперечення основних догматів християнства, справедливо й щодо заперечення догматів інших релігій. Тож так, гіпотетично людина може бути християнином і фальшивим індуїстом, фальшивим шанувальником римських богів або навіть фальшивим сатаністом. Але чи хотів би Істинний Бог, щоб ви так чинили? – Звичайно, ні.

Питання: Чому в Діях 23:11 Господь з’явився Павлу саме тут?

Відповідь: Павло мав пережити важкі часи, перебуваючи у в’язниці протягом двох років. Бог промовив до нього, щоб підбадьорити його та запевнити, що Павло перебував у потрібному місці саме тоді, коли йому потрібно було там бути. Зверніть увагу, що не було жодної критики щодо того, що Павло взагалі вирушив до Єрусалима, і не було жодної критики щодо того, що Павло налаштував фарисеїв та садукеїв один проти одного.

Питання: Чи добре Павло, завдяки своїй сміливості, свідчив у Діяннях 23:1-11?

Відповідь: Так, бо він справді свідчив. Один із способів гарантовано зазнати невдачі у проповідуванні Євангелія — це взагалі не проповідувати його. Але Павло не хотів упустити цю нагоду. Молімося, щоб ми мали ту сміливість, яку мав Павло. У цьому діалозі бракує плавності. Павла не просили виголосити промову; скоріше це була форма запитань і відповідей, де його могли перервати в будь-який момент. Сьогодні, коли ми опиняємося в хаотичній, нерепетируваній ситуації, добре спочатку викласти свої ключові тези, як це роблять у газетних статтях, на випадок, якщо слухачі вирішать не слухати решту того, що ви скажете.

Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Не відповідь: Павло насправді тут не свідчив; він мав свідчити в Кесарії в Юдеї, а згодом — у Римі. Однак це не є відповіддю, бо Господь не похвалив його за те, що він мав зробити, і Він не похвалив Павла за свідчення в Юдеї, а саме за свідчення в Єрусалимі.

Відповідь: Він достатньо добре впорався зі своїм завданням, сміливо свідчивши перед ворожою аудиторією.

Питання: У Діях 23:15-25, чи загинули ті сорок вбивць, і чому було задіяно 470 римлян?

Відповідь: Цікаво, що євреї вважали, що у них більше шансів на смерть Павла, влаштувавши засідку на римську військову охорону, ніж засудивши його в суді. Це свідчить про те, що вони самі усвідомлювали слабкість своєї справи.

Усі ці євреї склали клятву не їсти й не пити, доки не вб’ють Павла. Однак, якщо вони не зможуть вбити Павла не з власної вини, єврейські провідники звільнять їх від цієї клятви. Рабини дозволяли порушувати обітниці з чотирьох причин: обітниці, зроблені під впливом емоцій; обітниці, зроблені з перебільшенням; обітниці, зроблені помилково; та обітниці, які неможливо виконати через обставини, що обмежують їх виконання (М. Недарім 3:1–3).

Римський воєвода Клавдій Лісій хотів забезпечити безпеку Павла не через повагу чи турботу про нього, а тому, що він би виглядав погано, якби через свою недбалість дозволив євреям вбити римського громадянина, який перебував під його охороною. Кесарія розташовувалася за 65 миль на північний захід від Єрусалима, що було достатньо далеко, аби уникнути заворушень. Ймовірно, вони зупинилися в Антипатрісі, приблизно на півдорозі — за 35 миль від Єрусалима та за 23 милі від Кесарії. Крім того, для прискорення руху піхота, можливо, їхала верхи на в’ючних тваринах.

Питання: Які важливі моменти містяться в цьому листі (Дії 23:26–30)?

Відповідь: У ньому є помилка та кілька пропусків. З листа складається враження, ніби Лісій врятував Павла тому, що той був римським громадянином. Насправді Лісій дізнався про те, що Павло є римським громадянином, лише значно пізніше. Лісій, очевидно, «забув» згадати, що мав намір піддати Павла бичуванню. Більша частина решти листа є точною, але вона була дуже упередженою.

Лука міг дізнатися про цей лист від Павла, але звідки Павло міг знати його зміст? Навіть якби Фелікс пізніше не показав Павлу цей лист, його, ймовірно, зачитали під час судового розгляду.

Питання: Що ми знаємо з Діянь 24:1-27 про того, кого Тертулл назвав «благородним Феліксом», та про його дружину Друзіллу?

Відповідь: Згідно з «Євангельським коментарем до Біблії» (с. 918), Антонін Фелікс народився рабом, був звільнений матір’ю імператора Клавдія, а в 52 році н. е. завдяки впливу свого брата Палласа отримав посаду намісника Юдеї. Фелікс був жадібним і жорстоко розправлявся з розбійниками.

Пізніше в Кесарії спалахнуло повстання, і Фелікс придушив його за допомогою своїх солдатів, вбивши багатьох єврейських цивільних і розграбувавши їхнє майно. Єврейський первосвященик на ім’я Йонатан написав Феліксу листа, просячи його поводитися більш гідно своєї посади. Тож Фелікс заплатив антиримським сікаріям, які були вбивцями, щоб ті вбили Йонатана. Через поведінку Фелікса загалом деякі євреї вирушили до Риму, щоб поскаржитися Нерону, і Фелікса відкликали. Він би зазнав страждань у Римі, якби не те, що його брат Паллас заступився за нього.

Друзілла була наймолодшою дочкою Ірода Агріппи I. Її братами та сестрами були Береніка, Маріамна та Ірод Агріппа II (Дії 25:13–26:32). Друзілла була третьою або четвертою дружиною Фелікса. Вона та Азізас/Азізус, цар (під владою римлян) Емеси (сучасне місто Хомс, Сирія), планували одружитися, коли їй було 14 років, за умови, що він перейде в іудаїзм. Але згодом Фелікс переконав її покинути Азізаса/Азізуса й замість цього вийти за нього заміж як його четверта дружина.

Саме ім’я Тертулл було досить поширеним і означало «маленький Тертій». Фелікс був обізнаний з єврейськими звичаями, а також придушив повстання розбійників, на що, ймовірно, натякає Тертулл у Діяннях 24:2. Окрім цього, Тертуллу, мабуть, мало що залишалося сказати про Фелікса в позитивному ключі. Іноді підлещуватися комусь може бути нелегкою справою!

Див. «Старожитності юдеїв» Йосипа Флавія, книга 20, розд. 7.1–2,5, с. 420–421 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Діях 24:5-8, у чому полягає суть звинувачення Тертулла щодо провини Павла?

Відповідь: Тертул наводив лише чотири пункти. Він досить суб’єктивно назвав Павла «пошестю», заявив, що Павло був розпалювачем розбрату, правильно зазначив, що Павло був лідером назарян (тобто християн), і неправдиво стверджував, що Павло намагався осквернити Храм. Але будь-кого, хто не подобається вам або тим, хто вас найняв, можна просто назвати «пошестю». Дивно, що про євреїв, які слідували за Павлом і навіть готували змову з метою його вбивства, не говорилося, ніби вони сіють розбрат — лише про Павла. Чи є злочином очолювати групу людей? — Адже самі євреї мали різні рабинські школи. Тож Тертул залишив найсерйозніше звинувачення — осквернення Храму — наостанок, і навіть воно було неправдивим. Як адвокат, Тертул намагався отримати максимальну вигоду з того небагатого, що мав.

Питання: У Діях 24:11–21 у чому полягає суть захисту Павла?

Відповідь: Протягом того дуже короткого часу, що він перебував у Єрусалимі — дванадцять днів, — він ні до чого не підбурював. Тут мали б бути ті євреї, які підбурювали натовп, а не він. Павло не осквернив Храм, і в них немає жодних доказів, що він це зробив. Так, він був прихильником «Шляху», тобто християнином.

Але Павло також сказав багато чого, що насправді не стосувалося його захисту. Спочатку він зауважив, що йому не висунули жодних конкретних звинувачень щодо того, як саме він осквернив храм, або, власне, за що його судять, тож Павло з радістю розповів Феліксу, у чому насправді полягало звинувачення проти нього. Павло скористався цією нагодою, щоб проповідувати частину Євангелія — про воскресіння мертвих. Схоже, він ніби перервав свою захисну промову посередині, бо мусив донести Євангеліє.

На початку судового розгляду Фелікс не сказав: «Ми мусимо зачекати з винесенням вироку, доки не прибуде Лісій». Складається враження, ніби Фелікс не бачив швидкого результату, можливо, втомився від судового процесу і просто вирішив відкласти справу до прибуття самого Лісія. Якби Фелікс виправдав Павла тут і зараз, єврейські провідники розгнівалися б на нього, а Фелікс дбав про те, щоб зберегти їхню прихильність і не зіпсувати свято. Тим часом єврейські провідники мусили б важко повертатися до Єрусалима, а потім знову повертатися для продовження розгляду. Але Феліксу, ймовірно, було байдуже до їхніх клопотів або до того, як довго Павло залишатиметься у в’язниці. До речі, ми не маємо жодних згадок про те, що Лісій коли-небудь здійснив цю дводенну подорож, щоб приїхати.

Питання: У Діях 24:25б, у чому сьогодні полягає різниця між відкиданням Євангелія та простою відстрочкою його розгляду?

Відповідь: Коли відкладення є нескінченним, то, зрештою, різниці немає взагалі. Але Бог терплячий до нас, і ми можемо молитися, щоб чиєсь відкладення було тимчасовим і щоб ця людина змінила своє рішення. Бог дуже терплячий до невіруючих, і ми теж повинні бути такими. На жаль, у цьому випадку Фелікс сказав відійти і що він пошле за Павлом, коли це буде зручно для нього самого. Очевидно, для Фелікса ніколи не наставав зручний час, щоб прийняти Євангеліє. Коли хтось готовий слухати Євангеліє лише тоді, коли це зручно для нього, у багатьох випадках такого зручного часу ніколи не настає.

Питання: Чи був Фелікс несправедливим, утримуючи Павла у в’язниці (Дії 24:25–27)?

Відповідь: За римськими мірками Фелікс не був несправедливим, але насправді він таким був. Фелікс не виніс щодо Павла жодного неправильного вироку. Однак ув’язнення Павла на два роки було неправильним. Павло перебував у стані, який римляни називали custodia libera, що означало: його постійно охороняли, але його друзі могли приходити й відвідувати його. Крім того, хоча Павло мав повне право захищати себе під час суду, він фактично пройшов чотири судові процеси: перед Синедріоном, Феліксом, Фестом та Іродом Агріппою II. Павло, мабуть, задавався питанням, скільки ще судових процесів йому доведеться пережити, перш ніж його звільнять, незважаючи на відсутність доказів його провини. Сьогодні люди можуть чинити несправедливо не лише відмовляючи комусь у тому, що йому належить, а й безкінечно відкладаючи це.

Питання: Чому, згідно з Діями 24:26, Фелікс сподівався отримати хабар від Павла, який був лише виробником наметів?

Відповідь: Павло, найімовірніше, не був заможним, але той, хто міг принести до Єрусалима значну грошову пожертву, мав друзів, які разом володіли великими статками. Крім того, згідно з книгою Йосипа Флавія «Старожитності євреїв», книга 20, розділ 9.5, стор. 424, після правління Фелікса та Феста намісник Альбінус майже повністю звільнив в’язниці, і залишилися лише ті, хто не міг заплатити Альбінусу жодних грошей.

З одного боку, Фелікс, ймовірно, міг отримати гроші, попросивши у євреїв хабар за те, щоб видати їм Павла. Але якби хтось коли-небудь розповів, що Фелікс зробив це, аби вбити римського громадянина, це було б дуже небезпечно для самого Фелікса.

Питання: Яку позабіблійну інформацію про Феста ми маємо в Діях 24:27?

Відповідь: Порцій Фест був призначений намісником Юдеї восени 60 року н. е. Однак існує певна невизначеність щодо дати, яка може коливатися від 55 до 60 року н. е. Йосип Флавій (у працях «Старожитності юдеїв» 20.8.9–11; 20.185–188, та «Війни юдеїв» 2.271, написані приблизно 93–94 рр. н. е.) також зазначає, що Феста було призначено намісником Юдеї. Євреї, ймовірно, вважали Феста кращим і розсудливішим за його попередника Фелікса, а також за його наступників Луціїя Альбіна (62–64 рр. н. е.) та корумпованого Гессія Флора (64–66 рр. н. е.)

«Фест» було прізвищем знатного роду в Римі.

Про Феста до його приїзду до Палестини немає жодних згадок. Однак записи про його правління свідчать, що він був мудрішим і чеснішим за Фелікса. Незважаючи на це, Феліксу довелося вирушити до Риму, щоб відповісти за те, як він впорався з заворушеннями між євреями та язичниками в Кесарії.

На відміну від нього, Фелікс жорстоко придушував населення. Спочатку він був рабом, а згодом отримав свободу. Римський історик Тацит сказав про Фелікса: «Він здійснював царську владу з розумом раба». Він організував вбивство первосвященика на ім’я Йонатан, який критикував його за погане правління.

Питання: Чому в Діях 25:2 сказано «первосвященики» (у множині), якщо, як вважається, мав бути лише один первосвященик?

Відповідь: Первосвящеником на той час був Ізмаїл, син Фабі, призначений Іродом Агріппою II (Марком Юлієм Агріппою II). Ізмаїл став наступником Ананії. Загалом колишнього первосвященика все ще можна було називати первосвящеником, але тут була й більш безпосередня причина. Ананія все ще перебував при владі, аж поки єврейські повстанці не вбили його в 66 році н. е. Ананія не вагався вдаватися до вбивств і замахів, щоб досягти своїх цілей, і цілком справедливо, що ті, хто жив мечем, загинули від меча. Див. «Старожитності євреїв» Йосипа Флавія, 20, 179 (i.8), 194–196 (8.11) для отримання додаткової інформації.

Питання: Що ще ми знаємо про Берніку / Береніку з Діянь 25:23?

Відповідь: По-перше, її звали або Береніце, або Ференіка, що латиною вимовляється як «Вероніка». Берніце була заручена з Марком, племінником єврейського філософа Філона. Потім вона вийшла заміж за свого дядька Ірода Халкського, правителя дуже маленького королівства під владою Риму в горах Лівану. Після його смерті в 48 році н. е. вона покинула свого третього чоловіка й жила зі своїм братом (на рік старшим за неї) Агріппою II. Як римський поет Ювенал («Сатири» 6.156–160), так і єврейський історик Йосип Флавій («Старожитності» 20.145–147) стверджували, що між ними існували кровозмісні стосунки. Однак це не було б проблемою, оскільки імператор Нерон мав сексуальні стосунки зі своєю власною матір’ю (хоча вона, ймовірно, була проти цього). Вона стала на бік римлян у « » (Юдейській війні) і згодом стала коханкою Веспасіана, а потім — римського полководця Тита. Це переросло у публічний скандал, і врешті-решт Тит був змушений її відіслати

Отже, перед нами ця «пара», яка намагається написати листа імператору, що згодом (після 60 р. н. е.) стане монстром, намагаючись висунути імператору Нерону звинувачення щодо того, чому Павло є злим, винним чоловіком, і їм це дається нелегко. Зауважте, що Павло, попри все, ставиться до них із повагою.

У будь-якому разі, оскільки Агріппа вважався експертом з іудаїзму та другом імператорської родини, йому було надано привілей обирати єврейського первосвященика, і він усунув Ананію та обрав Ісмаїла, сина Фабі. Пізніше виникла суперечка щодо стіни, яка затуляла королю вид на Храм, тож Агріппа усунув Ісмаїла та обрав Йосипа, сина Симеона. Проте, незважаючи на це, колишній первосвященик Ананія все ще керував ситуацією за лаштунками, і, ймовірно, саме тому Лука говорить про первосвящеників у множині.

Питання: У Діях 25:23 згадується, що Агріппа та Берніця увійшли з великою пишністю, але Святе Письмо не згадує про це стосовно Ірода чи Пілата. Чому деякі люди роблять щось із «пишністю»?

Відповідь: У грецькій мові це називалося meta polles phantasias. Вони роблять щось заради зовнішнього вигляду, вдаючи, ніби зовнішність відповідає суті. Римляни часто влаштовували пишні церемонії. Можливо, вважалося, що така пишність справить враження на єврейських провідників або залякає обвинуваченого. У Кесарії було розквартировано п’ять когорт, і кожна когорта номінально налічувала 1 000 воїнів. Отже, у Феста було п’ять римських хіліархів.

Римських імператорів іноді називали «Августом», що грецькою означає «Себастос», тобто вони були вищими за інших смертних. Однак лише за часів Нерона їх почали називати «Господом».

Сьогодні деякі люди вважають, що якщо вони виглядатимуть важливо, то люди сприйматимуть їх як важливих, і тоді вони стануть ще важливішими. Сумно, якщо ви вважаєте, що ваша самооцінка залежить від вашого зовнішнього вигляду та популярності.

Питання: У Діях 26:12–15 Павло опустив деякі подробиці, наприклад, про Ананію та про те, як він згодом отримав доручення. Коли нам можна узагальнювати та спрощувати?

Відповідь: Павло не вдавався до обману, і нам теж не слід цього робити. Але Павло опустив деякі деталі, оскільки вони не вважалися важливими для слухачів. Нам теж цілком дозволено опускати деталі.

Питання: Як у Діях 26:14 голос міг говорити до Савла на івриті, адже популярне висловлювання «важко противитися рогам» було відомим у грецькій мові, але не в івриті?

В: Це був добре відомий у грецькій мові вираз, що означав «боротися проти божества», як свідчать ці п’ять посилань. «Вакханки» Евріпіда, 794–795; «Прикутий Прометей» Есхіла, 324–325; «Агамемнон», 1624; «Піфія» Піндара, 2.94–95; «Форміо» Теренція, 1.2.27. Павло знав грецьку мову та грецьку культуру так само добре, як і іврит. Є два можливі варіанти відповіді, і, чесно кажучи, не має значення, який із них є правильним.

1. Переклад сленгового виразу з однієї мови на іншу — не рідкість, особливо коли Павло, не кажучи вже про Бога, добре знав обидві мови.

2. Бог міг говорити до Павла на івриті, а саме цю фразу вимовив грецькою. Було б все одно правильним, хоч і неточним, сказати, що Бог говорив до Павла на івриті, навіть якщо Бог також вимовив одну коротку фразу грецькою.

Питання: У Діях 26:14 «оксгоуд» — це тверда, гостра палиця, якою підганяли вола, коли той не хотів рухатися. «Брати оксгоуд» — це більше, ніж просто грішити. Як люди сьогодні грішать і «беруть оксгоуд»?

Відповідь: Як влучно зауважив один сучасний автор: «Твої руки занадто короткі, щоб битися з Богом». Одне діло — грішити, а інше — виявляти непокору щодо цього. Коли Бог чітко сказав, щоб чогось не робити, а ти, знаючи це, все одно йдеш і робиш це, ти, по суті, борешся проти Бога.

Питання: Що саме означає слово «перше» у Діях 26:23?

Відповідь: Спочатку давайте розглянемо грецьке слово, яке означає «перший» і яке Павло вживає тут та в інших місцях, а потім — що саме Павло мав на увазі під словом «воскресіння» тут та в інших місцях.

Грецькі слова protos/proton (Стронга 4412/4413) — це споріднені слова, які можуть означати «перший» за часом, порядком або важливістю. Павло також вживає це слово в приблизному значенні, щоб позначити «на початку» або «перед іншим».

Якщо поєднати твори Павла та розповідь Луки про вчення Павла, то Павло вживає це слово таким чином:

Лише у значенні часу чи порядку: Дії 13:46; 20:18; 26:20; 1 Кор. 14:30; 16:2; Гал. 4:13; Еф. 1:12; 4:9; 1 Сол. 4:16; 2 Сол. 2:3; 1 Тим. 3:10; 5:4; 5:12; 2 Тим. 1:5; 4:16; 2 Тим. 2:6; Тит. 3:10

Лише за важливістю: 1 Кор.11:18 ;12:28 ; 15:3; 2 Кор. 8:5,12; 1 Тим.1:16 ; 2:1

І час/послідовність, і важливість: Дії 26:23; Рим. 1:8;1:16 ; 1 Кор. 15:45,46,47; 1 Тим. 2:13

Раніше або перед іншим: Рим. 10:19-20; 15:24; Еф. 1:12; 6:2; Флп. 1:5; 1 Тим. 1:16; 2 Тим. 4:16

Без розрізнення: Рим. 2:9; 2:10; Еф. 6:2

Висновок: Дії 26:23 може означати всі три: час/послідовність, важливість та раніше за інших. Христос був першим, хто воскрес у нетлінному тілі, Він є джерелом нашого воскресіння і воскрес раніше, ніж будь-хто з нас воскресне.

Яке воскресіння:

Павло був добре знайомий з воскресінням, адже він воскресив Евтиха з мертвих у Дії 20:9-12. Але, якщо говорити технічно, грецький текст не вказує на дію «воскресіння з мертвих», а скоріше на іменник «воскресіння мертвих». Тож про що саме говорить Павло?

а) Тимчасове воскресіння з тілами, які знову помруть: Лазар (Івана11:38 –42), син вдови (1 Царів17:22 ), син шунамтянки (2 Царів4:28 –37) та Евтих (Діяння 20:9–12).

б) Постійне воскресіння, першим прикладом якого був Ісус, що воскрес у нетлінному тілі.

Павло ніде більше не проповідував першого виду, а лише другий. У Посланні до Римлян 6:9 він каже, що оскільки Христос воскрес із мертвих, «Він не може знову померти», і так само наші воскреслі тіла є нетлінними (1 Коринтян 15:20-23, 35-55). Павло також каже: «Насправді, Бог воскресив Його [Ісуса] із мертвих, щоб Він ніколи не зазнав тління» (Дії 13:34а).

Було б помилкою думати, що Павло проповідував або те, що Христос мав лише тимчасове воскресіння, або що Павло обіцяв нам лише тимчасове воскресіння. Його послання до Феста та Агріппи, а також до всіх інших, стосувалося лише вічного воскресіння, яке мають і Христос, і ми.

Питання: Чому в Діях 26:24-29 Павло був таким сміливим перед царем Агріппою?

Відповідь: Що Павло міг втратити? Святий Дух сказав Павлу, що він буде свідчити в Римі, і Павло знав, що поїде до Риму. Павло був тут сміливим заради навернення своїх слухачів. Очевидно, Павло вважав, що найкращим підходом буде прямий і простий заклик. Також, можливо, Павло відчував нагальну потребу звернутися до Риму саме зараз. Фест не був обізнаний із ситуацією і, судячи з усього, не підозрював, що юдеї просто хотіли, щоб Павла відправили до Єрусалима, аби влаштувати на нього засідку. Можливо, Павло звернувся до Риму саме зараз, бо бачив, що його ось-ось відправлять до Єрусалима.

Хтось може запитати, навіщо Павло взагалі турбувався проповідувати Євангеліє правителям, які, здавалося, були так далеко поза межами досяжності Євангелія. Можливо, відповідь полягає в тому, що Павло не бачив це саме так. Павло не запитував, хто перебуває поза межами досяжності Євангелія, але, оскільки у нього була така нагода, він збирався нею скористатися й проповідувати не лише Феліксу та царю Агріппі, а й усім іншим, хто слухав.

Як історична довідка: у II столітті (100–200 рр. н. е.) римських громадян зазвичай відправляли до Риму без необхідності звертатися з апеляцією до Цезаря. У III столітті майже всі, хто не був рабом у Римській імперії, були громадянами, тож майже кожен міг вибрати, щоб його відправили до Риму. Але за часів Павла римських громадян не відправляли до Риму, якщо вони спеціально не подавали апеляцію.

Сьогодні ми теж маємо бути сміливими. Не робіть проповідування Євангелія лише прихованою метою, а відверто кажіть, що найважливішою причиною, чому ми звертаємося до них, є те, що вони можуть спастися.

Питання: Чому у Діях 26:24-25 Фест звинуватив Павла в божевіллі?

Відповідь: Це сталося не тому, що він вважав Павла неосвіченим; насправді він стверджував, що вся велика освіченість Павла зводила його з розуму, що певним чином свідчить про рівень освіченості самого Феста. Однією з причин, чому Фест міг так сказати, є те, що він, можливо, не до кінця зрозумів усі аргументи Павла. Друга причина полягає в тому, що Фест був греком, а не євреєм, а в грецькій філософії (майже) не існувало поняття воскресіння з мертвих.

Питання: У Діях 26:27 Павло успішно виголошував свою красномовну, ґрунтовну та біблійну промову, але раптом перервав її, щоб поставити цареві Агріппі прямого, проникливого запитання. Як ви вважаєте, коли нам слід робити паузу під час проповідування Євангелія, щоб задати прямі, проникливі запитання?

Відповідь: Під час проповіді про Євангеліє слухачеві може бути легко слухати пасивно і не усвідомити, що він ось-ось має прийняти найважливіше рішення у своєму житті: вірити чи не вірити і слідувати посланню Євангелія. Цар Агріппа, ймовірно, був знавцем іудаїзму, зокрема пророків. Але Павло тут поставив чітку межу. Агріппа знав про пророків, але чи вірив він у них — так чи ні? Агріппа, безперечно, був слухачем, готовим слухати, але чи був він слухачем, готовим змінити своє життя на основі того, що він почує?

Питання: Чому, згідно з Діями 26:27-29, цар Агріппа не прийняв Христа, коли Павло звертався до нього?

В: Хоча ми не знаємо всіх причин, це могло бути через гордість, страх або те, що на нього дивилися інші люди. Зрештою, Бог заздалегідь знав і визначив, хто потрапить до Неба. Незалежно від того, як ви вважаєте, що пов’язані між собою передбачення та предопределення, неправильно поєднувати ці два поняття таким чином, щоб явно чи неявно звільняти царя Агріппу від його відповідальності прийняти віру та повірити.

П: У Діях 26:32 та Діях 25:11, чи повинен був Павло звернутися до Цезаря?

Відповідь: Це означало, що Павло мав би вирушити до Риму, щоб Цезар особисто вирішив його справу.

Павло мудро вчинив, звернувшись із апеляцією до Цезаря, з трьох причин.

По-перше, Павло хотів потрапити до Риму, і це було б його квитком туди.

По-друге, Павло, можливо, усвідомив, що непримиренна, кровожерлива опозиція означатиме, що його ніколи не звільнять у Юдеї. Пам’ятайте, що первосвященики хотіли, щоб Павло повернувся до Єрусалима, щоб вони могли влаштувати на нього засідку.

По-третє, якби Павло постав перед Цезарем і його визнали невинним, це надало б християнству правову основу, як це було в іудаїзмі.

Нарешті, пам’ятайте: коли хтось щось каже, це не означає, що сказане обов’язково є правдою. Фест і Агріппа погодилися, що Павло був невинним, і якби він не звернувся до Цезаря, вони б його відпустили. Зараз їм було легко це сказати. Вони могли відпустити Павла в будь-який момент протягом тих двох років, що він перебував у в’язниці! Вони могли навіть звільнити його зараз, що зробило б звернення до Цезаря безпредметним. Людині легко звучати дуже приємно й примирительно, коли це нічого не коштує, їй немає чого втрачати, і вона знає, що її «щедрість» неможливо втілити на практиці. Насправді Фест, ймовірно, зітхнув з полегшенням, коли Павло подав апеляцію, бо це вивело Феста зі скрутного становища. Він не хотів налаштувати проти себе юдеїв і волів би не вбивати невинного римського громадянина, за що йому, можливо, довелося б пізніше відповідати. Тож Фест, ймовірно, усвідомив, що навіть якщо Павло й був невинним, він все одно міг бути небезпечною особою.

Питання: Що можна сказати про стиль написання у Діях 27:1–28:13?

Відповідь: Опис настільки детальний, що Лука, мабуть, був очевидцем подій і, ймовірно, навіть мав доступ до суднових журналів. Як сказав Томас Уокер: «У всій класичній літературі немає настільки детального опису роботи стародавнього корабля». Будучи лікарем, Лука, який у «Діяннях апостолів» часто вживав медичну термінологію, мав би око до деталей. Але з іншого боку, проста термінологія Луки щодо мореплавання вказує на те, що він не був моряком. Джеймс Сміт із Ренфрюшира, Шотландія, протягом тридцяти років був яхтсменом і поїхав на Мальту, щоб дослідити подорож Павла. У 1848 році він написав книгу «Подорож і корабельна аварія Павла»: «Жоден моряк не написав би у стилі, який так мало нагадує стиль моряка; жодна людина, яка не є моряком, не могла б написати розповідь про морську подорож, настільки послідовну в усіх її частинах, якби не спиралася на власні спостереження». З іншого боку, не враховуючи цю подорож, під час одинадцяти інших подорожей Павло проплив загалом 3 500 миль. Тож хоча Павло й не був досвідченим моряком, він був досвідченим пасажиром корабля.

Крім того, хто ще міг би бути на борту? Серед пасажирів, ймовірно, були й інші в’язні, яких везли до Риму на суд або на страту. Їх часто страчували в Колізеї чи на інших аренах.

Питання: Чи дав Павло в Діях 27:10 помилкове пророцтво про те, що люди загинуть, оскільки, згідно з Діями 27:22–23, ніхто не загинув?

Відповідь: Ні, але є дві різні відповіді.

Початкова думка Павла проти пізнішої обіцянки Бога: У Діях 27:10 Павло говорив, спираючись на власні знання, бо він сказав: «Я бачу», а не «Бог сказав» чи «ангел сказав», як у Діях 27:22.

Божа воля, що відкривається, може змінюватися, коли змінюється наша воля: Можливо, Бог і справді сказав Павлу, що можуть бути жертви ще до подій, описаних у Діях 27:10. Оскільки в Діях 27:24 сказано, що життя тих, хто був із Павлом, було «дано» йому, Павло, мабуть, щиро молився за них. Божа воля, що нам відкрита, може змінюватися, коли ми молимося або коли змінюється наша воля. Інший приклад цього див. у Буття 20:3-7. Приклад того, як на вірну, часту й щиру молитву Давида було дано відповідь «Ні», див. у 2 Самуїла 12:15-19.

Питання: Як слід поводитися, коли ви, незважаючи на свою волю, опиняєтеся в ситуації, що веде до катастрофи (Дії 27:10)?

Відповідь: Спочатку помоліться про це, а потім попередьте інших, як це зробив Павло. Іноді це не допомагає, бо ті, кому ви говорите, недооцінюють або серйозність небезпеки, або ймовірність того, що це станеться. Можливо, вам варто зійти з корабля, якщо це можливо, хоча у випадку Павла це було неможливо. Або, якби ви були на «Титаніку» під час його затоплення, ви могли б сказати людям сідати в рятувальні човни, порадити їм почекати, поки інші заповнять човни, і загалом діяти так, як Христос хотів би, щоб ви діяли в цій ситуації. Але щоб зробити це, вам доведеться зберігати холодний розум і не панікувати. Люди частіше панікують, коли не знають, що Бог пильнує за ними. Але Божа опіка може полягати й у тому, щоб заспокоїти ваші нерви, щоб ви могли обрати найкращий спосіб дій.

Ми можемо втішати себе думкою, що, доки ми вірно слідуємо за Богом, нас не спіткають сильні шторми чи корабельні аварії. Але це неправда ні з фізичної, ні з емоційної точки зору, навіть для Павла. Бог проведе нас крізь шторми, але тим часом ми маємо бути «островом спокою», даючи добрий приклад, славлячи Бога навіть посеред шторму.

Питання: Що таке вітер «Евроклідон» у Діях 27:14?

Відповідь: Буквально це означає «північно-східний вітер», і це сильний північно-східний вітер, який дме восени та на початку зими в цій частині Середземного моря. Він робить плавання у східній частині Середземного моря небезпечним після 14 вересня. Це було після Дня Покаяння, і, за даними Вільяма Рамсея, у 59 році Днем Покаяння було 5 жовтня, тож період спокійного плавання закінчився приблизно до 5 березня. Кауда — це невеликий острів, розташований приблизно за 25 миль на південь від Криту. Плавати в цю пору року було нерозумно, але власники, ймовірно, вирішили ризикнути заради прибутку ( ). Відстань від «Прекрасних Гаваней» до Фенікса становила менше 100 миль, а вітер був лагідним, коли вони вирушили, тож вони вирішили ризикнути.

Питання: Як, згідно з Діями 27:17, сучасні люди можуть почуватися безпечніше, вживаючи невеликих запобіжних заходів у небезпечних ситуаціях?

Відповідь: У Діях 27:17 вони обв’язали корабель мотузками ззовні, щоб він краще тримався купи на бурхливому морі. Уявіть, що вам кажуть: «На морі на вас чекають вітри ураганної сили, але не хвилюйтеся, ми обв’яжемо ваш човен мотузками!» Хоча обв’язування судна мотузками було гарною ідеєю, вона не дорівнювала навіть одній сотій частині того, якби вони з самого початку не вирушали туди так пізно. Але коли вони вже прийняли це рішення — заради грошової вигоди, ризикуючи безпекою всіх — обв’язування корабля було краще, ніж нічого. Інші чотири заходи, які вони вжили — підтягнення рятувальної шлюпки на борт, опускання вітрила для уповільнення руху, кидання якоря для незначного уповільнення руху та, з відчаю, викидання вантажу за борт — були найкращим, що вони могли зробити, оскільки вже опинилися в цій ситуації. Вони хотіли уповільнити рух судна, бо не бажали врізатися в берег Лівії вночі. Біля узбережжя Лівії існували небезпечні піщані мілини.

Сьогодні люди інколи роблять речі, які роблять їх життя трохи безпечнішим — не тому, що це має велике значення, а щоб почуватися краще в ризикованій ситуації. Краще оцінити загальний ризик і, можливо, взагалі не потрапляти в таку ситуацію. Невеликі кроки, щоб зробити щось кращим або менш ризикованим, — це добре, але не дозволяйте цьому засліплювати вас і заважати бачити загальну ситуацію. Наприклад, згадайте Робін Гуда, який грабував багатих і роздавав бідним. Чи повинен був він грабувати? Ні. Але якби він дав трохи бідним, чи почувався б він від цього краще? Краще не грабувати людей, ніж грабувати їх, навіть якщо ви віддаєте бідним гроші, які вам не належали.

Питання: Як і коли, згідно з Діями 27:21, слід говорити «Я ж вам казав», як, здається, зробив тут Павло?

Відповідь: Багато що залежить від вашого ставлення та інтонації, коли ви це говорите. Павло не намагався принизити їх, але його слова натякали на те, що в майбутньому їм слід приділяти більше уваги його рекомендаціям.

Питання: Як у Діях 27:27 вони плавали в Адріатичному морі, якщо мали бути на південь від Італії?

Відповідь: У ті часи те, що називали Адріатичним морем, також включало води на південь від Італії аж до Сицилії та Мальти на заході й до острова Крит на сході. Це значно південніше від того, що сьогодні називають Адріатичним морем. Йосип Флавій, який також зазнав тут корабельної аварії, називав його «морем Адрія».

Питання: Чому, згідно з Діями 27:37, на кораблі, яким подорожував Павло, було так багато людей (276)?

В: Мабуть, це був великий корабель, а на більшості кораблів того часу були раби, які гребли веслами. Йосип Флавій у 15-й книзі «Життя», розділ 3, згадує, що на кораблі, який доправив Йосипа Флавія до Італії, було 600 пасажирів. Йосип Флавій також зазнав корабельної аварії, і вижило лише 80 пасажирів.

Питання: Чому в Діях 12:37-41 вони хотіли направити корабель у струмок чи затоку?

Відповідь: Ймовірно, щоб уникнути великих скель.

Питання: У Діях 27:41, яке значення має те, що судно вивели на мілину між двома морями?

Відповідь: У місці, яке зараз називається Затокою Святого Павла, між островом Мальта та сусіднім острівцем Салмонетта, були (і досі є) піщані мілини. Це місце було ідеальним для виведення корабля на мілину, оскільки ніхто не хотів би натрапити на скелі.

Ця незначна деталь має велике значення, адже про це ніхто б не знав, якби не мешкав на Мальті або не був очевидцем.

Питання: Чому в Діяннях 27:42 солдати так прагнули вбити полонених?

Відповідь: Римських воїнів могли стратити за те, що вони дозволили в’язням втекти, але їх не карали б за вбивство в’язнів, щоб не дати їм втекти. Можливо, воїни були б задоволені, оскільки вся вина лягла б на сотника, адже саме він наказав їм не вбивати в’язнів.

Питання: У Діях 27:1–28:1 йдеться про те, що в житті кожного з нас трапляються бурі. Як би ви порівняли та протиставили подорож Павла подорожі Йони?

Відповідь: Цікаво порівняти подорож Павла з подібною подорожжю Йони, яка проходила приблизно в тому ж регіоні. Обидва зіткнулися з бурями й несподівано були змушені покинути захист корабля. Але Йона, перебуваючи під Божим захистом, добровільно втікав, щоб не підкоритися Богу. Павло, незважаючи на потенційний опір сатани, але все ж перебуваючи під Божим захистом, був в’язнем, який не мав контролю над тим, куди його везуть. Проте обидва вони дісталися до місць призначення, які Бог для них призначив. І обидва дісталися туди способами, які були для них абсолютно несподіваними.

Питання: Що ми дізнаємося про острів Мальта з Діянь 28:1?

Відповідь: Мальта — це невеликий острів (18 на 8 миль, 95 квадратних миль або 246 квадратних кілометрів), який розташований лише за 58–60 миль (93–96 кілометрів) на південь від Сицилії та приблизно за 180 миль на північний схід від Тунісу. Він знаходиться за 600 миль (960 кілометрів) на захід від міста Фейр-Хейвенс на Криті.

Мешканцями острова були колишні фінікійці, а також римські солдати та їхні сім’ї. Їх називали «варварами» не тому, що вони були нецивілізованими, а тому, що спочатку слово «варвар» означало людину, яка не розмовляла грецькою (а пізніше — латиною) як рідною мовою. У «Біблії для вивчення» (NIV Study Bible), на сторінці 1699, додається, що ці люди були нащадками фінікійців, які зазнали романізації, а отже, були цілком цивілізованими.

Питання: У Діях 28:1, де саме Павло висадився на Мальті?

Відповідь: Ймовірно, це було місце, яке сьогодні називається Затокою Павла (з очевидних причин). Воно розташоване приблизно за 8 миль (13 км) на північний захід від міста Валлетта.

Питання: Як у Діях 28:3 гадюка могла вчепитися в руку Павла, якщо сьогодні на Мальті гадюк немає?

Відповідь: Сьогодні на Мальті є лише два види змій, і обидва вони були завезені. На Мальті сьогодні також небагато лісів, де можна було б збирати дрова. Однак до того, як люди вирубали ліси, немає підстав припускати, що там не було тих самих видів змій, що й на навколишніх землях. Змія Vipera aspis мешкає в південній Європі, Vipera latastei — в Іспанії та Португалії, а Vipera ammodytes — дещо далі, у південно-східній Європі.

Хоча це міг бути демон, що перевтілився у змію, немає підстав припускати, що це не була звичайна, природна тварина. Незалежно від того, чи була ця змія місцевою, чи потрапила на острів на кораблі, мальтійці були добре знайомі з отруйними зміями.

Питання: У Діях 28:4, хто або що тут є «Справедливістю»?

Відповідь: «Справедливість» означає саме «справедливість», але існувала також грецька богиня на ім’я Діке (Dike/Dice), яку ще називали «Пані Справедливість» і яка була богинею справедливості та морального порядку. Вона була дочкою Зевса та його другої дружини, титаніди Феміди, яка була богинею «божественного порядку та справедливості». Тож мальтійці, можливо, мали на увазі будь-яку з них. Хоча більшість мальтійців були фінікійського/карфагенського походження, серед них були й сім’ї римських воїнів. Очевидно, різні боги та богині вільно переходили з однієї культури в іншу.

Питання: Чи існують археологічні докази існування титулу «перший/головний чоловік» острова, згаданого в Діях 28:7?

Відповідь: Так. Мальта була занадто маленькою, щоб бути провінцією чи королівством. Напис свідчить, що імператор Август призначив «головного чоловіка над усією громадою Мальти».

Питання: Чи існують у Діяннях 28:7 якісь позабіблійні свідчення про цього Публія, «головного чиновника острова»?

Відповідь: Так. За переказами, Публій став першим єпископом Мальти. Геннадій/Єронім у праці «Про видатних людей» (19) зазначає, що згодом його було вбито за християнську віру.

Питання: Чому, згідно з Діями 28:7-10, мешканці острова надавали їм провізію?

Відповідь: Мальта — це невеликий острів, і мешканці острова не мали жодного обов’язку надавати провізію, замість того щоб її продавати. Але, ймовірно, вони були дуже вдячні за людей, яких Павло зцілив на острові. Тож усі римські солдати та екіпаж отримали користь від дій Павла. Чи отримують люди навколо вас, як віруючі сьогодні, користь від вашого благословенного життя?

Питання: У Діях 28:8, від чого міг страждати батько Публія?

Відповідь: На Мальті помірний клімат. Взимку температура може коливатися від 50 до 65 F (10–17 C), тож причин могло бути кілька. У більшості місць дизентерія виникає через забруднену воду або зіпсовану їжу. Однак на Мальті є ще третя причина. У молоці кіз на Мальті, у Гібралтарі та в інших теплих місцях Середземномор’я мешкає мікроорганізм під назвою Microococcus melitensis. Сьогодні існує вакцина проти нього, але без вакцинації періодична лихоманка може тривати від чотирьох місяців до трьох років.

Питання: Хто такі Кастор і Поллукс, згадані в Діяннях 28:11?

Відповідь: Згідно з грецькою міфологією ( ), Кастор і Поллукс ( ) були близнюками, народженими від Зевса та Леди, цариці Спарти, коли Зевс прийняв вигляд лебедя й запліднив Леду. Вони були богами-покровителями моряків. Якщо під час шторму було видно їхнє сузір’я Близнюків, це означало удачу. Кажуть, що вони вилупилися з яєць. У той час цей міф не був таким популярним, як інші, але пізніше, у епоху Ренесансу, багато художників працювали над картинами, що зображували цей момент, зокрема Леонардо да Вінчі (робота так і не була завершена) та Мікеланджело. За це їм платили меценати. Якщо вам платять за щось, скільки часу ви витратите на роздуми, чи справді Бог хоче, щоб ви над цим працювали, чи ні?

До речі, у Ватикані на дверях Собору Святого Петра є зображення, яке, схоже, зображує Леду та лебедя. На сайті Trip Advisor було фото цього зображення. Я не знаю, чому воно там, у Ватикані.

Питання: Що ми знаємо про євреїв у Римі з Діянь 28:24–25?

Відповідь: Спочатку вони перебували в Путеолі, порту поблизу Неаполя, приблизно у 4 році до н. е. Імператор Клавдій вигнав євреїв із Риму в період між 41 і 53 роками н. е., але згодом їм було дозволено повернутися. У Римі було сім різних єврейських синагог. Вони становили меншину в Римі, але значну меншину.

Питання: Що Павло робив протягом двох років, перебуваючи під домашнім арештом у Римі (Дії 28:30-31)?

Відповідь: Писання говорить, що Павло приймав відвідувачів і проповідував Євангеліє, але більше про це не згадується. Можливо, саме в цей час Павло написав Послання до Ефесян, Філіп’ян, Колосян та Філемона.

Питання: Як ви гадаєте, чи був Павло звільнений, про що йдеться у Діях 28:30-31?

Відповідь: Писання про це не згадує. Історія також не повідомляє нам, чи а) Павла засудили й він прийняв мученицьку смерть, чи б) його звільнили, він зробив ще дещо, а потім його знову заарештували, засудили й він прийняв мученицьку смерть. Але ми можемо розглянути ситуацію. Немає жодних ознак того, що його єврейські обвинувачі з’явилися, ймовірно, тому що вони знали, що їхні докази були надто слабкими. На початку свого правління Нерон ще не був схильний до вбивчих божевільних вчинків. Тож існувала велика ймовірність, що Павла зрештою звільнили.

Як і ми, Павло переживав і хороші, і погані часи: були періоди, коли він був упевнений у тому, що станеться, і періоди, коли він не мав жодного уявлення про майбутнє. Але незалежно від того, чи Павло цього разу вийшов на свободу, чи ні, він залишався християнином за будь-яких обставин. Він міг бути задоволеним, проповідуючи перед великими натовпами та зцілюючи людей, і міг бути задоволеним у в’язниці, звідки він написав Послання до філіп’ян. Павло міг бути задоволеним упевненістю, що поїде до Риму, і Павло міг бути задоволеним у непевні часи, коли життя здавалося корабельною аварією. Розглядаючи життя Павла, ми повинні прагнути зробити своє життя подібнішим до його життя (Филип’ян 3:17).

Питання: Що можна сказати про стиль письма Луки в «Діяннях апостолів» та Євангелії від Луки?

Відповідь: Тоді як Марко писав як «людина дії», Лука цікавився тим, що було сказано. Понад 22 % книги «Діяння апостолів» складають основні промови, а якщо врахувати й інші, менші промови, то понад половину книги «Діяння апостолів» становлять промови. Ці промови, безсумнівно, були набагато довшими, ніж записав Лука, і визнається, що Лука переказував їх своїми словами. Так само Євангеліє від Луки містить більше притч Ісуса, ніж інші Євангелія.

Лука досконало володів грецькою мовою і, судячи з усього, мав високий рівень освіти. Насправді сучасні студенти, які вивчають грецьку, вважають його грецьку мову найскладнішою для перекладу в Біблії.

Питання: Хто написав «Діяння апостолів»?

Відповідь: Існує майже одностайна думка, що її написав Лука — та сама людина, яка написала Євангеліє від Луки.

Є ознаки того, що автор «Діянь апостолів» насправді був товаришем Павла, який супроводжував його в подорожах».

Про Луку також згадується в Посланні до Колосян 4:14, 2-му Посланні до Тимофія 4:11 та Посланні до Філемона 24.

Питання: Коли була написана книга «Діяння апостолів»?

Відповідь: Існують дві точки зору.

1. Рання дата, оскільки, якби Лука знав про це, він, ймовірно, згадав би про смерть Павла, гоніння Нерона та падіння Єрусалима, якби вони відбулися; Лука міг написати книгу «Діяння апостолів» між 61 і 64 роками н. е. Інші вважають, що це сталося між 63 і 70 роками н. е., зважаючи на те, що пізніші події не згадуються.

2. Друга думка полягає в тому, що, можливо, Лука планував написати третій том (хоча це не було Божою волею), тому він міг написати книгу пізніше, запланувавши пізніші події для третього тому.

Климент Римський (96–98 рр. н. е.) цитує 1/4 Діянь 20:35 і далі (5 слів із 26) у 1-му листі Климента, т. 1, розд. 2, с. 5, а Полікарп (100–155 рр. н. е.) цитує половину Дії 2:24а (7 із 15 грецьких слів) у Листі Полікарпа до філіппійців, розд. 1, с. 33. Цей текст, безсумнівно, був написаний до 96–98 рр. н. е.

Питання: Чи була ця книга написана у II столітті (значно пізніше за смерть Луки), як стверджувала ліберальна Тюбінгенська школа?

Відповідь: Вони стверджували це через численні паралельні факти, наведені як у «Діяннях», так і в творах Йосипа Флавія. (Йосип Флавій написав «Старожитності юдеїв» приблизно у 93–94 рр. н. е.)

Однак це було б цілком очікувано, якби Лука мав доступ до багатьох тих самих джерел, що й Йосип Флавій. Крім того, Іриней (182–188 рр. н. е.), Климент Олександрійський (193–202 рр. н. е.), Мураторіанський канон (170–210 рр. н. е.), Оріген (225–254 рр. н. е.) та Памфіл (загинув мученицькою смертю у 309 р. н. е.) — всі вони стверджують, що Лука написав «Діяння апостолів».

Питання: Як ми можемо знати, що сьогоднішній текст «Діянь апостолів» є достовірним збереженням того, що було написано спочатку?

Відповідь: Є щонайменше три вагомі причини.

1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10–11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6–8; 1 Петра 1:24–25 та Матвія 24:35.

2. Свідчення ранньої церкви. Християнські автори до Нікейського собору цитували 20,4 % книги «Діяння апостолів». Це 204,86 із 1003 віршів. Ось автори, які посилалися на вірші з «Діянь апостолів».

Климент Римський (96–98 рр. н. е.) цитує 1/4 Діянь 20:35 і далі (5 слів із 26) — «1 Климент», т. 1, розд. 2, с. 5

Послання Варнави (бл. 100–150 рр. н. е.), розд. 7, с. 142, містить алюзію на Дії 14:22

Полікарп (100–155 рр. н. е.) цитує половину Дії 2:24а (7 із 15 грецьких слів) — «Лист Полікарпа до філіппійців», розд. 1, с. 33. Він також цитує Дії 17:31 у розд. 2, с. 33

«Пастир Герми» (160 р. н. е.), книга 1, розд. 2, с. 18, цитує половину Дії 4:12.

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) чітко переказує Дії 1:9 у праці «Про воскресіння», розд. 9, с. 298

Християни з В’єни та Лугдунума (177 р. н. е.) цитують половину Дії 7:60: «як і Степан, досконалий Свідок: “Господи, не покладай на них цього гріха”». «Донікейські отці», т. 8, с. 784.

Іриней, який писав «Проти єресей» у 182–188 рр. н. е., у 48 місцях посилається на 88 віршів з Діянь.

Іриней (182–188 рр. н. е.) цитує Дії 8:9–11, 20, 21, 23 (Симон-чародій) у тому вигляді, в якому їх записав Лука. Іриней, «Проти єресей», книга 1, розд. 23.1, с. 347

Мураторіанський канон (190–217 рр. н. е.) ANF, т. 5, канон 2, с. 603: «Крім того, Діяння апостолів зібрані Лукою в одній книзі»,

Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.) цитує 48 віршів із «Діянь»: 1:7;2:26 –28, половину2:41 ; 6:2; 8:22а;10:10 –15, 34, 35;15:23 , 28, 29;17:18 , 22, 23, 28; 26:17-18. Він посилається на 9 віршів з Діянь:3:14 , 17, 19, 21; 5:1;8:30 ;10:24 ;17:15 (згадка про Афіни);17:30 .

Климент Олександрійський (193–202 рр. н. е.) цитує Дії 17:22, 23, кажучи: «Лука в Діяннях апостолів» у праці «Стромати» (193–202 рр. н. е.), книга 5, розділ 12, с. 464. Він також цитує «Петра в Діяннях» у «Строматах», книга 6, розділ 8, с. 494.

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) згадує під назвою «Діяння апостолів» у праці «Про воскресіння тіла», розділ 39.

Тертуліан наводить багато цитат та алюзій із «Діянь», зазначаючи, що це було в «Діяннях апостолів», у праці «П’ять книг проти Маркіона», книга 5, розділ 2, с. 432–433

Іполит (222–235/236 рр. н. е.) цитує Єремію 23:18 та Дії 10:36, а потім одразу ж каже: «Отже, брати, про ці речі свідчить Писання». «Проти єресі Ноета», розділи 13–14, с. 228

Оріген (225–254 рр. н. е.): «…як розповідає Лука в „Діяннях апостолів“». Оріген, «Проти Цельса», книга 6, розділ 11, с. 578

Новатіан (250–257 рр. н. е.) цитує 3/4 тексту з Діянь Апостолів2:17 (а також з книги Йоіла2:28 ) як пророцтво Йоіла, передане Христом. «Трактат про Трійцю», розд. 29, с. 640

«Трактат про повторне хрещення», розд. 1, 2, с. 668 (250–258 рр. н. е.) «І тому ми, як це необхідно, зберемо в одне ціле всі уривки зі Святого Письма, що стосуються цієї теми». Потім у розділі 2 він цитує Матвія 3:11б та Дії 1:4,5 як «Діяння апостолів», а також Дії 11:15–17, Дії 15:5,8

«Трактат про повторне хрещення» (бл. 250–258 рр. н. е.), розд. 12, с. 674, цитує Дії Апостолів15:13 –17 та згадує по імені Якова, який виступає у «Діяннях Апостолів».

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) «Божественне Писання підтверджує це, коли говорить: „А натовп тих, хто увірував, був єдиним серцем і єдиною душею“ [Дії 4:32]. І знову: „Усі вони однодушно перебували в молитві разом із жінками, Марією, матір’ю Ісуса, та Його братами“». [Дії 1:14] Трактати Кипріана, Трактат 1, розд. 25, с. 429

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) цитує «Діяння апостолів» у своєму Трактаті 12, третя книга, 3,43.

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) згадує «Діяння апостолів» і цитує Дії 5:3,4 у «Трактатах Кіпріана — Свідченнях», розд. 30, с. 543. Див. також Лист 72, розд. 17, с. 383.

У творі Понтія «Життя та страсті Кипріана» (після 258 р. н. е.), розділ 3, с. 268, згадується Дії 8:37 як «у Діяннях апостолів».

Діонісій Олександрійський (246–265 рр. н. е.) цитує Дії 13:5, 13 як «у Діяннях апостолів» у праці «Дві книги про обітниці», розд. 5, с. 83.

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) згадує «Діяння апостолів» у «Діалозі про істинну віру», друга частина, 12d, с. 90.

Вікторін, єпископ Петау (на території сучасної Словенії) (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.), згадує «Діяння апостолів» у «Коментарі до Апокаліпсису блаженного Івана», с. 355

Памфіл (загинув мученицькою смертю 309 р. н. е.): до нас дійшов його конспект «Діянь апостолів». «Донікейські отці», т. 6, с. 166–168.

Петро Олександрійський (306, 285–311 рр. н. е.) цитує Дії 7:59 під час промови Стефана. «Канонічні Послання», канон 9, с. 273.

Неокесарійський собор (бл. 315 р. н. е.), канон 15, с. 86: «Згідно з каноном, дияконів має бути сім, навіть якщо місто велике. Про це ви переконаєтеся з Книги Діянь».

Атанасій (бл. 318 р. н. е.), ще до Нікейського собору, цитує частину промови Павла з Діянь14:15 як слова самого Павла. «Проти язичників», частина 3, розд. 35, с. 22

Лактанцій (бл. 303–бл. 325 р. н. е.) посилається на Дії 1:9, кажучи: «Він [Ісус] міг би піднятися до Свого Отця, піднесений на хмарі». «Божественні інститути», книга 4, розд. 12, с. 111

Після Нікейського собору

Євсевій Кесарійський (323–326 рр. н. е.) зазначає, що це міститься у «священній книзі Діянь апостолів». «Церковна історія», книга 2, розділ 18; «Нікейські та постнікейські отці», друга серія, т. 1, с. 122. Лука написав «Діяння апостолів». Там само, розділ 22, с. 124

Євсевій Кесарійський (323–339/340 рр. н. е.) посилається на Дії 12:3 як на «те, що каже Боже Писання». «Церковна історія» Євсевія, книга 2, розділ 9, стор. 111

Евстафій Антіохійський (до 337 р. н. е.) посилається на Дії 16:17 та інші вірші.

Афрахат Сирійський (337–345 рр. н. е.) натякає на «Діяння» у праці «Вибрані докази»

Лист аріанського єретика Кандіда до Марія (359–362 рр. н. е.)

Гегемоній Сірмійський (III ст. н. е.), перекладаючи Архелая (262–278 рр. н. е.), цитує Дії 2:6 як Святе Письмо. «Суперечка з Манесом», розд. 36, с. 210.

Архелай також цитує Дії 9:15 у «Суперечці з Манесом», розд. 34, с. 208. Можливо, він посилається на Дії 9:40 у «Фрагменті 1», с. 234. Він не згадує жодних інших віршів з Діянь.

Лаодикійський собор (у Фрігії) (343–381 рр. н. е.) у каноні 60, с. 159, наводить перелік книг Старого та Нового Завітів. Канон 59, с. 158, зазначає, що в церкві можна читати лише канонічні книги Старого та Нового Завітів.

Вікторін Римський (після 363 р. н. е.)

Атанасій (367 р. н. е.) «Знову ж таки, не буде нудним говорити про [книги] Нового Завіту. Це чотири Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Івана. Далі йдуть «Діяння апостолів» та Послання (так звані «Католицькі»), сім, а саме: одне від Якова; два від Петра; три від Івана; після них — одне від Юди. Крім того, є чотирнадцять Послань Павла, написаних у такому порядку: перше — до римлян; потім два — до коринтян; після них — до галатів; далі — до ефесян; потім — до філіп’ян; потім — до колосян; після них — два — до фессалонікійців і те, що до євреїв; і знову — два — до Тимофія; одне — до Тита; і, нарешті, те, що до Філемона. А також «Одкровення Івана». «Святковий лист» Афанасія, 39, розд. 5, с. 552

Гіларій з Пуатьє (355–367/368 рр. н. е.) наводить цитату з Діянь 1:7 як слова Ісуса. З книги «Про Трійцю», 9-та книга, розділ 75, стор. 181

У праці «Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття) «Діяння апостолів» згадуються як частина Нового Завіту. У ній наводиться весь текст Діянь 1:1.

Ефраїм Сирійський (350–378 рр. н. е.) цитує Дії 22:11 та 26:13 у «Трьох проповідях», проповідь 1, розділи 26 та 27, с. 316.

Василій Каппадокійський (357–378/379 рр. н. е.)

Амброзіастер (після 384 р. н. е.)

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) згадує «Діяння апостолів» у «Лекції» 14.28, с. 102

«Челтнемський канон» (= «Каталог Моммзена») (бл. 360–370 рр. н. е.) згадує кожне з чотирьох Євангелій, «Діяння апостолів», листи Павла, 1-е Послання Петра, 1-е Послання Івана та «Одкровення».

Амвросій Міланський (370–390 рр. н. е.)

Григорій Назіанзен (330–391 рр. н. е.)

Паціан Барселонський (342–379/392 рр. н. е.) згадує, що Павло цитує грецького поета (Діяння17:28 –29) у «Діяннях апостолів», лист 4.2, с. 31

Григорій Ельвірський (після 392 р. н. е.)

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) згадує «Діяння» у «Другій книзі проти Єномія», с. 274 та с. 276.

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) цитує Дії 2:36 у праці «Проти Евномія», книга 5, розділ 3, с. 177

Амфілохій (помер у 397 р. н. е.) посилається на «Діяння» (15:24 ) та інші уривки у творі «Ямби до Селевка»

Дідім Сліпий (398 р. н. е.) натякає на Дії 13:8–11. «Коментар до Захарії» 11, с. 285

Розкольник Люцифер з Кальярі (361–399 рр. н. е.) посилається на Дії 12:23

Сирійський каталог Святої Катерини (бл. 400 р. н. е.) посилається на чотири Євангелія, Дії Апостолів, Послання до Римлян, Послання до Галатів та Послання до Євреїв.

Максимін (IV/V століття)

Максим з Турина (IV–V ст.)

Донатистський розкольник Петіліан (IV/V ст.)

Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.) згадує чотири Євангелія, 14 листів Павла, Якова, Петра, Івана, Юди, Дії Апостолів, Апокаліпсис Івана, «Мудрість Соломона» та «Сирах» (= «Еклезіастик»).

Папа Іннокентій I Римський (бл. 405 р. н. е.)

Руфін (374–406 рр. н. е.), перекладаючи Орігена (225–254 рр. н. е.), посилається на Дії 7 як на «Дії апостолів» у праці «De Principiis», книга 2, розд. 4.2, с. 276

Донатистський розкольник Гаудентій (після 406 р. н. е.)

Іоанн Златоуст (392–407 рр. н. е.) записав 55 проповідей на тему «Діянь».

Хромацій (помер у 407 р. н. е.)

Северіан (після 408 р. н. е.)

Астерій з Емеси (бл. 410 р. н. е.)

Оросій/Хосій з Браги (414–418 рр. н. е.) посилається на Дії 6:11–13 у праці «Захист проти пелагіанців», розд. 8, с. 124

Карфагенський собор (393–419 рр. н. е.) (218 єпископів)

Єронім (373–420 рр. н. е.) розглядає книги Нового Завіту. Він окремо згадує кожне з чотирьох Євангелій, листи Павла до семи церков, Послання до Євреїв, а також листи Павла до Тимофія, Тита та Філемона. Далі Єронім розглядає Дії Апостолів. Потім він аналізує сім послань Якова, Петра, Івана та Юди. Нарешті він розглядає «Апокаліпсис Івана». Лист 53, розд. 9, с. 101–102.

Сульпіцій/Сульпіцій Север (363–420 рр. н. е.) згадує «Діяння апостолів» у «Історії», книга 1, розд. 36, с. 89, та «Історії», книга 2, розд. 28, с. 110

Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) цитує Дії 17:30, 31 у праці «Про місто Боже», книга 18, розділ 54, с. 395

Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.) згадує Дії 4:32–34 як у «Діяннях апостолів» у праці «Настанови Іоанна Кассіана», книга 2.5, с. 206

Ефеський собор (431 р. н. е.) цитує Дії Апостолів.

Вінсент з Лерінського (бл. 434 р. н. е.)

Сократ Константинопольський (бл. 400–439 рр. н. е.) посилається на Дії 15:29 та інші вірші. «Церковна історія» Сократа

Кирило Олександрійський (444 р. н. е.)

Гесихій Єрусалимський (помер у 450 р. н. е.)

«Спекулум» (V століття)

Теодот з Анкири (V століття)

Халкедонський собор (451 р. н. е.)

«Quodvultdeus» (бл. 453 р. н. е.)

Еухарій (бл. 424–455 рр. н. е.) «Інструкції»

Теодорет Кірійський (єпископ та історик) (423–458 рр. н. е.)

Папа Лев I Римський (461 р. н. е.)

Проспер Тіро з Аквітанії (425–465 рр. н. е.) стверджує, що «Діяння»10:45 містяться в «Діяннях апостолів»

Свідчення про єретиків та фальшиві книги

Апостольські конституції (дата невідома, близько 380 р. н. е.)

Єретик Присциліан (бл. 385 р. н. е.)

Єретик Аполлінарій Лаодікійський (бл. 390 р. н. е.)

Аріанський єретик Евномій (бл. 360–бл. 394 р. н. е.) цитує Дії 2:36, коли говорить Петро. Апологетичний лист, розд. 25, с. 71

Пелагіанський єретик Теодор Мопсуестійський (392–423/429 р. н. е.) згадує Степана у Діях 7:42–43 як «у Діяннях Святих Апостолів». Коментар до книги Амоса, розд. 5, с. 154

«Базар Гераклеїда» Несторія (451/452 р. н. е.)

Усі ці тексти збереглися до наших днів.

3. Найдавніші рукописи «Діянь», які ми маємо, показують, що існують невеликі варіації в рукописах, але немає теологічно значущих помилок.

Питання: Які найдавніші рукописи Біблії містять у «Діяннях апостолів»?

Відповідь: Ось більшість із них. Загалом донікейські рукописи Біблії цитують 32,5 % Книги Діянь. Це 326 із 1003 віршів. Християнські автори до Нікейського собору разом із донікейськими рукописами Біблії охоплюють 43,9 % Книги Діянь. Див. https://www.biblequery.org/Bible/BibleReliability/EarlyChristianNTQuotes.xlsx для отримання додаткової інформації.

p8 (=Berlin Inv. 8683) Дії Апостолів4:31 –37; 5:2–9; 6:1–6, 8–15 (IV століття)

p29 Дії 26:7-8,20. 200–225 рр. н. е. Переписувач, який створив цей рукопис, незвично писав такі літери: тета, пі та епсілон. Рукопис p45 (Честер Бітті I) має такий самий незвичайний почерк. Датування 200–225 рр. н. е. обумовлено схожістю почерку з Папірусом Мармаріка, який майже напевно належить до 200–225 рр. н. е. і містить александрійський текст.

p33 Дії 7:6–10, 13–18;15:21 –24, 26–32 (VI століття) Збігається з Синайським

С. 38 (=Ann Arbor Inv. 1570, =папірус Мічиган 137) Дії Апостолів18:27 –19:6;19:12 –16, приблизно 300 р. н. е.

Кінець II або початок III століття — 1999

с. 41 (VIII століття) Дії 17:28–34; 18:1f, 17f, 22–25, 27; 19:1–4, 6–8, 13–16, 18f; 20:9–13, 15f, 22–24, 26–38; 21:1–4, 26f; 22:11-14, 16 і далі. Джерело: Відень, Колекція папірусів Національної бібліотеки, K. 7541–7542–7543–7544–7545–7546–7547–7548. Stud. Pal. 015 237; П. Вайгандт, у: К. Аланд, «Матеріали» (1969), с. 54–72. Основне видання (факсиміле); Й. Хеннер, Г. Ферстер, У. Горак, «Християнські твори пером і ниткою», Nilus 3 (1999), с. 10, № 9

(Див. http://www.tyndale.cam.ac.uk/Tyndale/staff/Head/NTPapyri.htm#_ftn40)http://www.tyndale.cam.ac.uk/Tyndale/staff/Head/NTPapyri.htm — _ftn40

с. 45 Честер Бітті I (100–150 рр. н. е.) Усі 4 Євангелія та 29 % (289 із 1003 віршів) Діянь. Діяння 4:27–36; 5:10–20; (8 із 33 літер у 5:21) 30–39; 6:7–7:2; 7:10–21; 7:32–41; 7:52–8:1; 8:14–15, 8:34–9:6; (8:37 ніколи не було написано); 9:16–27; 9:35–10:2; 10:10–23, 31–41; 11:2–13; 11:24–12:6; 12:13–22; 13:6–16, 25–36; 13:46–14:3; 14:15–23; 15:2–7, 9–27; 15:38–16:4; 16:15–21, 32–40; 17:9–17. У Діях 15:7 цей переписувач загубився і повторив шість віршів із Діях 15:2. (Раніше вважалося, що це кінець II або початок III століття, або 200 р. н. е.)

p48 Дії 23:11-17,25-29 (близько 220 року або друга половина III століття н. е.)

с. 50 (Папірус Єльського університету 1543) Дії 8:26–32; 10:26–31 Аланд датував цей папірус IV або V століттям, «але редактори Єльського університету досить переконливо аргументують на користь датування періодом правління Діоклетіана (284–305 рр. н. е.)».

с. 53 Матвія 26:29–30 та Дії 9:33–38; (3 літери з Дії 9:39б); Дії9:40 –10:1. Близько 260 р. н. е. Датування ґрунтується на подібності до «Листів Героніноса», датованих приблизно 260 р. н. е.

С. 56 Дії 1:1, 4–5, 7, 10–11 (V–VI століття) Олександрійський текст

с. 57 Дії Апостолів4:36 –5:2; 5:8–10 (IV або V століття) Олександрійський текст

с. 58 той самий оригінал, що й на с. 33. Ось інформація щодо с. 33. Дії 7:6-10,13-18;15:21 –24, 26–32 (VI століття) Збігається з Синайським рукописом

с. 74 (=Бодмер 17) Дії 1:2-5, 7-11, 13-15, 18-19, 22-25; 2:2-4; 2:6-3:26; 4:2-6, 8-27; 4:29-27:25; 27:27-28:31; Послання Якова 1:1-6, 8-19, 21-23, 25; 1:27; 2:1-3; 2:4?; 2:5-15; 18-22, 25-26; 3:1, 5-6, 10-12, 14, 17-18; 4:8, 11–14; 5:1–3, 7–9, 12–14, 19–20; 1 Петра 1:1–2, 7–8; 1:12?; 1:13, 19–20, 25; 2:6–7, 11–12, 18, 24; 3:4–5; 2 Петра 2:21; 3:4, 11, 16; 1 Івана 1:1, 6; 2:1-2, 7, 13-14, 18-19, 25-26; 3:1-2, 8, 14, 19-20; 4:1, 6–7, 12, 16–17; 5:3–4, 9–10, 17; 2 Івана 1, 6–7, 13; 3 Івана 6, 12; Юда 3, 7, 12, 18, 24 (VII століття)

с. 91 (=Sydney Inv. 360) Дії Апостолів2:30 –37;2:46 –3:2 середина III століття. Це лише один аркуш (два фрагменти), «написаний діловим почерком».

с. 112 (=папірус Оксиринх 4496) Дії 26:31–32; 27:6–7 (V століття)

Унціаль 0165 (Берлін, V століття) Дії 3:25; 4:1; 4:6; 4:8;4:10 , а також, ймовірно, інші вірші.

Унціаль 0189 Дії 5:3-21. Це один із найдавніших унціальів: кінець II або початок III століття.

Ватиканський [B] (325–350 рр. н. е.)

Синайський [Si] (340–350 рр. н. е.) містить повний текст Діянь. Після листів Павла (включно з Посланням до Євреїв), що закінчуються Посланням до Філемона, йде порожня лінійкована сторінка, а потім — Діяння. Після Діянь йде Послання Якова.

«Александрінус» [A] (бл. 450 р. н. е.)

Бохайрський коптський [Boh] III–IV століття

Сахідський коптський [Sah] III–IV століття

Велика коптська [Meg] III–IV століття

Файюмський коптський [Fay] III–IV століття

Ефраїмський рескриптус [C] V століття

Італіка

Латинська Вульгата [Vg] IV та V століття

Вірменська [Arm] після 406 р. н. е.

Грузинська [Geo] з V століття

Кембриджська версія, V–VI століття

Ефіопська [Eth] з бл. 500 р. н. е.

Готична 493–555 рр. н. е.

Філоксенівська сирійська [SyrPh] 507/508 р. н. е.

Сирійська мова Харклея [SyrH] 616 р. н. е.

Візантійська [Byz] (Візантійська група налічує від 1 761 до 2 209 окремих рукописів. Вони датуються приблизно від 850 до 1576 р. н. е.)

Більше інформації про ранні рукописи «Діянь апостолів» див. за посиланням www.Biblequery.org/Acts Manuscripts.html.